загрузка...
-->
Реферат на тему: ЮГОСЛАВІЯ. НОВІ ПІВДЕННОСЛОВ'ЯНСЬКІ ДЕРЖАВИ PDF Печать E-mail

Реферат на тему: ЮГОСЛАВІЯ. НОВІ ПІВДЕННОСЛОВ'ЯНСЬКІ ДЕРЖАВИ

1. Комуністи при владі у Югославії. Й. Броз Тіто
Югославія капітулювала. Нацисти розчленували територію країни на частини -"незалежні" Сербію і Хорватію. Ос¬новним знаряддям нацистського режиму стала так звана “незалежна держава Хорватія” Усташський терор та німецька окупація викликали активізацію руху чотників (чота — загін) під проводом     Д. Михайловича. Чотники орієнтувалися на емігрантський уряд у Лондоні і ставили на меті звільнення країни.
Масштабну визвольну війну проти окупантів розгорну¬ла Комуністична партія Югославії (КПЮ).
На звільненій території влада переходила до рук народно-визврльних комітетів 25-26 листопада 1942 р. у м. Біхач (Боснія) відбу¬тись установчі збори ва участю Збори ухвалили рішення про створення Антифашистського віча народного визволення Югославії (АВНВЮ). Водночас із розрізнених партизанських загонів було створено Народ¬но-визвольну армію Югославії (НВАЮ).
Збори ухвалили рішення про створення Антифашистського віча народного визволення Югославії (АВНВЮ) Водночас із розрізнених партизанських загонів було створено Народ¬но-визвольну армію Югославії (НВАЮ).
У вересні 1944 р. на територію Югославії вступили радянські війська. Із звільненням 20 жовтня 1944 р. Белграда, а також Сербії позиції народно-визвольного руху ще І більш зміцнилися. Одночасно було завдано удару по чотницькому руху. 7 березня 1945 р. Й. Броз Тіто відповідно до рекомен¬дацій, ухвалених Кримською конференцією керівників СРСР, США, Великої Британії, сформував уряд Демокра¬тичної Федеративної Югославії (ДФЮ), який офіційно був визнаний протягом березня СРСР, Британією та США.
Навесні 1945 р. представницька делегація ДФЮ прибула до Москви. 11 квітня Й. Броз Тіто і В. М. Молотов підписали у присутності Сталіна радянсько-югославську угоду про дружбу, взаємну допомогу та повоєнне спів¬робітництво. Кремлівське керівництво прагнуло зміцнити свій вплив у Югославії.
На виборах до Установчої Скупщини в листопаді 1945 р. КПЮ отримала 90% голосів. 29 листопада 1945 р. Установча Скупщина проголосила Югославію Федеративною Народною Республікою (ФНРЮ). Того ж дня було ухвалено Декларацію про оста¬точну ліквідацію монархи. Нова конституція країни, ухвале¬на 31 січня 1946 р., закріпила федеративний устрій держави, до складу якої увійшли 6 союзних республік: Сербія (дві автономії — Воєводина і Косово), Хорватія, Словенія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Чорногорія. Переважаю¬чою визнано державну власність.
Ще у серпні 1945 р. у країні почала здійснюватись аграрна реформа Уже в травні 1945 р було введено по суті монополію зовнішньої торгівлі, у серпні — скасовано іноземні конце¬сії на видобуток корисних копалин. Згідно із законом 1946 р. про націоналізацію великої промисловості. Очоливши національно-визвольний рух у боротьбі проти фашизму й ліквідувавши політичних супротивників, КПЮ прийшла до влади, розпочавши формування тоталі¬тарного за своєю суттю режиму в країні.
2. Конфлікт з СРСР.
Лідер Югославії Й. Броз Тіто став на чолі уряду і правлячої партії. Керівництво КПЮ відмовилось брати участь у засіданнях Інформбюро, створеного у вересні 1947 р. на Нараді кому¬ністичних і робітничих партій Східної Європи. Серйозні протиріччя між двома країнами поглибились, коли західні країни запропонували Югославії повернути Італії порт Трієст. В СРСР можливість такого перебігу подій розглядалася тільки за умови перемоги комуністів на виборах в Італії. 20 березня 1948 р. ВКП (б) надіслала керівництву КПЮ листа з численними докорами. Почалось інтенсивне листування між Москвою і Белградом. У свою чергу, Тіто висловив занепокоєність у зв'язку з лютневим переворо¬том у Празі. Він нагадав Кремлю про недостатню, з його точки зору, допомогу під час війни.
У червні 1948 р. Інформбюро ухвалило резолюцію "Про становище у КПЮ". Керівники югославських комуністів були звинувачені у невизнанні марксистської теорії класів і класової боротьби у перехідний період.
29 червня югослави відповіли довгим і не менш різким листом. У Москві почала виходити сербською мо¬вою газета "За соціалістичну Югославію", покликана "згурту¬вати всі антитітовські сили".
Так ідеологічні і міжпартійні протиріччя обернулися найгострішим міждержавним конфліктом, глибинною причиною якого було прагнення кремлівського керівниц¬тва підкорити норовливого і впливового керівника Юго¬славії своїм інтересам і нав'язати суверенній країні свою модель розвитку.
3. Курс на розвиток самоврядування
Після розриву відносин із СРСР у Югославії почали шукати свій шлях "побудови соціалізму". Нові підходи до проблеми „соціалістичного будівництва було спочатку ви¬кладено Й. Броз Тіто 26 червня 1950 р. у Скупщині ФНРЮ. За його пропозицією парламент Югославії ухва¬лив цього дня закон про передачу заводів в управління робітникам.
3міни заторкнули і правлячу партію, яка після VI з'їзду стала називатися Союзом комуністів Югославії (СКЮ). Як було відзначено на з'їзді, партія в умовах розвитку самоврядування не могла більше відігравати директивної ролі у державному і суспільному житті. За нею зберігалося право розробки генеральної лінії, але боротися за її втілення вона повинна була.
нова конституція країни, ухвалена у квітні 1963 р., поширила самоврядувальні сто¬сунки і на установи невиробничої сфери, країна стала називатися
Соціалістичною Федеративною Республікою Югославією (СФРЮ).
VIII з'їзд СКЮ (грудень 1964 р.) накреслив основні принципи широкого комплексу заходів, що отримали на¬зву "суспільно-економічна реформа". У липні 1965 р. Скуп¬щина СФРЮ ухвалила вщповщні законопроекти: було ліквідовано державні централізовані інвестиційні фонди, сфери охорони здо¬ров'я, освіти і культури переводилися на самофінансуван¬ня із місцевих джерел; засновувався Фонд федерації для прискореного розвитку слаборозвинутих в економічному відношенні регіонів. 60-х — на поч. 70-х років до конституції СФРЮ 1963 р. змін і доповнень, що значно розширювали самостійність республік, країв і підприємств у сфері господарської діяльності.
Після смерті Сталіна сталася нормалізація радянсько-югославських відносин. Прийняті у 1955-1956 рр. за під¬сумками візитів М. Хрущова до Белграда (1955 р.) та Й. Броз Тіто до СРСР (1956 р.) радянсько-югославські документи містили основні принципи поліпшення двосто¬ронніх відносин.
4. Загострення міжнаціональних відносин та політичної ситуації у країні.
Югославська система самоврядування лише частково пом'якшила комуністичний режим. У цілому ж югославська система зберег¬ла автократичні риси, що найбільш наочно- виявилось у культі особи Тіто та його необмеженій владі. У травні 1974 р. Скупщина СФРЮ обрала його президентом Югославії без обмеження строку мандата. Тоді ж, на X з'їзді СКЮ, він був обраний довічним головою СКЮ.
Нова конституція 1974 р. істотно розширила права союз¬них республік і автономних країв, поглибила всю систему самоврядування.
Основним, як і в попередні часи, стало протиріччя між хорватським і сербським етнічними кланами. Федеральне керівництво на чолі з Тіто, помітивши ці тенденції, визна¬ло найбільш небезпечним сербський клан і завдало по ньому випереджувального удару. Після зміщення 1966 р. з усіх посад А. Ранковича розпочалася боротьба за ліквіда¬цію переважання сербів у федеральних органах влади. Наслідком стало різке пожвавлення націоналістичних те¬чій у Косово, серед албанців і у Хорватії.
1968-1971 рр. були позначені національними виступами в Косово, демонстраціями белградських студентів, загост¬ренням ситуації у Хорватії.
Анало¬гічні процеси відбувалися і в інших союзних республіках та автономних краях. Югославське керівництво на чолі з Тіто вбачало їхні причини у недовершеності політичних реформ. Новим кро¬ком до їх розвитку стала конституція 1974 р., що поглибила децентралізацію югославскої держави. Майже рівні права було надано авто¬номним краям Косово і Воєводині, що у Сербії розцінили як підрив її єдності. У новому державному устрої виразно проглядали риси конфедерації. Конституція об'єктивно сприяла послабленню центральних органів федерації. Єд¬ність країни було на практиці поставлено в залежність від єдності СКЮ, а долю останнього — від особи Тіто.
Після смерті лідера Югославії 4 травня 1980 р. відцен¬трові тенденції посилились. Найвиіці посади у державі і СКЮ заміщувались строком на один рік по черзі представника¬ми всіх республік і країв.
Національні проблеми стали віссю політичного життя Югославії. Наприкінці травня 1981 р. великі заворушення спалахнули у найбільш відсталому в економічному відно¬шенні краї Косово.
Національні проблеми у країні тісно перепліталися з погіршенням соціально-економічного становища у країні, наростанням глибокої кризи.
5. Розпад СКЮ. Проголошення незалежності союзних республік. Громадянська війна.
Подальший розвиток подій в країні відбувався і під впливом міжнародних факторів. "Перебудова" в СРСР, безкровні революції 1989 р. у ряді країн Центральної та Південно-Східної Європи прискорили політичні процеси в Югославії. Останньою цементуючою основою югославської феде¬рації залишався СКЮ — правляча партія країни. Початок розпаду СКЮ став початком розвалу Югославії. 20-22 січня 1990 р. у Белграді відбувся XIV позачерговий з'їзд, якому судилося стати останнім в історії СКЮ. На ньому делегації Словенії та Хорватії оголосили про незалежність своїх партійних організацій і залишили з'їзд. Центр ваги політичного керівництва остаточно перемістився у республіки.
1990 р. став роком проведення виборів на багатопар-тійній основі у союзних республіках і початком діяльності знов обраних республіканських парламентів. У квітні 1990 р. відбу¬лися вибори у Словенії та Хорватії. В обох республіках комуністи зазнали поразки. У Словенії до влади прийшла Демократична опозиція Словенії (ДЕМОС), головою Президії У Хорватії перемогла Хорватська демократична співдружність (ХДС), а її лідер Ф. Туджман. У самій Хорватії різко загострилися хорвато-сербські протиріччя. За конституцією 1990 р. Хорватія проголошу¬валась державою тільки хорватського народу.
у населеній переважно сербами Серб¬ській Кращі (центр - м. Кнін) було проголошено свою республіку і ухвалено Декларацію про суверенітет і автоно¬мію, Так виник сербський рух у Хорватії, який поставив за мету не дозволити відірвати себе від Сербії.
У листопаді - грудні 1990 р. відбулися вибори на багатопартійній основі і в інших чотирьох югославських республіках. Загальну увагу привернули вибори у Сербії. Тут колишнього Союзу комуністів Сербії, який оголосив про саморозпуск улітку 1990 р., і Соціалістичного союзу трудо¬вого народу було створено Соціалістичну партію Сербії (СПС).
Вибори у Чорногорії принесли перемогу Союзу кому¬ністів, який, зберігши свою назву, проголосив демократич¬ні реформи у країні.
У Македонії жодна з партій не отримала більшості Македонії було обрано К. Глігорова, представника старої політичної еліти.
26 червня 1991 р. Словенія і Хорватія, кожна окремо, проголосили свою повну незалежність. Федеральна влада у Белграді оголосила ці акти незаконними і шляхом вве¬дення військ на території цих країн сподівалася запобігти відокремленню двох колишніх союзних республік.
Македонія здобула незалежність на основі референдуму у вересні 1992 р., уникнувши воєнної конфронтації.
Парламент Боснії і Герцеговини проголосив неза¬лежність своєї країни. СФРЮ вже практично не існувала. у Белграді вирішили створити нову федерацію — Союзну республіку Югославію (СРЮ), яка об'єднала Сербію і «Чорногорію (квітень 1993 р.).
Нову державу очолив лідер колишніх комуністів Сербії Слободан Мілошевич, котрий став президентом СРЮ.
У листопаді 1990 р. у Боснії та Герцеговині за підсум¬ком перших багатопартійнйх виборів до влади прийшли партії, що представляли основні національно-реяігійні .Ірули населення: мусульманська Партія демократичної дії, Сербська демократична партія і Хорватська демократична співдружність. Між ними розгорнулося гостре політичне протиборство Більшість у республіканському парла¬менті отримала Партія демократичної дії, а її голова А. Ізєт-бегович став головою Президії Боснії та Герцеговини, тобто керівником республіки. Лідер мусульмшіоншдава-,на ним партія повели лінію на створення єдиної держави мусульманської орієнтації. У жовтні 1991 р. парламент Боснії та Герцеговини проголосив незалежність і суверені¬тет єдиної держави. .
6 квітня 1992 р. країни ЄС визнали незалежність Боснії та Герцеговини. Одразу ж після цього спочатку у Сараєво а потім і в інших регіонах республіки розпочалися зіткнен¬ня збройних формувань етнічних громад, які незабаром переросли у повномасштабну громадянську війну. Сербію було звинувачено у підтримці сепаратистських зазіхань боснійських сербів і агресії проти Боснії та Герцеговини. 30 травня Рада Безпеки 00Н ухва¬лила рішення про міжнародну політичну й економічну ізоляцію СРЮ (Сербії та Чорногорії).
У перебігу воєнних дій навесні й восени 1992 р. босній¬ські серби, маючи краще організовану армію, перевагу у бойовій техніці і озброєнні досягли значних воєнних успіхів у всіх регіонах Боснії та Герцеговини, практичне повністю блокувавши столицю республіки — Сараєво. Протягом кількох місяців місто піддавалося нищівному бомбарду¬ванню. У 1994 р. бойові дії мали в цілому позиційний характер без істотних змін лінії фронту : вдалося погасити тільки після створення мусульмано-хорватської федерації. Угоду з цьо¬го питання за посередництва США було підписано у берез¬ні 1994 р. у Вашингтоні.
У травні і серпні 1995 р. армія Республіки Хорватії у ході широкомас¬штабних воєнних операцій повернула під свій контроль більшу частину території Сербської Країни, а сербсько-країнська армія, що взаємодіяла з частинами боснійських сербів, перестала існувати як воєнна сила. ;       Серйозним ударом для сербів у Боснії стало бомбарду-, вання авіацією НАТО їхніх воєнних і промислових об'єктів, здійснене у серпні—вересні 1995 р. з відома Ради Безпеки 00Н. За 3,5 роки бойових дій у Боснії та Герцеговині вбито й поранено десятки тисяч людей, зруйновано сотні міст, населених пунктів.
Поворотним моментом у цій трагедії стало створення міжнародної Контактної групи (КГ) по Боснії та Герцего¬вині у складі представників Росії, США, ФРН, ФранціҐі .Великої Британії. Над-час напружених консультацій КГ^ липні 1994 р. було сформовано мирний план. На його основі конфліктуючі сторони за підтримки країн—членів КГ у листопаді 1995 р. в американському місті Дейтон розробили пакет мирних документів з боснійського вре¬гулювання, який і було 14 грудня 1995 р. підписано у : Парижі президентом Республіки Сербії Слободаном Міло-шевичем, головою Президії Боснії та Герцеговини А. Ізєт-беговичем і президентом Хорватії Ф. Туджманом. Свої підписи під цим документом як свідки поставили і керів¬ники країн - членів Контактної групи -  президенти Б. Клін¬тон, Ж. Ширак, прем'єр-міністри Дж. Мейджор, В. Чорномирдін, канцлер Г. Коль.
Згідно з мирною угодою Боснія і Герцеговина зали¬шається єдиною державою у її міжнародно визнаних кор¬донах, однак складатиметься з двох суб'єктів — Босній¬ської мусульмано-хорватської Федерації і Республіки Сербської.
14 вересня 1996 р. у Боснії та Герцеговині відбулися перші повоєнні вибори. На загальнодержавному рівні були обрані три члени Президії Боснії та Герцеговини (коле¬гіальні глави держави): Алія Ізєтбегович (боснієць-мусуль-манин) та Крешимир Зубак (хорват) представляли Боснійську мусульмано-хорватську Федерацію, а серб Момчило Країшник — Республіку Сербську в БЦ.
Становище у країні залишається складним, та головне — покладено край кровопролитній війні. Майбутнє Боснії та Герцеговини в руках її народів і політиків.
У Союзній Республіці Югославії центром уваги стали вибори в Сербії у листопаді 1996 р. Перемогу здобула Сербська соціалістична партія, а її лідер Слободан Мілоше-вич був обраний президентом Сербії. Однак Верховний суд Сербії не без участі соціалістів скасував результати виборів здобула опозиція.
У березні 1998 р. у сербській провінції Косово виник новий міжетнічний конфлікт, пов'язаний з албанцями, що проживають тут.
6. Українці у південнослов'янських державах.
У південнослов'янських державах мешкає понад 60 тис. осіб українського походження. Союз русино-українців було створено у Хорва¬тії, активно працює українська культурна рада у м. Баня-Лука в Боснії. З 1971 р. Союз русино-українців Хорватії видає у м. Вуковар суспільно-політичний і культурно-освітній журнал "Нова думка". У Воєводині з 1989 р. діє Товариство української мови, літератури і культури, яке ставить на меті пропаганду вивчення мови і традицій українського народу.

 

Яндекс.Метрика >