...
Виховний захід: Обрядова культура України PDF Печать E-mail

Виховний захід: Обрядова культура України

Родинні посиденьки
Мета. Виховувати в учнів почуття поваги і любові до своєї родини, бережливе ставлення до сімейних реліквій.
Епіграф. Хто не знає свого минулого,
Той не вартий свого майбутнього
(М. Рильський.)
Вступне слово вчителя.
Україна... Країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над яким світять яскраві зорі. Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за своє щастя, свідками якого є високі могили в степу та прекрасна народна пісня... .
Українська пісня... Хто не був зачарований нею, хто не згадує її як своє чисте, прозоре дитинство, свою ніжну і красиву юність! Який митець не був натхненний її мелодіями! Яка мати не співала цих легких, як сон, пісень над колискою своїх дорогих дітей!
Українська пісня – це бездонна душа українського народу, це його слава. Тому саме з піснею не розлучається наш український народ.
Цікаве життя на Україні було в минулому з його прекрасними звичаями і обрядами, з його співучими дівчатами і парубками, які вечорами збиралися на вечорниці, посиденьки, толоку.
Вони переповідали різні легенди, повіря, приказки. І це була свого роду школа, хоч не все з її знань правдиве, але зернятками людського досвіду не можемо нехтувати і ми.
Мати і дитя завжди шанувалися кожним народом. Це знайшло своє відображення і в народних звичаях. Були обряди, що супроводжували появу людини на світ і всі подальші сходинки її життя – дитинство, юність, зрілість, старість.
Є прекрасні слова, які хотілося вам нагадати:
Учень
Скільки не судилося страждати,
Все одно благословлю завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди.
День, коли мої маленькі губи
Вперше груди мамині знайшли,
День, що мене вперше приголобив
Ласкою проміння із мли.
Отже, ми сьогодні поговоримо про народження дитини, про обряди, які його супроводжували.
Але перед цим ось на що хотілося б звернути вашу увагу. У народі здавна засуджувалася та жінка, яка позбувалася дитини, яка не давала їй життя або відрікалася від неї. Зараз люди ставляться до цього терплячіше. А раніше це був великий гріх. Наші діусі і бабусі мали великі сімї. Адже раніше говорили: “Сімя без дітей, що хата без рушників”. З приводу сказаного хочу запропонувати вам глибоко хвилюючі слова, прекрасні рядки поезії
М. Тимчака.
(На фоні журливої мелодії учениця читає поезію М. Тимчака.)
Мамочко, ненько, моя матусю,
Я ще маленьке, та маю душу ...
Серце хутенько бє кулачатком,
Як я – без тебе? Як я – без татка?
Яще не вмію слова стулити –
Ані прклясти, ані простити!
Що ж ти не любиш мене ані крихти?
Я ж за тобою не можу бігти.
Я твоя рання самотня пташка,
Крильця з пелюшок вирвати тяжко.
Аби розбити своє нещастя,
Я ще не вмію з гніздечка впасти.
Якби ці слова лунати частіше, то, ма¬буть, і сім'ї в нас були б більші, і лю¬бові в них було б побільше. У світі є добрі сили і злі. Є добро, і є його протилежність—зло. І завжди точиться боротьба між добром і злом.
І от коли народжувалася дитина, то добрі сили хотіли її завоювати для себе, для добра, а злі сили — для зла. Вся родинна обрядовість спрямова¬на на те, щоб привернути до дитини добрі сили. Взагалі, обряд— це ма¬гічна сила на майбутнє, це очі-вікна в потойбічний світ. Отже, родинні обряди— це заклик на добро. Адже кожна мати хоче, «щоб доля добрая любила її дитину».
І жінка пам'ятала про злі сили ще до народження маляти. Вона поводила себе так, щоб не зашкодити їй.
Я просила вас розпитати у мам, чого вони остерігались перед вашою появою на світ?
Пояснення учнів:
•    не можна красти (відбиток буде у дитини на тілі);
•    боятися вогню (родимі  плями з'являться);
•не ображати тварин (жорстокість);
• не в'язати (дитину задушить пуповина);
•    не білити (запорошиш дитині очі — буде погано бачити);
•    не трусити сажу (дитина буде задихатися);
•    не ходити на похорон;
•    не брехати;
•    не лихословити;
•    не дивитися на калік (дитина буде калікою).)
Отже, дивіться, скільки неписаних законів повинна знати жінка і дотримуватися їх.
І ось повинна з'явитися нова зірка на небі, а на землі — нова душа.
Де зараз народжуються діти? (У лікарні) А раніше? (Вдома)
Кого ж кликали до породіллі?
(Пояснення учнів: бабу-повитуху, пупорізку).
У жодному селі не обходилися без повитух.
Якою повинна бути баба-повитуха, адже їй дозволялося приймати першій на руки новонародженого, яко¬го задовго до цього моменту оберігали від зла?(Пояснення учнів: повитуха мала бути доброю, чесною, знати примовляння, по¬важною, овіяною ореолом обожнення).
А як же треба було кликати її?
(Пояснення учнів: чоловік іде з хлібом, сіллю. Повитуха знає те, чого не знають інші. Може говорити з птахами, розганяти їх.)
Переказ уривку з оповідання С. Васильченка «В бур'янах».
Учениця. «У нас, у бабів є така прикмета: коли, перш, ніж зайти до породільниці в хату, заглянеш знадвору у вікно, то побачиш долю народженого. Коли я заглянула у ваше вікно, то аж обімліла. Скільки я буваю — не доводилось бачити такого. Не знаю, чи й казати...
А побачила я: сидить за столом повно всякого панства, а поміж панством — мужик стоїть, вичитує щось із папе¬рів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком: той за груди, а той за шию... Я кажу, так і обімліла, і дивитись далі побоялась».
Отже, баба-повитуха виконувала магічні дії (розплітала волосся, відчиняла двері, вікна, розмикала усі замки, розв'язувала вузлики, щоб полегшити народження).
І от дитина народжувалася. Чутка ця ластівкою летіла з хати у хату.
Учень.
Новина в нас, новина!
Породила мати сина,
Породила сина мати,
Стала сонцем називати синочка.
Учениця
Виростай же, мій синочку,
У щасливу годиночку,
Ясноокий, кучерявий, ще й високий,
Як той явір, синочку.
Учениця. За давнім древлянським звичаєм, коли народжувалася дитина, робили своєрідні мітки, кожна така позначка символізувала поповнення роду. Нічого не можна було позичати два тижні після народження. Коли народжувалася дитина, перш за все засвічували свічку, яку баба-пови¬туха мала перехрестити, а потім всю ніч коло неї сидіти. Дівчинку загор¬тали в жіночу сорочку, а хлопчика — у чоловічу.
Що означало, коли дитина народжувалася «в сорочці»?
(Пояснення учнів.)
А потім наступав обряд — обрізання пуповини, якою з'єднане немовля з матір'ю. Це все робила баба-пупорізка.
Інсценізація обряду із промовлянням заклинань.
Учениця. За першим вузликом говорили: «Першим разом, лучним часом, за Божою поміччю, за Божим благословенням, щоб був багатий, щасливий, довголітній, доступний до панів, до дяків, до попів.
Зав'язую тобі вік довгий, розум добрий, в щасті, в здоров'ї, в миру прожити».
Вчитель. Як обріжеж пуповину — така й доля буде в дитини.
Які повір'я, пов'язані з цією подією, ви знаєте?
(Пояснення учнів: хлопцеві обрізали на сокирі, щоб майстром був, на книжці — щоб читав. Дівчинці — на гребінці, господинею була. Зав'язували (яку народі кажуть) пуп і ховали за образами (іконами). Пуповина лежала до 7 років, потім дитина, коли мала вже вчитися, розв'язувала її щоб бути здібною, розумною.)
Вчитель. У цю першу ніч матір треба оберігати. Повинна горіти запалена свічка. Не можна лягати спи¬ною до дитини, щоб нечиста сила її не забрала.
Перше купання дитини мало велике значення. У народі вважалося, як скупаєш дитину, така й доля в неї буде. До цього ставилися дуже ретельно.
Ви ніколи не спостерігали, як мама купає молодших братиків і сестричок?
(Пояснення учнів.)
Купіль готували заздалегідь за допомогою бабки-повитухи. Якщо в ній купатимуть дівчинку, то воду пробують ліктем лівої руки, а для хлопчиків — правої. У деяких областях України першу купіль робили з чистої води, частіше з відвару вівса, “щоб був багатий і плідний, як овес” . У купіль дівчинки клали ромашку, і любисток, калину і гілочку вишні. У купелі хлопчика була гілочка дуба щоб був сильним, і барвінок — щоб довго жив.
Горщик з водою та зіллям вигрівався, настоювався цілий день. Купали дитину до заходу сонця, щоб злі темні сили не мали доступу до неї.
Інсценізація купання немовляти з промовлянням заклинань
1-а учениця. Христос купався, водички не боявся, щоб наш народжений молитвений синок не боявся.
2-а учениця. Здоров був, мій синочку, з далекої доріженьки! Намучився, поки до світу Божого ясного дістався. Рости здоровий та кріпкий, як дуб. Гнучкий, як лоза, бистрий, як вода.
3-я учениця. Водице-здравнице! Умиваєш ти луги, береги. Обмий рожденного синочка. Від усякої хво¬роби, усякої нечісті, від всякого бруду. Водице-говорнице! Як ти славна у Бога, так щоб цього рожденого сина слава була славна повік віків!
Вчитель. Звичайно після купелі дитина гарно спить і швидко росте.
Воду виливали туди, де ніхто не ходить. Купіль хлопчика виливали під явір, дівчинки — під калину. Після заходу сонця воду вже не можна було виносити, пелюшки сохнути мали надворі теж тільки до заходу сонця. Не можна було купати дитину в той день, коли вона народилася.
Отже, лелека прініс у нашу хату дитиночку, приніс щастя в дім. Щоб відвідали породіллю, привітати її з сином-дочкою, приходили сусіди, родичі. Несли подарунки дитині, намагалися не дивитися на неї, щоб не зурочити.
Інсценізація відвідин
1- й   учень
Будь здорова, щедра мати,
Дозволь сина привітати,
Дозволь сина привітати –
Щастя й долі побажати навіки.
1-а  учениця
Щоб дитина хвороби не знала,
Щоб так зростала, весь вік проживала,
Ні лиха, ні горя не знала.
2 - й   учень
Будь веселий, як весна!
А здоровий, як вода!
З - й   учень
Будь здоровий, як риба,
робочий, як бджола!
4-й   учень
А багатий, як земля свята!
Куми
Дай бог щастя-здоров'я Вашій хаті. Хай вам лелека ще й дочечку принесе!
(Кладуть гроші дитині, кума бере немовля, загортає в пелюшки.)
2-а учениця. Ужеж, мабуть, третій день вашому козакові. Треба ж і хрестити.
Батьки. Та час вже.
Учителя. Коли хрестили хлопчика, кумом батьки брали поважного чоловіка, вже одруженого, коли хрестили хлопчика, перев'язували його рушниками. Так само обирали куму для дівчаток, кума теж мала бути заміжньою жінкою.
Куми також впливали на долю дитини. Вони повинні бути хорошими господарями. Кум дарував гроші, кума — крижму.
(Звучить духовна музика.)
У церкві відбувався християнський обряд хрещення, і батюшка давав ім'я новонародженому.
Що ви знаєте про значення людських імен?
(Пояснення учнів.)
Марина—морська, Маргарита—пер¬лина, Клара — ясна, Віта — життя, Наталка - рідна. А що стосується словянських імен, то значення їх ві¬домі всім.
Після хрещення святкували хрестини. Кликали бабу-повитуху, яка ставала ріднею. Дитина, підрісши, носила їй вечерю. Повитуха дарувала кумам квіти, а кума давала кожному куті і збирала подарунки для дитини.
Інсценізація хрестин
Кум і кума несуть «дитину».
1-й   учень   
Прийшли куми з Божого дому,
Та й принесли кумі дитину,
Хрещену, молитвену,
З Божого дому приколишену.
1 - а  учениця (бере дитину). Ходи ж, мій сину хрещений, молитвений, з Божого дому приношений.
2 - а   учениця. Бодай росло, не боліло, отцю, мамці на втішеньку. Добрим людям на славоньку.
3 - я   учениця. Щоб було у вас в стіжку, і в коморі, і в оборі, в ложці, в мисці і в колисці.
4- а учениця. Пишна калина цвітом покрилась,
Квітом покрилась, до тину схилилась,
А на вершечку та й колисочка.
А в колисочці та й дитиночка.
Маленьке дитятко, рости як татко.
Рости велике - до черевика.
Від черевика — до чоловіка.
Хай буде щедрим, як хліб.
5-а  учениця
А бабуся край стола стоїть
Хорошенько квіточки строїть,
Частує, милує, ще й квіточками дарує,
Починає від кума старшого, не ли¬шає ані одного.
(Роздає квіти всім.)
6-а  учениця
Добрий вечір тому, хто є в домі цьому –
І старому, й малому, і господареві тому!
Дай Боже у мирі й добрі святкувати!
А нарік ще кращих діток вам діждати!
7-а  учениця
А за цим словом у дзвіночки дзвонимо,
У дзвіночки дзвонимо, Ісуса молимо, -
Щоб зіслав Господь добра до хати
І дав ще нарік дитя діждати.
2-й учень   
Бажаємо щастя вам, господарі!
Щастя й здоров'я від Бога в дарі!
Хай у вас достаток завжди гостює,  
Хліба ніколи хай не бракує!
Хай же дитина в будні й неділі
Буде весела, чиста та біла!
Хрестини — це було свято для сім'ї. Не обходилося тут і без пісень.
(Звучать українські пісні «Ой кум до куми залицявся» та ін.)
Був ще обряд, який називали пострижини.
Що ви знаєте про цей обряд?
(Пояснення учнів.)
1-й учень. У деяких місцевостях (Гуцульщина) через місяць стрижуть дитині волосся, аби росло густіше і було б гарне. Кладуть його з примовляннями: «Дивися, де я кладу волосся, аби на тім світі знов знало, звідки його взяти».
Бо ж за віруваннями гуцулів, людина повинна на той світ принести частину свого тіла.
2-й учень. В інших місцевостях (Харківщина, Полтавщина), як виповниться дитині два роки життя, хрещений батько розстеляє кожуха вовною догори посеред хати, садовить на кожух дитину і ножицями зрізує пучки дитячого волосся навхрест: над чолом, потилицею та з обох боків над вухами. Зрізане волосся кидають під худобу, розсівають по городі або кидають на текучу воду. Самі ж пострижини розуміються як жертва Богам -опікунам роду. Якщо це дійсно так, то пострижини - залишок дохристиянського вірування.
Учитель. І дитина, скупана те¬плими словами і побажаннями, росла в атмосфері любові і ніжності.
Колиску дитячу часто вішали під сте¬лею і ніколи не викидали, навіть коли діти виростали.
З чого раніше робили колиску?
(Пояснення учнів: робили її з ясена, клена, щоб дитина була співуча, як і весь наш народ. Колиска повинна була бути, поки в хаті живуть люди.)
Росла дитина, відчуваючи батьківську ласку,
У виконанні учня звучить поезія В.Симоненка:
Ти лежиш іще поперек ліжка —
Ну до чого мале й чудне!
А до тебе незримі віжки
Прив'язали цупко мене.
Спи, грабіжнику мій кирпатий.
Сумнів диханням розігрій,
Я тобі стану в голови слати
Найніжніші подушки мрій.
Біля колиски, плетеної з лози чи різьбленої з дерева, творилася найбільша таїна людського буття.— переливання в душу дитини найщиріших материнських почуттів.
У виконанні учениці звучить «Колискова»
Учениця
Буде листя з дуба опадати та синочка забавляти,
Буде дощик іти, дитину купати. .
Буде сонечко сіяти, через листя заглядати
І синочка цілувати
Будуть пташки прилітати,
Дитиноньку годувати.
Учитель. Скупала в зіллі, словом сповила. І на добру долю пісню-колисанку в серце улила.
Учениця
Ой щоб спало, щастя знало,
Ой щоб росло, не боліло,
На серденько не кволіло,
Соньки-дрімки в колисоньки,
Добрий розум в головоньки,
А рісточки у кісточки,
Здоров'ячко у сердечко.
(Звучить «Колискова» у виконанні Н. Матвієнко.)
Мама... Заплющ очі і прислухайся. І ти почуєш мамин голос: Він живе в тобі, такий знайомий, рідний. Його не сплутаєш ні з яким іншим. Навіть коли станеш дорослим, завжди будеш пам'ятати мамин голос, мамині руки, мамині очі.
У виконанні учнів звучать поезії про маму:
Учень
Як дітей колишеш ти недремно,
То не раз змахнеш краплину поту,
Що ж, прислів'я мовить недаремно:
«Хто не мав дітей, не мав клопоту».
Добре ж як себе пізнать в дитині,
Знать - вона твої продовжить роки.
Добре дати світові Людину,
І Людині дати Світ широкий.
Учениця
Ти добре, синку, проживеш,
Як знатимеш, куди ідеш,
І як зумієш там, де став,
Стояти так, щоб не упав.
Учень
Ти добре, синку, проживеш,
Як сироті сльозу утреш,
Слабих від сильних захистиш,
Живим їх духом підкріпиш.
Учениця
Ти добре, синку, проживеш,
Коли нікого не пригнеш
І пройдеш так житейську путь,
Щоб ані бить, ні битим буть.
Учень
Ти чесно синку, проживеш,
Коли з неправдою порвеш,
Бо правдою ти пройдеш світ —
Це мій святий тобі завіт.
Учитель. Ви бачите, як бережно нас прийняли у світ, оберігали від усього злого, бажали нам тіль¬ки добра. Ви всі — діти своїх батьків, пам'ятайте про те, що ви для них найцінніше, що є в житті. І знайте, що скривдити матір, батька - найбільший гріх. Немає прощення такій людині ні на цьому, ні на тому світі. Зазирайте частіше в мамині очі, показуйте їй свої, у яких повинна бути любов, ніжність, ласка.
Мої діти, ви всі колись станете батьками, матерями. Обов'язково. І я б дуже хотіла, щоб ваші діти росли здоровими, щасливими. Щоб сироті сльозу витерли, слабких захистили, з неправдою не зналися, стояли так, щоб ніколи не впасти. Ви ж бо і ваші діти — наше майбутнє. Щасти вам у житті!

 

Яндекс.Метрика >