...
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ СПІВДРУЖНОСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ PDF Печать E-mail

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ
ТА СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ
СПІВДРУЖНОСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ


Після розпаду СРСР розвіялись ілюзії перших років про швидке включення національних економік молодих незалежних держав у світове господарство, про адекватну заміну міжреспубліканських господарських зв'язків, що склались за роки існування СРСР, про самостійний вихід на світовий ринок. Поступово прийшло усвідомлення вигоди і, більше того, безальтернативності відновлення вже в рамках Співдружності економічних зв'язків у нових ринкових формах, на основі взаємної вигоди, рівноправності і дотримання балансу інтересів партнерів. Всі ці чинники сприяли переговорам глав незалежних держав і укладенню в 1991 р. Договору про Співдружність незалежних держав (СНД). Україна спочатку була на правах асоційованого члена
снд.
Процеси після розпаду тоталітарного режиму показали, що під впливом історичних, географічних, соціально-економічних, політич-
них, культурних та інших чинників держави, що входять до складу СНД, є одна для одної стратегічними партнерами. Численні труднощі етапу становлення державного суверенітету та корінних соціально-економічних перетворень об'єктивно привели країни СНД до розуміння стабілізуючої ролі взаємних зв'язків як найважливішої передумови виходу національних економік з глибокої кризи, забезпечення їх подальшого стійкого розвитку й реінтеграції в нових
• геополітичних умовах.
Дедалі актуальнішими ставали вимоги зберегти виробничо-технологічні зв'язки, які існували раніше. Вони обґрунтовувалися
• наявністю єдиної мережі транспортних комунікацій та інформаційних систем з високим ступенем інтеграції науково-технічного потенціалу, спільністю технічних умов виробництва, єдністю використання стандартів, коопераційними зв'язками та іншими умовами.
Договір про створення Економічного союзу, підписаний 24.09.93р., виявився закономірним і об'єктивним підсумком процесів, 'що відбуваються в СНД і заклав основи узгодженої стратегії щодо подолання кризових явищ та реформування економічної сфери СНД. Головною особливістю Договору є проголошення принципу поваги до суверенітету кожної держави і невтручання у справи одна одної, поважання прав і свобод людини, незастосування будь-яких видів економічного тиску у взаємовідносинах.
Економічна політика країн СНД характеризується як загальними для ринкових перетворень складовими (лібералізація цін і зовнішньоекономічної діяльності, досягнення конвертованості націо-нальних валют і приватизація державної власності), так і елементами, які відображають специфічні прагнення нових держав (послабити свою залежність як від колишнього центру, так і одна від одної насамперед у сировинній, продовольчій і військовій галузях, а також у галузях промисловості, задіяних раніше в програмах дублювання виробництв).
Реалізація цієї економічної політики супроводжується і негативними явищами: приватизація власності породила некерованість і безвідповідальність в економічній сфері і розвіяла надію на швидку реалізацію ринкових стимулів у підприємницькій діяльності, лібералізація цін зумовила невигідність багатьох коопераційних зв'язків, а лібералізація зовнішньоекономічної діяльності та валютної політики виявили неконкурентоспроможність більшості виробництв і цілих галузей легкої, харчової промисловості, машинобудування. Як наслідок - скорочення ВВП і втрата державою можливості виконувати свої управлінські функції, особливо в соціальній сфері (табл. 100).
Як видно з таблиці, Україна займає друге місце за загальним обсягом ВВП серед країн СНД і сьоме - за його величиною на одного жителя.
Економічні відносини країн СНД мають здійснюватись відповідно до моделі економічного співробітництва, яка полягає в подальшій економічній взаємоінтеграції при збереженні політичної незалежності країн і без втручання політики в економіку. Реалізація цієї принципової моделі слугуватиме вдосконаленню економічних відносин країн СНД. Для цього необхідна система колективних скоординованих заходів у межах Співдружності, що Грунтується на принципах рівноправності, взаємної вигоди, взаємної заінтересованості у спільному виході з економічної кризи. У системі цих заходів мають бути взаємопогоджені нормативні акти, які б визначали торговельно-економічні відносини, режими найвищого сприяння, порядок функціонування грошової та валютно-кредитної систем тощо.

Нині найбільш реальною є теза про те, що необхідно докласти максимум зусиль до того, аби СНД функціонувала в якості регіонального об'єднання пострадянських держав, котрі мають спільні інтереси.
Поки що це об'єднання виконує регулювальні функції на пострадянському просторі, запобігаючи або згладжуючи суперечності та воєнні конфлікти, що виникають між учасниками Співдружності, тією чи іншою мірою підтримуючи міжгосподарські зв'язки, що склалися у межах колишнього СРСР. Дійсна інтеграція економічного простору пострадянських держав, нова структура зв'язків і склад учасників більш реально визначаться лише на основі взаємної вигоди, розвитку ринкових відносин як усередині держав, так і між ними. Прискорювати ж дії з інтеграції означає насамперед приректи себе на невдачу, демонструвати перевагу політичних, військових та інших інтересів над економічною діяльністю.
У діяльності СНД спостерігались періоди активності і спаду. З 1997 р. дезінтеграційні процеси різко прискорились. Росія, яка завжди була і є гегемоном у Співдружності, виявилася нездатною зробити цей форум інтеграційним співтовариством рівноправних держав.
Які основні причини невдач СНД в тому її вигляді, в якому вона існувала досі?
Криза СНД зумовлена генетичне: співдружність була створена на заміну ліквідованого СРСР, проте в її основу не була закладена принципово нова концепція. За цих умов усі проекти інтеграції, по суті своїй різнорідні, були приречені на провал.
СНД не вистачає єдиної провідної ідеї, вона не є співдружністю ні цінностей, ні інтересів. У міру зміцнення власної державності інтереси й політика держав-учасниць розходяться все далі, в галузі зовнішньої політики й політики безпеки так само, як і в зовнішньоекономічних зв'язках. Довіра до СНД і зв'язки всередині її дедалі більше втрачаються ще й тому, що не досягнуто серйозного успіху у вирішенні національних конфліктів (Придністров'я, Абхазія, Нагірний Карабах).
Нарешті, не вдалося реалізувати ідею поступової економічної інтеграції за моделлю Європейського Союзу. Великі відмінності в характері і темпах перетворень у країнах СНД роблять фактично неможливим їх взаємодію на основі єдиних економічних правил. В умовах ринкової економіки свіжі імпульси до нової інтеграції зумовлюються природними, а не нав'язаними в наказовому порядку інтересами суб'єктів економіки.
Особливе місце у Співдружності, враховуючи орієнтацію на Захід, Росія та інші країни надають Україні. Інколи Росія навіть йде на політичні та економічні поступки, бо знає, що без України як найбільш вагомого партнера СНД була б неповноцінною.
Специфіка переходу України до ринку зумовила і низку своєрідних форм реалізації загальносвітових тенденцій. Вони визначаються економічними зв'язками у межах СНД, стартовим'полем переходу України до ринку, тривалими і короткотерміновими факторами наці-онального економічного життя.
Україна стала центром, навколо якого групуються держави, з тих чи інших причин не зацікавлені у сприянні інтеграційним процесам в СНД або тих, що бажають дистанціюватись від Росії в економічному або політичному плані. Міжнародні зв'язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в економічному, науково-технічному і культурному, військово-стратегічному співробітництві, Ь міжнародному туризмі та інших формах.
Політична й географічна близькість до пострадянських держав, підкріплена угодами СНД майже з усіх глобальних питань багатостороннього співробітництва, зумовлює орієнтацію української зовнішньої торгівлі на ринки саме цих країн. Втім, роки існування СНД засвідчили, що Співдружність у передбачуваному вигляді остаточно так і не відбулася, оскільки її координуючі органи практично не мали впливу на розвиток економік країн-учасниць. Елементи інтеграції ви-никали переважно за рахунок двосторонніх угод.
Співробітництво в межах СНД дало змогу досить швидко заповнити правовий вакуум у відносинах між ними. Спробувавши без особливих успіхів самостійно пробитися на світові ринки, країни пострадянського простору знову повернулися обличчям одна до одної. Було укладено багато угод між державами і створено особливі підст-руктури - Союз Росії та Білорусі, Митний і Центрально-азійський економічний союзи, ГУУАМ-альянс Грузії, України, Узбекистану, Азербайджану і Молдови як консультативний орган. У стратегічному партнерстві держав цього альянсу, поряд з геополітичними міркуваннями, координація торгово-економічного співробітництва в рамках ГУУАМ дає змогу Україні отримувати нафту з Азербайджану, прокласти зручний маршрут для її транспортування; Грузії, Україні та Молдові - мати доступ до альтернативних джерел енергоресурсів і стати важливою ланкою в їх транзиті. На підставі цього можна стверджувати, що СНД поступово перетворюється на багаторівневий блок з різним ступенем участі окремих країн в інтеграційних процесах. Через це показники торгівлі Росії з членами Співдружності у кілька разів поступаються обсягам її економічно-торговельного співробітництва з іншими країнами світу.
Частка загального зовнішнього товарообігу України в рамках Співдружності становить близько 10% від сумарної величини товарообігу на її теренах, що не відповідає українському потенціалу.
З усіма державами СНД Україна встановила нульові ставки митних зборів, як це й записано в угодах. Обмеження стосуються лише деяких груп товарів з 140-200 найменувань в торгівлі з Росією, Білоруссю, Казахстаном та Узбекистаном. Ці обмеження обумовлені у відповідних протоколах.
Хоча на практиці часто трапляється інакше. Країна в односторонньому порядку запроваджує вивізне мито, керуючись власними як економічними, так і політичними інтересами. Росія, наприклад, запускає в дію такий механізм: знаючи, що більшість її партнерів по СНД змушені купувати сировину саме у неї та користуючись тим, що розрахунки за продукцію здійснюються на пільгових умовах, час від часу змінює величину експортного мита, тоді як документами Співдруж-ності передбачене колегіальне розв'язання цього протиріччя. Коли якась країна впроваджує мито в односторонньому порядку, представники держав-учасниць Співдружності мають більшістю голосів або затвердити таке рішення, або заборонити його. У принципі обмежити режим вільної торгівлі може кожна країна, однак лише після переговорів і укладення відповідної угоди. Проте, як зазначалося вище, винятки з правила дедалі частіше стають, власне, правилом. Переговори тривають, а торгівля здійснюється вже за новими тарифами. Ось і виходить, що зона вільної торгівлі з СНД окреслена фрагментарне і, маючи фіскальний характер, не стимулює розвитку конкурентного середовища. Іншими словами, класичні економічні форми прилаштовуються до не зовсім класичних реальних умов.
Тому сьогодні передовсім стоїть питання про інтеграцію на економічних засадах у межах зони вільної торгівлі. Саме таку ініціативу України було закладено до відповідної угоди від 2.04.99 р. За умови її ратифікації унеможливиться запровадження одностороннього експортного та імпортного мита і гармонізуватиметься вплив ПДВ на зовнішню торгівлю усіх членів Співдружності. Це приблизно на 80% відповідає нашим стратегічним інтересам. Бо скасування ПДВ з імпортованої в Україну російської сировини означає зменшення ціни готової вітчизняної продукції, адже ці ресурси становлять у ній досить значну частку. Однак вирішення цього питання потребує величезних зусиль при його лобіюванні - створення повноцінної зони вільної торгівлі, зокрема на теренах СНД, є насамперед усвідомленим політичним кроком і вимагає дотримання твердого політичного курсу.
Економіка й товарно-грошові відносини держав СНД дуже пов'язані, про що засвідчила фінансова криза в Росії у серпні 1998 р. Вона вплинула на експортні операції, стан платіжних балансів, збільшила інфляцію, сповільнила темпи економічного зростання, а в Україні й Молдові спричинила падіння виробництва. Іноземні інвестори поча-
ли набагато стриманіше ставитися до капіталовкладень в країни СНД через зростання нестабільності й неясності перспектив.
У ряді країн СНД виникли настрої на користь розробленян спільних механізмів протидії негативним тенденціям у зовнішньоекономічній сфері, зокрема реалізується ідея створення багатостороннього клірингу (системи безготівкових розрахунків).
Доцільне також використання лізингу^ як додаткового й перспективного договірно-правового інструменту пожвавлення економіки й інтеграційних процесів в економічному просторі СНД. Ринок лізингових операцій тут оцінюється експертами як надзвичайно місткий і здатний забезпечити значні доходи його учасникам, а також відчутний соціальний ефект. Міждержавний лізинг сприятиме оптимальному взаємному проходженню продукції всередині країн СНД і створить сприятливі умови для підтримання платоспроможного попиту на неї. Міждержавний лізинговий ринок динамічно залучатиме дедалі ширше коло учасників лізингового процесу в СНД.
Нині в рамках СНД для нових незалежних держав реально прийнятною і дієвою є інтеграція за «інтересами». Цьому сприяють і основоположні документи СНД. Вони не наділяють це міжнародно-правове об'єднання повною мірою або його окремі виконавчі органи національними повноваженнями, проте визначають дієві механізми реалізації прийнятих рішень. Форма участі держав у Співдружності практично не покладає на них ніяких зобов'язань. Так, відповідно до Правил процедури Ради глав держав і Ради глав урядів СНД, будь-яка держава, що входить у неї, може заявити про свою незаінтересованість у тому чи іншому питанні, і це не розглядається як перешкода для прийняття рішень, а дає змогу кожній державі вибирати форми участі в Співдружності та напрями співробітництва.
Значна відмінність у рівнях соціально-економічного розвитку держав, напрямі і темпах економічних і політичних реформ, зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних орієнтацій, неврегульовані міждержавні й міжнаціональні конфлікти стоять на заваді інтеграційних процесів в СНД. На пострадянському просторі поки що немає тих стимулів, які були притаманні та привели до успіху інтеграцію держав у рамках Європейського Союзу.
На інтенсивність і спрямованість інтеграційних процесів у Співдружності значнюю мірою впливає також внутрішньополітична боротьба національної еліти, що формується, за політичну владу в країні. Не випадково інтенсивність інтеграційних зустрічей, заяв і документів, як правило, зростає напередодні проведення президентських і парламентських виборів у зв'язку із загостренням соціально-економічної і внутрішньополітичної обстановки.
Одним з основних чинників впливу на інтеграційні процеси в СНД є різне розуміння мети й завдань створеного об'єднання пострадянських держав, доцільність самої інтеграції основних принципів і темпів її реалізації в різних сферах діяльності. Аналіз офіційних документів і висловлювань керівників держав-учасниць з проблем розвитку інтеграційних процесів у Співдружності допомагає уявити спектр інтересів і уподобань, прогнозувати перспективи існування та розвитку цього регіонального об'єднання держав.
Україна розглядає Співдружність як консультативний орган і відкидає спроби зробити його наддержавним, вважаючи, що в межах СНД вона не змогла вирішити жодної проблеми, тому надає перевагу розвитку відносин на двосторонній основі. При цьому Україна виступає проти угруповань усередині Співдружності, проти політики «різних швидкостей» в інтеграційних процесах, за створення зони вільної торгівлі. Вона також продовжує курс на інтеграцію з країнами Європейського Союзу.
Всередині Співдружності і далі існуватимуть об'єднання окремих держав з більш тісними Інтеграційними зв'язками. При цьому важливо, щоб їх мета і завдання не вступали в суперечність із спільними цілями і завданнями Співдружності, особливо в економічній та гуманітарній сферах, у боротьбі із злочинністю і наркобізнесом, захисті навколишнього природного середовища.
Створення зони вільної торгівлі є одним з найтриваліших явищ в історії СНД. Ще в жовтні 1994 р. глави держав Співдружності, засвідчивши своє бажання діяти у спільному економічному просторі, підписали відповідну угоду. Втім, дуже швидко ідеї економічного прагматизму взяли гору над тими, які сподівалися цією угодою зцементувати неміцний ще фундамент Співдружності.
Кожна з держав колишнього Союзу вважала за краще поодинці розв'язувати свої економічні проблеми, шукаючи партнерів переважно за межами пострадянського простору, плекаючи надію на вступ до ВТО (Всесвітньої торгової організації ), приплив валютних інвестицій.
Обвальне падіння обсягів торгівлі між країнами - членами СНД (приблизно на третину в 1999 р. порівняно з попереднім ) змусило її лідерів знову повернутися до давньої ідеї, без здійснення якої від самої Співдружності залишаться по суті самі декларації. У 1999 р. на самітах СНД було підписано нові обнадійливі документи про зону вільної торгівлі, які ратифікували 8 з 11 членів СНД, крім Азербайджану, Грузії та Росії. Зрозуміло, що саме позиція Росії, найбільшого торгового партнера в межах СНД, робить оптимістичні очікування дещо передчасними У бюджеті Росії на 2000 р. не передбачено дії угоди про зону вільної торгівлі. Як і раніше, тут застосовують політику по-
трійного стандарту цін у зовнішній торгівлі: для далекого зарубіжжя, для партнерів по Митному союзу СНД І для інших членів СНД, зокрема України. Все це, звісно, суперечить договору про вільну торгівлю, укладеному між нашими країнами в 1993 р., і аж ніяк не узгоджується з рішеннями президентів країн - членів СНД запровадити вже з 2000 р. на теренах СНД зону вільної торгівлі.
Створення зони вільної торгівлі передбачає реалізацію країнами СНД комплексу відповідних заходів. Невиконання хоча б одного з них поставить під загрозу успіх усього проекту. Цей процес має деякі об'єктивні причини і пов'язаний з певними труднощами. Головним є те, що держави СНД переживають системну соціально-економічну кризу, в них відбуваються реформування економічних і суспільних відносин, утвердження демократичних основ управління. Держави СНД значно відрізняються одна від одної за структурою економіки і ступенем її розвитку. У значній частині свого експорту вони виступають як конкуренти стосовно одна одної на зовнішніх ринках, про що свідчать, наприклад, складні переговори про придбання або транспортування через Росію нафти із Азербайджану і Казахстану, природного газу із Туркменістану.
Скорочення взаємної торгівлі між країнами СНД і вибір торговельних партнерів зумовлюються такими чинниками, як великі відстані перевезень та високі залізничні тарифи. Саме з цих причин нині продукція із Казахстану, Киргизстану або Узбекистану для України коштує в 1,5 раза дорожче, ніж аналогічна із Польщі, Угорщини та Німеччини.
У торгівлі з країнами СНД Україна має від'ємне сальдо балансу на продукцію виробничо-технічного призначення, а структура українського експорту є неефективною.
Україна експортує до країн СНД кам'яне вугілля, чавун, сталь, прокат чорних металів, залізну й марганцеву руди, самородну сірку, цемент, сіль, промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори, автомобілі, трактори, сільськогосподарську техніку, продукцію хімічної промисловості, цукор, масло, м'ясо, фрукти, консерви тощо. У загальному обсязі вантажів, які щороку вивозять з України до СНД, найбільшу частку становлять коксівне вугілля і чорні метали. Більше 70% цієї продукції одержує Росія.
Шлях сировинного розвитку, по якому вимушені йти більшість країн СНД, не дає їм змогу розширювати їхню взаємну торгівлю. У 1998 р. частка взаємної торгівлі країн СНД в її загальному обсязі становила 31,1% ($ 57,9 млрд) і в порівнянні з попереднім роком знизилася на 1,5%. При загальній тенденції до скорочення взаємної торгівлі кра-І'ни Співдружності визначають свої пріоритети і в її межах. Так, в експортно-імпортних операціях Білорусі, України, Молдови в остан-
ні роки значно зменшилася частка інших держав за рахунок збільшення частки Росії (табл. 101).
В Україну Росія постачає нафту, газ, деревину, папір, деякі марки чорних і кольорових металів, машини, устаткування та іншу продукцію.
Білорусь постачає Україні трактори, вантажні автомобілі, електронно-обчислювальні машини, мінеральні добрива, деревину, папір.
Добрі стосунки існують між Україною і Казахстаном, який експортує в Україну руду, кольорові метали, азбест, металопрокат, шкірсировину, нафту. Україна вивозить у Казахстан граніт, сільськогосподарську техніку, акумулятори, компресори, обладнання для гірничорудної промисловості, залізничні цистерни, продукти, продукцію легкої промисловості. Обговорюється питання про створення спільного виробництва ядерного палива, освоєння космосу та відродження проекту космічного корабля багаторазового користування «Буран».

Майбутнє СНД не може не зачіпати інтересів таких двох великих країн, як Україна й Узбекистан, між якими підписано Договір про економічне співробітництво на 10 років. Узбекистан - наймолодший член ГУУАМ. Головна продукція, що надходить з Узбекистану, -бавовна. На 2000 р. він має намір збільшити поставки її в Україну на 20%. Україна відправлятиме в Узбекистан метал, труби, медичні препарати, вогнетривкі матеріали, феросплави та військову техніку.
Стратегічне партнерство налагоджується між Україною та Азербайджаном, адже він належить до альтернативних джерел постачання нафти в Україну. Українсько-азербайджанська правова база налічує майже 60 документів. Азербайджан заінтересований у транспортуванні нафти на Захід через використання Одеського нафтотерміналу та нафтопроводу Одеса-Броди. Він також експортує в Україну алюмінієвий прокат, тютюн, фрукти, вино.
Тісне співробітництво існує між Україною та Грузією. Обидві країни визнають особливу перспективність розвитку та поглиблення партнерства в рамках Балто-Чорноморського співробітництва і станом функціонування ГУУАМ, забезпечення програм формування транспортного коридору Європа-Кавказ-Азія, транспортування каспійської нафти в Європу, функціонування поромної переправи Іллічівськ-Поті.
Позитивне сальдо торговельного балансу України з Грузією є значним. Україна експортує в Грузію прокат чорних металів, промислове обладнання, металорізальні верстати, товари широкого вжитку, цукор, спирт, борошно; Грузія до України - руди кольорових металів, тканини, вино, цитрусові, виноград, сухофрукти, чай. У Тбілісі успішно функціонує українська школа ім. М.Грушевського.
Останнім часом налагоджується співробітництво між Україною і Туркменістаном, який за запасами газу займає перше місце серед середньоазіатських країн. Головна проблема доставки туркменського газу в Україну - транспортування його найкоротшим шляхом. Росія запропонувала найдовший з трьох можливих маршрутів по її території, а визначені нею тарифи транспортування енергоносіїв роблять цей транзит невигідним. Україна заінтересована також в імпорті туркменської бавовни, каракулю і килимових виробів. Вона зобов'язується, у свою чергу, поставляти гірничодобувне обладнання, сільськогосподарські продукти та іншу продукцію.
Добросусідські відносини встановилися між Україною і Молдовою. Україна допомагає Молдові в переговорному процесі відносно врегулювання конфлікту в Придністров'ї, адже на лівобережжі Дністра і на півночі республіки проживає багато українців. Молдова займає одне з провідних місць в СНД за виробництвом винограду, напоїв з нього, фруктів, консервів, ефірної олії тощо. Звісно, ця продукція по-
трапляє на український ринок. З промислових товарів Молдова постачає продукцію приладобудування, килими та інші вироби, Україна в Молдову -енергоносії, продукцію машинобудування та сільського господарства.
Між Україною і Таджикистаном укладено угоду про співробітництво в алюмінієвій промисловості. Україна постачає глинозем для Таджицького алюмінієвого комбінату (з Миколаївського глиноземного заводу^, а Таджикистан - бавовну Херсонському бавовняному комбінату. Йдеться про спільне підприємство з виробництва бавовни. Україна постачатиме сюди також гідроенергетичне обладнання, сільськогосподарські машини. Уряд Таджикистану розглядає можливість створення спільного підприємства з виробництва та реалізації української сільськогосподарської техніки, а також машинно-технологічних станцій (МТС), що надаватимуть її в лізинг.
Обсяги торгівлі України в межах СНД мають тенденцію до зниження: лише за 10 місяців 1999 р. порівняно з таким же періодом 1998 р. вони зменшилися з $ 9,434 млрд до $ 6,334 млрд, з Росією -відповідно показники становлять 7,681 і 4,809 млрд. Цей процес почався ще з 1997 р. (табл. 102).

Умовна економія в торгівлі з країнами СНД за рахунок перевищення світових цін над цінами ввезення-вивезення досить помітна. При рівні світових і внутрішніх цін, який склався, Україні економічно вигідно мати з країнами СНД від'ємне торговельне сальдо, тобто закуповувати продукції більше, ніж продавати, оскільки значну частину цієї величини становлять нафтопродукти. Головна заінтересованість України полягає у безмитних поставках енергоносіїв, проте Росія не бажає втрачати кошти і не поспішає робити кроки назустріч лише на догоду туманним ідеям інтеграції.
Не потребує доказів той факт, що Росія є головним торговельним партнером України (37% всього обігу). Проте з кожним роком цей показник знижується, здебільшого через перепони, які чинить Росія на шляху взаємних потоків товарів. Можна згадати й імпортне мито на цукор, тютюн, крохмальну патоку, нафту (з 1999 р. удвічі) і нафтопродукти, скраплений газ, папір, діє заборона на імпорт спирту. Росія продовжує застосовувати ПДВ на експорт товарів, у тому числі і з України.
Водночас помітно збільшується кількість товарів, які Росія вилучає з переліку товарів режиму вільної торгівлі. Так, у 1998 р. таких найменувань було 69, а на 2000 р. - 230. Якщо в цій галузі немає взаємної зацікавленості в економічній співпраці, якщо кожна країна, передовсім Росія, виходитиме лише із своїх власних інтересів, то перспектив для СНД немає.
Зважаючи на те, що зовнішня торгівля України недостатньо структуризована (мала кількість торгових представництв, торгових домів та іншого виду зовнішньоторгових організацій), відсутність досвіду й недостатнє кадрове забезпечення, а також на деструктивну роль окремих прошарків та несприятливу зовнішньополітичну ситуацію, прогнозований загальний обсяг експорту України в країни СНД може становити близько $ 7 млрд.
Україна виготовляє велику кількість науковоємкої, складної промислової продукції, яка може успішно конкурувати з товарами розвинених індустріальних країн. Це — літаки, автомобілі, трактори, комбайни, різного призначення судна, ракетні комплекси, верстати, турбіни, засоби зв'язку, електроніка, радіо- і телеапаратура тощо.
На жаль, наші конкурентні переваги не є сталими, мають кон'юнктурний характер по обмеженій групі виробів і на ринках, які не визначають справжнього рівня світової конкуренції.
До того ж варто зважити на так званий «російський слід» на цих ринках. Адже саме з Росією асоціюється колишній СРСР, саме Росії відійшли зовнішньоторгові й дипломатичні інфраструктури, саме вона набагато активніше діє на них. Тому на будь-які світові ринки ми повинні виходити з конкурентоспроможною продукцією, а не шукати невибагливих споживачів.
Нині найбільш назріло питання — кому продавати продукцію. Заходові вона не потрібна. Виходить, тільки Росії та іншим країнам СНД. Але й тут треба виважено оцінювати свої перспективи. Росія — це величезний ринок збуту, де розгортається гостра конкуренція між основними виробниками сільськогосподарської продукції. До того ж її потенційні можливості щодо виробництва продуктів харчування е величезними і починають реалізуватися.
Обмін наших сільськогосподарських продуктів на нафту і газ не може бути еквівалентним, бо значно легше встановити світові ціни на енергоносії і практично ніхто не купуватиме за світовими цінами сільськогосподарську продукцію в Україні. За такими цінами Росія знайде собі продукцію високої якості і в будь-якому обсязі в іншому місці. Тому за так званими «світовими» цінами продукція нашого аграрного сектора не конкурентоспроможна навіть на російському ринку. Продавати значно дешевше - ось що очікує на нашу продукцію. За обсягами її виробництва ми також не здатні конкурувати.
Закономірні і природні тенденції розвитку зв'язків як у межах СНД, так і зі світом у цілому за умов реформ і економічних перетворень на всьому просторі Співдружності на практиці призводять до деякого «забігання вперед» і певного послаблення співробітництва у межах СНД. Усе це впливає на стабільність економічного становища держав, призводить до скорочення товарообігу на ринку СНД, коли зростають експортно-імпортні операції з країнами світу. Так, частка товарообігу між країнами СНД у 1998 р. порівняно з 1994 р. знизилися з 35,1% до 31%. Переростаючи в закономірність, ця тенденція породжує сталу залежність більшості держав Співдружності від імпорту з третіх країн і не сприяє стабілізації розвитку економіки країн СНД. Можна констатувати факт поступової втрати ринків країн Співдружності, що також не відповідає цілям і завданням країн-учасниць.
Для вирішення проблеми стабілізації господарських зв'язків у країнах СНД доцільно використовувати нагромаджений світовий досвід економічної інтеграції. У всьому світі здобуття справжньої незалежності досягається не на шляхах до автаркії, а, навпаки, на основі активної участі в міждержавному поділі праці, економічному й науково-технічному обміні. За оцінками західних економістів, тільки за рахунок організації єдиного європейського ринку може бути забезпечено близько 5-10% зростання національного прибутку в країнах, що входять до ЄС.
Досвід створення ЄС може бути використаний країнами СНД, хоч він має свою специфіку. Реальною основою для цього є високий ступінь міждержавних коопераційних зв'язків між колишніми республіками СРСР: міжреспубліканський обмін становив 20,5% від валового національного прибутку, а в ЄС - 16%.
У червні 1999 р. фахівці з бухгалтерського обліку і аудиту та фінансисти країн СНД об'єдналися у регіональну Федерацію «Євразія». Це сприятиме реформуванню бухгалтерського та аудиторського обліку на території СНД, впровадженню міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, аудиту та етики, розвитку програм сертифікації, сприянню обміну технічною та професійною інформацією між організаціями. Штаб-квартира «Євразії» розташована у Києві.
У зовнішньоекономічних зв'язках України з державами СНД використовується така форма економічного співробітництва, як кредити. Значний інтерес для іноземних інвесторів становлять такі галузі народного господарства, як торгівля, харчова промисловість, машинобудування і металообробка, чорна й кольорова металургія, легка та хімічна промисловість, промисловість будматеріалів та будівництво.
Українські підприємці вкладають гроші переважно в економіку Росії (в підприємства хімічної, машинобудівної, металообробної, паливної промисловості та внутрішньої торгівлі). Нині на території України діє понад 2,2 тис. спільних підприємств за участю країн СНД, переважно Росії та Білорусі. Так, у межах українсько-російського співробітництва в Україні організовано складання автомобілів «Волга» та «Газель», створено СП »Газтранзит» з розвитку нових газотранспортних магістралей, завершено роботу із створення літака Ан-70, а також завершується робота над проектом «Морський старт». В Україні виробляється велика кількість сільськогосподарської техніки, яку можна поставляти в усі країни СНД. За участю білоруського капіталу діють підприємство, створене БО «Гомсільмаш» і ВАТ «Тернопільський комбайновий завод», «Атлант-Україна» за участю Мінського заводу холодильників, підприємство «Євролуч», що виробляє наручні годинники з комплектуючих АТ «Мінський годинниковий завод», котре створено в Сімферополі.
Проводиться робота з організації низки спільних підприємств із складання різних видів продукції, зокрема автобусів ЛАЗ міського типу на базі Лідського дослідного заводу «Неман», тракторних двигунів на базі заводу «Київтрактордеталь», з Інститутом електрозварювання ім. Є.Патона та ін.
Важливим елементом співпраці може стати створення в Україні вільних економічних зон. У 1999 р. в різних регіонах України, що мають великий промисловий потенціал, створено 11 вільних економічних зон, в яких для інвестиційного капіталу створено значні пільгові умови.
Помітну роль в активізації міждержавних виробничо-торгове-яьних зв'язків повинні відіграти фінансово-промислові групи і транснаціональні корпорації в галузях, які представляють спільний інтерес для більшості країн СНД (літако- і ракетобудування, важке
машинобудування, переробний комплекс і сільськогосподарське машинобудування, нафтогазодобування, транспорт і засоби комунікації).
Україна має велике розмаїття рекреаційних ресурсів, Ідо сприяє розвитку курортно-оздоровчого, лікувального, маршрутно-пізнавального та інших видів туризму. Роль нашої держави в обміні туристами незначна. У сумі доходів від туризму частка України в СНД становить понад 12 %.
В Україні таке співробітництво послідовно і незмінне підтримується на всіх рівнях. Створена І функціонує Рада прикордонних регіонів на рівні їхніх керівників. Тільки між регіонами України і Росії підписано понад 250 угод про дружбу і співробітництво.
Міжнародні аналітики відмічають, що Україна в своєму політичному виборі між Росією і Заходом остаточно зупинилась на останньому. Однак в економічному відношенні вона міцно прив'язана до Росії і в найближчому майбутньому залежатиме від неї.
Між Україною та Росією в 1999 р. підписано широкомасштабний договір. Триває співробітництво в електроенергетиці, літакобудуванні. Проте існує проблема боргів: Україна заборгувала Росії за нафту і газ, а Росія і окремі російські підприємства - машинобудівним заводам та АНТК ім. Антонова у фінансуванні спільної програми. Нині має домінувати прагматичний і разом з тим вигідний і справедливий для країн Співдружності підхід, коли є намір розв'язувати проблеми на користь обох сторін, а не за рахунок сусіда.
Між Україною і Росією існує проблема використання Чорного та Азовського морів, делімітації морських кордонів і зон рибальства, охорони цих морських басейнів від забруднення.
Великим лихом для народів і економіки України, Білорусі та Росії стала Чорнобильська катастрофа. Однак найгірше доводиться Україні, бо вона мусить самотужки вибиратися з цієї біди. Хоча Росія, як правонаступниця СРСР, мала б надати їй допомогу у розв'язанні проблеми закриття ЧАЕС, проте реальних кроків з її сторони не робиться.
Одна з головних причин стимулювання інтеграції держав Співдружності - необхідність забезпечити їх воєнну безпеку. У зв'язку з цим особливого значення набуває інтеграція у сфері оборонної індустрії - у спільних взаємовигідних і конкурентоспроможних розробках, виробництві озброєнь і військової техніки, що відповідають сучасним вимогам. Відомо, що координація підприємств ВПК СРСР була дуже тісною, але його потенціал зосереджувався переважно в Росії: із 55 тис. оборонних підприємств, конструкторських бюро і науково-дослідних інститутів в Росії було 73%, в Україні - 14%. Як бачимо, найбільш масштабними коопераційні зв'язки були між Росією та Україною, частково вони збереглися і тепер. В 1998 р. обидві країни підписали програму, розраховану на 10 років, яка передбачає проведення узгодженої структурної політики, відновлення виробничих і технологічних зв'язків. Плануються взаємні поставки озброєнь, спільне використання російських і українських полігонів, дослідження у
сфері найновіших технологій, координація експорту озброєнь Росією та Україною. Все це запобігатиме виникненню між ними виснажливої конкуренції на світовому ринку.
Країни СНД постійно підтримують культурні зв'язки. Триває обмін мистецькими колективами, здійснюються гастролі відомих театрів, проводяться Дні культури і мистецтв, підтримуються кровні зв'язки з діаспорами. Особливо це стосується української діаспори, яка є досить численною в усіх країнах СНД і потребує допомоги від своєї Батьківщини.
Унікальне геостратегічне положення і роль України як активного продуцента безпеки на континенті дають вагомі підстави для неї стати у майбутньому одним з головних транспортних і комунікаційних перехресть, зокрема, магістральних нафтопроводів, адже Україна має найвищий транзитний коефіцієнт у Європі. Про це свідчать самі-ти президентів і глав урядів у Баку в 1998 р., у Клайпеді, Поті та Ялті в 1999 р., де серед інших питань особливу увагу було приділено ефективній роботі євразійського транспортного коридору.
Наша країна має для цього все необхідне: розвинену мережу залізничних та автомобільних шляхів, достатню кількість суден і портів, високопрофесійних спеціалістів. Проте Верховна Рада України ще не прийняла ряд законодавчих актів, котрі б могли створити умови роботи для українського транспорту, і через це Україна втрачає щороку сотні мільйонів доларів.
Через водні порти України торговельний зв'язок із зовнішнім світом здійснюють багато країн СНД, перевозячи через її територію та переробляючи в її портах велику кількість вантажів. Разом з тим ринкові відносини вимагають певної плати за ці операції, а також екологічних платежів за забруднення навколишнього природного середовища .
Важливий вектор зовнішньої політики України пролягає через розвиток співпраці з державами СНД, Балтії і Західної Європи. Нові можливості відкриває перед нашою державою статус непостійного члена Ради Безпеки ООН.
Україна утвердила себе повноправним суб'єктом Європейського та світового співтовариства, здобула міжнародні гарантії безпеки, уклала договори про дружбу і співробітництво з усіма сусідніми країнами, стала важливим фактором стабільності на європейському континенті. Вона показала світові приклад ядерного роззброєння, добровільно відмовилася від третього у світі за потужністю ядерного арсеналу. Свою стабільність, передбачуваність і прагнення розвивати добросусідські відносини Україна засвідчила, уклавши Угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство з Російською Федерацією, Хартію про особливе партнерство з НАТО та ряд інших, не менш важливих міжнародних договорів та угод.

 

Яндекс.Метрика >