...
Чорнобиль PDF Печать E-mail

Оформлення: на сцені берізка із зламаним верхом.
Книжкова виставка: "Полум'я полинне — на тлі чорнобильського болю".
Плакати: 1. В 10 разів збільшилась кількість онкозахворювань у дітей.
2.     Демографічна криза. За 1996 рік кількість померлих перевищує на 157600 кількості народжених.
3.    Дегенерація нації. 12,5% — іномутантів. 14% — кризовий стан здоров'я людей.
4.    Земля в біді просить захисту.
Бібліотекар. Добрий день, друзі! Дозвольте розпочати засідання літературної вітальні. Всіх нас привела сюди і з'єднала трагічна подія. Минуть роки і десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилюватиме людей, - і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від скривдженої землі. Проблеми Чорнобиля - це біль України. Наш поет-провидець Т. Шевченко писав так.
(звучить музика)
Світе тихий, краю милий, моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
"Молилась, турбувалась, день і ніч не спала,
Малих діточок доглядала, звичаю навчала".
(Акорди музики збільшуються,  а потім стихають і натомість чути   дзвін —10 раз. Під звуки дзвонів виходять учасники —10 учнів в   чорному, а 10 учнів в національних костюмах. Учні в національних костюмах зупиняються в залі біля журнальних столиків, а в чорних костюмах піднімаються на сцену і ставлять кругом берізки свічки і також приєднуються до інших учнів. Стихають дзвони і звучить тиха   музика)
Учениця: Чорнобильська трагедія. Це повість, що зіткана із правди, скорботи, мужності людей, зібраних у Зоні неприборканої стихії. Конкретні факти: діти, що грають у дворі, не знаючи про дозу радіації, яку вони одержують. Покинуті пустуючі будинки, неподалік від яких розки¬дані заражені радіацією собаки. Рудий, помираючий ліс. Провал четвертого енергоблоку АЕС, оплетений сріблястим смертоносним димом... - все тут сприймається як докір нашій безвідповідальності, як перестереження світу, що   крокує в грізне атомне століття.
Учениця: Ми летіли над Україною, потопаючою в квітучих садах. Мине яких-небудь сім-вісім годин, і настане для цієї землі нова ера, ера біди і ядерного бруду. Гарна річка Прип'ять! Вода в ній коричнева, мабуть, тому, що витікає із торф’яних поліських боліт, течія міцна, бистра. Зачерпнеш рукою терпку коричневату воду, і шкіру відразу стягне від бо¬лотних кислот. Це вони згодом після вибуху реактора і радіоактивного викиду стануть добрими коагулянтами — носіями радіоактивних часток та одиниць ділення.
Тут, в Чорнобилі, земля - древня. Тут князь Святослав наречену собі вибирав. Більше тисячі років цьому маленькому містечку. Та   ось вистояв, не помер...
Учениця: 1 година 23 хвилини 58 секунд — в різних приміщеннях блоку пролунали послідовно три вибухи. Щоб оцінити масштаби радіоактивного виділення, нагадаємо, що атомна бомба, скинута на Хіросіму, важила 4,5 т. Реактор четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС викинув в атмосферу 50 тонн випарованого палива (тобто 10 хіросимських бомб, а на додаток 70 тонн палива і близько 700 тонн радіоактивного реакторного графіту, що осів в  районі аварії).
Учень: І засурмив третій янгол - і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип, і спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій - Полин. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона...
(Одкровення Іоанна Богослова. Глава 8 )
Учень:
Зоря - полин
Леонід Вишеславський
Я народився в полиновім краї,
Де легенди сивої розкрилля,
Де себе знаходить і втрачає
Вік новий в гіркому Чорнобиля.
Ні біди, затаєної злоби...
Раптом зразу в пелену туману
Чорнобилям чорним на Чорнобиль
Впало одкровення Іоанна.
Ось спекотний вечоровий захід
Променями пізніми сплива,
І меднявий, неповторний запах
Виділяє далеч степова.
Та певне цей погляд — погляд смерті –
Полинових зір із небокраю?
І вони так страшно, так відверто
І до нині нас застерігають?
Учениця:
Крематорії нації
Євген Гуцало
Розколовся чорний грім,        Мла чорнобильська сліпа,
відкотилась чорна битва.        Наче так у світі й треба...
На калині соловей                На калині соловей
Цілу ніч співав молитву.         Цілу ніч ридав до неба.
Вмерли зорі, місяць вмер -     Облітають - літо і літа
А нікого й а нічого...        Золотом чорнобильського плоду,
На калині соловей                Стронцієвим смутком обліта
Цілу ніч молився Богу...         Дерево вкраїнського народу.
Учениця:
Біль твого тіла
Володимир Коломієць
Дитино моя! Ромашко цвіте - не доторкнись.
Трава буяє - не доторкнись.
У бджіл на крильцях доза смертельна! –
Не доторкнись...
Б'є струм - незримі концентричні кола –
Пульс Землі.
Межа напруги - тридцятикілометрова зона?
Під небом-піднебінням - гіркота
За сотню кілометрів.
На села осіда печалі пил...
Мільярди сил - прообраз термоядерної смерті –
Явив незримий досі вид,
звільнившись від опіки.
Проти гіганта люди, як мурахи, ідуть на бій.
За тебе, дитино моя !
... У дзеркальце, заглянувши, ошкірилася дико,
Позадкувала атомна війна.
То було колись - Дніпро горів.
Гасне й не погасне серед поля
полум'я полинне - на тій зорі.
І на тлі чорнобильського болю.

Пісня у виконанні бандуристів
Учень: Вони бігли без респіраторів, в повній темноті, висвітлюючи дорогу кишеньковими ліхтариками. На десятій відмітці повернули в сторону гецеенівського приміщення... Приміщення не було. Над ним - небо, полум'я. Перед ними - завали уламків, залишки обладнання і трубопроводів, серед всього - уламки реакторного графіту, від яких світило не менш 10 тисяч рентген на годину. Час іде. Тіло начальника зміни реакторного цеху накопичує рентгени, все темнішим стає ядерний загар в темряві ночі. Загоряє не тільки обличчя і руки, а й все тіло під одежею. Загоряє... горить, горить, Палить нутро. Стало зрозуміло, що реактора більше нема, що він перетворився на великий ядерний вулкан, що хлопці, працюючи в машзалі, загинуть дарма... Пожежники Титенюк, Ігнатенко, Тищура, Ващук...
Першу медичну допомогу їм надав лікар швидкої допомоги Валентин Білокінь. Це були, в основному, ін'єкції заспокоючого. Перше, що кидалося в вічі, це страшне збудження нервів, такого ніколи не доводилося бачити раніше. А це, як вияснилося згодом, був ядерний екстаз нервової системи, супертонус, який змінився згодом тяжкою депресією. Останніми з вогню вийшли Правик, Кибенюк, Тєлятников. В шість ранку Білокінь теж почав почувати себе погано і був доставлений у медичну частину. А на землі кругом завалу чорні розсипи графітової кладки реактора. Очі знов і знов повертаються до цієї картини. Тяжко зізнаватися собі в простій і очевидній думці: реактор зруйнований...
Учень: Довго боролися лікарі за життя Володимира Правика. Зроблено внутрівенну пересадку кісткового мозку, влитий екстракт печінки багатьох ембріонів для стимулювання кровотворення. Але потрібна була ще жива шкіра. А вона вся була вбита радіацією. Володя не міг говорити, тільки дивився. Почалося зникнення плоті на очах лікарів і рід¬них. Він почав таяти, сохнути, зникати. Людина з кожним часом зменшувалася, зменшувалася, зменшувалася. Померлі - почорнілі, висохші мумії - зробилися легкими, як діти.
Учень: Помер Володя Шашенок, Льоня Топтунов, Петя Пала¬марчук. Не змогли допомогти лікарі, які самі опромі¬нились. Повітря в медсанчастині було радіоактивне, світились і важкі хворі, Адже вони набрали радіонукліди всередину і в шкіру.
Учень; (На фоні сумної музики)
Чорнобильський мотив
Микола Федунець
Не говоріте "мирний атом".
То крематорій...
Обпалено у ньому, клятім,
Слов'янства корінь.
У горах стогін, плачуть хмари,
Сум по роздоллю...
Потолочили яничари
Слов'янства долю.
Учень:
Дерево - хрест
Сергій Жигульський
Біля мертвої Прип'яті - дерево-хрест,
поруч - братська могила і братська ЧАЕС,
Ліс рудий хоронили і щоночі, і щодня,
Тільки "хрест" уберігся, як нагадування.
З віком мертвого міста хтось моргає до нас
Хіросімою часу, що розплескала час,
Скільки тисяч - не знаю - розійшлися, хто куди,
Як же вижити людям без своєї води?!
Із могилою поруч і побіля ЧАЕС, біля мертвої
Прип'яті - дерево-хрест.
Тих, що впали у квітні, мов у серці війни,
просить дерево-пам'ять: "Пом'яни...Пом'яни..."
Учень: Трагічним було прощання людей, евакуйованих із зони, з кімнатними тваринами. Коти заглядали людям в очі, соба¬ки різних порід вили, прориваючись в автобуси, їх виво-лікували звідти під плач дітей. Але брати їх собою не можна було - шерсть тварин набрала багато рентген. Довго ще собаки бігли за автобусами. А згодом повернулися в покинуте місто і почали з'єднуватися в ватаги (зграї)...
Учениця: Колись археологи прочитали цікавий надпис на вавилонських табличках:" Якщо в місті пси збираються в зграї, місту бути зруйнованим". Місто Прип'ять залишилося покинутим, законсервованим радіацією на кілька десятків років. Місто-привид. Об'єднані в зграї собаки з'їли більшу частину радіоактив¬них   кішок,   почали   загрожувати   життю   людей. На протязі трьох днів мисливці відстрілювали вівчарок, догів, спанієлів, пуделів, болонок... 29 квітня вулиці поки¬нутої Прип'яті були засіяні трупами різномастних собак.
Учениця:
Лелека
Дмитро Шупта
Із лісу, кажуть, повтікали лиси,
Зарився кріт! На дно карась осів.
І тільки цей - живий квітневий лицар –
Стоїть на хаті об одній нозі.
Село порожнє - як музейна плаха.
Ані шелесь!.. І, певно, через це
Замислилася чорно-біла птаха
Над золотим, крапинкою, яйцем.
Отак і ми, забуваю ш легенди,
Розважливо міркуємо про гени,
А воду дистильовану п'ємо...
Нуртуючи нутром своїм понурим,
Несхибно за легендою пантрує
Четвертого реактора більмо.
Полин, чорнобильник, чорнобиль.
Гірка траво моя, це ти
Чомусь подумала, що обмаль
Мені твоєї гіркоти.
Учень: Листи, листи, як їх багато. Написаних у смутку і жалю.
Лист перший. Олечко, я відчуваю, що моя душа втомлюється і болить, її огортає жаль, я йду до ліжка, закриваюсь ковдрою і почуваю себе знов дома, де я на 9 поверсі, переді мною велике повечірнє місто, десь унизу нуртує Либідь, кличе за собою - голос ріки, несхожий на голос нашого Норина. Голос Либіді кричить десь з-під землі, вода шумує, і мені здається, що то шумує моя кров, остуджується і стає холодною, як у цій річечці...
Лист другий. Ти не віриш, що я вже плачу, на цьому листку сльози, на щоках сльози, Господи! Не хочу розказувати, гово¬рити не хочу, повір. Що мені робити ? Руки болять, ноги болять. Мені кажуть: " Це ти наробилась... " Але ж я розумію, що це не так. Порадь, що мені робити?
Лист третій. ... Мама вже в лікарні, вирізали щитовидку. А Галя сидить і втихомирює мене... Уявляєш, приснився мені сон: ворожу на вінках. Сиджу на березі і пускаю вінки в річку. А річку перегатили, вінок з річки приплив до мене в город, тільки вже не з квітів, а чорний, терновий. Прокидаюся вранці, а в двері - баба Марія, каже: "Подзвонили з лікарні, щоб приїжджали, мама померла." Я так і впала на землю. І в ту ж мить побачила маму. Вона йшла до мене в чорному терновому вінку з кухлем свіжого теплого молока, хотіла, шоб хоч раз я напилася чистого молока...
Учень:
Зона
Сергій Уривін
Забитий колодязь, спустошених сіл вартівничий,
І луг, що зістарився, бо не косили траву,
І хрест на дзвіниці в розкриллі хмарин мальовничих,
І місто безлюдне, де господарює павук,
І дивні мужчини, одягнені не по сезону –
Це - зона... Це - зона... Ви входите зором у зону.
Зона.
Ти, як сьогоднішнє чистилище людей,
Ти, наче совище утрачених ідей,
Разом помилок, і поразок, і звитяг,
Ти, ніби захист світового майбуття.
Ти - всенародної трагедії музей,
Ти - факт історії, мов римський Колізей.
Охоронити й вірити - твоя судьба,
Охороняй і вір. Триває боротьба.
Учень: Так в чому ж він - головний урок? Саме головне - це відчуття могутності і безсилля людини, яке проде¬монстрував Чорнобиль. Він перестерігає: людино, ти при¬чина, але ти і слідство.
А що мучає більш за все: ті розсічені радіацією хромосоми, гени, що вже загинули - вони всі вже пішли в майбутнє. Пішли...
Адже за цим признанням відразу піднімається велика від¬повідальність перед людьми. Ні... Перед мільйонами людей. Перед всією планетою Земля. І вражаюча людська трагедія.
Учениця:
Так, час мине, і землю ми загоїм,
І люди повертаються в хати.
Але ж коли ми цей урок засвоїм,
Що, ідучи всесильно до мети,
Не треба забувати про озони,
Про землі й води, жита срібний дзвін,
Ніколи омертвілі зони
Нащадкам не залишати своїм...
Бібліотекар: Пам'ятаємо про страшне лихо, що спіткало нашу землю весною 1986. Пам'ятаємо про нього і будемо робити все, щоб не повторилась нова біда. А для цього потрібно вам, діти, вчитися так, щоб у майбутньому свої знання примінювати для того,  щоб народу нашому жилося краще. А щоб набути знань, треба багато читати, а для цього є книги, які вам допоможуть. І я вірю, що Україна вийде із еколо¬гічної і матеріальної скрути. Хочу сказати словами поета:
Україно, в паростках надій,        Земле рідна, чорний біль гаси,
: Із широкою, як степ, душею.        Щедра будь на колос і колосся.
І В думі сивій, волі молодій        Усміхнись веселкою з грози,
Переймаюсь долею твоєю.        Умивайся не слізьми, а росами.
Учениця: Пам'ять про чорнобильську трагедію - назавжди. Тому що поряд з нами діти, яких не врятували тоді, і життя яких тепер під загрозою. Дітей з Чорнобиля лікують всі країни світу безкоштовно, але сім'ї невзмозі оплатити проїзд своїм дітям. Тоді звертаються до людей, і люди допомагають. Учні нашої школи зібрали 250 доларів (із 800 потрібних ) на оплату проїзду на Кубу для лікування хлопчику Лисоті Сергію.
Бібліотекар: Сьогодні в нашій школі навчається 7 дітей-чорнобильців. Ми завжди пам'ятаємо про них. До них звертається представник акціонерного підприємства. Будь ласка, вам слово.

 

Яндекс.Метрика >