...
Душі людської доброта PDF Печать E-mail

Душі людської доброта

Мета: формувати світогляд учнів, виховувати в них почуття гуманності, милосердя, розуміння життєвих проблем.

Обладнання: плакати, на дошці написані визначення слів «доброта», «милосердя».
(Звучить музика Франца Шуберта «Аве Марія».)

Психолог. Діти, сьогодні ми поговоримо про доброту, милосердя, а допомагати вести годину спілкування будуть ведучі. Тож надаємо їм слово.
1-й ведучий. Милосердя, доброта. Ще з давньоруських часів благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному,  захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.
2-й ведучий. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді — це в характері нашого народу.
1-й ведучий. Саме таким був безкорисливий порив мільйонів людей, котрі прийшли на допомогу багатостраждальному народові Вірменії після страшного землетрусу; Україні, Білорусі — після аварії на Чорнобильській АЕС.
Не говори про доброту,
Коли ти нею сам не сяєш,
Коли у радощах витаєш,
Забувши про чужу біду.
Бо доброта не тільки те,
Що обіймає тепле слово.
В цім почутті така основа,
Яка з глибин душі росте.
Коли її не маєш ти,
То раниш людяне в людині.         .
Немає вищої святині,    ,.
Ніж чисте сяйво доброти.
Психолог. Доброта, милосердя — багатоликі. Потреба в них є повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні і твердь земна не хитається під ногами.
Милосердя й доброта — як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині. Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібні землетрус чи катастрофа? Хіба без них не можна бути милосердним? Хіба в звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги?
—    Які, на вашу думку, прояви доброти й милосердя можливі в нашому повсякденному житті? (Відповіді дітей.)
—    Як ви вважаєте, увага до людей, які нас оточують, стосується теми нашої розмови? (Роздуми дітей.)
(Звучить мелодія Раймонда Паулса з кінофільму «Довга дорога в дюнах».)


1-ща учениця. Важко уявити, що люди страждають не від того, що не мають свіжого хліба на кожен день, а через те, що не чують вкрай необхідного «Добрий День».
Кажімо більше ніжних слів
Знайомим, друзям і коханим.
Нехай комусь тепліше стане
Від зливи наших почуттів.
Нехай тих слів солодкий мед
Чиюсь загоїть рану.
(Чи перший біль, чи то останній) —
Коли б то знати наперед!
Кажімо більше ніжних слів,
Комусь всміхаймось ненароком.
То не життя людське коротке,
Короткі в нас слова черстві.
Кажімо більше ніжних слів...
Психолог. «Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь з молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні...», — так писав письменник-гуманіст Антон Чехов. А чи потрібен нам такий нагадувач?
(На дошці плакат «Все прекрасне в людині». Бесіда з дітьми.)
2-га учениця. Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком благополучні й здорові люди, у яких душа черства й глуха до чужого горя. Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди й болю, несправедливості, горя. Із такими сліпими, глухими треба терпляче говорити, будити їх словом життєлюбним і проникливим.
Психолог. А зараз слово ведучому.
2-й ведучий. Мудрі французи кажуть: «От якби ж то молодість знала, якби ж то старість могла...» Гей-гей, старість не радість, ніхто її не жде, всякий намагається віддалити її небажаний прихід. Та вона підкрадається несподівано, раптово впаде, як сніг, на скроні, і ти з печальною розсудливістю розумієш: усе краще вже було, усе в минулому. А з тобою лише спомини і недуги, самотність і немічність.
Добре, коли до своєї життєвої зими звив тепле родинне гніздечко, коли довкола променяться рідні усмішки, дзвенить дитячий сміх. А як цього немає...
Психолог. А якщо цього немає, то де в кращому разі живуть такі старі й немічні люди?
3-тя учениця. Будинок пристарілих, сумне пристановище на схилі літ. Хоч і там непогано. Тут не бачиш людей у рваному одязі, тут готують досить пристойну їжу, показують кінофільми тощо.
Чому старі радіють, коли звідси їх забирають, чому просто на очах в'януть, почувши новину, що їх відправляють у будинок пристарілих?!

Сценка
Старший син. Усе гаразд, мамо, документи в будинок пристарілих оформлені. Там вам буде добре... Спокій, тиша, обслуговування... І ми не набридатимемо. Звісно, інколи будемо заглядати.
Мати. Сама тепер, назавжди сама... Ідуть геть найрідніші, без котрих життя не матиме сенсу, стане байдужим настільки, що втратить ціну.
Молодший син. Навіщо ви так, мамо? Ми ж не куди-небудь, а в будинок пристарілих. Там вам буде краще, ніж з нами...
Психолог. Чи вважаєте ви таке ставлення до батьків нормальним? Чому? (Бесіда.) 4-та учениця (музика К. Новицького «Елегія»).
Життя
Людина чуйна й пса не вижене з двору, Коли проживає десяток-другий літ, Охороняючи його садок й комору. Притулок дасть, поїсти дасть, як слід. А зла — і рідну матір виряджає, Коли нема вже користі від неї.
Зате на людях розточа єлею:
Він рідний син. Вона ж чомусь — чужа.
5-та учениця. Шануйте матерів, Мені болить, коли матуся, Що має дочок і синів, Живе одна, мов та бабуся, На схилі посивілих днів. Працює вдень, не спить ночами І часто зрошує сльозами Тверду подушку на зорі, Скотину порає в дворі, А вдень копає на городі, Уста шепочуть: «Світе мій! Як важко жить мені одній!» Одна-однісінька та й годі!..
Психолог. ДІТИ, ЩО б ви сказали таким синам?
(Роздуми дітей.)
Психолог. Діти, до кожної ситуації не можна підходити з однією міркою. Адже для одних жити в будинку для літніх людей — це приниження, втрата близьких, а для інших — вихід із життєвої ситуації.
Подумайте:
1.    Чи нормально, коли старі люди стають безпритульними?
2.    Деякі живуть самотньо, не можуть обслуговувати самих себе (наприклад, важкохворі).
3.    А можливо, що й родина не в змозі утримувати стару людину, наприклад, важка інфекційна хвороба, мала квартира або діти виїхали за кордон.
Тому такий благодійний заклад, що надає держава своїм громадянам, дуже потрібний. А нам усім, мабуть, слід ставитися до цього з розумінням.
(Роздуми дітей.)
Психолог. Діти, а чи знаєте ви, скільки у нашій школі сиріт, напівсиріт, дітей з неповних сімей?
Це не вина їхня, а біда. Я говорю це вам не для того, щоб ви до них ставилися насторожено, не задля того, щоб виділити їх, а для того, аби ви знали, що люди, які потребують моральної підтримки, ось тут, поруч з нами, у нашому повсякденному шкільному житті.
1-й ведучий. Сім'я для дитини — не тільки перше гніздо, а й школа життя, і тому немає для неї більшого горя, ніж сирітство.
Чи я українець?
Чи я окраянець?
З якого я краю
І чий я окраєць?
Якої хлібини
Я крихта солона?
Якій нелюдинці
Я виходець з лона?
Яка мене мати
На світ народила,
Без роду, без імені
В люди пустила?
Лежав і мовчав
Я під небом високим.
І в небі відлунням
Пішли її кроки.
Світи оніміли
У мить без надії,
Матусю!
Шевченкові плачуть Марії,
Всі покритки, наймички
Горді синами.
Психолог. З давніх-давен дзвони, окрім богослужіння, повсюдно використовувались і як набат для сповіщення про якесь лихо. Сьогодні дзвони б'ють на сполох, закликаючи нас до милосердя, доброти.
Поряд з нами живуть, а може, доживають свої останні дні ті, кому допомогти можемо тільки ми — я, ви, ваші сусіди. Зараз, сьогодні, бо завтра може бути пізно. Будьмо милосердними! Бо тільки милосердя робить нас справжніми людьми.
(Музика на слова Євгена Євтушенка «Дай нам, Бог».)
Заключне слово психолога. А на закінчення я хочу побажати кожному з вас людського щастя, здоров'я, доброти, милосердя.
Доброта — доброзичливість, здатність прихильно, чуйно ставитися до людей, прагнення робити добро.
Милосердя — чутливість до людської біди, готовність допомогти комусь, хто цього потребує.

 

Яндекс.Метрика >