загрузка...
-->
Ергономіка в структурі перетворювальної діяльності PDF Печать E-mail

Ергономіка в структурі перетворювальної діяльності

Ергономіка (від гр. ergon — робота, nomos — закон) — наукова дисципліна, що комплексно вивчає проблеми взаємодії людини й техніки в конкретних умовах трудової діяльності з метою оптимізації знарядь, умов й організації праці. Ергономіка вивчає рухи людського тіла під час роботи, витрати енергії та продуктивність конкретної праці людини.
Джерела ергономіки сходять до часів первісного суспільства що навчилося свідомо виготовляти знаряддя праці, надаючи їм зручної для певної роботи форми й розширюючи тим самим можливості людських органів. У доісторичні часи зручність і точні відповідність знаряддя потребам людини були питанням житті; і смерті. Колись кожний новий варіант знаряддя праці сторіччями перевірявся в роботі й поступово зазнавав змін. Зараз немає часу для такого відбору. Розвиток техніки висуває підвищені вимоги до людини, нерідко змушуючи її працювати на межі психофізіологічних можливостей.
Етапи становлення ергономіки
Термін «ергономіка» виник в Англії в 1949 p., коли група англійських учених, очолювана К.Марреллом, започаткувала організацію «Ергономічного дослідницького товариства». Пізніше з’ясувалося, що цей термін був запропонований у 1857 р. польським натуралістом В. Ястшембовським. У деяких країнах ця наукова дисципліна має інші назви: у США — «дослідження людським факторів» (Human Factors (HF)), у ФРН — «антропотехніка».
У 1921 р. на 1-й Всеросійській ініціативній конференції з наукової організації праці й виробництва в доповідях В.М.Бехтерева і його учня В.М.М’ясищева була висунута ідея створення наукової дисципліни ергології, назву якої рік по тому уточнили як ергонологія. У 1920-1930-х pp. А.А.Бернштейн, С.Г.Геллерштейн, Н.М.Добротворський, М.В.Зімкін, Н.А.Еппле та інші вчені розвивали ідеї ергономічного змісту й одними з перших у світовій практиці виконали прикладні роботи в цій галузі. Друге народження ергономіки в Росії відбулося на початку 1960-х рр У ці роки в промислово розвинених і багатьох країнах, що розвиваються, почали утворюватися національні ергономічні асоціації її товариства, а в 1961 р. була створена Міжнародна ергономічна асоціація (International Ergonomics Association), що видає в Англії журнал «Ергономіка» тощо.
Ергономіка зазнала істотних змін за ці десятиліття. Так, що 20 років тому основні роботи проводилися в галузях антропометрії, фізіології праці, проектування праці, біомеханіки, психології, то в останнє десятиліття пріоритети ергономіки істотно змістилися в галузь безпеки, проектування праці, біомеханіки, напруженості праці, інтерфейсу «людина — комп’ютер». Біомеханіка й фізіологія праці не домінують, як у минулому, але виник їхній новий аспект, пов’язаний із розладами опорно-рухового апарату, зумовленими збільшенням кількості людей, які працюють на комп’ютеризованих місцях.
У зв’язку із цілями досліджень розвиток ергономіки характеризують за десятиліттями XX ст.:
1950-ті роки — військова ергономіка;
1960-ті роки — промислова ергономіка;
1970-ті роки — ергономіка товарів широкого вжитку;
1980-ті роки — інтерфейс «людина — комп’ютер» і ергономіка програмного забезпечення;
1990-ті роки — когнітивна й організаційна ергономіка.
До кінця XX ст. виділилися три головних напрямки всередині і ергономіки:
1. Ергономіка фізичного середовища, що розглядає питання, пов’язані з анатомічними, антропометричними характеристиками людини, які мають відношення до фізичної праці. Найбільш актуальні проблеми включають робочу позу, обробку матеріалів, і розлади опорно-рухового апарату, компонування робочого місця, надійність і здоров’я.
2. Когнітивна ергономіка пов’язана з психічними процесами, такими як сприйняття, пам’ять, прийняття рішень, оскільки вони впливають на взаємодію між людиною й іншими елементами системами. Відповідні проблеми включають розумову працю, прийняття рішень, кваліфіковане виконання, взаємодію людини й комп’ютера, акцент робиться на підготовці й безперервному навчанні людині при проектуванні соціотехнічної системи.
3. Організаційна ергономіка розглядає питання, пов’язані з оптимізацією соціотехнічних систем, включаючи їхні організаційні структури й процеси керування. Проблеми включають розгляд системи зв’язків між індивідуумами, керування груповими ресурсами, розробку проектів, кооперацію, групову роботу й керування.
У 2010 р. Міжнародною асоціацією ергономіки (ІЕА) було прийнято більш широке визначення ергономіки, що сформульоване так: «Наукова дисципліна, яка вивчає взаємодію людини й інших елементів системи, а також сфера діяльності щодо застосування теорії, принципів, даних і методів цієї науки для забезпечення благополуччя людини й оптимізації загальної продуктивності системи».
Ергономіка — міждисциплінарна наука, що виникла на стику технічних наук, психології, фізіології й гігієни праці. Вона тісно пов’язана з інженерною психологією, кібернетикою, системотехнікою, технічною естетикою й науковою організацією праці, а також із дизайном, метою якого є формування гармонійного виробничого середовища.
Ергономіка має дві мети у своїх дослідженнях, що тісно переплітаються :
1)   підвищення ефективності виробництва;
2)   створення людині кращих умов праці.
Результатом ергономічних досліджень є розробка форм предметів і системи взаємодії з ними, які були б максимально зручними для людини при їх використанні. В остаточному підсумку це підвищує продуктивність праці, а відповідно й ефективність виробництва в цілому. Галузь застосування ергономіки досить широка: вона охоплює організацію робочих місць, як виробничих, так і побутових, а також промисловий дизайн.
Залежно від цілей і завдань, розв’язуваних ергономікою, розрізняють такі розділи ергономіки.
Макроергономіка займається дослідженням і проектуванням систем «людина — суспільство», «організація — система організацій».
Мідіергономіка досліджує й проектує системи «людина — колектив», «колектив — машина», «людина — мережа», «колектив — організація». Мідіергономіка досліджує взаємодії на рівні робочих місць і виробничих завдань. До сфери інтересів мідіергономіки вхопить:
—  проектування організацій;
—  планування робіт;
—  населеність робочих приміщень; г
—  гігієна праці;
—  проектування інтерфейсів мережних програмних продуктів
тощо.
Мікроергономіка займається дослідженням і проектуванням систем «людина — машина». Людино-машинна система — система, и якій людина-оператор або група операторів взаємодіє з технічним пристроєм у процесі виробництва матеріальних цінностей, керування, обробки інформації тощо.
У сучасному світі у зв’язку з ускладненням технічних засобів і глибоких змін у змісті праці на виробництві одним із центральних розділів ергономіки стає вивчення проблем, пов’язаних із розвитком системотехніки. Створення й експлуатація складних машинних систем досліджуються ергономікою з метою оптимального розподілу функцій між людиною й машиною. При цьому також оцінюються надійність, точність і стабільність роботи людини-оператора з урахуванням її функціональних можливостей.
Ергономічні вимоги до знарядь праці
Ергономічні вимоги висуваються до тих елементів знаряддя праці, що сполучені з людиною при виконанні нею трудових дії у процесі експлуатації, монтажу, ремонту, регулювання, транспортування й зберігання.
Ергономічні вимоги до знарядь праці встановлюють їх відповідність до антропометричних, фізіологічних, психофізіологічних і психологічних властивостей людини, а також санітарно-гігієнічних вимог із метою збереження здоров’я людини й досягнення високої ефективності праці.
Виробнича обстановка — це взаємозалежний комплекс факторів і елементів середовища, що оточують людину в процесі праці та впливають на її здоров’я, величину енергетичних витрат у цілому й на виконання конкретних дій, працездатність і продуктивність, самопочуття та емоційний стан.
Відповідно до класифікації НДІ праці всі елементи виробничої обстановки розподіляються на три групи:
•    санітарно-гігієнічні, що зумовлені ергономічними вимогами до знарядь праці в комплексі, включаючи природно-кліматичні умови зовнішнього середовища, особливо в будівництві, сільському й лісовому господарстві, видобувних галузях;
•    естетичні, що формують у людини ставлення до трудової діяльності на основі культури виробництва, зовнішньої будови, виразності й цілісності композиції виробів, знарядь праці й інтер’єрів і створюють для людини функціональний, психологічний і побутовий комфорт;
• соціально-психологічні, зумовлені соціально-психологічним кліматом у колективі, дисципліною праці, формою керування й обсягом інформації про результати трудової діяльності. Дотримання ергономічних вимог до знарядь праці та створення сприятливої виробничої обстановки безпосередньо спричиняють більш ефективне використання робочого часу, зростання продуктивності праці.
Відповідно до цього можна виділити такі групи вимог до знарядь праці:
1. Антропометричні й фізіологічні вимоги (відповідність конструкції знарядь праці антропометричним і фізіологічним параметрам людини, що забезпечує комфортні умови праці, простота конструкції, зручна форма, зручна робоча поза при використанні знаряддя праці, зона досяжності, вплив знаряддя на ефективність діяльності людини тощо).
2. Естетичні вимоги (гарний зовнішній вигляд, приємний колір, зовнішні властивості матеріалу, з якого виготовлене знаряддя праці, м’якість, гладкість і тощо).
3. Гігієнічні вимоги (застосування безпечних матеріалів, барвників, легкість догляду тощо).
Ергономічні властивості — це здатність товарів створювати відчуття зручності, комфортності, найбільш повного задоволення потреб відповідно до антропометричних і психологічних характеристик споживача. Зручність користування виробом зумовлюється його відповідністю комплексу ергономічних вимог: до робочої пози, зон досяжності, розмірів, умов взаємодії меблів і людини, характеру впливу середовища на використання виробу й самого виробу на середовище й ефективність діяльності людини. Дотримання ергономічних вимог до знарядь праці спричиняє більш ефективне використання робочого часу, зростання продуктивності праці, створює приємний настрій під час роботи, сприяє досягненню поставлених цілей.

 

Яндекс.Метрика >