...
Виховний захід: Без калини нема України PDF Печать E-mail

Виховний захід: Без калини нема України
Клас прикрашений вишитими рушниками. Поміж рушниками кетяги калини, малюнки із зображенням калини. На дошці написано «Червона калина — символ України».
Учитель. Сьогодні, якими і домовлялися на попередньому уроці, поговоримо про символ України — калину. Вперше з калиною ми зустрілись в усній народній творчості, де дівчина і калина поєднуються і порівнюються. Пам’ятаєте?
Чи я в лузі не калина була? Чи я в лузі не червона була? Взяли ж мене, поламали І в пучечки пов’язали…
Як видумаєте, чому дівчину і калину порівнюють?
Учень. Ось як про це розповідає на¬родна легенда.
Напали на Україну турки і татари. Усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон. І ось одного разу хотіли забрати в полон першу красуню села Але дівчина почала тікати. І була б утекла, та на лихо зачепилася за дерево своїм червоним намистом. Намисто розірвалося, посипались на землю червоні намистинки. Забрали вороги красуню, і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли, з них виросли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу й росте на землі цей чудовий кущ.
Учениця. А я чула таку казку про куш калини, і звідки така назва.
Давно колись в одному селі жила привітна й ласкава дівчинка. Звали її Калинкою. Дуже вона любила квіти. Яких тільки квітів не росло у неї попідвіконню: їх вона переносила з лісу. Видно і рослинам була до вподоби ця маленька дівчинка, бо ще жоден кущик, жодне деревце чи стебельце не зів’яло. Всі люди в селі любили Калинку за її чуйне серце.
Навесні Калинка, як завжди, пішла до лісу. Нелегко було їй сюди добиратися. Довгий курний шлях пролягав од села до лісу. А обабіч ні деревця, ні кущика. «Дай,— думає Калинка,— посаджу щось, нехай росте». Так і зробила. Викопала в гущавині лісу тонесень¬ке стебельце і посадила край шляху. А щоб прийнялося воно, Калинка аж від своєї хати з криниці воду носила та поливала.
Звеселилося стебельце. Росло воно в гущавині, ніколи не бачило ясного сонечка і водиці не пило доволі. А тут, на привіллі, швидко розрослося у великий крислатий кущ. Іде якось шляхом подорожній. Стомився, піт витирає. Бачить —рясний кущ. Підійшов ближче. Під кущем трава зеленіє, польові квіти привітно голівками кивають, пташки між віттям радісно щебечуть. Ну як ти не сядеш тут перепочити?
Усміхнувся весело подорожній і сказав: «Спасибі тим роботящим рукам, що цей кущ посадили, і тому доброму серцю, що його викохало!».
Тут увесь кущ стрепенувся, ніби од сну, гіллячки напружились, листячко поширшало. Гульк — і враз укрився білим-білим цвітом.
Дивиться перехожий — що воно далі буде? Обсипався цвіт, замість нього ягоди червоні, як намистинки, виблискують. І дивно — в кожній ягідні заховано зернятко, схоже на маленьке серце. Прийшла і Калинка до свого улюбленця — і здивувалась. Звідки такі зернята? А кущ нахилився до неї і шепоче: «Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім’я. Калинко».
Відтоді всі так і називають той кущ — калиною.
У ч и т є л ь. Калина здавна була уособленням дівочої краси, кохання, вірності, свідком дівочих радощів і смутків. Дівчата довіряли їй свої найпотаємніші мрії.
(Звучить пісня «Ой під калиною трава зеленая.»)
Учитель. Без калини не обходилися і при обрядах, особливо весільних.
Учениця. У кожній родині, де були дівчата на виданні, наношували якнайбільше калинових пучків. Якщо під стріхою висіли калинові грона — це означало, що можна приходити зі сватами до оселі. Тому, починаючи з Пречистої (28 серпня), дівчата постійно ходили по калину на луги, в урочища. Віднайшовши перший куш калини, вони водили круг нього хоровод, ігри, співати любовні пісні, згадували імена своїх хлопців. З першої зламаної гілочки кожна брала по дві ягідки до рота, примовляючи: «Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким». Потім зривати так само і з інших кущів. Нарвавши калини, збігалися в гурт, обмальовували одна одну ягодами, прикрашали коси і віночки гілочками ягід і з піснями верталися додому.
Учениця. Коли випікали весільний коровай, неодмінно прикрашали його вервечкою калини. Калиновим цвітом або ягодами вбирали гільце. Під час вбирання молодої дівчата-дружки співали пісню:
Ой у нас в селі нова новина: Зацвіла у лузі калина, Не так у лузі, як на селі, А в молодої та Мотрі на столі.
Учитель. У деяких сім’ях з калини робили сопілку. Було таке повір’я, якщо зробити таку сопілку, неодмінно в сім’ї народиться син…
Дитина підростала… Мати й бабуся розповідали їй про калинову сопілку.
Учень. Давно жила в оселі одна бідна родина: батько, мати і син. Коли син підріс, то пішов по світу щастя-долі шукати. Йшов він і йшов, бачить — росте при дорозі кущ калини. Сів під ним відпочивати. А калина так ласкаво шепотить гілочками, наче хоче йому щось розповісти. Юнак вирізав з калини сопілку і заграв. Як же він здивувався, коли заговорила сопілка людським голосом:
Ой помалу-малу, юначе, грай,»
Та не врази мого серденька вкрай,
Мене сестриця зі світу згубила,
В моє серденько гострий ніж устромила.
Коли юнак дійшов до села, він розповів людям про дивну пригоду. І вони повідали про страшну трагедію, що трапилась тут, де виросла калина. Бабина дочка, заздрячи красі і працелюбності дідової дочки, убила її і закопала в лісі. На місці, де пролилася кров бідної дівчини, виріс кущ калини. Навесні він зацвітав білим цвітом, улітку ховав подорожніх від спеки і дощу, а восени і взимку пломенів червоними кетягами.
Учитель. Калина — це і пам’ять про матір — найдорожчу в світі людину.
(Звучить пісня «Летіла зозуля з поля на долину…».)
Учитель. Калина — це і пам’ять про тих, хто не повернувся з боїв. Не повернувся юнак до рідного порога, разом з рідними сумує й калина:
Опустила кетяги калина, Вся в зажурі, краще б не цвісти. Хто її чекав, вже не прилине, Вже йому до неї не прийти…
За традицією на могилах загиблих садили калину. Проводжаючи людину в останню путь, труну обвивали цвітом або кетягами калини. Про це ми дізнаємось з літератури. Пам’ятаєте баладу Шевченка «Причинна»:
Прийшли попи з корогвами, Задзвонили дзвони, Поховали громадою, як слід по закону. Посадили над козаком явір та ялину, А в головах у дівчини червону калину. Ця традиція збереглась ідо наших днів.
Учень. Здавна в Україні опоетизовували калину, оспівували її в піснях. Пам’ятаєте, ми вивчали відому козацьку баладу часів Хмельниччини «Розлилися круті бережки», де калина символізує боротьбу за національну незалежність із шляхетською Польщею.
Гей, у лузі червона калина,
Гей-гей, похилилася.
Чогось наша славна Україна,
Гей-гей, зажурилася.
А ми тую червону калину,
Гей-гей, підіймемо,
А ми ж свою славну Україну,
Гей-гей, розвеселимо…
Учитель. Калина оспівана в багатьох творах наших великих поетів: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки.
(Учні читають напам’ять вірші Т. Шевченка «Сонце гріє, вітер віє…», «Тече вода з-під явору…»; І. Франка «Червона калино, чого в лузі гнешся?».)
Учитель. Живе образ калини не тільки в піснях, казках, легендах, а й у прислів’ях та приказках. Хто знає такі прислів’я і приказки?
Учні
У лузі калина з квіточками,
неначе матуся з діточками.
Весною калина білим цвітом квітує,
а восени червоні ягідки дарує.
Запишалася калина, наче красная
дівчина. Який куш, така й калина, яка мати,
така й дитина. Любуйся калиною, коли цвіте,
а дитиною, коли росте.
Без верби і калини нема України.
Учитель. Гарна і цілюща ця рослина шанована в народі. Та чомусь мало її росте біля наших хат. Ми забули давній народний звичай — садити калину біля кожної хати. І тому, хто не має її на своєму обійсті, кому вона всохла від байдужості або, ще гірше, ним викорчувана, не почути пісні солов’я, не помилуватися прекрасним цвітом і яскравим плодом.
Тож нехай завжди ваше життя прикрашає калина, хай приносить вона у ваш дім лише радість і щастя!

 

Яндекс.Метрика >