...
Порівняйте плани двох військово-політичних блоків: Антанти та Троїстого союзу, щодо України напередодні І світової війни. Розкрийте перебіг воєнних дій на території України. PDF Печать E-mail

Порівняйте плани двох військово-політичних блоків: Антанти та Троїстого союзу, щодо України напередодні І світової війни. Розкрийте перебіг воєнних дій на території України.
"Антанта" з французької мови перекладається, як ділова угода (полюбовне узгодження)
Період імперіалізму характеризувався  складанням двох військово-політичних блоків з причин існування загострень Англо-Німецьких, Франко-Німецьких, Російсько-Німецьких протиріч.
6 травня 1873 таємний договір між Росією та Німеччиною, а 6 червня 1873 таємний договір між Росією та Австро-Угорщиною. Цей союз трьох імператорів був спрямований проти Франції він проіснував до 1887 року. У 1891 між Росією та Францією підписується консультативний пакт. У1892 таємна військова конвенція. Англія дотримується політики "Блискуча ізоляція", ініціатор – лорд Солс Беррі. 1904 підписано Англо-Французське узгодження, за яким Англії надавалося права протекторату Єгипту, а Франції над територією Марокко. Липень 1905 таємний договір між Вільгельмом ІІ та Миколою ІІ про дружбу. У 1907 підписано Англо-Російський договір про розподіл територій Ірану. Утворюється нейтральна зона, Афганістан відходив до Англії. У 1915 Італія приєднується до Антанти.
1879 між Німеччиною та Австро-Угорщиною підписується договір, а у 1882 до них приєднується Італія, на умовах війни з Францією та Росією, але не з Англією.
Взагалі  Україна, як окрема держава, у планах агресорів не згадувалась. Вона розглядалась, як невід'ємна частка Росії, але були присутні гасла: "Незалежність для України", щоб перетягнути великі маси на свій бік.
Австро-Угорщина та Німеччина  збільшили свій тиск на Балканські країни та Турцію. У 1911-1912 Італія захопила Тріполітанію та Кіренаїку у Туреччині.
Австро-Угорщина намагалась не тільки назавжди зберегти своє господство на Галичині, Північній Буковині та Закарпатті, а й притязала на Волинь, та Подолля.
Німеччина планувала створення протектората над усією іншою теріторією України, тобто над Східною Україною (також претендувала на Прибалтику, Білорусь, Кавказ, щоб мати сухопутний торговий  шлях до Персії та Середньої Азії).
В основі зближення Росії та Франції лежали політичні та стратегічні інтереси.
Росія намагалась передвинути кордони до Карпат, захищаючися гаслом об,єднання "братів-русинів", тобто українців Східної Галичини та Північної Буковини.
Туреччина намагалась завоювати причорноморське узбережжя.
Румунія намагалась захопити Бессарабію та частину Буковини.
1 серпня 1914 почалась І світова війна. Воєнні дії йшли переважно на західноукраїнських землях. Трагізм ситуації полягав у тому, що на прикарпатському фронті галичанам протистояли їхні етнічні побратими – наддніпрянські українці та козаки кубанських полків.
Спочатку наступали російські війська Південно-західного фронту, які у серпні – вересні 1914 зайняли Східну Галичину та Північну Буковину. Тут на 450-кілометровому фронті  від Івангорода до Кам'янця-Подільського розгорнулася одна з найбільших у І світовій війні Галицька битва за участю з обох боків 1 500 тис солдаті офіцерів, а також авіації, бронепоїздів, танків і навіть хімічної зброї. Вона почалася загальним наступом росіян 6 серпня, а вже 12 серпня вони захопили Тернопіль, 15 – Бучач, 22 – Чортків. І щойно 3 вересня 1914 російські війська вступили до Львова, 2 – 3 вересня відбулась битва при містечку Рави-Руської. З 16 вересня 1914 до 22 березня 1915 втримувалася фортеця Перемишль. 25 вересня битва на Ужоцькому перевалі, жовтень – на Верецькому. Жовтень-листопад 1914 наступ на Дрогобич, Стрій, Борислав.
До початку весни 1915 року російські війська вийшли на головні перевали Карпат, але далі не продвинулись, вони захопили Західну Галичину, Буковину, Північно-східну Словаччину, Закарпаття.
На окупованих територіях було створено генерал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським, який провадив політику репресій та переслідування проти українців.
Війна призвела до великих людських втрат, зниження життєвого рівню, до  господарчої кризи, ще більш загострила існуючі протиріччя, і наприкінці наштовхнула суспільство до нової революції.
Процес формування та бойовий шлях УСС під час І Світової війни.
У серпні-вересні 1914 на Галичині Головна Українська Рада створила Центральну Бойову Раду, яка звернулась до уряду країни з проханням дозволити сформувати легіон УСС. Невдовзі згоду було отримано; правда, командування австро-угорської армії, як і уряд, без ентузіазму поставились до цієї ініціативи галичан. На прохання Управи відкликати військ для формування легіону 100 українських старшин цісарське командування виділило лише 16.
У серпні-вересні 1914 на Галичині із добровольців створено легіон УСС. До легіону входили юнаки воєнезированих українських організацій: "Сокіл", "Січ", "Пласт", які були створені 28 червня 1914. У місто Стрий на Львівщину прибуло  28 тис добровольців, але австро-угорський уряд дозволив на формування 2,5 тис легіону. Військову присягу солдати давали два рази. Перший раз на вірність Австро-Угорщині, а другий Україні. І курінь УСС очолив Д. Вітовський.
У вересні 1914 австро-угорський уряд вирішив кинути на фронт січовиків проти російських військ, що наступали під Радзивиловом, але командир Рожанковський відмовився виконувати наказ, за що і був усунутий з посади.
25 вересня 1914 року УСС захищали Ужоцький та Верецький  перевал  Карпатських гір від дивізії кубанських козаків. Отримавши підкріплення з Балканського фронту, цісарська Південна армія у жовтні перейшла у наступ через Карпатські перевали і відбила у росіян міста Борислав, Дрогобич, Стрий.  Але невдовзі, Командиру О. Брусилову вдалося відновити становище і відкинути УСС до Карпат. У березні 1915 стрілецькі сотні виходять на схили гори Маківка. Генерал Іванов підтягує важку артилерію і кидає у наступ кавалерійську дивізію генерала Олексія Каледіна та дрібні піхотні частини. Найбільшої напруги бої досягли 1 травня. Витримати позиції січовикам не вдалося. 1 – 3 травня 1915 битва на горі Маківка.
4 червня 1916 почався Брусиловський прорив. На протязі серпня-вересня 1916 полк УСС прикривав залізничний шлях Подгайці – Бережани на Тернопільщині.
На початку липня 1917 шість відновлених сотень полку УСС під командуванням М. Тарнавського знову вступили у бій на Бережанщині. Після дводенного штурму вони оволоділи Козовою і в час загального наступу австрійських військ попрямували до Збруча. Погляди стрілецтва були спрямовані на схід, де відроджувалась державність України. УСС були узяті в полон та репресовані, але 17 лютого 1917 УСС у відновленому складі повертається на фронт.
У кінці 1917 у Києві був створений курінь УСС під керівництвом Є. Коновальця, та  Мельника.
Таким чином бойовий шлях УСС складався із перемог та поразок, але це була перша спроба створити українську національну армію, яка б могла захистити інтереси українців та звільнити їх від іноземного панування.
Охарактеризуйте початок української революції, утворення Центральної Ради.
Тяжкі соціальні, економічні наслідки після І світової війни підірвали матеріальний стан населення. В цей час на Україні активізується національно-визвольний рух проти самодержавства, який повинен був об’єднати українську націю, здобути політичні права та свободи для свого народу. 27 лютого 1917 року в Санкт-Петербурзі перемагає лютнева буржуазно-демократична революція. Владу в свої руки взяв Тимчасовий Уряд на чолі з князем Львовим. 19 березня в Києві – стотисячна демонстрація під гаслами “автономію Україні!”. В Україні самодержавний режим розпався за декілька днів. На зміну йому прийшли губернські, міські та повітові уряди. В містах паралельно були створені – Ради робітничих та солдатських депутатів та Ради селянських депутатів. Ці уряди були роздроблені, тому виникла необхідність створення узагальнюючого всеукраїнського органу влади. Так 3-4 березня на зборах Товариства Українських Поступовців та українських соціал-демократів була проголошена Українська Центральна Рада. Процес формування ЦР закінчився 7 березня коли було обрано правління ради на чолі із М. Грушевським. Його заступник Ф. Крижановський і Д. Дорошенко. До ЦР увійшли представники ТУПу,                 (С. Ефремов, Д. Дорошенко) представники Української Народної Партії, Української Партії соціал-революціонерів, православного духовенства, українських соціал-демократів (УСДробітнича – Виннеченко, С. Петлюра), культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських та інших організацій, громад і гуртків, а також ряду наукових товариств. Як революційний комітет ЦР була визнана на Всеукраїнському Національному Конгресі (6-8 квітня 1917 року). Тоді був затверджений новий склад ЦР. Голова – Грушевський, заступники Єфремов та Винниченко. Тоді ж створили виконавчий орган Малу Раду. У травні відбувся І Український військовий з'їзд, який обговорював питання федералізму та автономії, українізації армії, створення військової генеральної ради під керівництвом Петлюри.
Однак члени ЦР ради не були єдині, щодо подальшого статуту України. Так Михновський виступав за самостійність, а Грушевський та Винниченко – вбачали в Україні автономію у складі Росії.
Таким чином, створення ЦР було визначною подією в націонал-демократичній революції 1917-1920. ЦР стала активним організатором національного руху, та активно виражала інтереси українців на політичному тлі. ЦР досягла значних успіхів, але й зазнала страшних невдач. Але ЦР своєю діяльністю поклала край сумнівам щодо самого факту існування самого українського народу, вона перетворила українське питання на ключове питання революційного періоду.          
Скласти політичний портрет одного з лідерів УЦР.
Михайло Сергійович Грушевський – народився 29 вересня 1866 року в Холмі в родині вчителя гімназії. Родина впливала на розвиток сина, заохочуючи його любові до народу. 1880 році поступає в Тифлиську гімназію, де почав захоплюватись українською історією та літературою, читає твори Антоновича, Костомарова. у 1886 році поступив до Київського Університету, вступає в Київську українську громаду. Після захисту дисертації стає професором кафедри історії Львівського університету, де читає лекції та працює в Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. Написав багатотомну працю “Історія України-Русі”. Вступив до Української національно-демократичної партії. Після революції 1905 року повертається до Києва, де очолив Українське наукове товариство, брав активну участь в роботі ТУПу. В результаті чого був заарештований та висланий в Симбирськ, Казань та Москву. В період національно-демократичної революції очолив УЦР. Від ідеї автономії у складі Росії відмовився після війни УНР з Росією. Був обраний першим президентом УНР. В березні 1919 року виїхав до Чехословаччини, згодом до Франції, Германії, Швейцарії. У 1924 році повертається на Україну, де став членом УАН. Впроваджував широку наукову роботу, знаходився під постійним контролем ПГУ. Для нього було сфабриковане діло по звинуваченню його в участі в діяльності революційної організації (Український національний центр), був звільнений з під варти. Після операції в 1934 році вмирає.
Розвиток української революції в квітні-червні 1917 року. Проголошення автономії України.
Революція перемогла. Утворилась ЦР. На здивування багатьох ЦР одержала негайну й дедалі зростаючу підтримку. 6-8 квітня в Києві працював І національний конгрес. На ньому зібралось 900 делегатів з усієї України. Конгрес обрав 150 чол. до ЦР та затвердили президента Грушевського. 5-8 травня проходив військовий з’їзд. Вони виразили підтримку ЦР. 28 травня 1917 року таке ж вчинили і селяни. В ті дні активно формуються військові загони. Так в травня сформувався 3 ти. полк ім. Б. Хмельницького, створились підрозділи Вільного Козацтва. 18 травня відбулись вибори генерального військового комітету на чолі із С. Петлюрою. Після завершення роботи Українського національного конгресу для вирішення поточних питань було утворено спеціальний комітет. До його складу входили голова ЦР і два його заступники, члени у кількості 17 чоловік, голови комісій ради у кількості 8 чоловік. Згодом його стали називати Малою Радою. Комітет 15 червня прийняв рішення про утворення Генерального секретаріату у складі 8 міністрів. Але апогеєм української революції на протязі квітня – червня є І Універсал Центральної Ради. 10 червня 1917 виконавчий Комітет Центральної Ради схвалив текст Універсалу і доручив Вінниченкові його на військовому з'їзді, який в цей день завершував свою роботу. ЦР цим документом оголошувала себе органом, здатним приймати  акти конституційного значення – універсали. Вітаючи ЦР як найвищий державний орган, український народ вітав власне національне відродження. І  універсал має  декларативне значення. Він затверджується  ІІ військовим з’їздом (15 червня), який проголошує такі принципи:
-    Автономія
-    Потрібність скликання  установчих  зборів – сейму, який  утворює постійний уряд
-    Активна підтримка   мас коштами.
15 червня 1917 року починається створення державного апарату:
-    Мала Рада (законодавчий)
-    Генеральний секретаріат (виконавчий) на чолі з Винниченко. Державним писарем було призначено Христюка.
Секретар по військовим справам – С. Петлюра, по міжнародним – Єфремов. Таким чином Україна ненадовго стала автономією, що призвело до суперечок з ТУ.
Охарактеризуйте історичні обставини, при яких була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка, її внутрішню та зовнішню політику.
По мірі того як наближалась воєнна поразка Четвертного союзу, серед багатонаціонального населення імперії Габсбургів дедалі активізувався рух за самовизначення в межах національної держави. Відразу після розвалу імперії, 18 жовтня 1918 року у Львові відбулися загальні збори українських суспільно-політичних діячів Галичини та Буковини (брали участь митрополит А. Шептицький, і єпископ Г. Хомишин, посли до імператорського парламенту, члени галицького і буковинського сеймів, делегати від основних українських партій. Результатом цих зборів було обрання Національної Ради – вищого крайового органу влади майбутньої держави на чолі із Є. Петрушевичем. Рада заявила про свої претензії на Східну Галичину, Лемківщину, північно-західну частину Буковини, а також Закарпаття. Тим часом польські політичні організації готувалися встановити владу в усій Галичині, не виключаючи Східної. Щоб запобігти цьому, Національна Рада добилася від австрійського уряду згоди на прискорення передачі влади українцям і в ніч на 1 листопада зайняла своїми збройними силами Львів, а потім – усю територію Східної Галичини. 13 листопада 1918 року було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. (ЗУНР). Президентом новоутвореної республіки став Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) – лідер національно-демократичної партії К. Левицький. Того ж дня УНР видає “Тимчасовий основний закон”, який проголошує ЗУНР, визначає кордони держави, її незалежність, державний устрій, прапор, герб. Українська Національна Рада стала законотворчим органом влади – парламентом. Уряд та президент хотіли вивести державу із кризи, тому провадили такі заходи:
-    монополізація продажу зерна, сигарет, спирту та сільськогосподарської продукції;
-    співпраця з кооперативними та фінансовими організаціями;
-    ввід в обіг карбованців та гривень;
-    14 квітня 1919 року закон про землю, початок аграрної реформи, (ліквідація крупного землеволодіння, в подальшому проведення розділу землі між малозабезпеченими та безземельними селянами).
-    Створення національних збройних сил – Української Галицької Армії - УГА, 12 бригад, кількістю від 25 до 100 тис. чоловік.
Зовнішня політика була направлена на співпрацю з урядом УНР. Однак зупинити українсько-польську війну не вдалося, хоча до Галичини приїжджала місія країн Антанти.
Підсумовуючи можна сказати, що ЗУНР була першою спробою українців оформитись в самостійну державу з власним урядом, та президентом. Хоча ЗУНР з самого початку одна не могла протистояти польським загарбникам і була приречена на провал, але вона протрималась майже два місяці.     
Розкрийте обставини злуки УНР з ЗУНР.
Незабаром після проголошення ЗУНР відбулась зустріч діячів ЗУНР з представниками Директорії. На ній розглядалось питання про об’єднання ЗУНР з УНР. Наслідком цієї зустрічі стало підписання договору про об’єднання ЗУНР та УНР 1 грудня 1918 року. 3 січня 1919 року Українська Національна Рада, на засіданні в Станіславі затвердила попередній договір, опублікувала його та доручила урядові вжити заходів з метою реалізації великої ідеї соборності української нації. Остаточно акт злуки мав бути проголошений у Києві. Для цього в столицю направлялася повноважна делегація, яка складалася з представників Галичини, Буковини й Закарпаття. Урочиста церемонія злуки відбулась 22 січня 1919 року на площі Святої Софії у присутності десятків тисяч киян. Від західноукраїнської делегації виступили : Бачинський та Цегельський. Після цього Винниченко оголосив Декларацію про об’єднання УНР та ЗУНР, яка мала бути затвердженою Установчими зборами. До цього моменту ЗУНР ставала західною областю УНР зі своїми адміністративно-виконавчими органами влади.
Отже спроба возз’єднання українських земель була приречена залишитися декларацією. Польські війська методично витісняли адміністрацію ЗУНР з території західноукраїнських земель. Існування УНР також ставало все більш проблематичним. Через два тижні після церемонії злуки уряд Директорії змушений був покинути Київ.
Проаналізуйте причини підписання, зміст та наслідки Варшавського договору між УНР та Польщею.
Причинами підписання Варшавської угоди були: бажання не допустити встановлення влади більшовиків та бажання зберегти незалежність УНР зі сторони С. Петлюри, Польща бажала розширити свої території, а також не допустити приходу до влади більшовиків на Україні. Тому 21 квітня 1920 року голова дипломатичної місії УНР А. Левицький і міністр закордонних справ Польщі Я. Домбський підписали загальну і торгівельну економічну конвенції. Польський уряд визнавав існування УНР, а кордони з Польщею встановлювались по лінії, яку війська Пілсудського вже зайняли. Таким чином, у межах Польщі залишалися Холмщина, Підляшшя, Посяння і Лемківщина (з 1918 року), Західна Волинь і частина Полісся по Збруч і Горинь (з травня 1919 року) та вся Галичина (з липня 1919 року). В той же час Польща визнавала незалежність УНР та відмовлялась від розширення своїх володінь в межах Речі Посполитої 1772 року. 24 квітня 1920 року було укладено таємну військову конвенцію. Збройні сили Петлюри підпорядковувались польському командуванню. УНР дала згоду на підпорядкування залізниць польському управлінню і на спільну валюту. Утримання польських військ на території України покладалося на український уряд, а озброєння петлюрівських дивізій – на польський уряд. Наслідком підписання варшавського договору стала інтервенція польських військ з військами Петлюри, Польща на декілька місяців захопила Білорусію, Правобережжя України та Київ. В наслідок чого політичний авторитет Петлюри дуже впав. Однак треба визнати, що С. Петлюра хотів збереження незалежності УНР, що частково виправдовує його союз з Польщею.
Порівняйте політичний курс більшовиків в Україні в 1919 та 1921 роках.
На протязі зими – весни 1919 року основні сили Директорії були розбиті радянськими військами, які встановили свій контроль над значною частиною України. Політика, яку одразу почали впроваджувати більшовики отримала назву “політика військового комунізму”. Основний принцип цієї політики – заміна ринкових відносин комуністичним виробництвом. “Військовий комунізм” передбачав такі засоби:
-    мілітаризація праці;
-    широкий централізм;
-    введення продрозкладки;
-    заборона вільної торгівлі;
-    відміна товарно-грошових відносин;
-    натуралізація оплати;
-    зрівняння в оплаті праці.
В межах політики “військового комунізму” проводились такі заходи:
жорстка диктатура;
-    червоний терор;
-    продрозкладка;
-    комнезами;
-    покарання як в військовий час;
-    примусова праця;
-    безкоштовні комунальні послуги, транспорт, медичне обслуговування.
3 січня 1919 року – директива “Про порядок націоналізації підприємств”. За кілька місяців в раках більшовиків опиняється усі підприємства цукрової галузі, шахти, машинобудівні та металургійні заводи. Для управління формується керівний орган Укррадголупр., який було перейменовано на Укрраднаргосп та його комітети – главки: Укрголовліс, укрголовспирт, Укрголовцукор. На початку 1919 року рядом директив вводиться продрозкладка., яка передбачає віддання державі 85% від загальної кількості продукції. Продрозкладка перетворюється у реквізицію. У серпні 1919 року Україна повинна була віддати 40 млн. пудів хліба, але поступово ця цифра зросла до 140 млн. пудів хліба. Проведення політики “військового комунізму” на селі фактично означало кооперацію та колективізацію сільського господарства: кооперативи, комуни, радгоспи. Реакція населення була складна. Так у березні 1919 року починається повстання отамана Зеленого та Григор’єва, який командував задніпровською дивізією. Поряд із продрозкладкою створюються комнезами – комітети незаможних селян, які складають конкуренцію сільрадам. Із настанням 1920 року більшовики пообіцяли українцям визнати суверенітет України. Це було проголошено на VIII Всеросійській партконференції в грудні 1919 року. Селянам було обіцяно добровільність вступу до колхозів, передачу землі тим, хто її обробляє. Робітникам заводів фабрик більшовики обіцяли поліпшити їхнє життя, перетворити їх на власників заводів і фабрик, встановити “диктатуру пролетаріату”. Однак Україна не стала самостійною, а перетворилась на сировинний придаток. З 1920 року в Україні починає створюватись українська Трудова Армія. З формуванням ТА вводиться загальна трудова повинність особливо для чоловіків віком від 18 до 45 років, а для технічних спеціалістів до 65 років.
У 1921 році через економічну кризу, розруху, анархію, голод більшовики вводять нову економічну політику.
Підсумовуючи вище сказане можна сказати, що з настанням 1921 року більшовики все активніше закріплялись на Україні, почали виводити її з економічної кризи спричиненої політикою військового комунізму.
Проаналізуйте введення більшовиками нової економічної політики на Україні. Дайте власну оцінку значенню цієї акції.
Протягом семи років воєнних дій, що велися на території України, воєнно-комуністичних принципів господарювання, економіка України зазнала катастрофічних руйнувань. Про тяжку економічну кризу у 1921 році свідчить те, що промислове виробництво становило 1/10 частину його довоєнного рівня, обсяг виробництва металу складав лише 5% від довоєнного рівня, на 50% було зруйновано залізниці. В цих тяжких економічних умовах, соціальній розрусі, бідності більшості населення треба було вдаватися до негайних економічних дій по виводу країни із економічної кризи. Але не можна не сказати, що причиною вводу непу була лише економічна криза, цьому також сприяло соціально-політична криза, яка виявлялась в розгортанні страйкового руху серед робітників, військових заколотах, повстанському рухові селянства майже всієї України. Всі ці фактори вплинули на більшовиків, заставивши їх переглянути свою політику. Так на Х з’їзді РКП(б) в кінці лютого 1921 року була прийнята доктрина нової економічної політики – непу, яка передбачалась як перехідний період від капіталізму до соціалізму. НЕП передбачав такі заходи: заміна продрозкладки фіксованим продподатком, відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин, децентралізацію економічної діяльності, дозвіл приватної торгівлі та дрібного підприємництва, введення стійкої валюти, введення госпрозрахунку на підприємствах (дозвіл продажу обмеженої кількості надпланової продукції), дозвіл іноземних інвестицій, відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди, реорганізацію апарату державного управління господарством країни. Основними заходами проведення непу були: повернення дрібних та середніх підприємств, дозвіл оренди підприємств, ліквідація главків та створення трестів, розширювання торгівлі з зарубіжними країнами, створення бірж. Нова економічна політика мала за мету: забезпечити побудову соціалізму радянської моделі. В рамках непу проводилась фінансова реформа (1922-1924) рік: заміна старих грошей червінцями, які були забезпечені на 25% золотом. 5200 підприємств різних галузей були здані в оренду, приватний капітал контролював 75% роздрібного товарообігу, виробництво товарів споживання у 1927 році сягнуло довоєнного рівня., виробництво промислової продукції зросло майже в 2 рази порівняно з 1913 роком. У сільському господарстві зросли показники зернового виробництва до 17 млн. тонн у 1926 році, формуванню єдиної кооперативної системи до якої було залучено 83% селян.
Починаючи з початку 1928 року під час 3 кризи непу – кризи хлібозаготівлі, неп був замінений тоталітарним режимом, хоча неп приніс багато покращань в економічне життя.              
Розкрийте суть сталінської індустріалізації на Україні та її соціальні наслідки.
В кінці 20-х років виникає гостра потреба перебудови СРСР на сучасне мілітаризоване індустріальне суспільство. Тому вводиться політика індустріалізації, яка направлена на прискорення розвитку промисловості в цілях технічного переозброєння економіки, створення військово-промислового комплексу, перехід від аграрно-індустріального суспільства до індустріально-аграрного. Процес індустріалізації можна поділити на чотири етапи: - 1926-1928 – підготовка і резолюція, - 1928-1932 – І п’ятирічка, - 1933-1937 – уповільнення темпів, - 1937-1941 – затухання.   ХV з’їзд ВКП(б) – грудень 1927 року ухвалив генеральну лінію на прискорення індустріалізації народного господарства. Вже у травні 1929 року ХІ з’їзд Рад затвердив п’ятирічний план розвитку народного господарства УРСР на 1928-1933 роки за яким передбачалось щорічний приріст промислової продукції на 20-22%, будівництво 400 підприємств (1500 – в СРСР). Серед них “Дніпрогес”, “Запоріжсталь”, “Криворіжсталь”, “Азовсталь”, “Дніпроалюмінійбуд”, “ХТЗ”, “Крамашбуд” та реконструцію ряду підприємств. Разом з цим господарство УРСР було повністю підпорядковано центральним органам влади, замість ринкових відносин створювались централізована економіка, заборонялась приватна торгівля. Грандіозні плани першої п’ятирічки виконані не були, середній приріст промисловості склав біля 10%, фактичний видобуток вугілля в Донбасі склав лише 4, 5 млн. т замість 53 мол. Т, виплавка чавуну – лише 4,3 млн. т замість 6, 6 млн. т. але радянська пропаганда твердила що перша п’ятирічка була виконана за 4 роки і 3 місяці. На початку 1933 року країна опинилась на грані економічної катастрофи спричиненої політикою надіндустріалізації, тому з 1933 року нарощування темпів стрибкоподібно припиняється. Через це на другу п’ятирічку 1933-1937 було запропоновано помірні темпи зростання промислового виробництва 13-14%. В цей час зростає масове народне піднесення, розгортання соціалістичного змагання, (ізотовський рух 1932 рік), стаханівський рух. Але все ж таки низьким залишався рівень освіти робітників, 88% працюючих мали лише початкову освіту.
В історію України політика індустріалізації увійшла як явище неоднозначне. Кількість підприємств важкої промисловості зросла в 11 разів. Питома вага важкої промисловості за валовою продукцією зросла до 92%, в 2 рази збільшилась чисельність робітників. За рівнем виплавки чавуну ІІ місце в Європі, ІV місце в світі – видобуток вугілля. Але в індустріалізації були і прорахунки:
-    обмеженість території розміщення;
-    постачання більшої частини продукції в Росію;
-    забезпечення росту важкої промисловості, занедбаність легкої і харчової промисловості;
-    урбанізація міст.
Таким чином, в результаті проведення політики індустріалізації УРСР перетворилась в індустріально-аграрну республіку.  
Розкрийте процес входження УССР до складу СРСР та охарактеризуйте відношення до цього політичних сил та населення України того часу.
Шлях до створення єдиної союзної держави розпочався влітку 1919 року, коли були об’єднані найголовніші наркомати РРФСР та інших республік, які утворились після розвалу Російської імперії. Наприкінці грудня 1920 року між УСРР (Х. Раковський) та РРФСР (В. Ленін) була підписана угода про воєнний та господарський союз. Угода передбачала об’єднання семи наркоматів: військових та морських справ, зовнішньої торгівлі та фінансів, праці, шляхів, пошт та телеграфів. За угодою об’єднані наркомати входили до складу РНК РРФСР і мали в РНК УСРР своїх уповноважених. Укладання цієї угоди стало фактичне узаконення “воєнно-політичного” союзу від 1919 року. Аналогічні угоди були підписані з іншими республіками, в наслідок чого договірна федерація радянських республік. 11 березня 1922 року ряд лідерів ЦК КП(б)У поставили питання про необхідність розмежування прав та функцій між органами влади РРФСР та УСРР. Ряд республік також звернулись з таким проханням, тому в серпні 1922 року ЦК РКП(б) утворив комісію на чолі з Куйбишевим по підготовці проекту нового федеративного договору. В тому ж місяці комісією було підготовлено договір, який базувався на сталінській автономізації, але з цим не погодились Раковський та Скрипник, які виступали за утворення Союзу Соціалістичних Держав. Тому була створена нова Конституційна комісія, до якої ввійшли представники УСРР на чолі з Раковським. 10-14 грудня 1922 року в Харкові пройшов з їзд Рад, який обговорив проект Декларації про утворення СРСР, проект Конституції. 23-27 грудня проходив Х всеросійський з’їзд Рад. на ньому вперше було запропоновано назву СРСР Чичеріним. 29 грудня 1922 року в Андріївському залі Кремлівського палацу відбулась конференція вповноважених делегацій УСРР, БСРР, ЗРФСР, РРФСР. Конференція затвердила проекти Декларації про утворення СРСР та Союзного договору. Наступного дня 30 грудня 1922 року на І з’їзді Рад СРСР була затверджена декларація про утворення СРСР та Союзний договір. ІІ з’їзд Рад, який відбувся в січні 1924 року, прийняв конституцію СРСР. У травні 1925 року ІХ Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив текст нової конституції УРСР, де законодавчо закріплювалось входження УСРР до складу СРСР та утворення Молдавської АРСР в складі УРСР.
Таким чином, утворення єдиної багатонаціональної держави, незважаючи на зовнішньо-демократичні форми ї побудови, відбулося за сталінським сценарієм. Українська ССР, як і всі інші національні республіки, остаточно втратила рештки суверенітету.
Соціально-економічне життя західноукраїнських земель в 20-30-ті роки.
За умовами Ризького миру (березень 1921 року) до Польщі відійшли західна Волинь, Полісся, Холмщина, Підляща, а за рішенням Ради послів великих держав 14 березня 1923 року східна Галичина закріплюється за Польщею на правах автономії. Українці в Польщі складали 2 громади: 3 млн. галичан греко-католицького віросповідання, та 2 млн. православних жителів західної Волині, Холмщини та Полісся. Територія краю поділилась на 3 воєводства: Львівське, Тернопільське й Станіславське. На цих територіях було встановлено жорстокий окупаційний режим. Заборонялась назва “Україна”, “українець”. У ті роки в складі Польщі західноукраїнські землі залишались аграрними, та економічно відсталими. Територія Польщі була поділена на 2 частини “А” та “Б”. До другої віднесли території України. Їм відводилась роль сировинної бази та ринку збуту. В ці території майже не вкладались ні які інвестиції. На території “Б” видачі дозволу до відкриття підприємств були зведені до мінімуму, а встановлені високі залізничні тарифи фактично ізолювали вихід продукції території “Б” до “А”. До складу Румунії увійшли Ізмаїльський, Акерманський повіти Бессарабії, північ Буковини та Марморощина. До населення цих земель проводилась політика румунізації, самою жорсткішою порівняно з іншими територіями. Так до 1927 року було закрито всі українські школи, кафедри в Черновицькому університеті, румунізація православної церкви. До 1928 року був введений військовий стан на Буковині. Щодо сільського господарства то багато селян залишались безземельними. Значна частина земель належала великим приватним землевласникам. Аграрні реформи не покращили становища. Це призвело до часткового голоду і у 1924 році спалахнуло Татарбунарське повстання. Щодо Чехословаччини, то їй належало Закарпаття. Уряд Чехословаччини ввів саму сприятливу політику до Закарпаття порівняно з іншими урядами. Так збільшувались чисельність українських шкіл, але 28 червня 1925 року українську мову визнають чужою. Робились часткові інвестиції в промисловість, але вони були дуже малі. За станом на 1926 рік в краї діяли 92 підприємства з чисельністю робітників – 6718 чолові.
Підсумовуючи долю західноукраїнських земель у 20-ті – 30-ті роки можна сказати, що саме найважче прийшлось українцям під владою Румунії. Уряди Польщі, Румунії та Чехословаччини вбачали в українських територіях сировинний придаток, вели політику асимілювання.  
Особливості політичного життя Західної України в 20-30 роки.
Через тяжку економічну, соціальну ситуацію виникли багато українських партій, які боролись за права українців. Говорячи про політичні українські партії на території Польщі можна сказати, що українці краю мали 12 політичних партій. Найчисельнішим об’єднанням з них було Українське народно-демократичне об’єднання. Це була ліберальна партія, що виступала за конституційну демократію та незалежність України. У 20-ті роки серед українців краю поширюються прорадянські погляди так у 1919 році утворюється Комуністична партія Східної Галичини, яка в 1923 році стала Комуністичною партією Західної України (КПЗУ). Серед інших політичних партій були і Українська католицька партія, Руська селянська та Руська аграрна партії та інші. В 20-ті роки ідеологією революційного руху став інтегральний націоналізм, головним ідеологом якого став Дмитро Донцов. У 1920 році у Празі засновується УВО, що прагнула продовжити боротьбу з поляками. Командиром її було обрано Євгенія Коновальця. У 1929 році представники УВО та “Української націоналістичної молоді”, “Легіону українських націоналістів”, “Асоціації націоналістичної молоді” зустрілися у Відні ту заснували “Організацію українських націоналістів” (ОУН). Основним змістом її діяльності був терор проти представників польської влади. Незважаючи на все це українські землі залишились аграрно-сировинним придатком Польщі. Суспільно-політичне життя краю характеризувалось наростанням конфронтації між корінним українським населенням краю та польською владою, що проводила жорстоку колоніальну політику. Говорячи про Румунію треба відзначити військовий стан до 1928 року. В цій ситуації діяльність будь-яких політичних партій була заборонена. Діяли лише малі комуністичні групи, які згодом влились до складу компартії Румунії. Татарбунарське повстання 1924 року змусила власті дещо зменшити свій тиск. 1928-1938 роки характеризуються як роки відносно ліберального правління. В цей час виникають політичні партії та організації. Так у 1929 році на Буковині розгорнула свою діяльність прокомуністична організація “Визволення” з програмою одержавлення економіки, аграрних перетворень і приєднання до Радянської України. Однак масової підтримки ця організація не знайшла.  Також діяли інші організації як “Чорноморе”, “Кобзар”. У 1927 році виникла Українська національна партія, яка уособлювала інтереси політичних кіл зорієнтованих на відстоювання національних інтересів. Головою партії став Залозецький. Це була виключно ліберальна партія, члени якої вели лише легальну діяльність. Але з боку молодих політиків УНП зазнала критики. Під керівництвом Забачинського, Григоровича, Квітковського в середині 30-х років стала формуватися конспіративна радикальна націоналістична організація на принципах подібних до ОУН. Вона стала популярною в молодіжних кругах. Але коли у 1938 році до влади в Румунії приходять військові та забороняють всі партії. Чехословацьке політичне життя було складним. Бо суто української партії довгий час не було. Малі організації діяли під дахом своїх чехословацьких колег. Серед Чехословацьких політичних партій треба відзначити: аграрну, комуністичну, людову (від людова), соціал-демократичну. Взагалі політичне життя Закарпаття можна поділити на три течії. Це русофіли, русини та українофіли. Перші переконані що карпатоукраїнці – це частка руського народу. Вони заснували найвпливовішу організацію ім. Духновича. Вони мали підтримку серед аграрної, народно-соціалістичної, народно-демократичної партії. Другі – русини стверджували що вони окрема нація, але підтримки не знайшли. Треті – українофіли виступали проти русофілів. Християнсько-народна партія під керівництвом Августина Волошина спрямовувала свої зусилля на нейтралізацію впливу русофілів. Вони заснували товариство “Просвіта” яке витіснило товариство ім. Духновича. ХНП мала вплив серед молоді. 
Підсумовуючи можна сказати що помітніший політичний рух був присутній на території Польщі, хоча і на інших територіях українці об’єднувалися в політичні партії та організації для відстоювання своїх національних інтересів.                        
Охарактеризуйте політику суцільної колективізації та розселянування на Україні.
Шлях суспільства до соціалізму більшовики пов’язували з переходом сільського господарства на засади колективного виробництва. На ХV з’їзді ВКП(б) у 1927 році було взято курс на кооперування сільського господарства. Він передбачав:
-    добровільність;
-    поступовість;
-    різноманітність форм кооперації;
-    поступовий перехід від нижчих до вищих форм кооперації;
-    врахування місцевих умов;
-    фінансову та матеріальну підтримку міста.
В умовах кризи хлібозаготівлі 1928 року Сталін висунув лозунг суцільної колективізації. Метою цієї політики було: прискорити процес індустріалізації за рахунок коштів, одержуваних із села, вирішення проблеми забезпечення держави хлібом, ліквідація куркулів як класу.
Лозунг суцільної колективізації офіційно було проголошено на пленумі ЦК ВКП(б) в листопаді 1929 року. Але під час обговорення центрального питання про темпи колективізації, учасники не дійшли згоди. Так Молотов та Каганович наполягали на тому, щоб завершити її за рік, нарком землеробства УСРР Шліхтер висловлювався за те, щоб завершити колективізацію не раніш 1933 року. Пленум вирішив утворити комісію під керівництвом наркома землеробства СРСР Я. Яковлєва для розв’язання питань пов’язаних з суцільною колективізацією. Рекомендації комісії було покладено в основу постанови ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 року “Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву”. Україну віднесли до групи районів, де колективізацію планувалось завершити восени 1931 або навесні 1932 року.          
Але справжні строки колективізації які вводяться в інструктивному листі за підписом Косіора від 24 лютого 1930 року до місцевих парторганізацій такі: степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної компанії, а всю Україну до осені 1930 року.  
Для проведення суцільної колективізації визначались такі заходи:
-    згортання непу з 1928 року;
-    Заміна продподатку насильницьким вилученням хліба;
-    Заборона вільної торгівлі (початок 1930 року, введення карток);
-    Особиста політика щодо куркуля (податок на 50% вище ніж у селянина);
-    Широка пропагандистська компанія та усунення партійних та державних керівників з посад за “легковажність”. 
-    “розкуркулення”.
В рамках цього поняття проходила ліквідація куркуля як класу. 30 січня 1930 року вийшла Постанова ЦК ВКП(б) “О мірах по ліквідації куркульських господарств в районах суцільної колективізації”. Щоб зломити опір куркулів, їх виселяли до Сибіру, розпродавали їх майно. Тільки в Україні в січні – березні 1930 року було розкуркулено 62 тис. сімей. Вже в вересні 1930 року почався новий етап розкуркулення. Було експропрійовано 200 тис. селянських дворів. Це біля 1,2 – 1, 4 тис. чоловік.
Так до кінця 1932 року в Україні було колективізовано 70% господарств, які володіли 80% всієї землі. Наслідками колективізації були: дезорганізація сільськогосподарського виробництва, порушення балансу розвитку промисловості та сільського господарства, зниження показників виробництва сільськогосподарської продукції, знищення кваліфікованої частини селянства.
Другий універсал ЦР, його місце в історії України.
Бездіяльність Тимчасового уряду в соціально-економічній сфері та його курс на війну до переможного кінця дедалі погіршував становище в країні. Це призвело до поглиблення між партійних суперечностей і загального послаблення державної влади. 19 червня в великих містах пройшли великі демонстрації, які спричинили нову політичну кризу. У такій ситуації до України приїздить делегація ТУ у складі трьох міністрів – Керенського, Терещенка та Церетелі. Після дводенних переговорів було вироблено основні засади компромісу, якого однаковими мірами потребували дві сторони. Тимчасовий уряд зобов’язувався визнати Центральну Раду державним органом влади негайно, не чекаючи Установчих зборів. Зміст досягнутої угоди було затверджено вже в Петербурзі 2 липня. Засідання проходило бурливо і обговорення українського питання призвело до політичної кризи. Три міністри від партії кадетів вимагали не надавати Україні ні каплі автономії. Але угода була затверджена і 3 липня ЦР видає свій ІІ Універсал, в якому зазначалось, що ЦР має поповнитися найближчим часом представниками інших народів, які живуть в Україні, після чого стане єдиним найвищим органом революційної демократії в Україні. Поповнена ЦР виділить із свого складу відповідальний перед нею орган – Генеральний секретаріат, що буде представлений ТУ на затвердження як носій найвищої крайової влади цього Уряду в Україні. У згоді з національними меншинами ЦР підготовлятиме закон про автономний устрій України для внесення його на затвердження Установчим Зборам. До затвердження цього закону Центральна Рада зобов’язується самочинно не проголошувати автономію України. При кабінеті військового міністра ЦР матиме своїх представників, які займуться комплектуванням окремих військових частин. Зміст Універсалу свідчить про те, що ЦР зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити національно-визвольних рух. Для української сторони цінність укладеної угоди істотно знижувалась через неокресленість територій на які розповсюджувалася влада ЦР, не уточнювалися також повноваження секретаріату, особливо в його стосунках з місцевими органами ТУ, які продовжували існувати. Роблячи оцінку історичного значення ІІ Універсалу можна сказати, що це був крок назад, значною поступкою ТУ, але необхідно сказати, що це було викликано рядом об’єктивних та суб’єктивних причин. 
Третій Універсал та проголошення УНР
Після приходу до влади більшовиків 25 жовтня в Петербурзі та невдалого перевороту більшовиків в Києві ЦР пізно ввечері 6 листопада скликає засідання ЦР. Відкриваючи це засідання Грушевський заявив, що після повалення центральної влади в Росії стала поширюватись громадянська війна, на загрожує перекинутись на Україну. Після свого виступу він подав на затвердження до Малої Ради текст ІІІ Універсалу. У ньому проголошувалось:
-    Віднині Україна стає Українською Народною Республікою у складі 9 губерній;
-    Зазначається прихильність федералізму з Росією;
-    Вся влада зосереджується в Установчих зборах, до моменту скликання їх, влада належить ЦР та Генеральному секретаріатові України;
-    Приватна власність на землю відмінялась, земля переходила трудовому народу без викупу;
-    Проголошення демократичних свобод громадян (свобода слова, друку);
-    Введення 8-ми годинного робочого дня, гарантувалась зарплатня та вирішення трудових конфліктів через профспілки;
-    Гарантувались національно0культурні права для національних меншин;
-    Передбачалось проведення судової реформи та відміну смертної кари.  
Універсал затвердили 7 листопада 1917 року. Універсал мав велике історичне значення, бо проголошувалась УНР, намічався комплекс соціально-економічних заходів української влади. 
Радянсько-польська війна та її наслідки для України
Причинами війни стали:
-    бажання уряду Пілсудського розширити кордони Польщі в межах 1772 року;
-    варшавський договір.
25 квітня 1920 року польські війська почали наступ на радянську територію. Перший етап війни (квітень-травень1920) складувався для 150 тис. чол. війська польського та 15 тис. чол. українців вдало. 6 травня вони вступили в Київ. А 9 травня переправились через Дніпро та запинились на лінії Вишгород – Бровари – Бориспіль. Одною з причин зупинки було те, що не ствердились їх сподівання на антибільшовицькі повстання в тилу радянських військ. Встановивши окупаційний режим поляки почали вивозити сировину, промислове обладнання, товари до Польщі. Це викликало обурення та призвело до повстань. Дуже скоро ситуація на фронті змінилась. Радянське командування перекинуло на польський фронт 1-шу кінну армію Будьонова, 25-ту чапаєвську дивізію. Вони прорвали польську оборону а 12 червня червоноармійці увійшли до Києву. До кінця червня бойові дії були перенесені на територію Західної України. В другій половині липня Червона Армія вступила в кордони Польщі. Така ситуація дуже збентежила країни Антанти. Посередницьку місію взяв на себе міністр закордонних справ лорд Керзон. Польський уряд запропонував почати переговори, але Червона Армія не припинила свого наступу і опинилась неподалік від Варшави. Радянське командування переоцінило свої сили. Тили не встигали за передовими частинами. Червона Армія потерпіла ряд поразок. Але обидві сторони були вимотані. І вже в жовтні 1920 року Польща заключила мир з радянською Росією, який ознаменував розрив з УНР. Українські війська пробували вести бойові дії, але в листопаді вони перейшли за Збруч. За умовою Ризького миру від 18 березня 1928 року під владою Польщі залишились: Західна Волинь, Холмщина, Підляща, Західне полісся, Східну Галичину. В обмін на це Польща визнала УРСР. Організована боротьба за незалежність України закінчилась поразкою. Результати війни мали виключно негативний характер для України. Одна її частина опинилась під ворожою окупацією, а в іншій встановився жорсткий антинаціональний тоталітарний режим.               
Проголошення незалежності Карпатської України. Окупація Закарпаття іноземними військами.
У 1938 році характер політичних процесів у Закарпатті круто змінився. Внаслідок мюнхенської змови західних держав з Гітлером почалося розчленування Чехословаччини. Влада центрального уряду Праги стала номінальною. Словач¬чина здобула автономію в рамках Чехословацької республіки. З'явилася можливість надати самоврядування й Закарпаттю, з чим уряд республіки зволікав 20 років. 11 жовтня 1938 р. Закарпаття, врешті-решт, одержало автономію. Автономну адміністрацію краю спочатку очолили русофіли, але, скомпрометовані всією попередньою політикою, вони не дістали підтримки в суспільстві. До такого повороту подій були готові українофіли, лідер яких Августин Волошин і очолив новий крайовий кабінет. Почалася розбудова в Закарпатті автономної української держави. З ініціативи А. Волошина у січні 1939 р. була утворена політична організація закарпатського населення, яка стояла на платформі творення суверенної держави - Українське національне об'єднання (УНО). На 13 лютого 1939 р. було призначено вибори до парламен¬ту - Сейму Карпатської України. Вибори завершилися блискучою перемогою прихильників суверенітету Закарпаття: за них віддали голоси 92% всіх виборців, які брали участі, у голосуванні.
15 березня 1939 року на засіданні Сейму за ініціативою УНО було проголошено самостійність Закарпатської України. Сейм ухвалив закон, який містив такі пункти:
1.    Карпатська Україна є незалежна Держава.
2. Назва Держави є: Карпатська Україна.
3.    Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним сеймом Карпатської України, на чолі.
4. Державна мова Карпатської України є українська мова.
4.    Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта... Президентом Карпатської України став Августин Волошин. Це рішення прийма¬лося під гуркіт гармат: 14 березня угорські війська вторглися в Закарпаття. Ще-раніше вони захопили частину краю, примусивши уряд провести засідання Сейму в Хустові. Воєнізована організація, створена для охорони краю - Карпатсь¬ка Січ, незважаючи на героїчний опір, не змогла відвернути вторгнення. Закарпатська Україна була окупована Угорщиною, підтримуваною фашистською Німеччиною. А. Волошин разом з урядом був змушений емігрувати, Незважаючи на морок окупації, який знову опустився над Закарпаттям, проголошення незалежної держави мало велике історичне значення. Воно продемонструвало непереборне прагнення українського народу до створення власної держави, його готовність до жертв заради досягнення цієї світлої мети.
Пакт Ріббентропа-Молотова та договір про дружбу і кордони, доля західноукраїнських земель.
На передодні нападу на Польщу німецьке командування хотіло відгородити себе від проблем пов’язаних з реакцією СРСР на напад Німеччини на Польщу. Тому 23 серпня 1939 року підписується пакт Ріббентропа-Молотова та таємний протокол до нього, за яким до сфери інтересів СРСР відводились території Фінляндії, Естонії, Латвії, частина Польщі до річок Вісла – Сан – Нарева, та Західної України та Західної Білорусії. З агресією на Польщу, на західноукраїнські та західнобілоруські землі  західноукраїнські землі 17 вересня вступає Червона Армія на чолі із Тимошенком. Розмежувальну лінію між Радянським Союзом і територією загарбаної Гітлером було остаточно уточнено на основі підписаного 28 вересня 1939 року договору про дружбу і кордон та двох таємних протоколів до нього. В них уточнювалось що західноукраїнські землі залишались під владою СРСР. Доля західноукраїнських земель склалась для більшості населення краю трагічно. Відразу після приєднання до складу СРСР почались репресії по відношенню до діяльності політичний партій, громадських, культурних наукових закладів та організацій. Перестали діяти “Просвіта”, товариство ім. Шевченка. 1-2 листопада 5 позачергова сесія Верховної ради СРСР прийняла закон про включення західноукраїнських земель до УРСР. 13-15 УРСР прийняла рішення про включення західноукраїнських земель до свого складу. Щодо Бессарабії то 28 червня 1940 року частини Червоної армії вступили на Буковину. 2 серпня 7 позачергова сесія Верховної Ради СРСР прийняла Закон про включення до складу УРСР Північної Буковини, Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії. Райони з молдавським населення увійшли до складу новоутвореної Молдавської РСР, Таким чином пакт Ріббентропа-Молотова та договір про дружбу і кордони допоміг СРСР отримати бажані території та впровадити там свою політику.
Охарактеризуйте стан культури та політику більшовиків до релігії в 20-ті роки.
Перевага більшовиків у боротьбі зі своїми противниками і перехід до нової економічної політики визначили зміст і напрями в культурному житті України в 20-х роках. Дозволивши вільну торгівлю, приватну власність більшовики за всяку ціну хотіли зберегти контроль над культурою. У 20-ті роки почалась гостра боротьба в галузі освіти з неписьменністю. Так у 1921 році створена надзвичайна комісія по боротьбі з неписьменністю та у 1923 товариство з гучною назвою “Геть неписьменність”. Їх зусиллями до 1927 року 3 млн. чол. навчились читати і писати. Але в галузі освіти існували проблеми. Так тяжка матеріальна нестача, політизація шкіл,  призвели до страйку вчителів. Тяжкою залишалась доля безпритульних дітей. Макаренко – організував для них виховні заклади. Неприязнь більшовиків о людей розумової праці відбилась на їх депортації за кордон та на північ Росії. Ряд гучних справ. (Шахтинська справа, 50 чоловік ув’язнено та розстріляно). Щодо науки то в галузі математики та фізики відзначились М. Крилов (нелінійна математика), Боголюбов (механіка), Курчатов (кінетична теорія плазми), біології та медицині відзначились Заболотний – боротьба з епідеміями. В області високої культури відзначились Тичина, Сосюра, Рильський, Драй-Хмара. В літературі діяли ряд письменницьких об’єднань: “Плуг”, “Молодняк”. “Авангард” та багато інших. 1925 – ВАПЛІТЕ (22 письменника та поети. В музичному житті стали відомі хоровий колектив “Думка”, Київський симфонічний ансамбль. В театральному мистецтві прославились Курбас, Юра, Сердюк. Образотворче мистецтво було представлено Байчуком, Іжакевичем та Лисенком (скульптор). У 1927 році почала діяти Київська кіностудія ім. Довженка. Вже у 1928 році зняли фільм “Звенигора”. Щодо релігії то більшовики не визнавали її. До представників релігії розгорнулась широка кампанія вилучення дорогоцінних культових предметів. Тисячі церков були закриті, священики репресовані. Українську автокефальну православну церков звинуватили в антирадянській діяльності та заставили самоліквідуватися. Як ми бачимо в перші десять років правління більшовиків на Україні розгорнулась широка боротьба підкорення владою культури. Така політика проводилась насильницькими методами, хоча були помітні зміни в освіті.
Положення культури в 30-ті роки. “Розстріляне відродження”.
Відносна свобода та період цвітіння української культури в 20-ті роки змінився періодом репресій та переслідувань з боку більшовиків. Щоб подавити свободу вираження думок влада застосовувала жорстокі репресивні міри. В ті роки з’явився новий термін “розстріляне відродження”. Їм прийнято було називати процес цілеспрямованого винищення та репресивних мір по відношенню до української інтелігенції в 30-ті роки. Так, у 1930 роки був організований процес над неіснуючим “Союзом визволення України». Основним звинувачуваним по цій справі був Єфремов – віце-президент Всеукраїнської академії наук. Почалось переслідування Грушевського, який у 1934 році загинув при загадкових обставинах. В ті роки були репресовані вчені – Слабченко, Пархоменко, Гавриленко, Рожановский, Горбань. 1933 рік був заарештований та відправлений на Соловки філософ Димчук, де у 1937 році його розстріляли. Також були репресовані та розстріляні академіки АН УССР Свитальський, Агол, Семковський та інші. Подібні процеси проходили в області літератури. Зазнали репресій поет та драматург Яловий, Ірчан, Лесь Курбас. У 1934 році вчинив самогубство Скріпник. За період 1934-1938 роки було заарештовано та відправлено на заслання біля половини членів та кандидатів Спілки письменників України. Жорстоких переслідувань зазнали Остап Вишня, М. Рильський. Взагалі із українських письменників 89 було розстріляно, 212 заставили мовчати, 64 чоловіки було відправлено на заслання та 83 емігрували. 
Таким чином можна сказати, що більшовики вели боротьбу на винищення людей думаючих інакше ніж правлячий режим. Був знищений цвіт української нації, тим самим відкинувши рівень культури на багато років назад.    
Національний рух у Наддніпрянській Україні (к. ХІХ – п. ХХ ст.)
Наприкінці ХІХ ст. відбувається політизація національного руху і на східноукраїнських землях. Виникає ціла низка політичних гуртків та перших українських партій.
Влітку 1891 на могилі Шевченка у Каневі національносвідомі студенти заснували таємне товариство під назвою "Братство Тарасовців". Лідерами та ідеологами товариства були Іван Липа, Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський. За програмою І. Липи товариство вимагало широкої політичної автономії України, захист культурних та соціальних прав українського народу. "Братство Тарасовців" проіснувало до 1898 року. У 1897 в Києві  на нелегальному з,їзді усіх громад України було утворено Загальну українську безпартійну організацію на чолі з Володимиром Антоновичем та Олександром Конинським. У 1904 році вона перетворилася в Українську демократичну партію. У 1897 у Харкові заходами Д. Антоновича, Л. Мацієвича та М. Русова виникла студентська група, на основі якої 1900 була створена Революційна українська партія (РУП). РУП продовжила політичну лінію "Братства Тарасовців". У 1900 один із колишніх "тарасовців", харківський адвокат Микола Міхновський видав у Львові брошуру під назвою "Самостійна Україна". Вона проголошувала ідеал "єдиної, нероздільної, вільної, самостійної України від гір Карпатських аж до Кавказькі». Спочатку РУП прийняла цю брошуру за свою програму, але потім відмовилась і перейшла на федеративні позиції. У1902 Міхновський утворив Українську національну партію, яка прийняла постулат політичної самостійності.
У 1904 від  РУП від,єдналася група під проводом Мар’яна Меленевського й Олександра Скоропис-Йолтуховського, яка заснувала Українську соціал-демократичну спілку, а згодом перетворилася у регіональну організацію Російської соціал-демократичної партії (меншовиків).
У час революції сталися певні зміни у політичній розстановці українських сил. У 1905  РУП перейшла  повністю на марксистські позиції і перейменувалася  в Українську соціал-демократичну партію (УСДП лідери С. Петлюра, В. Винниченко, М. Порш, Л. Юркевич). Партія стояла на самостійницьких позиціях, але з тактичних міркувань включила в свою програму вимогу національно-територіальної автономії України у складі Російської федерації. Восени 1905 зі складу  Української демократичної партії вийшла радикальна група на чолі з Б. Грінченком, яка утворила Українську радикальну партію. Наприкінці 1905 вона об’єдналася з демократами ув Українську радикально-демократичну партію. УРДП проіснувала до 1908 до утворення Товариства українських поступовців (ТУП) на чолі з М. Грушевським, Є. Чекаленком, С. Єфремовим.  У 1903 – 1904 з РУП вийшли гуртки соціал-революціонерів (есерів), які на початку  1907 об’єдналися в Українську партію соціал-революціонерів (УПСР). Ці три партії – УСДРП, ТУП і УПСР – були головними представниками політично активних українців.
Досвід українського національного відродження кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. мав велике значення. Він наочно продемонстрував, що українська нація могла формуватися і розвиватися навіть за найскладніших умов, а отже, є стійкою й життєздатною спільнотою. Демократичні традиції національного відродження стали міцним набутком українського руху в ХХ ст.
ІV Універсал та його історичне значення.
Під впливом наступу більшовицьких військ керівництво Центральної Ради позбулося ілюзій щодо можливостей перетворення Росії в демократичну федеративну республіку. Росія намагалася позбавити трудящих України державних прав і нав’язати їм "кишеньковий" уряд. Формальне відокремлення від режиму більшовицької диктатури ставало проблемою першорядного політичного значення. До цього додавалася необхідність провадити самостійні мирні переговори з Німеччиною та її союзниками, що вже почалися у Брест-Литовську.
9 (22) січня 1918 відбулося закрите засідання Малої Ради, на якому було затверджено ІV Універсал. Текст універсалу було опрацьовано на основі проектів М. Грушевського, В. Винниченка та М. Шаповала. В ніч на 12 січня на відкритому засіданні в будинку Педагогічного музею Грушевський оголосив останній універсал ЦР. Він проголошував:
1.    Самостійність, незалежність, суверенність Держави Українського Народу.
2.    Прямування до згоди з сусідніми державами: Росією, Польщею, Румунією, Австрією, Туреччиною, та іншими.
3.    Заклик до рішучої боротьби з більшовиками.
4.    Реорганізація армії в народну міліцію.
5.    Націоналізація (перехід власності у руки держави) всіх природних ресурсів, ліквідація права власності на землю, передача всієї землі робітникам без викупу.
6.    Демілітаризація підприємств соціальної допомоги безробітним, постраждалим від війни.
7.    Реорганізація торгівлі, проголошення монополій на торгівлю деяких товарів.
8.    Встановлення державного контролю над банками.
9.    Підтвердження усіх демократичних свобод, проголошених ІІІ Універсалом, а також права національних меншин на національно-персональну автономію.
Говорячи про історичне значення ІV Універсалу слід відмітити:
1.    Вперше в новітній історії український народ прийшов до важливішого рішення – проголошення незалежної суверенної Української держави, остаточно розірвав з імперським центром та заклавши основи подальшого державного будівництва.
2.    ЦР пішла на радикальне справедливе рішення земельного питання – головного для країни, де переважає сільське населення.
3.    Український національний рух підтвердив свій демократичний характер: в самі тяжкі для революції дні Центральна Рада продовжувала відстоювати демократичні свободи, права національних меншин (у тому числі і російських)
Нажаль,  історичні  рішення  ЦР  були    прийняті   тоді,  коли   доля   українського демократичного уряду була вже предрішена. Уроки Української революції та діяльність ЦР є дуже цінними для теперішнього державного будівництва в незалежній Україні .
Брест-Литовський мирний договір УНР з країнами німецько-австрійського блоку.
Україна, як колишня частина Росії, знаходилася в стані війни з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Ініціатива у проведенні мирних переговорів належала більшовикам. Раднарком звернувся до країн Антанти з нотою, в якій пропонував розпочати переговори про мир. Потім він зв’язався з державами німецького блоку і висунув пропозицію негайного перемир’я.
Країни Антанти навіть не відповіли на радянську ноту, а Німеччина та її союзники згодилися на переговори. Вони відкрилися 20 листопада в штабі німецьких військ у Брест-Литовську. Угоду про перемир’я було підписано 2 грудня.
Керівники ЦР зрозуміли, що вони запізнюються з мирними ініціативами. 22 листопада відбулося засідання Малої Ради, присвячене питанню про мир.
Переговори про мир почалися у Брест-Литовську 9 грудня. Німецьку делегацію очолював статс-секретар міністерства закордонних справ Р. Кюльман і начальник штабу Східного фронту генерал М. Гофман, австро-угорську - міністр закордонних справ граф О. Чернін. На чолі делегації Раднаркому стояв А. Іоффе. Тільки в день початку переговорів з делегацією Раднаркому Генеральний секретаріат звернувся з нотою до всіх воюючих і нейтральних держав.  У ній говорилося, що Українська Народна Республіка до утворення федеративного російського уряду стає на шлях самостійних міжнародних відносин. Вказуючи на те, що влада Раднаркому не поширюється на Україну, Генеральний секретаріат заявляв: мир, який хоче укласти Росія з своїми противниками, матиме силу в Україні тільки тоді, коли його умови прийме і підпише уряд УНР.
Незабаром з Брест-Литовська надійшло повідомлення про те, що Німеччина,  Австро-Угорщина, Туреччина і Болгарія чекають представників УНР на мирних переговорах.
9лютого 1918 договори між УНР і чотирма державами німецького блоку було підписано. Держави німецького блоку давали згоду на передачу УНР більшої частини Холмщини і Підляшшя, а також на виділення західноукраїнських земель в окремий коронний край.  Також сільськогосподарські машини, вугілля, сіль та ін. товари. За першу половину 1918 УНР зобов’язувалася поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2750 тис. пудів м’яса.
Брест-Литовський мирний договір створив початок міжнародно-правовому признанню України, як незалежної держави. Україна зберігала територіальну цілісність.
Проаналізуйте внутрішню та зовнішню політику Української Держави 1918 року.
Після вступу в Україну німецьких військ влада ЦР все більш обмежувалася. В останні дні свого існування ЦР одобрила проект конституції УНР, та ізбрала Президентом УНР М. Грушевського. Проте відсутність державного апарату і підтримки народом ЦР призвели до її падіння.
29 квітня 1918 на Хліборобському конгресі в м. Києві при підтримці німецького командування ЦР була скинена і гетьманом України став П. Скоропадський. На місце УНР  була проголошена Українська Держава. Внутрішня політика гетьманської держави передбачала:
1.    Формування дієспроможного державного апарату
а) відновлювалися старости, чиновники, поліція, та ін. посади часів Російської імперії.
2.    Формування української армії
3.    Проведення аграрної реформи, відновлення поміщицького землеволодіння
4.    Створені умови для розвитку національної культури:
а) відкрито  150 гімназій, Київський та Кам’янець-Подільський університети
б) 24 листопада 1918 відкрита Українська Академія Наук
в) у більшість шкіл впроваджувалася українська мова.
Зовнішня політика:
1.    Встановлення дипломатичних відносин з 12 (14) державами.
2.    Липень 1918 підписання мирного договору з Росією.
3.    Постійна дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною за Східну Галичину і Холмщину.
Взагалі Україні вдалося достигнути стабілізації економіки, дати могутній імпульс розвитку української культури, добитися ряду успіхів у зовнішній політиці.
Проте відновлення дореволюціонних порядків на селі, однобічна орієнтація гетьмана на великих землевласників і буржуазію відштовхувала від нього селянство, національну інтелігенцію, робітників. Крім того, опора на німецькі війська була слабкою, тому що Німеччина програвала війну та в ній назрівала революція.
Директорія УНР, її внутрішня та зовнішня політика
Директорія УНР існувала з 13 листопада 1918 року по 15 листопада 1919 року. 13 листопада в ночі у Києві та інших містах з’являються відозви до українського народу від УНС з закликом до боротьби з гетьманщиною. А 15 листопада Директорія стає ініціатором боротьби. Директорія УНР урядовий орган 5-х. До її складу входили Винниченко – голова, Петлюра – військовий отаман, Швець, Андрієвський, Макаренко. 16 листопада почалось збройне повстання УСС в районі Білої Церкви. Вночі був захоплений Фастів. Проти 300 заколотників гетьман посилає біля 3000 бійців, артбатальйон та бронепоїзд. 18 листопада біля станції Мотивилівка відбулись бої між гетьманськими військами та заколотниками. Але заколотників нанесли поразку гетьманським військам. Після цього українські війська починають об’єднуватися і створюється осадний корпус на чолі з Є. Коновальцем. ІІ Запорозький полк також переходить під командування Директорії і захоплює Харків. Дивізія сірожупанників визнає владу Директорії на Чернігівщині. А 12 грудня війська Директорії захоплюють Одесу. На початку грудня Директорія мала 100 тис. армію. Під впливом останніх подій гетьман Скоропадський зрікається влади і передає її до рук Директорії. 17 грудня 1918 року Директорія приймає повноваження і 19 від’їжджає до Києва. Так було поновлено УНР.
Внутрішня політика:
-    відновлення УНР, без ЦР;
-    проведення аграрної реформи, роздача землі селянам, контроль над розподілом землі;
-    ліквідація приватної власності на землю;
-    введення державного контролю над виробництвом та розподілом товарів для населення;
-    відновлення 8-ми годинного робочого дня;
-    право на діяльність профспілок та страйків.
-    23-28 січня 1919 року провела засідання трудового конгресу(528 осіб), де розглядались питання про злуку з ЗУНР, та передав владу Директорії.
-    Заборона церкві;
-    У ІІ половині 1919 року авторитарність влади Директорії.
Зовнішня політика:
-    орієнтація на країни Антанти, які не визнавали Директорії.
Причини поразки Директорії:
-    низка конфліктів у правлячих колах за подальші політичні принципи та методи;
-    відсутність боєздатної армії;
-    погане проведення аграрної реформи, селянські повстання;
-    бажання більшовиків захопити владу над УНР.  
Сталінський терор на Україні
В умовах проведення колективізації, індустріалізації та здійсненні культурної революції в УРСР, як і в цілому в СРСР, утвердився тоталітарний режим. У 1929 році Сталін вийшов переможцем у боротьбі за владу в партійному та державному керівництві. На кінець 20-х років національні республіки втратили основні ознаки суверенності, вся повнота влади зосередилась в центральних органах влади у Москві. На місцях створювались органи влади з репресивними структурами. Сталінський терор був чітко направлений проти українства, прояву українського буржуазного націоналізму. Він вівся у декількох сферах: військова, культурна та партійна. Щодо військової сфери то заарештований та розстріляний командуючий київським військовим округом Якір, а за ним і всі його помічники. Така ж участь була і у Харківського військового округу. Жертвами терору стали майже половина складу КП(б)У (Квіринг, Косіор), члени українського уряду (Коцюбинський, Раковський, Затонський, Чубар). Такі ж міри були прийняті щодо представників культури тарелігії. Було репресовано 4 митрополити, 23 єпископи, 2 тис. священиків. У результаті репресій проти українських літераторів було репресовано 500 чоловік, 150 з них загинули. Місцями масових поховань жертв репресій в Україні були Биківня під Києвом, Рутченкове поле на околиці Донецька. Таким чином завдяки репресіям Сталіну вдалось встановити тотальний контроль над Україною, було знищено український цвіт, націю за науковим та культурним розвитком було відкинуто на багато років назад.
Другий зимовий похід військ УНР
В історії боротьби за збереження незалежності України декілька героїчних епізодів займають особливе місце. Це бій під Крутами, І та ІІ зимовий походи військ УНР.
Другий зимовий похід пройшов в умовах, коли головний отаман УНР С. Петлюра та залишки його військ були в Польщі, яка підписала в березні 1921 року з Радянською Росією мирний Ризький договір. Таким чином мирний договір між Польщею та УНР заключний восени 1920 року перестав діяти.
Однак після розриву УНР з Польщею організована боротьба регулярних українських військ за незалежність України не припинилась. Із інтернованих бійців УНР в Польщі були сформовані загони добровольців, названих УПА. У листопаді 1921 року ці загони розвернули наступ на Україну, яке отримало назву Другий зимовий похід військ УНР, чи листопадного рейду. Похід готувався із розрахунком на масове антірадянське повстання українського селянства. Однак ці надії не оправдались. Бо люди хотіли кінця війни. Біля містечка Базар на Житомирщині учасники походу попали в засаду та були розбиті. Тільки частині на чолі із генералом Тютюнником вдалось прорватись. Більшість потрапило в полон. 359 полонених 23 листопада 1921 року були розстріляні. Другим Зимовим походом закінчилась збройна боротьба регулярних військ УНР за незалежність України.
Перший зимовий похід військ УНР
Зимові походи військ УНР – героїчні сторінки нашої історії. Перший зимовий похід продовжувався з грудня 1919 по травень 1920 року. Він почався після рішення Петлюри відмовитись від боротьби на регулярних фронтах та перейти до партизанської боротьби. В кінці 1919 року коли війська УНР протистояли декільком противникам – білогвардійцям, Червоній армії та полякам, - то це була єдина можлива форма продовжувати чинити опір. Генерал Омелянович-Павленко та його помічник генерал Тютюнник з 5 тисячною армією пройшли тилами білогвардійців та червоноармійців майже 2,5 тис. км. Похід проходив головним чином по Правобережжю, але в лютому 1920 року партизани переправились на Лівобережжя. Потім вони знову відійшли на Правобережжя і почали пробиватися в підконтрольні поляками райони. Їх підтримувало місцеве населення і це дало їм можливість довго вести боротьбу в тилах противника, без допомоги із-за лінії фронту. Після виходу учасників походу в райони підконтрольних полякам, вони злились з регулярними військами УНР та приймали участь радянсько-польській війні на боці Польщі. Таким чином Перший Зимовий поход продемонстрував героїзм та бажання українців боротися за українську державність.


 

Яндекс.Метрика >