...
Соціологія релігії PDF Печать E-mail

Соціологія релігії

Предмет соціології релігії. Соціологія релігії відноситься до числа спеціальних соціологічних теорій. Вона повинна відображати перш за все:
–    соціальні умови, що породили релігію;
–    місце та роль релігії у суспільстві;
–    функції релігії у суспільстві;
–    соціальні закономірності розвитку релігії;
–    соціальну структуру та взаємодію її елементів;
–    вплив релігії на інші сторони життя людей: їхні життєві позиції, сімейне життя і т. ін.
У соціології релігії виділяють такі рівні знання:
1)    система фундаментальних положень, що розкривають суть релігії, її відношення до економічного базису, її соціальні корені тощо;
2)    система знань, яка характеризується меншим ступенем уза-гальнення в порівнянні з першим рівнем. До понять цього рівня відносяться “структура релігії”, “функції релігії”, “рівні релігійної свідомості”, “культ”, “релігійна група”, “секта”, “церква” і т. ін.;
3)    сукупність понять, що інтерпретуються, та емпіричних уза-гальнень: “релігійність”, “критерії релігійності”, “стан релігійності”, “відношення людей до релігії та атеїзму” і т. ін. Операціональна інтерпретація понять відіграє важливу роль у розробці методики соціологічних досліджень, а емпіричні узагальнення є основою тео-ретичного аналізу.
Взаємозв’язок соціології релігії з іншими науками про релігію. Соціологія релігії знаходиться в тісній взаємодії з іншими науками про релігію. У зв’язку з тим, що релігія включає в себе певний світогляд і має соціальні корені, соціологічне вивчення релігії не може бути відірване від рішення специфічних світоглядних про-блем. З другого боку, розкриття соціальних причин, що породжу-ють релігію, дозволяє глибше зрозуміти природу релігійного світогляду, розкрити зв’язок гносеологічних коренів релігії з її соціальними коренями. У цьому плані очевидний зв’язок соціології релігії з теорією атеїзму.
Соціологія релігії взаємодіє також із психологією релігії. Роз-глядаючи структурні елементи релігії, соціологія релігії не може не торкнутись аналізу релігійної свідомості: масової, групової та індивідуальної. Вивчення свідомості, психології віруючих з точки зору їх детермінованості (перш за все економічними відношеннями) дає основу для дослідження елементів релігії і в психологічному плані. З другого боку, розкриття структури релігійної свідомості в соціологічному плані, розуміння соціальної ролі релігії, з’ясування впливу релігії на свідомість людей вимагає враховувати дані психології релігії.
Соціологія релігії досить тісно споріднена і з філософією релігії. Філософія пізнає найбільш загальні підстави буття природи та лю-дини, намагається охопити всесвіт у цілому.
Філософія і релігія частково збігаються за своїм предметом (світосприйняття та життя людини), але вони різні за методами, якими опановують цей предмет. Релігія спирається на безпосередній досвід, це є саме життя. Філософія ж користується логікою.
Релігія як соціальне явище. Слово “релігія” перекладається з латинської як благочестя, святиня, предмет культу. Релігія є не тільки уявленням про Бога, не тільки свідомістю. Це й реальне жит-тя, дії людей — культ, богослужіння, церковна організація, нарешті, це форми й принципи організації суспільного життя, що тією чи іншою мірою грунтуються на релігійних підставах. Тобто релігія — це відповідне світосприйняття та певна сфера життя людини, які пов’язані зі ставленням її до Бога.
Роль, яку відіграє релігія в суспільстві, як раз і випливає з її об’єктивної сутності як зв’язку людини з Богом. Через цей зв’язок людина виступає не стільки як особистість, скільки як представник роду людського. Відчуваючи зв’язок із Богом, одночасно вона відчуває зв’язок, поєднання із людською громадою. Найінтимніше спілкування людини з Богом завжди не обмежується її індивідуальністю, а виводить цю індивідуальність у простір спільного існування.
З цієї точки зору релігія більш соціальна, ніж будь-які інші — політичні, правові, економічні — відносини між людьми.
Релігійна свідомість є найдавнішою серед інших видів людської свідомості, і людське суспільство — як усвідомлення людьми їх певної спільності — виникло саме на підставі спільної релігії, тоді як усі інші об’єднання (держава, господарство, культура) мають уже похідний, вторинний характер. Тому релігія є основою будь-якої соціальності.
Релігія постає як основа соціальності ще й тому, що саме вона створює такі первинні засади суспільності, як солідарність, свобода, служіння.
Солідарність, тобто почуття спільної причетності людей до яко-гось цілого, єдиного “ми” породжується єдиним зв’язком між усіма людьми та Богом, в якому вони вперше почувають себе якоюсь ро-диною, общиною. Але в цій причетності не зникає людська особистість. Навпаки саме боголюдяність породжує людську свобо-ду. Ця свобода, здатність до творчості є початком людського спілкування.
Види релігій, їх еволюція. За науковими даними виникнення релігії пов’язується з появою ранньої родової общини, приблизно
40 тис. років тому. За час, що минув, релігія істотно змінилась, на-була найрізноманітніших форм. Сьогодні ми бачимо численність релігій, які сповідують різні люди та народи. Власне, словом “релігія” позначаються як відповідна сфера життя й свідомості лю-дей, що є спільною для будь-яких народів, так і окремі системи релігійних уявлень і богослужіння, окремі віросповідання.
Учені пропонували багато підходів до класифікації релігій, в яких тією чи іншою мірою враховувались як історичний розвиток, так і зміст віросповідань. Оскільки релігії завжди пов’язані з етно-сом, доцільно було б їх розрізняти у зв’язку з різними типами етносів. Так, виділяють племінні культи, національно-державні та світові релігії.
Племінні культи передували будь-яким іншим формам релігії, збереглись нині у відсталих народів і племен Африки, Азії, Амери-ки. Як правило, ці культи не мають якогось узагальненого (догматичного) уявлення про Бога. Об’єктом поклоніння є природа та її явища, тварини, матеріальні предмети. Переважають форми тотемізму (віра у родинні зв’язки з твариною чи рослиною — засновни-ком роду, тотемом) та культу предків.
Національно-державні релігії з’являються з формуванням на-родностей і класового суспільства і відіграють важливу роль при створенні державної організації. Вони відрізняються національною обмеженістю. За рівнем свого розвитку ці релігії дуже різні, але за-галом переважають антропоморфні, тобто такі, що уявляють Бога схожим за виглядом на людину. Національно-державні релігії існували у стародавніх Єгипті, Греції, Римі, Персії. Серед сучасних релігій це іудаїзм, конфуціанство, індуїзм та деякі інші.
Світові релігії з’являються пізніше за інші, на грунті якихось національно-державних, відрізняючись від них космополітизмом, тобто не пов’язуються з окремою нацією, і прозелитизмом, тобто прагненням привернути якнайбільше шанувальників, тому, як пра-вило, ведуть активну місіонерську діяльність. Для них також є ха-рактерним досить розвинена догматика, культ та всі інші атрибути. До світових релігій зараховують буддизм, християнство та іслам.
Релігії також відрізняються залежно від того, скільки богів є об’єктом поклоніння. Політеїстичні релігії сповідають багатобожжя, монотеїстичні — єдинобожжя. Перехідною формою між ними є генотеїзм, який визнає існування багатьох богів, але серед них шанує лише одного — заступника свого народу.
Релігія як соціальний інститут. Релігія є одним із найдавніших соціальних інститутів і має досить складну структуру. Основними її елементами є релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійні відносини та релігійні організації.
Релігійна свідомість — це релігійна віра, релігійні норми, сим-воли, ціннісні орієнтації, санкції, заборони, упередження і т.ін.
Релігійна свідомість буває масовою, груповою та індивідуальною.
Релігійна діяльність — це практично духовне освоєння світу. Розрізняють два види релігійної діяльності: позакультову та культо-ву. Позакультова діяльність здійснюється в духовній та практичній сферах. Розробка релігійних ідей, систематизація та інтерпретація догматів теології відносяться до духовної сфери. До практичної сфери належать місіонерська діяльність релігійних індивідів (їх гру-пи); викладання богослівських дисциплін у навчальних закладах; управлінська діяльність у системі релігійних організацій та ін.
Культова діяльність — це культ у власному розумінні цього сло-ва, тобто це релігійні дії віруючих (поклони, вставання на коліна, складання рук, хресне знамення тощо при молитвах, а також символічні боготворчі акти — чин богослужби, обряд, проповідь, жертви, таїнства).
Релігійні відносини залучені до систем суспільних відносин — матеріальних та ідеологічних. Вони складаються відповідно з релігійною свідомістю, існують через релігійну діяльність. У зв’язку з цим релігійні відносини бувають культові (існують через культову діяльність) та позакультові (існують через позакультову діяльність). Носіями релігійних відносин виступають релігійні індивіди, групи, організації.
Релігійні організації. Структура релігійної організації пов’язана з традицією та звичаєм, церковним правом або статутом. У релігійній організації складаються зв’язки координації (взаємодія по горизонталі) та субординації (підлеглість по вертикалі), діють відносини авторитарного характеру.
Організація забезпечує існування та функціонування релігійної спільності, тобто сукупності послідовників певного віросповідання. Спільність разом із своїми організаційними елементами являє собою релігійне об’єднання, первинним осередком якого виступає людина. Над общиною надбудовується комплекс ланок (аж до вищої ланки — центра об’єднання), що забезпечує цілісність об’єднання.
У соціологічній літературі виділяють такі типи релігійних об’єднань: церква (для організаційної структури характерна наявність інституту священства, чітка ієрархія по “горизонталі” і “вертакалі” відповідно з нормативною системою та тенденція подальшої інституціоналізації); секта (інститут священства, навпаки, відсутній, лідерство визначається харизматичним: право на нього надається особі, яка виявила ніби-то особливу здібність керівництва, сприйману як милість Бога і спрямовану на розкол релігійної спільності); деномінація (її ідейні, культові та організаційні принципи формуються в конфронтації до церкви і секти; характерна чітка організація як по “горизонталі”, так і по “вертикалі”; не зважаючи на проголошення принципу рівності всіх членів і виборності керівництва, існує еліта постійних керівників, які наділені широкими повноваженнями).
Функції релігії. Під функціями релігії розуміють різноманітні засоби її дії в суспільстві. У літературі виділяють 5 функцій:
1)    світоглядна (певне світорозуміння — пояснення світу, місце людини в ньому і т.ін.);
2)    компенсаторська (релігія виконує роль компенсатора в суспільстві, тобто релігійного “заповнення” дійсності — соціальна нерівність, наприклад, перетворюється в рівність у стражданні; роз’єднаність замінюється братерством у громаді й т.ін.);
3)    комунікативна (релігія сприяє спілкуванню людей через куль-тову та позакультову діяльність);
4)    регулятивна (релігійні ідеї, цінності, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації виступають як регулятори поведінки людей);
5)    інтегративна (підсумовуючи поведінку та діяльність індивідів, об’єднуючи їхні думки, прагнення, спрямовуючи зусилля соціальних груп і інститутів, релігія якоюсь мірою сприяє стабільності в суспільстві).
Поняття “сакралізації” та “секуляризації”. Функції релігії змінюються з розвитком суспільства. Ці зміни відображені в поняттях “сакралізація” та “секуляризація”.
Сакралізація — це процес залучення у сферу релігійного санкціонування інших форм масової (індивідуальної) свідомості, соціальних відносин, діяльності людей та інститутів. З цим зв’язане підвищення впливу релігії на суспільну систему, поширення її функцій у суспільстві. Інакше кажучи, це процес, при якому в основі суспільних відносин лежить культова релігійна діяльність.
Сакралізація характерна для ранніх стадій історії релігії, рециди-ви її виявляються й пізніше.
Секуляризація — це процес, протилежний сакралізації, це, на-впаки, визволення масової та індивідуальної свідомості від впливу релігійних ідей, соціальних відносин — від релігійного санкціонування, тобто вивільнення суспільного життя від впливу релігії та церкви, перехід функцій, що виконувала релігія, до інших соціальних інститутів.
Процес секуляризації найбільш притаманний соціалістичному суспільству.
Релігійна ситуація в Україні. Як свідчать соціологічні дослідження (1997 р.), майже половина дорослого населення України вважає себе віруючими, з них 3/4 — православні, 10% — греко-католіки, 8% — представники інших конфесій, 7% — “просто віруючі”.
Політика у сфері релігії. Сьогодні вплив релігії на свідомість мас у світі є досить значним, і тому політичні діячі будь-якої країни прагнуть використати конфесії для досягнення певних політичних цілей або ж нейтралізувати їх суспільний вплив з цією ж метою. Деякі конфесії також активно втручаються в політику, створюючи релігійні партії, профспілки, очолюючи національно-визвольні рухи.

 

Яндекс.Метрика >