...
Образотворче мистецтво і архітектура на України в XVI – XVIII ст PDF Печать E-mail

Розглядаючи розвиток образотворчого мистецтва і архітектури на Україні в XVI – XVIII ст., треба відмітити, що він відбувався у особ-ливих історичних умовах. Період польського панування, напади татар, період визвольної війни, приєднання українських земель до Росії в на-слідок Переяславської ради, період Руїни, коли українські землі входи-ли до складу різних держав – все це зумовило особливості розвитку української архітектури та образотворчого мистецтва XVI – XVIII ст. Взагалі цей період можна розділити на 2 етапи: 1) XVI – I пол. XVII ст., коли більшість українських земель знаходилась під владою Польщи і 2) II пол. XVII – XVIII ст., коли Більшість українських земель знаходилась в складі Російської держави.
Архітектура і образотворче мистецтво України XVI - XVIII ст. розвивались на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду ха-рактерним є поступове проникнення в будівництво і живопис націона-льних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів обра-зами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і  реалістичні форми художніх витворів – з другого.
З активізацією суспільного життя в архітектурі намічається не-бувале піднесення. Хоч для будівництва  через історичні умови цей пе-ріод був надзвичайно  несприятливим, проте на Україні будувалося ба-гато і повсюдно. Будівельна програма включала в себе відновлення зруйнованих і будівництво нових міст,, зведення оборонних споруд, ар-сеналів, храмів, житла. Саме перевага світського будівництва є визна-чальною рисою тогочасної архітектури.
У нових історичних умовах зодчество набувало нового змісту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративні за-соби. Це була ренесансна архітектура, що стала закономірним етапом у поступальному розвитку національних будівельних традицій. Її харак-терними ознаками були: чітка симетричність, ордерність, горизонталь-ність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фа-садів.
В українській архітектурі XVI – I пол. XVII ст. важливе місце займало оборонне будівництво. Часто використовувалася традиційна фортифікаційна система з земляними валами,  глибокими ровами та де-рев’яними стінами, якщо іншого матеріалу не було. Але водночас бу-дуються фортеці, над спорудженням яких на запрошення польської ко-рони працюють іноземні спеціалісти. Гійом Левассер де Боплан у 1635 р. проектував замок в Кременчуці та фортецю Кодак на Дніпрі.
В цей же час в різних місцевостях України будувались замки й укріплення. Кам’яні замки здебільшого споруджувались на Правобе-режжі, насамперед на Поділлі і Волині, а також у Східній Галичині, на Північній Буковині і Закарпатті. Як фортеці часто будувались й культо-ві споруди – церкви і монастирі.
Архітектори України вміло поєднували в будівництві  україн-ський національний стиль з кращими надбаннями європейського рене-сансу. Так було збудовано такі прекрасні споруди, як будинок активно-го діяча Львівського братства купця Костянтина Корнякта (1580).  Вежа Корнякта (1588), каплиця Трьох святителів (1578) і Успенська церква (1598-1630) вкупі створюють унікальний ансамбль на Руській вулиці у Львові.
Значного поширення набувають скульптура і різьблення, зок-рема різьблення іконостасів. Живопис, що раніш майже виключно був присвячений релігійній тематиці, тепер значною мірою набуває світсь-кого характеру. Розвивається книжкова мініатюра, гравюра, особливо по дереву.
Скульптура на цьому етапі наповнилась новим змістом, а відтак і набула іншої структури. Її діапазон розширився: розвивалася декора-тивна пластика, тематична різьба, головним чином у багатофігурних сценах вівтарів, фасадів храмів та каплиць, з’явився скульптурний об-раз сучасника – в надгробках та епітафіях. Так, наприклад, визначне мі-сце в монументальній скульптурі Львова займає скульптурна група “Бій архангела Михаїла з сатаною”. Група призначалася для польського ко-ролівського арсеналу як його емблема за прикладом арсеналів Західної Європи.
В іконі XVI – I пол. XVII ст. образ людини набув більшої жит-тєвої активності й міцнішого зв’язку з сучасністю. Взірцем втілення но-вого розуміння людини є “Пантократор з апостолами”. У багатьох іко-нах помітне тяжіння авторів до відображення життєвих прототипів: євангелісти з домажирських царських врат, народний стафаж в іконах з села Вишеньки “Різдво Марії”, “Євангелісти” (близько 1576 р., с. Кам’янка-Бузька).
На грані XVI-XVII ст. в українському мистецтві з`являється іс-торичний жанр. Він був породжений новою добою.

З II пол. XVII ст. в українському мистецтві посилюється демок-ратична течія, вона набирає людяного, життєвостверджуючого характе-ру. Хоча архітектура і будівництво продовжували розвиватись на міс-цевій самобутній народній основі, водночас вони зазнавали впливу ро-сійської і західноєвропейської архітектури. Українські архітектори за-позичували й творчо застосовували прийоми стилю барокко, для якого характерним були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. У більшій чи меншій мірі пам’ятки українського барокко створювались на грунті народної естетики, що й визначило їхню своєрідність.
На селі і значною мірою в містах як будівельний матеріал вико-ристовувалось переважно дерево. На грунті традицій дерев’яного будів-ництва виробився особливий тип храмів-монументів. Вони хрещаті у плані, мають центричну композицію мас і кристалоподібні об’єми. Їх особливістю є відсутність скільки-небудь чітко визначеного головного фасаду.
Але у містах частіше будівлі споруджували з цегли й каменю – гетьманські палаци, будинки старшини, магістратів, споруди монасти-рів, церков. Якщо на Правобережжі міста майже не розвивались, то міс-та Лівобережжя і Слобожанщини, насамперед Київ, Чернігів, Переяслав, Батурин та ін., інтенсивно розбудовувались.  Російський зодчий Йосип Старцев Збудував кам’яні собори Микільського (1690-1696) і Братсько-го (1690-1693) монастирів в Києві.
За зразком Ніжинського собору (1668-1670) коштом   гетьмана І.Самойловича за планом архітектора Йоганна Баптіста був спорудже-ний Троїцький собор в Чернігові (1679-1695). Порівняно з Ніжинським, він стрункіший за пропорціями, динамічніший за грою мас, вертикаль-них і горизонтальних архітектурних ліній. Три  яруси хорів у ньому сво-їми балюстрадами висувалися як балкони у внутрішній простір.  Цей же архітектор з Мартином Томашевським спорудив Преображенський со-бор Мгарського монастиря біля Лубен (1684-1692), Покровський собор у Харкові (1689) та ін.
Загальною тенденцією у розвитку образотворчого мистецтва на Україні з II пол. XVII ст. стає дедалі ширший відхід художників  від ре-лігійних тем і підвищення інтересу до світських сюжетів, реального життя, образів і переживань людей. Під впливом стилю барокко багато творів живопису відзначались пишністю, декоративністю, яскравим ко-лоритом, грою кольорів. У розписах є безліч життєво конкретних по-дробиць, архітектурних і пейзажних мотивів облич. Найважливішими пам’ятками монументального живопису II пол. XVII ст. є іконостаси, зокрема іконостас Єлецького монастиря в Чернігові (1669-1676), Бого-родчанський іконостас, створений для Манявського скиту майстром Іо-вом Кондзелевичем з Волині, іконостаси, виготовлені в 1667-1700рр. Іваном Рутковичем із Жовкви. Палітра Рутковича обмежена. Його улю-блені кольори: вишневий, кіноварний, жовтий, синьо-зелений. Руткович був світською людиною, вдача якої, відбита в його творах, поєднала поривчастий темперамент життєлюбця з міщанським прагматизмом. Іншої вдачі був його сучасник – Іов Кондзелевич – ієромонах Білосто-цького монастиря поблизу Луцька. В його шедеврах-іконах з Манявсь-кого скиту нема нічого буденного. Уміння Кондзелевича відтворювати найтонші порухи людської душі виявились тут на повну силу.
Будинки прикрашалися різьбою по дереву, різноманітним ор-наментом, картинами, зокрема популярними малюнками на теми “Ко-зак Мамай” і “Чайки”.
Розвивалося писання портретів гетьманів, полковників, іншої старшини. Портрети, як криторські, так і світські, малювалися на Укра-їні, зокрема у Львові, і раніше, але з XVII ст. починається історія власне українського портрета. Високого рівня у цей час досягла гравюра, особ-ливо на міді. 
У XVIII ст. значний крок уперед зробила на Україні архітекту-ра. Було збудовано, переважно з цегли й каменю, багато різноманітних споруд, серед яких, поряд з культовими, ставало дедалі більше цивіль-них будівель – адміністративних, господарських, житлових та ін.
Велику кількість чудових будівель було зведено наприкінці XVII – на початку XVIII ст. у Києві та інших містах турботами й кош-том гетьмана І.Мазепи. Це у Києві Миколаївська церква на Печерську, Троїцька і головна церква Лаври, Братська церква на Подолі, будинок Києво-Могилянської академії та ін.
У першій половині XVIII ст., переважно у стилі барокко, були споруджені визначні будови й архітектурні ансамблі. У 1731-1745 рр. під керівництвом архітектора Йоганна Готфріда Шеделя збудовано 93-метрову дзвіницю Києво-Печерської лаври. У 1747-1753 рр. за проек-том архітектора В.Растреллі під керівництвом архітектора І.Мічуріна на київських горах була збудована Андріївська церква, а в 1752-1755 рр. -  царський палац.
Із 60 – 70-х років XVIII ст. на зміну стилю бароко в архітектурі приходить   так званий російський класицизм (російський ампір). Для класицизму були характерними строгість і чіткість архітектурних форм, відмова від пишного оздоблення, симетрично-осьова композиція буді-вель, світлі фарби.
Велике значення для розвитку архітектури на Україні мала дія-льність видатних російських архітекторів, що працювали на Україні, - В.Ростреллі, А.Квасова, П.Неєлова та ряду ін. Найвидатнішими україн-ськими архітекторами XVIII ст.,  які працювали в тісній співдружності з архітекторами російськими, були С.Ковнір (1695-1786) та І.Григорович-Барський (1713-1785).
Кріпак Києво-Печерської лаври, С.Ковнір навчився будівельної справи і створив оригінальні архітектурні споруди, які виділяються ма-льовничістю і багатством ліпного оздоблення стін і фронтонів. Це так званий Ковнірівський корпус і дзвіниці на Дальніх та Ближніх печерах у Києво-Печерській лаврі, Кловський палац, над яким Ковнір працював разом з П.І.Неєловим, і дзвіниця Києво-Братського монастиря, дзвіниця і церква у Василькові. 
Вихованець Київської академії, талановитий учень Растреллі, І.Григорович-Барський став автором багатьох архітектурних будов: це-рков Покровської і Миколи Набережного на Подолі в Києві, церкви-дзвіниці і стіни Кирилівського монастиря, магістрату і собору в Козель-ці та ін.
У XVIII ст. розвивалася й дерев’яна архітектура. Найбільш ви-датною  пам’яткою дерев’яної архітектури є Троїцький собор у Ново-московську,  споруджений народним майстром Якимом Погребняком у 1773-1778 рр. Маючи 65 м у висоту, цей собор був найвищою де-рев’яною будівлею XVIII ст. в Україні.
Продовжував розвиватись в Україні живопис. У ньому дедалі сильнішими ставали елементи реалізму. Найбільш видатними майстра-ми живопису тоді були Д.Левицький (1735-1773), В.Боровиковський  (1757-1825) і А.Лосенко (1737-1773). Вони спочатку навчалися в Украї-ні, потім в Петербурзькій академії мистецтв, стали її академіками, пра-цювали там. Особливо великі їхні заслуги в розвитку портретного жи-вопису.
Таким чином, на Україні в XVI-XVII ст. достатньо розвивалося образотворче мистецтво та архітектура. Вони мали свої особливості, пов`язані з особливими історичними умовами, з розвитком західно-європейської та російської культури. Та не дивлячись ні на що, україн-ське мистецтво та архітектура були своєрідними, зберігаючи місцеву самобутню народну основу.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.    Белецкий П.А. Украинская портретная живопись XVII-XVIII вв. – Ленинград: Искусство. – 1981. – 256с.
2.    Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини XVII-XVIII ст. – К.: Мистецтво. – 1981. – 159с.
3.    Овсійчук В.А. Українське мистецтво XIV- пер. пол. XVII ст. – Київ: Мистецтво. – 1985. – 173с.
4.    Рибалка І.К. Історія України. Частина I: від найдавніших часів до кі-нця XVIII    ст. – Харків: Основа. – 1994. – С. 189-190, 306-307, 414-416.

 

Яндекс.Метрика >