...
Виховний захід: А на тім рушникові PDF Печать E-mail

Виховний захід: А на тім рушникові
Сторінка 1. Призначення українських рушників.
Сторінка 2. Види орнаментів на українських рушниках.
Сторінка 3. Рушнички ви мої. руш¬нички. (Виступи сільських вишивальниць.)
Сторінка 4. Українські вишиванки (сорочки, блузки, хусточки...)
Сторінка 1
На лаві сидять дівчата, вишивають і спі¬вають:
Я в садочку сиділа, рушник вишивала,
Мені ружа світила і шить помагала.
Сюди-туди голка, сюди-туди нитка,
Отут буде листя, отут буде квітка.
Я в садочку сиділа, рушник вишивала.
Мені півні співали і шить помагали,
Сюди-туди голка, сюди-туди нитка
Отут буде гребінь, а отут — борідка.
Я в садочку сиділа, рушник вишивала,
Вгорі вишня висіла і шить помагала.
Сюди-туди голка, сюди-туди нитка
Отут буде де хвостик, а отут — ягідка.
1-й учень. Рушник... Як бага¬то промовляє нам це слово. Скіль¬ки зворушливих спогадів у кожного з нас пов'язано з ним!
Українська хата ніколи не обходи¬лася без рушників. Ними витирали руки й обличчя, з ними ходили до корови, поралися біля посуду. Він за¬вжди був у господині при руці. Очевидно від слова «рука» і пішла назва «рушник»
Без рушника в сім "і не відбувалася жодна подія: хрестини, за¬ручини і весілля,  проводи в дорогу та зустріч бажаних гостей. Навіть труну опускали в могилу на рушниках.
2-а учениця. Вишиванки,руш¬ники з'явилися в Україні ж далекій давнині. З історії відомо, що наші предки-язичники обожнювали природу і вірили, що в лісах по дуплах жи¬вуть божества, і віддаючи їм шану,  вони обвішували дупла рушниками-обрусами.
Найдавніший український рушник зі слідами вишивки знайдено під час ар¬хеологічних розкопок в Києві на ву¬лиці Смирнова-Ласточкіна. Цю знахідку датують кінцем X та початком XI століть.
3-й учень. На Україні, особли¬во в селах, майже немає хати, де б не була рушників. Своїм багатим малюн¬ком рушник надає хаті затишності та урочистості, створює обстановку ви¬сокої духовності, доброти, задушев¬ності, спокою.
Рушники бувають різні за призна¬ченням. Від цього залежить і їх зо¬внішній вигляд, величина, тканина, з якої вони виготовлені, орнамент тощо. Так, у кожному домі обов'яз¬ково були рушники – утирачі, їх пода¬вали гостям для рук, обличчя. Виго¬товлялись вони з грубішої тканини і були вишиті скромно.
4-а учениця. Рушники - стирачі призначались для стирання зі сто¬лу, накривання хліба на столі, паски і крашанок, які святили на Пасху.
Особливою гордістю у кожної родини були рушники-покутники. У кожній хаті у кутку висіли ікони, які пови¬вали рушником-покутником. Роби¬ли такі рушники з тонкого полотна. І вишивка на них була особливо гар¬ною, яскравою, колоритною.
Великою популярністю користували¬ся так звані кілкові рушники. Ними прикрашали картини, рамки з фото¬графіями, їх, як прикрасу, просто ві¬шали на кілок.
5-й учень. Та найбільше умін¬ня, любові, душі було вкладено у сва¬тальні рушники. Колись було дівча¬та, ледве навчившись тримати голку, починали вишивати рушники. «Не лінуйся, дівонько, рушники виши¬вати — буде чим гостей шанувати»,— наказувала мати дочці.
Отож дівчата заздалегідь, ще судже¬ного не мали, ще заміж не збиралися, а рушник для заручин готували. Оче¬видно і саме слово «заручини» похо¬дить від слова «рушник».
6-а учениця. Рушник для за¬ручин молодих відігравав особливу роль. Вважалося, якщо молоді ста¬ли на рушник, то вже ані батько, ані мати, ані суд, ані громада не мали
права розлучити молодих. Рушни¬ками перев'язують сватів та старо¬стів, молода — молодого. Рушника¬ми вистеляють дорогу на весіллі від порога до столу, а то навіть від воріт до дверей хати.
У РАГСі рушник стелять молодим під ноги на щастя, на долю, на світ¬ле життя:
Ой стелися, рушничку, стелися, Щоб на тобі дві долі зійшлися. А ви, молодята, станьте на рушник, Щоб прожили разом
довгий щасливий вік.
7-й учень. Оздоблювали рушни¬ками не тільки світлиці хат, а й громад¬ські приміщення: церкви, хати-читальні. Вішали їх колись на придорожні хрести, на статуї різних святих.
І сьогодні наш народ і в радості, і в горі не розлучається з рушником. Так, на святі останнього дзвоника у багатьох школах, у тому числі і в на¬шій, батьки учнів-випускників утво¬рюють з рушників «коридор». Ним проходять їх діти, ніби вилітають з рідного гнізда у самостійне життя. Потім матері дарують рушники сво¬їй дитині. Він служить їй оберегом, згадкою про батьківську хату, шко¬лу, дитинство.
Здавна дорогих і бажаних гостей укра¬їнці зустрічають хлібом-сіллю на ви¬шитому рушникові.
Сторінка 2
1-а учениця. У різних облас¬тях України рушники вишивали по-різному. До XVII століття переважав геометричний малюнок на вишив¬ках, а з XVIII століття — рослинний. Та й сьогодні наприклад, типовий орнамент українського рушника яв¬ляє собою образні стилізовані казко¬ві квіти у вигляді вазончика — дере¬ва життя. На ньому можна розпізнати рослинність України: соняшник і ка¬лину, китиці винограду і ружу, тюль¬пан і гвоздику, барвінок і дубові лис¬точки, вишню і вербове листя.
Пізніше в орнаментах рушників з'я¬вилося зображення птахів, тварин (в основному кіз, овечок).
2-й учень. У XX столітті на руш¬никах починають вишивати цілі компо¬зиції, як « Несе Галя воду», «Сватання», «Прощання», «Оце ж тая криничень¬ка, де голуб купався» та ін. Засобами вишивки народ передає свої звичаї, традиції, переживання, турботи.
3-й учень. На українських рушниках багато червоного кольору. Він і часто переплітається з чорним, символ журби — поряд з символом радості. Чорний колір на рушниках завжди підпорядкований червоному, його менше. Це свідчить про високу мистецьку майстерність вишиваль¬ниць і про їх любов до життя, віру в радісне майбутнє.
Говорять, коли б перенести рушнико¬ву мелодію фарб і орнаментів на му¬зику, то це була б та сама наша всьому світові відома українська пісня.
Сторінка 3.
А зараз попросимо нашу гостю Варва¬ру Іванівну розповісти про своє мистецтво, про себе.
Варвара Іванівна. Я свою розповідь буду переплітати пісня¬ми (співає):
Уставала моя матінка ранесенько,
Вишивала руту-м'яту зеленесеньку,
Ще й казала-промовляла: «Люба донечко.
Хай для тебе запала щастям сонечко.
Вишивала моя матінка тополеньку,
Щоб зозуля накувала світлу доленьку.
Соловейком щебетала піл віконечком,
З місяченьком розмовляла по казковому.
Уставала моя матінка веселою,
Квіточок та й насукало веретенечко.
Погукала мене ніжно на світаночку —
Дарувала білосніжну вишиваночку.
Ви вже зрозуміли, що моя мама гарно вишивала і цьому мистецтву навчила і мене. Жили ми край села біля самої левади. Кругом комиші, верболози, річка з трьох боків омиває околицю села, де ми живемо. Природа чарів¬на. Мама знала багато легенд, давніх-давніх пісень. Все це передавала нам — трьом донькам.
Але доля у мене виявилася не такою світлою, як прохала мама у Бога. По¬чалася Велика Вітчизняна війна. Мій тато загинув у перші дні недалеко від нашого села. Мама залишилася вдо¬вою з трьома неповнолітніми дітьми. Як не було важко, але вона весь свій вільний час віддавала нам, донькам, вчила співати, вишивати, господа¬рювати.
Коли мама із старшою дочкою була у полі на роботі, я доглядала меншу сестричку. Вже і сама вишивала, спі¬вала. Колись бабуся навчила мене піс¬ні «Дочка шукає батька». Вона сказа¬ла, що це найдавніша пісня, яку вона знає. Я, бувало, цілими днями вигля¬даю у віконечко, може почує батько мою пісню і співаю:
Хтось у лісі блукає. [Двічі)
Дочка батька шукає.
Шукаючи, не знайшла. (Двічі)
Заплакала та й пішла,
Тільки знайшла долину. {Двічі)
Та батькову могилу.
І травичку пригорта, (Двічі)
До батенька промовля
—    Устань, тату, до мене. (Двічі)
—    Горе жити без тебе.
—    Ой не встану, не піду, (Двічі)
—     Голівоньку не зведу.
Як ти, донечко ішла? (Двічі)
Як же ти мене знайшла?
Живи, доню, як живеш, (Двічі)
Бо ти мене не зведеш.
Вишиваю, ніби освідчуюся в любові землі, сонцю, людям. Люблю створю¬вати флористичні композиції. В мене є рушники «Весна», «Літо», «Осінь».
Варвара Іванівна показує свої роботи: рушники, картини на теми українських пісень, легенд, церковних сюжетів, по¬кривала, наволочки, сорочки-вишиванки, блузки дівочі, фартушки тощо.
Ансамбль дівчат для Варвари Іванівни ви¬конує пісню «Мамині рушники».
Як враз зажурюся і раптом думками полину
Туди, де над полем ранкова зоря промовля.
Мене ти чекаєш, вдивляєшся в далеч
полинну, Моя найсвітліша, матусю
рідненька моя.
Приспів:
Мамині рушники, вишиті на світанні...
Споминів біль гіркий знову на серці , тане.
Мамині рушники — лебеді сизокрилі,
Ой, як летять роки, ой зачекайте милі.
Горять над степами вечірніх вогнів самоцвіти.
Знайома стежина до рідних воріт заверта.
Матусині очі! В них стільки і сонця, і цвіту!
Матусині руки! То ніжная пісня свята!
Ведучий. А тепер перед нами ви¬ступить Валентина Миколаївна — мама нашої учениці.
Валентина Миколаївна. Я родом з Чернігівщини. Там здавна усі люблять вишивати. Ось рушники, які я готувала на весілля, ось килим,: який я вишила ще будучи ученицею і школи. Вишивання і мама — це для мене нерозривні поняття. Мама нас навчала вишивати, мережити, гаптувати. {Показує свої роботи.)
1-а учениця
Внесла до хати мати рушники,
Щоб у світлиці ще світліше стало.
Руде колосся, маки, васильки —
Вквітчати б світ, так рушників замало.  
Не білі руки в мами вже давно
Та рушники перуть вони так вміло,
Аж сонце в очі ріже, як вапно.
Що на штахетах ніжно заніміло,
Внесла до хати мати рушники
У пахощах грози і небокраю,
Вночі на них вінчалися зірки,
А нині вони хату увінчають.
Дівчата виконують пісню «Цілує сонце рушники».
Цілує сонце рушники у чистій
материній хаті. І чути, як мої думки, мов ластівки,
стають крилаті. Приспів Рушники, рушники, то матусі моєї
роки. То моєї матусі роки. І щедре поле, і рядки — то материнське
вишивання. Цілує сонце рушники,— і починається
світання. Через літа, через віки до нас приходить
сива мати. Цілує сонце рушники, що ненька вміла
вишивати.
Сторінка 4
Ведучий. Вся українська вишив¬ка — не лише рушники — чарує сво¬єю красою, неповторністю кожного, хто її побачив. Які гарні українські вишиті сорочки для хлопців, а блуз¬ки, фартушки — для дівчат. В укра¬їнських вишиванках — наша націо¬нальна краса, наша духовність.
Виступ бабусі Марії. Колись ще в часи козаччини в Україні був добрий звичай: коли козаки вирушали в похід, кожна дів¬чина дарувала своєму нареченому виши¬ту хустинку. Вона була символом вірнос¬ті у коханні.
(Дівчата вишивають і співають.)
Сонечко котилося за горами,
Як збирались подруги вечорами.
Радості дівочої не ховали,
Козаченькам хусточки вишивали.
Вишивали нитками золотими,
Вишивали квітками весняними.
Ниточку до ниточки густо клали,
Щоб з боїв живими всі повертались.
Ведуча. І мандрувала разом з ко¬зацькою славою і піснею і україн¬ська хустка. Носив її козак біля серця. Була вона йому оберегом не лише • від ворожої кулі, тяжкого полону, а й від забуття матінки - України.
Люблять і сьогодні в Україні вишиті речі. Але. на жаль, є люди, які соромляться і української мови. і української вишиванки.
Вишивала мати синові сорочку,
Виїхав давненько він уже з села.
Як співуче слались хрестики-рядочки,
Ніби вічна пісня у нитках цвіла.
І до сина в гості прибула в столицю,
Добре спорядивши кошик немалий:
Яйця і кров'янку, гарну паляницю
Й білої сорочки згорток дорогий.
Був той син сімейний, з виду благородний,
Та, як на данину, глянув — ну і ну!
Мовив: «Вишиванка? Это, мать, немодно!»
І у холодильник виклав свіжину.
І здавалось немарним те благополуччя,
Що сяк-так прикрило в серці пустоту.
Та узяв сорочку тут маленький внучок:
я носити, хай-но підросту!»
(О. Страшевська)
Тож віримо, що українська вишиван¬ка, рушники, хустки, різні вишиті речі будуть жити завжди!
2-а   учениця В вашій хаті на узбіччі, Де бір постукує в вікно
1 запалює соснові свічі,
Мене чарує — полотно!
Це рушники, де хист матусі
У барвах, мов проміння жмут.
В якомусь загадковім русі,
Аж серце в обручі беруть.
Печаль і непосильну втому
Здіймають, наче павутину...
І я прийшла до цього дому.
Мов на матусину гостину.
Всі присутні співають:
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі
проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Тож нехай у кожного з вас буде завжди щастя, світла доля у житті!

 

Яндекс.Метрика >