...
Соціологія культури PDF Печать E-mail

Соціологія культури

Існування суспільства як соціальної системи зумовлене людсь-кими потребами та інтересами, але вони відрізняються як за мас-штабом, за складністю, так і за динамікою розвитку. З другого боку, при всьому розмаїтті потреб та інтересів, суспільство являє собою певну цілісність. Тільки в такому вигляді воно має значення для соціальних груп та індивідів, які до нього входять. Цілісність є ре-зультатом їх постійної взаємодії.
Треба зазначити, що суспільство та особистість завжди були по-лярними полюсами розвитку людства. Культура постійно носила характер зв’язку між ними, завдяки чому виявлялася, з одного боку, як спосіб життя, а з другого — як критерій життя. Загальна теорія соціології, використовуючи власні інструменти аналізу, виводить такі поняття, як суспільство, особистість, культура, із площини аб-страктних теорій (філософія, культурологія) і надає їм статус стійких елементів, які дозволяють наблизитися до розуміння та кон-кретного виміру механізмів взаємодії між суспільством, культурою та індивідом. Таким чином соціологія виділяє такі зв’язки, які здатні формувати те чи інше суспільство, що відрізняються стійкістю і ви-конують певну функціональну роль у суспільстві, сприяють збере-женню цілісності суспільства. Культура завжди відображає характер і структуру таких зв’язків та пояснює смисли інтеграції на різних етапах існування людства.
Суспільство та культуру слід аналізувати, визначаючи елементи, які характеризують їх взаємодію. Головна проблема полягає у тому, що вони мають виключну складність внутрішньої будови. Культура, суспільство та особистість проявляються в поєднанні економічних, політичних і соціальних елементів, у раціональних та емоціональних формах.
З виникненням соціології як науки виникають і специфічні пи-тання щодо соціології культури. Які закономірності розвитку куль-тури? Чим пояснити розриви у поступовому розвитку історичних періодів? Через що гинуть і чому відроджуються окремі духовні компоненти, суттєві характеристики культури? Але для сучасної соціології акценти дещо змінилися. Традиційними є: роль звичаїв у передачі сукупного духовного досвіду, діалог і конфлікт культур, вплив культури на соціально-історичний процес, шляхи сучасної глобалізації культури.
Визначаючи поняття “культура”, сучасні дослідники, як прави-ло, порівнюють її із сукупністю норм, цінностей та ідеалів, які вико-нують функції соціальної орієнтації у конкретному суспільстві. Це дозволяє визначити походження норм і стандартів, які конструюють культуру. Таким чином зв’язки між суспільством і культурою роз-глядаються як багатомірні та взаємозалежні.
У найбільш методологічно впливових школах і напрямках сучасної соціології у межах структурно-функціонального аналізу (зокрема, Н. Луман, Т. Парсонс) формується метод системного підходу щодо суспільства. Сама система соціальної взаємодії розглядається як продукт культури. Вона поєднує у собі соціальні (більш прості) та соцієтальні (більш складні) системи суспільства. На обох рівнях виокремлюються найважливіші сфери: економіка, яка виконує функцію адаптації, політика — ціледосягнення та куль-тура — функція підтримки зразка взаємодій у системі. Таким чином, культура вже не зводиться лише до морально-етичних характери-стик, а аналізується у поєднанні традицій, зразків, норм і цінностей — духовного потенціалу та свободи вибору. Вона взагалі є окремою підсистемою (у “своїх” межах) і стоїть поряд із іншими сферами суспільного життя (економікою та політикою), у взаємодії з якими культура створює нові форми спільностей та визначає напрям їх по-дальшого розвитку.
Динамічний розвиток суспільства зумовлює подальшу диференціацію статусно-ролевих структур, зміну символьних струк-тур, які відображують суть їх взаємодії.
Аналіз термінів цілісності та взаємодії пов’язаний з пошуком за-гального механізму інтеграції суспільства. Культура та її функціонування в суспільстві є одним із зразків взаємодії: звичаї, традиції, цінності та норми завдяки цьому підходу виокремлюються як фундаментальні елементи структури, яка детермінує функціонування й організацію суспільних систем. Але характер комунікації, пов’язаної з названими елементами, забезпечується індустріально розвинутим типом виробництва, завдяки чому куль-тура функціонує в суспільстві як розвинута інформаційна та знакова система.
Зв’язки культури з суспільством поділяються на зовнішні та внутрішні. Перші здійснюються через інтернаціоналізацію досвіду, якого не було раніше (нових поколінь), систему цінностей, форми контролю, форми суспільної свідомості. Другі визнаються функціонуванням елементів культури: виробництвом систем цінностей, їх зберігання та розповсюдження. Інтеграція всередині соціальних сис-тем залежить від того, як культура перетворює їх національні зраз-ки, створює на їх основі економічні та політичні структури, формує свідомість суспільства.
Складність і багатогранність такого соціального явища, як культура, зумовлює різноманітність точок зору та визначень цього поняття. Але існування єдиного поняття в науці означає або помилковість його трактовки, або кінець наукового пізнання. Ні того, ні другого не повинно бути — це об’єктивна вимога існування науки.
Серед визначень культури (а їх налічується близько шестисот) ми можемо зупинитися на наступних.
1.    Особиста система якостей розуму, характеру, уявлення, пам’яті, отриманих у процесі виховання та освіти, які усвідомлюються як цінності самим індивідом та цінуються у суспільстві. У цьому розумінні говорять про моральну, естетичну, політичну, побутову, професійну, гуманітарну, науково-технічну культуру особистості…
2.    Соціальна система організованих за допомогою норм і цінностей функціонально корисних, закріплених у суспільній практиці та свідомості суспільства форм діяльності. Культура в суспільстві представлена матеріальними предметами, соціальними настановами (інститутами, традиціями), духовними цінностями…
3.    Цілісний історичний феномен (культурно-історичний тип, ло-кальна культура, цивілізація), який виникає на базі територіальної, етнічної, мовної, політичної, економічної та психологічної спільності, розвивається у часі, проходить етапи зародження, розквіту та занепаду… (див.: Краткий словарь по социологии. — М.: Политиз-дат, 1989. — С.133—132).
У кожній галузі культури існують свої певні функціональні еле-менти, які є основними складовими культурних систем (іноді їх на-зивають рисами культури). До них відносяться чисельні складні предмети, способи праці, засоби комунікації, які, у свою чергу, вик-ликають створення ще більш складних культурних систем. До них можуть належати спеціальні інститути культури, які організують навколо себе виробництво духовних цінностей (наприклад, наука, література і т. ін.), їх розповсюдження (наприклад, школи, університети і т. ін.). Ними можуть бути й самі ідеї (наприклад, національна самосвідомість тощо, які самі створюють цілі напрям-ки, течії). Крім того, прогресивність розвитку суспільства може вимірюватись лише завдяки існуванню розуміння у різниці соціального буття, повсякденності та цінностей, які уточнюють сенс і спрямованість життя.
Сукупність предметів, уявлень, ідей, зразків поведінки називають культурним комплексом, який створює характерний образ суспільства.
У процесі аналізу культури комплексно використовуються прак-тично всі категорії соціології, що дозволяє пояснити (власними спо-собами) суть соціальної диференціації та соціальної інтеграції.
До категорій соціології культури як спеціальної соціологічної теорії належать: в особистому аспекті — соціалізація, потреби, інтереси, цінності, субкультура, контркультура; у функціональному — символи, традиції, звичаї, виробництво, розповсюдження та спожи-вання духовних цінностей; культурна діяльність, у тому числі зраз-ки діяльності та зразки поведінки, соціальні інститути культури, соціально-культурне середовище тощо. Розглянемо деякі з них:
Соціалізація. Культура діє через норми, традиції, цінності, через соціальні інститути, які її виробляють, зберігають та розповсюджу-ють. Тому соціалізація являє собою певну сукупність, яка формує необхідні вміння, соціальні настанови індивідів відповідно до їх соціальних ролей. На характер соціалізації впливає існуючий в тій чи іншій країні рівень громадянських свобод, які були досягнуті в суспільстві, спільність території, мови, рис національного характеру та ін. Завдяки процесам соціалізації формується власна позиція світогляду людини, її ставлення до зовнішнього середовища, оцінка значущості тієї чи іншої індивідуальної дії, систематизуються зна-чення ідей, уявлень, особисті дії.
Норми та цінності. У культурі кожної соціальної спільноти існують власні цінності; поряд із ними — також загальнолюдські, які забезпечують цілісність суспільства, регулюють спроможність його виживання на різних етапах розвитку суспільства. Цінності — це пере-конання щодо цілей, до яких індивід прагне, та основні засоби їх до-сягнення. Основна вимога до цих переконань — їх повинно розділяти все суспільство. У різних культурах під цінностями виступають різні переконання, але кожний соціальний устрій сам визначає свої цінності. Ця обставина зумовлює визначення цінностей як суспільних відносин.
Існують цінності — носії первинного смислу буття (свобода, віра, надія та ін.), які є загальнолюдськими (абсолютними). Інші цінності, такі як демократія, соціальна справедливість і т. ін., специфічно проявляються в тому або іншому суспільстві. Будь-які цінності завжди структуровані (хоча й неоднаково) в кожному суспільстві та являють собою певну ієрархію. Поряд із такими ієрархіями суспільних діють загальнолюдські цінності. Структуровані цінності зумовлюються існуючою ідеологією держа-ви, політичних партій, різноманітних організацій тощо. Можна та-кож виділити групові цінності, які є каналами комунікації та взаємодії.
Нормами називаються засоби, які регулюють поведінку індивідів і груп. Норми, які присутні в культурі суспільства, виробляються за-лежно від його соціальної структури, інтересів соціальних груп, сис-тем суспільних відносин та уявлень членів суспільства про первин-не, допустиме, можливе, бажане або навпаки. Можна сказати, що цінності обгрунтовують норми, завдяки чому вони разом створюють єдину ціннісно-нормативну структуру культури.
Ціннісні орієнтації. Якщо цінності є “системою координат”, уточ-нюють загальний смисл та спрямованість суспільної діяльності соціальних груп, інститутів та індивідів в її загальному аспекті, то ціннісні орієнтації функціонують як характеристика спрямувань і засобів досягнення певних цілей. Вони відображують ситуативний ха-рактер дії та слугують регулятором соціальної поведінки з урахуванням суспільної системи цінностей. Зміна ціннісних орієнтацій, їх масштаби повинні аналізуватися поряд із мотиваційними структурами діяльності. Система цінностей впливає на вибір засобів задоволення потреб, інтересів.
Потреби та інтереси. Потреби виражають такі відносини між суб’єктами, а також між суб’єктом та об’єктом, які потребують змін, перерозподіл функцій, ролей, зв’язків, тобто відображують стан сторін, які перебувають у внутрішньо суперечливих відносинах. По-треба характеризується протиріччям своїх “старих” інтересів або необхідністю втручання у сферу “чужих” інтересів. Завдання соціології полягає у тому, щоб виявити існуючі вузли протиріч, а також міру розбіжностей інтересів соціальних груп, визначити засоби чи можливість їх узгодження.
Знаково-символьні структури. Такі структури в культурних системах виконують роль засобів раціоналізації культурної діяльності та виражають її певні результати, здійснюють фіксацію взаємодії різних культур. Досвід людства, як специфічний різновид соціальної інформації, завжди був зображений у знаках. Тому куль-тура — це узагальнена знакова система суспільства (мова, національна символіка, процедури парламентських засідань і т. ін.). З появою нових знакових систем старі, як правило, не зникають, а розвиваються, трансформуються. Знакові системи — це узагальнена система культурної інформації, яка дозволяє транслювати, фіксувати та переробляти суспільний досвід. Така система формує (іноді маніпулює) суспільну свідомість, прогнозує масові явища. Символи доповнюють структуру знаків, оскільки самі знаки доповнюють багатоманітністю образів, змістовність яких виходить за межі інформаційного знака. Мову іноді називають символічним кодом культури. Розвинутість національної мови, її багатомірність свідчить про рівень національної культури. Функція мови полягає в тому, що в мові нація або спільність представлені як цілісність.
Субкультура. Визначення терміну “субкультура” пов’язане із сучасною соціологією, яка формулює його в трьох аспектах.
1.    Сукупність деяких негативно усвідомлених норм і цінностей традиційної культури, що функціонують як культура кримінального світу.
2.    Особлива форма організації людей (найчастіше молоді) — ав-тономне, цілісне утворення всередині пануючої культури, яке визначає стиль життя та мислення її носіїв; відрізняється своїми звичаями, нормами, комплексами цінностей і навіть інститутами.
3.    Трансформована професійним мисленням система цінностей традиційної культури, яка набула своєрідного забарвлення.
Субкультура може бути позитивною реакцією на соціальні та культурні потреби суспільства (професійні), а може бути і негатив-ною (кримінальна, деякі молодіжні).
Масова культура. У повсякденній практиці культуру того чи іншого суспільства розглядають як явище, обмежене певними дер-жавними, адміністративними або національними межами. Але куль-турний простір більш широкий: це результати внутрішніх міграцій у країнах, впливу засобів масової інформації та багатьох інших причин, які носять глобальний характер. У сучасній соціології масова культу-ра розглядається як культура повсякденного життя, яка виробляється для сприйняття масовою свідомістю, безпосередньо та достовірно представлена передусім діяльністю засобів масової комунікації, зав-дяки чому вона не потребує філософської, глибинної інтерпретації.
Таким чином, сучасні засоби масової комунікації створюють специфічну культуру, яка є новим етапом соціального спілкування. Вона виникає на хвилі індустріалізації, урбанізації, створення масо-вих груп суспільства, об’єкт інтересів яких полягає поза широким розмаїттям локальних груп та культур, до яких вони належать. Масові групи є відірваними від звичайних умов взаємодії та діють незалежно від соціальних ролей, зумовлених їх позиціями у суспільстві.
Іншими формами культури суспільства вважаються висока куль-тура (класичні музика, література тощо, які створювалися для еліти суспільства) та народна культура (фольклор, міфи та ін.).

 

Яндекс.Метрика >