...
Соціологія політики PDF Печать E-mail

Соціологія політики

Предмет і галузь досліджень соціології політики. Соціологія політики — одна з важливих галузей (функціональна підсистема) соціології, яка пояснює такі явища, як боротьба за владу і здійснення влади, оскільки саме ці явища є сутністю політики. Але водночас соціологія політики — галузь політології, тому що головну увагу вона приділяє взаємозв’язку проблем політичної влади зі структурою і розвитком суспільства як єдиного цілого. Політика — це діяльність класів, соціальних груп, індивідів, яка проявляється у владних відносинах, тобто відносинах, спрямованих на завоювання, утримання, перерозподіл і використання влади. Це випливає з уста-леного загальносоціологічного уявлення про владу як здатність (можливості) однієї частини суспільства пригноблювати іншу части-ну, нав’язувати їй свою волю, здійснювати певний вплив на її свідомість і поведінку з метою забезпечення власного інтересу і по-треб, що за ним стоять. Що ж до політичної влади, ядром якої є дер-жава, то ця влада спрямована на захист особистого (класового, групо-вого, корпоративного) інтересу і спирається на систему інститутів.
Хоча політична влада, спираючись на систему інститутів на чолі з державою, вимагає організаційних дій, політичні відносини мо-жуть носити як інституційний, так і неінституційний характер. Інститути, хоч вони й мають власні закони функціонування та еволюції, організовану людську діяльність, відіграють суттєву роль у політичному розвиткові суспільства. Отже, говорячи про політику, ми так чи інакше повертаємося до неї як до людської діяльності, пов’язаної зі ставленням до влади.
Предметом соціології політики є соціальний механізм влади та її вплив у суспільстві на різних етапах його розвитку і функціонування. Саме вивчення механізму перетворення соціального в політичне, зокрема механізму формування із соціальної спільності політичного суб’єкта, відрізняє соціологію політики від інших політичних дисциплін. Завдання соціології політики полягає в кон-кретному аналізі змісту політики і політичної діяльності різних соціальних груп, у дослідженні характеру їх політичних інтересів, у вивченні політичних рухів, поведінки і свідомості мас. Соціологія політики вивчає сутність влади, її природу і прояви з погляду конкретної людини, а також соціальних груп, верств, громадських організацій та об’єднань. Саме тому для соціології політики предме-том особливої ваги виступає розгляд особистості як суб’єкта політичного життя, бо кожна людина в суспільстві є і об’єктом і суб’єктом політичних відносин.
Соціологи розглядають політику через призму аналізу соціальної структури і неформальних соціальних інститутів, громадської думки і поведінки, через дослідження особистості й малих груп. Вони звертають увагу на необхідність вивчення конфліктів і змін, а не тільки миру і стабільності; бюрократизму і процедури прийняття рішень, а не тільки органів управління та їх апарату; усіх громадсь-ких організацій і рухів, неформальних об’єднань, а не тільки політичних партій і профспілок; різноманітних засобів залучення мас до політики, а не тільки їх участь у виборах; політичних лідерів різних рівнів, а не тільки керівників держав; політичної культури і традицій, а не тільки політичної ідеології; політичних систем і політичних режимів, а не тільки держав та їх форм. Соціологи внесли в дослідження політики такі поняття, як роль, статус, позиція, цінність, очікування, орієнтація, інституціоналізація, соціалізація і т.ін.
Предметом вивчення соціології політики є такі питання:
–    як соціальні процеси проявляються в соціальній структурі?
–    які політичні дії необхідні для підтримки соціальної стабільності?
–    як здійснюється інституціоналізація соціальних рухів?
–    які соціальні підстави переходу від одного політичного ладу до іншого?
Зміст політичного життя становить особливу форму реалізації інтересів людей, класів, націй і тих, що їх представляють, партій і об’єднань за свідомим використанням важелів влади. Якщо соціальні групи, класи враховують об’єктивний хід історичного проце-су, то політичні відносини даної суспільно-політичної системи роз-виваються без соціальних потрясінь. Якщо ні — виникає велика вірогідність колізії та політичних конфліктів і конфронтацій (аж до революцій як засобу розв’язання суперечки).
Таким чином, предметом соціології політики є політична свідомість людей і їхня політична поведінка, які втілюються у діяльність держав і суспільних інститутів, організацій, а також механізм впли-ву на процеси функціонування політичної влади. Найпростіше соціологію політики можна визначити як дисципліну, котра вивчає взаємовідносини між суспільством і державою, між соціальним ла-дом і політичними інститутами. Аналізуючи ідеальний об’єкт відносин неінституційного суб’єкта до інституційних об’єктів, соціолог виявляє стійкі уявлення індивідів (маси, еліти, у центрі й на місцях) про політику, державу, президента чи іншого голову держави, про існуючу політичну систему, її позитивні й негативні сторони.
Соціологічні підсистеми, які займаються аналізом політичних відносин. З усіх соціологічних підсистем, які є предметом вив-чення соціології політики, ми виберемо окремі, але найважливіші для аналізу політичного життя суспільства. Це — соціологія держа-ви, соціологія політичних партій і політичних рухів, соціологія міжнародних відносин.
Соціологія держави. Держава є предметом дослідження багатьох навчальних дисциплін, особливо правових наук. Соціологія політики займається державою з погляду суспільної зумовленості та суспільної ефективності функціонування державної влади. Слід зазна-чити, що соціологічна проблематика нерідко переплітається з про-блематикою правової науки, і часто неможливо провести чітку межу між соціологічним і юридичним аналізом конкретної проблеми в теорії держави і права.
Соціологічна проблематика держави охоплює такі питання:
1.    Генезис і функції держави.
2.    Типи й форми держави в їх зв’язку із соціально-економічним ладом.
3.    Склад, структура і функції державного апарату.
Враховуючи, що багатьох із цих питань студенти так чи інакше торкалися у курсах “Теорія держави і права”, “Історія держави і права” та інших суспільних наук, в пропонованих методичних рекомендаціях ми вважаємо за необхідне лише схематично нагадати сутність проблеми.
Держава склалася з пізніх форм общинно-племінного ладу і роз-вивалася протягом тривалого історичного періоду. Можна виділити чотири головні риси, які відрізняють державу від додержавних, об-щинно-племінних організацій:
1.    Виникнення влади, яка вже не ототожнюється із суспільством; це публічна державна влада, ланками якої є організація озброєних людей, що займаються військовою справою.
2.    Територіальний розподіл населення, коли вже не враховують-ся кровні зв’язки.
3.    Поява груп людей, професією яких стало управління, а не про-дуктивна праця — інакше кажучи, виникнення державного апарату.
4.    Поява різного роду зисків.
Будь-яка держава на всіх стадіях свого розвитку виконує певні функції. Найважливішою з них, яку прийнято називати “внутрішньою функцією держави”, є захист інтересів панівного класу. Поряд із нею існує також зовнішня функція — організаційно-господарська і культурно-ідеологічна.
Ці функції не є статичними, вони еволюціонують, відіграючи в різні періоди не однаково важливу роль. Наприклад, внутрішня функція держави відходить на задній план у період відносної стабільності класових відносин, коли конфлікти стають не такими гострими і не вимагають прямого втручання держави. У період же загострення соціальних суперечностей вона негайно висувається на передній план. Зовнішня функція стає домінуючою, як тільки виникає серйозна військова загроза. Роль організаційно-господарської і культурно-ідеологічної функції залежить, зокрема, від ступеня втручання держави в ці галузі життя.
Особливе місце серед функцій держави посідає функція форму-вання націй, а там, де вони вже існують, — підтримання оптималь-них міжнаціональних відносин. У процесі формування нації держава відігравала велику роль. Вона створювала зовнішні межі, в яких відбувалися процеси культурної, мовної та економічної інтеграції, сприяла налагодженню відносин з іншими людьми, створювала спільну для всієї нації державну ідеологію, яка відбивала національні проблеми, сприяла розвитку національної культури, у багатьох випадках була ініціатором створення національної релігії. Ці функції не зникають, коли нація ще остаточно не сформувалася, а лише набувають форми функції національної інтеграції навколо спільних національних інтересів.
Тип держави визначається, перш за все, характером пануючого способу виробництва, надбудовою якого є держава. Форми держави характеризуються сукупністю способів і методів здійснення влади тим суспільним класом (чи класами), якому належить державна вла-да. Форма держави залежить від форми правління, яка визначається законодавчим шляхом (наприклад, монархія чи республіка, парла-ментська чи президентська система), а також від політичного режи-му (наприклад, демократичний, автократичний, мілітаристський).
Важливе місце в соціологічній проблематиці держави посідає державний апарат — цей особливий інструмент, який служить збе-реженню і зміцненню економічно пануючого класу шляхом легаль-ного використання насильства. Але державний апарат не обмежується тільки органами насильства (армія, міліція), до його складу входять також інститути адміністрації та правосуддя, без яких держава неспроможна здійснювати свої функції у мирний час.
Як свідчить історія, державний апарат має бюрократичний ха-рактер, що випливає з його відчуження від суспільства. Для успішної боротьби з бюрократією, а також для того, щоб удоскона-лювати структуру і принципи діяльності державного апарату, необхідний його соціологічний аналіз.
Особливе місце в соціологічних дослідженнях посідає важлива частина державного апарату — армія. Предметом дослідження соціології армії є збройні сили як суспільний інститут: система їх внутрішніх відносин, зв’язків з іншими суспільними інститутами (особливо — з цивільними органами суспільної влади), а також їх роль у суспільстві в цілому.
Армія є найбільшою фізичною силою в державі. Звідси — дуже важлива проблема підпорядкування армії цивільній владі, що також є предметом дослідження соціології держави.
Закінчуючи розгляд соціології держави як підсистеми, слід зупинитися ще на одному важливому питанні — проблемі стабільності державного устрою, його тривалої спроможності прийма-ти рішення і забезпечувати їх дотримання без відвертого застосу-вання фізичних сил. Ідеться про його законність та ефективність.
Законність пов’язана із спроможністю системи формувати й підтримувати впевненість у тому, що існуючі політичні інститути якнайкраще підходять даному суспільству.
Ефективність пов’язана з фактичною діяльністю і означає той ступінь досконалості, з яким система виконує основні функції дер-жавного управління, як їх розуміє більшість населення та його важливі впливові групи, наприклад армія і кола, що контролюють основні економічні інститути.
Наступною важливою підсистемою є соціологія політичних рухів і політичних партій.
Політичні рухи — це такі громадські сили, які намагаються змінити існуючі умови чи закріпити їх шляхом впливу на уряд або ж шляхом боротьби за владу.
Таким чином, політичний рух є особливою формою громадсько-го руху, який визначається у загальних рисах як спільне прагнення людей до реалізації спільних цілей. Характерною рисою, яка виокремлює політичний рух із усіх інших суспільних течій, є те, що він використовує політичні засоби, тобто бореться за владу чи за вплив на спосіб здійснення цієї влади.
Основними елементами політичних рухів є визначення їх соціальної бази, оскільки ці рухи завжди відбивають певні суспільні інтереси, а характер цих інтересів віддзеркалює найважливіший ас-пект будь-якого політичного руху.
Виходячи з оцінки ролі, яку суспільні класи і соціальні верстви відіграють у створенні політичних рухів, останні можна розділити на такі, що мають класовий характер, міжкласовий характер, “позакласовий” характер.
Класовий аналіз полягає в тому, щоб показати: а) якою є суспільна база руху; б) з якими класами пов’язані керівники руху; в) стосовно яких класів програма руху є найбільш функціональною;
г) які суспільні класи одержують найбільші вигоди внаслідок діяльності руху.
Разом із тим основою виникнення політичного руху не завжди буває суспільний клас. Рух може бути створений соціальною гру-пою (наприклад, інтелігенцією або якоюсь її частиною), чітко ви-значеною професійною групою (наприклад, військовими) і навіть декласованими елементами. Такі групи діють подібно до класу, тоб-то створюють політичні рухи, висловлюючи свої групові інтереси і прагнення.
Політичні рухи розрізняються також за їх ставленням до політичного та економічного ладу. З цього погляду можна виділити консервативні, реформістські, революційні і контрреволюційні рухи. Перші виступають за збереження існуючого порядку, припускаючи лише мінімальні та абсолютно необхідні зміни. Контрреволюційні проти будь-якого ладу, що сформувався внаслідок перемоги революції чи реформістських рухів, за повернення до колишнього ладу.
Нарешті, політичні рухи розрізняються за ступенем і формою організації: стихійні, позбавлені організації (найчастіше короткочасні); слабоорганізовані (також короткочасні); з високим ступенем організованості й тривалості.
Усі зазначені критерії типологізації політичних рухів взаємозв’язані, однак критерій класовості має найважливіше значення, інші риси випливають з класової природи будь-якого політичного руху.
Політична партія — це такий політичний рух, який, по-перше, має високий рівень організації, по-друге, прагне до реалізації своїх цілей шляхом боротьби за владу чи за її здійснення і програмно не обмежується лише завоюванням впливу на спосіб здійснення влади.
Сам термін “партія” (частина загального) використовувався в дуже давні часи. Про партії говорили як про групи політиків, які об’єднуються навколо вождя, як про групи людей, які керують дер-жавою. Однак справжня історія політичних партій почалася з кінця ХVIII і особливо в ХІХ ст.
Історія політичних партій є водночас історією політичного ладу та історією соціальних перетворень. Саме ці два фактори рішуче вплинули на появу і розвиток політичних партій. Партії розгляда-ються як елементи ладу, а також тих відносин, які існують між соціально-класовими силами, що діють у суспільстві.
Розглядаючи історичні партії в соціально-історичному контексті, слід виділити такі моменти:
1.    Політичні партії виникають в умовах кризи феодального суспільства і формування капіталізму. Це час руйнування традиційних структур влади аристократії і заміни їх більш відкритим об’єднанням громадян.
2.    З виходом на політичну арену нового суспільного класу — пролетаріату — створюються робітничі партії, які борються за участь у політичному житті. Зв’язок між партіями, з одного боку, і класами, суспільними верствами — з другого, простежується досить чітко, хоча й піддається змінам в умовах гострих політичних криз.
3.    У ХХ ст. під впливом процесів національно-визвольного руху виникають партії в Азії та Африці — на континентах, де вони раніше не існували або вважалися чисто формальними.
4.    У країнах Східної Європи після другої світової війни сформу-валися політичні партії, програми яких передбачали побудову соціалізму і комунізму в своїх країнах. Одержавши поразку під час здійснення своїх цілей, ці партії або трансформувалися в партії соціал-демократичного типу, або взагалі припинили своє існування.
Формальний дозвіл діяльності партії ще не означає, що така партія може автоматично бути визнаною цілком легалізованим еле-ментом системи.
Хоча політичні партії об’єднані основними, спільними для всіх рисами (сформульованими у визначенні політичної партії), однак їх характер має значні відмінності: вони стосуються класового харак-теру партій, типу їх організації, місця, яке вони посідають у системі влади, їхнього ідеологічного вигляду.
Соціологія міжнародних відносин. Міжнародні відносини де-тально вивчалися наукою про політику, а також наукою про міжнародні відносини, і лише останнім часом вони стали предметом вивчення соціології. Дослідження соціологічних аспектів міжнародних відносин викликають усе більший інтерес у сучасному світі і вимагають залучення багатьох наукових дисциплін — права і соціології, географії та кібернетики, історії й демографії та ін. Усі вони в сукупності являють собою науку про міжнародні відносини, в якій певне і досить важливе місце посідає соціологія.
Політичні процеси різного масштабу і спрямованості, а також різні фактори, які складають середовище міжнародних відносин, є цілісною системою. Міжнародні відносини і зовнішня політика складаються з дій, в основі яких лежить розрахунок, а також процесів, які регулюють взаємовідносини держав за межами їх національних кордонів. Завдання соціолога — детально дослідити складові елементи концепції планомірного управління, тобто тих, що мають відношення до планування і реалізації конкретних акцій на міжнародній арені. До таких елементів відносяться акції управління, особи, які реалізують зовнішню політику, цілі та об’єкти управління, межі управління, взаємодія у процесі управління і наслідки управління. Важливими категоріями є такі, як національний інтерес, аналіз прийняття рішень з проблеми зовнішньої політики.
Таким чином, соціологія міжнародних відносин — це поєднання теорії соціології з певним типом емпіричних досліджень із викори-станням методики процедур, вироблених чи розвинених у галузі одержання та обробки інформації. Ідеться тут про: а) широке засто-сування соціологічних методів дослідження думок і позицій для інтерпретації мотивів дій у галузі міжнародних відносин; б) викори-стання статистичного матеріалу щодо залежностей між певними факторами; в) використання соціологічного методу аналізу пропа-ганди (особливо так званого аналізу змісту) для інтерпретації ролі пропаганди в міжнародних відносинах; г) застосування соціологічних методів дослідження для аналізу функціонування і впливу на міжнародні відносини як великих міжнародних організацій, так і національних організацій.

 

Яндекс.Метрика >