...
Виховний захід (9 клас) Відкрийте чарівні двері добра і довіри PDF Печать E-mail

Виховний захід (9 клас) Відкрийте чарівні двері добра і довіри

Мета. Формувати активну моральну життєву позицію; виховувати в учнів моральні якості: почуття чуйності, доброти, милосердя, поваги до старших.
Обладнання. Святково прибраний клас, застелений скатертиною стіл, на столі у квітах ікона Божої Матері; на дошці вислови:
«Добре бачить тільки серце, найголовнішого очам не видно»
(Екзюпері).
«Віра без добрих діл - мертва, так як тіло без душі»
(Біблія).
«Скарай, недоле, людину, яка кривдить сиротину»
(народна творчість).
Вступне слово вчителя.
Сьогодні у нас свято «Відкрийте чарівні двері добра і довіри». Ми поведемо мову про добре ставлення до людей.
Чи вмієте Ви так поводити себе з людьми, щоб вас любили і охоче приходили Вам на допомогу? Як цього досягти?
Люди різняться багатьма рисами, у них різні досвід, характер, вдача. Але існує загальний принцип поведінки, в ньому втілена мудрість позитивного ставлення до людей: «Поводь себе з іншими так, як хотів би ти, щоб інші поводилися з тобою».
Від чого залежить добре ставлення людей одне до одного? Чи знаєте ви людей, які можуть бути прикладом доброти, співчуття, милосердя? Чи були у вашому житті випадки, пов'язані з людською добротою, взаємовиручкою, взаємодопомогою?
(ВИСТУПИ УЧНІВ)
ВЧИТЕЛЬ: На свято ми запросили одиноких людей нашого села. І поговоримо про те, як живеться одиноким людям, про добро, яке так необхідне кожному з нас.
На Україні проживає майже 2 мільйони одиноких людей. Така вже їхня доля - залишитися у чотирьох стінах сам на сам із своїми проблемами, хворобами. Знали б ви, як вони чекають, щоб хто-небудь з нас завітав до них. Ми часто не помічаємо їх -згорблених, зморщених. А вони завжди поруч. В автобусі молодик несамовито штовхає дідуся, який хоче примоститися на краєчку лавки. Як виявилося, це місце він зайняв для свого товариша, що має зайти в автобус. І дідусь ніяково відходить, схиливши голову.
Стара бабця гірко нарікає на свою долю: «Маю дітей та онуків, а вони відцуралися від мене, кричать, ненавидять, обзивають». І таких прикладів -безліч. Постає запитання: що це? Невихованість? Дефіцит совісті? А, може, ми думаємо, що старість обмине нас?
Ні! Старість - уперта бестія, що покриває зморшками обличчя і руки, чіпляє на плечі горб і дає кожному костур. Старість більше ніж потребує уваги, любові, турботи та ласки. Але часто так і залишається без цього. Когось вона змушує жебракувати, когось рятуватися від голоду і холоду... Щодня бачимо сумні очі тих, кого в одне ціле об'єднало слово «старість», бачимо безнадію, розпач. І з самого серця виринають слова: «Молодосте, зазирни у вічі старості»...
Учень.
Живе одинока людина,                                  Чому ж ми проходимо мимо?                 Живе одинока людина,                       Ніким у житті не любима.
Учениця.
І серце у неї відкрите
Для ласки людської й привіту,
Печальним льодком оповите.
Віддалене горем від світу.
Учень.
Чому ж ми не прийдемо в хату,
її не покличем з собою?
Бо буде одна вікувати
Людина з своєю журбою.
Учениця.
Нам легше, бо ми не самотні. Ходімо ж до неї в світлицю,                    І серце людини з безодні   Полине над нами, як птиця
(Я. Забашта).
У нашому селі також живуть одинокі старенькі, яким потрібна наша підтримка і допомога.
Дивлячись на нас, молодих, вони радіють, а водночас і сумують. Радіють з того, що ми - їхнє продовження, а сумують, напевне, через те, що ми часто забуваємо про них, обминаємо їх.
Так, діти, бачите - вони не просять у нас чогось незвичайного, вони хочуть тільки нашої уваги, а інколи допомоги.
Найвища наука життя - мудрість. А найвища мудрість - бути добрим. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді - це завжди було в характері нашого українського народу. У наших традиціях споконвіку зберігалася звичка наділити прохаючого, прихилити подорожнього, надати допомогу немічному, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.
Але що потрібно зробити для того, щоб ці згадані добрі звички і традиції, оте всенародне милосердя, що здавна було властиве нашому народові, зберегти на віки?
Напевне, треба менше говорити про добро, а просто проявляти милосердя до тих, хто бажає підтримки.
Учень.
Не говори про доброту, коли ти сам нею не сяєш,
Коли у радощах витаєш, забувши про чужу біду.
Учениця.
Бо доброта не тільки те, що обіймає тепле слово,
В цім почутті така основа, яка з глибин душі росте.
Учень.
Коли її не маєш ти, то раниш людяне в людині,                                              Немає вищої святині, як чисте сяйво доброти
(О. Довгий). Сценка.                                                                                                                                   Ведуча                                                                                                                         Син.                                                                                                          Прибіг щодуху син додому й до тата голосно гука: А я провідав у
лікарні свого товариша-дружка. То ж правда, тату, я чутливий і маю серце золоте.
Ведуча. Замисливсь тато на хвилину і так йому сказав на те:
Тато.  Коли тебе в тяжку хвилину людина виручить з біди. Про це добро аж поки віку ти, синку, пам'ятай завжди. Коли ж людині ненароком ти зробиш сам добро колись, Про це забудь, аж поки віку мовчи й нікому не хвались
(Д. Компанієць). Учениця.
Нам би про душу хоч не забути,        Нам би хоч трохи добрішими бути, Ми лише раз, так уже повелося, Живемо на цій грішній землі...      Хай прокинуться сплячі душі,           Що, як квіти у квітнику.                      Що потребують дощу і суші              На довгім життєвім шляху.                  Хай романтика Віри й Любові, Слова людського тепла й доброти                   Нам порожнини в душах заповнить, Куди вже війнули ринкові вітри
(І.Тулундай).
Вчитель.   Зараз   такий   розбурханий   світ.   Наша   країна   знаходиться   в економічній і соціальній кризі. Багато людей сьогодні живуть у злиднях, багато мешкають у напіврозвалених хатинках або й взагалі не мають даху над головою. Деякі жебракують і раді хоч черствому кусочкові хліба.                                                                                                             Учениця. Простягає руку, молиться натхненно,                                                                                  У благенькім платті, хусточці рябій,                                                                                          А у шибку вітер стукає студений:
-    Що, мовляв, бабусю, треба тут тобі?
Людям на вокзалі клопітно і тісно,
-    Скоро розвезуть їх в далину авто.
Потемніло небо, хмари сині виснуть:
-    А тебе, бабусю, захистить же хто?
-    Випрошені гроші, дві-чотири гривні
-    На шматочок хліба, може ще й на квас...
-    Україно-нене, простягни долоні,
-    Від лихої долі захисти всіх нас!
(Васжевська).
Вчитель. Діти, ми з вами живемо добре, маємо батьків, котрі дбають про нас, і нам важко уявити, що тисячі людей страждають не тільки від холоду й голоду, а ще й від того, що не чують теплого слова, їм ні з ким поговорити. І якщо матеріально ми не завжди можемо допомогти їм, то що ж перешкоджає нам хоч морально підтримати їх?
Учень.
Кажімо більше ніжних слів знайомим, друзям і коханим,
Нехай комусь тепліше стане від зливи наших почуттів,
Нехай тих слів солодкий мед чиюсь загоїть рану,
Чи перший біль чи то останній - Коли б то знати наперед.
Учениця.
Кажімо більше ніжних слів, комусь всміхаймось ненароком,
То не життя людське коротке, короткі в нас слова черстві,
Кажімо більше ніжних слів
(Г. Вовк).
Вчитель. Якби кожна зла людина зробила на одну злу справу менше, а кожна добра - на одну добру справу більше, наскільки світлішим стало б наше життя. Якби кожен, хто може, допоміг би хоча б одній конкретній людині, світ став би набагато кращим.
Учень.
Лікуймо наші зболені серця,
Лікуймо наші душі зачерствілі,
Несімо правди непогасний стяг,
І кривда в нашу душу не поцілить.
Є ще спасіння від недуг людських,
Джерела віднайдімо лиш цілющі...
Мов подорожником торкнімося до них,
И добром розквітнуть, просвітліють душі.
Окропімо серце щире, нечерстве,
Людського милосердя еліксиром,
Воно, хоч кволе, знову оживе,
У справедливість й людяність повірить.
Вчитель.
Час невпинно біжить вперед. Збігають хвилини, години, пливуть роки. Хочеться вірити, що у вас буде все гаразд, хочеться, щоб слова доброти, почуті сьогодні, ви пронесли крізь усе життя. Пам'ятайте, людина на цім світі не вічна, життя коротке і гріх розтринькувати його на погані справи.
Учень. Не зобидь ні старця, ні дитину, поділись останнім сухарем,
Тільки раз ми на землі живемо, у могилу не бери провину. Зло нічого не дає крім зла, вмій прощати, як прощає мати, За добро добром спіши воздати - мудрість завше доброю була. Витри піт солоний із чола і трудись, забувши про утому, Бо людина ціниться по тому, чи вона зробила що могла. Скільки сил у неї вистачало, щоб на світі більше щастя стало
(М. Луків).
Вчитель. Старість - не радість, ніхто її не жде. Всяк старається відсунути її небажаний прихід. Та вона все ж несподівано підкрадається, і ти вже з печальною розсудливістю розумієш, що усе найкраще вже було, усе в минулому. А з тобою лише спомини та недуги. Добре, коли поруч тебе рідні -діти, онуки. А якщо їх немає? (Розповідь запрошених про своє одиноке життя.)
А багато є випадків, що і при живих дітях батьки стають самотніми. Діти виростають, забувають стежку до рідної хати, дбаючи лише про своє благополуччя. А матерям хочеться бачити їх, погладити по голівці, торкнутися до їхніх рук і почути теплі слова любові.
(Інсценівка вірша «Розмова з мамою».)
Син. Розкажіть мені, мамо, про вишні, їх було так багато в саду.
Мати. Були, сину, морози невтішні, а вони кого хочеш зведуть. Син.
Розкажіть мені, мамо, про зорі, чи такими були і колись? Мати. А той, сину,
хто виріс у горі - не часто на зорі дививсь. Син. Розкажіть мені, мамо, про
долю, чи людині підвладна вона?
Мати. Наша доля, мій сину, як море - той пливе лиш, хто має човна.
Син. Розкажіть мені, мамо, про роки - чи спливають помітно вони? Мати.
Роки, сину, помітні допоки... Матерів пам'ятають сини. (М. Довнич).               Вчитель. Вудьте добрими, людяними, милосердними, терпеливими,
нехай не черствіють ваші душі в щоденних клопотах, бережіть свої серця від
усього злого.
А зараз хочу подарувати вам пам'ятки про нашу сьогоднішню зустріч і прошу пам'ятати про те, що ще літописець Київської Русі Володимир Мономах у своєму «Повчанні дітям» закликав:
-    не забувайте убогих, подавайте сиротам, захистіть вдову;
-    не майте гордощів у своєму серці, старших шануйте;
-    не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово мовте;
-    на світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і
скажіть: «Господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав
життя своє ».
(Ці пам'ятки роздаю дітям)
У кожному селі та місті біля церков є дзвони, які щонеділі й свята кличуть людей на службу Божу. Але з давніх-давен, окрім богослужіння, дзвони використовувались як набат для сповіщення про якесь лихо, біль, били на сполох під час пожежі чи ворожого нашестя.
А сьогодні дзвони б'ють на сполох, закликаючи нас до милосердя, доброти.
Бо тільки доброта і милосердя роблять нас справжніми людьми. Хай наше серце завжди відгукується на них і відкривається для добра.
(Учень і учениця підходять до ікони Божої Матері, всі діти встають, склавши руки до молитви.)
Учень. Помолимось за тих, хто у розлуці помруть відірвані від рідних хат, Помолимось за тих, хто у розпуці вночі без мами плачуть і не сплять.
Учениця. Помолимось за тих, кого лишили мами, помолимось за одиноких і сиріт. Над ними, Господи, в небесній тверді відкрий свої долоні милосердні.
Підсумкове слово вчителя.
Ось і закінчилася наша розмова. Я надіюся, що всі ми станемо добрі¬шими, милосерднішими. І ця година доброти переросте у щоденну потребу робити добро. Всім нам нелегко у сьогоднішній скрутний час, але пам'ятай¬мо, що поруч є люди, яким набагато гірше. А ми можемо хоч на крихту покращити їхнє життя.
А вам, дорогі наші гості, щиро дякую за те, що ви прийшли на нашу зустріч. Будьте здорові, живіть довго і щасливо.

 

Яндекс.Метрика >