загрузка...
-->
Основні теорії дитячого розвитку. PDF Печать E-mail


§ Історичні джерела теорії дитячого розвитку.
§ Біологічні і соціальні концепції розвитку.
§ Психоаналітичні концепції розвитку:
§ Періодизація розвитку за Ж.Піаже.


Основним завданням дитячої психології є дослідження психічного розвитку дитини. Але таке дослідження передбачає не лише опис фактів, які спостерігаються, але і їх пояснення, інтерпритацію. Для цього необхідно спиратися на яку-небудь теорію, яка дає загальний погляд на людину і людський розвиток. Конкретні факти набувають значення лише в контексті повної теорії, яка дозволяє відокремити головне від другорядного і пояснити основні закономірності психічного розвитку. Таких теорій в сучасній психології існує декілька.
Ключовим питанням для будь-якої психологічної теорії є питання про рушійні сили і джерела психічного розвитку, серед яких виділяються природний початок у людини (або її спадковість) та середовище (соціальне оточення, набутий досвід). З тим, як вирішується це питання, психологічні теорії поділяються на два напрями. Історично ці відмінності походять з двох філософських течій, які по-різному уявляють розвиток дитини.
Одна з них пов’язана з ім’ям англійського філософа ХVІІ ст. Джоном Локком, який вважав. Що психічний розвиток полягає у накопиченні соціально принятних форм поведінки і утворенні корисних звичок та навичок.
Інший напрямок засновується на поглядах французького філософа XVIII століття Ж.-Ж. Руссо, який вже у новонародженій дитині бачив людську особистість з природженими здібностями і позитивними задатками. Психічний розвиток -  дозрівання природних задатків та їх реалізація.
В наш час рідко хто з психологів дотримується цих поглядів у чистому вигляді. Зазвичай визначається як роль спадковості, так і роль середовища в психічному розвитку дитини. В той же час в різних теоріях по-різному ставляться акценти, і на перше місце висувається той чи інший фактор, який визначає джерело психічного розвитку дитини.
Етологічна теорія.
Етологічний напрям в психології пов’язаний передусім з ім'ям німецького вченого Конрада Лоренца, який досліджував людську поведінку як одну з форм поведінки тварин взагалі. Спираючись на теорію Ч.Дарвіна про походження видів, він дивився на людину як на продукт біологічної еволюції і природного відбору. Згідно його уявлень, життя людини принципово не відрізняється від життя інших тварин (риб, птахів, ссавців) і є ланцюгом інстинктивно детермінованих форм поведінки. Всі вищі і суто людські явища - дружбу, любов, війни, політичну боротьбу, заздрість та ін. - він пояснює як прояв природжених інстинктів, спрямованих на виживання індивіду і збереження виду. Біологічна доцільність є основною цінністю і головним пояснюючим принципом його теорії.
Головним методом доказу цієї теорії є "заключення за аналогією", яке полягає у порівняльному аналізі поведінки людей і тварин. Визначаючи риси подібності між поведінкою досліджуваних тварин і людською поведінкою, етологи роблять висновки, що спосіб поведінки в обох випадках обумовлений однією і тією ж причиною.
Пояснення механізмів поведінки високорозвинених і складноорганізо-ваних структур на підставі найпростіших і примітивніших форм поведінки призводить до надзвичайного спрощення людської поведінки  і зведення  до її набору інстинктивно-детермінованих моделей.
Концепція рекапитуляції.
До числа перших психологічних теорій належить концепція рекапитуляції. Е.Геккель сформулював біогенетичний закон відносно до ембріогенезу: оногенез є коротким і швидким повторенням філогенезу. Цей закон був перенесений на процес онтогенетичного розвитку дитини. Американський психолог Ст.Холл вважав, що дитина у своєму розвитку коротко повторює розвиток людства. На його думку, діти часто прокидаються вночі в жаху і після цього довго не можуть заснути. Він пояснював це атавізмом : дитина потрапляє в давно минулу епоху, коли людина одна спала у лісі, наражалась на небезпеку і раптово прокидалась. Ст.Холл вважав, що гра дитини - це необхідна вправа для повного знищення рудиментарних, а тепер викорінених функцій; дитина вправляється в них подібно до пуголовка, який безперервно рухає хвостом, щоб він відпав. Ст.Холл припускав також, що розвиток дитячого малюнка відображує ті стадії, які проходило образотворче мистецтво в історії людства.
Не зважаючи на обмеженість і наївність концепції рекапитуляції, біогенетичний принцип в психології цікавий тим, що це був пошук закону. Як підкреслював Д.Б.Ельконін, це була хибна теоретична концепція, проте це була саме теоретична концепція. І якби її не було, ще довго не було б інших теоретичних концепцій. В концепції Ст.Холла вперше була зроблена спроба показати, що між історичним і індивідуальним розвитком існує зв'язок.
Теорія конвергенції двох факторів.
Вільям Штерн - принцип конвергенції двох факторів. На його думку, обидва фактори однаковою мірою значущі для психічного розвитку дитини і визначають його лінію. Ці дві лінії (1 - дозрівання спадково даних здібностей і рис характеру; 2 - розвиток під впливом найближчого оточення дитини) перетинаються, тобто відбувається конвергенція.
Біхевіоризм і теорія соціального научіння.
На відміну від попередніх теорій, де джерелом розвитку дитини є природжені інстинкти, у центрі теорії научіння знаходиться соціальне середовище, впливи якого формують людину і є джерелом її психічного розвитку. Предметом досліджень є не внутрішній світ людини (не її емоції, переживання або розумові дії), а поведінка, за якою спостерігають ззовні.
Розвиток дитини з позицій біхевіоризму являє собою лише кількісний процес научіння, тобто поступове накопичення навичок. Це научіння не передбачає виникнення якісно нових психічних утворень, оскільки відбувається однаково на всіх етапах онтогенезу. Тому в біхевіоризмі мова йдеться не про психічний розвиток дитини, а про її соціальне научіння. Переживання, уявлення, інтереси дитини не є предметом дослідження, тому що їх не можна побачити та виміряти. А для біхевіоризму існують лише об'єктивні методи, завновані на реєстрації і аналізі зовнішніх фактів і процесів, які спостерігаються.
В цьому і сила, і слабкість біхевіоризму. Сильна сторона цього напряму полягає у тому, що він привніс до психології чіткість, об'єктивність. Завдяки йому психологія стала об'єктивною наукою. Слабка сторона цієї концепції полягає у тому, що не враховується свідомість людини, її воля і власна активність.
Теорія дитячого розвитку З.Фрейда.
Як відомо, ця теорія була заснована на самому початку нашого століття венським психіатром З.Фрейдом. Працюючи з різними психічними відхиленнями, він виявив, що не всі з них мають органічні причини у тілі або в нервовій системі людини і що причини більшості неврозів необхідно шукати у свідомості і в особистісних проблемах людини.
В основі цієї теорії - конфлікт  між вродженими інстинктивними потягами, головними з яких є інстинкти життя (ерос) і смерті (танатос), і свідомими моральними, культурно-нормованими уявленнями.
Особистість, за З.Фрейдом, - це взаємодія взаємоспонукуючих і стримуючих сил. У психоаналізі вивчається природа цих сил і структур, у відповідності з якими ця взаємодія здійснюється.
Одне з основних положень психоаналітичного учення про розвиток особистості полягає в тому, що сексуальність є основним людським мотивом. З.Фрейд розумів сексуальність дуже широко: це все те, що надає тілесного задоволення. У відповідності зі своєю сексуальною теорією психіки З.Фрейд всі стадії психічного розвитку людини зводить до стадій перетворення і зміщення по різних ерогенних зонах лібідонозної, або сексуальної енергії.
Таким чином, психоаналітичні стадії - це стадії генезису психічного протягом життя дитини. В них відображений розвиток "Воно", "Я", "Над-Я" і взаємовплив між ними.
1. Оральна стадія (0 - 1 року)
2. Анальна стадія (1 - 3 роки).
3. Фалічна стадія (3-5 років).
4. Латентна стадія (5-12 років).
5. Генітальна стадія (12-18 років).
Коли дитина стає дорослою, її характер визначається процесом розвитку її "Воно", "Я" та "Над-Я" і їх взаємодією. Нормальний розвиток, за З.Фрейдом, відбувається за допомогою механізму сублімації, а розвиток, який відбувається через механізми витіснення, регресії або фіксації, породжує патологічні характери.
Значення теорії З.Фрейда:
1) це динамічна концепція розвитку;
2) це теорія, яка довела, що для розвитку людини головне значення має інша людина, а не предмети, які її оточують.
Одним з найяскравіших представників неофрейдизму є Ерік Еріксон, який створив власну концепцію і періодизацію розвитку дитини. Він також визнавав значення почуттів і переживань в ранньому дитинстві. Але, на відмінну від концепції З.Фрейда, у центрі аналізу знаходяться не інстинктивні потяги дитини, а її стосунки з близькими дорослими. Виділені ним етапи розвитку дитини включають більш широкий соціальний контекст і засновані на якісно своєрідному переживанні себе, яке дитина набуває в різні вікові періоди завдяки взаємодії з близькими дорослими.
Розвиток особистості за своїм змістом визначається тим, чого суспільство очікує від людини, які цінності та ідеали їй пропонує, які завдання ставить перед нею на різних вікових етапах. Але послідовність стадій розвитку дитини залежить від біологічного початку. Дитина з необхідністю проходить ряд послідовних стадій. На кожній стадії вона набуває певну якість (особистісне новоутворення), яке фіксується у структурі особистості і зберігається в наступні періоди життя.
Е.Еріксон простежив цілісний життєвий шлях особистості, від народження до глибокої старості. Нас буде цікавити перша частина його періодизації розвитку особистості - до 17-20-ти років. В цей час відбувається поступове, повільне становлення головного утворення - ідентичності особистості.
Стадії розвитку особистості за Е.Еріксоном
Стадії розвитку Галузь соціальних взаємин Полярні якості особистості Результат позитивного розвитку
1. Немовлячий вік (0-1) мати (або особа, яка її замінює) довіра до світу – недовіра енергія і життєва радість
2. Ранній вік (1-3) батьки самостійність – сором, сумніви незалежність
3. Дошкільний вік (3-6) батьки, брати і сестри ініціатива – пасивність, про-вина цілеспрямованість
4. Предпубертатний вік (6-12) школа, сусіди компетентність– неповноцінність набуття знань та умінь
5. Юність (13-18) групи однолітків ідентичність -  невизнаність самовизначення, вірність та від-даність


Стадії - це ступені або рівні розвитку, які послідовно змінюють одне одного. На кожному рівні досягається відносно стабільна рівновага, яка потім знову порушується. Процес розвитку інтелекту є зміною трьох великих періодів, протягом яких відбувається становлення трьох основних інтелектуальних структур. Кожна попередня стадія підготовлює наступну, перебудовується на більш високому рівні.
Період розвитку Періоди і стадії Вік Характеристика когнітивної структури
Сенсомоторний період 0-2 р. Дитина розуміє світ через сприймання і дію. Розширюються моторні здібності і до 2 років дитина може цілеспрямовано бу-дувати і комбінувати свої дії

Репрезентативний інтелект і конкрет-ні операції 2-11 р.
1. Доопераційна ста-дія 2-6 р. Діти формують розу-мові уявлення та об-раз можливих дій з ними. Думка відріз-няється егоцентрич-ністю.
2. Операційна стадія 6-11 р. Діти стають здат-ними до логічного мислення. Уява стри-мується реальністю, діти можуть застосо-вувати логічні опера-ції до дій з конкрет-ними об’єктами.
Період формаль-них операцій від 12 р. до дорос-лості Діти набувають здат-ності до абстрактного міркування.

Спочатку формуються сенсомоторні структури - системи послідовно виконуваних матеріальних дій. Потім виникають структури конкретних операцій - системи дій, які виконуються у думках, але з опорою на зовнішні, наочні дані. Ще пізніше відбувається становлення формально-логічних операцій.

 

Яндекс.Метрика >