...
Зацікавленість процесом народжування дітей PDF Печать E-mail

Зацікавленість процесом народжування дітей

Уже 3-х річні діти можуть поставити запитання: „Звідки беруться діти?” Розглянемо, як реагують на це батьки маленьких дослідників.
Деякі батьки відповідають: „Ще малий, виростеш – узнаєш!”. Але, на жаль, подібні відповіді не тільки не гасять інтересу дитини до цього питання, а навпаки, стають певним каталізатором, що підігріває такий інтерес. Адже недосяжне, таємниче майже завжди викликає підвищену зацікавленість. Більшість спеціалістів погоджується, що 3 – 4-річній дитині необов’язково мати точне уявлення про фізичний та емоційний боки статевих взаємовідносин. До речі, дитина про це й не питала. Необхідно лише задовольнити її допитливість на рівні її розуміння.
О.І. Кульчицка підкреслює, що у дитини дошкільного віку у процесі пізнання вмикається емоційний компонент, який робить цей процес захоплюючим. Тому дитина не тільки спостерігає події – вона хоче пізнати їхню причину, їй цікаво довідатися, що навкруги неї відбувається й чому саме так, а не інакше. Дитина сповнена довіри до слів дорослого, переконання у тому, що мати, тато, бабуся, дідусь все знають та про щоб їх не запитати, можуть дати вичерпану та зрозумілу відповідь. О.І. Кульчицка радить: «...ніколи на запитання дитини не можна відповідати: «відчепися», «не заважай мені із своїми дурнуватими запитаннями», «я зайнятий, потім».
Адже статистика річ уперта ? 32% батьків саме так відповідають дитині, коли чують від неї питання, що стосуються процесів запліднення та народження живих істот.
Г.П. Медведєв та А.В. Над’ярний висловили переконання, що «з великим успіхом проблема статевої освіченості розв’язується тоді, коли поступово, систематично, непомітно для себе діти одержують деякі необхідні знання з питань статі і розмноження, розсіяні серед відомостей найрізноманітнішого характеру, головним чином, нестатевого матеріалу».
В.Л. Леві вважає, що «святою неправдою» у статевих повідомленнях дорослі навіть можуть психічно покалічити дитину та наводить приклад, коли батьки, нібито захищаючи дитячу чистоту, вигадали для свого сина казочку, про те, що «в лісі бувають такі квіточки, найпрекрасніші, з яких виростають маленькі людинки», у яку хлопець вірив аж до 12-років і при цьому палко любив батьків. До тієї пори, поки сусідський хлопчина у брутальній формі не просвітив його з цього питання. І от сумний наслідок – психічний розлад у дитини та відчуження від рідних.
А пам’ять живо підкидає епізоди з власного дитинства.
Один з них, ось 10-ти річна авторка осміяна більш досвідченими однокласницями, тому що на питання «А ти знаєш звідки беруться діти?» розповіла їм скорочений варіант теорії Дарвіна у правильності якої була впевнена. Тому що саме так відповів на це питання вітчим, якому довіряла. І як крижаною водою облило ? власна довірливість та дурість, безглуздя брутальних, ганебних, вульгарних слів та понять, і потайна глибока образа на людину, омана якої виставила перед подругами дурепою…
Інше, 13-ти річною, під час літніх канікул крадькома разом з однокласницями переглядаємо «ЦЕЙ» розділ підручника з «Анатомії» для 8 класу, за яким з 1 вересня будемо навчатися. Неймовірний жах і сором, від якого палає обличчя ? емоції, що старанно приховуються від подруг за хихиканням, демонстративним вживанням непристойних слів. Обговорення того, яка безстидна вчителька буде «ЦЬОМУ» навчати і впевненість: нехай хоч сто двійок, але говорити у класі «ПРО ЦЕ» ніяк не припустимо!
Як же цивілізовано та неупереджено відповідати дитині на подібні питання? Наприклад, Рудольф Нойберт у книзі «Що я скажу своїй дитині» пише, що на запитання «Чому я хлопчик, а сестричка – дівчинка?» – слід відповісти синові, що він народився таким, як тато, а дочці – як мама. Якщо малюк запитує: «Де беруть дітей?» – слід відповісти: «Діти з’являються i живуть у тілі матері». На запитання «Як я виріс?» – відповісти: «З крихітного зернятка, яке завжди було в животі мами». У випадку, коли малюк питає: «Як народжуються діти?», – можна використати таку можливу форму відповіді: «Із спеціального отвору, який при народженні стає великим».
Буває й так, що навіть наполовину правдива інформація стосовно питань народжуваності, яка отримана дитиною від батьків, психологічно травмує її. Пригадується такий автобіографічний факт. Працюючи вихователем підготовчої до школи групи (йшов 1989 рік), мені довелося вислухати секрет вихованки, який був повіданий нею з повними жаху очима. Мала оповістила, що у неї ніколи не буде дітей, тому, що це дуже боляче – різати живота. З’ясувалося: напередодні мати «роз’яснила» шестирічній донечці, що дітей дістають у матусі з животика, який перед тим розтинають, та продемонструвала дитині шрам від апендициту.
На той час я мала деякий життєвий материнський досвід спілкування з п’ятирічним сином на статеві теми. Однак, в педагогічній практиці така ситуація виникла вперше. Довелося братися за статеве виховання дівчинки, а заодно й всіх дітей групи. Мені дуже поталанило, що у найближчій бібліотеці знайшлася чудова фантастична повість американських авторів (на жаль, пам’ять не зберегла їхніх прізвищ та назви книги). Старші дошкільники захопилися її змістом, в якому було зрозуміло та цікаво викладено анатомію для дошкільнят. Діти із задоволенням у вільний час неодноразово переглядали ілюстрації у книзі, задавали мені багато запитань. Однак, підвищений інтерес вони все ж виявляли до глави: статеві органи. Крадькома розглядали картинки, перешіптувалися, хіхікали. Коли надійшла черга колективного читання та обговорення відповідної глави, я обрала спокійне, цілком ділове та серйозне витлумачення, таке ж саме, яким супроводжувалися всі попередні глави книги. Казкова форма викладення навчального матеріалу та його обсяг – доступний, вивірений спеціалістами – дозволили подати не програмову, але дуже привабливу для дітей даного віку інформацію у коректному зрозумілому вигляді. З того часу маю переконання: коли дошкільник ставить запитання, що пов’язані із «забороненою», як здається деяким дорослим, темою, на них слід давати правдиву відповідь. Звичайно ж, у межах доступних для сприймання та розуміння дитини-дошкільника. І причому, саме тій дорослій людині, до якої звернулася із запитанням дитина.
Так, для багатьох батьків звернення дитини з питанням «Звідки беруться діти?» є цілковитою несподіванкою. І тому спішно, часом відчуваючи велику ніяковість, придумують вони найфантастичніші, казкові варіанти. Найбільш поширені з них: «на базарі взяли», «у магазині купили», «лелека приніс», «на городі знайшли» тощо. Та у вік інформаційного вибуху сучасні діти швидко відрізняють істину від неправди, та кепкують з дорослих. Так, як це описано у знаменитій байці Павла Глазового, коли у відповідь на дідусеві нісенітниці про те, де взялися його онуки, одне грамотне маля зауважує: „Хоча б одне дитя родилося б по-людському!”
О. Лаврова вважає, що казка – перший крок у формуванні статевої поведінки дитини, та наполягає на тому, що дошкільників не треба обтяжувати знаннями звідки беруться діти, яку роль у зародженні дитини відіграє батько, матір тощо, краще розповісти їм казку про лелеку. Жіночій журнал «Наталі» наводить статистику, що у кожній третій родині, дорослі, вгамовуючи цікавість дитини з приводу появи новонароджених долучаються до версії про лелеку, капусту або магазин.
Доктор Бенджамін Спок у бестселері «Дитина та догляд за нею» порушує питання: чи не краще сказати дитині, що її приніс лелека? Та категорично заперечує проти цього. Він робить висновок: «Ні, і для цього мається декілька причин. Якщо її мати або тітка вагітна, то з уривків розмов та спостережень за змінами фігури вона може здогадатися про майбутнє народження дитини. Якщо за цих обставин мати буде, нервувати пояснюючи їй те, що зовсім не схоже на правду, про яку вона здогадується, дитина буде впевнена, що її обманюють. І хай вона не здогадується про правду у 3 роки, вона напевно узнає її у 5,7 або у 9 років. Краще не казати дитині неправди, щоб пізніше вона не переконалася, що ви обдурили її. Якщо ж вона з’ясує, що з якоїсь причини ви не смієте казати їй правду, то це утворить між вами та нею бар’єр та заставить її відчувати себе незручно. У подальшому, як би не хвилювало її це питання, вона чи навряд буде розпитувати вас про щось подібне. Інший аргумент, згідно якому краще сказати правду трирічній дитині, це те, що вона задає прості запитання й задовольняється простими відповідями. Пізніше вам буде простіше відповісти на більш складні запитання».
Старші дошкільники вже можуть ображатися на оману, в яку вводять їх сконфужені батьки. П’ятирічний хлопець на запитання до матері: «Як я народився?» отримав відповідь: «У мене заболів животик, ось і ти народився». Дитина розсерджено надулася: «Ось ти і брешеш. У мене сто разів болів животик, і щось у мене ніхто не народився!»
28% батьків знайомлять власних дітей з процесом дитинонароджуваності за допомогою спеціальної літератури. Дорослим слід обачливо та розсудливо підходити до її вибору та способів знайомства дитини з такою літературою.
Поза всяким сумнівом, простіше купити спеціальну енциклопедію і мовчки вручити її маляті для самостійного вивчення. Що, власне, і робить більшість мам і тат. Проте, деякі видання надмірно інформативні, а трирічному малюку багато речей дійсно ще рано знати. Крім того, само по собі це питання делікатне і дуже важливо, щоб про нього, нехай навіть за допомогою ілюстрацій, повідали найближчі люди. Адже картинки у книжці не передадуть відчуття любові, не розкриють сенс зародження людського життя. Тому, не слід залишати дитину на самоті під час її першого знайомства з такою книгою. Краще почитати книжку разом й обов’язково дати достовірні відповіді на дитячі запитання, які виникли після читання. Бесіда за змістом таких видань вимагає від дорослих великого такту і уміння, щоб не привнести в статеву реляцію присмак чогось «особливого», «сороміцького». Складність полягає ще й у тому, щоб не перейти тонку межу між необхідним і зайвим.

Статеве виховання. Навчальний посібник з питань здійснення статевого виховання дітей від народження до юнацького віку.  Миколаїв «Прінт-Експрес», 2010. - 112 с., ілюстр. © Л.М. Олійник, 2010 Всі інші матеріали по статевому вихованню належать даному автору.

Література

1. Бовуар С. де. Второй пол. Т. 1 и 2: Пер. с франц./Общ. ред. и вступ. ст. С.Г. Айвазовой, коммент. М.В. Аристовой. — М.: Прогресс; СПб.: Алетейя, 1997. - 832с.
2. Гаубаса С.М. Особливості статевого виховання дітей різного віку в сучасних умовах // Все для вчителя, 2003. – № 29. – С. 22-25.
3. Коцур Н.І. Пізнай себе: метод. посіб. / Н.І. Коцур, Л.С. Гармаш: Переяслав-Хмельницький держ. педагогічний ін-т ім. Г.С. Сковороди – Переяслав-Хмельницький: Освіта, 2000. – 56 с.: (За здоровий спосіб життя).
4. Кузнєцова О.А. Статеве виховання школярів: Навчальний посібник. – Миколаїв: Вид-во „ІЛІОН”, 2004. – 176 с.

 

Яндекс.Метрика >