...
Літературно-мистецьке свято для старшокласників: ЛИЦАРІ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА PDF Печать E-mail

Літературно-мистецьке свято для старшокласників: ЛИЦАРІ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА

Мета: збагачувати знання молоді про українське військо, його традиції; розкривати багатство народних пісень, дум, літературних творів, що висвітлюють шлях формування українського війська; ознайомлювати з кращими зразками малярських робіт, присвячених військовій тематиці; виховувати патріотизм, любов до Батьківщини та повагу до її історії.
Попередня робота
Організувати книжкову виставку, присвячену становленню українського війська, що матиме кілька підрозділів, які відповідатимуть етапам становлення. Книжкова виставка має містити роботи Д. Яворницького, О. Анапович, М. Чевельча, Ю. Мисика, Д. Наливайка, О. Найдена та інших відомих істориків.
Дійові особи:
1-    й    Ведучий
2-    й    Ведучий
3-    й    Ведучий
Воїн
1-    й    Козак
2-    й    Козак
Бандурист
Дівчина
Хоровий колектив
ХІД ЗАХОДУ
На задньому плані сцени або приміщення, де відбуватиметься захід, — плакат зі словами Івана Огієнка: «Служити починаємо окремим людям, як своїм ближнім, і доходимо до найбільшого, до народу».
Приміщення прикрашене хоругвами, козацькими клейнодами та атрибутикою. Збоку розміщується екран, у протилежному кінці — розгорнута тематична виставка літератури.
1-й Ведучий одягнений у сучасну військову форму; 2-й Ведучий одягнений в одяг воїна часів Київської Русі; 3-й Ведучий одягнений у традиційний козацький одяг.
Звучать фанфари. Звучить «Козацький марш».
1-    й    Ведучий. «Живе лиш той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя»,— писав Василь Симоненко, даючи духовні орієнтири молодому поколінню українців. Предметом нашої уваги є становлення української військової еліти — лицарства.
2-    й    Ведучий. Досліджуючи добу козацтва, відомі історики підкреслювали духовні засади українського війська та акцентували увагу на особливій ролі православної віри для козацтва.
3-    й    Ведучий. Відомий український педагог Григорій Ва- щенко наголошував, що джерелом натхнення в героїчній службі може бути лише свідомість, сполучена з палкою любов'ю до Батьківщини, до свого народу. Науку перемагати ворога складають не тільки військові якості, але й глибока віра, висока моральність, благочестя, милосердя. Цю істину доносить до нас історія з часів перших християнських громад, часів князів Аскольда, Бориса і Гліба та ін.
1-    й    Ведучий. Доречною в цьому контексті є думка Івана Огієнка (митрополита УАПЦ Іларіона) про те, що: «Служити починаємо окремим людям, як своїм ближнім, і доходимо до найбільшого, до народу».
2-    й    Ведучий. Сьогодні важливою є проблема реформування української армії, донесення до молоді славних традицій українських військових. Український військовий не прагнув гнобити інші народи, не носив у своїй душі помсти до ворога, а мав конкретну вказівку «положити душу за ближнього свого».
На екрані — слайди ікон воїнів-християн, шанованих в Україні: Георгія Переможця, Дмитрія Солунського, святих воїнів Київської Русі — князі Аскольда, Бориса і Гліба.
1-й Ведучий. Серед живописних творів Київської Русі одним із знаменитих є велика ікона «Георгій-воїн» (Х-ХІІ ст.). Постать воїна одухотворена, наскрізь просякнута світлом. Цю ікону називали ще «Юрій Змієборець». Змій — це символ зла, яке долає воїн Юрій.
У силі своїй — все потужний. Краса його — криці краса. В десниці спис харалужний І смерть на вістрі списа. Вже давнім затяте змагання, Та досі комонь пам'ята, Хрипке гадюче харчання І кров, і хряскіт хребта... Німіють. В майбутньому зриться Борня незрівняно тяжка. І лита з криці десниця Списа міцніше стиска.
(Олекса Стефанович «Юрій»)
Воїн. Причиною популярності Святого Юрія була його мученицька смерть, а також майже казкова оповідь про його богатирську вдачу та військовий подвиг.
Бандурист. Українські кобзарі виконували псальму про поєдинок Святого Юрія зі змієм.
Були люди невірнії, Вони в Бога не вірили, А вірили у цмочище, У те й, у теє зміїще.
Дали цмоку ще й оброку: Щонеділі по людині. Прийшла пора й до царя, Хоч сам ступай, хоч доч давай.
Стали музики грати, Стали панну виряжати, Посадили біля моря:
—    Моли ж, панно, щиро Бога.
Тоді панна дуже злякла, Стала щиро молить Бога. Ось летить і сам цмокище, Отеє лютеє зміїще.
В нього з рота огні пашуть, З його очей іскри скачуть. Де й узявся Святий Юрій На білому на коні, З копією у руці.
Вдарив цмока поміж ока, Забив цмока на вік-віки.
—    Що за це ти хочеш, Юрій? Може хочеш срібла-Злата?
Може хочеш рописанія, По всем світу розсиланія, Щоб читали та співали, Георгія святкували?
—    Я не хочу срібла-злата, А я хочу розписанія,
По всім світу розсилання,
Щоб читали та співали,
Георгія святкували.
Цей твір можна послухати в запису.
Воїн. У народі шанують Святого Юрія і навесні відзначають День Святого Юрія.
Дівчина
В день Святого весняного Юрія До криниці по воду йшла... Божевільною білою бурею За криницею вишня цвіла... І стояла у сні під криницею, Снила ніжно весняним сном, Причастилась весни таємницею Золотим весняним вином. І було. Наче зоряна ніч, вино, Помутились думки мої... Тільки чую: — Хороша дівчино! Гей, коня мого напої... Подивилась, а поруч стомлений Білий кінь, як птиця тремтів... А на ньому хтось соняшним променем В біло-злотнім убранні горів... Та навколо Святого Юрія Білим сяйвом вились пелюстки... Божевільною білою бурею Танцювали свої танки... Напувала коня похилого, Помутилося все в ту мить... І спитала вершника білого:
—    Може б в хату зайшов спочить? Усміхнувся... На тлі зеленого Золотою гадючкою спис...
—    Чи нема на війні нареченого?
—    Ти за нього мені молись... У нестямі до ніг схилилася, Розтопила душу в сльозах... Не мені, не мені судилося Сіять мак на твоїх полях... Тупнув кінь, і знялася курява, Закрутився далеко шлях... Зникли очі Святого Юрія, Чарівний біло-злотний птах... І, цілуючи білий слід його, Проридала душа свій гріх... Ой, навіщо до раю світлого Вводиш, Боже, вродливих святих?
(Лада Могилянська)
1-    й    Ведучий. Популярною в народі була ікона Архангела Михаїла. Показовим образом Святого є ікона Дмитрія Солун- ського, яка створювалася в різні віки в Україні і дещо нагадує козака Мамая.
На екрані — репродукції картин «Козак Мамай».
2-    й    Ведучий. Картина «Козак Мамай» була поширена переважно у середовищі козацької старшини і заможних верств населення. Цей образ утілював у собі образ слави і трагедії козацтва як вільного лицарства та викликав сум за минулим. Найчастіше зустрічається композиція, де кінь прив'язаний до списа із прапорцем, дерево, шабля й рушниця на дереві, шапка, посудина, чарка тощо.
1-й Ведучий. Сьогодні українські юнаки, споглядаючи такі твори мистецтва, мають бути свідомі історичної спадщини різних часів українського війська, мають відчувати гордість за його подвиги і звитяги у боротьбі з ворогами і загарбниками України.
Воїн. Стрижнем справжнього патріота, захисника Вітчизни є висока духовність, моральність, які були сформовані протягом тисячолітньої історії: це християнська мораль, духовний потенціал.
1-й Ведучий. Моральні норми мають давні традиції і пов'язані з історичним розвитком суспільства, коли почала формуватися етика поведінки військового, зокрема, в Середньовіччі виникає верства воїнів (васалів), що становила еліту феодального суспільства — лицарство і була головною збройною силою Західної Європи. Лицарі давали клятву на вірність Богові, сюзеренові, Дамі серця. Лицарі створили власну лицарську культуру (поезію, романи), сформували власну етику, звичаї, стиль.
3-    й    Ведучий. На порозі нової історії лицарство перетворилося на шляхту (панівну верхівку). Хто ж такий лицар? Як пояснює Даль, «лицар — це кінний вершник дворянського походження, чесний і послідовний у відстоюванні якоїсь справи». Існували ордени лицарів для захисту християнських святинь від мусульман, поганських народів.
1-й Козак. Уже 1610 року запорізькі козаки казали про себе, що вони «з давніх часів», заступаючись проти поганського народу за православну віру, часто втрачають здоров'я і життя своє у війні з татарами й турками, звільняючи з неволі народ християнський.
1-й Ведучий. Відомий український поет Климентій Зіно- вієв кілька століть тому відобразив ті настрої і події, що відбувалися в різних країнах і в Україні.
2-й Козак
ПРО ВОЄННІ ЛИХОЛІТТЯ,
ПРО ЧАСИ ТИХОМИРНІ
Нам апостол істинну правду відкриває, Що життя — земна війна, так собі вважає. Бо війна буває все з ворогом видимим, А бува осібно ще — з ворогом незримим. Як прокотиться, бува, та війна-руїна, То не зможе підвестись довго ще країна. І достаток вже вона давній не здобуде, Бо до печива часом хліба теж не буде. А як тихомирний час — спокій процвітає, Рясно всякого добра стане в тому краї, Буде більше там людей і на хліб достаток. Адже кажуть недарма: із достатку — статок. І коли б одвіку так, щоб не воювали, То у себе скрізь і лад кращий би давали. Тихо їли б тоді хліб, панували вволю, Та без зачіпок жили в згоді між собою. І народи всі нехай шкоди не зазнають. Хоч, бува, що й розмовлять їм забороняють. Отже, дай нам, Господи, хоч за віку цього Без війни прожить або — й до кінця земного. Тихо-мирно, лагідно так би посиділи, Вельми б мудро те було — Це б самі уздріли! А коли воюють, хай ворогів долають І вітчизну християн міцно захищають. Помагай же ворогів геть викоріняти, В християнськії краї тих не допускати.
2-й Ведучий. Лицарські традиції в Україні почали формуватися ще за княжих часів. Девізом українського славного лицарства були: захист Бога, Батьківщини, родини тощо. Воїна починали виховувати змолоду, а потім він сам удосконалювався. Так, князь Святослав воював ще малою дитиною, за традицією, в першому своєму бою він кидав списа. Володимир Мономах уже в 13 років ходив на лови звірів. На коня хлопця саджали тоді, коли робили йому «постриг» — перший раз остригали волосся.
Воїн. Молоді воїни мусили володіти різними родами зброї, лицарськими вправами, ходити на лови, боротися врукопашну. Кожен воїн мав володіти веслами і орудувати човном. Так, наприклад, князь Святослав у болгарському поході сам веслував, переправляючись Дунаєм. Популярними були лицарські турніри «ігрища», де молодь показувала силу і вміння, для чого були обладнані спеціальні майданчики (на зразок західноєвропейського лицарства).
Показати слайдів із зображеннями воїнів часів Київської Русі.
1-    й    Ведучий. Уперше згадується про них з 1150 року з Києва, коли князь Ізяслав святкував свою перемогу. Такі лицарські змагання відбувалися і в Галичині. Князь Василько, Данилів брат, один раз для розваг почав боротьбу з якимось угорським боярином. Лицарі ставали один проти одного пішки, з мечами і щитами. Літопис повідомляє про молодого силача Кожемяку, про його славні подвиги у боротьбі з печенігами. Уславився як силач Тмутараканський князь Мстислав — син князя Володимира Великого.
2-    й    Ведучий. Воїн повинен уміти витримувати холод і спеку, голод і спрагу, стріляти з лука, кидати списи. Зразком таких лицарів були Святослав Ігоревич, Володимир Мономах, Данило Галицький та інші видатні князі та полководці.
Бандурист виконує тихо попурі українських дум, а на фоні музики говорить 3-й Ведучий.
3-    й    Ведуч ий. У безкінечних війнах, походах і боях сформувалась еліта українського війська, найкращий цвіт — українське лицарство. Спочатку воно творилося під проводом визначних князів, представників княжих дружин. Лицарство мало свій неписаний кодекс приписів, форм і звичаїв, що зобов'язувало кожного воїна дотримуватися їх, ніхто не міг їх легковажити під карою сорому і ганьби.
1-    й    Козак. Німецький історик Е. Вінтер писав: «Козацькі настрої найкраще виявилися у відозві до міської і сільської людності України початку XVII ст.: «Хто хоче за християнську віру й за волю бути насаджений на палю, четвертований і колесований, хто хоче терпіти муки за Святий хрест, той хай іде в козаки. Не бійтеся смерті, бо вона неминуча».
Показ слайдів із зображенням козацьких ватажків.
2-    й    Козак. Зразки християнського благочестя були особливо притаманні ватажкам: Федору Острозькому (в схизмі Феодосію), Дмитру Вишневецькому, Костянтину Острозькому, Петру Конашевичу-Сагайдачному, Богдану Хмельницькому, Івану Сірку, Костю Гордієнку, Петру Калнишевському, Максиму Залізняку та славним лицарям запорізьким, гаслом яких був заклик: «За віру православну і люд християнський!»
1-й Ведучий. Серед чеснот на першому місці була хоробрість. Відважних цінували найбільше. Хто легковажив небезпеку, згоджувався на всяку тяжку справу, йшов сміливо на ворога, за тим услід ішла слава. Самі князі вчили своїм прикладом, як у бою, так і в промовах до воїнів звертали увагу на цю чесноту, вчили відваги і хоробрості, нехтування смертю. Лицар повинен боротися до загину.
2-    й    Ведучий. До обов'язків лицаря належала вірність своєму князеві, якого він ніколи не лишав у небезпеці. Сторінки літописів називають низку імен славних лицарів, які були на устах усіх: князь Володимир Глібович «був муж добрий, сміливий, міцний у бою, мужністю славився і всяких чеснот був повен — дуже за ним Україна плакала» (1187 рік). У літописах знаходимо записані з пошаною імена бояр, «простих мужів, які відзначилися в боях, полягли геройською смертю. Так, гордими словами славить у «Слові о полку Ігоревім» Буй-Тур Всеволод своїх вояків Курської волості.
Воїн. Воїнів, які полягли в бою, військо хоронило з особливою пошаною — насипали могили (наприклад, могила князя Аскольда в Києві). На могилах відбувалися тризни, і народ пам'ятав ці княжі гробниці дуже довго. Військо шанувало також місця полеглих воїнів — це був обов'язок живих. Для лицарських звичаїв того часу була характерна пошана і до коней. Окрім перерахованих визначних рис, лицарству були притаманні благородність, мужність, розумові якості.
3-    й    Ведучий. Останнім лицарським орденом в Європі, який описують науковці й мандрівники, наприкін. XIV — на поч. XV ст. були в Україні запорізькі козаки. Об'єднання козаків виникло в понизов'ї річок Буг і Дніпро і стало на оборону рідного краю від іноземних загарбників.
1-й Козак. Славні подвиги воїнів українців збереглися у народній пам'яті, про них складені пісні.
Найдавніші пісні, думи долинули до нас із XV ст., з часів турецько-татарського лихоліття, періоду пожеж, руїн. «Стару неньку зарубали, а миленьку в полон взяли...» — співається у пісні «За річкою вогні горять».
Бандурист
ЗА РІЧКОЮ ВОГНІ ГОРЯТЬ
За річкою вогні горять, Там татари полон ділять. Село наше запалили І багатство ограбили, Стару неньку зарубали, А миленьку в полон взяли. А в долині бубни гудуть Бо на заріз людей ведуть: Коло шиї аркан в'ється, І по ногах ланцюг б'ється. А я, бідний, з діточками Піду лісом стежечками, — Нехай йому із водою... Ось-ось чайка надо мною.
2-    й    Козак. Климентій Зіновієв написав вірш: «Про людей православних, що військову службу справляють, саме — про козаків». Послухайте його.
Всі на світі козаки трудяться багато, Виставляють у бою груди презавзято За вітчизну і добро ваше, християни, Щоб подужать не змогли вражі бусурмани. Та не тільки на війні груди виставляють, Але й голови в бою часто покладають. Дай спасіння, Господи, за таку відвагу, Грішен той, хто виявля козакам зневагу. Вдома простий чоловік завше пробував, А козак у військо йде, дім свій залишає. Чи повернеться, йдучи,— впевнитись не може, Тож і ти обережи їх од смерті, Боже. Не годиться також їм осуд виявляти, Козаків, немов святих, треба шанувати. Адже кров свою вони в битвах проливають, І за віру праведну душі покладають. Тим з небес подай свою, Господи, корону, Хто для нашої землі чинить оборону.
3-    й    Ведучий. Козаки називалися «запорізькими», бо головні їх центри знаходилися зазвичай нижче Дніпровських порогів. Італієць Гамберліні ще в 1584 році так характеризував українських козаків: «З козаків можна було зібрати 14000-15000 чоловік добірного, добре озброєного війська, жадібного до слави, аніж до наживи, готового на всяку небезпеку. їхня зброя — шаблі і рушниці, яких ніколи не бракує. Добрі вони до війни пішої і кінної, дають собі добре раду на морі».
Хоровий колектив виконує пісню або використовується аудіозапис.
ОЙ У ЛУЗІ ТА І ПРИ БЕРЕЗІ
Ой у лузі та і при березі Червона калина; Породила та удівонька Хорошого сина.
— Та було ж тобі, а ти, моя мати, Цих брів не давати, А було ж тобі, а ти, моя мати, Щастя долю дати! — Розвивайся, а ти, сухий дубе,— Завтра мороз буде; Убирайся, молодий козаче, Завтра поход буде!
—    Я морозу та і не боюся,— Зараз розів'юся!
—    Я походу та і не боюся,— Зараз уберуся! —
Ой розвивайся та і край дороги Та дуб зелененький, Од'їжджає та із України Козак молоденький. Од'їжджаючи, та і шапочку зняв, Низенько вклонився:
—    Прощай, прощай, панове громадо, Може, з ким сварився!
Прощай, прощай, панове громадо
І дівчино-вутко,
Бо Бог знає, Бог відає,
Чи побачимося хутко.
Ой ви, галочки-сизокрилочки,
Підніміться вгору,
Ой ви, хлопці, славні запоріжці,
Верніться додому!
—    Ой раді б ми та і піднятися — Туман налягає;
Ой раді б ми та і вертатися —
Гетьман не пускає!
Та не так гетьман, та не так гетьман,
Як гетьманська мати,
Хоче нами, нами, козаками,
Турка звоювати.
А ми ж його та і не звоюєм,
Тільки роздратуєм,
Тільки нами, нами, нами, козаками,
Дунай загар дуєм.
Ой ви, верби, верби суховерхі,
Похиліться в воду,
Ой ви, хлопці, славні запорожці,
Верніться додому!
Ой уже ж галочки-сизоперочки
Круту гору вкрили, —
Ой уже ж хлопці, славні запорожці,
Жалю наробили.
1-й Ведучий.У Граб'янки в літописі знаходимо, що мораль запоріжців не дозволяла забувати аскетичні обов'язки лицаря. Про Богдана Хмельницького Граб'янка говорив, що він правдивий аскет, терпів «мороз і зной» однаково з військом, а з їжі споживав просту, в одежі не різнився від інших.
1-й Козак. Послухайте уривок із «Літопису Самійла Велич- ка» (1720 року).
ПОХВАЛА ВІРШАМИ ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ
ВІД НАРОДУ МАЛОРОСІЙСЬКОГО
Богдан Хмельницький тут зображений можний Вояк в Малій Росії славний і непереможний, Через нього на ноги Україна встала, Бо під ігом ляхівським мало не пропала. Хоч був смертю побитий, вождь наш не скорився, У краях живе руських, б'ється, як і бився.
2-й Козак. А в іншому творі гетьман характеризується як такий, що «отечество найпаче возлюбивій і ради нього не промінював спокій, користь, інтриги і прибутки». Зокрема, «Чи не той то
Хміль», де є слова:
Чи не той то хміль, Що коло тичин в'ється, Ой той то Хмельницький, Що з ляхами б'ється.
1-й Козак.В іншій історичній пісні «Гей, не дивуйтеся, добрії люди» йдеться про Максима Кривоноса та про Богдана Хмельницького.
Він логище під божище, а сідлище в головище — нічліг мій. Козак щаслив, хоч не богат, нікому нічого не вину ват.
1-й Ведучий. Найгірша річ для нього вмерти серед мирної обстановки, у вигоді, в хаті на лаві. Про це йдеться у козацьких піснях, їх складали і виконували самі козаки, які отримували освіту не лише в Києво-Могилянській Академії, але й за кордоном. Козаки були охочі до музики, пісні. Виконавцями та характерниками, які лікували людську душу і тіло, були кобзарі — ті ж козаки, які відвоювалися за кількістю років і станом здоров'я, але не полишали Матері-Січі.
Бандурист
ТА ОЙ ЯК КРИКНУВ ЖЕ ТА КОЗАК СІРКО
Та ой як крикнув же та козак Сірко,
Та й на своїх же, гей, козаченьків:
— Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,
Та збирайтеся до хана у гості!
Та туман поле покриває.
Гей, та Сірко з Січі та виїжджає,
Гей, та ми думали, та ми думали,
Що то орли та із Січі вилітали,
Аж то військо та славне запорізьке
Та на кримський шлях із Січі виїжджало,
Та ми ж думали, ой та ми ж думали,
Та що сизий орел по степу літає,—
Аж то Сірко на конику виїжджає.
Гей, та ми ж думали, ой та ми ж думали, Та що над степом та сонечко сяє,— Аж то військо та славне запорізьке Та на вороних конях у степу виграває. Ти ми думали, ой ми думали, Що то місяць в степу ой зіходжає,— Аж то козак Сірко та козак же Сірко На битому шляху та татар оступає.
3-й Ведучий. Із 1736 року дійшла до нас цікава характеристика англійця Клавдія Рондо, він пише про Запоріжжя: «.. .дуже сильний і витривалий народ. Запоріжці — це лицарі, котрі не допускають до свого товариства жінок... Звання лицаря можуть здобути в їх товаристві люди дуже сильні і добре збудовані (після семилітнього вишколу), але кожний може бути прийнятий, чи хлоп, чи помічник. Якщо такий з братства виходив, то його не переслідували, але вважали негідним свого товариства».
1-й Козак. Особливості пісень того часу в тому, що годі шукати в них дня і числа битви або точного місця, де відбувалася подія. Але в них передані найтонші почуття, страждання, хвилювання, заклик до боротьби за волю.
Бандурист
ЗАЖУРИЛАСЬ УКРАЇНА, БО НІЧИМ ПРОЖИТИ
Зажурилась Україна, Бо нічим прожити, Витоптала орда кіньми Маленькії діти, Котрі молодії — У полон забрато; Як заняли, то й погнали До пана до хана. Годі тобі, пане-брате, Ґринджоли малювати, Бери шаблю гостру, довгу Та йди воювати. Ой ти станеш на воротях, А я в закоулку, Дамо тому стиха лиха Та вражому турку! Ой ти станеш з шабелькою, А я з кулаками, Ой щоб слава не пропала Поміж козаками. Ой козак до ружини, Бурлака до дрюка: Оце ж тобі, вражий турчин, З душею розлука!
2-й К о з а к. «У Січі жили, — пише Дмитро Яворницький,— виключно нежонаті козаки, що звали себе, на відміну від жонатих, лицарями або товаришами». Життя запорізького козака було позначене своєрідним аскетизмом, який був здобутий власним досвідом: «Лицарю і лицарська честь: йому треба воювати, а не біля жінки припадати».
Бандурист
ЗА БАЙРАКОМ БАЙРАК
За байраком Байрак, За байраком Байрак. А там степ та могила. Із могили козак, Із могили козак Встає сивий, похилий.
Встає сам уночі, Іде в степ, а йдучи, Співа, сумно співає: «Наносили землі, Та й додому пішли, І ніхто не згадає.
Нас тут триста, як скло, Товариства лягло! І земля не приймає. Як запродав гетьман У ярмо християн, Нас послав поганяти.
По своїй, по землі Свою кров розлили І зарізали брата. Крові брата впились І отут полягли У могилі заклятій».
Та й замовк, зажуривсь І на спис похиливсь, Став на самій могилі. На Дніпро позирав, Тяжко плакав, ридав, Сині хвилі голосили.
З-за Дніпра, із села, Луна гаєм гула, Треті півні співали. Провалився козак, Стрепенувся байрак, А могила стогнала.
На екрані — слайд із портретом митрополита Петра Могили.
1-й Ведучий. Засновником Києво-Могилянської Академії був митрополит Петро Могила, який походив з православного молдавського роду господарів, благодійників Львівського братства, сам здобув вищу освіту в Парижі. Майбутній український митрополит володів лицарським званням, яке здобув за хоробрість на Хотинській війні з турками в 1621 році. Проте раптом залишив військову службу й постригся в ченці. У Київській Лаврі особливу увагу Петро Могила приділяв культурно-освітній справі та впорядкуванню діяльності церкви.
На екрані з'являється слайд із зображенням двох козаків-побратимів.
3-й Ведучий. Щоб полегшити труднощі своєї долі, щоб мати супутників життя, козаки мали звичай побратимства. Січовий козак — це людина, яка має душу і серце та потребу кимсь опікуватися, а з другого боку — січовий козак, який атакував, потребував вірного товариша, який міг би вчасно прийти на допомогу або відвести від нього небезпеку. Тож, цілком природно, що двоє чужих людей вирішували «побрататися».
1-    й    Козак. Така дружба мала силу закону, побратими йшли до церкви, і тут, у присутності священика, давали заповітне слово, «що ми — братове, даємо звіт від себе і перед Богом, що хто порушить братства нашого союз, той перед Богом хай відповідь тримає... щоб одне одного любити, незважаючи на напасті з боку приятелів або неприятелів, до цього постановили хмільного не брати». Після цього побратими ставили власноруч підписи або знаки на заповітному слові, молилися, слухали відповідне місце з Євангелія, дарували одне одному хрести та ікони, тричі цілувалися і виходили з церкви рідними братами до кінця життя.
2-    й    Козак.У козацьких піснях найчастіше зустрічаємося з козаком, його вірним товаришем — конем. У колядці «А в нашому селі золотиї двері» читаємо:
А в нашому селі золотиї двері,
Ой не їдь, Іванку, село воювати!
Ой не їдь, Іванку, село воювати!
То ми дамо тобі великий подарок!
То ми дамо тобі великий подарок!
Великий подарок, коня вороного!
«Я коника беру,— свого не дарую,
Свого не дарую,— все село воюю!
Потім Іванкові дарують «шаблю до боку» і, нарешті, «молоду Марисю».
Я Марисю беру, все село дарую, Все своє дарую,— село не воюю!
1-й Козак. Козацькі пісні сповнені тужливого настрою,
у них ідеться про те, що у козака «шабля й люлька — вся родина»,
«степ широкий — рідний брат». Дуже часто у таких піснях кінь —
єдиний свідок зраненого помираючого козака.
Козака несуть і коня ведуть,
Кінь голівоньку клонить... {Двічі)
Бандурист
ОЙ НА ГОРІ ОГОНЬ ГОРИТЬ
Ой нагорі огонь горить, (Двічі) А в долині козак лежить. Накрив очі китайкою, (Двічі) Заслугою козацькою. Що в головах ворон кряче, (Двічі) А в ніженьках коник плаче.
—    Біжи, коню, дорогою (Двічі) Степовою, широкою,
Щоб татари не піймали, (Двічі) Сіделечка не здіймали, Сіделечка золотого (Двічі) З тебе, коня вороного. Як прибіжиш під ворота, (Двічі) Стукни-грюкни біля плота. Вийде сестра — розгнуздає, (Двічі) Вийде мати — розпитає:
—    Ой, коню мій вороненький, (Двічі) А де ж син мій молоденький?
—    Не плач, мати, не журися, (Двічі) Та вже твій син оженився:
Та взяв собі паняночку — (Двічі) В чистім полі земляночку.
На екрані з'являються зображення відомих козацьких ватажків: Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Петра Сагайдачного, Івана Богу- на, Данила Нечая, Максима Кривоноса, Івана Сірка.
3-й Ведучий.У піснях, українських думах, віршах, які складали викладачі та студенти Києво-Могилянської Академії, знаходимо інформацію про Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Петра Сагайдачного, Івана Богуна, Данила Нечая, Максима Кривоноса, Івана Сірка, героїв повстання, названого Коліївщиною, та багатьох інших воїнів-героїв, які боронили свій народ від ворогів, які посягали на їх Батьківщину.
Бандурист
ДЕ САВУР-МОГИЛА, ШИРОКА ДОЛИНА
Де Савур-могила, широка долина, сизий орел пролітає;
Славне військо, славне Запорізьке у поход виступає.
Де Савур-могила, широка долина, сизий орел пролітає;
Славне військо, славне Запорізьке а як мак процвітає.
У полі могила, широка долина, сизий орел пролітає;
Славне військо, славне Запорізьке а золото сяє.
Ой і візьміть мене, превражі мурзаки, та а виведіть на могилу:
Ой нехай же я стану, подивлюся та на свою Україну!
Ой і візьміть мене, превражі мурзаки, та а виведіть на могилу:
Ой нехай же я стану, подивлюся, де марно загину!
1-    й    Козак. Самійло Кішка був обраний гетьманом в 1599 році під час походу проти Османської імперії, а в 1602 році, як багато інших вояків, потрапив до турецької неволі. Опинившись у пекельних умовах, він, однак, не втратив сили духу і оспіваний у народній думі за те, що звільнив товаришів-невільників і підняв повстання. Саме в думі «Самійло Кішка» виразно підкреслюється духовна сила воїна християнина.
Бодай же ти того не діждав,
Щоб я віру християнську під нозі топтав!
Хоч буду до смерті біду да неволю приймати,
А буду в землі козацькій голову християнську покладати...
2-    й    Козак. Половіють жита на пагорбах, схилені над ними постаті женців. Та раптом ті, хто підвели на хвильку голову, вгледіли, як долина розцвіла малиновим цвітом — то йде походом запорізьке військо. Лише в цій пісні історичні факти людська уява перетворила на пісню, тому попереду війська йде Дорошенко, який веде військо; піджартовують над улюбленцем Сагайдачним, який, виконавши славно справу, йде не поспішаючи і димить своєю знаменитою люлькою.
Хоровий колектив разом із залою виконують пісню: «Ой на горі та женці жнуть».
Ой на горі
Та женці жнуть, (Двічі) А попід горою, Яром-долиною Козаки йдуть. Гей, долиною, Гей, широкою Козаки йдуть.
Попереду Дорошенко (Двічі) Веде своє військо, Військо запорізьке, Хорошенько.
Гей, долиною, Гей, широкою, Хорошенько. А позаду
Сагайдачний, {Двічі) Що проміняв жінку На тютюн та люльку, Необачний. Гей, долиною, Гей, широкою, Необачний. «Гей, вернися, Сагайдачний, {Двічі) Візьми свою жінку, Віддай тютюн-люльку, Необачний!» «Мені з жінкою Не возиться, {Двічі) А тютюн та люлька Козаку в дорозі Знадобиться! Гей, долиною, Гей, широкою, Знадобиться!
Гей, хто в лісі, озовися! {Двічі)
Та викрешем вогню,
Та закурим люльку,
Не журися!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Не журися!»
3-й Ведучий. Прищеплення лицарських чеснот здійснювалось різними соціальними інституціями: козацьким братством, церквою, школою та суворим життям. Досвідчені козаки і старшина мали при собі хлопчиків-підлітків (джура). Народ поважав легендарних лицарів, тому прагнення стати козаком було мрією кожного українського юнака.
1-й Козак. Спозаранку обов'язково йшли козаки молитися до Січової церкви, а потім відбувалися тренування з вогнепальної зброї, долання рівчаків і загорож на конях, бій на шаблях відбувався «до першої крові». Особливе місце відводилось досвідченим козакам, які вчили терпіти біль і берегти честь (загибель Тараса Бульби).
1-й Ведучий. Відомий французький мандрівник Гійом де Боплан відзначав: «Вони сповідують грецьку віру, яку по-своєму називають руською, дуже шанують святкові дні і дотримуються постів, які у них тривають 8 або 9 місяців на рік і полягають в утриманні від м'яса». Однак, стверджуючи, що в козаків пости тривають 8-9 місяців на рік, Боплан не дуже відходить від істини. Лише обов'язкові пости тривали в середньому 19 тижнів: Великий піст — 7 тижнів, Петрівка — від 3 до 6 тижнів, Спасівка — 2 тижні, Пилипівка — 6 тижнів. Якщо додати середу й п'ятницю в м'ясоїд, то виходить у середньому 27 пісних тижнів, або 189 днів. Крім того, існували так звані «зарічні пости», тобто постування за зароком, який брали на себе окремі особи, спокутуючи гріхи. Таким чином, це ще раз підтверджує думку про духовне і моральне здоров'я українських лицарів.
Похід козака на Січ, на боротьбу із ворогами України, її народу часто поєднувався з описом важливого моменту розставання із близькими людьми: батьками, сусідами, коханою дівчиною.
2-й Козак. Військова дисципліна на Січі ґрунтувалася на шануванні людської гідності. Найбільше козак боявся осуду своїх товаришів за порушення дисципліни або скоєння гріха («Дума про трьох братів азовських»).
1-    й    Козак. Сумлінне виконання службових обов'язків, приязне ставлення до своїх товаришів і командирів ґрунтувалися на любові кожного козака до своєї рідної землі та православної віри. У зв'язку з цим між козаками існувала злагода.
2-    й    Козак. Отже, честь і гідність у козаків виховували: досвідчені козаки своїм прикладом; школи, церква; бойове братство, сувора школа козацького життя. Ставлення козаків до жінки відзначалось особливою шляхетністю.
Хоровий колектив виконує пісню «їхав козак на війноньку».
їхав козак на війноньку, Сказав: «Прощай, дівчинонько! Прощай, дівчино, чорнобровонько, їду в чужу сторононьку.
Дай же, дівчино, хустину, Може, я в бою загину, Темної ночі накриють очі,— Легше в могилі спочину».
Дала дівчина хустину, Козак у бою загинув, Темної ночі накрили очі,— Легше в могилі спочинув.
Добрії люди насилу Взяли нещасну дівчину, Ген серед поля гнеться тополя Та й на козацьку могилу.
2-й Ведучий. До фортеці Запорізької Січі під страхом смертної кари заборонялось приводити жінок. Крім того, запоріжці вважали небажаним козакові женитися з молодих років. Присвячено багато народних пісень і літературних творів проводам козаків до війська, розлученню сина з матір'ю, хлопця з дівчиною, чоловіка з дружиною. Колишній царський офіцер, а потім дослідник українського фольклору, харків'янин Семен Климовський написав пісню, яка стала народною: «їхав козак за Дунай». Хоровий колектив разом із залою виконують пісню.
їхав козак за Дунай, Сказав: «Дівчино, прощай! Ти, конику вороненький, Неси та гуляй!» «Постій, постій, козаче, Твоя дівчина плаче, Я кти мене покидаєш,— Тільки подумай!» «Білих ручок не ламай, Ясних очок не стирай, Мене з війни зі славою К собі ожидай!» «Не хочу я нікого, Тільки тебе одного, Ти будь здоров, мій миленький, А все пропадай!»
3-й Ведуч ий. Особливий цикл улюблених козацьких пісень, що вже понад три сторіччя співають в Україні, приписують полтавчанці Марусі Чурай. Послухайте одну з них —«Засвистали козаченьки».
Хоровий колектив разом із залою виконують пісню.
Засвистали козаченьки в похід з полуночі — Заплакала Марусенька свої ясні очі. (Двічі)
—    Не плач, не плач, Марусенько, не плач, не журися, Та за свого миленького Богу помолися! (Двічі) Стоїть місяць над горою, а сонця немає...
Мати сина в доріженьку слізно проводжає: {Двічі)
—    Іди, іди, мій синочок, іди, не барися,
За чотири недільки додому вернися! (Двічі)
—    Ой, рад би я, стара мати, скоріше вернуться,
Та щось мій кінь вороненький в воротях спіткнувся. (Двічі) Ой Бог знає, коли вернусь в такую годину; Прийми ж мою Марусеньку, як рідну дитину!» (Двічі) —Ой рада б я Марусеньку за рідну прийняти, Та чи буде ж вона мене, сину, шанувати? (Двічі)
—    Ой не плачте, не журіться, в тугу не вдавайтесь: Заграв кінь мій вороненький — назад сподівайтесь!»
1-й Ведучий. Цій же темі присвячені трагедійні твори «Причина», «Тополя» Тараса Шевченка та багато інших.
1-    й    Козак. Пошана до матері, до бабусі, до сестри, що мала місце і пропагувалась у сімейному вихованні хлопця, майбутнього козака, поступово переростала в пошану до дівчини, до майбутньої дружини. Лицарське ставлення закоханого юнака до майбутньої дружини з великою силою передано в українських ліричних піснях, в яких він, поряд зі зверненням до коханої з найніжнішими словами, заявляє про свою готовність завжди піклуватися про неї, бути захисником і опорою.
Соліст виконує пісню «Ніч яка місячна, зоряна, ясная!»
Ніч яка місячна, зоряна, ясная! Видно, хоч голки збирай. Вийди, коханая, Працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай.
Ти не лякайся, що ніженькі босії Вмочиш в холодну росу: Я тебе, вірная, Аж до хатиноньки Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе
До свого серденька,
А воно палке, як жар.
(Останні два рядки кожного куплету
повторюються двічі).
2-    й    Козак. Звичай заборони жінки на Січі — не зневага до неї, а навпаки, висока пошана. Козаки серед своїх небесних покровителів глибоко шанували Матір Божу.
На екрані з'являється ікона Покрови Богородиці.
На честь Покрови Пресвятої Богородиці зводились храми. Головним храмовим святом козаків було 14 жовтня — День Покрови Богородиці. Це свято мало подвійне значення: під покровом Богородиці вони залишались неодруженими і свято виконували девіз свого життя — захист православної віри.
На екрані з'являється гасло: «Або волю здобути, або вдома не бути!»
1-й Ведучий. Євген Маланюк, відомий український письменник, зазначав, що в козацтва було гасло: «Або волю здобути, або вдома не бути» — ця чи не найголовніша риса українського менталітету зробила можливим наступне відродження української нації».
1-й Козак. Основним елементом духовності майбутніх захисників України є активна свідомість людини, що містить такі поняття, як: сором, совість, обов'язок, відповідальність, прагнення до добра. Відомий український педагог Григорій Ващенко наголошував, що джерелом натхнення в героїчній службі Батьківщині може бути лише свідомість, сполучена з палкою любов'ю до неї, до свого народу.
2-й Козак. На завершення нашого свята пропоную вашій увазі анонімні вірші із рукописного збірника XVII-XVIII ст.
СВІТ СТРЯСАЮТЬ ГРОЗИ
НА ЛЮДСЬКІЇ СЛЬОЗИ
Боже, дай згоди святої Вкраїні, Хай Україна у січі не гине! Вже Україну в крові покупало, Невинним людям надміру припало. Мед-молоко по землі хай поплинуть. Люди мечі хай покрушать і кинуть, Хай переплавлять гармати на дзвони, Щоб дзвоном славить тебе на всі гони, Як пожаданий Ти мир подаруєш, Що завжди дітям своїм офіруєш. Дай, Пане, миру, дай конче святого, Так хочем того по довгому бою!
2-й Ведучий. Дякуємо за увагу, сподіваємося, що проведений із нами час буде вам на користь. А зараз пропонуємо до вашої уваги «Козацький марш».

 

Яндекс.Метрика >