...
БУДДИЗМ PDF Печать E-mail


1. Виникнення буддизму. Віровчення і культ.
2. Основні напрями буддизму.


Брахманізм з його закріпленням i сакралiзацiєю варн, а відтак жорсткого i досить жорстокого розшарування суспільства, не міг не викликати незадоволення у принижених верств населення, які не мали доступу не тільки до нормальних умов життя але й до пізнання глибин релігійної філософії яка була монополією брахманів i вищих варн. Зрозуміло що в таких умовах виникали спроби створення опозиційних релігійних систем, наприклад джайнізму. Проте джайнiзм хоч і не пов'язував шлях спасіння з належністю до варни, але пропонував досить складний спосіб життя, який обмежував не тільки аскетів. Іншою системою був Буддизм, який ґрунтуючись на традиційних індійських релігійних уявах пропонував шлях спасіння для всіх. Буддизм став першою світовою релігією. Він надзвичайно сильно вплинув на культуру народів Азiї, філософію, в тому числі й європейську, мистецтво минулого та сучасності.
Буддизм поширився не тільки в Iндiї, навіть не стільки в Iндiї, а широко розповсюдився по всій Азiї.
Виникнення буддизму. Віровчення і культ. Виникнення Буддизму пов'язується з легендарним проповідником Шак'ямуні ( санскр. Мудрець з племені Шак'я ). Його ім'я було Сiддахартха з роду Гаутами (Готама). Саме він відомий всьому світу під ім'ям Будда, що означає "Просвітлений". Він народився, згідно з традицією, близько 563 р. до н.е. У місті Лумбiнi біля Гімалайїв на території сучасного Непалу. Батько Сiддхартхи — Шудуходана був раджею шак'їв, мати звали Майя (Махамайя). Легенда про народження засновника першої світової релігії відповідає всім сакральним канонам, в основу її покладено непорочне зачаття. Малюка назвали Сiддхартхою, що значить "той, що виконав своє призначення". Після народження Сіддхартхи Майя скоро померла. Раджа дуже любив Сiдухартху i всіляко його оберігав, намагаючись захистити від скорботи i жорстокості світу. Сiддхартха провів щасливу юність без турбот i печалі. Але безтурботний принц несподівано дізнався, що в світі існує страждання перед яким рівні всі. Сiддхартха залишає палац i стає аскетом-мунi. В пошуках істини проходять шість років. Якось сидячи пiд деревом Бодхі (пізнання) в стані глибокої медитації, Шак'ямун раптом "прозрів". Йому відкрилась істина - тайна колобiгу життя, цей стан свідомості він назвав "татхата", а себе "татхагатою" (тим, хто досяг абсолютної реальності, по той бік звичних понять) Просвітлений істиною Гаутама - Будда зібрав п'ятьох учнів біля міста Бенареса i здійснив першу проповідь. В ній вiн коротко сформулював головні положення нової релігії або як кажуть буддисти, "привів в рух колесо дхарма". Помер Будда, згідно легенді, вісімдесятирічним старцем у Кушингарi (штат Уттар Прадеш). Iснує багато легенд про Будду (джатак) які включені в канонічні тексти, згідно з якими Будда мав 550 перевтілень на шляху до повної досконалості, багато з яких були брудними з точки зору ортодоксального брахманізму. Ці легенди підкреслювали рівність всього живого у стражданні і недосконалості, але разом з тим й у можливості спасіння (точніше — вивільнення).
Священні Буддистські тексти, які створювались на протязі багатьох століть вміщенні у різних творах. Не всі вони приймаються різними школами i напрямками, як канонiчнi. Однак усі буддисти визнають один з найдавніших текстів який написаний мовою палі на Цейлонi і відомий як Тiпiтака (Трипітака) — "три корзини, або потрійна корзина". Тiпiтака складається з головних трьох частин: Вiнаяпiтаки, Суттапiтаки, Абхiдхаммапiтаки, які в свою чергу складаються, в декілька книг i збірок. Найдавнішою вважається Вінаяпітака — "корзина статуту", де викладено правила життя буддистської громади. Суттапітака — "корзина повчань", в ній викладено ідеологію буддизму у формі притч і бесід. Абхiдхармапiтака — "корзина пояснення вчення" вміщує релігійно-філософські тексти, які пояснюють основи вчення Будди. Але головною i найбільш короткою формою викладання вчення Будди є його Бiнареська проповідь. В ній вперше викладено "чотири благородних істини" буддизму (ар'ясат'я):
По-перше: Життя є страждання (хворобливість, недосконалість). Все живе страждає. Причина страждання - Трiшна - воля, прагнення до життя! — в цьому друга істина. Третя iстина - для того щоб припинити страждання, вийти з сансари - череди перевтілень, потрібно позбавитись прагнень. Четверта iстина стверджує, що є шлях до позбавлення прагнень, розриву сансари i досягнення нірвани — це дхарма тобто вчення Будди. Абсолютизація страждання є головним моментом вчення Будди і головним аргументом на користь, необхідності спасіння — вивільнення від сансари. На відміну від брахманізму, який вважав, що щастя, радість, багатство, i добробут у цьому земному житті є винагородою за праведне життя та дотримання дхарми - виконання всіх приписів своєї варни, буддизм виходив з того що будь-яке життя - зло, страждання.
З позиції буддизму бідняки у більш вигідному становищі ніж багатії, для яких життя не очевидне страждання, а відтак неочевидна необхідність його позбутись – вийти із сансари.
Так як i брахманiзм, буддизм виходить з уяви що існує закон сансари. Сансара (санскр. - мандрування) уява про плинність i непостійність всього живого, колобiг народжень i смертей. Згідно з цими уявами, після смерті душа людини перевтілюється в іншу людину, що народжується, або в істоту. Таким чином відбувається реінкарнація. Душа може перебувати в тілі людини, тварини, рослини тощо. Законом перевтілення людина приречена знов i знов обертатись "колесом сансари".
Разом з поняттям сансари, буддизм використовує брахманiстське поняття карми. Силою якою визначається нове перевтiлення є карма (санскр. - дія, кара). Дія її невблаганна. Якщо в брахманізмі карма залежить головним чином від виконання приписів варни, в першу чергу культових, то в буддизмi вона тісно пов'язана з мораллю з повсякденною поведінкою людини (а також тварин та інших живих істот - мешканців сансари). Карма буддистів є суттю всіх дій та помислів живої істоти в його попередніх перевтіленнях. Таким чином — це доля, яку створює сама істота, проте вона має свободу волі, хоча i обмежену якістю карм попередніх перевтілень. Саме в цій, хоч i обмеженій свободі волі — можливість спасіння.
Дарма, теж поняття, яке запозичено в брахманізмі, але тлумачиться в буддизмі дещо інакше. Дхарма (дхамма) термін, який має багато значень: закон, обов'язок, правило, доброчиннiсть, якість, річ, стан, істина, релігія, i т. інше.
Кінцева мета буддистів досягнення нірвани. Нірвана - (санскр. вгасання) - поняття, яким називають повне зникнення, вивільнення від сансари. Що таке нірвана в буддизмі до кінця невизначено. Різні буддистські теологи та різні напрямки i школи вкладають в це поняття різний зміст. Більшість вважає нірвану - позбавленням від всякого буття зовсім i назавжди. Уявити нiрвану в звичних, земних категоріях неможливо.
Для досягнення нiрвани Будда пропонує пройти "благородний шлях", що має вісім елементів (восьмискладовий). Цей шлях складається з "праведних поглядів, праведних намірів, праведної мови, праведних вчинків, праведного способу життя, праведних зусиль, праведної думки (уваги), праведного зосередження". Ці головні положення буддизму розгорнуті в канонічних текстах i працях буддистських богословів.
У повсякденному житті, щоб досягнути кращого переродження буддист повинен дотримуватись "п`яти заповідей" - "панча - шила". До них відносяться: відмова вiд вбивства живої істоти (ахімса), відмова від крадіжки, вiд брехні, дотримання шлюбної вірності, вiдмова вiд вживання алкоголю або іншого дурману. Подальшу розробку моральні заповіді буддизму отримали в ламаїзмі ( десять чорних гріхів та десять білих доброчинностей).
Культ буддистів досить різноманітний, i тому що зовнішнім проявам в буддизмі надається важлива увага i тому, що вiн поширений в різних регіонах Азії, де на нього впливали місцеві культи. Також він має особливості в рiзних напрямках буддизму.
Буддистське віровчення утілено в обрядах, храмах, святах, іконах, процесіях. Головним обрядом буддистів є спільна дх'яна, інколи спільне каяття.
Прийняття буддизму не супроводжується ніякими особливими обрядами. Достатньо у присутності віруючих буддистiв (громади санкхи), прочитати священну формулу: "Я прилучаюсь до Будди, я прилучаюсь до вчення (дхарми), я прилучаюсь до громади (сангхи)" (триранта - три коштовності буддизму).
Буддизм релігія політеїстична, хоч існує думка, що ранній буддизм це нерелігійна філософія, оскільки не орієнтована на вшанування богів. В різних регіонах в пантеон буддизму включались різні місцеві боги. Але в рамках буддизму поступово склався i розвивався культ самого Будди. Спочатку (до I ст. до н.е.) Будда не зображувався у вигляді людини. Зображувалися лише символи вчення, яким приносили дарунки і які ставали місцями прочанства. Це "діамантовий трон", на якому він отримав прозріння, дерево Бодхі, місце народження Шак'ямуні, місце переходу у нірвану. Будисти поклоняються священним реліквіям, пов'язанним з Буддою, мощам Будди та Бодхісатв і архатів, що вважаються святими і похованим у ступах (символ пустоти, швидкоплинності буття), багаторадіусному колесу-чакрi, що символізував дхарму. Чакра - символ сонця, спасіння була також символом влади, могутності, знання. До буддиських культових споруд відноситься три головних архітектурних типи: ступи, чайт'ї, вiхари.
До культу буддизму належать також шанування рослин і тварин. Найчастіше зустрічається в культовій практиці лотос, якого вважають символом чистоти, чудесного народження, духовного просвітління i спiвчуття. З лотосу народжуються боги і часто зображуються на квітці лотоса. Серед дерев найбільше поклоняються дереву Бадхi (дерево просвітлення) під яким згідно з міфологією досяг просвiтлення Шак'ямунi. Бодхi (реальне дерево виду фікусів) є атрибутом усіх Будд, вважається що досягти просвiтлення можна тiльки пiд цим деревом. Священними вважаються й суто міфологічні дерева.
Одним з найбільш поширеним святом в буддизмі є так званий "тричі святий день" - день травневого повного місяця. Згідно з традицією в цей день Будда став просвітленим народився i помер.
Напрями буддизму. Ранній буддизм не був надто поширений в Iндiї. Суворість моральних i практичних приписів буддизму вимагали від послідовників Будди аскетичного способу життя. Тому він існував переважно у формі аскетичного чернецтва, братств жебруючих ченців (бхiкшу) i черниць (бхiкшунi). Ченці повинні бути жебраками, статути були досить суворі i кількість таких заборон постійно зростала (їсти один раз, обов'язкове каяття, безшлюбність, відмова від власності i т. інше. Але такий спосіб життя був під силу не всім. Крім того, ченці не змогли існувати без підтримки послідовників. Такі мирські прихильники буддизму — упасаки (санскр. - прихильний) повиннi були дотримуватись тільки панча-шила i жертвувати на користь сангхи.
Заперечення поділу суспільства на варни було тією силою буддизму яка сприяла його поширенню в Iндiї. Але цей процес був дуже довгий i складний і супроводжувався боротьбою між буддизмом та брахманізмом. Протистояння буддизму і брахманізму приводило до еволюції як брахманізму так і й буддизму. Вже на початку нової ери буддизм розпадається на два основних напрямки.
В II ст. вiдбувся IV собор буддистів, на якому остаточно був закріплений поділ буддизму як хiнаяну та махаяну.

Тхеравада, або як її частіше називають, Хiнаяна (санскр.- "мала колесниця", або "вузький шлях спасіння") це більш сувора аскетична, чернича форма буддизму. Хiнаяна вкрай аскетична, вона вимагає відмови від усіх земних радостей i задоволень. Шлях до нірвани згідно з хінаяною лежить через духовне самовдосконалення яке можна забезпечити тільки в монастирі. Згідно з уявами поширеними в буддизмі хінаяни для досягнення нірвани потрібно пройти декілька етапів розвитку які у свою чергу складаються з певних ступенів, і тільки ставши архатом - "гідним" людина може досягти нірвани. Отже в хiнаянi Будда це людина, яка має всі можливі доброчинності. Будда тут вище богів, які підкоряються законам карми і перебувають у сансарі.
Для хiнаяни характерний складний пишний культ, який включає в себе деякі місцеві обряди, поклоніння святим місцям та iн. Хiнаяна поширена переважно в тих країнах куди переселились компактно індійці-буддисти, де природні умови близькі до тих що були на батьківщині: у Шрi-Ланцi, Бiрмi, Таїланді, Кампучiї також в Лаосi. Релігійне життя там було зосереджене навколо монастирів - центрів не тільки релігійного культу, але й культури. У монастирях зберігалися тексти i знання, там отримували досить значну освіту.
Майже кожний чоловік на деякий час (від декількох місяців до декiлькох років) ставав послушником. Ті ж, хто вирішив стати ченцем, проходив досить складну i сувору процедуру посвячення. випробуванням віддавалися i дух i воля i тіло послушника. Після випробувань ченця приймали у громаду i накладали на нього чисельні обмеження (біля 250). Правила життя ченців регламентувались першою частиною (пiтакою) Трипiтаки - Вінаяпітакою, яка складалась з 5 книг в яких викладено принципи організації, правила прийому, вимоги до ченцiв i громад.
Хiнаяна, або "південний" варіант буддизму, вимагав майже повного розриву з миром. На противагу йому виникає інший напрямок буддизму, який відомий під назвою Махаяна - "велика колесниця", "широкий шлях спасіння".
Махаяна була розроблена буддистським теологом Нагарджуною і затверджена IV собором. Хоча Махаяна в своїх головних вихідних не розриває з раннім буддизмом, вона значно відрізняється від нього. Головна відмінність Махаяна від Хiнаяна в тому, що вона облегшує i спрощує шлях спасіння, настільки, що він стає доступним не тільки ченцю але й простому мирянину. Це спрощення, значною мірою сприяло перетворенню буддизму махаяни на одну з найпоширеніших світових релігій.
Нагарджуна вперше почав вчити, що нірвана доступна не тiльки ченцю але й простому мирянину. Але для простих мирян таке складне релігійно-філософське поняття як нiрвана було зовсім незбагненне. Тому з'являється цілком зрозуміле вчення про рай, де душа може спілкуватись з великими вчителями боддхисатвами i таким чином наблизитись до кінцевого спасіння (Поняття раю відсутнє в ранньому буддизмi) Рай знаходиться в країні блаженних Сукхаватi де знаходяться праведники i править Будда Амiтабха. Згідно з віровченням Махаяни перебуваючi в Сукхаватi праведники повинні ще один раз втілитися на землі, а після того потраплять у нірвану. Поряд з раєм в Махаянi розроблено уяву про пекло, де страждають душі грішників. Відповідно було змінено у бік спрощення й уяву про душу. Змінилось в Махаянi й розуміння Будди. Поняття Будди наближається до божественної сутності світу. Пантеон Махаяни поповнювався за рахунок включення до нього, як божеств індуїзму, так i божеств корінних народів серед яких поширювався буддизм. Місцеві боги включалися в буддистськiй пантеон разом з відповідною міфологією яка пояснює їх навернення до буддизму. Разом з тим у махаянi починає створюватись уява i ідея про верховного бога - творця i правителя світу, безначального i безкінечного в часi i просторi.
Головною особливістю махаяни є культ боддхісатв. Санскритське слово "boddhisattva" означає "той, сутність кого знання, або істота яка прагне просвітлення". В ранньому буддизмi боддхiсатвою вважався той хто накопичив доброчинності i знання i наблизився до можливості стати Буддою, тобто вийти з сансари. Якщо Будда це той хто досягає нірвани i таким чином втрачає можливість впливати на світ матеріальний (сансару) а відтак й сприяти спасінню інших людей. То Боддхiсатва - це той хто досяг вищого знання й святості i отримав право досягти нірвани, але добровільно відмовляється від нiрвани i залишається в сансарi для того щоб допомогти спасінню людей і всіх істот. Згідно з міфологією Боддхiсатви живуть на небесах в раю де допомагають людям. Боддхiсатви інколи вважаються еманаціями Будди. Культ Боддхiсатв був надзвичайно розвинутим і приваблював своєю зрозумілістю. В деяких течіях махаяни він був вищий ніж культ Будди. Прихильність Боддхiсатв можна було досягти за допомогою молитв i відповідних обрядів. Найбільш шанованими Боддхiсатвами вважаються: Манджушрi (уособлення вищої трансцендентної мудрості), Ваджрапанi (уособлення влади), Авалокiтешвара (уособлення добра) а також буддистськi вчителі теологи - Нагарджуна, Шантiдева та інші.
Буддизм Махаяни не утримався в Iндiї, але поширився в Китаї, Кореї, Японiї, Непалі, Бутані, Тибеті, Монголiї, В'єтнамi i в Середній Азiї. Але там він відчув вплив місцевих релігій i набув рис нових напрямків буддизму (чань, дзен, ламаїзм).
Ваджраяна. Окремим напрямком буддизму вважають Ваджраяну - "діамантову колісницю". Перші відомі тексти Ваджраяни відносяться до III ст. і дуже близькі до тантризму. Тантризм загальна назва різних шкіл i напрямкiв в індуїзмі i буддизмі. Слово "тантра" означає сплетіння.
Головне місце в тантризмі займає уява про особливу роль сексуальної енергії — шакті, яка виникає під час злиття чоловічої та жіночої енергії. Таким чином, для спасіння потрібно здійснювати акт злиття зі своєю шакті. Велике значення мають Праджня (санскр. - "мудрість", "розуміння") — жіночі відповідники Боддхісатв. У тантричному буддизмі осбливу роль відіграють дарані - магічні заклинання (мантри) та жести (мудри) та йогічна практика. Вважається, що знання дарані полегшує і прискорює досягнення нірвани, припускається можливість вивільнення з сансари в теперешньому житті.
Ваджраяна i Махаяна проникаючи на Тибет стали основою формування тибетського варіанту буддизму - ламаїзму.

Ламаїзм (від Тибет - лама - вищiй) формувався на основі як мiсцевої релігії бон-по, основi якої були анімістичні уяви про духів i богів природи, так й буддизму в рiзних його варіантах хiнаяни, махаяни, китаїзованого буддизму та ваджраяни. В зоні контакту цих релігій i філософських систем виникла ще одна з форм буддизму, яка стала найбільш поширеною пізньою формою світової релiгiї. В XІV ст. один з буддистських теологів із Східного Тибету засновник секти гелукпа (від тiб. доброчинність) Цзонхава провів реформу, поширивши основи гелукпи на культ Тiбетського буддизму (Гелукпа стала другою назвою ламаїзму). Цзонхава ввiв суворий статут у буддистських монастирях, обмежив практику магічних обрядів тантризму, практика злиття з енергією шакті стала носити імітаційно-символічний характер) підняв значення ченців - лам в справі спасіння мирян. В ламаїзмі Цзонхава вже не достатньо було проголосити свою відданість "трьом скарбам" буддизму (триратні). Необхідною умовою пізнання шляху став тісний зв'язок між наставником гуру (ламою) i учнем. В зв'язку з цим змінився статут лам (ченців), вони перетворились з шукачів особистого шляху спасiння в привілейований стан наставників. Монастирі поступово перетворюються в центри не тільки духовної, а й адміністративної влади в громадах i накопичують величезні скарби. Головною ж реформою було встановлення суворої i стрункої ієрархії лам. На чолі ламаїстської ієрархії були поставлені верховні ієрархи i панчен-римпоче (панче-лама) i г'яло-рiмпоче (пізніше названого далай-лама - "море-лама").
Сакральною основою такої iєрархiї стало вчення про втілення. Згідно з цим вченням вищі лами вважалися втіленням будд, боддхiсатв, або діячів ламаїзму, святих i т. iн. Панчен-лама вважався втіденням будди Амітабхи, а далай-лама — бодхісатви Авалокітешвари. Після смерті, вищi лами втілюються в хлопчиках-немовлятах. Пiсля суворого відбору i перевірки такого хлопчика проголошували втiленням померлого лами. З часом i духовне i світська влада зосередилась в руках далай-лами столицею якого стала Лхаса де розташовано палац-монастир Потала.
Канонічні тексти Ламаїзму включають в себе всі відомі тексти буддизму за дві тисячі років його існування і зібрані у 108 томів Ганджур (трактати Хінаяни, Махаяни, Ваджраяни) і 225 томи Данджур — коментарів до Ганджур.
Для спасіння потрібно народитися в країні ламаїзму, де під керівництвом лами вставши на шлях мудрості (праджня), за допомогою засобів ламаїзму (парамiти), подолання незнання (авiд'ї) можна поліпшити карму, або потрапити в Західний рай Сукхавадi будди Амiтабхи.
Етика ламаїзму заснована на буддистських поняттях про доброчесність i гріх. Це десять "чорних гріхів" та "десять білих доброчинностей". До грiхiв відносяться: гріхи тіла - вбивство, крадіжка, прелюбодiйство; грiхи слова - брехня, наклеп, злословiє, та марнословiє; грiхи думки - заздрість, злоба, єритичнi думки. Всі ці грiхи мали розроблену чітку градацію i відповідне покарання. За тяжкі - переродження в пеклі, середні - переродження в брудних тварин, за незначні - переродження в хвору або в погану людину, або людину не в країні ламаїзму.
До ламаїстських чеснот належать захист чужого життя, щедрість, цнотливість, сумирність, правдивість, миротворчiсть, покірність, милосердя, співчуття, прагнення до істинного вчення. Крім того для спасіння треба оволодіти шістьома парамітами праджнi: подаяння, обітниця, терпіння, усердя, медитація (дх'яни) i праджня (мудрiсть). Велике значення на шляху праджнi мало оволодіння магічною символікою i мантрами (наприклад спостерігання мандали, або графічного зображення дванадцяти ланок перевтілень (нiдан), або головна мантра молитва закляття "Ом мані падме хум!"). Велике значення мантр привело до появи спеціальних молитовних барабанів - целиндрів, що крутяться навколо своєї вісі всередину яких закладали папірці з мантрами і молитвами. Вважалось, що один оберт барабану дорівнює прочитанню мантри.
В Китаї буддизм відчув сильного впливу конфуціанства та місцевих релігійних уяв. Поширення i складний шлях утвердження буддизму в Китаї почався у II ст. i вже в VI ст. в основному сформувався китайський варіант буддизму - чань буддизм.
Чань (китаїзоване від - дх'яна - медитація, зосередження, споглядання) пов'язується з діяльністю патріарха Бадхiхарми, який прийшов у Китай з Iндiї близько 520р. До Бодхiхарми в Китаї буддизм був відомий у формі Махаяни під назвою Фо. Поширений серед простого народу буддизм швидко змішався з даосизмом і традиційними віруваннями. Проте серед китайських інтелектуалів філософія буддизму викликала пошуки істини спираючись на китайську даоську метафізику та прагматизм конфуціанства. Згідно з традицією чань-буддизм склався серед учнів так званого першого патріарха Бодхідхарми. Послідовники Бодхiдхарми заснували дві школи північну Шень-сю і південну Хуей-нен, Шень-сю притримувався традиційної точки зору на просвітлення як результат довготривалих зусиль i роздумів в процесі дх'яна (споглядання), а Хуей-нен вважав що просвiтлення це результат інтуїтивного поштовха який відбувається раптово. Саме його вчення ("Сутра шостого патріарха" розвинуто як китайський чань і японський дзен.
Головна ідея чань-буддизму полягає в марності спроб досягнення нірвани у майбутньому. Істина і Будда є одно і вони є внутрішньою сутністю кожної людини та суттю усіх речей, суттю Всесвіту. Даосисти цю сутність називали Дао. Чань-буддисти говорили що "кожна людина має природу просвітленого, але не кожна людина це усвідомлює". Завданням людини повинно бути досягнення стану усвідомлення абсолютно істинної реальності — татхати, стати татхагатою, Буддою. Згідно з чань реальний світ сансари є ілюзія (му) в ньому спотворена істинна сутність речей та затемнена свідомість (те що ранній буддизм називав невіглаством - авід'я). Тому для досягнення татхати потрібно пройти шлях від вродженого "першопочаткового просвітлення" до "досягнутого просвітлення". Спосіб проходження цього шляху і є чань (япон. — дзен).
Чань (дзен) пропонує цілу низку методів (кількість їх досить велика), серед яких особливе місце займає дх'яна, (чань, дзен) — медитація, точніше занурення у споглядання, в якому дзен-буддисти проводить досить багато часу (дзадзен). Проте самої практики дзадзен недостатньо для того, щоб вивести людину із "затемненої свідомості", зруйнувати її стереотипи сприйняття світу. Для цього використовується практика гуньань (коан). Коан - це парадоксальна загадка, яку неможливо розв'язати логічним раціональним шляхом. Зосередження свідомості на вирішенні коана потребує надзвичайних зусиль, але вирішення його наближає свідомість до просвітлення, яке може бути раптовим (саторі). Для того щоб інтенсифікувати процес просвітлення свідомості майстри дзен використовують діалог — веньта (япон. мондо). Роль майстра наставника виключно велика. Чань не визнає писаних істин, теорій, авторитету, тому істина передається в тісній взаємодії вчителя і учня "від серця до серця", в основі якого є інтуїтивний беспосередній досвід просвітлення. "Істина, споглядання, вона на у словах і книгах, але по ту сторону слів. Її не можна вивчити, її потрібно пережити" говорив один з засновників дзен.
В дзенських монастирях ченці використовували не тільки дзадзен, але й фізичні вправи, які дозволяли досягти досконалості, що проявилось у системах східних єдиноборств, дзю-до, айкі-до, кендо. Прагнення досконалості проявилось й у мистецтві, де розвиток естетичного почуття теж був шляхом. Прикладом дзенського мистецтва є дзенські поезії — хокку, садок-коан поблизу Кіото, чайна церемонія (за легендою чай виріс із вій Бодхіхарми, які він собі відрізав розлютившись на те, що заснув під час медитації). Дзен відіграв велику роль у формуванні культури далекосхідних народів.
Після другої світової війни дзен став поширюватись у Європі та США. Першим популяризатором дзен на Заході був Д. Судзукі. Дзенські принципи вплинули на сучасну західну культуру, мистецтво, філософію.

 

Яндекс.Метрика >