...
Коли межу дозволеного переступає підліток PDF Печать E-mail

Коли межу дозволеного переступає підліток

У народі часто кажуть, що та чи та особа — злочинець у «крові», тобто він таким народився. Справді, такі особи є. Наприклад, в одній сім'ї виховується двоє дітей. Один із них росте нормальною дитиною і стає в майбутньому поряд-ною людиною, а інший уже змалечку — правопорушник і, виростаючи, стає злочинцем, залишаючись ним до кінця життя. Кажуть, що це виродок у сім'ї, але річ у тім, що методи виховання всіх дітей у родині були однакові. Слід було своє; вчасно розгледіти негативні риси в дитини. Отримавши спадково гени особи, яка внутрішньо не сприймає до виконання певні норми, така дитина потребує спеціального підходу, виховання чесною працею, всебічного контролю і скеровування в бік добра і справедливості. Звичайно, починати це робити після виявлення першого правопорушення, як правило, вже запізно і не принесе бажаного результату.
Сучасна загальноосвітня школа має безліч проблем, і найболючіша серед них — труднощі у вихованні дітей і підлітків, збільшення кількості асоціальних проявів у поведінці, правопорушень і злочинів. Учителі зіткнулися з проблемою, якої не знали їхні колеги ще 8—10 років тому. Кількість дітей, яких ми називаємо «важкими», різко зросла. їх виявилося більше половини. Частіше проявляється грубість у ставленні до вчителів і батьків, недисциплінованість на уроках, прогули, бродяжництво, крадіжки, хуліганство, пияцтво. Ці явища стали дуже серйозною проблемою в школах.
Усі відзначають зниження престижу освіти, інтелігентності, професійної компетенції. Значна кількість учнів стала вважати навчання непотрібним гаянням часу, тим більше зараз, коли матеріального добробуту можна досягти без освіти. Старання в навчанні нерідко розцінюється як вияв своєрідного конформізму. Відомі випадки, коли відмінників у класі переслідують, б'ють. Багато школярів не хочуть учитися, щоб не втратити друзів, не опинитися в ізоляції.
Падіння авторитету школи як інтелектуально-пізнавальної та освітньо-виховної установи спричинилося, звичайно, і прогресом технічних засобів інформації — кіно, радіо, телебачення, Інтернету. Учитель перестав бути головним джерелом знань. Саме неуспішність, відсутність інтересу до навчання призводять учня до відчуження від школи, на  ґрунті якого виростає безкінечна низка проблем антисоціальної поведінки.
Чимало правопорушень зумовлено незайнятістю підлітків корисними справами, слабкістю бази і прорахунками в організації дозвілля. Гуртки і секції для роботи з підлітками за місцем проживання нечисленні, а в багатьох районах практично ліквідовані, та й розраховані вони переважно на дітей молодшого шкільного віку. Незважаючи на відповідні рішення уряду, у більшості областей інтенсивно триває процес закриття та розпродажу комерційним структурам підліткових фізкультурно-спортивних та різнопрофільних клубів.
Постійні невдачі в школі, психологічний дискомфорт, конфліктні ситуації примушують підлітків шукати нове середовище асоціальної спрямованості. Втрачену гідність вони компенсують протиправною поведінкою. Характерною ознакою протиправних дій сучасних школярів є те, що уже 11—12-річні підлітки об'єднуються в стихійні групи, які поділяють райони міста на свої сфери впливу з кримінальною активністю: крадіжками дефіцитних товарів, мотоциклів, велосипедів, машин, запчастин до них та іншими правопорушеннями.
Приблизно третю частину крадіжок підлітки скоюють без попередньої підготовки, використовуючи зручний випадок: відчинені вікна чи двері, залишені без нагляду речі на вулиці, в автомобілі тощо. Найчастіше крадуть продукти харчування, спиртні напої, гроші, модний імпортний одяг, музичні інструменти, радіоапаратуру, коштовності, засоби пересування, спортивний інвентар та ін. В основному це речі, які легко реалізуються або ж задовольняють власні потреби підлітків.
Перехід до ринкових відносин, супутні економічні колізії спричиняють корисливу спрямованість підліткової злочинності. Уже з 10—12 років
підлітки беруть участь у створенні «малого бізнесу». У підземних переходах, біля готелів для іноземних туристів, на базарах з'явилось багато стихійних «бізнесменів». Але найстрашніше те, що чимало таких підлітків підпадають під вплив кримінальних елементів — злодіїв, шахраїв, які вчать неповнолітніх крадіжок, здирства, сутенерства. Тому в нових економічних відносинах необхідно уважно
вивчити питання організації робочих місць, шкільних кооперативів тощо. Дати можливість чесно заробити гроші, допомогти сім'ї, ліквідувати ґрунт,
на якому зростає цей вид злочинності.   
Нині поширені різні молодіжні організації та угруповання, що відомі своїми хуліганськими діями. Часто початком хуліганських дій слугують різні зачіпки типу: «Дай закурити!», «Позич гроші!», «Дай на пляшку!», «Постав пиво!» та інше. Треба знати, що це поштовх до брутальності. Оберігаючись від хуліганів, слід пам'ятати, що сучасна молодь часто ходить з холодною зброєю, зі спеці-альними заточками, з газовибуховими речовинами тощо. На зауваження, яке їм не «до душі», вони пускають ці предмети у дію, незважаючи на стать і вік дорослої людини.
Практиці відомі й «наймані» хулігани. Тобто це ті особи, які виконують чиєсь замовлення з метою налякати неприятелів замовника. Хоча «завдання» дається, щоб трохи потовкти, аби «не був мудрий», проте інколи все це завершується значно гірше.
Центром хуліганських вчинків є дискотеки, танцювальні зали, а ще більше — танцювальні майданчики. Тут багато причин для такого виду злочинів. Але основним є те, що молодь переважно перебуває в нетверезому стані, втручається в процес організації вечора, насаджує свої звичаї. Неправильно поводяться й дівчата. Так уже склалося, що на дискотеках чи танцях вороже ставляться до «чужих» хлопців, які прийшли з іншого району чи населеного пункту. Навіть якщо їхня поведінка не викликає якогось обурення з боку присутніх, то зачіпки, як правило, усе одно будуть.
Майже 40 % правопорушень підлітків мають організований, груповий характер. Сьогодні їхня чисельність складає не 3—5, а доходить до 50, 100 і більше осіб. Масовими стають бійки «стіна на стіну» з використанням ножів, кастетів, ланцюгів, арматури.
У сфері молодіжної самодіяльності набувають поширення агресивно-бійцівські угруповання молоді, які виросли на ґрунті минулих зіткнень «дворових команд», «міських моталок», їх змінили змагання з бойових видів — карате і кун-фу. Ці формування не мають тієї високої світоглядної і моральної підготовки, які загалом необхідні при вивченні бойових мистецтв. Натомість вони поставляють «кадри» в групи рекетирів, команди «крутих» хлопців.
Агресивну спрямованість мають деякі угруповання культурної самодіяльності (в руслі суб-культури хіпі, панків, у стилі «чорної романтики» злочинів, комп'ютерної самодіяльності «хакерів»), варварські дії підліткових гуртів (руйнівників пам'ятників і обелісків, груп політичної самодіяльності). Релігійно-тоталітаристські формування типу «Біле братство», «Товариство свідомості Крішни», «Центр Богородиці» ставлять за мету повністю підкорити своєму культу підлітків, укорінивши рабський, залежний від секти спосіб життя, викли-кати певні антисуспільні дії.
Багато злочинів, скоєних неповнолітніми, характеризуються не тільки бездушністю, а й нікчемністю мотивів. Коли підлітки збираються разом і дії групи підігріваються лідером, коли вони \ підтримують одне одного, — неповнолітній іноді і) спроможний на страшні речі просто заради того,  щоб не заробити репутацію слабака. Кілька років тому Верховний Суд розглянув кримінальну справу проти чотирьох молодиків, котрі захоплювалися боксом і вважали себе за це такими собі  суперменами. Вони вешталися містом Селідово Донецької області й розважалися тим, що били ні в чому не винних людей. Просто підходили до незнайомого й починали тупо гамселити його руками й ногами. У травні-червні 2000 р. сімом потерпілим вони завдали тілесних ушкоджень різної тяжкості, а трьох — позбавили життя.
Почастішала участь дівчат у скоєнні кримінальних злочинів. Не раз із матеріалів судових справ випливало, що саме наявність дівчини «надихала» злочинця на псевдогероїчний вчинок. Проте дівчата, тією чи іншою мірою причетні до злочину, нерідко не несуть відповідальності — їхня роль у злочині у кримінально-правовому сенсі другорядна, або їх вигороджують хлопці.
Кількість неповнолітніх, засуджених за скоєні злочини, рік у рік зростає, причому досить високими темпами. Якщо 1992 р. було засуджено 11,6 тисячі неповнолітніх, то через десять років — майже вдвічі (більш як 20 тисяч). 45 % неповнолітніх злочинців виховувалися одним із батьків, а 6 % — зовсім без них. Проте з конкретних кримінальних справ відомо багато випадків, коли на злочин ідуть діти, котрі не тільки не бідували, а й не знали ні в чому відмови. Попри це, вони стають злочинцями. Це і корисливі злочини, і злочини, пов'язані з наркотиками. Такі діти нерідко крадуть за компанію, заради авторитету серед ровесників, аби показати, які вони сміливі та «круті». Як і серед інших категорій дітей, тут нерідко зустрічаються цілком безмотивні злочини.
Часто діти і підлітки думають, що за скоєний ними злочин ніякої відповідальності не буде, бо вони ще неповнолітні. Проте гуманне ставлення до дітей у суспільстві аж ніяк не означає, що треба потурати їм у всьому. Навпаки, таких дітей слід перевиховувати. Адже багато дорослих злочинців починали свою «кар'єру» ще в підлітковому віці. Новий Кримінальний кодекс, з одного боку, посилив відповідальність неповнолітніх. Раніше до неповнолітнього не можна було застосовувати позбавлення волі терміном понад 10 років, сьогодні він може одержати до 15 років за навмисний злочин, пов'язаний із позбавленням життя потерпілого. З іншого боку, закон передбачив ряд гарантій, спрямованих на те, щоб неповнолітнім призначалися менш суворі покарання, ніж дорослим.
Закон розглядає вчинення злочину неповнолітніми як пом'якшувальну обставину. Адже закон зважає на те, що формування неповнолітнього як особистості ще не закінчилося, а скоєння ним злочину може пояснюватися саме цим чинником. Кримінальний кодекс визначив, що кримінальній відповідальності взагалі не підлягають особи, яким до вчинення злочину не виповнилося 16 років. Лише за вчинення тяжких злочинів, таких як убивство, зґвалтування та деяких інших, неповнолітній може відповідати перед кримінальним законом, починаючи з 14 років.
Якщо злочин вчинила особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, вона все одно відповідатиме за свої дії. Справу про такі вчинки розглядає суд, за рішенням якого винного, який 
не досягнув, відповідно, 14 або 16 років, може бути піддано примусовим заходам виховного характеру, зокрема направлено до спеціальної навчально-виховної школи на строк до трьох років. Направляють до такої школи, незважаючи на незгоду батьків і самої дитини. Отже, незалежно від віку право-порушника законом передбачено відповідальність за скоєні суспільно небезпечні діяння.
Малолітній злочинець — це передусім дитина, а вже потім — небезпечний для суспільства елемент. Наше суспільство й досі не бачить різниці між неповнолітнім і дорослим злочинцем. Мабуть, саме тому спеціальних дитячих СІЗО у нас не існує — дітлахів розміщують в окремому блоці «дорослого» ізолятора, позбавленого вкрай необхідних дитячому організму «дрібниць». Приміром, ігрових кімнат чи міні-спортзалів.
Наш слідчий ізолятор — досить своєрідна установа. Таке собі чистилище, де людська душа страждає в очікуванні своєї долі, у передчутті кари чи виправдання. Вона нічого не знає про завтрашній день, ні в чому не впевнена — і саме цим СІЗО страшніший за в'язницю. Особливо для малолітнього злочинця, котрий у цій установі стає самим собою — тобто зацькованою життям, самотньою й абсолютно занедбаною дитиною. У' законі про попереднє ув'язнення з якихось незрозумілих педагогічних міркувань забороняється дітям у СІЗО побачення з батьками чи родичами. Мовляв, в інтересах слідства. Інтереси ж дитини, її психологічного стану — питання несуттєве. Точніше, його перед собою нині ніхто й не ставить. Отож, шість, десять, а то й понад 12 місяців сидить дитина в камері, майже кожна — з вкрай неврівноваженою нервовою системою, перелякана обставинами — і поруч немає рідної душі, з котрою можна було хоча б поплакати разом.
Нині ніхто не переймається тим, щоб дитина не боялася слідства, викривлених, жахливих уявлень про можливе покарання, про судові засідання, про життя в колонії. Невже суспільство вважає ці страхи невід'ємною частиною покарання і навмисне нагнітає їх? Такий страх невідомості ламав назавжди багатьох дорослих ув'язнених. Що вже казати про малолітніх...
Сьогодні в слідчих ізоляторах України перебуває трохи більше двох тисяч дітей. Якщо ми не хочемо обізлити їх раз і назавжди на весь світ, якщо ми справді хочемо дати цим дітям шанс, а не просто забрати їх подалі від своїх очей, ми, дорослі, повинні змінити їхнє життя. Для цього потрібно просто створити їм людські умови існування. Тобто згадати, що дитинство — це гра, навчання, розваги, дозвілля, увага дорослих, змістовне спілкування з ними. У СІЗО все це має бути. Так само, як і в колоніях. Ну хто, крім нас, скаже дитині, що життя варте того, аби прожити його не в СІЗО і не в колонії?
Дитяча злочинність — це надзвичайно складна комплексна проблема, і її не можна розв'язати винятково заходами кримінального переслідування. Неповнолітні злочинці, як ніхто інший, потребують не тільки перевиховання, а й підвищення  освітнього рівня, опанування професією, розуміння загальнолюдських моральних цінностей, лікування від хвороб.
Молодій людині, яка виросла сьогодні у в'язниці, адаптуватися в суспільстві надзвичайно складно. Є багато випадків, коли дорослі, провівши в місцях позбавлення волі значну кількість років, просто не хочуть виходити на волю. їхнє життя за ґратами для них зрозуміле та звичне. Адже вони не знають, що робити і як жити в тому світі, який вони залишили років 10—15 тому: їх там ніх-то не чекає, і вони не хочуть повертатися туди. Тим паче це стосується неповнолітніх — якщо вони набиралися життєвого досвіду за ґратами, якщо за ними сформувалися їхні моральні критерії, якщо там перебувають їхні друзі, вжитися в середовище вільних людей їм складно. Розглядаючи справи не-повнолітніх, судді зобов'язані уже при винесенні вироку думати про майбутню соціальну реабілітацію підлітків. Адже головним є саме це, а не покарання як таке.
Як відомо, стати на стежку злочинності набагато легше, аніж вирватися з обіймів криміналу. Навіть той підліток, який хоч раз вчинив злочин, став у нашому суспільстві «міченим», наштовхується на стіну настороженого ставлення до себе. У такій ситуації психологія дитячого рівня не здатна подолати негатив стосовно себе, а тому здебільшого підліток змиряється з певним статусом своєї меншовартості та прагне потрапити у товариство подібних до себе.
Правопорушення неповнолітніх — це небезпечне соціальне явище, оскільки правопорушення в середовищі неповнолітніх заважають, по-перше, формуванню соціально цінної особистості неповнолітнього; по-друге, завдають суспільству значних втрат трудових ресурсів (лише третина покараних повертається до повноцінного суспільного життя); по-третє, злочинність неповнолітніх відіграє значну роль у формуванні рецидивної злочинності (дві третини рецидивістів розпочинають свій злочинний шлях ще неповнолітніми). А тому профілактика правопорушень — справа надзвичайної державної ваги.
Мудрий законодавець не допустить скоєння злочину, щоб не бути змушеним карати за нього. Цей загальновідомий вислів ще раз підтверджує переконливо доведену кримінологами тезу про те, що головним у справі боротьби зі злочинністю взагалі і злочинністю неповнолітніх зокрема є запобіжна (попереджувальна чи профілактична) діяльність.
На жаль, заклади освіти майже повністю відійшли від профілактичної діяльності. Педагогічні колективи шкіл, технікумів не проводять роботу з дітьми, які потребують посиленої уваги, часто не можуть через певні причини дати правильну оцінку тим несприятливим симптомам, що спостерігаються в поведінці неповнолітніх, не намагаються прогнозувати, до чого вони можуть призвести, а якщо й вживають виховно-профілактичних заходів, то ці заходи зазвичай запізнюються або ж їхній вплив недостатньо інтенсивний.
Прийняття Верховною Радою України 24 січня 1995 р. Закону «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» стало, по суті, першою спробою вирішити на законодавчому рівні питання про те, хто буде займатися соціальним захистом і запобіганням правопорушень серед підлітків в Україні. Серед суб'єктів профілактики закон назвав насамперед служби у справах неповнолітніх, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, суди, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, школи і професійні училища соціальної реабілітації, притулки та приймальники-розподільники для неповнолітніх, виховно-трудові колонії.
Найголовнішим у вихованні має бути захист дитини, створення умов для вільного розвитку її духовних і фізичних сил. Це випливає з того факту, що найважливішою, життєво необхідною потребою людини є потреба в захисті: від життєвих знегод, конфліктів, від холоду, голоду, самотності та ін. До важковиховуваного учня необхідно підходити з позиції його захисту, зі співчуттям і вірою в кращі його можливості. Якщо бачити в учневі «нездару», «ледаря», «вкрай зіпсованого», «безнадійного», тобто йти до нього з установкою «з ним що не роби — все дарма» — краще не1 братися за виховання чи перевиховання такого учня, бо вчитель не буде ні справжнім вихователем для нього, ні захисником.

 

Яндекс.Метрика >