...
ПРЕДМЕТ, ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ І ЗАВДАННЯ КУРС «РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ» PDF Печать E-mail

ПРЕДМЕТ, ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ І ЗАВДАННЯ КУРС «РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ»

Основи ефективного функціонування господарства певної території закладаються ще на етапах районного планування і просторової локалізації підприємств. Оптимальне розміщення підприємства щодо сировинних і трудових ресурсів, районів збуту продукції дає змогу максимально знизити виробничі витрати, затрати суспільної праці, собівартість продукції. Відтак, раціональне розміщення продуктивних сил с одним з найвагоміших чинників зростання економічної могутності України.
До продуктивних сил належать трудові ресурси і засоби виробництва. Трудові ресурси - це суб'єктивні, а засоби виробництва - об'єктивні (речові) елементи продуктивних сил. Взаємодія у процесі праці людей і засобів виробництва (предметів і засобів праці) с об'єктивною передумовою розвитку матеріального виробництва суспільства в цілому. Просторове розосередження трудових ресурсів і предметів праці, як правило, не збігається, тому процес їх територіального поєднання дістав назву розміщення продуктивних сил. Найбільш вдале тлумачення цього поняття дав Е.Б. Алаєв. визначивши його як динамічний стан розподілу продуктивних сил па території відповідно до предметів праці, соціальних та економічних умов певних регіонів і особливостей територіального по-ділу праці даної соціально-економічної системи. У прикладному значенні розміщення продуктивних сил - це динамічний процес обіруп-тування. прийняття та впровадження в життя рішень щодо просторового розподілу окремих їх елементів.
Як галузь економічної науки розміщення продуктивних сил грунтується на загальних економічних законах, її завдання полягають у постановці та виробленні теоретичних засад практичного розв'язання проблем раціоналізації просторового розосередження населення і виробництва.
Предметом науки є просторова організація продуктивних сил на різних рівнях: населений пункт, низовий адміністративний район, область чи автономна республіка, економічний район, країна в цілому. Об'єктами вивчення цієї науки є також такі елементи просторової (територіальної) організації продуктивних сил, як природно-ресурсний, людський і трудовий потенціали, галузеві та міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, територіальні системи господарювання.
Мета науки - всебічне І демографічне, екологічне, економічне) обгрунтування перспективного та вдосконалення (оптимізація) сучасного розміщення продуктивних сил, підвищення соціально-економічної ефективності суспільних затрат праці. Метою курсу «Розміщення продуктивних сил» є формування у студентів умінь і практичних навичок обгрунтування розміщення продуктивних сил з урахуванням конкретної економічної ситуації.
Теорія розміщення продуктивних сил грунтується на загальних економічних законах. В умовах переходу до ринкової економіки розміщення продуктивних сил, очевидно, здійснюватиметься за законами, керуючись якими, можна буде досягти максимального економічного і соціального ефекту при мінімальних витратах. Найзагальнішим законом, який визначає характер розміщення продуктивних сил, є закон економії суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдяки зниженню її затрат на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, що дає змогу набагато збільшити відстань перевезення готової продукції від виробника до споживача.
Дослідження в галузі розміщення продуктивних сил зумовлені насамперед тим, що райони споживання вироблюваної продукції не збігаються з районами її виробництва через значне територіальне розосередження запасів сировини, палива й робочої сили. Існують значні просторові відмінності в грунтово-кліматичиих умовах, від яких залежить спеціалізація аграрного сектора економіки, що не завжди відповідає інтересам споживачів.
Сучасне розміщення продуктивних сил в Україні лише певною мірою є результатом територіального поділу праці, зумовленого економічними, соціальними, природними й національно-історичними особливостями та географічним положенням окремих районів. У межах України спостерігається також значна територіальна диференціація просторового розподілу населення і засобів виробництва, який робить актуальною проблему раціоналізації розміщення виробництва. Так, нині суспільство витрачає величезні кошти на транспортування сировини, палива й готової продукції внаслідок територіальної віддаленості елементів виробництва (а ця тенденція є дуже чіткою). Для того, щоб удосконалити розміщення виробництва, необхідно здійснити комплекс противитратних заходів, зокрема зменшити транспортні витрати. Значну роль у цьому ві-
діграє і раціоналізація розміщення продукт ивних сил з огляду на екологічну обгрунтованість розміщення нового виробництва, оптимізацію міжгалузевих зв'язків тощо.
Сучасна теорія розміщення продуктивних сил збагатилася на низку важливих положень, сформульованих у результаті емпіричних досліджень. Так, чинники розміщення продуктивних сил поповнилися соціальними й екологічними, які до того ж у багатьох ситуаціях стали пріоритетними й визначальними. Це можна простежити на прикладі розміщення АЕС і хімічних комбінатів, коли прагнення до економічного ефекту спричинює негативні соціальні та екологічні наслідки.
Теорія розміщення продуктивних сил вимагає всебічного врахування інтересів як суспільства у цілому, так і його членів, зокрема збереження навколишнього природного середовища та природних ресурсів.
Економічна наука почала активно досліджувати розміщення продуктивних сил наприкінці XIX ст. Теорії розміщення продуктивних сил як такої на той час не було. Однак економічна наука розвивалася завдяки не тільки аналізу та узагальненням, а й створенню основ ринкової теорії розміщення виробництва, основоположниками якоїє А. Вебер, У. Тюнен, А. Льош, В. Кристаллер, У. Ізард., Дж. Чорлі, П. Хагет.
Проблеми розміщення продуктивних сил були і є в центрі уваги української науки, вчених-економістів й економіко-географів. Уже сам факт тривалого функціонування в системі Національної академії наук України Ради з вивчення продуктивних сил України свідчить про те, що ця галузь науки була офіційно визнана в нашій державі, а праці вчених Ради використовувалися державними плановими органами для обгрунтування розміщення нового будівництва, формування територіальної структури господарства. Вагомий внесок у розви гок науки про розміщення продуктивних сил зробили К. Г. Воблий, О. Т. Діброва, М. М. Паламарчук, О. М. Алимов, Ф. Д. Заставний, С. І. Іщук,, М. Д Пістун, О. І. Шаблій, С. І. Дорогупцов, М. І. Долішний,, Я. І. Жупанський, П. Т. Ващенко та інші.
Еволюційні процеси в економіці країн колишнього соціалістичного табору довели теоретичну й методологічну неспроможність визначальної ролі способу виробництва та його економічних законів у розміщенні продуктивних сил. Командно-адмінісіративні методи управління економікою, в тому числі розміщенням продуктивних сил, зумовили регрес теорії розміщення (оскільки наука лише обґрунтовувала вольові рішення партійного і радянського керівництва у галузі розміщення виробництва).
Засновники теорії розміщення виробництва А. Вебер і У. Тюпен фактично першими довели, що саме розміщення окремого підприємства може забезпечити за однакових умов індивідуальному власникові найбільший прибуток. Слід зазначити, що в кінці XIX сг. - на початку XX ст.
проблема розміщення виробництва обмежувалася «теорією ІитаІІдорту», суть якої полягає у виборі оптимального для одного власника місця розміщення окремого підприємства.
Засновник «теорії штандорту» А. Вебер у праці «Теорія розміщення промисловості» абстрагувався від дії законів ринкової економіки, оскільки об'єктом побудови своєї теорії обрав ізольовану господарську територію. Тому йому закидали, що він сконструював чисту теорію, за якою виробництво розміщується згідно з принципами найменших витрат, а розміщення промисловості визначається трьома чинниками («орієнтаціями»): 1) транспортним; 2) робочим; 3) агломерацією.
Теорія розміщення сільського господарства У. ТІонена викладена в його книзі «Ізольована держава» Автор підкреслює вигіднісі ь застосування різних варіантів розміщення сільського господарства в «ізольованій державі» для великого міста, яке розглядається як єдиний ринок збуту сільськогосподарських продуктів. Вирішальними Тюнен вважає витрати на перевезення цих продуктів від місця виробництва до ринку збуту. У. Тюнен є прибічником закону зменшення родючості грунту.
Німецький професор А. Льош висвітлював широке коло теоретичних проблем розміщення господарства як країни в цілому, так і її економічних районів. На противагу А. Веберу, він вважав головним чинником розміщення підприємств ринки збуту готової продукції, стверджуючи, що правильним є розміщення, яке забезпечує максимальні прибутки. Він впровадив новий критерій оцінки розміщення підприємств - інтереси всього господарства країни. Цікавим є його висновок про обмежену роль теорії у вирішенні практичних питань вибору місця для будівництва окремих підприємств і навіть великих міст. На думку Льо-ша, завдання економіста полягає не тільки в тому, щоб пояснити негативні явища розміщення господарства в цілому та його галузей зокрема, а й у тому, щоб визначити шляхи їх подолання. Багато пропозицій А. Льоша можна використати під час вибору найбільш вигідних пунктів розміщення нових підприємств у певному економічному районі, а пропоновані ним формули -для розрахунків впливу окремих чинників розміщення.
Нині в країнах ринкової економіки діють різні теорії розміщення продуктивних сил. Найпоширенішою з них є «географічний детермінізм», який надає вирішального значення в розвитку і розміщенні промисловості різних країн і районів географічному середовищу. Різновидом цієї теорії є так званий «вульгарний географам», згідно з яким процес суспільного розвитку - це наслідок впливу природних сил. Представники цієї наукової течії вважають, що характер суспільного ладу визначається рельєфом, кліматом, грунтами, рослинним і тваринним світом. На їх думку, під впливом цих природних елемент ів складаються риси господарського розвитку країн і навіть психологічні риси поведінки людей. Окремі вчені (Е. Хентінгтон) надають вирішального значення температурним умовам,
вважаючи, що саме цей чинник обмежує географію діяльності людини і с кліматичним лімітом розміщення продуктивних сил.
Теоретичні висновки «географічного детермінізму» спростовуються досягненнями науково-технічного прогресу, а це істотно впливає на розміщення сировинної бази окремих галузей промисловості, використання яких завдяки новій техніці стало економічно вигідним. Масове впровадження ресурсозберігаючих технологій теж певною мірою знижує значення чинника природних ресурсів у розміщенні окремих галузей промисловості. Водночас зазначимо, шо недооцінка географічного середовища при розміщенні окремих виробництв може мати негативні наслідки Так, неточні, необгрунтовані дані про кількісні та якісні параметри природних умов І ресурсів можуть призвести до економічної недоцільності подальшої експлуатації підприємства, що вплине на інтереси як регіону в цілому, так і людей, зайнятих на даному підприємстві. Недооцінка грунтово-кліматичпих умов при розміщенні сільськогосподарського виробництва може зумовити значні втрати - не тільки соціально-економічні, а й природні. Свідченням цього є надмірна конце-нтрація посівів цукрових буряків на Поділлі.
Методологічно проблема розміщення продуктивних сил є невід'ємною від їх раціональної територіальної організації, основу якої становить економічне районування. Останнє грунтується на територіальному поділі праці, котрий, у свою чергу, пов'язаний з виробничою спеціалізацію економічних районів і погребує суворої пропорційності їх розвитку.
Раціоналізація територіального поділу праці дає змогу досягти максимальної економії суспільної праці, що є головним критерієм раціонального розміщення продуктивних сил у цілому і кожного підприємства зокрема.
Наука про розміщення продуктивних сил зародилася в надрах економічної і соціальної географії, яка вивчає розміщення виробництва в цілому та його окремих галузей, суспільний і територіальний поділ праці й територіальну організацію господарства. Економічна географія як наука здобула право на існування завдяки працям М. В. Ломоносова. Приблизно до середини XIX ст. вона мала фактично довідковий характер, а науково-пізнавальною стала лише тоді, коли у своїх дослідженнях почала спиратися на закони економічної теорії.
Наука про розміщення продуктивних сил взаємодіє також з багатьма іншими науками. Вона належить до економічних наук і водночас спирається на результати досліджень природничих, географічних і технічних наук. Разом з тим розвиток науки про розміщення продуктивних сил грунтується на економічних законах і категоріях, які вивчає й визначає економічна теорія. Наука про розміщення продуктивних сил широко використовує результати наукових досліджень галузевих економік, фінам-
сів. економіки праці, економіки природокористування, економічної історії, економічної статистики, економічної кібернетики, економічної і соціальної географії зарубіжних країн, картографії та ін. Ці дисципліни забезпечують науку про розміщення продуктивних сил насамперед інформацією, методами досліджень, показниками, що характеризують параметри економічного процесу. Розміщення продуктивних сил, в свою чергу, збагачує інші економічні науки власними категоріями, інформацією про регіональні економічні характеристики. Наука й практика розміщення продуктивних сил мають першочергове значення для територіального планування та формування цільових галузевих і територіальних комплексних програм.
Теорія і практика розміщення продуктивних сил за умов переходу до ринкової економіки набувають дедалі більшого значення. Аналіз сучасного розміщення продуктивних сил України дає підстави говорити про необхідність його значного вдосконалення, а також прогнозування роз-міщення продуктивних сил країни. Ці завдання вирішуються в умовах здобутої Україною незалежності. Звідси актуальність перегляду теоретичних положень, що стосуються стратегії і тактики розміщення продуктивних сил в суверенній державі. Практичні кроки мають здійснюватись відповідно до науково обгрунтованої концепції, яку необхідно прийняти на найвищому рівні, а також за програмами, які розроблені Урядом і Президентом України та затверджені Верховною Радою України.
На нинішньому етапі завданням науки є всебічне обгрунтування збалансованого розміщення продуктивних сил, яке б максимально сприяло досягненню економічної незалежності та могутності України.

 

Яндекс.Метрика >