...
Психосексуальний розвиток та статева поведінка дитини PDF Печать E-mail

Психосексуальний розвиток та статева поведінка дитини

У процесі свого розвитку дитина оволодіває властивими людині формами поведінки у суспільстві, зокрема i статеворольовою. Це пов’язано зі становленням внутрішньої позиції дитини, що відрізняє її від інших i водночас зумовлює вікові та загальнолюдські внутрішні риси, що пов’язані зі статевими відмінностями. У зв’язку з фізичним оволодінням своїм тілом, у зв’язку з пізнавальними інтересами, малюк починає цікавитися своєю власною тілесною організацією, а також будовою тіла оточуючих його людей.
Усвідомлення дитиною свої статевої приналежності входить до структури образу її «Я». Більшість дітей досить рано засвоюють характерні ознаки тіла хлопчика і дівчинки. Ставлення дорослих до генiталій (статевих органів) багато у чому визначає нюанси поведінки зростаючої особистості, впливає на характер її iдентифiкацiї з власним тілом. Наявність у дитини запитань про тілесні відмінності cтaтi, походження дітей та їх народження ? нормальна річ, яка засвідчує зародження елементарних форм дитячого світогляду. Останній ? важлива складова життєвої компетентності дитини взагалі, та соціальної ? як її частки зокрема.
Під впливом ставлення оточуючих у дитини формується статева самосвідомість, усвідомлення своєї статевої ідентичності. Таким чином статева приналежність – багаторівневий процес, де кожний ланцюжок спирається на всі попередні, і в той же час діє автономно від них, це породжує велику кількість індивідуальних варіацій, які не можуть бути тільки спадковими якостями, або виховними.
На думку психологів, у дитинстві Я-концепція найменш структурована, характеризується найбільшою пластичністю. У роботах С. Ховленда та Ч. Шеффілда показано, що швидше змінюються, формуються ті установки, які найменш структуровані. Для багатьох дітей початок формування Я-концепції співпадає з моментом виявлення того факту, що у дитини є ім’я. Джильберт і Файнел (1978) досліджували структуру самосвідомості і зробили висновок, що образ тіла, емоційне сприйняття і програвання уявних ситуацій, взаємодоповнюючись, допомагають формуванню Я-концепцiї дитини. Причому образ власного тіла має при цьому пріоритетне значення. На етапі, коли дитина вперше заявляє про себе, вживаючи займенник «Я», починає формуватися її самосвідомість у цілому. Спеціальними дослідженнями доведено, що ні хромосомний набір, ні внутрішні репродуктивні органи не мають вирішального значення для формування статевої ролі. На думку В.Ю. Кагана, у динаміці формування статевої ідентичності, виділяють три періоди:
•    2-2,5 роки – формування первинної статевої ідентичності;
•    3-6(7) років – формування номінативної cтaтi;
•    7(8)-10(11) ? формування статеворольової ідентичності .
Констатовано, що у період до 5-6 pокiв ще чітко не сформована статева ідентичність, її формування переважно кероване виховними впливами. На подальших вікових етапах виховні засоби вже не відіграють вирішальної ролі.
Велике значення має природне i спокійне ставлення дорослих до тіла i тілесних відправлень. Природна поведінка дорослих, звичайний тон спілкування – одна з найлегших i найважчих умов статевого виховання дітей. На жаль, дуже часто дорослий, якому належить здійснювати просвіту з питань статеворольової поведінки, розгублюється, ніяковіє. А діти добре відчувають невпевненість поведінки педагогів. Атмосфера готовності відповісти на всі, без винятку, запитання дитини, вміння пояснити важкі теми без сорому i страху – важлива умова ефективного статевого виховання дітей.
Деякі батьки припускаються помилок, коли під час перегляду кінофiльмiв з несподіваними еротичними сценами, намагаються відволікти увагу дитини усілякими способами, а діти, на це починають підсміюватися, виявляють до таких сюжетів підвищений інтepec. Таке ставлення негативно позначається на вихованні статевих почуттів дитини, формує у неї переконання, що в поцілунках, пестощах чоловіка i жінки є щось непристойне.
Нерідко психологічний дискомфорт викликають у батьків i дітей назви статевих opгaнів. Діти i батьки спілкуються на цю тему, як правило, дитячою мовою, до речі, в кожній сім’ї використовуються різні назви статевих органів. Дитина підростає – дитячі назви змінюються на вуличні, «дорослi». Проте, як правило, i педагоги запишаються недостатньо обізнані щодо наукової термінології, адекватної віку дітей та різних життєвих ситуацій.
Дослідженнями доведено, що навіть лікарі, які володіють науковими назвами, у повсякденному житті використовують «вуличні» вислови. Потрібна співпраця вихователів, лікарів, батьків у доборі відповідної лексики, у привчанні дітей до використання наукових назв генiталій чоловічого i жіночого організму.
Природність пояснень статевих питань формує у дітей від народження установку на те, що існує закон продовження роду у тваринному і рослинному світі, якому підкоряється все живе. Добре, якщо у родині чи у дошкільному навчальному закладі є тварини, за якими доглядають та спостерігають діти. Це дає можливість ознайомитись з усіма сторонами їхнього життя: годуванням, паруванням, народженням дитинчат та вигодовуванням. Крім того, відомості про тварин доповнюють інформацію, яку дитина отримала раніше від дорослих.
Якщо дорослi не задовольняють пізнавального інтересу дітей до статевих питань, то чим старшими стають діти, тим менше вони запитують про двоїстість природи. Психологи застерігають, що уникнення дорослими «важких» запитань дітей надає їм гіпертрофованої привабливості. Розбещує уяву дитини не науковий, об’єктивний факт, а незнання, що створює психологічний вакуум. Щоб інформація про стать не обростала «вуличними знаннями», важливо створити атмосферу довіри. «Непристойних питань не існує – існують непристойні вiдповiдi» (О. Уайльд).
Російський вчений, доктор психологічних наук Євген Субботський зазначає: «У європейських країнах на обговорення з дітьми питань статі накладена неписана заборона. Ми добре розуміємо, що було б краще, якби дитина довідалася про неминуче вдома, ніж на вулиці. Проте нелегко перебороти умовності культури, навіть якщо вони відверто безглузді. І насправді, чому розмовляти з дітьми про їжу можна, а про відносини статей – ні? Певно, така заборона – мимовільна спадщина багатовікової християнської культури з її проповіддю аскетизму й гріховності».
Інформація з питань статі має бути адресною, тобто спрямованою на певний вік, опиратися на життєвий досвід дитини. Зрозуміла для дитини інформація не викликає додаткових запитань. Володимир Левi підкреслював, що батькам не потрібно входити у деталі питання, забігаючи на три роки вперед. Послідовність, системність статевого виховання передбачає наступність подачі знань статевої тематики. Наприклад, цікавість дитини зосереджується навколо проблеми «Звідки беруться діти?» Спеціалісти класифікують питання таким чином:
•    До 2-3 років: дитину цікавить власне тіло, статеві органи, вона з’ясовує ознаки відмінності між чоловіками i жінками.
•    До 3-4 років: її цікавлять питання про те, звідки беруться діти, хто їх приносить?
•    До 5-6 років: у центрі уваги дитини знаходяться питання про те, як попадають діти в живіт до матері, яким чином звідти виходять, як вони зростають i розвиваються?
•    У 6-8 років: центр уваги зміщується на роль батька у народженні дітей; на те, чому діти бувають схожими на своїх родичів; чи можуть народитися діти у дітей?
•    У 9-10 років: діти мають більш чітке уявлення про яйцеклітину й сперматозоїди, цікавляться як відбувається процес запліднення?
•    11-12 років: намагаються зрозуміти анатомічну будову чоловічих і жіночих статевих органів, дозрівання у них сперматозоїдів і яйцеклітин які можуть об’єднатися, створити зародок дитини.
•    старші 12 років: розуміють не тільки суть процесу, але і його біологічний алгоритм, те як розвивається плід в утробі матері.
Вітчизняна дослідниця О. Богатир посилається на американського психолога Анні Бернштейн, яка вивчала особливості поінформованості дітей щодо репродуктивної функції людини і дійшла висновку, що розуміння даної проблеми розгортається за певними сценаріями, з яких на період дошкільного дитинства припадають такі:
•    Перша стадія – географічна, на ній знаходяться діти 3-4 років, які вірять що ненароджена дитина існувала поза матір’ю перед тим як потрапити до неї.
•    Друга – мануфактурна, або виробнича. Вона співвідноситься з особливостями 5-6 річних дітей. які розуміють зачаття як процес, коли з чогось зробили щось. Наприклад: «Мама проковтнула горошинку – так з’явилась я». У цьому віці цікавить запитання, чи можуть діти народжувати дітей.
•    Третя – поєднує технологію і фізіологію. При цьому діти мають уявлення про три складові цього процесу: стосунки двох людей, їх одруження, а вже далі – статеві зносини.
Статева інформація не повинна сексуально збуджувати дітей, не має нести у собі елементи статевої стимуляції. Адже статеве виховання повинно бути статевим вихованням. А не біологічно-фізіологічним, медичним чи соціально-еротичним вихованням. Все це повинно органічно поєднуватися.
Важливий аспект статевого виховання становить формування позитивного ставлення дитини до норм і вимог статевої поведінки: визнання чеснот представників іншої статі, задоволеність власною статевою належністю.
Особливості спілкування батьків виступають своєрідним підручником для дитини. Від її допитливих очей не можуть укритися інтимні аспекти відносин між батьками. Саме головне у статевому вихованні дітей ? формування позитивного відношення до закоханості, до весілля, до інтимних стосунків і народження дитини. Уже з раннього віку у дітей починають формуватися статеві уявлення з власних спостережень за дорослими. Коли малюк бачить, як мама з татом обіймаються й цілуються, явно одержуючи при цьому задоволення, він поступово починає розуміти, що фізична й емоційна близькість дозволяє отримувати приємні відчуття. А якщо дитина постійно бачить, як батьки сваряться між собою, у неї може розвинутися зовсім протилежний погляд на інтимні родинні стосунки.
Уже у чотири роки дитина може пов’язати вживання їжі і дефекації. Якщо діти з’являються від пігулок, горошин, як це відбувається? У процесі дефекації? Дуже часто діти стають свідками розмов дорослих про вагітність, біль при пологах, що підсилює негативне сприйняття картини світу, пов’язаної зі статевою роллю.
Велике значення має ставлення дорослих до оголеності тіла. Виявляється, вільне, не закомплексоване ставлення до цього є важливою умовою нормального статевого життя дорослої людини. Важливе не саме по собі оголення, а ставлення дорослих до нього. Фахівці наголошують: не познайомившись у дитинстві з голим тілом, людина у дорослому житті має труднощі у сексуальному житті.
На думку спеціалістів, що оптимальний вік, коли дитина може дізнатися про відмінності будови організму чоловіка і жінки ? 2,5-3 роки. У контексті цієї проблеми важливим моментом є іграшки. Як же впливають на дітей сучасні імпортні ляльки з анатомічними подробицями ? Барбі та Синді з розвиненими грудьми або «дитинкою» у животі, Кен із пенісом. Самі по собі такі іграшки не «розбещують» малят. Для психічно здорових дітей статеві ознаки ляльок мають таку ж саму цінність, як і те, що додається до цих ляльок ? набір посуду, будинок, автомобіль. Але використання їх дитиною у систематичних (не разових!) іграх з підкреслено еротичним сюжетом і явна перевага їх будь-яким іншим іграшкам відрізняє дітей з порушеною психікою, перш за все ? тих, що перенесли сексуальне насильство. Питання придбання такої іграшки, так само, як і будь-якої іншої, вирішується залежно від її якості, бажання дитини мати цю іграшку, естетичного смаку споживача і можливостей бюджету.
Якщо спробувати об’єднати думки різних дослідників про прояви сексуальної поведінки дітей, то до них ввійдуть не тільки різного плану маніпуляції з статевими органами, а й кусання нігтів, кусання та облизування губ, колупання у носі, надмірні ніжність, брутальність, намагання спричиняти собі біль, лайка, письмо, малювання на стінах зображень сексуальної тематики, затримування сечі тощо.
Австрійський вчений Зиґмунд Фрейд близько 100 років тому акцентував, що існує тісний зв’язок між сексуальним і розумовим розвитком дитини. Чим раніше малюк виділяє свою стать, тим інтенсивніше протікають процеси його ознайомлення з життям, тим гостріше і глибше він сприймає все оточує. Багато батьків і педагогів, не знаючи цього, панікують, стаючи свідками сексуальних проявів дітей. Від них часто можна почути: мовляв, якщо дитина дозволяє собі «таке» у дитячому віці, то, уявляєте, як вона буде поводитися, коли виросте?
З. Фрейд і його послідовники встановили, що кожна людина у міру дорослішання поступово проходить п’ять фаз у своєму сексуальному розвитку. Вони відрізняються пануванням певних ерогенних зон, за якими і отримали свої назви. Розглянемо особливості кожної з цих стадій, що треба знати дорослим, про розвиток дитини на цих стадіях, та розберемо характерні помилки, яких припускаються дорослі, які виховують дітей саме у цей віковий період.
1 стадія: від народження до року ? оральна
Особливості: смоктання та жування ? головні способи отримання задоволення малюком від народження до першого року життя. Активні дії дитини, коли вона жадає кормління, динамічно смокче материнські груди, обіймаючи їх руками, пояснюються не лише однією потребою у їжі. Якщо ця активність буде підтримуватися матір’ю, або людиною, яка замінює її, у крихітки буде розвиватися почуття безпеки й благополуччя.
Треба знати: саме на цій стадії формується впевненість ? «мене люблять». Не випадково у сучасних дослідженнях підкреслюється, що майбутня чуттєвість тіла, відчуття довіри до іншої людини залежать від ласкавого сповивання, торкання, купання. Вони дозволяють дитині відчути цінність власного тілесного «Я», що зберігається протягом всього життя.
Помилки: недостатність задоволення від смоктання у дитинстві породжує у дорослому віці прагнення до постійної підтримки задоволень, пов’язаних з ротовою порожниною. Це проявляється у схильності до алкоголю й паління, булімії (обжерливість) або анорексії (відмова від їжі), звичці гризти нігті, словесній агресії та спазмах у горлі.
2 стадія: від року до трьох ? анальна
Особливості: дитина вчиться користуватися горщиком, їй це цікаво, вона одержує від цього задоволення. Вона не відчуває огиди до своїх екскрементів, приймає їх як частину свого тіла. І вихваляючись, навіть демонструє зміст горщика тим дорослим, яким вона довіряє ? так своєрідно вона виділяє значимих для себе людей.
Треба знати: якщо батьки підкреслюють невдалі кроки дитини на шляху до самостійності, часто проявляють незадоволення її поведінкою, то «Я» маляти залишиться слабким і невпевненим. Саме на цій стадії у дитини з’являється здатність дарувати свою любов іншим.
Помилки: покарання малюка за втрату контролю над випорожненням або за надмірне демонстрування може згодом дати поштовх розвитку у нього таких якостей, як педантичність, жадібність, надмірна охайність, а також стати причиною психічних розладів: енурезу (неутримання сечі), енкопрезу (довільного або мимовільного виділення калу).
3 стадія: від трьох до шести років ? фалічна
Особливості: дитина починає цікавитися будовою статевих органів (власних та інших людей), іноді здобуває перший досвід мастурбації. На кожній з попередніх стадій дитина власною поведінкою намагалася привернути увагу мамусі, до того, що для неї було головним джерелом задоволення. На цій стадії мати вже не грає такої ролі. Всі діти дошкільного віку проявляють інтерес до статевих питань, інша справа, як на це реагують дорослі, що опікуються ними. Чи дозволяють дитині цей інтерес виявляти, чи навпаки забороняють це робити.
Треба знати: мотивами такої зацікавленості виступають не еротичні, а пізнавальні інтереси. Вгамувавши зацікавленість, діти природно переключаються на щось інше. Баланс інтересу до статевих питань із проявами допитливості в інших напрямках означає, що у дитина розвивається нормально.
Помилки: вживання дорослими пестливих, алегоричних слів, що означають геніталії найчастіше приводить до того, що дитина, стаючи старше, усе більше соромиться таких «домашніх» назв і розширює свій словниковий запас запозиченими вульгарними грубими вуличними назвами. Те, як батьки ставляться до статевих органів ? інтонація, вираження лиця, зауваження й коментарі ? формує у дитини певне відношення до свого тіла та до себе. Панічне ставлення дорослих до сексуальних ігор та проявів сексуальності дитини призводить до формування у дітей неадекватних статевих уявлень, що загрожує у дорослому житті розладами сексуальної сфери: імпотенцією або фрігідністю.
4 стадія: від 6-7 до 10-11 років ? латентна
Особливості: оскільки у цьому віці дитина активно засвоює соціальні ролі, міжособистісні стосунки, моральні основи, її сексуальні імпульси подавляються або перебувають у загальмованому стані. Це ідеальний період для навчання. Хоча треба відзначити, що мастурбація і сексуальні ігри мають місце і на цій стадії, але часто припиняються, перетворюючись у процес навчання й пізнання навколишнього світу. Інтерес до світу інтимних відносин стає більше глибоким. У дітей виникає інтерес до розвитку власного тіла, вони починають турбуватися, наскільки їхня зовнішність відповідає еталону.
Треба знати: дружба й приятелювання у цьому віці більше сконцентровані на груповій активності, чим на індивідуальній і виникають на основі загальних занять та ігор. Стосунки молодших школярів різної статі стають більш емоційними. Відповідно до досліджень, невпевненість у спілкуванні із протилежною статтю у дорослої людини формується саме у цей час. Цей вік ? час наслідування поведінці дорослих, час формування стилю спілкування із протилежною статтю.
Помилки: треба бути з дітьми об’єктивними й правдивими у питаннях статі, розмову слід вести так, щоб її зміст відповідав дійсності та законам природи. Якщо надавати дитині недостовірну інформацію на її питання статевого характеру, вона перестане довіряти старшим, буде ставитися до них з підозрою, як до ошуканців.
5 стадія: від 10-11 до 18-19 років ? генітальна
Особливості: ця стадія вміщує пубертатний (від початку перших місячних у дівчинок і перших еяколяцій у хлопчиків до зупинки росту тіла) і після пубертатний період (до настання повної психологічної й репродуктивної зрілості). У цей час відбувається розвиток чуттєвості, усвідомлення своїх потреб та інтересів як дорослої людини. Якщо раніше сексуальність дитини була пов’язана з пізнанням власного тіла, то зараз сексуальні інтереси спрямовані на протилежну стать.
Треба знати: підвищена уважність до свого зовнішнього вигляду у багатьох підлітків викликає сумнів і незадоволення, незалежно від того, чи є для цього реальні причини. Адже найчастіше еталони підліткового середовища завищені. Недарма весь комплекс проблем, пов’язаних із тривожною самооцінкою підлітками своєї зовнішності, психологи називають «синдромом Квазімодо» або «синдромом бридкого каченяти». Він впливає на вибір одягу і на манеру її носити: мало хто з підлітків наважиться носити те, що не носять його ровесники. Діапазон сурогатних форм статевої активності підлітків розширюється: близько 80 % юнаків та дівчат до 16 років практикують петтінг (взаємні пестощі без статевого акту). Це заняття, за оцінками сексологів, поглиблює й розширює діапазон чуттєвості тіла і є нормою поведінки підлітків.
Помилки: підліток прагне довідатися про сексуальність якнайбільше, звідси й підвищений інтерес до еротичних видань і порнофільмів. На цей віковий період доводиться черговий сплеск захоплення мастурбацією (відповідно до статистики, досвід мастурбації до 15 років мали 30 % дівчат і 90 % хлопців). Потяг викликає потребу у розрядці сексуальної напруги, а її досягнення ? задоволення й одночасно сумління. Така внутрішня боротьба підлітка часто приводить до посилення страхів: я не такий, як усі. Батьки повинні бути дуже уважними до своєї дитини, до її настрою, щоб у потрібний момент підтримати її, пояснити, що з нею відбувається. Необхідно пояснити дітям, як важливо вміти передбачати наслідки своїх учинків, брати на себе відповідальність, досягати взаєморозуміння з коханою людиною.
Учень З. Фрейда ? американський дослідник Ерік Еріксон ? виділив вісім фаз життя людини з асиметрією у бік раннього віку, оскільки там закладаються значимі для решти життя психологічні характеристики особистості: період немовляти, раннє дитинство, ігровий вік (від 3 до 7 років), шкільний вік, юність, молодість, дорослість, вік зрілості й старість. Класифікація Еріксона набула популярності й цікава тим, що, накладаючись на психосексуальну теорію розвитку особистості З. Фрейда, показує, як при нормальному поетапному розвитку індивід може своєчасно набувати якостей, необхідних для психосоціальної адаптації до соціального середовища і взаємодії з ним. Коли розвиток складається більш-менш нормально, то людина поетапно набуває таких якостей: переважання базисної довіри до людей і оточення над недовірою до них (1 фаза), автономії над соромом і сумнівом (2 фаза), ініціативи над почуттям провини (3 фаза), працьовитості над почуттям неповноцінності (4 фаза), ідентичності над зміщенням ролей (5 фаза), близькості над ізоляцією (6 фаза), генеративності над стагнацією (7 фаза), цілісності над відчаєм (8 фаза). Кожна з нормально прожитих фаз відкриває можливість формування базисних чеснот, які не втрачаються, а складаються, накопичуючись одна за одною: Надія, Сила волі, Цілеспрямованість, Компетентність, Вірність, Любов, Турбота, Мудрість. Всі виділені чесноти Еріксон називає базисними тому, що «без їх відновлення від покоління до покоління всі інші, більш мінливі системи людських цінностей, втрачають смисл і актуальність». Ерік Еріксон систематизував свої клінічні спостереження і виклав свою концепцію розвитку людини у книзі «Дитинство і суспільство».
Підсумовуючи п’ятнадцять років практичної і теоретичної роботи, він висунув три нові положення, що стали трьома важливими внесками у вивчення людського «Я»:
По-перше, Еріксон припустив, що разом з описаними Фрейдом фазами психосексуального розвитку (оральної, анальної, фалічної, латентної і генітальної), у ході якого міняється спрямованість сексуального тяжіння (від автоеротизму до зовнішнього об’єкту), існують і психологічні стадії розвитку «Я», в ході яких індивід встановлює основні орієнтири відносно себе і свого соціального середовища.
По-друге, Еріксон стверджував, що становлення особистості не закінчується у підлітковому віці, а розтягується на весь життєвий цикл.
І, нарешті, Еріксон говорив, що кожній стадії властиві свої власні параметри розвитку, здатні приймати позитивні та негативні значення.
Довіра і недовір’я. Перша стадія розвитку людини відповідає оральній фазі класичного психоаналізу і охоплює перший рік життя. У цей період, вважає Еріксон, розвивається параметр соціальної взаємодії, позитивним полюсом якої служить довіра, а негативним ? недовір’я. Ступінь довіри, якою дитина проникає до навколишнього світу, до інших людей і до самої себе, в значній мірі залежить від турботи, що проявляється до неї. Немовля, яке одержує все, що хоче, потреби якого швидко задовольняються, яке ніколи довго не зазнає нездужання, якого колишуть і пестять, з яким грають і розмовляють, відчуває, що світ, загалом, місце затишне, а люди ? істоти чуйні і послужливі. Якщо ж дитина не одержує належного догляду, не зустрічає любовної турботи, то у неї виробляється недовір’я ? боязлива підозрілість по відношенню до світу взагалі, й зокрема до людей. І це недовір’я вона несе з собою в інші стадії свого розвитку.
Необхідно підкреслити, однак, що питання про те, який початок візьме верх, не розв’язується раз і назавжди у перший рік життя, а виникає знову на кожній подальшої стадії розвитку. Це і несе надію і таїть загрозу. Дитина, яка приходить у школу з відчуттям настороженості, може поступово навчитися довіряти якій-небудь вчительці, яка не допускає несправедливості відносно дітей. Так учень може подолати первинну недовірливість. Проте, дитина, що виробила у дитинстві довірливий підхід до життя, може проникнути недовір’ям на подальших стадіях розвитку, якщо, скажімо, у разі розлучення батьків у сім’ї домінують ситуації, переповнені обопільними звинуваченнями і скандалами.
Самостійність і нерішучість. Друга стадія охоплює другий і третій рік життя, співпадаючи з анальною фазою фрейдизму. У цей період, вважає Е. Еріксон, у дитини розвивається самостійність на підставі розвитку її моторних і психічних здібностей. На цій стадії дитина освоює різні рухи. Малюки насолоджуються і гордяться своїми новими здібностями і прагнуть все робити самі. Якщо батьки дають можливість дитині робити те, на що вона здатна, не кваплячи її, у дитини виробляється відчуття, що вона володіє своїми м’язами, своїми бажаннями, самою собою і значною мірою своїм середовищем ? тобто у неї з’являється самостійність.
Але якщо вихователі проявляють нетерпіння і поспішають зробити за малюка те, на що він і сам здатний, у нього розвивається соромливість і нерішучість. Якщо у прагненні захистити дитину від зусиль батьки проявляють постійну старанність, все роблячи за неї, або навпаки, безрозсудно і невпинно лають її за «нещасні випадки», будь то мокре ліжко, забруднені штанці, розбита чашка або пролите молоко, у дитини закріплюється відчуття сорому перед іншими людьми і невпевненість у своїх здібностях управляти собою і оточенням.
Якщо з цієї стадії дитина вийде з великою часткою невпевненості, то це несприятливо відгукнеться надалі на самостійності й підлітка, і дорослої людини. І навпаки, дитина, що винесла з цієї стадії значно більше самостійності, чим сорому і нерішучості, виявиться добре підготовленою до розвитку самостійності надалі. І знову-таки співвідношення між самостійністю з одного боку і соромливістю і невпевненістю з іншого, стійке на цій стадії, може бути трансформованим в той або інший бік наступними життєвими подіями.
Наполегливість і відчуття провини. Третя стадія припадає на вік від трьох до шести-семи років. Дошкільник вже придбав безліч фізичних навиків. Він починає сам придумувати собі заняття, а не просто наслідувати діям інших дітей. Винахідливість його проявляється і у мовленні, і у здатності фантазувати. Соціальний параметр цієї стадії, розвивається між наполегливістю на одному полюсі і відчуттям провини на іншому. Від того, як на цій стадії реагують дорослі на витівки дитини, багато у чому залежить, яка з цих якостей переважить в її характері. Діти, які виявляють ініціативу у виборі моторної діяльності, виробляють і закріплюють наполегливість. Закріплює її і готовність дорослих відповідати на питання дитини і не заважати їй фантазувати та затівати ігри. Але якщо батьки показують дитині, що її моторна діяльність шкідлива і небажана, що питання її настирливі, а ігри нетямущі, вона починає почувати себе винуватою і переносить це відчуття провини на подальші стадії життя.
Умілість і неповноцінність. Четверта стадія ? вік від шести-семи до десяти-одинадцяти років, роки початкової школи. Класичний психоаналіз називає їх латентною фазою. У цей період у дитини розвивається здібність до дедукції, до організованих ігор і регламентованих занять. Е. Еріксон говорить, що психосоціальний параметр цієї стадії характеризується умілістю з одного боку і відчуттям неповноцінності з іншого.
У цей період у дитини загострюється інтерес до того, як влаштовані предмети, як їх можна освоїти, пристосувати до чого-небудь. Коли дітей заохочують майструвати, будувати, варити, готувати і рукодільничати, коли їм дозволяють довести почату справу до кінця, хвалять і нагороджують за результати, тоді у дитини виробляється умілість і здібності до технічної творчості. Навпаки, дорослі, які вбачають у трудовій діяльності дітей одні «пустощі» і «мазанину», сприяють розвитку у них відчуття неповноцінності.
У цьому віці, втім оточення дитини вже не обмежується родиною. Разом з сім’єю важливу роль в її вікових кризах починають грати й інші суспільні інститути. Тут Еріксон знову розширює рамки психоаналізу, що дотепер враховував лише вплив батьків на розвиток дитини. Перебування дитини у школі і ставлення до себе, яке вона там зустрічає, значно впливає на врівноваженість її психіки. Дитя, що не відрізняється тямущістю, особливо може бути травмоване школою, навіть якщо його старанність і заохочується удома. Школяр, який засвоює учбовий матеріал повільніше, ніж однолітки, не може з ними змагатися. Безперервне відставання у класі розвиває у нього відчуття неповноцінності. Зате дитина, яка принишкла із-за вічних насмішок удома, може пожвавити у школі завдяки порадам і допомозі чуйного і досвідченого вчителя. Таким чином, розвиток цього параметра залежить не тільки від батьків, але і від ставлення до дитини інших дорослих.
Ідентифікація особистості та плутанина ролей. При переході у п’яту стадію (з 11-12 до 18-19 років) дитина стикається, як затверджує класичний психоаналіз, з пробудженням «любові і ревнощів» до батьків. Успішне рішення цієї проблеми залежить від того, чи знайде вона предмет любові у власному поколінні. Еріксон не заперечує факту виникнення цієї проблеми у підлітків, але указує, що існують ще інші. Підліток дозріває фізіологічно і психічно, і на додаток до нових відчуттів і бажань, які з’являються у результаті цього дозрівання, у нього розвиваються і нові погляди на все, новий підхід до життя. Підлітки можуть створювати собі уявний ідеал сім’ї, релігії, суспільства, у порівнянні з яким вельми програють далеко недосконалі, але реально існуючі сім’ї, релігії та суспільства. Підліток здатний виробляти або переймати теорії і світоглядні ідеї, які обіцяють примирити всі суперечності і створити гармонійне ціле. Коротше кажучи, підліток ? це нетерплячий ідеаліст, що вважає, що створити ідеал на практиці не важче, ніж уявити його в теорії.
Еріксон вважає, що параметр зв’язку з оточуючим, який виникає у цей період, коливається між позитивним полюсом ідентифікації «Я» і негативним полюсом плутанини ролей. Інакше кажучи, перед підлітком, який виявив здібність до узагальнень, встає завдання об’єднати все, що він знає про себе самого як про школяра, сина, спортсмена, друга тощо. Всі ці ролі він повинен зібрати в єдине ціле, осмислити їх, пов’язати з минулим і проектувати у майбутнє. Якщо молодий юнак успішно справиться з цим завданням ? психосоціальною ідентифікацією, то у нього з’явиться відчуття того, хто він є, де знаходиться і куди йде.
Якщо завдяки батькам підліток вже виробив довіру, самостійність, заповзятливість і умілість, то шанси його на ідентифікацію, тобто на пізнання власної індивідуальності, значно збільшуються. Зворотне вірогідно для підлітка недовірливого, сором’язливого, невпевненого, маючого відчуття провини і свідомості своєї неповноцінності. Тому підготовка до всебічної психосоціальної ідентифікації у підлітковому віці повинна починатися, по суті, з моменту народження.
Якщо із-за невдалого дитинства або важкого побуту підліток не може вирішити завдання ідентифікації і визначити своє «Я», то він починає проявляти симптоми плутанини ролей і невпевненість у розумінні того, хто він такий і до якого середовища належить. Така плутанина нерідко спостерігається у малолітніх злочинців. Дівчатка, що проявляють у підлітковому віці розбещеність, дуже часто володіють фрагментарним уявленням про себе і свої безладні статеві зв’язки не співвідносять ні з своїм інтелектуальним рівнем, ні з системою цінностей. У деяких випадках молодь прагне до «негативної ідентифікації», тобто ототожнює своє «Я» з образом, протилежним тому, який хотіли б бачити батьки і друзі.
Проте той, хто в підлітковому віці не набуває ясного уявлення про себе, ще не приречений залишатися неприкаяним до кінця життя. А той, хто пізнав своє «Я» ще підлітком, обов’язково стикатиметься на життєвому шляху з фактами, що суперечать або навіть загрожують уявленню, що склалося у нього про себе. Еріксон більше за всіх інших психологів-теоретиків підкреслює, що життя є безперервною зміною всіх її аспектів і що успішне рішення проблем на одній стадії ще не гарантує людині виникнення нових проблем на інших етапах життя або появи нових рішень для вже вирішених, здавалося б, проблем.
У декількох європейських країнах серед підлітків і молоді були проведені дослідження, під час яких їм задавалося питання: «З ким би вам найбільше хотілося поговорити про сексуальні проблеми?» Як це ні дивно, але підлітки відповідали: «З батьками». Вони навіть готові визнати, що в якійсь мірі самі винуваті в тому, що таке спілкування не відбувається, пояснюючи так: «Я боюся задавати питання». Причина? Підлітки бояться, що батьки будуть їх «пиляти», або розсердяться, або «замкнуть вдома».

Статеве виховання. Навчальний посібник з питань здійснення статевого виховання дітей від народження до юнацького віку.  Миколаїв «Прінт-Експрес», 2010. - 112 с., ілюстр. © Л.М. Олійник, 2010 Всі інші матеріали по статевому вихованню належать даному автору.

Література
1.    Абрагам К.А. Нотатки про статеве виховання дітей у сім’ї // Айболить – 1993. – № 3. – С. 58-60.
2.    Абраменкова В.В. Половая дифференциация и межличностные отношения в детской группе // Вопросы психологии. – 1987. – № 5. – С. 70-77.
3.    Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание / Пер. с англ. – М.: Прогpecc, 1986. – 422с.
4.    Богатир О.П. Статева позиція, як складова життєвої компетенції дошкільника // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. – Збірник наукових праць – Київ, 2002. Кн. 1. С. 219-225.
5.    Вейнингер О. Пол и характер. – М.: Латард, 1997. – 358 с.

 

Яндекс.Метрика >