...
Економічне життя України у складі Речі Посполитої (друга половина XVI-перша половина XVII ст.) PDF Печать E-mail


На економічний розвиток України XVI— першої полови¬ни XVII ст. визначальний вплив справила зміна економіч¬ної ситуації в Європі. На XVI ст. виробничі можливості країн Центральної та Південної Європи були суттєво пі¬дірвані. Зникли великі масиви лісів, сільське господарст¬во житниці Європи Іспанії занепало. Одночасно з відкрит¬тям Америки й морського шляху в Індію небувале зростає попит на сільськогосподарську та промислову продукцію. Втягуючися в торгівлю із Західною Європою, шляхта про¬являла щодалі більшу зацікавленість у багатих україн¬ських землях. Найбільші можливості для розвитку товар¬ного господарства мали магнати. Щоб поширити фільвар¬кову систему й збільшити продуктивність панських госпо¬дарств, у 1557 р. була проведена аграрна реформа, відома під назвою “Устава на волоки”. Спеціально призначені ре¬візори переміряли землі й поділили їх на так звані воло¬ки, ділянки землі розміром 16—21 га. Під фільварок від¬водилися кращі землі й в одному місці. Селянам виділя¬лися три смуги на різних полях; передбачалося ведення три¬пільної системи господарювання. Володільник волоки мав відробити два дні на тиждень у фільварку, платити щоріч¬но грошовий чинш у розмірі 12 грошів, давати данину про¬дуктами не менш як на 18 грошів. За селянами залишали¬ся також “мостова”, “візницька”, “сторожова” та інші по¬винності.
За своїми соціально-економічними наслідками “Устава на волоки” мала двоїсте значення. Вона остаточно ліквідо¬вувала залишки прав власності вільних селян на землю і перетворювала їх на володільників панських наділів. За¬провадження панщини зв'язувало ініціативу та підприєм¬ливість працівника, вело до занепаду селянського госпо¬дарства. В той же час використання праці залежного селя¬нина, забезпеченого тягловою силою й сільськогосподар¬ським реманентом, супроводжувалося піднесенням фільвар¬кового господарства. Помірна панщина й фільварок пере¬творили Україну в другій половині XVI ст. на годувальни¬цю всієї Європи. Якщо спочатку фільварки існували пере¬важно в Галичині, Волині та Поділлі, то після Люблінської унії поширилися на Подніпров'я. Лани заколосилися хлі¬бами, поля наповнилися кіньми, волами, коровами, стави й озера — рибою, а ліси — стукотом сокир і голосами людей. У небі час від часу з'являлися клуби диму від спалюваних на поташ і дьоготь дерев. Залежно від розміру фільварків окремі шляхтичі в різні роки збирали від трьох до 50 тис. пудів зерна. В 1615 р. лише з Костянтинівського й Степанського ключів спадкоємців Острозьких надійшло 300 тис. пудів пшениці, жита, ячменю, вівса, гречки, проса й гороху. Успіхи в зерновому землеробстві сприяли розвитку тварин¬ництва. Магнату Ружинському лише в с. Вчорайшому на Київщині в 1609 р. належало щонайменше 100 дійних ко¬рів, 60 ялівок, 40 волів, 300 овець, 250 свиней, 500 вуликів. Приблизно таку саму структуру мало тваринництво й ін¬ших магнатів та шляхти.
Складову частину панського господарства становили промисли. Досить активно велося видобування поташу в магнатських і шляхетських лісах Волині, Житомирщини, Київщини та Чернігівщини. Протягом другої половини XVI — першої половини XVII ст. у різний час діяло 140 по¬ташних буд, які істотно знищили лісові масиви. Магнати й шляхта засновували чимало рудень, особливо в поліських районах Волині, Житомирщини, Київщини та Чернігівщи¬ни. Ручна праця при виготовленні заліза почала витісня¬тися водяним колесом. У першій половині XVII ст. на Правобережному Подніпров'ї та Лівобережжі активізувалося виробництво селітри. На Прикарпатті досить вигідним, а відповідно й поширеним стає добування солі, яке провади¬лося більш як на 358 соляних варницях. Майже в кожно¬му панському господарстві на берегах річок чи потоків сто¬яли водяні млини на одне, а то й на одинадцять водяних коліс. Тут мололося зерно, виготовлялися крупи, валялось сукно тощо.
Найважливішою рисою промислів XVI—першої поло¬вини XVII ст. стало зародження в середині них мануфак¬турного способу виробництва — попередника великої ма¬шинної індустрії. Як і західноєвропейські, українські мануфактури характеризувалися об'єднанням робітників для виробництва товарів, пануванням ручної праці, її роз¬поділом на окремі виробничі процеси. Робоча сила могла бути як залежною, так і вільнонайманою. Почалося вкла¬дання торгового капіталу у виробництво, внаслідок чого активізувалося первісне нагромадження. Все це разом узя¬те знаменувало перші кроки генезису капіталізму на укра¬їнських землях.
Поряд з промислами в сільській місцевості розвивалося й ремісництво. Дедалі більше сільських майстрів займалися переважно ремеслом, не поєднуючи його з ве¬денням сільського господарства. Окремі села (Дубечне на Волині, Високе на Перемишльщині та ін.) перетворювалися на спеціалізовані ремісничі центри по виготовленню тих чи інших товарів.
Однак основна маса ремісничої продукції вироблялася у містах. До кінця XV ст. вони розвивалися повільно. Всьо¬го на той час налічувалося не більше 35 міських поселень, більшість з яких виникла ще в давньоруський період. У XVI — першій половині XVII ст. з'явилися Брусилів (1574), Чигирин (1589), Кременчук (1590), Крилів (1616) та десятки інших міст. Тільки в одному Волинському воє¬водстві їхня кількість зросла з 68 до 114. Найбільше міст і містечок стояло в Київському та Брацлавському воєвод¬ствах, однією з причин чого була гостра необхідність захис¬ту регіонів системою міських укріплень. Найбільшими міс¬тами стали Львів (15—18 тис. жителів), Київ (15), Меджибіж (12), Віла Церква (10,7). В більшості ж міст і місте¬чок проживало по 2-3 тис. чол. За своїм юридичним стату¬сом вони поділялися на королівські, приватновласницькі і а церковні. Але дедалі більше міст виборювали самовряду¬вання на основі магдебурзького права й ставали незалеж¬ними від феодалів. Окремі квартали або угіддя королів¬ських міст спеціальним указом короля передавалися під (Орисдикцію власників і в цьому випадку називалися юридиками. Ремісники, купці та селяни “юридик” не підля¬гали компетенції міського самоврядування й сплачувала податки та виконували різні повинності на користь їхніх власників.
Найбільшого поширення в містах набули ремісничі спе¬ціальності пекарів, м'ясників, різьбярів, пивоварів, медова¬рів, ткачів, кравців, чинбарів, ковалів, кушнірів тощо. Для утвердження монополії на виготовлення тих чи інших това¬рів, захисту корпоративних інтересів, регламентування ви¬робництва й збуту продукції дедалі більше ремісників об'¬єднувалися в цехи. Наприкінці XV—на початку XVI ст. вони з'явилися в містах Волині та Київщини, а пізніше б на Лівобережжі. У Львові, Луцьку та Києві діяло по 15— ЗО цехів у кожному. З розвитком промислів і ремесла збіль¬шувалася й кількість товарної продукції.
Фільваркове господарство на кріпосній праці й елемен¬ти мануфактурного виробництва прискорили економічний розвиток України. Частина одержаної продукції йшла як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. Магнати й шляхта вивозили свої товари переважно до Західної Європи, де вони коштували значно дорожче. Крім власної продукції, шляхта торгувала також товарами своїх підданих, скупле¬ними в них за безцінь. Головну статтю українського екс¬порту в Західну Європу становив хліб. Його кількість увесь час зростала. В середині XVI ст. вона становила 17, у дру¬гій половині — 78, а в першій половині XVII ст.— до 84 тис. лаштів (лашт—приблизно 2 т). Влітку шляхами до Гдан¬ська брели нескінченні стада волів і коней. Протягом черв¬ня—липня 1534 р. тільки через Городок пройшло 4 тис. волів з найближчих українських земель. Найбільшими екс¬портерами українського скоту стали магнати. Лише Олек¬сандр Конєцпольський у 1644 р. відправив до Ярославля 500 волів з Корсуньщини, а Суходольський в 1646 р.—220 голів з Житомирщини. До Європи вивозилося багато ван-чосу — дубових колод і клепок, а також поташу, дьогтю, смоли тощо. В окремі роки експортувалось до 2 тис. лаштів кожного із цих товарів. Про загальне захоплення шляхти торгівлею на шкоду лицарству з жалем писав один з польських публіцистів того періоду: “Тепер у нас нема вояків, зате є корчмарі, гендлярі й посередники... Найбільшим подвигом у нас вважається знати дорогу, якою женуть биків з маєтку до Гданська, бо всі заможніші торгують...”.
Найбільші вигоди від торгівлі природними багатствами України мали польські магнати й шляхта. Хижацька екс¬плуатація природних надр виснажувала землі й робила їх малопродуктивними. Ліси значною мірою були вже вини¬щені в Галичині та Волині, і шляхта добиралася до лісо¬вих масивів Лівобережної України. Одержувані кошти йшли переважно на розкішне життя панства, частково вкладались в економіку Литви й Польщі, а Україна дедалі більше перетворювалася на сировинний придаток європей¬ських країн. За рахунок українського народу зміцнювалися інонаціональні феодали, а національні поступово відсу¬валися від основних джерел збагачення.

Література

1.    Грушевський М. Очерки истории украинского народа. — К., 1991.
2.    Дорошенко Д. І. Нарис історії України. — Львів, 1991.
3.    Історія України: Курс лекцій: У 2 т. — К.: Либідь, 1992.
4.    Коропецький І. С. Дещо про минуле та сучасне української економіки. — К.: Либідь, 1995.
5.    Субтельний О. Україна; історія. — К.: Либідь, 1991.

 

Яндекс.Метрика >