...
Соціологія як наука PDF Печать E-mail

Соціологія як наука

Природа соціології, її предмет, система категорій та закономірностей. Приступаючи до вивчення цього питання, слід перш за все з’ясувати, що являє собою соціологія як наука? Поява соціології як самостійної науки була зумовлена розвитком суспільства й суспільствознавства наприкінці ХVIII — на початку ХIХ ст. У цей час світ зазнав глибоких соціальних змін, пов’язаних з переходом від традиційного до сучасного індустріального суспільства. Нові форми економічного та політичного життя вима-гали конкретного наукового аналізу. Виникла потреба переходу від загальних абстрактних філософських роздумів про суспільство, про тенденції розвитку до позитивної науки про суспільство як живе функціонуюче утворення. Оскільки тоді суворі наукові методи про-дукувалися і використовувалися головним чином природознавст-вом, то й соціологія відчуває його вплив. Її становлення проходить під загальним прапором позитивізму.
У становленні соціології можна виділити ряд етапів. Перший пов’язаний з іменами О. Конта, Г. Спенсера і К. Маркса. Засновни-ком соціології був французький вчений Огюст Конт (1798 — 1857). Цей філософ уважав, що соціологія, котру він спочатку називав “соціальною фізикою”, має запозичувати у природничих наук об’єктивність, здатність піддаватися перевірці, доказовість. Вихідним у соціології Г. Спенсера та К. Маркса також був позитивізм.
Другий етап. На зламі ХIХ і ХХ ст. соціологія переживає якісно новий етап: усвідомлюється обмеженість абстрактно-теоретичних методів пізнання, які переважали на першому етапі, постає питання про виділення соціології у самостійну цілісну науку. Найбільш яскраві представники соціології у цей час — М. Вебер, Г. Зіммель, Е. Дюркгейм. Їх об’єднує думка про принципову відмінність законів суспільного розвитку від законів природи, про своєрідність соціологічних методів пізнання.
Третій етап починається з другої половини ХХ ст. У цей період усвідомлюється необхідність синтезу теорії та емпірії, тривають пошуки загальної теорії, стрімко розвиваються спеціальні соціологічні теорії. Значний внесок у розвиток соціології на цьому етапі зробили американські соціологи Г. Парсонс, Р. Мертон та інші.
Термін “соціологія” походить від двох слів: латинського societas — суспільство та грецького logos — слово, поняття, вчення. Таким чи-ном, етимологічно слово “соціологія” — це наука про суспільство. Дуже важливо провести строгий розподіл між об’єктом і предметом соціології. Об’єктом тієї чи іншої науки завжди виступає певна сфе-ра суспільного життя. Прийнято вважати, що об’єктом соціологічного пізнання виступає вся сукупність властивостей, зв’язків і відносин, котрі носять назву соціальних. Соціальні зв’язки, соціальна взаємодія, соціальні відносини і спосіб їх організації є об’єктами соціологічного дослідження.
Предмет же соціології, оскільки він виступає результатом дослідницьких дій, не може бути визначено однозначно. Справа не тільки в тому, що вивчає наука. Важливо зрозуміти, як вона це ро-бить. Відповіді на такі різні запитання — “що” та “як” — характери-зують відмінність між об’єктом та предметом науки. Питання про предмет науки — це визначення характерного для саме цієї науки кута погляду на об’єкт.
У наших посібниках наводяться різні визначення предмету соціології. Так, у “Короткому словнику” соціологія визначена як “наука про закони становлення й розвитку суспільства загалом, соціальних відносин та соціальних спільнот”. У “Соціологічному довіднику” під соціологією мається на увазі “наука про закони й форми соціального (суспільного) життя людей у його конкретних проявах: різних за складністю соціальних системах, спільнотах, інституціях, процесах”. Колишній президент Радянської соціологічної асоціації академік Т. І. Заславська визначає соціологію як науку про закономірності функціонування, розвитку й взаємодії соціальних спільнот різного типу. Цю точку зору поділяє і відомий російський соціолог В. О. Ядов. Нам здається, що таке визначення предмета соціології найбільш привабливе.
Дуже важливим питанням є питання про основні категорії, основні наукові поняття соціологічної науки. Мова йде про виділення таких вихідних категорій, які лежать у фундаменті науки. Як і у визначенні предмета соціології тут немає єдності думок. Одні вважають, що такою категорією виступає поняття “суспільство”, інші — “громадянське суспільство”, треті — “соціальна система” або “соціальна структура”, четверті — “соціальна група”, п’яті — “соціальна спільнота” і т. ін. Враховуючи вищерозглянуту загальну характеристику предмета соціології, найбільш правильною уявляється остання позиція, а саме — визнання ключовою категорією соціології категорії “соціальна спільнота”.
Якщо категорії соціології відбивають ті чи інші суттєві сторони, риси, властивості об’єкта цієї науки, то закони соціології виражають глибинні, суттєві, необхідні зв’язки між ними. Це, перш за все, за-кони дії та взаємодії суспільства, соціальних спільнот, груп та осо-бистостей. Це означає, що соціальні закони регулюють поведінку людей і їхніх груп, визначаючи стосунки між особистостями, їхніми спільнотами, і проявляються в діяльності людей та їхніх об’єднань.
До числа соціальних відносяться, наприклад, закони соціальної диференціації та інтеграції, соціальної мобільності, інтернаціоналізації суспільного життя, соціалізації індивіда, урбанізації суспільства та інші. У житті соціальні закони реалізуються конкрет-ними людьми і в конкретних умовах, а тому проявляються як зако-ни-тенденції.
Класифікація законів соціології може бути проведена за різними основами. За ступенем спільності ці закони можуть бути поділені на загальні, тобто такі, що визначають розвиток суспільства, соціуму, соціальної системи як цілого, і спеціальні, тобто характерні для ок-ремого елемента соціальної системи, частини суспільства.
За характером, способом прояву соціальні закони поділяються на динамічні й статичні. Перші виражають жорсткий, однозначний зв’язок між послідовністю подій у конкретних умовах і визначають напрямки, фактори й форми соціальних змін. Другі — детермінують соціальні явища не суворо, а з певною мірою вірогідності, вони відбивають основні напрямки і тенденції соціальних змін у межах збереження даного соціального цілого.
Структура, метод і функції соціології. Соціологію можна поділити на теоретичну, спеціальні галузеві соціологічні теорії і прикладну соціологію.
Теоретична соціологія — це багатоманітні концепції, що розгля-дають різні аспекти соціального розвитку суспільства, а саме: всю сферу соціального життя — соціальні спільноти, соціальні відносини, процеси, інститути. Інакше кажучи, соціологічна теорія охоплює на високому рівні абстрагування, причинні зв’язки у роз-витку соціальних явищ, описує соціальні взаємозв’язки у загально-му вигляді. Слід наголосити, що є багато концепцій розвитку суспільства, тому теоретична соціологія — це велика кількість усіляких течій, шкіл, напрямків, які по-своєму, зі своїх методологічних позицій пояснюють специфіку розвитку суспільства.
Спеціальні соціологічні теорії — це галузі соціологічного знан-ня, які мають своїм предметом дослідження відносно самостійні, специфічні підсистеми суспільного цілого і соціальних процесів (наприклад, соціологія соціальних груп, соціологія міста або села, етносоціологія, економічна соціологія, соціологія освіти, соціологія політики, соціологія сім’ї, соціологія культури, соціологія управління та праці тощо).
Прикладна соціологія — практична частина соціологічної науки. Прикладна соціологія являє собою єдність конкретних соціологічних досліджень і спеціальних соціологічних теорій. У цьому виявляється єдність емпіричного та теоретичного, яка становить фундамент кожної науки. Прикладна соціологія має свої категорії, які у загальному та концентрованому вигляді відображають соціальну дійсність, а також методи дослідження: опитування, спо-стереження, аналіз документів тощо.
Кожна наука, досліджуючи певну сферу життя, виробляє і свій специфічний метод дослідження, яким вона користується поряд із загальнонауковими методами, притаманними й іншим наукам.
Якщо визначення предмета соціології дозволяє отримати відповідь на запитання, що вивчає ця наука, то характеристика її ме-тоду повинна дати відповідь на запитання: як, яким чином соціологія підходить до вивчення суспільства.
Своєрідність методу соціології полягає, по-перше, у тому, що цей метод не можна правильно зрозуміти без визнання методологічної ролі соціальної філософії відносно соціології та інших суспільних наук. І в цьому плані метод соціології — це перш за все специфічний прояв, конкретизація соціально-філософського методу при всебічному вивченні суспільства як цілісної соціальної системи.
По-друге, вивчення в соціології суспільства саме як цілісної соціальної системи зумовлює широке використання цією наукою методу структурно-функціонального аналізу, згідно з яким кожна сфера суспільного життя (економічна, політична, соціальна або ду-ховна) і кожен її суб’єкт (особистість, клас, нація, сім’я та ін.) розгля-даються як відповідні підсистеми і з’ясовуються їх місце й роль у суспільстві (як системі), їх дії та взаємодії. Метод соціології вимагає вивчати суспільство під кутом зору його структури, функціонування та розвитку.
По-третє, в структуру методу соціології включаються методологічні принципи соціологічного дослідження суспільства і на макрорівні, тобто як цілісної соціальної системи, і на середніх рівнях, тобто на рівнях окремих її елементів, підсистем, і на мікрорівні, тобто на рівні міжособистісних взаємовідносин.
По-четверте, одна з найважливіших характеристик методу соціології полягає в тому, що при вивченні соціальної реальності соціологія спирається на емпіричне її дослідження. У межах такого дослідження, у свою чергу, використовуються різноманітні методи: спостереження, опитування, аналіз документів, експеримент та ін.
По-п’яте, як зазначає відомий американський соціолог Нейл Смелзер, соціологічне знання має такі складові: факти, гіпотези й теорії. При цьому соціологічні методи він розглядає як правила й прийоми, за допомогою яких факти, гіпотези й теорії взаємопов’язуються. Під гіпотезою, з якої починається соціологічне дослідження, мається на увазі припущення про причинний зв’язок одних фактів з іншими, а під теорією — система взаємопов’язаних вихідних положень і гіпотез.
Різноманітність зв’язків соціології з життям суспільства, її суспільне призначення визначається, насамперед, тими функціями, які вона виконує. Основні функції соціології: теоретична, описова, інформаційна, прогностична, ідеологічна.
Теоретична функція — це концентрація, роз’яснення, поповнен-ня та збагачення існуючого соціологічного знання, розроблення законів і категорій даної науки на основі дослідження соціальної дійсності.
Описова функція — систематизація, опис, накопичення дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних записок, різного роду нау-кових звітів, статей, книг.
Інформаційна функція — збирання, систематизація та накопи-чення соціологічної інформації, отриманої в результаті проведених досліджень.
Прогностична функція полягає у соціальному прогнозуванні. Соціологічні дослідження завершуються обгрунтуванням короткотермінового або довгострокового прогнозу досліджуваного об’єкта. Ідеологічна функція випливає з того, що соціологія об’єктивно бере участь в ідеологічному житті суспільства.
Співвідношення і взаємодія соціології та інших суспільних дисциплін. Соціологія розвивається не ізольовано, а в постійному взаємозв’язку з іншими суспільними науками. Особливо важливо розглянути співвідношення і взаємодію соціології з соціальною філософією, історією, політологією, економічною наукою та деяки-ми іншими суспільними науками.
Перш за все необхідно порівняти соціологію й соціальну філософію. Соціологія, як і багато інших наук, вийшла з філософії. Що ж таке соціальна філософія? Соціальна філософія являє собою розділ філософії, де осмислюється якісна своєрідність суспільства в його відмінності від природи. Вона аналізує проблему сенсу й цілей існування суспільства, його походження, перспектив, спрямованості, рушійних сил і розвитку. Різниця між соціальною філософією і соціологією виявляється у методі дослідження соціального. Філософія вирішує суспільні проблеми абстрактно, керуючись певними настановами, які випливають з низки логічних роздумів. На думку “батьків-засновників” соціології, суспільне життя повинно вивчатися не абстрактно, а на основі методів емпіричної (дослідної) науки.
Порівнюючи соціологію та історію, слід підкреслити, що між цими двома науками чимало спільного. І та й інша вивчають усе суспільство, а не тільки якусь одну його частину. Але між цими науками є чимало суттєвих відмінностей, які йдуть по лінії перш за все своєрідності їх характеру, природи. Їх співвідношення — це співвідношення теорії та історії, теорії суспільного розвитку та йо-го історії.
Дуже важливо також визначити правильне співвідношення соціології та політики. Їх тісний взаємозв’язок визначається тим, що, по-перше, соціальні спільноти, соціальні організації та інститути виступають найважливішими суб’єктами й об’єктами політики; по-друге, політична діяльність являє собою одну з основних форм життєдіяльності особи і її спільностей, які безпосередньо впливають на соціальні зміни в суспільстві; по-третє, політика як дуже широке, складне й багатогранне явище проявляється у всіх сферах суспільного життя (економічна політика, соціальна політика, культурна політика і т. ін.) і багато в чому визначає розвиток суспільства в цілому.
Розглянемо співвідношення соціології, економічної теорії, а та-кож деяких інших наук. Як і політологія, усі вони, на відміну від соціології, вивчають не суспільство як цілісну соціальну систему, а ту чи іншу його частину, сферу, сторону. Так, економічна наука зосереджує свої зусилля на дослідженні матеріального виробниц-тва, економічної діяльності людей, зміни в яких впливають на соціальні процеси. Ось чому, по-перше, соціологія не може не спи-ратися на економічну теорію, не взаємодіяти з нею. З іншого боку, економічні процеси, як показує життя, чим далі, тим більше зале-жать від впливу соціальних умов і факторів і їх використання у виробництві, розподілі, обміні й споживанні. І це також вимагає посилення взаємодії економічної і соціальної наук. Це саме можна сказати про співвідношення соціології з іншими спеціальними суспільними науками.
Як висновок слід відмітити, що в питанні про співвідношення соціології і спеціальних суспільних наук мова може й повинна йти про їх більш чи менш тісний взаємозв’язок, а відтак — і про взаємопроникнення в реальному дослідженні суспільного життя при збереженні предметних кордонів цих наук, але не про поглинання соціологією цих наук.

 

Яндекс.Метрика >