загрузка...
-->
ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ І ЙОГО ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА PDF Печать E-mail

ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ І ЙОГО ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА

На всіх етапах розвитку виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково-технічного прогресу очевидним є її посилення. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов'язаний із включенням у господарський обіг дедалі більшої
кількості природних ресурсів та збільшенням навантаження на навколишнє середовище. Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил і, навпаки, наявні природні умови й ресурси істотно впливають на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи його.
Обґрунтовують розміщення продуктивних сил за кількісними та якісними параметрами природних умов і природних ресурсів, тобто за природно-рссурсішм потенціалом (ПРП) території. Зростання економічного значення природних умов і ресурсів полягає в тому, що вони розглядаються не тільки як предмети праці, а і як засоби виробництва. Тому виправданими є пошуки термінів, які б найповніше виражали економічний зміст природного середовища.
Питання природно-ресурсного потенціалу України вивчали відомі вітчизняні вчені - М.М.Паламарчук, О.Т.Діброва, А.Н.Алимов, Ф.Д.Заставний, С.А.Гепсірук, О.М.Маринич, П.Г.Шищенко, І.О.Горленко, М.Г.Ігнатенко. Нині особливо актуальними с наукові дослідження необхідності формування дієвого економічного механізму використання природних ресурсів.
Природно-ресурспий потенціал - сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, використані для досягнення певної мети. Ресурси - це запаси, цінність, можливості, засоби. Застосовані для кількісної характеристики природних багатств, ці поняття виражають споживчу корисніст ь їх для суспільства. З урахуванням цього поняття «природно-ресурсний потенціал» найбільше вживається в науках, що вивчають території, і с одним із найважливіших чинників розміщення продуктивних сил. Воно включає тільки вивчені елементи природного середовища: 1) природні ресурси, тобто елементи природного середовища, які беруть безпосередню участь у матеріальному виробництві і невиробничій діяльності; 2) природні умови -елементи природного середовища, які не беруть безпосередньої участі в суспільному виробництві.
Найчіткіше визначення природних умов і ресурсів дав О. О. Міпц. На його думку, природні умови (у вузькому розумінні) - це тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил с істотними для життя та діяльності людського суспільства у виробничій і невиробничій сферах. Природні ресурси - це тіла й сили, які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності. Придатні для використання, але при наявному рівні вивченості території ще не досліджені ресурси називаються потенційними. Принципова відмінність між природними умовами і ресурсами полягає в тому, що перші розглядаються як сукупність властивостей, які полегшу-
ють або ускладнюють розвиток виробництва, а другі - беруть участь у процесі виробництва і відповідно виступають предметами праці.
Забезпеченість території України мінерально-сировиннимн ресурсами с однією з найвищих у світі. Тут зосереджено 7667 родовищ, 94 види корисних копалин, з них 5860 - на державному балансовому обліку. Нині експлуатується 3222 родовища. 62 види корисних копалин.
У Європі Україна посідає друге місце за площею орних земель, запасами залізної руди і перше-за ресурсами марганцевої руди, самородної сірки. Вона також одна з перших країн за запасами кам'яного вугілля, калійної і кам'яної солей. Значними є її запаси каолінів, графіту, флюсо-вої сировини та вогнетривких глин, скляних пісків, бентонітів, цементної сировини.
Імпортну залежність Україна відчуває у постачанні нафти, природного газу, руд кольорових металів, магнезиту, апатитів, фосфоритів, бентонітових глин.
У середині 80-х років обсяги видобутку мінеральної сировини становили більше 1 млрд т на рік, Іцо складало 20 т з розрахунку на душу населення. Нині сумарний видобуток становить близько 300 мли т (до 6 т). На одного жителя України припадає (промислових запасів) 4,7 т нафти, 23 мли м природного газу, 864,7 т кам'яного вугілля, 50 т бурого вугілля, 526 т залізної руди, 455 т марганцевої руди, 55 т калійно-магнієвих солей, 329 т кухонної солі.
За минулі роки в країні досягнуто значних успіхів у вивченні природних ресурсів, нагромаджено велику фактичну інформацію про обсяги, розміщення та властивості окремих їх видів та родовищ, узагальнено досвід господарського використання, досліджено закономірності їх територіальної організації. Однак ще не повністю розв'язані методологічні й методичні проблеми кількісної та якісної оцінки природних ресурсів.
Виступаючи предметами праці, природні ресурси оцінюються з різних позицій, головними серед яких с: умови формування й поширення певного виду ресурсу; сучасні й перспективні можливості використання; розміщення родовищ природних ресурсів відносно районів їх споживан-ня; наявність достатньої робочої сили і транспортної інфраструктури для експлуатації конкретного ресурсу.
Для складання схем розміщення галузей економіки країни і комплексного розвитку господарства економічних районів велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу, тобто його запаси. За значенням запаси корисних копалин поділяють на дві групи; балансові, ви-користання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини й гірпичо-технічними умовами експлуатації; та позабалансові, котрі за наявного рівня технології експлуатувати економічно невигідно. До позабалансових відносять ре-
сурси з малою по'І ужпістю запасів, низьким вмістом цінного компонента, складними умовами експлуатації.
Запаси корисних копалин визначають за потужністю пластів або рудних тіл, їх протяжністю або глибиною залягання, вмістом корисного компонента й іншими показниками. В геології вирізняють чотири кате-І орії запасів корисних копалин: А - детально розвідані й вивчені; В і С -розвідані менш детально; С, - оцінені попередньо й приблизно. Водночас, коли йдеіься про геологічну розвідку нових територій, розрізняють прогнозні запаси для оцінки потенційних ресурсів. Запаси корисних копалин за категоріями А,В,С ,С разом з прогнозованими запасами становля І ь геологічні запаси
До промислових запасів належать вивчені й розвідані запаси, готові для експлуатації. Гірничорудні підприємства будую І ь за наявності запасів мінеральних ресурсів категорій А.В,С,
Природні ресурси вивчають за їх природничим і економічним значеннями. Тому для проектування розміщення продуктивних сил потрібна інформація стосовно економічної оцінки природних ресурсів, яка передбачає розробку інтегральних кількісних і якісних показників ПРП окремих регіонів і країни в цілому.
Економічна оцінка природних ресурсів - цс грошове вираження господарської цінност і природних благ, яке визначають за ефективностю їх відтворення (охорони і відтворення екологічних систем, експлуатації і переробки природної речовини). Ії використ овують у зв'язку з потребою врахувати вплив природного чинника па ефективність виробницт ва, стимулювання раціонального використання та охорони природних ресурсів.
Поняття економічної оцінки природних ресурсів широко дискуту-є І ься нині в економічній науці. Більшість дослідників сходяться на думці, що її показники мають буїи порівняльними, Іобго давати змогу порівнювати різні джерела однойменних ресурсів і варіанти їх використання.
О. О. Мінц пропонує враховувати при економічнії"! оцінці природних ресурсів вплив тери горіальних відмінностей у природних властивостях цих ресурсів та інших джерел на продуктивність суспільної праці, а через нерівномірпіст ь їх просторового розподілу враховувати різниці в обсягах ресурсів оцінюваних об'єктів. За критерії"! оцінки він пропонує брати порівняльну економічну ефективність використання певного джерела ресурсів або територіального поєднання їх. Відмінності в ефективності виражаються в диференційованих сумарних затраіах живої та уречевленої праці. З урахуванням цього показниками економічної оцінки повинні бути собівартість, яка характеризує поточні витрати, і питомі капіталовкладення, що виражають величину разових витрат. Залежно від практичних потреб доцільно виробиш кілька критеріїв економічної оцінки: поелементна оцінка окремих джерел природних ресурсів, оцінка природних умов життя або виробництва.
Послідовники С.Г. Струмиліна пов'язують оцінку природних ресурсів із витратами на їх освоєння і відтворення. Деякі вчені, і зокрема Л.В.Канторович, В.С.Нємчинов, М.П.Федоренко, вважають показниками економічної оцінки природних ресурсів диференційовану ренту, диференційований дохід, валову продукцію, тобто ефект від експлуатації ресурсів. На думку М.М.Некрасова, найрезультативнішим для економічної оцінки природних ресурсів, окремих їх видів є метод витрат. Під витратами тут розуміють величину граничних з огляду на господарство витрат з розрахунку на одиницю приросту продукції в певному районі за певний відрізок часу. Критерієм оцінки кожного виду ресурсу є сукупний ефект від окремого джерела ресурсів, який залежить від різниці між кінцевими і прямими витратами на приріст виробництва продукції з розрахунку на одиницю відповідного природного ресурсу.
Ряд авторів, зокрема Б.А.Боровський, вважають, що неможливо відшукати універсальний показник оцінки природних благ, оскільки це пов'язано з їх різноманітністю і, відповідно, з цільовою функцією їх використання.
Узагальнюючи існуючі підходи до економічної оцінки природних ресурсів, можна класифікувати їх на шість груп:
1) затратний підхід передбачає оцінку за величиною затрат на видобуток, освоєння, використання, проте ресурс кращої якості і доступніший дістає нижчу оцінку при значно вищій його споживчій вартості, ніж гіршого ресурсу. Це серйозна вада затратного методу, тому здійснена за його допомогою економічна оцінка ресурсу не стимулює раціонального природокористування;
2) результативний підхід - за його допомогою здійснюють економічну оцінку лише ресурсів, які дають дохід, котрий є грошовим вираженням первинної продукції від експлуатації природного ресурсу чи різницею між доходом і поточними витратами. Проте дохід від використання ресурсу може бути й опосередкованим, більш того, не для кожного виду ресурсу можна визначити вартість первинної продукції. Разом з тим невикористаний ресурс може бути використаним, а за певних умов стати дефіцитним.
3) затратію-ресурсиий підхід - грунтується на поєднанні затрат на освоєння природних ресурсів і доходу від їх використання. При цьому економічна оцінка буде значно вищою, а тому зросте її стимулююча функція;
4) рентний підхід-ншіі вважається найдоцільнішим, оскільки кращий ресурс отримує більшу вартість (більший дохід за однакових затрат). Рентні оцінки враховують обмеженість природного ресурсу, а затрати на його освоєння є усередненими, тому й економічна оцінка об'єктивніша:
5^ відгпворіовальпшїпідхід (новий)-економічнаоцінка при цьому с сукупністю заїрах на відтворення ресурсу на певній Іериторії. Проте перспективна дефіцитність певного ресурсу може призвести до надмірного завищення оцінки;
6) монопольно-відомчий підхід - є різновидом затратного. Розміри платежів мають відповідати фінансовим витратам спеціалізованих установ з управління природними ресурсами.
Економічна оцінка земельних ресурсів. У нинішніх умовах питанням державної ваги є проведення економічної оцінки земельних ресурсів. Сучасні соціально-економічні перетворення в Україні передбачають удосконалення земельних відносин, формування ефективного механізму їх регулювання на ринкових засадах. Реформування земельних відносин вимагає впорядкування відносин власності на землю, забезпечення рівності її форм, формування ринку землі, рентних відносин у сільському господарстві, запровадження плаї й за землю та орендної плати, розв'язання інших, не менш важливих проблем. Разом з тим зрозуміло, що наріжним каменем реформування земельних відносин є право власності па землю
О/иІим з найголовніших елементів нового економічного механізму землекористування є формування рийку землі, коли земля стає предметом купівлі-продажу. Тому особливе значення нині має проблема грошової оцінки земельних ділянок. З її проведенням органічно пов'язаний увесь спектр економічного регулювання земельних відносин - від передачі землі у спадок, власність, заставу до купівлі-продажу, паювання, оподаткування і ціноутворення.
В Україні така оцінка земель сільськогосподарського призначення була проведена за єдиною методикою станом на 01.07.95 р. Загальна вартість земель була визначена в 122,7 млрд грн., середня вартість 1 га ріллі складала 3734 грн. (найвища на Черкащині - 4727 грн.).
У різних галузях економіки земля мас неоднакове значення. У промисловості вона виступає просторовою основою для розміщення виробництва, а в сільському господарстві - як предмет праці і як засіб праці, тобто головним засобом виробництва. Як засіб виробництва земля має специфічні особливості. З одного боку, вона не створена працею людини, не є витвором продуктивних сил, з другого - як би не розвивалися продуктивні сили, земля відзначається матеріальною сталістю та обмеженіст ю: її більше не виникне і її не стане менше, можна лише розши-ри ги сферу застосування землі та підвищити ефективність її використання. Крім того, земля відзначається стаціонарним розташуванням. При цьому однакові за якістю ділянки, але розміщені на різних відстанях від спожи-вача продукції потребуватимуть різних затрат живої та уречевленої праці. Різні земельні ділянки мають неоднакову родючість, причому за належного рівня використання земля як засіб виробництва не тільки не зношується, а й підвищує свої продуктивні властивості.
Для проведення земельної реформи органи влади, спеціалізовані установи та громадяни, що цим займаються, мають бути забезпечені достовірною інформацією про природний, господарський і правовий режими іемель для обгрунтування розмірів плати за землю. Такі відомості містяться в Державному земельному кадастрі. Ведуть його Держкомзем, Комітет земельних ресурсів і земельної реформи, управління земельних ресурсів обласних адміністрацій, відділи земельних ресурсів у районах та виконавчих комітетах місцевих рад народних депутатів. Він включає дані про реєстрацію права власності, права користування землею та договорів па оренду землі, про облік її кількості та якості, встановлення порівняльної бальної оцінки земель.
Якісна оцінка земель за природною родючістю - бонітування - дає змогу здійснити відносну оцінку якості земель і визначити найсприятливіші площі для вирощування окремих видів сільськогосподарських культур. Бонітування проводять за 100-бальною шкалою. Так. у Терно-пільськії'! області 1 га земель оцінено в 60 балш, найвища ця оцінка у Борщівському районі - 76 балів, а найнижча в Бучацькому. Зборівському й Лановецькому районах - 49 балів.
Найважливішою складовою земельного кадастру є економічна оцінка землі за продуктивністю, окупністю витрат та диференціальним доходом. У класичному вигляді   її можна визначити за формулою
де О - економічна оцінка землі.  - рентний дохід, - нормативний коефіцієнт, обернено пропорційний терміну окупності капіталовкладень.
Цержаашій л'ме.чьний кадастр с джерелом даних для грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення. Нині грошову оцінку землі здійснюють з метою регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, котрі передбачені чинним законодавством України і слугують підставою для оподаткування земель, її використовують для здійснення майнових операцій із земельними ділянками як об'єктами, що мають фіксовані межі, розташування, природні та фізичні властивості. Ринкова ціна земельних ділянок формується відповідно до попиту і пропозиції.
Грошову оцінку земель визначають за капіталізованим рентним доходом, або середньорічним економічним ефектом від використання певних земельних ділянок. Рента - це регулярний дохід з капіталу, майна або землі, який не пов'язаний з підприємницькою діяльністю. Оскільки земельні ділянки різні за продуктивністю, то за однакових затрат праці й капіталу вихід продукції з одиниці площі на них буде неоднаковим (табл. 16).

Як видпо з табл. 16, найдорожча пшениця з 3-ї, найгіршої ділянки - 20 у. о. за 1 т. Якби аналогічна ситуація склалася в промисловості, то конкуренція призвела б до усереднення ринкової ціни. В сільському ж господарстві ситуація дещо інша, оскільки обсяги виробництва лише на найкращих і середніх ділянках є недостатніми, тому суспільні ціпи на його продукцію формуються на основі виробництва на гірших землях.
Таким чином, в основі ціни землі лежить її здатність утворювати ренту, а самою ціною є капіталізована рента, яку намагаються зберегти під час продажу земельної ділянки. Продаючи землю, власник по суті продає право на отримання з неї рентного доходу. Продаж ділянки за таких обставин відбудеться лише за умови, коли вилучені за ділянку кошти, надані в кредит, забезпечать певний процент, не нижчий за ренту. Тому суму ренти порівнюють із процентом, а ціна землі прямо пропорційна утворюваній ренті та обернено пропорційна позичковому проценту.
Відсутність ринку землі в Україні позначається на грошовії! оцінці земель. Це виявляється насамперед у неможливості визначити достовірну ринкову ціну землі, тому землю оцінюють за нормативами, котрі розробляють на основі економічної оцінки земель. В умовах відсутності на ринку об'єктів-відповіднпків практично не вдається залучити справді ринкову оцінну базу. Разом з тим нормативна ціна землі в Україні стає вагомим елементом регулювання земельних відносин і визначається з урахувап-
ням еталонної прибутковості одиниці земель та встановленого Кабінетом Міністрів відсотка капіталізації чистого прибутку від землі. У цілому в ринкових умовах ціна землі
7. - (К : РІ • 100.
де К - рента, Р - банківський процент.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.95 р. «Про методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» регламентовано порядок її проведення по всіх видах земель. Основою розрахунків є економічна оцінка земель за виробництвом зернових культур як таких, що вирощуються практично на всіх типах грунтів. Згідно з методикою грошову оцінку земельної ділянки визначають як добуток від множення річного рентного доходу на термін його капіталізації, який встановлюють на рівні 33 років. Річний рентний дохід обчислюють як суму абсолютного рентного доходу (К), що створюється на гірших за якістю землях у сільському господарстві (К^ по Україні встановлено в розмірі 1,6 ц/га) та диференціального рентного доходу (Л ):
К   = К
рд ^
У?
Диференціальний річний дохід з орних земель за економічною оцінкою за виробництвом зернових культур (у центнерах зерна
К=(УЦ-3-ЗКщ):Ц.
де У- урожайність зернових з гектара; Ц- ціна реалізації 1 ц зерна, гри.; З- виробничі затрати на гектар; КІп - коефіцієнт норми рентабельності (0.35). '"'
Для розрахунку використовують середні дані за 5 років і грошову оцінку земельної ділянки визначають за формулою:
0= К     Т,
рі         к
де 0- грошова оцінка землі, грн., Л)(- річний рентний дохід, грн; 7^-термін капіталізації (33 роки).
Не менш важливою і складною с проблема грошової оцінки земель населених пунктів і земель несільськогосподарського призначення. В її основу покладено рентний дохід від цільового використання земельних ділянок та здійсненого їх облаштування. Проте не існує уніфікованої формули, за якою б можна було визначити грошову оцінку землі, тому кожен конкретний випадок має свої особливості. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про методику грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів)», здійснюють грошову оцінку земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та іс-торико-культурного призначення, земель водного фонду, земель запасу,
земель лісового фонду, земель, наданих підприємствам торфодобувної промисловості.
Для прикладу розглянемо розрахунок грошової оцінки земель промисловості, транспорту та зв'язку:
де Ц - грошова оцінка земельної ділянки, грн.; Р — рентний дохід від облаштування земельної ділянки, грн.; Т^ - термін капіталізації рентного доходу (33 роки); К - коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки (для земель промисловості є 1,2); Кя - коефіцієнт, що враховує положення земельної ділянки; 77 - площа земельної ділянки, га.
де 777- обсяг товарної продукції підприємства-власника або користувача земельної' ділянки з розрахунку на 1 м2; В^ - балансова вартість будівель і споруд у межах земельної ділянки та інженерно-транспортної інфраструктури за межами ділянки, котра перебуває на балансі даного підприємства.
Нормативний обсяг валової продукції (777) розраховують як добуток від множення виробничих витрат (В) на коефіцієнт нормативної рентабельності (1,5).
Виробничі витрати обчислюють як середню величину їх за три останні роки з урахуванням відповідних річних коефіцієнтів інфляції.
Коефіцієнт, який враховує розташування земельної ділянки (К^) обчислюють як добуток коефіцієнта, який враховує регіональні (7^) та коефіцієнта, котрий враховує локальні (К) чинники розташування земельної ділянки;
Повний розрахунок Ки є дещо громіздким, тому в нашому випадку умовно приймемо його за одиницю.
Оцінку вартості земель населених пунктів визначають за встановленими нормативами витрат на освоєння та облаштування території з урахуванням розміщення населеного пункту в державних, регіональних та локальних системах виробництва, розселення, а також природних, іс-горико-культурних чинників, екологічної ситуації.
Закон України «Про плату за землю» у діючій редакції із внесеними змінами і доповненнями передбачає використання даних про грошову оцінку для розрахунків, пов'язаних з визначенням розмірів оподаткування земель.
Наведене вище дає підстави для висновку, що ціноутворення на землю в умовах становлення ринку землі та формування дієвого економічного механізму землекористування орієнтуватиметься на рівень доходів від сільськогосподарського виробництва з урахуванням дії як



природних, так і техніко-економічних, природоохоронних його складових. Разом з тим вартість сільськогосподарських земель постійно коливатиметься через нестабільність макроекономічного середовища і насамперед розміру позичкового процента й інфляційних процесів в економіці нашої країни.
На основі оцінок окремих компонентів природно-ресурсного потенціалу можна встановити сукупну продуктивність усіх природних ресурсів, яка визначає інтегральний природоресурсннй потенціал (ПРП). Він дорівнює сумі економічних оцінок потенціалів окремих природних багатств областей та економічних районів (табл. 17). Проте такий підхід має певні недоліки. Зокрема, арифмеїичнс підсумовування потенціалів не відображує повної картини, не враховує взаємної доповнюваності га ефекту від комплексного викорисіання усіх видів ресурсів. Не враховується також соціальний аспект використання природних ресурсів. Більше того, у певних конкретних умовах може зростати або зменшуватися роль тих чи тих видів їх (зокрема, зростаюча роль такої компоненти в нинішніх умовах, як земельні ресурси). Тому проведені розрахунки видаються дещо застарілими. Та оскільки нині ще немає розробленої достовірної методики оцінки інтегрального використання природних багатств, існуюча спрощена оцінка може бути визнана найприйнятнішою.
Як уже зазначалося, інтегральний ПРП України визначається сукупною продуктивністю природних ресурсів, яку обчислюють підсумовуванням економічних оцінок потенціалів окремих видів природних багатств областей та економічних районів. Основу ПРП формують земельні та мінеральні ресурси (3/4). велике значення мають також водні та рекреаційні. У структурі потенціалу мінеральних ресурсів 70% припа дає на паливно-енергетичні, 17% - на металеві, 7% - на будівельні матеріали та 4,5%-на сировину нерудну для чорної металургії і гірничо-хімічну.
У територіальному розрізі за обсягом загального ПРП виділяються Донецький (21,1%), Причорноморський (15,5%) та Придніпровський (14,8%) економічні райони. На їх частку припадає більше половини усього ПРП України. Найбіднішими в цьому відношенні є Волинський та Центрально-Український економічні райони, частки яких становлять відповідно 3,5% та 6,0%. Якщо в Донбасі й Придніпров'ї переважають мінеральні ресурси (відповідно 73,3% та 44,65%), то на решті території України - земельні.
Земельні ресурси. До земельних ресурсів належать землі, які використовуються або можуть бути використані різними галузями господарства. Земельний кодекс України визначає кілька основних категорій землекористування залежно від функціонального використання та цільового призначення земель: землі сільськогосподарського призначення, землі населених пунктів, землі промисловості, транспорту, зв'язку, землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурпого призначення, землі лісового фонду, землі запасу, землі водного фонду.




У структурі земельного фонду (територіальний аспект земельних ресурсів) 71,2% становлять сільськогосподарські угіддя, забезпеченість якими одного мешканця країни досить висока - 0,83 га. Під сільськогосподарськими угіддями зайнято 69,3% території України, під ріллею - 55%. Площа орних земель становить 32,9 млн га, на кожного жителя їх припадає 0,65 га. Ліси й лісові площі займають 17,2%, в тому числі вкриті лісом
- 14,7%. Чотири відсотки території країни вкрито водою, 1,5% - болота й заболочені території.
На початок 1999 р. орні землі становили 78,5% загальної площі сільгоспугідь. У центральних, південних і подільських областях рівень роз-ораності земель сягає 86-90% і більше, в решті областей - 60-80%. Лише в Закарпатті рівень розораності менший 50%. Такі самі відмінності існують і в землезабезпеченості населення - від 0,15 га ріллі на одну особу в Закарпатті до 1,5 - у південних районах.
Під багаторічними насадженнями перебуває порівняно невелика площа земель (близько 2,5%), проте в Криму й Закарпатті - вже 6-7% сільгоспугідь, в Чернівецькій області - 5%, тоді як на Кіровоградщині - менше 2%. Сіножатями на початок 1999 р. було зайнято 2,22 млн га, найбільше їх у Закарпатті (20,5%) та на Поліссі (до 15%). Пасовищами зайнято 5,3 млн га сільгоспугідь.
Структуру груитового покриву України формують 650 видів грунтів, які об'єднуються в грунтові типи й поширені зонально. На Поліссі найпоширеніші дерново-підзолисті, дернові, лучно-болотні, торфові грунти й торфовища. В лісостеповій зоні переважають різні типи чорноземів, сірі лісові грунти, трапляються лучні, солончакові та солонцеві грунти. У північно-західній частині степової зони поширені чорноземи, а на півдні
- каштанові грунти, є тут також середньо-, сильно- і слабосолоїщюваті грунти. Гірські масиви Карпат та Криму вкриті бурими лісовими й сіро-бурими лісовими грунтами.
На найближчу перспективу структура землекористування значно зміниться у зв'язку із зростанням кількості фермерських землеволодінь і подальшою приватизацією землі, яка має бути підтверджена відповідними законодавчими актами. Однією з найважливіших проблем переходу до ринкових відносин є створення деталізованого земельного кадастру на основі бонітування грунтів.
Кількісні параметри агрокліматичних ресурсів у межах України територіальне диференційовані. Так, агрокліматичні ресурси півдня Криму дають змогу вирощувати субтропічні культури, а в цілому територія України придатна для вирощування усіх культур помірного поясу. Проте для одержання гарантованих урожаїв на півдні України потрібне штучне зрошування, оскільки тут випадає недостатньо опадів улітку, а також можливі засухи.
МінеральІІо-снровинні ресурси (табл. 18) належать до невідновних, оскільки процес їх природного відновлення дуже тривалий - десятки й сої'ні мільйонів років. За характером використання мінеральні ресурси поділяють на три групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. Основною особливістю розміщення мінеральних ресурсів є їх нерівномірне поширення в надрах землі. Встановлено, що основними районами нагромадження паливних, хімічних, будівельних та інших видів копалин осадового походження є платформи з товщами осадових порід і їх крайові прогини, а місцями утворення більшості рудних копалин - рухомі геосинкліналі та щити. Райони земної поверхні, в надрах яких стикувалися різні геологічні структури, називаються геохімічними вузлами, які характеризуються поєднанням різних за походженням видів ресурсів.
Донецький басейн розташований на сході України і має площу 53,2 тис.км . Родовища кам'яного вугілля тут концентруються у трьох ділянках: СІ арий Донбас - на межі Донецької й Луганської областей, Західний Донбас - Павлоградсько-Петропавлівська група родовищ у Дніпропет-ровській області, Південний Донбас - на півдні Донецької та Луганської областей. Вугленосні пласти розвідані до глибини 1200-1500 м, всього виявлено 120 промислових пластів потужністю 0,5-2,0 м. Основна маса вугілля залягає на глибині 500-750 м. де в 25 пластах зосереджено 75% розвіданих його запасів. Енергетичні марки вугілля (антрацит) залягають на півдні Донбасу, в інших районах поширене високоякісне коксівне вугілля.
Львівсько-Воліїнськінї кам'яновугільний басейн займає площу 8 тис.км'. Вугільні пласти залягають тут горизонтально на глибині 300-659 м. З 60 розвіданих пластів лише 16 мають робочу потужність 0,5-1,0 м. Його вугілля мас меншу теплотворчу здатність, вищу зольність і довге полум'я при згорянні, що сприяє використанню його для теплоенергетичних потреб. З розосереджених родовищ кам'яного вугілля розвідані Роменське (Сумська область), Петрівське (Харківська область) і Бешуй-ське (Крим).
Буре вугілля видобувають у Придніпровському буровугільному басейні площею понад 100 тис.км . Основна маса його залягає в Кіровоградській і Дніпропетровській областях. Тут найбільші родовища - Верхньодніпровське, Олександрійське, Новоалександрівське. Середня потужність пластів - 4-5м, глибина залягання - від 10 до 200 м, що дає змогу видобувати 2/3 палива відкритим способом. Приблизно 1,5% геологічних запасів бурого вугілля у Закарпатському, Передкарпатському та Придністровському буровугільних районах.
Перспектива розвитку буровугільної бази полягає в освоєнні родовищ Лівобережжя - Синельниківського, Оріхівського, Санджарівського. Можлива розробка Новодмитрівського (Харківщина), Сула-Удатійсько-го (Полтавщина) родовищ. За оцінками, на Лівобережжі міститься 11% геологічних запасів бурого вугілля. Відоме також Белградське родовище в Одеській області.

Загальні промислові запаси бурого вугілля становлять 25882001 ис.т. (А+В+С ) і за категорією С - ще 10906000 тис. т. Україна -один з найстаріших регіонів промислового видобутку нафппгга пов'язаного з нею природного газу. Обстежено й розвідано 278 родовищ нафти і 336 природного газу, з них експлуатується відповідно 178 і 208, з надр України видобуто на сьогодні близько 350 мли т. і 1700 млрд м . Обсяги промислових запасів становлять 234,8 млн г. нафти й 1148.2 млрд м конденсату природного газу. Нафтогазоносні площі зосереджені в трьох регіонах - Псредкарпа'їському. Дніпровсько-Донецькому та Причорно-морсько-Кримському.
У Передкарпапі відкрито 16 родовищ нафти (найбільші - Долин-ське, Уличинсько-Орівськс) на глибинах 1000-3000 м. Серед основних газових родовищ-Угерське, Рудківськс, Більче-Волицьке, нафюгазових - Бабчинське і Битків-Пасічне.
У Дніпровсько-Допецькому районі нафта й газ залягають на глибинах 3,0-3,5 км, а на Радченківській площі в Полтавській області підходять на 15-20 м до поверхні. Найбільшими нафтовими родовищами с Леляківськс, Прилуцьке, нафтогазовими - Гнідинцівське, Качанівське й Рибальське. У центральній І південній частинах району залягають газові родовища - Шебелппське, КеІ ичівське. Єфремівськс, Манівське.
Найпсрспективнішим є Причорноморсько-Кримський район. Тут відкрито понад 20 площ і родовищ. Перспект ивні газові поля лише в Азовському морі оцінюються 1,3 трлн м природного газу. Експлуатуються газові родовища Джанкою і Тархапкугського півострова, відкрито Пів-нічно- й Східно-Казантинське родовища.
Загальні геолог ічпі запаси горючи\ сланців оцінюються в 4 млрд т. Відомі їх родовища па межі Черкаської і Кіровоградської (Бол пінське) і в Хмельницькій областях (Флоріанівське), в Карпатах (менілітові сланці). В Україні відомо понад 2500 родовищ торфу, а геологічні його запаси сіановлять 2,46 млрдт, з них промислових 1,84 млрдт. За загальними покладами виділяються Волинська (Цирське, Турське), Рівненська (Морочне, Дубняки, Кремінне), Чернігівська (Замглайське, Сновське), Київська (Ірпінське, Супійське) 'І а Львівська (Стоянівське. Львівське) області.
Є в Україні родовища уранових руд, які розробляються Смолінсь-ким рудоуправлінням (Кіровоградська область) і виявлені в Побужжі (Південне, Калиігівське, Лозоватське), на Волині та Жовтих Водах (Дніпропетровська область).
Рудні ресурси. Загальні запаси залі тих руд за категоріями А+В+С оцінюються 26,3 млрд т, з них 18,7 млрд т у Криворізькому басейні. Більшість залізних руд зосереджена в 48 родовищах Криворізько-Кремец-чуцького, Білозереько-Конкського та Керченського басейнів і Приазовському залізорудному районі.
Крчворізько-Кременчуцький залізорудний басейн - єдиний рудоносний масив, який вузькою (2-7 км) смугою простягається на більш як 100 км Дніпропетровської області і до півдня Полтавщини. Площа його 300 км', загальні запаси залізної руди - 27,1 млрд т (понад 83% загальних у державі). Розробляється 26 родовищ з 65 розвіданих. Багаті на залізо руди розробляються шахтним способом (17 шахт), бідні -відкри'Іим (10 кар'єрів і 5 гірничозбагачувальних комбінатів).
У Білозерсько-Конкському басейні поклади залізної руди на 45 км простягуються уздовж лівого берега Дніпра в Запорізькій області, промислові запаси її становлять 0,7 млрд т, загальні - 2,5 млрд т.
Керченський залізорудний басейн містить 1,8 млрд т залізних руд, з них промислових - 1 млрд т. Руди містять 30-40% металу і залягають неглибоко від поверхні. Руйнування міжгалузевих зв'язків призвело до тимчасової консервації басейну в середині 90-х років.
Пргшзовський залізорудний район об'єднує кілька родовищ, серед яких найбільші - Базавлуцьке та Гуляйпільське. Він розглядається як першочергова резервна база сировини. Локальні осередки родовищ залізних руд є в Харківській (Вовчанське) та Донецькій (Мангуське) областях.
З чорних металів другим за значенням є марганець. Загальні його запаси 3,5 млрд т, промислові - 2,3 млрд т. Україна забезпечує 32% його світового видобутку. У Нікопольському марганцеворудному басейні виділяються Нікопольський. Інгулецько-Дніпровськийта Великотокмацький райони. У Великотокмацькому районі сконцентровано 1,4 млрд т руди. Залягає вона горизонтальними пластами на глибині 15-170 м. що сприяє відкритому її видобутку. Вміст у ній чистого металу - 27-28%. Марганцеві руди є також у Побузькому, Донецькому й Покутському марганцеворудних районах.
До чорних металів належать також хром, руди якого є в Побужжі (прогнозні запаси 2,6 мли т) і зосереджені переважно в Капітанівському родовищі.
Рівень розвитку кольорової ме галургії в Україні зумовлений низьким забезпеченням її території рудами кольорових металів. Запаси руд із вмістом нікелю 3-5% зосереджені в 10 родовищах двох груп - Побузькій (6 родовищ, з яких сьогодні експлуатується Деренюське) та Дніпропетровській (Нове, Терпівське, Девладівське). Руди розробляються відкритим способом.
Алюмінієва сировина залягає у вигляді бокситів (Високопільське родовище), алунутів (Берегівське, Беганьське, Лопошнянське) і нефелінів (Приазов'я), але експлуатується тільки Високопільське. Ртутні руди розробляються на Микитівському родовищі, тут є також запаси сурми. Родовища титанових руд відомі в Житомирській (Іршанське) і Дніпропетровській (Самотканське) областях. Поліметалічні руди виявлено в Берегівському й Беганському родовищах на Закарпатті, у Вінницькій та
Луганській областях. Мідні руди є в Донецькій області (біля Артемівсь-ка), Рахівському масиві в Карпатах та в Запорізькій області. Перспективними є поклади самородної міді в Рівненськії"!, Волинській і Хмельницькій областях. Молібден виявлено в середньому Придніпров'ї^ Побужжі, вольфрам - па Кіровоградщині, олово - у Приазов'ї, вс/ІІадій - у Житомирській області.
Знайдено в Україні і золото. Основні його запаси зосереджені в Кіровоградській, Дніпропетровській, Житомирській, Черкаській, Лугаїь ській, Донецькій областях та в Мужіївському (Закарпатська область) родовищі. Останніми роками запаси золота виявлено на півночі Одеської області. В цілому відкрито 236 родовищ золота.
Нерудні ресурси. Вогнетривкі глини в Україні містяться в кількох групах родовищ - Часів-Ярській, Новоселівській, Новорайській (Донецька область), Полозькій (Запорізька), Озерпянській (Черкаська), Павлоградській і П'ятихатській (Дніпропетровщина).
Близько 4/5 усіх покладів доломітів зосереджені в межах металургійних баз (Криворізьке, Оленівське, Новотроїцьке, Ямське), вогнетривів - у межах Кіровоградської, Запорізької і Дніпропетровської областей (Правдинське, Веселівське). ФІІосові вапняки виявлено більш як у 20 ро-довищах, найбільші з них Оленівське, Каракубське, Новотроїцьке. Формувальні піски (Часів Яр, Горохівське, Бантишівське) і глини (Горб-ківське в Закарпатті, Пижівське в Хмельницькій області), використовуються в ливарній справі та інших галузях.
Самородну сірку видобувають у Роздольському та Новояворівсь-кому родовищах. Вміст корисної речовини в ній становить 30%. Руда залягає на глибині до 50 м і розробляється відкритим способом.
Загальні промислові запаси кам'яної солі перевищують 16 млрд т, а основні родовища її розміщені в Донбасі (Артемівськ, Слов'янськ), Закарпатті (Солотвино), Прикарпатті (Болехівське, Долинське, Дрогобицьке), на Харківщині (Єфремівське) та у Присивашші (Генічеське, Східносива-ське, Сасик-Сиваське). Келійні солі видобувають як шахтним, так і відкритим способами у Калуш-Голинському родовищі й Стебнииькій групі родовищ. Глибина залягання рудних тіл - 200-300 м.
Графіт виявлено в Петрівському і Водянському (Запорізька область), Старокримському (Донецька) родовищах, розробляється лише Завалівське в Кіровоградській області. Фосфорити відкриті й розробляються в Ізюмському (Харківська область), Кролевецькому (Сумська), Незвиському (Придністров'я), перспективні апатитові утворення виявлено на Житомирщині та в Приазов'ї.
Україна багата на будівельну сировину. Базальти розробляються в Рівненській (Берестовицьке, Яноводолинське родовища), Донецькій (Волноваське), Дніпропетровській (Криворізьке) областях, мармур - у Карпатах (Лугівське, Теребляиське), Криму (Мраморинське, Севастопольське).
Промислові запаси бутового каменю становить 2 млрд м', мурува-льного каменю - 375 млн.м Вапняки утворюють кілька ареалів -Придністровський, Кримський, Донбаський, а крейда і мергель - Волино-Подільський. Сумський та Східний (Луганська. Харківська, Донецька області) ареали. Као.ІіІІІІ експлуатуються в Глуховецькому (Вінницька область), Просянівському (Дніпропетровська), Чапаївському (Запорізька), Затишанському, Володимирівському (Донецька) родовищах. Найбільші родовища бентонітів - Черкаське, Камиш-Бурунське. Промислові запаси скляних пісків - 120 тис. т, вони містяться більш як у 20 родовищах (найбільші Авдіївське, Новоселівське, Глібівське).
У Волинській і Рівненській областях, ПриазовТта Кривому Розі є запаси папівдорогоціпних каменів. Трапляються берил, топаз, бурштин, аметист, агат, яшма, гірський кришталь
Слід зазначити, що Україна має великі можливості для експорту залізної руди, марганцю, титану, сірки, калійних солей та іншої сировини.
Водні ресурси України становлять 209,8 км . причому формуються в її межах лише 25%. Об'єм підземних вод 7 км , а в господарстві використовується 1 млрд.м морської води.
Балансові запаси річкового стоку країни становлять (без Дунаю) 87,1 км . Україна е однією з держав Європи з найменшим рівнем водоза-безпечепня. Запаси води у нас сіановлять 1000 м на одного жителя, тоді як у Швеції-2,5 тис.м', Франції- 3,5, Великобританії- 5,0, Європейській частині Росії- 5,9 тис.м . Доступні для використання ресурси річкового стоку формуються переважно в басейнах Дніпра, Дністра, Південного Бугу і Сіверського Донця. Водні ресурси зосереджені здебільшого (58%) у басейні Дунаю за річної потреби лише 5% обсягу використання води в країні в цілому. Разом з Іим у Донбасі. Криворіжжі, Криму, де є значні водоспо-живачі, формується найменша кількість водних ресурсів, що зумовлює їх дефіцит.
Майже 11 км води акумулюють 3 тис. озер, у тому числі 2,5 км прісної; 80 водосховищ і 20 тис. ставків мають запас води 24 км . Найбільші озера її лимани розміщені на Поліссі, в басейні Дунаю, на узбережжях Чорного та Азовського морів, у Криму.
Штучні водойми спорено па Дніпрі, Південному Бузі, Сіверсько-му Донці. Вони займають територію понад 7 тис.км (саме таку площу орних земель і сіножатей було вилучено в Україні із сільськогосподарського обороту).
Запаси підземних вод в Україні становлять майже 20 км і зосереджені переважно на півночі й заході країни. Глибина залягання їх коливається від 100 м на півночі до 600 м па півдні. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені в 84 родовищах, з них 35 експлуатуються.
У Карпатах, Закарпатській області й па півострові Крим, у Кримських горах па глибині понад 500 м е тср.мсиьпі води, які ще недостатньо вивчені.
Використання води в Україні за останні роки зменшилося. Найбільшим водокористувачем води с промисловість, на другому місці - сільське (15 км ), на третьому - комунальне (4 км ) господарсіва.
Довжина берегової лінії України становить майже 2 тис. км. В сучасних умовах постає потреба в комплексному використанні природних багатств Чорного й Азовського морів.
У Чорному морі останнім часом було відкрито низку родовищ корисних копалин, та оскільки геологічні дослідження тут почали проводити не так давно, то в перспективі можна очікувати відкриття все нових і нових покладів цінної сировини. Крім згаданою раніше Голіцинського родовища газу, в шельфовій зоні с кілька перспективних нафтогазоносних структур - Зміїнівська, Шмідтівська, Штормова. Відкрито значні запаси газогідратів у мулистих осадах (1 м кристалів газогідратів дає змогу отримати 200 м' газу, а загальні запаси газу становлять 20-30 трлн м І
Місцеві залізомарганцеві руди містять 52% заліза й 18% марганцю і залягають на глибинах до 140 м південніше Тарханкутського півострова. Північніше дельти Дунаю, в пісках Одеської, Чурюмської та Бакальської балок трапляються розсипи ільменітових і цирконієвих руд. Практично невичерпними є поклади черепашниковоіо вапняку, а запаси будівельних пісків оцінюються в 12 млрд м . У районах Єгорлицького півострова і Тендрівської коси с поклади залізних руд.
Велике значення для перспективного водопостачання міст прибережної частини матимуть у майбутньому субмаринні запаси прісних вод в районі гирл Дніпра та Дністра. У лиманах моря с лікувальні грязі. Сприятливі кліматичні умови сприяють розвитку на узбережжі потужного санаторного комплексу.
У морі 180 представників іхтіофауни. Промислове значення мають білуга, осетр, севрюга, оселедці, хамса, тюлька, кефаль, скумбрія, ставрида, камбала.
Біологічне життя в морі можливе у верхньому шарі (120-200 м). Води Чорного моря насичені сірководнем, який утворюється внаслідок органічного розкладу. Через надмірне забруднення акваторії моря за останні 20 років вміст сірководню підвищується.
Азовське море - наймілкіше з усіх морів Землі (максимальна його глибина 15 м), мас велике санаторно-курортне значення. Тут налічується 155 видів зоопланктону, 79 видів риб, з них кефаль, анчоуси, осетр, севрюга, бички, оселедці, судак, тюлька, камбала. З прісноводних риб найціннішими с тарань, судак, лящ, короп. Добре прогрівання води сприяє широкому використанню узбережжя для відпочинку й лікування людей.
Лісові ресурси. Площа лісів України становить 8.6 мли га, з них 6,9 млн га займають ліси державного фонду. Лісом покрито в середньому
14% території, у тому числі на заході й півночі 30-40%, у Карпатах - понад 40, на Поліссі-25,7, у Криму- 10, у Степу -4%. Високопродуктивний деревостан мають 75% лісових площ. Річний приріст деревини - ЗО млн м . Запаси деревини хвойних порід становлять 54%, у тому числі сосни - 35% (Полісся). Запаси деревини твердолистяних порід - до 40% (дуб - 22%, бук - 13, граб - 2%). Серед листяних порід переважають береза, осика, вільха, липа, тополя. Неабияка роль лісу в заготівлі ягід, грибів, плодів, лікарських трав.
Рекреаційні ресурси. Майже в усіх областях України серед рекреаційних домінують санаторно-курортні ресурси. Всесвітньовідомий своїми санаторно-курортними умовами Південь України (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Донецька області і АР Крим). Унікальний за своїми можливостями Південний берег Криму. Крім кліматичних ресурсів район багатий на ресурси грязей для організації лікувальних закладів.
Важливим за рекреаційними ресурсами с район Карпа г з його сприятливими умовами для організації як літнього, так і зимового відпочинку. У Сваляві, Синяві, Усть-Чорпій та інших місцевостях с мінеральні води. Особливо багата на них Львівська область (Трускавець, Моршин, Схід-ниця, Великий Любінь, Немирів). Лікувальні грязі є в с. Чорне Івано-Франківської та с. Конопківці Тернопільської областей. На межі Тернопільської та Хмельницької областей відкрито потужні запаси мінеральних вод типу «Нафтуся» (Сатанів, Гусятин).
У рекреаційних цілях використовуються Шацькі озера (Західне Полісся).
У Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Кіровоградській областях є запаси радонових, а в Полтавській (Миргород) -хлориднонатрієвих вод. Відомий своїми лікувальними можливостями Сло-в'яногорськ (Донецька область).
Терп горіальне поєднання природних ресурсів. За сучасних умов роз-ви гок господарства України залежить від розміщення природних ресурсів, а ефективність його окремих галузей - від територіального поєднання природних ресурсів. Під територіальним поєднанням природних ресурсів О. О. Міпц пропонує вважати джерела ресурсів різних видів, розміщені на певній цілісній території і поєднані фактичним або перспективним спільним використанням у межах єдиного виробничо-територіального комплексу (земля, вода, ліс, мінерально-сировинні ресурси), а також природні умови (клімат, рельєф тощо). Поєднання природних ресурсів є специфічним для будь-якої території.
Ретельному вивченню підлягають лише окремі елементи природного комплексу, необхідні для розвитку гірничодобувної промисловості, сільського й лісового господарства і забезпечення економіки країни енер-гетичними, сировинними та іншими ресурсами. Однак в сучасних умовах поелементне вивчення природного комплексу не забезпечує комплексного вивчення і використання природних ресурсів окремих регіонів.
Територіальне поєднання природних ресурсів є не сумою розрізнених ресурсів, окремих природних чинників, а єдиним природним комплексом, усі елементи якого взаємопов'язані. У тому чи іншому регіоні природні ресурси використовуються здебільшого без урахування взаємодії природного комплексу. Наприклад, унаслідок перерубки розрахункової лісосіки, неправильного використання лісового фонду значні його масиви опинилися під загрозою знищення, що, в свою чергу, призводить до порушення водного режиму місцевості, а отже, негативно позначається на землеробстві.
Особливих збитків як господарству, так і навколишньому середовищу завдає пріоритетне використання одного виду ресурсу. Так, використовуючи економічно ефективний відкритий спосіб видобутку вугілля, руд і нерудних матеріалів, не завжди визначають його економічний ефект. При цьому під складування відходів вилучаються тисячі гектарів родючих земель, порушується екологічна рівновага. Тільки недавно почали рекультивувати відпрацьовані кар'єри, золовідвали енергетичної та металургійної промисловості.
Максимальне використання вигод від територіального поєднання природних ресурсів дає змогу не тільки отримати найбільший господарський ефект, а й успішно вирішувати складні питання охорони навколишнього природного середовища й раціонального природокористування.
Геологічні пошуки провадяться на всій території У країн й. Масштаби розвитку промисловості вимагають стабільного забезпечення її мінеральними ресурсами. Пошук нових родовищ палива й різних руд зумовлений зменшенням видобутку їх у давно освоєних районах, а у багатьох випадках - і вичерпанням родовищ. Тому актуальною нині є реалізація концепції ресурсозбереження в розвитку господарства країни. Ресурсозбереження полягає в забезпеченні зростання корисних результатів виробництва при стабільності матеріальних витрат. Розв'язання регіональних екологічних проблем і забезпечення ефективного природокористування та ресурсозбереження вимагають приведення обсягів видобутку і використання природних ресурсів України до оптимальних. Треба здійснювати трансформацію структури виробництва засобів і предметів праці. Це, з одного боку, дасть змогу скоротити видобуток залізної руди, кам'яного вугілля, а з другого - забезпечить відчутний соціальний ефект. Чи не найскладнішим нині є формування активної інвестиційної діяльності у сфері розробки та освоєння ресурсозберігаючих, мало- та безвідходних технологій використання сировини.
Ресурсозбереження в галузях економіки виявляється в здійсненні комплексу пріоритетних галузевих і міжгалузевих заходів. Вони мають забезпечувати випереджання темпів зростання кінцевого результату, зменшення витрат природної сировини шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу, скорочення втрат сировини під час вид о-
бутку, зберігання, транспортування І а використання. Максимально треба використовувати вюринпі. супутні та побічні ресурси, залучати додаткові джерела сировини, передусім місцевої, а також замінники й нові види матеріалів.
Альїернативними джерелами забезпечення потреб господарства в природних ресурсах е комплексне їх використання, а також повсюдне впровадження ресурсозберігаючих технологій.
Комплексне використання мінеральпо-сироантпіх і паливних ресурсів дає змогу збільшиш кількість промислової сировини. Масштаби видобутку й переробки сировини та палива досягають таких розмірів, що навіть порівняно незначний вмісту них тих чи тих компонентів мас велике економічне значення. Наприклад, у кольоровій металургії поряд з міддю з мідної руди вилучають цінні компоненти і па їх основі виробляють додатково понад 20 видів продукції. Вартість міді при цьому набагато нижча, ніж компонентів, які вилучають з руди при її виплавленні.
При комплексному використанні сировини в кольоровій металургії одержують майже 40 елементів у вигляді металів високої чистоти та організують промислове виробництво багатьох необхідних видів продукції. Впровадження найдосконаліших технолої ій дало змогу в алюмінієвій промисловості розгорнути виробництво цементу й содових продуктів.
Дуже актуальним с комплексне використання відходів електроенергетики, де використовується низькосортне вугілля. Так, електросіанція потужністю 2-2,5 мли кВт, яка споживає вугілля зольністю 20%, щороку видає майже 100 мли м золи, для складування якої потрібна площа 150 га. Економічно доцільним і технічно можливим с додавання золи і шлаків до розчинів при виготовленні асфальтобетону, а також для виробництва цегли, цементу, корисних наповнювачів.
Не менш важливим напрямом економії природних ресурсів є впровадженні! ресурсозберігаючих техніки і технологій. Зниження маїеріало-п епергомісткосгі виробництва рівнозначне зростанню виробництва промислової продукції за тієї самої кількост і використаних сировини й палива.
Поряд з комплексним використанням природних ресурсів і впровадженням ресурсозберігаючих технологій, важливим напрямком ресурсозбереження є чсиїучеІІІІя у виробництво вторинних ресурсів, що дає змогу мінімізувати використання первинної природної сировини.
Вторинні ресурси поділяються па вторинні матеріальні та енергетичні. Під вторинними матеріальними ресурсами розуміють відходи виробництв і споживання ( в тому числі побутові), які використовують у господарстві за сучасного стану розвитку науки й техніки. Вторинне використання господарське цінних речовин або ресурсів, які через недосконалість технології йдуть у відходи, називається \чті:іізацісю. Тому до цієї категорії відносять лише ту частину відходів, яка може бути зібрана. Тільки після її формування, первинної переробки та оцінки за придатністю до використання вторинні ресурси перетворюються на вторинну сировину.
Вичерпання ряду високорентабельних родовищ металевих руд і проблема охорони навколишнього середовища зумовили найважливішу проблему - використання вторинних ресурсів, завдяки чому зменшуються не тільки витрати енергії на їх вилучення й переробку, а й промислові викиди в атмосферу та гідросферу. Відомо, що кожна тонна металу, виплавлена з лому, обходиться у 20 разів дешевше, ніж із залізної руди. При цьому викиди в атмосферу зменшуються на 86%, у гідросферу - на 76%, а кількість відходів - на 97%. При виплавленні алюмінію з лому електроенергії витрачається у 23 рази, а палива - в 7,4 раза менше. Повна утилізація й переробка відходів чорної металургії можуть дати економію, рівнозначну вартості залізної руди, що видобувається в Україні.
Впровадження нових технологій і використання вторинної сировини в паперовій промисловості дасть змогу не тільки збільшити випуск га асортимент продукції, а й зберегти сотні тисяч гектарів лісів. Слід за-шачити, що вихід паперу з 1 м деревини в Україні у 5-7 разів нижчий, ніж у високорозвипених країнах ринкової економіки.
До вторинних енергетичних ресурсів належать газоподібні, рідкі або тверді суміші - відходи технологічних процесів, температура яких вища за температуру навколишнього середовища (тепла вода від систем охолодження устаткування, пара, вентиляційне повітря), їх можна використовувати для теплоподачі в будинки, обігрівання теплиць тощо.
За даними Міністерства природних ресурсів і екології, у нашій країні щороку утворюється майже 2 млрд т різних відходів, 2/3 з яких -розкривні, шахтні та інші гірські породи. Тільки переробка сільськогосподарської сировини дає щороку 450 мли т відходів. Зростання населення і масштабів виробництва спричинило виникнення регіональних екологічних проблем. Головними причинами екологічної напруги стали:
широкомасштабна розробка надр і видобуток мінеральної сировини (Кривий Ріг, Донбас, Львівсько-Волинський басейн, Прикарпаття):
спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі, що призвело до замулення його природної екосистеми;
катастрофа на Чорнобильській АЕС. необмежене нарощування в минулі десятиріччя потужностей атомної енергетики;
необгрунтоване осушення заболочених і перезволожених територій на Поліссі;
надмірна концентрація виробництва у містах, особливо великих;
відставання темпів лісовідновлення від вирубки лісів па Поліссі і в Карпатах;
масове проведення зрошувальних меліорацій у Причорномор'ї, що призвело до процесів засолення, зменшення родючості грунтів і виснаження водних ресурсів.
Однією з найважливіших нині є проблема охорони повітряного басейну, основними забруднювачами якого є транспорт, енергетичні й хімічні підприємства. Почастішали випадки викидів в атмосферу оксиду вуглецю, вуглекислого газу, діоксиду сірки, пилу, різних оксидів та радіо-
нуклідів. Особливо гостро стоїть питання охорони атмосфери в промислових районах, центрах металургійної й хімічної промисловості.
Винятково важливою є охорона водних ресурсів. Джерелами забруднення внутрішніх вод неочищеними стоками є передусім промислові та комунальні підприємства, сільське господарство. Особливо забруднюються водойми мінеральними добривами й пестицидами. Збільшення споживання води зумовлює її дефіцит. У зв'язку з цим проблема забезпечення населення чистою прісною водою є однією з пайгостріших. До найважливіших природоохоронних об'єктів належать Дунай, Тиса, Дніп-ро, Дністер, Південний Буг, Чорне й Азовське моря.
Складовою проблеми охорони навколишнього середовища є охорона земельних ресурсів. Для розвитку сільськогосподарського виробництва винятково велике значення мас раціональне використання землі, відновлення її родючості, максимальне зменшення вилучення сіль-ськогосподарських угідь для промислового, житлового й транспортного будівництва. Особливу роль у стабілізації земельного фонду сільського господарства відіграє рекультивація відпрацьованих кар'єрів і золовід-валів.
Першочерговою є охорона рослинного світу, особливо лісів. Значення лісу для життя і діяльності людини важко переоцінити, тому найважливішим завданням є регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів. З цією метою здійснюються заходи лісовідновлення. Для збереження видів унікальної природи створюються національні парки (Карпатський, Шацький та ін.).
Проблема охорони тваринного світу зумовлена зниженням запасів цінних видів риби, хутрових звірів, диких тварин, які не завдають шкоди людині. В зв'язку з цим на відповідні органи покладено обов'язки контролю і регулювання правил мисливства та рибальства. Ухвалено відповідні рішення законодавчих органів.
Зростання масштабів видобутку мінеральних ресурсів висуває проблему охорони надр. Слід передбачити раціональне використання надр і зменшення втрат корисних компонентів при видобутку і переробці. Для цього потрібно впроваджувати комплексне використання мінеральної сировини, широко застосовувати сучасні ефективні технології видобутку і переробки бідних руд, утилізацію відходів.
Загострення цих проблем робить необхідним розв'язання проблеми дальшого співіснування людини й природи на основі раціонального використання природних ресурсів. Під раціональним природокористуванням розуміють таку його форму, коли воно дозволяє передбачити результатні наслідки функціонування системи «людина-природа». Його рівень визначається ефективністю використання природних ресурсів і станом навколишнього середовища. Воно вимагає якнайміцнішого зв'язку між НТП і реалізацією заходів, спрямованих на мінімізацію негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище і природоохоронної активізації виробничої діяльності.
Розділ 2

 

Яндекс.Метрика >