...
Повідомлення на тему: «Трипільська культура та її історичне значення» PDF Печать E-mail


Стаття з журналу "Археологія", №4, 1998р. Українською мовою.
Аннотация (рус.)
На початку IV тис.до н.е у межиріччі Південного Бугу та Дніпра виникають величезні поселення трипільської культури ( площа деяких з них досягала 200- 450 га). Одні дослідники вважають, що їх поява викликана загрозою з боку агресивних степових племен, інші суспільно-економічним розвитком самих трипільських племен. На нашу думку, до вирішення питання про причини виникнення та еволюції великих трипільських поселень протоміст слід підходити у двох вимірах - історичному та економічному.


* * *
Поселення – протоміста виникають у Південному Побужжі в середовищі східнотрипільської культури ще на етапі ВІ- ВІІ. Як тип поселень вони проіснували тут до початку етапу СІІ (томашівська, а потім косенівська група пам’яток). Цей період охоплює кінець V- першу половину IV тис. до н.е, тобто близько 700 років. Найбільш логічним поясненням концентрації давньоземлеробського населення у поселеннях-гігантах є гіпотеза про наявність зовнішньої загрози.[1] Визначено два можливих джерела такої загрози для Південного Побужжя: з боку "степового населення"[2] або зі сторони "трипільських племен"[3].
За археологічними даними процес збільшення розмірів поселень розпочався наприкінці етапу Трипілля А, під час розселення трипільських племен на схід. Тоді поруч з малими селищами, які складалися з 7- 10 будівель будуються поселення , які налічували десятки будівель і займали площу до 10 га ( Могильна- ІІІ). Спостерігається збільшення кількості трипільських поселень, що може свідчити про поступове зростання демографічного потенціалу. Жодних контактів зі "степом" для цього часу не відомо. З початком етапу ВІ пов’язані знахідки, які документують контакти трипільців з носіями енеолітичних культур . Це знахідки середньостогівської кераміки на корінній трипільській території- на Дністрі, в Молдові[4]. Якщо підрахувати кількість знахідок, то за їх числом саме цей період слід було б визначити, як час найбільш інтенсивної експансії "степового" населення на ранньоземлеробські племена. Логічною відповіддю на цю "інвазію" мало б бути будівництво саме на трипільських рубежах, найближчих до агресивних "степовиків" поселень-фортець великих розмірів для захисту місцевого населення, або принаймні інтеграції трипільських племен для відсічі ворогам. Однак саме на етапі ВІ монолітне в культурному відношенні трипільське угруповання розділяється на добре помітні локальні варіанти, а розміри поселень залишаються сталими, не будуються укріплення. Саме з цього періоду в межах комплексу Кукутені-Трипілля виділяють окремі культури, в тому числі Східнотрипільську[5]. На етапі ВІ- ІІ диференціація всередині Трипільсько-Кукутенської спільності поглиблюється. Найбільш чітко ці відмінності помітні між пам’яткаму Буго-Дніпровського межиріччя та Подністров’я. Основною етнографічною ознакою стає поширення мальованого посуду на Заході, та кераміки з ритим орнаментом на Сході, що дозволяє досить чітко фіксувати міграційні процеси. Для цього часу є також чимало свідчень про контакти з середньостогівськими племенами. Найбільш яскравим проявом цих контактів вважається трипільська кухонна кераміка[6].
Зупинимося на цьому питанні докладніше. З середньостогівською культурою, на нашу думку, можна пов’язувати два параметри кухонного посуду домішку товченої черепашки в глиняну масу та деякі елементи декору ( розчоси, "перлини", тощо). Форми посуду лишаються традиційно трипільськими і не мають нічого спільного з керамікою Середнього Стогу. Решта категорій трипільського посуду, зауважимо, лишається поза впливами з боку "степових" сусідів. Вже з етапу ВІ- ІІ на трипільських поселеннях відмічено сліди ремісничого виготовлення столового посуду[7]. На цьому тлі фрагменти примітивного кухонного посуду з домішкою товчених черепашок, знайденого в небагатьох домогосподарствах, можна трактувати, як рештки виробів жінок , захоплених в "степовому" середовищі трипільцями під час військових сутичок.
Суттєві зміни в Буго-Дніпровському межиріччі сталися на етапі ВІІ, коли на зміну східнотрипільським пам’яткам приходять володимирівські, що відкривають нову генетичну лінію. Фактично відбувся перерозподіл території між трипільськими племенами на користь мігрантів з заходу, а рештки східнотрипільських громад було витіснено в Подніпров’я. Цим подіям передувало утворення великих поселень на східнотрипільській території Веселий Кут (150га), Миропілля (200га) . Поселення-гіганти були типовими і для володимирівської ( Володимирівка, 80га) та наступної за нею небелівської груп ( Небелівка, 300га). Тобто вперше поселення-гіганти утворилися не в час інтенсивних контактів трипільців зі "Степом", які припадають на попередній період, а в момент інтенсифікації процесів розселення трипільських племен. Мало того, на етапі ВІІ спостерігається експансія трипільців на південь, де в басейні Південного Бугу зафіксовано пункти з розписним посудом небелівського типу[8]. Етапи ВІІ та СІ стали часом найбільшого розквіту поселень-протоміст в Побужжі. В цей час помітне чітке розмежування між окремими групами трипільського населення. До кінця етапу СІ не помітно за археологічними даними міграцій трипільського населення з - за Південного Бугу на схід, хоча кількість поселень (а відтак - і населення) на корінних трипільських територіях помітно зростає. З цього можна зробити висновок про перешкоди для цього руху, якою могли бути трипільські протоміста в Буго-Дніпровському межиріччі. В цей час "степове" населення було представлене в археологічному відношенні комплексами середньостогівської та нижньомихайлівської культур, знахідки з ареалу яких на трипільських поселеннях в Побужжі поки що невідомі. Немає прямих свідчень тиску "степових" племен на трипільські, який би спонукав останні до будівництва укріплених поселень-гігантів. Зрозуміти динаміку та характер відносин степових та трипільських племен неможливо без аналізу їх господарських систем. Найближчі до трипільської території середньостогівські пам’ятки зосереджені в басейні Дніпра, у лісостеповій смузі. Є думка, що ця культура взагалі лісостепова[9]. Господарство цього населення було пов’язане з використанням ресурсів великих річкових долин, де були умови для розвитку тваринництва і землеробства, а також багаті мисливські та рибальські угіддя. М’ясний баланс середньостогівської культури ( до 79% великої рогатої худоби) типовий для землеробсько-скотарських культур типу Трипілля та Гумельниці[10]. Щоправда найближчі до трипільців громади середньостогівської спільноти ( Молюхів Бугор) займалися переважно полюванням[11]. В господарстві нижньомихайлівської культури О.Г.Шапошникова виділила дві тенденції - пов’язані з осілістю та з рухливим скотарством ( розведення малої рогатої худоби)[12]. Однак населення, для якої був типовий останній тип господарства мешкало досить далеко від трипільських земель. Дані з розкопок поселень свідчать, що для коровопасів та конярів, яким було населення середньостогівської та нижньомихайлівської культур, типовою була осілість. Щільність населення, виходячи з числа відомих пам’яток, була незначною. Екологічна ніша, яку обрало населення середньостогівської та нижньомихайлівської спільнот не була заповнена до тієї межі, коли постає питання про перенаселення. Культури "степової бронзи" Євразії, на думку етнографів, належать до моделі господарської адаптації пастухів- скотарів та землеробів, які поєднували тваринництво з мотичним землеробством. При цьому тварини більшу частину року утримувалися на пасовиськах в районі стаціонарних поселень[13]. Жодних археологічних даних, які б свідчили про наявність степового кочівництва в мідному віці, у V-IV тис. до н.е немає. Європейська традиція кочівництва виникла на екологічному тлі глобальної аридизації клімату , що мала місце на зламі IV- III тис. до н.е. При цьому було використано існуючі передумови одомашнення коня, поширення тваринництва, поява колісного транспорту[14].
Можна твердити, що в енеоліті не існувало економічних причин для освоєння середньостогівським та нижньомихайлівських населенням територій, заселених трипільцями. Для випасу поголів’я великої рогатої худоби навряд чи існувала потреба пересування на десятки і сотні кілометрів вглиб лісостепу, коли поруч лежала широка долина Дніпра. Теза щодо проникнення на трипільські території з метою грабунку[15] основана на реконструкції військового потенціалу "степових" племен. Вважається, що основою його була кіннота ( факт одомашнення коня, "скіпетри" з зображеням м’якої збруї), озброєна списами з кремінними наконечниками, бойовими молотами з рогу оленя, луками та стрілами[16]. Однак наявність одомашненого коня та засобів керування ним ще не є свідченнями його військового використання. М’яка збруя недостатня для керування бойовим конем. Можливий варіант застосування коней як тяглової сили для транспортних засобів[17]. Якщо не брати до уваги кінноти ( до речі, домашній кінь був відомий трипільцям ще до появи "степових" культур), то переваг в озброєнні "степове" населення не мало жодних. Чисельна ж перевага була на боці трипільських племен. Демографічний потенціал Трипілля в цей період був найвищий між Дністром та Дніпром, а число мешканців протоміст могло досягати 10-15 тис. чол.[18]. Взявши все сказане до уваги ми дійшли висновку про відсутність військових передумов для помітного тиску з боку степових племен на трипільський світ в V- першій половині IV тис. до н.е. тобто в період виникнення та існування трипільських протоміст. Не існувало ні екологічних, ні економічних, ні військово-технічних передумов для "степової інвазії". Поширення матеріалів трипільської культури в середовищі середньостогівської та нижньомихайлівської спільнот можуть свідчити про певне співробітництво, економічні контакти . Відомі випадки, коли осілі земдероби самі проводили агреситвну політику щодо скотарських племен. Так, єгипетські фараони доби Давнього Царства неодноразово захоплювали стада великої рогатої худоби (через хронічну нестачу її в Єгипті, де були відсутні добрі пасовиська) у скотарів Лівії та Нубії[19]. Аналогічна ситуація могла мати місце в Лісостепу Буго-Дніпровського межиріччя, де мирне співіснування чергувалося з військовими сутичками, перевагу в яких, на нашу думку, могли мати лише числені і добре організовані трипільські племена.
На нашу думку причини виникнення трипільських протоміст слід шукати, аналізуючи їх економічне підгрунтя. Мотичне, а пізніше орне землеробство трипільських громад в Лісостепу базувалося на тимчасовому (не більше 50-70 років) використанні земельних ділянок. Після цього поселення переносили в інше місце. Умовою стабільного існування даної моделі господарської адаптації в обмеженій екологічній ніші була також сталість природних умов- трипільці залежали від кліматичного оптимуму голоцену так само, як єгиптяни від розливів Нілу або Месопотамія від іригації. Займанщина захоплення нових угідь, яка була елементом господарської системи, мала спиратися на певну суспільну організацію, військовий та демографічний потенціал.
Археологічні дані свідчать, що певні організаційні зрушення відбулися в трипільському середовищі вже на етапі ВІ (виділення локальних варіантів, за якими, можливо, стоять окремі племена). На етапі ВІ- ІІ більш суттєві зміни поява поселень-гігантів, за якими постає якісно інша суспільна структура. Можливо, саме боротьба за перерозподіл Буго-Дніпровського межиріччя між двома великими угрупованнями трипільців стимулювала появу протоміст. В такому разі витіснення східнотрипільської культури в Подніпров’я на наш погляд більш вагоме свідчення експансії (носіїв мальованого трипільського посуду), ніж поширення товченої черепашки, як технологіної домішки до керамічної маси. Між Бугом та Дніпром в першій половині IV тис. до н.е. постає могутнє угруповання протоміст, яке контролювало цю територію протягом 400 років і заступило шлях дальшим трипільським міграціям з заходу завдяки своїй досконалій організації та чисельності. В процесі трипільської колонізації величезних територій в Лісостепу мала зрости роль суспільних структур, які відповідали за вирішення питань, пов’язаних з аграрними розпорядками та військовою справою. Виникла потреба в координації колективних дій, пов’язаних з захопленням та розподілом нових земель, будівництвом поселень, ритуальними діями ( спалення поселень при переселенні). З історії Давнього Сходу відомо, що такі структури, раз утворившись, спрямовують дальші зусилля на власну розбудову і розвиток[20]. Вважають, що трипільці не могли забезпечити рівень виробництва, достатній для отримання додаткового продукту, необхідного для розвитку цивілізації через примітивність технічної бази та недостатність природніх умов[21]. Правлячий прошарок суспільства за умов нульового додаткового продукту спрямовує зусилля на пошук саме зовнішніх ресурсів[22]. В умовах Лісостепу ці зусилля могли буьти спрямовані саме на захоплення контролю над великими територіями з їх практично незайманими біоресурсами. Найбільший успіх в трипільському середовищі за таких умов мали громади з більшим військово-демографічним потенціалом. Єдиним доступним засобом нарощування такого потенціалу за тих умов мала стати концентрація населення в поселеннях-протомістах. Розміри протоміст та об’єднань вищого рівня могли залежати від місцевих особливостей. Так, на території Молдови і Поділля великі (понад 100 га) протоміста не набули поширення через особливості екології. Натомість контроль над річковими долинами забезпечувала низка укріплених городищ на товтрах. Водночас тут набули розвитку громадські ремесла гончарство, кременярство, які могли компенсувати нестачу ресурсів за рахунок обмінних операцій. В Буго-Дніпровському межиріччі природні умови зробили можливим утворення землеробських агломерацій площею в 200- 450 га з низкою поселень-супутників.
Саме поєднання природних чинників зі специфікою трипільської системи господарства спричинилося до виникнення поселень-протоміст, а заразом і складної багаторівневої суспільної системи в Побужжі на етапах ВІІ- СІ. В даному випадку ми маємо справу з переходом від територіальної експансії до поступового освоєння захоплених територій. Аналогічним чином відбувався перехід від розселення до інтенсивного освоєння земель приблизно в той же час у Месопотамії ( Убейд IV, Ранньо- та Пізньоурукський періоди). Першою ознакою процесу стало скорочення числа дрібних поселень та концентрація людності у великих ( ще аграрних в своїй основі) селищах-протомістах. Виникнення останніх в Месопотамії привело спочатку не до росту числа населення, а до його перерозподілу, розвиток політичної системи був тут первинним явищем, яке спричинилося до утворення найдавніших міст в другій половині IV- на початку III тис. до н.е[23].

ПРИМІТКИ.
[1] Збенович В.Г. К проблеме крупных трипольских поселений //РПГТ, Киев, 1990.- С.12
[2] Черныш Е.К. Формирование локальных вариантов трипольской культуры // Всесоюзн.конф."новейшие достижения советских археологов".- Москва, 1977.- С.18- 21; Круц В.А. К истории трипольской культуры в междуречье Южного Буга и Днепра // Первобытная археология. Материалы и исследования. - К., 1989.- С.132; Давня історія України.- К., 1997.- Т.1.- С.243- 244.
[3] Шмаглий Н.М. Видейко М.Ю. Крупные трипольские поселения и проблема ранних форм урбанизации //РПГТ- К., 1990.- С.12- 16; Збенович В.Г. К проблеме крупных трипольских поселений...- С.12; Відейко М.Ю. Економіка та суспільний лад трипільського населення Південного Побужжя ( етапи ВІІ- СІ) //Автореферат канд.дисс.- К.1993.- С.15- 19.
[4] Мовша Т.Г. Хронология Триполья- Кукутени и степные культуры в его системе // Проблемы археологии Поднепровья.- Днепропетровск, 1984.- Вып.2.- С.60- 83.
[5] Цвек О.В. Особливості формування східного регіону трипільсько- кукутенської спільності // Археологія, 1985.- Вип.51. - С.31- 42.
[6] Мовша Т.Г. О связях племен трипольской культуры со степными племенами медного века // СА, 1961.- № 2.- С.186- 199.
[7] Цвек Е.В. Гончарное производство племен трипольской культуры // Ремесло эпохи энеолита- бронзы на Украине.- К.1994.- С.92- 93.
[8] Мовша Т.Г. Актуальные проблемы истории позднетрипольского населения Днестровско- Днепровского междуречья //РПГТ, К., 1990.- С.172; Videiko M.Yu. Tripolye- "Pastoral" contacts: facts and character of interactions: 4800- 3200 B.C. //BPS.- 1994.- V.2.- P.15- 17, fig.8,9.
[9] Мерперт Н.Я. Энеолит Юга СССР и Евразийские степи //Энеолит СССР.- Москва, 1982.- С.324.
[10] Телегін Д.Я. Середньостогівська культура епохи міді.- К.1973.- С.131- 132; Субботин Л.В. Памятники культуры Гумельница.- К., 1983.- С.96- 97.
[11] Телегін Д.Я. Середньостогівська культура епохи міді...- С. 132
[12] Шапошникова О.Г. Памятники нижнемихайловского типа // Археология Украинской ССР.- К., 1985.- Т.1.- С.329.
[13] Чебоксаров Н.Н., Чебоксарова И.А. Народы, расы, культуры.- Москва, 1985.- С.205.
[14] Николаева Н.А. Две традиции полукочевого ( кочевого) скотоводства в Понто- Каспийских степях // Древнейшие общности земледельцев и скотоводов Северного Причерноморья.- К., 1991.- С.85- 87.
[15] Круц В.А. К истории трипольской культуры в междуречье Южного Буга и Днепра...- С.132
[16] Телегін Д.Я. Середньостогівська культура епохи міді... - С.143.
[17] Шнирельман В.А. Происхождение скотоводства.- Москва, 1980.- С.231- 232.
[18] Круц В.А. К истории трипольской культуры в междуречье Южного Буга и Днепра...- С.126- 127, табл.
[19] Пиотровский Б.Б.Страницы древней истории Северной Нубии // Древняя Нубия.- Москва- Ленинград, 1964.- С.16.
[20] Дьяконов И.М., Якобсон В.А. "Номовые государства" , "территориальные царства", "полисы" и "империи". Проблемы типологии // СА.- 1982.- № 3.- С.6.
[21] Массон В.М. Трипольское общество и его социально- єкономические характеристики // РПГТ.- К., 1990.- С.8- 10; Сайко Э.В. Стадиальная дифференциация исторически разных типов расселения: поселение и город- деревня // РПГТ.- К., 1990.- С.17- 21; Павленко Ю.В. Предистория сложения равннеклассового общества на территории Украины // Формирование раннеклассового общества на территории Украины.- Киев, 1989.- С.11.
[22] Дьяконов И.М., Якобсон В.А. "Номовые государства" , "территориальные царства", "полисы" и "империи". Проблемы типологии...- С.6.
[23] Дьяконов И.М., Якобсон В.А. "Номовые государства" , "территориальные царства"

 

Яндекс.Метрика >