...
Сценарій для учениць 10—11 класів: БЛАГОСЛОВЛЯЮ ДЕНЬ, КОЛИ МЕНЕ РОДИЛА МАТИ PDF Печать E-mail

Сценарій для учениць 10—11 класів: БЛАГОСЛОВЛЯЮ ДЕНЬ, КОЛИ МЕНЕ РОДИЛА МАТИ

Мета: ознайомлювати учнів із традиціями «родильної» обрядовості; давати уявлення про ставлення українців до породіллі та немовляти; виховувати шанобливе ставлення до народної культури та звичаїв українців; формувати етику майбутніх дружин та матерів.
Дійові особи:
1-    а    Ведуча
2-    а    Ведуча
Бабуся Орися
1-    а    Молода матуся
2-    а    Молода матуся
Пані Олена
Лікар-акушер Лідія Павлівна ХІД ЗАХОДУ
Українська оселя. За столом, на якому лежить хліб-сіль на рушнику, стоять квіти у глечику, зібралися жінки на вечерю. Вони діляться із молодими матусями знаннями про найтаємніше — народження дитини на світ, ознайомлюють із обрядами, що супроводжували перші кроки дитини на цьому світі.
1-    а    Ведуча. Сьогодні ми вже не говоримо своїм дітям, що їх знайшли у капусті. А чи відома вам історія походження висловів: знайти у капусті, принесла лелека.. ? Яке велике торжество в світі — народження людини. Яке диво!
2-    а    Ведуча. Довгі дороги і широкий світ починаються від материної пісні над колискою. Наш народ завжди відзначався глибокими родильними обрядовими традиціями та шанобливим ставленням до жінки, яка чекає дитину або вже дала дитині життя.
1-а Ведуча. Поява на світ нової людини споконвіку була важливою подією в житті не тільки української сім'ї, але й усієї громади, тому супроводжувалась символічними діями: обрядами, ритуалами та святами. Протягом тисячоліть поступово створювався комплекс родильних звичаїв та обрядів. Залишки старовини найбільше збереглися лише в сільській громаді. Сповнені красою та урочистістю родильні ритуали — це найперше джерело емоційно-естетичного розвитку дитини.
Бабуся Орися. Раніше у родильній обрядовості використовувалися вода, вогонь, земля, їжа і питво тощо. Наприклад, існував звичай обливати руки і обличчя породіллі взятою до схід сонця водою, використовувалися у ритуальній практиці польові, лугові, лісові трави як засоби народної медицини. Крім лікувальної мети, пахуча трава — «зілля», освячене на Трійцю, Маковея, застосовувалося як оберіг. Протягом шести тижнів після пологів породілля повинна була класти це зілля за пазуху або за пояс, виходячи з дому. Такими оберегами було і залізо — залишком саме цього звичаю є приколювання булавок і шпильок до одягу малят і жінок. Про це співається у зворушливих, щирих і безпосередніх колисанках.
Пані Олена виконує колисанку.
Ой син, дитя, без сповитку. Поки мати з поля прийде Да принесе три квіточки: Одна буде дрімливая, Друга буде сонливая, А третя щасливая. Ой щоб спало — щастя мало, Да щоб росло — не боліло, На серденько не скорбіло.
2-а Ведуча. Родильна обрядовість походить від часів формування духовної культури Київської Русі. Мати і дитя — це най- прекрасніший, найзворушливіший образ. Про чуттєвий зв'язок, що існує між матір'ю і дитиною ще до народження останньої, було відомо здавна. Сучасний фахівець із питань вагітності й дитинства, доктор медичних наук, професор Зореслава Шкіряк-Нижник радить сьогодні вагітній постійно звертатися до своєї майбутньої дитини, розповідати про все, що вона робить, бачить, відчуває, а не лише тоді, коли дитина вже народилася, тому, що роль мови, пісні є неоціненною.
1-а Ведуча. Комплекс родильних обрядів і звичаїв описували в своїх наукових працях багато вчених. Вони поділяли родильні звичаї та обряди на три складові частини: звичаї та обряди, пов'язані з вагітністю та пологами; обряди прийняття новонародженого в родину, громаду; обряди очищення.
2-а Ведуча. До першої групи належить обрядовість, пов'язана з вагітністю і пологами, що регламентувала поведінку вагітної жінки та забороняла певні дії. Наприклад, радилось уникати поганих вражень, щоб це не передалося, не вплинуло на фізичний розвиток плоду.
Бабуся Орися. Здавна було заведено, щоб жінки приховували свою вагітність, аби пологи не були тяжкими і дитина була здоровою. Уважали, що поведінка матері, її настрій впливають на здоров'я, розвиток, характер і зовнішність дитини ще до її народження. Постійний зв'язок із дитиною майбутня матуся мала забезпечити задовго до народження дитини.
Пані Олена. Шановні! Я розповім про доньку відомого харківського бандуриста, письменника, інженера, репресованого в страшні часи лихоліття, Галину Гнатівну Хоткевич. З часів війни вона мешкала у Франції. Галина Гнатівна зібрала у передмісті Парижа невеликий хор, яким сама й керувала. Не професійний і навіть не аматорський, мабуть, єдиний у світі, який не прагне визнання та слави, не мріє про сцену, — це хор майбутніх місцевих мам. Галина Гнатівна переконана в тому, що характер і здоров'я дитини формується ще в материнському лоні. Нервова, збуджена жінка має недобрий вплив на майбутню дитину. Мати повинна постійно спілкуватися з ненародженим дитям, розмовляти, співати йому лагідних пісень. Дитя почує. От і збирається цей предивний галльський хор вагітних жінок і виводить із «душею» українські колискові. Має це заняття виховне й лікувальне значення не лише для ненароджених дітей, але й для матінок. Це лише один приклад використання багатовікового досвіду українського народу.
1-а Ведуча.МирославуБабінськузІванофранківщинисвого часу до поетичної творчості спонукало материнство, її вірші призначалися маленькій Марічці, але не лише їй, а й Івасикам, Ганнусям, Наталкам та іншим гарним діткам. Ось послухайте.
КОЛИСКОВА
Квіточка-донечка з квіткою-мамою Попритулялися, поприхилялися... Цить!
Вклалося сонечко, вкрилось туманами, Напрацювалося, намандрувалося, Спить.
Час і дитиночці очки заплющити. Змовкли вже пташечки, теплого літечка Спів.
Пізня годинонька, годі вам, пустощі. Вечір на ліжечко випустить пригорщу Снів.
В ліжку подушечки білі, мов гусочки, Ждуть-дожидаються, ніби питаються: Де?
Руса голівонька, мамина дівонька, Чом вона спати не йде?
1-а Молода матуся Ой ви, люлі-люлі, Налетіли гулі, Налетіли гулі Та й сіли на люлі.
Ми бубличка купим А й медочку влупим, А й кашки наварим, А й молочка зпарим.
Дитя нагодуєм, В чобітки вбуєм, На юлицю зносим, В колиску положим.
Колиска «рип-рип», А дитинка спить-спить. Колиска перестала, А дитиночка й устала.
Бабуся Орися. Звичай велів не відмовляти вагітній жінці, коли вона попросить щось допомогти чи позичити, усі намагалися задовольнити потреби жінки, коли їй хотілося щось з'їсти, випити тощо. А дослідник-етнограф Марко Грушевським писав, що, згідно зі звичаєм, вагітні жінки не ходили у суди на скарги, не хрестили дітей, не мали йти на великі імпрези, де гул, де танці, а також на похорон — це може їх зворушити, що для плоду недобре.
Лідія Павлівна. Сучасним жінкам рекомендуємо уникати сварки, хвилювань — вагітну має оточувати спокій. Професор Зо- реслава Шкіряк-Нижник радить складати для себе свою ранкову молитву, щоб Бог допоміг цей день пережити добре. Ці духовні вправи для вагітної дуже важливі: заспокоюють, налаштовують духовно.
Від часу, коли жінка «почувається з дитиною», розпочинається для неї цілком нове життя. Пробуджуються невідомі почуття, приходять нові думки, змінюється ставлення до оточуючих,— у ній зароджується і виростає молоде створіння. Вагітність — це час у житті жінки, коли міцнішають її психічні та фізичні сили, це період, у якому вона мусить стати провідником вродженої материнської любові.
Звучить пісня «Ми підем, де трави похилі» (вірш А. Малишка, муз. П. Майбороди).
Ми підем, де трави похилі, Де зорі в ясній далині, І карії очі, і рученьки білі Ночами насняться мені.
За річкою за голубою Дві чайки у хмару зліта, В краю придніпровськім Ми стрілись з тобою, Веселко моя золота.
Над полем зарошені віти Дубове верхів'я звело, У парі з тобою ми будем любити Усе, що на серці лягло.
І стеляться обрії милі, І вечір в ясній далині, І карії очі, і рученькі білі Ночами насняться мені.
Пані Олена. Рекомендації, обереги, норми поведінки вагітної, ставлення до неї інших людей базувалися здебільшого на народному досвіді та раціональних знаннях народної медицини, розумінні фізіологічно-психологічного стану жінки під час вагітності. Аналізуючи археологічні пам'ятки трипільської культури, учений Борис Рибаков писав, що космологічні уявлення трипільців пов'язані з образом жінки. «Земля, ґрунт, зоране поле уподібнювалися жінці; засіяна нива, земля з зерном — жінці, «що почулась». Народження із зерна нових колосків уподібнено народженню дитини. Жінка і земля зрівнювалися на основі найдавнішої ідеї родючості. За найдавнішою традицією, дітям забороняли говорити погані слова про землю, напровесні не можна було бити землю палицею, під час зустрічі з дорослими слід було кланятися і діставати рукою до землі».
2-а Ведуча (під тиху музику бандури) Над тихим сном мого малого сина, Над плетивом думок моїх і мрій Пливла тривога, ніби всесвіт, сива, Гойдаючись на гребенях надій. Ми народились в муках, щоб родити, Синами обезсмертити свій рід, Щоб квітував на диво всьому світу Козацький геніальний родовід!
(Василь Симоненко «Кирпатий барометр»)
Пані Олена. Родильні обряди містять народини, очищення, ім'янаречення, обрання кумів, провідок, зливок, хрестини, похрестини, постриження. Родильна обрядовість належить до числа особливо делікатних сфер, і тому вона ретельніше обставлялася захисними діями й обереговими знаками. Особливо це стосувалося першого етапу народин, коли місце пологів зберігалося в таємниці, а коло дійових осіб обмежувалося до трьох: породіллі, баби-повитухи та чоловіка породіллі.
Бабуся Орися. Традиційним місцем пологів була комора чи лазня, або й поле. Про пологи намагалися не говорити нікому, навіть повитуху запрошували в останній момент. Повивальна бабка (у різних регіонах України вона мала різні назви: баба-бранка — на Правобережжі, баба-пупорізка — на Наддністрянщині, баба — в Поліссі, баба-повитуха — на Слобожанщині) завжди обиралась серед найповажніших жінок села. Саме від неї, від її знання і вміння значною мірою залежали успішні пологи, життя і здоров'я матері та дитини. Це, як правило, були жінки чесні, доброзичливі, милосердні, які знали народну медицину, досконало володіли повивальним мистецтвом, мали здібності приймати пологи. У родильному обряді баба-повитуха — керівниця і безпосередня виконавиця всієї процедури. Вона знає, як допомогти породіллі й полегшити пологи; вона приймає дитину, викликає в неї перший крик і дихання, купає її, передбачає долю, закликаючи багатство і щастя.
2-а Ведуча. У пісні, у якій козак скаржиться на свою долю, співається:
Не дав мені Господь долі! Чи такі куми прийшли — Щастя-долі не принесли; Чи така баба брала,— Щастя-долі не вгадала.
Бабуся Орися.У процесі народин постійно вдавалися до різних захисних дій. Коли пологи були важкими, повитуха наказувала відмикати всі замки, повідчиняти двері, вікна, скрині, роз- стібнути коміри сорочок, навіть просила відчинити царські ворота у церкві, а потім обкурювала породіллю освяченим пахучим зіллям. Найдосвідченіші повитухи використовували і раціональні прийоми народної медицини: вони вправно робили породіллі масаж, компреси із навару льону, розтирання олією, вигрівання гарячим зерном.
Щоб легше було родити, не вживали жодних медикаментів. Коли пологи тяжкі, то сама баба допомагала вийти дитині. За невдалі дії її народ не засуджував, і вона продовжувала бабувати. Щойно дитя народилося, баба-повитуха проказувала тричі, узявши на руки немовля: «Во ім'я Отця і Сина, і Святого Духа» або: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий і Духу Святий».
Пані Олена. Приймаючи пологи, баба-повитуха також намагалася прищепити необхідні риси характеру: хлопцеві «аби господарем був»,— пуповину відсікали на сокирі, а дівчинці, «щоб доброю пряхою була»,— на гребені. Одночасно вона застосовувала й оберегові прийоми: обкурювала дитину димом, у рукав сорочки, в яку завертали новонароджену дитину, клала вузлик із печиною (шматок глини від печі), кусень хліба із салом або сіль та свічку. Бабці надавалось навіть право охрестити хвору або вмираючу дитину. Пуповину зав'язували конопляним прядивом (матіркою) — «щоб дитина була плодовитою», «щоб у жінки діти велися».
Лідія Павлівна. Зореслава Шкіряк-Ніжник писала: «Ми сьогодні, в XI ст., нарешті дійшли думки, що добре, коли чоловік присутній на пологах. Виявляється, наші пращури вважали за необхідне, щоб він був при пологах. І було заведено, щоб бабка-повитуха давала потримати йому новонароджену дитину».
1-а Ведуча. Якось учений Добровольський додав до «Руського филологического вестника» у 1886 році звістку про те, що у селі Рудні Єльнінського повіту Смоленської губернії жив чоловік Іван Лавочкін, який уважав своїм обов'язком стогнати, коли жінка народжувала. На Чернігівщині збереглося повір'я, що при чоловікові пологи проходять легше. Тому в Україні побутував звичай загортати дитину в батькову сорочку і робити з неї пелюшки. Сьогодні у випадку, коли роділля за станом здоров'я в перші хвилини життя не може бути з немовлям, батькові часто викладають дитя на груди.
Лідія Павлівна. Як засвідчує віковий досвід і сучасні наукові спостереження, близькість матері та дитини від самого народження впливає на психологічний і фізичний розвиток дитини. Так, у пологових будинках ті діти, яких приносили матерям не одразу після народження, а через 36 і більше годин, частіше хворіли на нервові захворювання, ніж ті, яким дістались мамина ласка, тепло, материнське молоко у перші години життя. Після народження ми викладаємо дитину на живіт матері та прикладаємо до грудей. Не дивуйтесь, це — стара методика, яка була довгий час забута. У матері від цього стимулюється лактація, а також відбувається контакт «шкіра до шкіри» — це теж важливо, адже включається адаптаційний механізм дитини до нового середовища. Дитина, якій бракувало материнського тепла, не передавалися її сердечні почуття, материнська ласка і любов від початку народження, досить складно вирости повноцінною, нормальною, а отже, й обдарованою.
Пані Олена. Пам'ятаєте, у Тараса Григоровича Шевченка у «Сні» йдеться про молоду матусю, її любов до сина та найзаповіт- нішу мрію?
На панщині пшеницю жала, Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитоє лежало У холодочку під снопом.
(Тарас Шевченко «Сон»)
Лідія Павлівна. Раніше дитину сповивали, оскільки в хаті не могла бути незмінною температура, а дитина у сповитку мала відносне тепло. Але дитину не радили сповивати постійно і надовго, найбільше — за 6 тижнів, а іноді і раніше припиняли сповивати. Зараз за бажанням батьків дитину можуть не сповивати від самого початку її народження, щоб більше рухалася, що необхідно для кровообігу.
2-а Молода матуся
Ой ходить сон коло вікон, А дрімота коло плота. Питається сон дрімоти:
—    А де будем ночувати?
—    Де хатонька теплесенька, Де дитина малесенька, Там ми будем ночувати, Дитиночку колихати.
Пані Олена. Коли утаємничені процедури завершувалися, давали повний знак про народження дитини (у різних регіонах по- своєму), що було сигналом для сусідів і родичів провідати породіллю (одвідки). Приходили лише заміжні жінки з невеликими подарунками «на зубок» — пирогами і ласощами.
1-а Молода матуся Ой люлі-люлі, Налетіли гулі, Стали геготати, Що дитині дати. З пушечку подушечку, З пір'ячка периночку, З пір'ячка периночку В щасливу годиночку. Щоб дитина спала Та щоб не плакала, Щоб росла і не боліла Не голова і не тіло.
Бабуся Орися. Потім було обрядове купання немовляти з використанням освячених трав, квітів; у купіль дівчинці додавали меду, а іноді й молока (« щоб гарною була»), хлопчикам клали корінь дивосилу («щоб сильнішим був») або сокиру («щоб умів майструвати»). До першої купелі додавали свяченої води, кидали срібні або золоті монети. Сьогодні до цих та інших предметів додалися ручка і олівець, аби дитина була розумною, добре навчалася.
2-а Молода матуся
Купалися ластів'ята та в чару-водиці, Щоб були ми білотілі та ще й білолиці. Купалися ластів'ята та в чару-водиці, Щоб були ми чорноброві та ще й білолиці. У любистку купали, живу воду наливали, Щоб здоров'я тіло мало, лиха-горенька не знало.
Пані Олена. Пані Зореслава Шкіряк-Нижник якось писала: «Мені бабуся моя казала, що вона все мене в любистку купала. Любисток чудовий, ароматичний, заспокійливий засіб, до того ж антисептичний. Я й зараз рекомендую любисток. Гречаниця дуже багата на вітаміни, містить так само, як і кора дуба, корисні для дітей з уразливою шкірою дубильні речовини».
2-а Ведуча. Скупану дитину обсушували біля палаючої печі, що знов-таки зумовлювалося не тільки вимогами гігієни, але й давнім звичаєм прилучення до домашнього вогнища й роду.
1-а Молода матуся
Ходить сонко по вулиці, Носить спання в рукавиці, Чужих дітей пробуджує, А Ганнусю присипляє. — Вступи ж, сонко, вступи до нас! Буде тобі добре у нас! У нас хата тепленькая І Гануся маленькая, Люляй же гам, Ганю, люляй, До купочки очки стуляй!
1-а Ведуча. Ушанування новонародженого та частування породіллі бабою-повитухою і близькими сусідами мало назву родин. Ушановували, окрім породіллі й новонародженого, і повитуху: чоловік породіллі частував її хлібом-сіллю та підносив подарунки.
Бабуся Орися. За традицією, молоді мами засвоювали усним шляхом настанови своїх мам, бабусь, рідних і близьких жінок, що передавалися з покоління в покоління, досвід вирощування та виховання дитини. За такими добрими порадами, молода мати повинна пам'ятати, що дитина ростиме розумною, здоровою та щасливою, коли сама мати буде мудрою.
Пані Олена
Заглядає в шибку казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима. Ой біжи, біжи, досадно, не вертай до хати, Не пущу тебе колиску синову гойдати. Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
(Василь Симоненко «Лебеді материнства»)
Бабуся Орися. Якщо доля посилала синочка, то батько робив колисочку з явора або дуба. За народним повір'ям, ці породи дерев додають сили й розуму в голівоньку. Так, народжену доньку слід було колихати у вербовій або калиновій люльці, тоді вона росла бадьорою, жвавою, а якщо мати їй пісень співатиме, то вона повік буде їй найріднішою.
2-а Ведуча
Птахи не гойдають своїх Пташенят.
Вони народилися з крилами
Й так чи інакше,—
Колись полетять.
Людина ж колискою вибачається
Перед своїм немовлям:
Люлі-люлі, лети...
Люлі-люлі, прости...
І ми летимо.
Спершу в колисці,
Тоді уві сні.
А затим - повесні.
А вже там — як кому поведеться.
І лиш той,
Хто довіку у собі не приспить Дароване матір'ю Відчуття крилатості, Той полетить. Як би там не було,— Все одно полетить!
(Олександра Ковальова «Птахи не гойдають своїх пташенят»)
2-а Молода матуся
Ой ти, котик, коточок, Не йди рано в садочок, Не полохай галочок,— Нехай зів'ють віночок Із руточки, із м яточки Дитиночці до шапочки. Із рутоньки, із м'ятоньки, З хрещатого барвіночку, З запашного васильочку.
Бабуся Орися.У кожній хаті на сволоку висіла колиска, що передавалася з покоління в покоління. А ще калинова колиска уособлювала безсмертя роду і родоводу. Над колискою з немовлям обов'язково розміщували зображення хреста та ікону. (Показує фото з різновидами української колиски.)
Пані Олена. Мати і дитя... Тарас Григорович Шевченко писав: «Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим». Чуттєвий зв'язок, що від дня народження існує між матір'ю та дитиною, відображений у зворушливих, щирих колисанках.
1-а Ведуча
Люблю, як за стіною діти сплять, І небо коливається над ними, І повниться їх снами золотими, І лебеді до них крізь сон летять. Тоді слова, незаймані і чисті, Мов піною морською перемиті, Усім вітрам, усім очам відкриті, На стіл мій падають кленовим листям. І ронять стигле, запашне тепло, І лебеді безсмертні пролітають, І тихим подихом благословляють Моє веселе й добре ремесло.
(Олександра Ковальова «Люблю, як за стіною діти сплять»)
Пані Олена. Усю любов, ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим, гарним матір вкладає у невибагливі рядки і простеньку мелодію, організовану ритмом гойдання колиски. Монотонний тихесенький наспів і пестливі, лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м'якенькими лапками підступає до мальованої колисочки пухнастий, волохатий, муркотливий котик, голуби приносять на крилечках сон-дрімоту.
1-    а    Молода матуся
Ой, котику, котику, Мальований хвостику, Не ходи кругом хати, Не збуди нам дитяти. Дитятко маленьке, Спатки раденьке. А-а-а!
2-    а    Ведуча. Усі ці реальні котики, голуби, ластівочки, і фантастичні Сонко і Дрімота в колискових піснях діють як люди, що цілком відповідає дитячому світосприйманню; ці пісні водночас є і першими уроками, що в доступній формі знайомлять дитину з побутовими речами і моральними цінностями, заохочують до пра- целюбства, порядку, доброти і справедливості.
1-    а    Ведуча. Відома дослідниця фольклору Слобідської України, доцент Лариса Іванівна Новикова записала серед слобожан таку колискову...
2-    а    Молода матуся
Коту, коту, котку! Не ліз на колодку, Розіб'єш головку. Вона буде боліти, Нічим буде лічити. Піде мати в лавку Та й купе китайку, І ниточку, й голочку, Щоб зашити головочку. А-а-а-а-а!
Або:
Ой ви, люлі-люлі, Налетіли гулі, Налетіли гулі Та й сіли на люлі. Стали думать і гадать: Чим дитятко годувать? Чи бубличком, чи медком? Чи кашкою з молочком?
2-а Ведуча. Такі колискові пісні призначені тільки для одного слухача — дитини і мають тільки одного виконавця — матір або близьку людину.
Бабуся Орися. Молода мати повинна була багато знати і вміти. Так, наприклад, класти спати дитину потрібно було голівкою на схід сонця, а ніжками на захід. Для того щоб дитина була чуйною до людей, до природи, слід торкатися руками до неї з північного боку.
1-а Молода матуся
Тихесенько, лялечко, тихесенько! Вже вечір близесенько. На північ люльку колихаю, А з півдня тепла чекаю.
Бабуся Орися. Для донечки-зіроньки в люлечку потрібно класти устілку (матрацик) із соломи пшеничної, для хлопчика — з житньої.
Пані Олена. Адже такі умовності — не випадкові, вони походили із світогляду праукраїнців. Якщо зерно уособлювало тілесне (матеріальне) зачаття — первісне буття, то полова і солома в усній на- родніи творчості індоєвропейців символізували духовне очищення, звільнення від суєти цього світу. Подорожньому на ночівлю також постеляли солому, не тому, що не вистачало ряден, а щоб він із дороги душевно відпочив і звільнився від усякої скверни й лиха. Водночас це був вияв поваги, гостинності. Соломою, а не сіном старі люди набивали матраци. А в подушечку з пуху молода матуся клала букетик із чебрецю, м'яти, безсмертника, материнки, полину тощо.
Бабуся Орися. Старенька мати повчала молоду доньку: «Вони «чудасію» творять — зле з очей знімають. Сон дитини оберігають» . Не забували і про хміль, точніше — про квіти-шишечки, яких зрізали небагато і зав'язували у вузлик, клали дитині під голівоньку, щоб сон у неї був глибокий і міцний, а вона росла здоровою.
Пані Олена. Прикрашали вишивками дитячі речі: застілок (простирадло), наволочку, сорочечку та сповивальні рушники. Вишивка мала символічне значення — красою оберігали маля від злих сил. Так передавалися знання й досвід від старших молодшим. Молоді матері з допитливістю засвоювали ці знання.
2-а Молода матуся
Кладу ниточку на щастя, на здоров'я синку, щоб ріс міцним та красним, як зоря довіку! Жовту нитку з сонця візьму, а зелену — в травах. Подарує небо — синю. Зіронька — багряну.
1-    а    Ведуча. Найважливішими моментами родильної обрядовості був звичай залучення дитини до громади, що поєднував декілька обрядових дій: ім'янаречення, хрестини і обмивання.
2-    а    Ведуча. У церковному хрещенні одна з головних ролей теж належала бабі-повитусі, яка, закінчивши «бабувати», узявши хліб, йшла до священика, щоб «отримати молитву», дізнатися ім'я для дитини, домовитися про хрещення, а потім готувала пелюшки, сповивала дитину, передавала її кумам, примовляючи: «Нате вам новонароджене, а нам принесіть молитовне і хрещене».
Пані Олена. Відомий вчений історик-етнограф харків'янин Микола Сумцов писав: «Поміж кумом і кумою, породіллею і бабою- повитухою зазвичай установлювалися добрі стосунки. Жінка ходить до своєї баби в свята у гості з подарунками».
Бабуся Орися.В Україні існував звичай ушановувати бабу- повитуху на другий день Різдва — «Бабин день» — Собор Богородиці. На хрестинах бабі-повитусі теж відводиться почесна роль: вона здійснює ритуал, що зветься «квітка»: дарує всім присутнім букетики з квіточок, калини і колосків. При цьому вона примовляє: «Даю вам квітку, щоб добре жилося», «Щоб наша дитина була велична, як квітка на хрестинах» та ін. Ці букетики зберігали і використовували для купання й лікування дітей та дорослих і навіть свійських тварин.
Виконується частина пісні «Лебеді материнства» (сл. В. Симоненка).
Виростеш ти, синку, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги. У хмільні смеркання мавки чорноброві Ждатимуть твоєї ніжності й любові. Будуть тебе кликать у сади зелені Хлопців чорночубих диво-наречені.
1-    а    Ведуча. Сприйняття акту народження дитини символізувало прийняття народженого у сімейний та громадський колектив. Традиційно залучення дитини до таїнства хрещення могли здійснювати куми. У писемних джерелах термін «куми» вперше зустрічається у Статуті Ярослава Мудрого. Існувало народне повір'я, що в жодному разі не можна відмовлятися від кумівства.
2-    а    Ведуча. Хрещення у церкві передбачає залучення дитини до християнської віри. За звичаєм, куми нарівні з батьками відповідали перед Богом за дитину, її духовне виховання. Релігійне домашнє виховання передавалося з роду в рід. Під час хрещення у присутності кума і куми, тобто хрещених батьків, дають ім'я новонародженому. Тож обрання кумів, а для дитини — хрещених батьків, є мудрим і прекрасним звичаєм. У разі, коли щось траплялося з рідними батьками, хрещені заміняли їх дитині.
Пані Олена. Кумам виконують багато ліричних і жартівливих пісень, наприклад, «Ой кум до куми залицявся», «Та були в кума бджоли» та інші. Хрещені батьки не можуть одружуватися зі своїми хрещеницями; не можуть створювати подружжя і кум із кумою, оскільки церква вважає, що обряд хрещення прирівнюється до кровної спорідненості. Історія доносить у «Повісті минулих літ», що княгиня Ольга скористалася цією нагодою, щоб не вийти заміж за свого хрещеного батька — візантійського імператора, яких прагнув одружитися з нею.
Лідія Павлівна. Український хірург, анатом, педагог, громадський діяч XIX ст. Микола Пирогов говорив: «Нехай жінки зрозуміють своє високе призначення у вирі людського життя. Нехай зрозуміють, що вони, доглядаючи немовля в колисці, граючись із ним, навчаючи його уста лепетати перші слова, першу молитву, є головними зодчими людства. Наріжний камінь кладеться їхніми руками».
Продовжується виконання пісні В. Симоненка «Лебеді материнства».
Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати. За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата.
Пані Олена. Жінка, народжуючи дитину, нагадує Богородицю, яка дала світові Ісуса Христа. Це прекрасний аспект жіночого материнства. Народження дітей для жінок пов'язане з терпінням, але Святе Письмо не вбачає в тому терпінні якусь покуту чи кару, а вказує на його благотворні цінності: «Однак вона спасеться, народжуючи дітей, якщо перебуватиме у вірі, любові та святості зо скромністю» (І Тм. 2,15).
1-    а    Ведуча. «Дитя вносить у життя матері пісню мовчання,— писав відомий педагог Януш Корчак,— від кількості годин, які мати проводить над ним, коли воно ще саме нічого не вимагає, а живе від думок, якими дбайливо його обкутують, залежить зміст тієї пісні, програма, сила, творчість; мати в тихому спогляданні дістає натхнення, якого потребує праця, виховання».
2-    а    Ведуча. Можливо, саме тому українці шанують та люблять матір, Богородицю, матір Землю, найсвятіше — народження людини, і виявляється це в думах, піснях, поезії. Зокрема, про це писав Василь Симоненко:
Скільки б не судилося страждати, Все одно благословлю завжди День, коли мене родила мати Для життя, для щастя, для біди. День, коли мої маленькі губи Вперше груди мамині знайшли, День, що вперше приголубив Ласкою проміння із імли.
Завершується виконання пісні В. Симоненка «Лебеді материнства», а на екрані в цей час — лебеді.
І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі, Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть. Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Усі учасники дійства виходять до глядачів.
1-    а    Ведуча. Дякуємо за увагу і сподіваємося, що викладений нами матеріал не тільки розширить ваш кругозір, але й буде вам корисним!
2-    а    Ведуча. Бажаємо вам успіхів в усьому. До побачення!

 

Видавництво "Основа" Немировська Ніна Григорівна "Цікаві заходи на весь рік", 135 с

 

 

Яндекс.Метрика >