загрузка...
-->
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК КЛЮЧОВИХ ПОНЯТЬ (КАТЕГОРІЙ) PDF Печать E-mail

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
КЛЮЧОВИХ ПОНЯТЬ (КАТЕГОРІЙ)


Адаптація трудова — процес активного пристосування індивіда до трудової ситуації, що змінилася.
Активність трудова — характеристика трудової діяльності, яка виражає міру реалізації інтелектуального і фізичного потенціалу працівника.
Вжиткова соціологія — практична соціологічна робота та соціологічні проблемно зорієнтовані дослідження, здійснювані з метою отримання знання, необхідного для розв’язання соціально-практичних завдань.
Вірогідність соціологічного знання — істинність соціологічного знання, його відповідність реальності, яку вивчає соціолог. Проблема вірогідності соціологічного знання належить до кола про-блем соціологічної епістемології. Отримання вірогідного знання є метою, ідеалом соціологічної дослідницької діяльності.
Вітчизняна соціологія — термін, використовуваний для позна-чення соціологічної думки дореволюційної Росії, радянської соціології (яка функціонувала в колишньому СРСР), до якої належа-ла й соціологія, що розвивається на території України, а також соціологічна думка України як незалежної держави.
Генеза соціології — “народження”, поява соціології як особливої суспільної науки, відмінної від соціальної філософії та інших суспільних наук. Найпоширенішою є точка зору, згідно з якою генезу соціології пов’язують з 30-ми роками ХІХ сторіччя та з іменем французького соціолога Огюста Конта. Останній проголосив появу нової, “позитивної” науки про суспільство — соціології (societas — суспільство, logos — наука).
Генеральна та вибіркова сукупності. Генеральною називають таку сукупність об’єктів, на яку поширюються висновки, отримані в результаті дослідження. Вибіркова сукупність — та частина генеральної сукупності, на підставі обстеження якої роблять висно-вок про сукупність генеральну.
Гіпотеза — у перекладі з грецької “припущення”, істинність якого слід довести. Будь-яка гіпотеза тією чи тією мірою обгрунто-вана за допомогою звертання до однієї чи кількох теорій. Гіпотеза перевіряється різними способами і, зокрема, шляхом звертання до фактів, отриманих у ході дослідження.
Гуманізація праці — зміна форм організації праці, спрямована на збагачення її змісту заради підвищення вдоволеності нею.
Гуманізація соціологічної діяльності — означає таке її здійснення, за якого (й у разі проведення досліджень, і під час вико-нання практичної соціологічної роботи) у центрі уваги перебувають інтереси людей, які є об’єктом докладання соціологічних зусиль. Гуманістична соціологічна діяльність передбачає бажання соціолога допомогти людям розв’язати нагальні для них проблеми.
Гуманітарне знання — досягається за допомогою специфічних методів, використовуваних у літературознавстві, мистецтвознавстві й почасти у лінгвістиці. Розуміння й витлумачення “художньої реальності”, внаслідок чого утворюється гуманітарне знання, означає розкриття того смислу, який закладено у досліджувану реальність автором твору. У витлумаченні останнього велике зна-чення мають позиція дослідника, його суб’єктивність.
Епістемологія — вчення про істинне, достеменне знання — сукупність уявлень, які характеризують природу пізнання, його можливості, відношення знання до реальності. Епістемологія виявляє також умови вірогідності та істинності знання.
Етика соціологічної діяльності — сукупність моральних принципів, якими має керуватися соціолог під час своєї діяльності. Ці принципи є справою його сумління, проявом моральної позиції. Вони, проте, не повинні бути перешкодою для отримання об’єктивного, неупередженого знання.
Зайнятість населення — соціально-економічна категорія, що характеризує включеність населення в суспільне виробництво.
Індустріальна соціологія — галузь американської соціології, що вивчає соціальну структуру і соціально-трудові відносини в індустріальному виробництві.
Квантифікація (лат. quantum — кількісна оцінка, “вимірювання” соціальних характеристик. Квантифікація у соціології передбачає розташування на шкалі — використання шкал — конст-руйованих соціологом еталонів вимірювання. При вимірюванні за-стосовують також індекси — якісно-кількісні показники, які дають можливість урахувати баланс позитивних та негативних оцінок.
Клімат соціально-психологічний — соціально-психологічний стан колективу, характер ціннісних орієнтацій, міжособових відносин і взаємних очікувань у ньому.
Колектив трудовий — організована спільнота людей, об’єднаних спільною працею, що здійснюється в межах певної форми власності й відносинами співробітництва, взаємодопомоги і взаємної відповідальності, інтересами, ціннісними орієнтаціями, установ-ками і нормами поведінки.
Менеджеризм — управлінська доктрина, яка розкриває роль управлінців у суспільному розвитку, розділяючи функції власності та управління.
Методи соціологічного дослідження — головні способи, прави-ла збирання, обробки та аналізу інформації. До методів збирання соціологічної інформації належать спостереження, аналіз документів, опитування. До методів аналізу — групування та класифікація, типологізація. Сукупність спеціальних прийомів, які забезпечують ефективне використання методів, називають технікою дослідження.
Методологічні стратегії в соціології — головні типи найпоширеніших у соціології методологічних підходів, визначува-них тим, як “задається” суспільство, яка загальна його картина визначає соціологічний аналіз реальності.
Методологія — сукупність принципів та установок, які переду-ють отриманню соціологічного знання й зумовлюють головні спо-соби, методи його отримання та характер усієї соціологічної діяльності. Методологія — це й учення про ці принципи, яке відіграє роль метатеорії (тобто слідує “після” теорії).
Мотивація — спонукання до активності в діяльності суб’єкта, пов’язана з намаганням задовольнити певні потреби.
Наукове знання — вірогідне, “неупереджене” знання, яке досягається за допомогою специфічних способів, засобів, які забез-печують нейтралізацію суб’єктивності та упередженості. Сукупність цих засобів і критерії науковості змінюються в результаті еволюції науки та суспільства.
Наукове управління — свідоме використання суб’єктом управління відносин влади, матеріальних і людських ресурсів, наукових знань для отримання результатів, в яких якнайповніше реалізується мета.
Планування соціального розвитку — метод соціального управління, який покликаний урахувати соціально-економічні наслідки техно-економічного розвитку, визначити перспективи змін, виявити резерви виробництва, сприяти досягненню соціальних цілей.
Плинність кадрів — соціально-економічний процес зміни пер-сонального складу трудових організацій, що впливає на життя тру-дових колективів, суспільства загалом.
Повсякденне знання — формується у процесі повсякденного життя людей, їхньої практичної діяльності. Повсякденне знання характеризується емоційністю й часто-густо суперечливістю. Воно не відокремлене від оцінки та ставлення людей до об’єкта знання. На відміну від спеціалізованого знання, знання повсякденне не вимагає для його здобуття оволодіння спеціальними пізнавальними засобами, які використовують у процесі навчання.
Поділ праці — диференціація видів трудової діяльності, що відбувається в суспільстві в процесі історичного розвитку.
Позанаукові форми знання — багатоманітні різновиди знання, які досягаються відмінними від наукових способами й методами пізнання. До позанаукового належать не тільки повсякденне, художнє та гуманітарне знання, які передбачають емоційність і співпереживання, але й такий раціональний, теоретичний різновид знання, як філософія. Отримання цих різновидів знання не пов’язане зі специфічними засобами нейтралізації “упередженості”. Понад те, така мета в цих випадках не висувається.
Праця — фундаментальна форма діяльності людини, що створює всю сукупність предметів, необхідних для задоволення її потреб.
Предмет соціології — характеризується тими аспектами спільного життя, які перебувають у полі зору соціолога. Сукупність цих аспектів (властивостей, відносин, їх поєднання) зумовлює предмет соціології, притаманний їй специфічний кут погляду, під яким вона розглядає та аналізує життя людини в суспільстві. Предмет соціології змінюється в результаті впливу суспільства на соціологічне знан-ня, а також у процесі внутрішніх змін останнього.
Принципи соціологічного дослідження (лат. principum — заса-да, первень) — головні засади, на яких будується соціологічне дослідження. До таких принципів належать загальнонаукові прин-ципи — детермінізму (лат. determinare — визначати) та генералізації (узагальнення).
Проблема — це питання, на яке слід відповісти, але знань для відповіді бракує. Не випадково “проблема” у перекладі з грецької буквально означає “перешкода, ускладнення”. Засадовим стосовно проблеми є протиріччя між фактами, фактами та способами їх пояс-нення, між потребами та можливостями їх задоволення тощо.
Промислова соціологія — один із напрямків соціології праці, що вивчає проблеми праці у специфічній сфері матеріального ви-робництва — промисловості.
Протосоціологія — термін, який позначає зародковий стан соціології, тривалість процесу її становлення та оформлення у самостійну науку про суспільство, відмінну від соціальної філософії.
Професійний кодекс соціолога — сукупність правил, які рег-ламентують різні види соціологічної діяльності. Правила виробля-ються й приймаються суспільними та державними соціологічними організаціями та товариствами.
Професіоналізація соціології — означає інституціоналізацію соціологічної освіти, підготовку у вищих навчальних закладах ди-пломованих фахівців — соціологів. Підготовка соціологів здійснюється на підставі Держстандарту, відповідно до якого визначається, що повинен знати соціолог, що він повинен уміти та на яких посадах може працювати.
Репрезентативність — представництво — властивість вибіркової сукупності, яка свідчить про відповідність останньої сукупності генеральній. Репрезентативність означає, що вибірка здійснена правильно, згідно з наявними статистичними процедура-ми.
Рівні соціологічного знання — сукупність знань, які характе-ризуються різною мірою спільності одиниць соціологічного аналізу. Найбільша міра спільності притаманна фундаментальним соціологічним теоріям, в яких аналізується суспільство загалом (соцієтальний рівень) та його структурні одиниці. Знання середнього рівня — часткові, спеціальні теорії, які аналізують окремі сфери суспільного життя, різні його прояви. Найменша міра абстрактності притаманна соціальним фактам, фіксованим емпіричними методами соціологічного дослідження.
Соціальна природа соціології — полягає в тому, що соціологія розглядається як наука, процес становлення й розвитку якої зумов-лений різними суспільними чинниками: соціально-економічними й політичними, соціокультурними й загальнонауковими. Соціальна природа соціології свідчить про вплив суспільства на соціологію.
Соціальна технологія — науково обгрунтовані способи реалізації соціального проекту, досягнення проектованого стану соціального об’єкта. Характерними рисами соціальної технології є: масовість, простота, гнучкість, канонізація принципів, стандартизація рекомендацій. Технологізація є необхідною передумовою соціально-інженерної діяльності незалежно від того, в яких масштабах (на якому рівні) вона здійснюється.
Соціальне проектування — грунтована на соціально-науковому (зокрема соціологічному) знанні діяльність щодо створення образу майбутнього стану соціального об’єкта. На сучасному рівні розвитку суспільної науки та соціальної практики соціальне проек-тування (як і соціальні технології) часто-густо постає як компонент соціально-інженерної діяльності.
Соціальний показник — якісно-кількісна характеристика об’єкта, яка свідчить про міру наближення його стану до належного, нормального. Використання соціальних показників — необхідний спосіб здійснення соціально-інженерної діяльності.
Соціальний факт — елементарні компоненти соціологічного знання, які являють собою описання чогось у просторово-часовому інтервалі. Соціальний факт (лат. Factum — зроблене, здійснене, те, що відбулося) як компонент соціологічного знання має, як правило, статистичний характер.
Соціально-інженерна діяльність — різновид соціально-практичної діяльності, за допомогою якої соціально-наукове (зокрема соціологічне) знання трансформується у безпосередню перетворю-вально-практичну діяльність. Соціально-інженерна діяльність здійснюється на базі соціального проектування та соціальних технологій. Вона здійснюється на різних рівнях: окремих підприємств, на регіональному та державному (для перетворення соціальних інституцій). Соціально-інженерна діяльність передбачає використання соціальних показників.
Соціологічні категорії — головні використовувані соціологією поняття, які утворюють “мову” соціології, її категоріальний апарат. Зміст категорій визначається не тільки властивостями досліджуваної реальності, але й змістом соціологічних теорій та методологічних стратегій, у рамках яких категорії використовуються.
Соціологія в Україні — соціологічна думка, яка функціонує на території України як у радянський період, так і в період існування незалежної Української держави. Безпосередніми передумовами розвитку соціології в Україні були праці українських філософів, а також етнографів-фольклористів та істориків.
Соціологія знання — напрямок у соціології, який досліджує соціологічними методами залежність різних видів знання від багатоманітних суспільних чинників. Різновид соціології знання — наука соціологія, яка вивчає залежність наукового знання від суспільства.
Соціологія праці й управління — галузь соціології, яка вивчає трудову діяльність як соціальний процес, соціальні чинники підвищення ефективності праці, закономірності, форми й методи цілеспрямованого діяння на соціальні структури і процеси, що мають місце в організаціях і суспільстві.
Соціологія як наука — характеризується використанням наукових засобів фіксування соціальних фактів та їх поясненням. Займаючись систематичним вивченням явищ суспільного життя, соціологія, подібно до інших наукових дисциплін, намагається досягти вірогідного, логічно несуперечливого, “неупередженого” знання, спи-раючись на вже апробовані, загальнонаукові методи дослідження.
Стимулювання праці — метод впливу на трудову поведінку працівника через задоволення різних потреб особистості, що виступає як винагорода за трудове зусилля.
Структура соціально-професійна — соціальна форма поділу праці, що розглядається з боку її матеріально-речового змісту.
Сучасна соціологія — соціологія другої половини ХХ сторіччя, яка оформляється у період становлення постіндустріального суспільства. Для сучасної соціології характерні повернення до теорії (визнання її значущості), інтерес до методів дослідження, типових для гуманітарного знання, історизм, спроби здійснити синтез теорій.
Теорія — комплекс поглядів та ідей, які дають можливість вит-лумачувати та пояснювати факти. Теорію вважають найвищою формою організації знання. Вона відіграє важливу роль у формулюванні проблеми та гіпотези, а також при аналізі первинної соціологічної інформації.
Управління соціальне — один із основних видів управління, функції якого полягають у забезпеченні реалізації потреб прогре-сивного розвитку суспільства і його підсистем.
Функції соціології — головні способи, форми впливу соціології на суспільне життя, які визначають призначення соціології, її роль у суспільстві. Доцільно виокремлювати такі головні функції соціології: пізнавальну, освітянську, соціально-критичну, вжитко-ву, ідеологічну.

 

Яндекс.Метрика >