...
Виховний захід (8 клас) Я - ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ PDF Печать E-mail

Виховний захід (8 клас) Я - ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ
Обладнання: книжкова виставка з теми заходу, на сцені прапор, герб України, зал прикрашений плакатами, стінгазетами. На сцену виходять ведучі в українських костюмах.
Форма проведення: виховний захід

Україно! Не звірити й піками
Вроду твою журавлину.
Не обезлистити навіть снігами
Мову твою тополину.
Україно! Не стань сиротою при дітях
Ти благовіст мій і воля
Скільки надій в твоїх веснах розлито
Скільки журби в твоїй долі
Все, що и серці несу,—
У твоїх я дістала глибинах
Ти мені І любов, І пісенність
Як ненька дала.
Я живу і співаю,
Бо живе і співає Вкраїна,
Бо припала вустами
До дзвінкого твого джерела.

Звучить «Пісня про Вкраїну», дівчата танцюють «Танок з рушниками».     Ведучий. Україна! Перед нами постають безкраї пшеничні лани, блакитне небо, могутня річка Дніпро, перші князі Київської Русі, визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, перший президент української народної республіки Михайло Грушевський. Усе це українські образи утворені століттями, наша з вами історія. У кожного народу свій шлях розвитку, свій шлях до щастя, до самовизначення. Для українського народу він був довгим і тернистим.
Україно! Україно! Серце моє, ненько.
Як згадаю твою долю, заплаче серденько.
(Т. Г. Шевченко)
Ведуча. В народі кажуть, що без минулого, немає майбутнього. А чи можна говорити про минуле України і не згадувати славних, бравих козаків-запорожців? Слава про них линула широким світом. Запорожці були витривалі, дужі, кмітливі і на диво хоробрі. Вони вміло чинили опір найзапеклішому ворогові.
Було колись в Україні ревіли гармати,
Було колись — запорожці вміли панувати
Панували, добували і славу, і волю...
Ведучий. Україна має героїчну історію. Це історія мужнього народу, що віками боровся засвою волю, щастя, свідками чого є високі в степу могили, обеліски та прекрасна на весь світ народна пісня.
Яка ж вона довга, в століття, у цілі віки
Година негоди, що люд український гнітила.
Із сивої пам'яті сміливо ідуть козаки,
А шаблі, мов блискавки, сиві жупани, мов крила.
Закличний марш: агей, козацтво, в путь!
І, як струна, душа правдива кожна.
З глибин історії вони ідуть, ідуть.
Гей, долиною, гей широкою козаки ідуть.
Звучить «Марш Черкаських козаків», хлопці в українських костюмах танцюють «Гопак».
Ведучий. 24 серпня 1991 року сесія Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки прийняла Постанову про проголошення України незалежною демократичною державою і затвердила Акт проголошення незалежності України.
З відродженням державності відродились і державні символи: гімн, прапор І герб, які уособлюють історію України і її сутність.
Ведуча. Гімн, тобто похвальна пісня, як державний атрибут усталився пізніше від герба і прапора. Первісне, коли всі держави були монархіями, молитва за правлячого монарха поступово перетворювалася на державний гімн. Перші республіки, хоча б та ж Франція, за державний гімн взяли найпопулярнішу в народі патріотичну пісню. В Україні, в різний час побутували декілька пісень, які претендували на національний гімн. Це і «Заповіт» Тараса Шевченка, і Франкові «Вічний революціонер» та «Не пора». Окремо стояв український церковний гімн «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» на слова Кониського.
Гімн України — сучасної української держави — це мелодія українського композитора XIX століття Михайла Вербицького — «Ще не вмерла Україна». Слова цієї урочистої пісні написав 1863 року відомий український поет, етнограф, фольклорист Павло Чубинський. Одне з перших його виконань перед усім світом відбулося на Олімпійських Іграх у Барселоні. Слова палкі, мелодія врочиста,
Державний гімн ми знаємо усі.
Для кожного села, містечка, міста —
це клич один з мільйонів голосів.
Це наша клятва, заповідь священна
Хай чують друзі й вороги,
Що Україна вічна, незнищенна
Від неї ясне світло навкруги.
Ведучий. Яким був прапор і чи був узагалі в Київській державі — невідомо. Одна з перших згадок про синьо-жовтий прапор належить до 1410 року, коли він майорів над українськими полками у Грюнвальдській битві з німецькими лицарями. За козацьких часів поєднання синього і жовтого на прапорах — справа звична. І згодом у боротьбі за свою волю українці виступали із синьо-жовтим прапором.
Здобувши 1991 року незалежність, Україна обрала як державний синьо-жовтий прапор. У геральдиці (науці про герби) блакитний колір символізує чесність, вірність, а також пов'язаний Із небом, повітрям. Золото уособлює могутність, силу, багатство, шляхетність, віру, милосердя, справедливість.
Під синім небом України зазолотілися жита,
У чуйнім серці воєдино з'єдналася палітра та,
Бо це дано нам споконвіку, від пращурів жива яса —
Душею, що не любить крику, єднати землю й небеса.
Прапор — це державний символ, він є в кожної держави,
Це для всіх ознака сили, це для всіх ознака слави.
Синьо-жовтий прапор маєм — синє небо, жовте жито,
Прапор свій оберігаєм, він святиня, знаєм всі ми
Прапор свій здіймаєм гордо, ми з ним дужі і єдині,
Ми навіки вже народом українським в Україні.
Звучить музика, танок з прапором.
Ведуча. Державним гербом України є золотий тризуб на синьому фоні. Тризуб в Україні за часів князя Володимира Великого правив за княжий державний герб. Саме тризуб зображено на монетах князя Володимира, а потім і на монетах інших князів. Пізніше, у козацькі часи на гербі України був зображений козак із самопалом. І лише за часів Української Народної Республіки тризуб знову повернувся. Уроки комуністичного правління тризуб був заборонений, а зараз, коли Україна здобула незалежність, тризуб затверджено Державним Гербом України.
Три світла і триєдність Бога —
Всесильний захист з трьох сторін,
Надія він, а в битві грім —
Бо злитий наче з крапель.
У ньому духу й честі сплав,
Життя козацьке, горде, вперте,
За нього ми готові вмерти,
Як тисячі з повстанських лав.
Прийшла державності пора,
Як мрія поступу предвічна.
Він наш, і буде наш навічно,
Як символ волі і добра.
Наш герб — тризуб, це воля, слава, сила,
Наш герб — тризуб, недоля нас косила,
Та ми зросли, ми є, ми завжди будем.
Добро і пісню несемо ми людям.
Ведучий. Основний закон держави —це Конституція, яка була прийнята в Україні 28 червня 1996 року. Вона володіє найвищою юридичною силою І встановлює засади політичної, економічної і правової систем держави. Конституція України створена для людей і во благо людей. Закон проголошує рівноправність усіх громадян.
Ти знаєш, що ти людина?
Ти знаєш про це, чи ні?
Усмішка твоя — єдина.
Мука твоя — єдина
Очі твої — одні.
Більше тебе не буде
Завтра на цій землі.
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди
Добрі, ласкаві й злі
Сьогодні усе для тебе,
Озера, гаї, степи
І жити спішити треба.
Кохати спішити треба
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі людина.
І хочеш того, чи ні
Усмішка твоя єдина
Мука твоя єдина
Очі твої одні.
Ведуча. Стаття 17 Конституції України говорить: «Захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності держави покладається на Збройні Сили України.
6 грудня 1991 року було прийнято Закон про Збройні Сили України. Україна не є потенційним противником жодної держави, а спою військову безпеку розглядає як стан військової захищеності національних інтересів. Тому 6 грудня І стало святом Збройних Сил України. Це свято чоловіків, юнаків, які відслужили в армії, і тих, хто готується там служити.
Наша школа має клас військово-патріотичної підготовки. Мета, яка стоїть перед вчителями, — підготовка молоді до проходження військової служби у Збройних Силах, виховання морально-психологічних якостей громадянина, патріота, захисника Вітчизни.
Під музику і пісню Л. Агутіна учні класу танцюють.
Ведучий. Нація без держави є неповна і незакінчена, нація без власної мови Існувати не може. Бо мова — це душа народу. Якщо забувається мова, то народ, який користується цією мовою, зникає, але не фізично, аморально.
Любов до рідної мови починається ще з колиски, з маминої пісні. У ній материнська ласка і любов, світ добра, краси і справедливості, велика ніжність.
Я знаю — мова мамина свята,
В ній вічний, незнищенний дух свободи.
Її плекали душі і вуста
Мільярдів. Це — жива душа народу.
Її зневажить — зрадити народ,
Котрий до сонця зводився крізь муки,
Це забруднити плеса чистих вод,
Це потоптати материнські руки,
Які нас від напасті берегли,
Останню крихту хліба віддавали,
Щоб ми нівроку дужими були
Й матусиних пісень не забували.
Зневажить мову мамину біда.
Котра пустими робить наші душі.
І ми нащадкам зможем передать
Лиш те, що корені калині сушить.
Зневажить мову — зрадити себе
(А зрадників хто може поважати?),
І стане чорним небо голубе,
Вмиратиме у муках рідна мати.
Звучить «Пісня про українців», муз. Т. Кукурудзи, ел. В. Баранова.
Ведуча. Слово має велику магічну та рушійну силу: «Вітер гори руйнує, а слово народи підіймає».
Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих — рідна мова,
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.

Ведучий. Слово — найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом.
Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду.
Словом можна вбити і оживити, поранити І вилікувати, посіяти тривогу і безнадію, одухотворити. Розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози. Породити віру в людину І заронити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі.
Мірилом ставлення до своєї держави є в першу чергу ставлення до мови. Через мову пізнається людина, виявляється її моральне обличчя, духовність — «Убога мова — убогі думки», «Чим багатша думка, тим багатша мова». У мові думки і мрії наших предків про волю, про щастя, боротьба і звитяга, їхнє одвічне працелюбство і мрійлива душа. Це неповторна мова Шевченка і Франка, Лесі Українки, Тичини і Сосюри, Рильського і Малишка, Стуса і Симоненка:
Живе поезія у мові, якої мати вчила нас,
У гніві, в посмішці, в любові,
В красі звичайній без прикрас.
Вона не тільки мрії срібні,
А й праця, й радощі зусиль.
Вона потрібна, як потрібні
Вода й повітря, хліб і сіль!
Ведуча. Українська мова живе в прекрасних піснях нашого народу, в яких оживає доля, мрії, гордість, краса.
Звучить українська народна пісня.
Ведуча. Кожен з вас живе в своїй родині, серед близьких І дорогих людей. Родина — це маленька Батьківщина, в якій живите і яку повинні ніжно любити і поважати.
В усіх народів пошана до матері була таким же священним почуттям,
як і любов до Вітчизни. Мати дає життя, вона оберігає родинне вогнище.
А Вітчизна? Без неї ми сироти. Не випадково ми пов'язуємо в єдине любов до матері і Вітчизни.         
Ведучий. Батько і мати дали життя дітям і живуть для їхнього щастя. По справжньому любити їх — означає приносити в дім мир і спокій, бути слухняними. Підкорення волі батьків— перша школа громадянського обов'язку
Якщо не навчишся підкорятися волі батьків, то не можна стати дисциплінованим учнем, трудівником, стійким і мужнім громадянином. Звучить пісня «Батько і мати два сонця гарячі».
Ведуча. Найсвятішими для кожного з нас є слова: Україна, Батьківщина, Мати, Земля. Усе на світі має свою душу, має душу і наша земля. Народ глибоко поважає Землю і називає її Матір'ю; «Земля — мати наша», «Земля — годувальниця». У народі кажуть, «Земля свята, святе й усе те, що вона родить». Усяка їжа на Україні поважається і зветься Даром Божим. «Земля дає все і все забирає» — говорили стародавні орачі. «Земля мати наша, всіх годує і пестить» — стверджували їхні нащадки. Землею лікувалися, прикладаючи її до ран, як оберіг землю брали із собою в далеку дорогу.
Мати — Земле моя! В біло-рожевому вінку з весняних квітів, у смарагдовім вбранні із зелених шат, у золотавому багрянці щедрої осені — ти завжди прекрасна!
Хоч іноді, хоч раз в житті
На самоті з природою залишся,
І подивуйся ніжній чистоті
Того зеленого затишшя
Прислухайся, як трави шелестять,
Як розмовляють і дерева й квіти,
Які предивні літні дні стоять! —
Попробуй це збагнути й зрозуміти.
І ти відчуєш, як очиститься душа,
Як легко серце стрепенеться,
І як народяться рядки вірша,
Спіши... Бо все от-от минеться..
Життєдіяльність людини призвела до екологічної катастрофи: парниковий ефект, проблема чистої води, кислотні дощі, Чорнобиль. Важко поранена плаче хвора Земля. Усе навкруги кличе на порятунок. І спливають в пам'яті слова великого Кобзаря «Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде!».
Земля — жива! Як у всього живого
В ЇЇ грудях є і сила, і жалі.
Хіба назвеш людиною такого,
Хто не шанує Матері-Землі!
На крилах вітер нам приносить ,
Думки здебільшого похмурі і сумні
Себе спитати треба: «Чи не досить
Людині руйнувати вже життя Землі?»
Чи вже не досить їй забруднювати воду,
Рубати ліс, вбивати, нищити, не берегти?
Адже безсила проти нас природа,
Але безсилі і без неї ми.
Якщо ти хочеш жити довго —
Не треба нищити природу
Щоб щось залишилось нащадкам,
Щоб щось залишилось народу.
Все задумано мудро в природі
Жити всьому у мирі і згоді.
Річка хай куди хоче тече,
Пташеняті підставим плече.
Як зрубаєш дерево вмить
Поспішайте хоч два посадить.
Як асфальт — то не через калину
Джерельце хай не знає зупину.
Полюбімо природу палко
Не топчімо ногами фіалку.
Як розоримо світ ущерть —
Вирок нам без війни буде смерть!
Зупинімося — останній шанс
Ця планета не тільки для нас!
Звучить пісня.    
Ведучий. Українці належать до тих народів, які важко розлучаються зі своєю домівкою, зі своєю Землею, а якщо й залишали рідну Землю, то це була вимушена дія, зумовлена політичними, релігійними або соціально-економічними причинами.
Але виїхавши за кордон, думками линуть на рідну Україну, бо «Там Земля мила, де мати родила».
Людині визначено Богом місце народження, країна, небо, вона нічого не може поміняти, як не можна поміняти себе самого, а якщо щось із того призначеного їй поміняє, то не на краше, бо чуже ніколи не буває кращим за своє. І куди б ти не пішов, твоя Батьківщина буде з тобою.
Ведуча. Треба вірити, що прийде час, коли наше життя наповниться щастям, спокоєм, теплом, хлібом і квітами, сподіваннями і радістю, працею і відпочинком — тим, що робить життя людським. Щоб кожен з гордістю міг сказати;
«Я — громадянин України!». Для цього сьогодні потрібно головне — впевненість в силах народу і своїх власних, дружня робота і віра в її успіх, у майбутнє України.
Нема життя без України, бо Україна -— це доля, яка випадає раз на віку,
бо Україна — це мати, яку не вибирають як і долю, бо Україна — це піс-
ня, яка вічна на цій Землі.   
Любіть Україну у сні, й наяву
Вишневу свою Україну.
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов'їну.
На білому світі є різні країни,
Де ріки, ліси і лани...
Та тільки одна на землі Україна,
А ми її доньки й сини.
Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,
І квіти усюди ростуть...
Та тільки одну Батьківщину ми маєм
Її Україною звуть.

 

Яндекс.Метрика >