загрузка...
-->
Особистість у системі соціальних зв’язків PDF Печать E-mail

Особистість у системі
соціальних зв’язків


Поняття особистості. Статус, соціальні ролі особистості. Проблема вивчення особистості в соціології є однією з центральних, оскільки кожен соціолог для розуміння сутності соціальних явищ, системи взаємозв’язку людей у суспільстві повинен зрозуміти, чим зумовлені конкретні дії кожної людини. Індивідуальна поведінка, таким чином, представляє собою основу сприйняття життя всієї соціальної групи або суспільства.
На відміну від психології соціологія розглядає людину не як непо-вторну індивідуальність, а в сукупності її соціально-типових якостей.
Усі визначення особистості зумовлені двома протилежними думками стосовно її розвитку. З точки зору одних, кожна особистість формується та розвивається відповідно до її природних якостей та здібностей, і соціальне оточення при цьому відіграє дуже незначну роль. Представники іншої точки зору повністю спросто-вують природні внутрішні якості та здібності людини, вважаючи, що особистість — це деякий продукт, який повністю формується в ході соціального досвіду. Очевидно, що це — крайні погляди на процес формування особистості. У своєму аналізі ми, звичайно, повинні враховувати як біологічні особливості особи, так і її соціальний досвід. Разом із тим практика свідчить, що соціальні фактори формування особистості більш значущі. Можна погодитися з визначенням особистості, яке дав В. А. Ядов: “Особистість — це цілісність соціальних якостей людини, продукт суспільного розвит-ку та включення індивіда в систему соціальних зв’язків у ході активної діяльності та спілкування”. Згідно з цим поглядом особистість розвивається із біологічного організму виключно завдя-ки різним видам соціального та культурного досвіду.
Загальні соціальні умови існування активно впливають на якості особистості як об’єкта соціальних взаємозв’язків та їх діяльного суб’єкта. Важливим компонентом впливу на особистість виступають економічні відносини. У нашому суспільстві — це перехід до ринкової економіки, співіснування різних форм власності, загос-трення конкуренції на ринку праці тощо.
Соціокультурне життя суспільства, в тому числі політичні та ідеологічні відносини теж виступає компонентом загальних соціальних умов, причому культура акумулює традиції, що склалися історично в даному суспільстві. Соціальна стратифікація та суспільний розподіл праці — це теж важливі елементи, які зумовлю-ють усі соціальні відносини.
Ще один компонент загальних умов існування особистості — рівень розвитку громадянського суспільства, соціально-політичний устрій, стан інших соціальних інститутів (наприклад, освіта).
Ці найбільш важливі компоненти загальних соціальних умов детермінують специфічні соціальні умови буття людей.
Є ще дві важливі індивідуальні характеристики — стать та вік індивідів, стадії їхнього життєвого циклу. З цієї точки зору вони та-кож мають соціальний еквівалент і повинні бути включені до схеми, тому що бути чоловіком чи жінкою, перебувати в тій чи іншій стадії життєвого циклу означає виконувати різні соціальні функції.
Аналіз соціальної та соціально-психологічної структури особистості показує, що діяльність особистості зумовлюється не тільки зовнішніми факторами, але й внутрішніми її установками. У зв’язку з цим постає задача більш детального аналізу такої діяльності, яка проявляється перш за все у виконанні особистістю різних соціальних функцій.
При аналізі діяльності особистості та її місця в суспільстві часто використовується поняття “соціальний стан”. Якщо це поняття співвіднести із соціальною роллю, то останню можна розглядати як функцію соціального стану.
Поняття “соціальний стан” є атрибутивним, що виражає тільки приналежність особистості до тієї чи іншої спільноти та через неї — до суспільства в цілому. Але воно не розкриває її функцій, тому не вигідне для соціологічного аналізу особистості, особливо якщо роз-глядати його у взаємозв’язку з іншими поняттями.
Соціальну роль особистості в поєднанні з її соціальним станом найбільш повно висвітлює поняття “соціальний статус особистості”. Воно влучно поєднує в собі як функціональну, так і оціночні сторо-ни, показує, що особистість може робити, що робить, результати її дії та як вони сприймаються іншими людьми, а також суспільством.
Соціальний статус — це відносне становище (позиція) індивіда або групи в соціальній системі. Це поняття характеризує місце особистості в системі суспільних відносин, її діяльність в основних сферах життя, та, врешті-решт, містить оцінку діяльності особистості з погляду суспільства, яка проявляється в конкретних кількісних та якісних показниках (зарплата, нагороди, звання, привілеї тощо), а також самооцінку, яка може або не може збігатись з оцінкою суспільства або соціальної групи.
Проблема соціального статусу має не тільки теоретичне, але й практичне значення. У житті нерідко зустрічаються приклади хибно усвідомленого або присвоєного статусу. Тією чи іншою мірою психологія споживача пов’язана із зовнішніми матеріально-предметними формами затвердження статусу особистості. Соціальний ста-тус у значенні норми та суспільного ідеалу має великі потенційні можливості при розв’язанні задач соціалізації особистості, оскільки орієнтація на досягнення більш високого соціального статусу стимулює соціальну активність. Серйозну проблему становить пра-вильне усвідомлення особистістю свого соціального статусу. Якщо соціальний статус особистості сприймається неправильно, то люди-на орієнтується на ворожі його соціальному оточенню зразки поведінки.
У цьому зв’язку можна розглянути дві крайності в оцінці особистістю свого соціального статусу. Низька статусна самооцінка, як правило, пов’язана зі слабкою протидією зовнішньому впливу, з конформізмом. Такі люди, як правило, не впевнені у собі, частіше впадають у песимістичний настрій. Висока оцінка, навпаки, частіше пов’язана з активністю, заповзятливістю в своїх силах, життєвим оптимізмом. Виходячи з вищенаведеного, доречно ввести поняття статусної самооцінки, як істотної характеристики особистості в цілому.
Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і всі, хто йо-го оточуює, чекають від нього виконання ролей згідно із цими ста-тусами. У такому розумінні “статус” і “роль” — це дві сторони од-ного феномена: якщо статус — це сукупність прав, привілеїв та обов’язків, то роль — дія в рамках даної сукупності прав та обов’язків. Так ми підійшли до розкриття суттєвого навантаження поняття “соціальна роль”.
Дане поняття широко використовується в концепціях, які ото-тожнюють діяльність людини із розігруванням певних стандартних ролей у стандартних ситуаціях.
Поняття “соціальна роль” і “гра” відображують певні життєві ситуації, що повторюються. Наприклад, за їх допомогою вдається точніше змалювати факти пристосування людини до конкретних умов. Окрім того, “ролева теорія” непогано пояснює феномени відчуження та конформізму.
Досліджуючи відповідність індивідуальної мотивації суспільним нормам і цінностям, а також дотримання людьми встановлених пра-вил, послідовники ролевої теорії широко використовують ситуацію актора та ролі (або двох акторів). При цьому часто посилаються на відомі слова із п’єси В. Шекспіра:
Весь світ театр,
В ньому жінки, чоловіки — усі актори.
У них є виходи, уходи.
І кожен не одну тут грає роль.
Дитина, школяр, юнак, коханець, солдат, суддя, старий.
Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, поведінка може або відповідати, або не відповідати очікуванню. Від актора вимагаються певні дії залежно від визначеної ролі.
За умови, коли суспільство ставить перед своїми громадянами певні вимоги, їм також доводиться завжди пристосовуватися, тобто “грати роль”. У результаті й виникають так звані рольові ситуації, завдяки яким визначаються інтереси та мотиви поведінки людей.
Важливе значення в теорії ролей має питання про механізм засвоєння суб’єктом досвіду його взаємовідносин із соціальною дійсністю, тобто про те, як роль формує “Я”. Скажімо, молодий спеціаліст, який не має виробничого досвіду, розпочне свою діяльність із деякого наслідування. Звичайно, через деякий час він сам стане спеціалістом і вже не гратиме роль за принципом наслідування, а виконає її творчо. Таким чином, виникає зворотний вплив людини на роль, що виконується. Отже, соціальна роль — це те, що очікується в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі.
Справді, у поведінці людини завжди є дещо наперед задане, стандартизоване. Логічно прийти до висновку, що процес форму-вання особистості означає перевтілення в різні соціальні ролі. Проте абсолютизація значення соціальної ролі може призвести до визнання відчуження особистості.
Ролева концепція прояснює багато аспектів у соціології особистості, проте від неї не можна вимагати всебічного обгрунто-ваного з’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда. “За межами драми, — писав П. А. Сорокін, — не може бути ролі, оскільки роль можлива лише в контексті всіх ролей. Щоб не робив ізольований індивід, ніяка із його дій не являє собою ані соціального явища, ані найпростішого утворення. Роль може стати соціальною лише за наявності соціальної матриці”.
Критерії типізації особистості, механізм її соціалізації. Однією з центральних задач соціології особистості є розробка типізації особистості. Вивчаючи різні групи людей та їх соціальні функції, соціологія не може абстрагуватися від індивідів, із яких ці групи складаються. Причому її цікавить не стільки конкретна поведінка окремої людини, яка зумовлена його індивідуальними якостями, скільки узагальнене, ТИПОВЕ, виражене в сумі окремих ознак, що притаманні більшості. Інакше кажучи, проблема полягає в тому, щоб визначити риси деякої абстрактної особистості, яка найбільш повно виявить сутність даної соціальної групи. Можлива, звичайно, екстраполяція цих якостей на окрему особистість, що взята за мо-дель. Проблема типового як відображення загального в окремому добре розроблена в художній творчості. Багато літератерних персо-нажей тому так довго й зберігають свою значущість, що виражають дещо більше, аніж конкретну особу та конкретний характер (гамлетівський, донкіхотівський типи тощо).
В. А. Ядов, указуючи, що соціальний тип особистості — це продукт складного поєднання історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людей, виділив, окрім ідеального, так званий базисний тип, що найкращим чином відповідає об’єктивним умовам сучасного етапу суспільного розвитку, а також — модальний тип.
Із базисним типом пов’язана система соціально-правових і мо-ральних норм, які відображені в конституціях, законах, у суспільній свідомості, різних типах світосприйняття тощо.
Характеристика базисного типу особистості відповідає на запи-тання: яким крітеріям повинна відповідати особистість, щоб суспільство могло розвиватися з максимальною ефективністю? Якщо взяти ту чи іншу соціальну групу, то в ній неважко виділити особистість із характеристиками, що найбільш повно відображають умови та закономірності функціонування даної групи.
Типологія, яка характеризує модальні типи особистості, показує, які з них займають домінуюче положення в суспільстві або соціальних групах.
Що стосується конкретних типологій особистості, то тут є цікаві підходи та вирішення, які стосуються переважно зарубіжної соціології. Так, деякі вчені виділяють наступні шість типів особистостей: теоретичний, екномічний, політичний, соціальний, естетичний, релігійний. За основу виділення цих типів беруть соціальні орієнтації, що переважають (певні диспозиції). Наприклад, тип економічного індивідуума характеризується пошуком власної матеріальної забезпеченості тощо.
Широко розповсюджені типології, які об’єднують типи особи-стостей як носіїв (ознак) певних спільнот (класів, соціальних груп): робітники, службовці, студенти тощо. Слід також виділити маргінальний тип особистості, яка розірвала зв’язок зі своїм соціальним оточенням, але не адаптувалася до нового.
Нині в нашій державі відбувається докорінний перелом особистісно-типологічної структури суспільства, змінюються соціальні статуси соціальних груп і соціальних типів особистостей. Практично сьогодні нові базисні типи особистості ще до кінця не сформовані. Певне розповсюдження отримала людина торгового типу, що робить гроші на різниці цін або одержує їх за допомогою різноманітних махінацій, а то й за допомогою злочинів. Засоби масової інформації та судові інстанції підкреслюють факт широкого розповсюдження мафіозного типу особистості, що загрожує важки-ми наслідками для суспільства.
Соціальна активність особистостей. Положення про те, що поведінка людини соціально детермінована і що сама вона є об’єктом соціальних відносин, тобто дій, що йдуть з боку суспільства та його інститутів, становлять тільки частину проблеми взаємодії лю-дини й суспільства. Інша частина стосується впливу людини на суспільство та передбачає розгляд людини як суб’єкта суспільних відносин. Це означає, що людина одночасно повинна розглядатися як активно діюча особа, здатна змінювати та постійно видозмінювати навколишнє середовище.
Щоб краще усвідомити вищезазначене проведімо порівняння з тваринами. Якщо тварина не може пристосуватися до заданих при-родою умов — вона вмирає, оскільки не в змозі поміняти середови-ще існування. Це може зробити тільки людина.
Щоб не бути іграшкою в руках різних соціальних сил, людині потрібні відповідні умови, які стосуються як особистості, так і суспільства. І, насамперед, необхідні знання соціальних процесів, потрібні спільні зусилля об’єднаних у спільноти людей. Іншими словами, необхідні відповідні економічні, політичні, соціальні та духовні передумови.
Саме із цим і пов’язана проблема соціальної активності особистості як необхідної передумови здійснення нею своєї функції суб’єкта (творця) суспільних відносин. Соціальну активність особистості можна розглядати в двох основних аспектах.
Перший аспект припускає розгляд якостей особистості, зумов-лених у першу чергу її природними даними та збагачених рисами, які формуються в процесі виховання, освіти, спілкування та практичної діяльності.
Другий аспект виходить із розуміння активності як деякої конкретної міри діяльності. У такому разі активність може бути ви-ражена у відповідних кількісних показниках і тому часто стає пред-метом соціологічних досліджень. Прикладом може слугувати вимір трудової (виробничої) активності. Виходячи із цього, можна при-пустити матричний підхід до активності, тобто аналіз її у верти-кальному та горизонтальному зрізах. При вертикальному зрізі вра-ховуються рівні активності, її інтенсивність, а при горизонтальному — її види. Можливі різні життєві ситуації: людина повністю зайнята своєю професійною діяльністю й нічим іншим не цікавиться; але буває і навпаки, коли докорінні інтереси особистості виходять за межі її професійної діяльності і всю свою енергію людина спрямовує на заняття справою, ніяк не пов’язаною з її професією.
Основні види активності збігаються з основними сферами суспільного життя — трудовою, соціально-політичною, сімейно-побутовою, дозвіллям тощо.
Постає питання: чи всяка активність може оцінюватися як соціальна? Якщо мати на увазі зумовленість активності соціальним середовищем, то відповідь буде позитивна, незалежно від того, в якій формі — індивідуальній, груповій, організаційній або стихійній — вона проявляється. Навіть злочинна діяльність нерідко має соціальну зумовленість. Проте, якщо розглядати мотиви, зміст, цілі та спрямованість активності, то її можна оцінювати як соціальну чи асоціальну. Остання часто характеризується як антисуспільна поведінка. Критерієм соціальної активності виступають результати діяльності (тобто характер змін існуючої ситуації, які досягаються в результаті затрат людиною енергії), співвіднесення із суспільними інтересами, тобто інтересами інших людей, груп, суспільства.
Антиподом соціальної активності в цьому розумінні є соціальна пасивність, бездіяльність, байдужість до оточуючої дійсності.
Розглядаючи змістовну сторону соціальної активності, немож-ливо не враховувати ставлення особистості до об’єкта своєї діяльності. Найвищим проявом соціальної активності у цьому розумінні є творчість. Як правило, дослідження культури персоніфіковані, пов’язані в нашій свідомості з особистістю творця, що особливо відчувається у літературно-художніх творах, у наукових дослідженнях, образотворчому мистецтві. Відмітимо і такий аспект: можливе творче ставлення до всіх видів діяльності, навіть до слабоперсоніфікованих. Багато що тут, звичайно, залежить від здібностей, таланту людини, але й ті, й інші вимагають великої напруженої праці.

 

Яндекс.Метрика >