...
Проблеми статевого виховання у радянській науковій школі PDF Печать E-mail

Проблеми статевого виховання у радянській науковій школі

Оформлення концепції статевого виховання у радянській педагогіці носило суперечливий характер. У перші роки радянської влади ентузіазм з приводу звільнення від багатьох вікових обмежень вилився зокрема у відкриту проповідь «нової статевої моралі», а точніше ? повного усунення обмежень у сексуальній сфері. Суспільство доволі швидко оцінило деструктивний характер цієї тенденції, що привело до протилежної крайності.
Хоча це і не признавалося явно, в основу концепції статевого виховання в радянській педагогіці лягли ідеї відомого педагога А.Б Залкінда, який спочатку захоплювався концепцією Фрейда, яку намагався згодом поєднати її з постулатами марксистської ідеології. У результаті склався і закріпився наступний набір педагогічних догм. Згідно Залкінду, статеві потреби і статевий потяг ? проявлення одного з низовинних пластів людської натури і тому потребують жорсткого регулювання і управління. Суспільство має право строго регламентувати навіть індивідуальну поведінку аж до вибору партнера. Сексуальним партнером для жінки може виступати виключно чоловік, тому до моменту вступу до браку всі прояви сексуальності мають бути пригнічені. Стихійно виникаючі статеві потреби зростаючого організму слід за допомогою жорсткої педагогічної дії переорієнтовувати у русло соціально прийнятної діяльності (за Фрейдом ? «сублімувати»).
Роботи радянських педагогів з проблем статевого виховання довгі роки зводилися до проповіді творчої активності та спортивних занять як «замісників» статевої поведінки. Впродовж десятиліть педагогіка залишалася по суті «безстатевою»: не бралися до уваги особливості психосексуального розвитку дітей і пов’язані зі статтю характеристики формування особистості; статева освіта зводилася до прищеплення гігієнічних навиків і залякування негативними наслідками позашлюбного статевого життя.
У радянський період розробка проблем психогігієни статі та її реалізація у формі статевого виховання здійснювалися у різні роки вельми нерівномірно. Хоча фрейдизм як система у Країні Рад не знайшов розповсюдження, окремі його положення позначалися на позиціях дослідників і педагогів тих часів.

Зразком «статевого виховання» тієї епохи можна навести «Дванадцять статевих заповідей революційного пролетаріату», що розташовані нижче мовою оригіналу.

Побудова статевого виховання багато у чому визначалася гострою дискусією, яка розгорталася між педологією (наукою про дитину, визнаною Сталіним лженаукою та забороненою у 1937 році) і створеною А.С. Макаренко педагогічною системою. Значення теорії А.С.  Макаренко ? творця радянської системи колективного виховання ? широко відомо. Проте на деяких етапах розвитку педагогіки А.С. Макаренко представляли як противника статевого виховання взагалі, наводячи на доказ вирвані з контексту його робіт фрази, що відносяться до окремих аспектів методики статевої освіти. Оцінюючи погляди А.С. Макаренко на статеве виховання, слід враховувати низку конкретно-історичних обставин, що визначаються його досвідом:
•    ці погляди формувалися не у зіткненні із статевим вихованням, а у боротьбі з його спотвореннями, породженими особливостями часу;
•    результати «статевої освіти», з якими стикався А.С. Макаренко у своїх вихованців, що пройшли «школу» безпритульництва і асоціальності, не могли не насторожувати, як, втім, і деякі крайні тенденції статевого виховання у сім’ї;
•    блискуча організація дитячого колективу ? цього надзвичайно сильного виховного середовища ? знімала багато питань безпосередньої особистої участі дорослих у статевому вихованні як виховному діалозі з кожною окремою дитиною.
З урахуванням принаймні цих обставин можна зрозуміти концентрацію уваги А.С. Макаренко на організації колективу як основного засобу статевого виховання. Нарешті, ми не маємо права забувати, що саме А.С. Макаренко сформулював основний принцип статевого виховання як аспекту етичного виховання: «Як і у всьому своєму житті, так і в житті статевому, людина не може забувати про те, що вона являється членом суспільства... І у статевій сфері ця громадська моральність пред’являє кожному громадянину певні вимоги...
Вона вимагає, щоб статеве життя людини, кожного чоловіка і кожної жінки, перебувало у постійному відношенні до двох сфер життя: до сім’ї і до любові... Звідси ясні цілі статевого виховання. Ми повинні так виховувати наших дітей, щоб вони тільки по-любові могли насолоджуватися статевим життям і щоб свою втіху, свою любов і своє щастя вони реалізовували у сім’ї».
Починаючи з середини 60-х років посилюється увага до сім’ї, виконанню нею своїх соціальних функцій, а з початку 70-х років стає очевидною необхідність серйозної наукової розробки проблем сім’ї, статі і сексуальності (А.М. Обозова, 1984). Основні положення цього нового етапу сформульовані І.С.  Коном («Статева мораль у світлі соціології» (1966), який підкреслив, зокрема, існування низки об’єктивних умов зміни моральних норм (збільшення розриву між статевим і соціальним дозріванням, урбанізація, зменшення питомої ваги сім’ї, як чинника соціалізації, криза подвійного стандарту), наївність уявлень про «природні» норми сексуальної моралі і необхідність системної розробки проблем статі і сексуальності для педагогіки. Проте, діяльність І.С. Кона, стосовно розвитку науки сексології зустрічала постійний опір. Автобіографічні свідчення з його офіційного листа, написаного 1 січня 1984 року директорові Інституту етнографії академікові Ю.В. Бромлею, надають ясну картину неприйняття у радянські часи наукових досліджень, пов’язаних з статевими питаннями: «Мені дуже шкода, що така серйозна, що потребувала величезної праці спроба здолати багатолітнє глибоке відставання вітчизняної науки в одному з фундаментальних, тих, що мають велике практичне і загальнокультурне значення розділів людинознавства, підтримана провідними радянськими ученими багатьох спеціальностей і високо оцінена за кордоном, розбилася об некомпетентність, байдужість і святенництво». Проте, час розставив все по своїх місцях.
Фундаментальна робота В.Ю. Кагана «Вихователю про сексологію» (1991) ? привертає увагу педагогів, батьків до питань статевого виховання дітей та підлітків, до тих закономірностей та принципів, які обов’язково необхідно враховувати у практиці виховної роботи. Вона й до сьогодення не втратила своєї актуальності.
Розглядаючи питання статевого виховання, неможливо обминути увагою національний характер цього аспекту виховної роботи, тобто неодмінно слід враховувати менталітет українців. Для уточнення інформації про відмінність психології українських чоловіків та жінок американський психолог Джанет Шибли-Хайд зверталася із запитанням: «Хто у вашій сім’ї голова, за ким останнє слово?».
Вона дивувалася тому, що в українських сім’ях існує паритет статусів чоловіків i жінок. Жінки не перебували на другорядних ролях, як в етнічний Росії чи в ісламських країнах. Хоча сфера провідної діяльності жінки i в Україні визначалася переважно дітонародженням та господарюванням у домі. Проте статус українки завжди був досить високий.
Історики вважають, що українці, як етнічна група складалася протягом 3-4 тисяч років. Багато стародавніх знахідок тогочасного побуту збереглося в сучасному житлі та господарюванні українських родин ? побілена мазанка, розмальовані печі, глиняний посуд. Вражають знайдені археологами глиняні фігури жінок, різні за товщиною, іноді з ознаками вагітності. Навіть божество, якому вони молилися, було жіночої статі. Після прийняття християнства образ Берегині прийняла Богоматір Марія – Оранта.
Протягом усієї історії Україна не знала існування патріархальної сім’ї, яка була основним типом сімейного устрою як на сході, так і на заході. Статеворольова поведінка українок у сім’ї та суспільстві не була залежною i підпорядкованою чоловікові. Взаємна повага подружжя, взаємне узгодження бажань створити сім’ю ставало нормою статевої поведінки. Не існувало жодних обмежень прав жінки або її волі. Все це засвідчує той факт, що проблеми пов’язані з статеворольовою позицією особистості завжди залишалися актуальними.

Статеве виховання. Навчальний посібник з питань здійснення статевого виховання дітей від народження до юнацького віку.  Миколаїв «Прінт-Експрес», 2010. - 112 с., ілюстр. © Л.М. Олійник, 2010 Всі інші матеріали по статевому вихованню належать даному автору.

Література

1.    Городнова Н. Ґендерний розвиток особистості. ? К. Шкільний світ, 2008. ? 128 с.
2.    Исаев Д.Н., Каган В.Е. Половое воспитание детей: Медико-психологические аспекты. – Л. Медицина, 1988. – 160 с.
3.    Исаев Д.Н., Каган В.Е. Половое воспитание и психогигиена пола у детей. . – Л. Медицина, 1980. – 168 с.
4.    Кікінежді О. Ґендерне виховання змалку // Дошкільне виховання, 2006. ? № 2. – С. 3-6.
5.    Кочарян А.С. Личность и половая роль: симптомокомплекс маскулинности / фемининности в норме и патологии. – Харьков, 1996. – 416

 

Яндекс.Метрика >