...
Виховний захід (6 клас) КОЛИСКА РОДУ - УКРАЇНСЬКА ХАТА PDF Печать E-mail

Виховний захід (6 клас) КОЛИСКА РОДУ - УКРАЇНСЬКА ХАТА
Мета:   розповісти учням про українські народні традиції та обряди, пов'язані з хатою, поглибити знання учнів з народознавства; розвивати артистичні якості школярів; виховувати любов до, українських народних традицій.
Форма проведення: виховний захід
Обладнання: декорації української народної світлиці (стіл, лава, мисник, піч, хатнє приладдя), аудіозапис української народної музики, українські народні костюми для учасників заходу.

ДІЙОВІ ОСОБИ
Учні-читці (шість осіб)
Ведуча
Ведучий
1-й   господар
1 -ша  господиня
2-й  господар
2-га  господиня
Танцювальний   гурт учнів
Фольклорний   гурт учнів
Виховний захід відбувається в актовому залі школи.
У тій частині приміщення, де відбуватиметься дія, встановлено декорації української світлиці: у центрі стоїть накритий вишитою скатертиною стіл, на ньому паляниця. Біля стіни — мисник з посудом. У правому кутку розмістилася піч, по діагоналі від неї, в лівому кутку влаштовано покуть з іконою, накритою рушником. Покуть прикрашений сухими квітами та зіллям. Звучить лагідна музика. До залу входять учні-читці та ведучі.
1-й учень (на фоні музики)
Хата моя, біла хата,
Рідна моя сторона,
Пахне любисток і м'ята,
Мальви цвітуть край вікна.
2-й  учень
Хата моя, біла хата,
Казка тепла й доброти,
Стежка від тебе хрещата
В'ється в далекі світи.
Наперед виходять ведучі.
Ведуча. Доброго дня, шановні гості.

Ведучий. Щиро вітаємо вас на нашому святі. А присвячене воно найріднішому кожній людині місцю — батьківській хаті. Рідна домівка — колиска нашого життя, наша мала батьківщина. З нею пов'язані найсвятіші спогади і почуття кожної людини. Тому й оспівана хата в піснях, легендах, опоетизована письменниками і художниками.
Ведуча. «...Біла, з теплою солом'яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристанища людського. Незамкнена, повсякчас відкрита для всіх, без стуку у двері, без «можна?» і без «увійдіть!», житло просте, як добре слово, й законне, немовби створили його не людські руки, а сама природа, немовби зросло воно, як плід, серед зелені і квітів». Ось такою побачив українську народну хату Олександр Довженко.
Ведучий. Дійсно, українці завжди з великою повагою ставилися до хати, адже вважали її не лише «дахом над головою», а осередком свого роду, що зберігає давні й прекрасні традиції. Усе, що наповнювало українську домівку,— стіл, піч, мисник, колиска, сволок — усе було пов'язане з певними народними віруваннями та звичаями.
Ведуча. Наші пращури вірили, що для того, щоб в оселі завжди панували злагода та добробут, вікна хати мають бути прикрашені рушниками, стіл обов'язково вкритий скатертиною, а покуть оздоблений свяченою писанкою. Проте, щоб дізнатися, яку обрядову роль відігравали ті чи інші хатні речі, ми запрошуємо вас до нашої української світлиці.
Звучить весела українська народна музика. До залу вбігає танцювальний  гурт, виконує народний танець.
До залу входять 1-й  господар та 1-ша господиня.
1-й  господар. Доброго здоров'ячка, друзі!
1-ша господиня. Ласкаво просимо до нашої оселі! (Вклоняється глядачам.) Дорогих гостей радо зустрінемо, цікавою розповіддю розважимо.
1-й господар. Здавна в нашому народі існує звичай: гостя садовити в найпочеснішому місці. А таким місцем в українській хаті є покуть, або красний кут. (Показує глядачам.) Розміщувався він, як правило, по діагоналі від печі й обов'язково '«обличчям!, до сонця, себто на схід. За первісних часів покуть вважався місцем пращурів. Найдавніші згадки засвідчують: коли помирав старійшина роду, то родина ховала його на покуті, а сама переходила жити в нову хату.
1-ша господиня. Пізніше цей ритуал перетворився на обрядо дію: у визначні свята на покуті урочисто встановлювали Дідуха, тобто Духа дідів, предків. Поруч із Дідухом ставили кутю. Саме звідси, очевидно, і виникла назва «покуть». Отже, красний кут був своєрідним домашнім вівтарем. Із прийняттям християнства головною прикрасою покутя стала ікона, її завішували спеціальним вишитим рушником, який у народі називався божником, і прикрашали писанками.
1-й господар. Із покутем пов'язані найурочистіші і найвизначніші події у житті людини. За нашими народними звичаями першу купіль для новонародженої дитини влаштовували на покуті.
1-ша господиня. Із покутем пов'язані й визначні обрядові дійства. За образами зберігали зажинковий вінок чи обжинковий пучок жита (обжинкові «квітки»), тримали галузки свяченої верби, стрітенські свічки, шкарлупу від свячених писанок.
1-й господар. Тут садовили на весіллі молодят, частували найдорожчих гостей. Це було й традиційне місце господаря оселі.
Ведуча. Якщо покуть визначав почесну роль голови родини, то родинним вогнищем — піччю — опікувалася господиня оселі.
1-ша господиня. Ставлення до печі, як до своєрідної святині, засвідчують численні побутові звичаї. До обов'язків господині обов'язково входило щодня підмазувати припічок, а по суботах білити його. У багатьох регіонах України жінки розмальовували піч візерунками, що виконували роль хатніх оберегів. У побуті хатній годувальниці й опікунці дому належала й обрядова функція. Дівчина, до батьків якої приходили свати, стояла в кутку й «колупала піч» — це вважалося ознакою сором'язливості й уміння триматися. Посланці ж молодого, щоб сватання вдалося, приносили із собою в кишенях шматочки пічної глини. А після весілля, коли дружина переходила в хату чоловіка, брала із собою пічний вогонь батьківської оселі. Як до живої істоти, зверталися жінки до печі, коли печуть хліб. Ось, наприклад, така приповідка:
А в нашої печі
Золотії плечі,
А срібнії крила,
Щоб коровай гнітила.
1-й господар. Піч — центр житла, його душа. Де тепло, там і добро, і достаток, і злагода. Тож не дивно, що саме піч обрав для себе домовик — одвічний хатній охоронець. І господарі хати обов'язково піклувалися про нього: щовечора ставили в піч горщик із водою — пиття для домовика. Існує повір'я, що цей малюк дуже любить смачно попоїсти. Тож перед випічкою весільного короваю домовику кидали в піч невеличкі хлібці. Іноді господиня залишала в печі для невидимого члена родини горщик каші, обкладений вуглинами. Необхідно було лише слідкувати, щоб страва не була пересоленою. Якщо домовику не сподобається їжа, то він може побити посуд. Ситий же, задоволений смаком борщу або каші, домовик керує пічним вогнем, слідкує за його спалахами й оберігає хату від пожежі.
Ведуча. Ось як шанували в українській хаті головні обереги — покуть та піч.
1-й  господар та 1-ша  господиня відходять на задній план. Звучить весела музика. До залу вбігає танцювальний гурт, виконує український народний танець. До залу, співаючи, входить фольклорний  гурт.
Фольклорний   гурт (разом)
Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито за селом,
Хорошії гості за столом.
Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
А вже ж теє жито женці жнуть,
Хорошії гості вино п'ють.
Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
А вже теє жито на ковші,
Хорошії гості від душі.
Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито ще й овес,
Хорошії гості, рід увесь.
1-й  господар. Доброго дня, гості дорогі!
1-ша  господиня. Проходьте до нашої оселі, сідайте.
Члени  фольклорного   гурту проходять, сідають навколо столу.
Чується стукіт у двері. До хати входять 2 - г а господиня та 2-й   господар. 2-га  господиня тримає в руках паляницю та нову скатертину.
2-й  господар. Світло та щастя вашій новій хаті!
2-га господиня. Із новосіллям, кумонько. (Підносить 1-й господині паляницю та скатертину.) Щоб усього було доволі й на столі, і в коморі.
1-ша  господиня. Дякую. Прошу, гостоньки, та до світлоньки, Засаджу я вас за тисовий стіл, За тисовий стіл, за лляний обрус.
2-й господар. Бачу, «господар хати» — стіл новий — уже на своєму місці.
2-га  господиня. А як же, без нього яке новосілля.
1-ша господиня. Як у нову оселю переходили — його першим занесли, ще й новою скатертиною покрили. Адже ще старі люди казали, що так добробут та статок можна закликати.
2-й господар. І то вірно. Та й узагалі про стіл багато повір'їв у народі складено.
Не годиться сідати на стіл — весільний коровай навпіл трісне, а з ним і молоде подружнє життя розпадеться.
Не годиться стукати по столу ложкою або ножем — сварку накличеш.
Не можна, щоб стіл стояв непокритим скатертиною — в родині статків не буде.
Обов'язково на столі має лежати паляниця та дрібка солі — це прояв шани до столу-престолу.
1-ша господиня. Правду кажеш, куме. Проте час і вечеряти.
1-ша та 2-га  господині починають накривати стіл. Фольклорний  гурт тим часом співає.
Фольклорний  гурт
Ой під вишнею,
Під черешнею
Стояв старий з молодою,
Як із яблунькою.
І просилася,
І молилася:
«Пусти мене, старий діду,
на вулицю погулять!»
«Я і сам не піду,
І тебе не пущу,
Бо ти мене, старенького,
Та й покинеш на біду.
Куплю тобі хатку,

І ще сіножатну,
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок»
«Ой не хочу хатки,
Ані сіножатки,
Ні ставка, ні млинка,
Ні вишневого садка!
Ой ти, старий дідуган,
І зігнувся, як дуга,
А я молоденька,
Гуляти раденька!..»
До залу входять ведучі.
Ведучий. Ось такі головні хатні обереги вшановували наші пращури.
Ведуча. Споконвіку українці ставились до своєї оселі як до священного осередку свого роду. І не випадково саме рідній хаті присвячено найпалкіші, найніжніші слова наших письменників. І не випадково образ хати й образ матері сприймаються як одне ціле, рідне і святе:
Чому мене так вабить рідна хата,
Збадьорює, мов подихом весни?
Бо в хаті тій мене чекає мати,
У світлому серпанку сивини.
До залу входять учні-читці.
3-й  учень
На світі білому єдине,
Як і Дніпрова течія,
Домашнє вогнище родинне,
Оселя наша і сім'я.
В щасливі і тяжкі години —
Куди б нам не стелився шлях —
Не гасне вогнище родинне;
В людських запалене серцях.
4-й  учень
Завжди буду носити в собі
Цю з дитинства знайому картину:
Рідний простір полів,
Гори, доли, моря, зелен ліс
І село над Дніпром,
А у ньому — велику і світлу хатину,
Де пісень мені мама співала,
Щоб із тими піснями я ріс.
5-й  учень
Там — найперший мій крок,
Цей початок теперішніх кроків,
Там найпершого слова биття,
Із якого зросли найсвятіші, найвищі слова,
Найчистіші джерела,
Що вилились в дужі потоки,
Од яких у хвилини бентеги
Снаги мені знов прибува.
6-й учень
Час звіряє мене,
Всі чуття мої, звагу і змогу,
Час рентгеном став,
Що просвічує совість мою аж до дна.
Від батьківської хати
Ведуть навсібіч незліченні стежки і дороги,
До батьківської хати
Веде звідусіль, де б не був я, дорога одна.

 

Яндекс.Метрика >