...
Виховний захід до річниці пам’яті жертв голодомору PDF Печать E-mail

(Літературна музична композиція в пам’ять про голодомор І933р)

На сцені букет червоних гвоздик на столі, перев’язаний червоними стрічками. На столі запалена свічка. На стіні у вигляді гасел написані слова:

Жить стало лучше, жить стало веселее!

И. Сталин

…а онде під тином опухла дитина, голоднеє мре...

Т.Г.Шевченко

Ведучий: Багатостраждальна історія нашого народу .Ми не повинні забути тяжких її сторінок. Сьогодні ми прийшли із свічками, як до храму. Хай же цей зал сьогодні стане храмом духовності, храмом пам’яті.

(учні запалюють свічки)

Учень: Жахно навіть через стільки років ступати болючими стежками страшної трагедії, яка сталася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, щоб тут у житниці України – раптово зник хліб люди залишилися без зернини. І це в урожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали роди й села. Смерть чекала на шляхах, на полі, в хатах. Здавалося, кістлява рука вдень і вночі не випускав своєї кривавої коси.

1933 рік. Найчорніший час в Історії України. У світі не зафіксо­вано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн.

Перша учениця: (читає вірш М. Будлінського «Весна»)

Цей сніг, як сон прийшов – розтане.

Здимить і хмару перейде… Весна

Село лежить в тумані.

Голодний рік. Голодний день.

Іде-не йде, повзе по мертвих,

й хвалити Бога – хоч повзе.

Весняний дух живий – не спертий

До сонця зводить все живе

Воно і молиться, і плаче,

й радіє сонцю і воді.

Якби він знав, коли б побачив –

Сини ростуть на лободі.

Сини славної держави!

Та знає вождь, у се він знав…

у вус всміхається лукаво:

В Москві весна. Його весна!

Друга учениця:

В селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих,

В долині сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх.

І п’ють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

Їм жить і жить, та над полями

Знов ворон каркає біду.

Забрали тих, хто із комори

Пашню останню вимітав,

Хто ще активним був учора, –

Сьогодні ворогом ставав!

Голодний рік. Жорстокий світає.

Дай хоч надію для живих.

Весна, сонце люблять діти.

Що дзвінко скапує із стріх.

Під час читання вірша через кодоскоп на дошку проектується фотографії тих часів.

Учитель: Це був не голод, а зумисне підготовлений голодомор.

Розглянемо його причини .На січневому (1933) об’єднаному Пленумі ЦК і ЦК ВКП(б) Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки, заявив: «Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. У цьому році можуть сумніватися хіба, що тільки запеклі вороги, Радянської влади».

Після того твердження мало хто міг наважитися висловлювати іншу точку зору. Але становище в країні було катастрофічне. Ще в жовтні 1932 р. партійна державна верхівка прийняла хладнокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хлібовиробників галузі» За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом найближчих співробітників генсека – Кагановича, Молотова, Постишева викачали з селян внутрішні фонди – продовольчий, фуражний, насіневий.

Представники місцевої влади організували у селян спеціальні бригади, які викликали по одному майже всіх селян «вимагали негайно відвезти на станцію мішок зерна. А відпускали тільки після того, як селянин погоджувався. За не здачу зерна позбавляли волі на 10 років. Це була, не хлібоздача, а розбій. Деякі селяни-бідняки накладали на себе руки

Архівні документи і газети свідчать, що в усіх місцевостях України, крім прикордонних, були подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі, заготовлених людьми до нового урожаю. Це було карою за нібито куркульський саботаж хлібозаготівель.

Люди у селах їли мишей, щурів, горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли до міста, де на весні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали. Дороги, що вели до міст, були блоковані проте тисячі селян усе ж пробиралися туди, та не знаходячи притулку вмирали прямо на вулицях. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей везли до міст і залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, що загинули, вбивали і їли один одного, викопували мертвих і також їх їли.

Учитель:

Чорним смерчем пройшов голод на Україні.

Тиждень терпів я від голоду муки,

Плакав, ходив, простягаючи руки.

Врешті й ходити уже я не міг

Ледве дійшов, упав на поріг.

Встав би підвівся, та зрадили сили.

Плакали діти, бабки голосили.

Федір, мій син, на лежанці лежав,

Звісно, каліка, терпів і мовчав.

Вранці на другий день зирк! А у руки

Хтось мені суне кавалок макухи.

Хто це? Де ж, мій сусіде Петре?

Бог хай віддячить тобі за добро!

Слина пішла, затрусилися руки.

Боженько милий. кавалок макухи!

Де ти? Пішов вже аж нагле онук

Вихопив в мене кавалок макухи.

Хотів я схопитись, побігти, догнати.

Вирвати з рота! Навколішки стати…

Вже я підвожусь і падаю знов…

Впав непритомний... Прокинувся... кров...

Мабуть, забився... Вже близько до краю

Крутиться все навкруги... Умираю...

В кого спитати б, чи з’їв хоч онук?

Може і в нього хтось вирва із рук»

Учитель: У селах навесні 1933р. почалося людоїдство. На Україні зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами.

Учень: Із спогадів Євгенії Іванівни Абрамович з міста Чернігова.

У 1993р. мене направили на практику в Ріпківську лікарню. Завідуючий лікарнею наказав усім хто звертається з проханням подати довідку про смерть родичів, писати в них, що смерть сталася від гострої серцевої недостатності. Кілька разів за такими довідками в лікарню зверталася багатодітна мати. А одного разу міліціонер привів до нас дівчину 16-19 років і приніс всі довідки, які видавали її матері. З’ясували, що ця дівчина та її мати вбили та з’їли всіх молодших дітей, а потім збожеволіли від голоду дівчина вбила і матір, а коли її варила, сусіди заявили в міліцію що з хати чути запах вареного м’яса.

Учитель: Сьогодні на наш урок пам’яті прийшли очевидці того жорстокого лихоліття, які пережили чорні роки голодомору (виступають очевидці)

Учитель: Народ перестраждав, стерпів люту наругу своїх катів, але в його пам’яті живе й нині прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю. Не всі очевидці голодомору мають сміливість і силу розповісти й сьогодні правду. А треба розповідати, щоб ми знали, щоб більше таке не повторилося. Як ніде, може, стогне від трупів українська земля. Від кісток похованих без трун у спільних могилах. Від зойків закопаних напівживих. Жоден убивця не повинен знайти місця ні на цьому світі, ні на тому.

Учень: Зараз створюється книга-меморіал «33-й голод». Важко твориться ця книга, бо вона з болем душі людської і складається з свідчень очевидців.

Учитель: Давайте хвилиною мовчання вшануємо память жертв сталінського голодомору, який забрав життя мільйонів людей. (Звучить запис «Вічна пам’ять»).

 

Яндекс.Метрика >