...
Свято українських ремесел PDF Печать E-mail

Свято українських ремесел
Мета. Створити в ігровій кімнаті виразні ознаки рідного  етносередовища, широко використовувати фольклор, народні звичаї, традиції для збагачення дітей знаннями, практичними навичками побутової праці та позитивними емоціями про свою націю; виховувати працелюбність, інтерес до рідного  краю, повагу до старших.
Обладнання. Українські рушники, декоративно-побутовий посуд, вишивки, глиняні іграшки, листівки з предметами декоративно-ужиткового  мистецтва; глина, дощечки, голки, нитки для вишивання, тканина для вишивання, ножиці, різнокольоровий папір, клей, картон, українські костюми.
(Святково прибрана  ігрова кімната. На стінах -  вишиті рушники. На столах – виставка предметів декоративно -  ужиткового мистецтва; діти в українських костюмах ).
Класний керівник.  Вишивані рушники, гончарство, художній розпис – усе це пронизано поезією, милує зір, грає барвами. Оце і радість людська. Вона супроводжувала людину завжди, допомагала  їй  у житі, давала віру в майбутнє. Оце і є культура, життя народу.
Свято ремесел проходить у формі традиційних українських вечорниць, досвіток. Колись кожна частина села, кожна вулиця мала свої  хати для проведення вечорниць. Українці виростають серед розмаїття народного мистецтва. Давайте і ми  з вами спробуємо відкрити свою майстерню.                                                   
(Група дітей сидить за столом, вишивають)
Учениця. Ми своїми вправними руками
Вишиваєм   рушничок для мами,
Щоб на свято маму привітати
Нашу радість їй подарувати .
Є на ньому півники святкові,
Є на ньому квіти малинові.
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.
Синя нитка – птиці прилітають,
А червона – квіти розцвітають.
Листя вишиваємо зеленаве,
Сонце вишиваємо ласкаве,
Щоб на свято маму привітати ,
Нашу радість їй подарувати.
(Група дітей сидять за столом і витинають витинанки)
Учениця.  Немов відтворення серпанку,
З паперу вирізано все.
Ось перед нами витинанки –
Зразки чудової краси.
Легкі, прозорі, мов пушинки,
Цілком нагадують вони
Серветки, зірочки, сніжинки –
Казковий витвір давнини.
Готують її і витинають
Здебільш її до новорічних свят.
Ними ялинки прикрашають,
Панелі замків і кімнат.
Ажурні витончені стрічки
Кладуть на шафи і полички.
А ті, що мають форму кіл,
Кладуть під печиво на стіл.
Щоб їх навчитись витинати,
Для цього слід приготувати
Робочих приладів набір,
І в першу чергу треба взяти
Тонкий папір.
(Так проходить розподілення кожного виду занять. Кожна група дітей разом із дорослими виконують певну практичну роботу)
Класний керівник. Так через пісню, працю, ігри, забави входить маленька дитина в життя, через них вона дорослішає , набуває практичного досвіду.
(Після закінчення роботи кожна творча група коротко повідомляє про особливості того чи іншого народного промислу і захищає свої роботи)
Класний керівник.  А зараз діти ми з вами познайомимось з новими видами української  народної творчості. Про них нам розкажуть учні нашого класу.
Учень. Петриківський розпис. Початок свого розвитку бере настільного малювання, поширеного з давніх–давен  у селах України, особливо на  Поділлі, Дніпропетровщині. Буковині. Одним із найдавніших центрів розпису в Україні є село Петриківка Дніпропетровської області. З XVIII ст. коли було засноване село, передавалися  основи  декоративного сільського інтер’єру  та екстер’єру,  господарських та побутових речей. Для настільного малювання тут до кінця XIX ст. використовували  крейду, саджу, кольорові глини, саморобні  рослинні фарби. Фарби розводили  яєчним  жовтком, молоком , природним вишневим клеєм.
Учениця.  Малюнок наносили за допомогою пензлика з болотного оситянка, а дрібні елементи композиції  вимальовували  саморобними  тоненькими  пензликами  з  котячої шерсті, а грона калини – малювали кінчиком пальця.                                                                                                                                                     Характерною рисою для  петриківських  майстрів було  використання рослинного квіткового орнаменту . З початку  XX ст. Петриківка стає центром виготовлення «мальовок» - малюнків на тонкому папері, які малювали аніліновими барвами. Ці паперові прикраси наклеювалися на стіни. Відомі майстри «мальовок»: Тетяна Наша, Надія Білоконь, Ярина Пилипенко, Надія Тимошенко, Федір  Панко та інші.
Класний керівник. Процес роботи. Зачищають дерев’яну  дощечку, ґрунтують  її розчином води з желатину, або клеєм ПВА. Готують яйце: відокремлюють білок від жовтка. Під палітру можна використати фарфорову тарілочку. Чистим пензликом, змоченим у воді, набирають фарбу і жовток, кінчик пензлика вмочують  ще й в фарбу  іншого кольору. Пензлик треба зробити самому з котячих шерстинок, які збираються в пучечок і туго прив’язують  ниткою до палички. Такі пензлики добре набирають фарбу і легко підкоряються руху руки.
Учень. Основним елементом народного петриківського розпису є «Зернятко». З його допомогою  створюються всі орнаментальні мотиви. «Зернятка» схожі на крапельки води, що падають. Може бути звичайне, або «Кривеньке зернятко».
Петриківський розпис  використовують для оздоблення побутових речей із дерева: скрині, миски, хлібниці, ложки, меблі тощо. Для розпису використовують олійні, гуашеві  та темперні фарби.
Учениця. Опішнянська кераміка. Село Опішне відоме з XII ст., знаходиться в Полтавській області.  Назва села походить від назви глини – опока. Село раніше називалося  Опочинське .                                                                                                                                                                           
Увесь асортимент виробів, що випускає опішнянський  завод «Художніх керамік», можна об’єднати в три найбільш характерні групи:
─    Мальований декоративно-побутовий посуд;
─    Декоративно-скульптурний посуд;
─    Керамічна скульптура малих форм;
Існують три основні види прикрашення керамічних виробів:
─    Прикрашення за допомогою наліпив,  здебільшого  на основі кульки;
─    Розмальовування виробів ангобами(за допомогою гумових грушок);
─    Фляндрівка (розмальовування ангобами за допомогою гумових груш і гачечків).
Відомі майстри з Опішнього: Нікітченко Володимир Васильович, Киртиш  Михайло Єгорович,  Білик – Поливайло  Анастасія Савівна.
Учень. Глиняна іграшка – особливий вид народної творчості. Простота іграшок говорить про їх старовинність.  Виготовлення глиняних іграшок відноситься до керамічної скульптури малих форм. Їх можна поділити на дві основні групи – монетку і свистуна.
Монетка -  побутова назва маленького дитячого посуду. На базарі він  коштував копійку, з відти і походить  його назва. Прообразами свистунців були тварини: коники, баранчики, собачки, півники , риби, черепахи. У давнину  іграшки були пов’язані  з аграрними та скотарськими культурами. Свистунці – це обереги від всякої  нечесті. У народі є прикмета, що шум і свистіння відганяють нечисту силу. Інколи виготовлялися брязкальця – хихички. Вони мали своєрідний камінь, який під час струшування  видавав звук. Це відлякувало злі сили від дитини.
Класний керівник. На цьому наша година творчості закінчена. Сьогодні ми з вами провели підсумок вивченого матеріалу. Сформували запас  теоретичних та практичних навичок. Ви брали участь у розповіді, відповідали на запитання. І тепер ви достатньо знайомі з матеріалами про декоративно – прикладне мистецтво України. Але знайомство з цим мистецтвом проходить через все життя, адже українці виростають серед  розмаїття народного мистецтва.   


 

Яндекс.Метрика >