...
Соціологія праці та управління PDF Печать E-mail

Соціологія праці та управління

Вивчення соціології праці та управління має неабияку значущість. Адже праця у соціологічному розумінні є визначальним чинником у становленні людини як особистості, основою соціальної диференціації суспільства, формування соціальних процесів та явищ, засобом створення матеріальних і моральних благ. А в роз-витку сучасного суспільства, в умовах перебудови державного апа-рату, нових вимог до якостей і навичок державних службовців та керівників різних рангів, необхідності підготовки нових кадрів для сфери управління надзвичайно важливою стає управлінська праця.
Соціологія праці й управління є однією з найбільш важливих і перспективних галузей сучасної соціологічної думки, міжнародно визнаною самостійною науковою дисципліною з офіційним статусом.
Головна мета вивчення теми — на основі економічного світогляду сформувати у студентів правильне розуміння соціальної сутності праці як базового виду соціальної діяльності, закономірності виникнення та розвитку явищ і процесів у сфері трудової діяльності; уміння проводити соціологічні дослідження, розробляти соціальні технології, управлінські рішення, регулювати соціальні відносини на всіх рівнях управління.
Студенти мають з’ясувати сутність об’єкта та предмету вивчен-ня соціології праці й управління, соціальних процесів та явищ сфери трудової діяльності, механізмів взаємодії формальних і неформаль-них відносин на різних рівнях управління, їх єдність та співвідношення з суб’єктами управління; методи вивчення й узагальнення наукових і практичних дій суб’єктів по управлінню різними видами відносин; терміни, що відтворюють природу праці взагалі та управлінської діяльності зокрема (соціально-трудові відносини, соціально-трудові явища, соціально-трудові процеси, соціальні гру-пи у сфері трудової діяльності, соціальне управління, інтереси, по-треби, мотиви, соціальна структура, соціальна система тощо).
Студенти повинні знати історію становлення й розвитку соціологічної думки про працю, про управління, соціальні та історичні передумови формування соціології праці й управління як самостійної наукової галузі, ті функції, які вона має виконувати в суспільстві, їх трансформацію з ускладненням соціальної диференціації суспільства. Предметом їхньої уваги має стати поява в США та Європі різних соціологічних шкіл з теорії праці та соціального управління, основні етапи становлення цієї науки.
Перший, так званий класичний, етап становлення соціології праці й управління пов’язаний з іменем американського вченого Ф. Тейлора. Тейлор та його послідовники висунули два тверження, що не втратили свого значення і в наш час: 1) про необхідність поділу праці у сфері управління на загальне і функціональне управління; 2) про відокремлене планування методів праці й виробничої діяльності в самостійну функцію управління.
Соціологія праці й управління свій подальший розвиток знайшла у 14 всесвітньо відомих принципах ученого Файоля, доктрині людських стосунків Е. Мейо, наукових розробках представників амери-канського менеджеризму, науковців вітчизняної школи організації праці та управління.
Вивчення праці як базового соціального процесу має розпочина-тися з визначення соціальної сутності праці, розгляду таких категорій, як “зміст” і “характер” праці, соціальних функцій праці, їх змін у ринкових умовах.
Слід вирізняти соціальний та функціональний зміст праці. Соціальним є доцільна діяльність працівника, мотивація, ставлення до праці. Функціональний зміст праці проявляється у виконуваних працівниками ролях, функціях.
Соціологічний підхід до вивчення праці (на відміну від уже знайомого студентам економічного) означає урахування наявності нерівності — неоднакового становища різних соціальних груп та окремих працівників, їх трудової поведінки, що зумовлена насампе-ред суспільним поділом праці.
Соціологи виходять із того, що праця є єдиним способом розвитку людства, а соціально-трудові відносини є базисними щодо всіх інших відносин, і оптимізація суспільних відносин (що особливо важливо для подолання протиріч перехідних етапів суспільства) можлива за умов розвитку трудових відносин відповідно до потреб суспільства.
Необхідно наголосити на соціально-економічній неоднорідності праці як основи соціальної диференціації всього суспільства; розг-лянути сутність трудового колективу як основного суб’єкта трудо-вих відносин, його соціальну структуру, функції, різні стадії його соціального розвитку.
Соціологи розглядають трудовий колектив як соціальну організацію і як соціальну спільноту. Колектив як соціальна організація є різновидом суспільного інституту і йому притаманна управлінська ієрархія. Колектив як соціальна спільнота є елементом соціальної структури суспільства і йому притаманний поділ на соціальні групи.
Соціологія вивчає типи, структуру, функції, стадії розвитку, згуртованість трудового колективу. Згуртованість є однією з основ-них соціологічних характеристик трудового колективу. Вирізняють такі функції трудового колективу: виробничо-економічну, соціальну й духовно-інтегративну.
Серед основних проблем оптимізації соціального середовища в трудовому колективі слід виділити ті, що пов’язані з соціально-професійною спрямованістю особистості в трудовій організації. Студенти мають з’ясувати роль соціальних установок у формуванні професійної спрямованості, сутність професійного самовизначення й соціалізації особистості у виробничому колективі сприймати як результат професійної орієнтації, що представлена такими її складо-вими: профінформацією, профпропагандою, профадаптацією і профконсультацією.
Адаптація особистості в трудовій організації розглядається як різновид соціальної адаптації. Для більш глибокого її розуміння вивчаються структура і чинники адаптації, критерії її успішності, вибір професії як передумови професійної адаптації, трудова мобільність, безробіття.
Важливим завданням соціології праці й управління є формування відповідного ставлення до праці. Студенти мають вирізняти такі типи ставлення до праці: супернормативне — виключно сумлінне; норма-тивне, яке відповідає діючим нормам; ненормативне — несумлінне.
Структурними елементами ставлення до праці є мотивація, тру-дова поведінка й оцінка праці. Трудова поведінка людини визначається взаємодією ряду суб’єктивних і об’єктивних чинників. Суб’єктивні чинники — це потреби, інтереси, прагнення, цінності, ідеали, орієнтації. Вони є складовими соціального процесу — мотивації. Мотивація як внутрішня збуджувальна сила зумовлена необхідністю задоволення певних потреб. Отже, первинним елемен-том мотивації є потреби.
Студентам необхідно знати, що трудова діяльність людини грунтується одночасно на декількох мотивах, що складають мотиваційне ядро. Воно має певну ієрархічну структуру, яка зале-жить від конкретної трудової ситуації. У ринкових умовах особливої ваги набуває вивчення таких трудових ситуацій, як вибір та зміна фаху або місця роботи. У зв’язку з цим стають актуальними про-блеми опосередкованого стимулювання, тобто створення умов для таких трудових ситуацій, що спонукають особистість діяти певним, заздалегідь передбаченим чином.
Стимулювання праці може носити економічний, соціальний соціально-психологічний і моральний характер. Стимули бувають матеріальними, нематеріальними, соціальними, творчими, мораль-ними, соціально-психологічними.
При вивченні питань ставлення до праці слід звернути увагу студентів на наявність такого явища, як відчуження праці. Воно було описане Марксом і аналізувалося лише стосовно капіталізму. Стосов-но ж соціалізму про нього стало можливим згадувати лише з почат-ком горбачовської “перебудови”. Натомість Н. Смелзер вказує, що відчуження — феномен усезагальний. З’явившись на перших етапах розвитку індустріального суспільства, у постіндустріальному суспільстві воно не лише не зникає, а посилюється і набуває різних форм.
Відчуження праці передається
1)    почуттям безпорадності, бо робітники не мають можливості придбати необхідні ресурси, їм не належать засоби виробництва, вони не розпоряджаються результатами своєї праці;
2)    втратою відчуття сенсу своєї праці, бо у виготовленні кінцевого продукту робітник виконує лише одну якусь операцію і часто-густо не має контакту з виконавцями інших операцій;
3)    появою відстороненості, бо робітник не відчуває гордості за колективні здобутки, задоволення від процесу творення.
В. Блаунер унаслідок наукових досліджень доходить висновку, що причина відчуження — не самі умови праці, а, перш за все, соціальні структури, які формуються у різноманітних трудових обставинах.
У структурі соціального управління соціально-трудовими проце-сами і відносинами слід вирізняти такі складові:
–    вироблення, прийняття і реалізація управлінських рішень;
–    використання різноманітної інформації у процесі управління;
–    цілеспрямоване використання певних методів і формування відповідних стилей керівництва;
–    розвиток самоврядування й виробничої демократії;
–    планування соціального розвитку об’єктів управління.
Студенти мають відрізняти поняття “управління”, яке є більш за-гальним, від поняття “керівництво”, яке стосується людського чинни-ка; поняття “управління” — від поняття “менеджмент”. Як вважають українські вчені А. Хоронжий і Ю. Пачковський, менеджмент поєднує в собі різні підходи керування виробництвом. Існує така думка, що вживання терміну “менеджмент” пов’язане насамперед з ефектив-ним управлінням. Як стверджує відома українська соціолог Н. Черниш, менеджмент виробляє і застосовує на практиці найефективніші моделі, технології, засоби, методи управління вироб-ництвом.
Слід зазначити, що соціологія праці й управління нині успішно розвивається в Україні. Ведуться різноманітні соціологічні дослідження. Найактуальнішою проблематикою пошуків вітчизняних соціологів є виявлення ставлення респондентів до ринку праці, роз-витку підприємництва, процесів приватизації, шляхів виходу з економічної кризи, методів подолання споживацьких настроїв, відчуженості, форм соціального захисту найбільш вразливих верств населення.

 

Яндекс.Метрика >