загрузка...
-->
Реферат з релігієзнавствa на тему: «Структура системи релігії» PDF Печать E-mail


Структура релігії і її основні елементи
При розгляді суспільства в якості системи, релігійні стосунки зазвичай представляють як частина цієї системи.
На ранніх стадіях становлення релігійна свідомість була переважаючою. Релігійна діяльність, релігійна віра складали невід’ємну ланку спільної соціальної діяльності. Потім виникають елементи світського світобачення, які існують поряд з релігійними. І, нарешті, релігійна свідомість може поступатися місцем світському, відсовуватися на другий план.
На всіх етапах історії людства, в різних типах суспільства, в різних країнах і регіонах позиції релігії міняються, але залишаються незмінними складові її елементи, складаються зв'язки цих елементів.
Традиційно релігієзнавство виділяє наступні елементи релігії: релігійну свідомість, релігійну діяльність, релігійні стосунки і організації. Основним елементом цієї структури виступає релігійна свідомість, під якою слід розуміти здатність людини сприймати ті або інші ознаки і особливості релігії. Основним такою ознакою є релігійна віра.
Існує декілька підходів до визначення цього поняття. Віра - це, перш за все, особливе психологічне полягання упевненості в досягненні мети, настання події, в передбачуваній поведінці людини. У ній міститься чекання здійснення бажаного. Віра виникає по відношенню до тих процесів і подій, які мають для людей істотно значимий сенс.
Релігійна віра - це упевненість в реальному існуванні надприродних істот, особливих властивостей в окремих предметів. Вона є сукупністю релігійних вистав, образів, що є у віруючих людей. На практиці релігійна віра - це віра в святих, пророків, вчителів, в священнослужителів, в можливість спілкування з духами, в істинність догматів, релігійних текстів і так далі
У богословському розумінні релігійна віра виступає як вищий прояв людської свідомості, як вища етична цінність. Вона є вищою (чим розум) світу.
Релігійну свідомість має два рівні - буденний і теоретичний. Буденна релігійна свідомість виступає найчастіше у фрагментарному вигляді: як окремі образи, вистави, установки, звички і традиції, які є у конкретних людей і зазвичай є безпосереднім віддзеркаленням умов життя конкретної людини.
Релігійна свідомість на рівні теорій (його ще називають богослів'ям) - це система понять, ідей, принципів, міркувань, концепцій, що спеціально розробляється. У неї входять вчення про Бога, мир, природу, людині і так далі Це може бути і релігійна філософія, і спеціальні соціальні і етичні учення.
Важливим елементом релігії є релігійна діяльність, основним виглядом якої виступає культ (від латинського - відхід, шанування). Він вдає із себе особливу систему ритуальних дій, за допомогою яких намагаються впливати надприродним дорогою на об'єкт віри. Ними в ранніх релігіях служили матеріальні речі, тварини, рослини, ліси, річки, планети, а пізніше - духи, божества або єдиний всемогутній Бог.
Для проведення культової діяльності використовуються спеціальні засоби, до яких зараховують молитовні будинки, релігійне мистецтво (архітектура, скульптура, музика), різні культові предмети (хрест, свічки, церковне начиння, одягається священиків - в християнській церкві). Важливим засобом культу є релігійна будівля, входячи в яку людина попадає під вплив особливого світу. Завдяки цьому, увага віруючих зосереджується на предметах, діях, образах, які набувають особливого сенсу і значення.
Так, наприклад, вода узята з водопровідного крану, так і залишається водою. Але якщо її налити в спеціальну посудину, занурити в неї хрест і виголосити молитву, то вона стає для віруючого освяченою, тобто набуває особливих якостей. У групі віруючих в результаті релігійної діяльності виникають певні специфічні стосунки. Це можуть бути як дійсні стосунки людей один з одним, так і стосунки людини з нереальними об'єктами - душами, Богом і так далі.
Віруючі люди для релігійної діяльності створюють релігійні організації, які є об'єднанням людей на базі спільності їх релігійних вірувань і культових дій. У первісному товаристві таких організацій спочатку не було. Релігійними церемоніями керували старійшини роду і племені. Але потім поступово з'являються спеціальні люди: шамани, знахарі, жерці та інші.
Послідовники однієї релігії складають релігійну спільність, первинним джерелом якої є релігійна община. Розрізняють такі типи релігійних організацій як церква, секта, деномінація.
Церква - це релігійна організація, що включає більшість або значну частину населення. Її структура передбачає наявність певної ієрархії служителів культу - священиків. Церква - це будівля, де збираються віруючі.
Секта формується з частини віруючих, що протистоять основній релігійній течії. Для них характерна претензія на винятковість своєї ролі.
Деномінація - це група осіб, яка об'єднується однією назвою і інколи це поняття уживається як синонім віросповідання.
З'ясуємо суть зв'язку релігії та духовної культури. Філософія свого часу розробила поняття "духовне виробництво" для характеристики виробництва ідей, знань, уявлень, художніх цінностей. Ймовірно, саме продукти духовного виробництва в широкому розумінні й складають елементи духовної культури.
В основі теологічних концепцій розуміння духовної культури лежить ідея щодо визначальної ролі релігії в розвитку цивілізації та культури. Стосовно православ'я дану ідею на початку XX ст. розвивав російський релігійний філософ П. Флоренський (1882— 1937 рр.), який доводив, що саме релігія створює культуру, складає її зміст, виконує ті самі функції, що й мистецтво, наука, мораль. Похідним тут є етимологічне виведення ним поняття "культура" з слова "культ". Оскільки слово "культура" має корінь "культ", вважав православний мислитель, то й сама культура, культурні цінності є лише похідними культу.
На дохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку П. Флоренського, людина орієнтує власну Діяльність на "матеріальні інтереси", розвиваючи лише матеріальну культуру. "Одухотворятися" душа лю-Дини починає лише після Ісуса Христа. Саме з "Бого-явлення" особливого значення у духовно-історичному розвитку набуває Софія, Божественна Премудрість, яка виводить людину зі стану "духовного сну" і забезпечує розвиток духовної культури. П. Флоренський розробляє власну концепцію, яка здобула назву «софоологія» де намагається висвітлити духовність людини як результат дії Софд, що є проміжною ланкою між Богом і людиною, наближає першого до останньої і повертає останню до першого. Він певним чином заперечував творчу діяльність людини як справжнього творця культурних цінностей, не враховуючи динамізму історичного розвитку культури.
Сучасні православні богослови, йдучи за Флоренським, визначають духовну культуру як неземне, надприродне явище, обмежують її лише релігійними ідеями та морально-релігійними вимогами. При цьому не беруться до уваги матеріальна основа! культури, її значення, нерозривна єдність матерії- альної і духовної сторін культури.
Подібна точка зору існує в католицькій та протестантській культурології. Зокрема, в пастирській конституції, схваленій II Ватиканським собором (1962—1965 рр.), підкреслюється, що християнське віровчення обновлює і очищує духовну культуру, підносячи її розвиток на новий щабель. Протестантська теологія також розглядає релігію як субстанцію духовної діяльності людини, як форму осмислення і правильного сприйняття культурних цінностей.
У свою чергу, мусульманські культурологи називають іслам "цивілізаторською релігією" і стверджують, що всім досягненням в науці, культурі мусульманський світ зобов'язаний ісламу.
Таким чином, наведені богословські системи вважають релігію тією єдиною основою, лише на грунті якої могла виникнути і досягти висот духовна культура.
З наукової точки зору, духовна культура виступає механізмом передачі нагромаджених суспільством різноманітних цінностей і традицій, охоплює сферу духовного виробництва, куди входять такі форми суспільної свідомості, як філософія, мистецтво, політика, право, етика, наука, в т. ч. релігія. Наукова концепція виходить з органічної єдності матеріальної і духовної культури. При цьому підході переважаюча роль надається матеріальним основам культури.
Духовній культурі властиві певні особливості: вона має історичну обумовленість, фіксує національні особливості, включає в себе загальнолюдські цінності. Все це є характерним для усіх феноменів духовної культури, в т. ч. для релігії, яка також створюється людством і служить людству.
Отже, релігія є складним духовним утворенням. Зазначимо, що до недавнього часу наша література надавала їй вкрай спрощену оцінку. Релігія визначалась як система "невіглаських" уявлень про світ і людину.
Як особлива система духовної діяльності людей, релігія має власну специфічну структуру, В ній можна виділити такі основні елементи, як релігійна свідомість, релігійні почуття, релігійний культ, релігійні організації.
Релігійна свідомість включає два взаємопов'язаних і водночас відносно самостійних рівні: релігійні психологію та ідеологію.
Релігійна психологія — це сукупність властивих масі віруючих уявлень, почуттів, настроїв, звичок, традицій, пов'язаних із певною системою релігійних ідей.
Релігійна ідеологія — це більш чи менш струнка система ідей, розробкою та пропагандою яких займаються релігійні організації, професійні богослови та служителі культу.
В історичному аспекті релігійні психологія та ідеологія стають сходинками розвитку релігії.
Релігійна ідеологія в сучасних релігіях включає в себе теологію, або богослов'я, богословські концепції економіки, політики, права, мистецтва, релігійну філософію тощо. Найважливішою частиною релігійної ідеології є теологія. Вона формулює докази ідеї Бога, Дає систематизований виклад релігійних поглядів на світ, людину в світі, на сенс її буття.
Джерелом ідеології кожної релігії є її святе писання (Тригатака — у буддистів, Біблія — у християн, Коран — у мусульман та ін.).
Головною соціальною функцією релігії є функція ілюзорно-компенсаторна. Релігія для віруючого — насамперед компенсація (хай навіть ілюзорна) усіх тягот його земного буття. У свідомості релігійної людини відбувається перетворення тяжкої дійсності у бачення картин райського буття, ідеального світу, де панують рівність і свобода.
Гасло, що релігія є "опіумом народу", автори ряду праць із філософії розглядали як головний аргумент на користь заперечення релігії. Проте в сучасному суспільстві існує потреба втіхи, зняття психологічної напруги, викликаної умовами повсякденного буття. Знищення цієї — хай ілюзорної — компенсації було б актом жорстокості. І можна погодитися з тим, що мова може йти не про знищення релігії, а про заміщення її іншими компенсаторами, які мають гуманістичний зміст. Однак необхідно враховувати й інше.
По-перше, головна ідея кожної релігії — ідея Бога як відображення абстрактної людини — не позбавлена гуманізму.
По-друге, глобальний гуманізм не заперечує всіх існуючих вірувань, національних традицій, звичаїв, світорозумінь, що склалися, та ін., більше того, він їх передбачає і на них грунтується.
Тому, говорячи про перспективи релігії, мова може йти лише про її еволюцію.
Однією з важливих функцій релігії є функція світоглядна. Вона полягає в тому, що релігія намагається створити власну картину світу, більш того, — власні соціально-гносеологічні схеми вдосконалення суспільного життя, визначити місце і роль людини в системі природи та суспільства.
Зміст релігійного світогляду — не божественний, а людський, або, краще сказати — суспільний, незважаючи на його фантастичність.
релігія виконує регулятивну функцію. Як будь-яка інша сфера духовної культури, вона створює певну систему норм і цінностей, але специфіка яких полягає насамперед у збереженні й закріпленні віри у надприродне. Цьому завданню підпорядковані не тільки культові дії, а й сімейно-побутові стосунки, система традицій і звичок. Підкреслимо, що релігія асимілювала багато елементів загальнолюдської моралі. А оскільки Бог, за висловом Ф. Енгельса, є відображенням абстрактної людини, то і релігійна мораль багато в чому має не якийсь надприродний, а людський, суспільний характер.
За певних історичних умов релігія виконує функцію інтегрування, тобто функцію збереження і зміцнення існуючої соціальної системи. Такою, наприклад, була роль католицизму в феодальному суспільстві, православ'я у дореволюційній Росії. Однак у ряді випадків релігія може стати і прапором соціального протесту, як це було, наприклад, із середньовічними єресями та сектами, з протестантизмом, прихильники якого в епоху його зародження боролись проти феодальних порядків.
На рівні окремої релігійної організації релігія виконує інтеграційну функцію, згуртовуючи одновірців. Однак одночасно релігія розділяє і протиставляє один одному послідовників різних релігій, що простежується і в сучасному релігійному житті України.
Релігії притаманна також комунікативна функція, яка полягає в підтримуванні зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому житті, сімейно-побутових відносинах, а також стосунках у межах різноманітних клерикальних організацій і навіть клерикальних політичних партій.
В умовах сучасного суспільства релігія виконує, головним чином, ілюзорно-компенсаторну функцію. Зазначимо, що, не будучи панівною формою масової свідомості, вона задовольняє тільки особисті почуття віруючих.
Щодо світоглядної, регуляторної та комунікативної функції релігії, то в силу збереження релігійних організацій їхні масштаби визначаються особливостями конфесійних течій і категоріями віруючих, на яких, в свою чергу, впливає реальна дійсність.
На рівні суспільства зникає інтеграційна функція релігії: вона об'єднує лише віруючих певної конфесії, громади і втрачає роль провідного ідейного фактора, що покликаний зміцнювати суспільну систему.
Взагалі, роль релігії в суспільстві не можна оцінювати однозначно. Так, релігія відігравала важливу культурно-історичну роль. В межах релігійних віровчень формувались єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступала як могутній засіб упорядкування і збереження традицій та звичаїв. У той же час, наприклад, у царській Росії синодальне православ'я використовувалось як засіб пригноблення трудящих мас.
Однією з історичних місій релігії, що набуває в сучасному світі все більшої актуальності, є формування відчуття єдності людського роду, значущості неперехідних загальнолюдських моральних норм і цінностей. Однак релігія може бути виразником зовсім інших настроїв, зокрема фанатизму, непримиренності до людей іншої віри тощо.
Отже, вплив релігії на суспільне життя не завжди був однозначним. Характер цього впливу може суттєво змінюватися, набувати специфічних особливостей. Соціальні функції релігійних організацій не тотожні функціям релігії, тому що релігійні організації включаються до загальної системи економічних, політичних та інших суспільних відносин і виконують безліч нерелігійиих функцій.
У середні віки церква не тільки володіла монополією у сфері ідеології, а й виконувала економічні й політичні функції. У капіталістичному суспільстві релігійні організації активно втручаються в політичне життя, мають власну систему навчальних закладів, займаються благодійницькою діяльністю.
Релігійні організації можуть дотримуватися й прогресивних позицій з деяких соціальних і політичних питань. У деяких країнах Східної Європи християнські церкви сприяли боротьбі мас проти іноземних загарбників. Монастирі в Європі протягом тривалого часу були майже єдиними культурними центрами. Багато релігійних організацій і в наш час активно виступають за мир, за ядерне роззброєння.
В пострадянських суспільствах релігійні організації сприяють національній ідеї. Так, в Україні відродження національних церков йде поруч з процесами національного відродження. Таким чином, релігія — явище багатопланове і багатозначне. Вона виникла як результат специфічних закономірностей розвитку суспільства, і саме суспільні процеси визначать в кінцевому підсумку її долю.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1.    Дулуман Є. К. Релігія як соціально-історичний феномен. — К., 1974.
2.    Сорокин П. Социокультурная динамика й религия. Кризис нашего времени // Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.
3.    Сухов А. Д. Религия как общественннй феномен. — М., 1973.
4.    Танчер В. К. Проблеми теории научного атеизма. — К., 1985.
5.    Уфинович Д. М. Введение в религиеведение. — М., 1985.
6.    Фрезер Д. Д, Золотая ветвь. — М., 1986.


 

Яндекс.Метрика >