загрузка...
-->
Дитяча закоханість. PDF Печать E-mail

Дитяча закоханість.

Чи здатне маля закохатися? Багато хто відповість – звичайно, ми не раз це помічали. Але дехто заперечить: «Про що ви говорите, хіба воно щось розуміє?» Звернемося до досліджень психологів. Вони визначили основні періоди, коли особливо проявляється здатність кохати іншу людину. Коротко про кожний з них.
Вік 3 роки (так звана «криза трирічних», коли дитина гостро переживає свою самотність). У цей період їй починають подобатися представники іншої статі, причому особливо характерно це для дівчаток.
Наступний період, коли з’являється потреба кохати іншого, – молодший шкільний вік, 7-8 років («криза семи років»). У цей час дитяча закоханість виявляється в ніжності й співчутті до іншого, що виникають в результаті власних негативних дій щодо об’єкта уваги.
З усього сказаного вище може скластися враження, що між З і 7 роками існує прірва у розвитку почуттів і дитина цілих три роки «нічого не відчуває». Проте це не так. Адже в періодизації йдеться про «пік» здатності кохати і це не виключає неперервного розвитку цього почуття.
Майже у кожній групі дошкільного навчального закладу, і рідше у класах початкової школи можна спостерігати об’єднання дітей у стійкі різностатеві пари. У дорослих: батьків та педагогів такі угрупування викликають різноманітні почуття, які варіюється від розчулення до агресивної заборони. Однолітки у дошкільному закладі частенько не звертають уваги на такі парочки, а у школі їх навіть можуть задражнити нареченими.
Перепони, з якими стикаються перші дитячі почуття, або зміцнюють їх, або сприяють тому, що у дитини виховується цинічність, за якою вона приховує своє невміння відстояти власні відчуття.
Питання про психологічну природу любові у її співвідношенні з іншими, не сексуальними прихильностями здавна викликає суперечки. У сучасній науці існують дві точки зору на цей предмет.
Перша зводиться до того, що сукупність почуттів і переживань, яку люди називають любов’ю, є не що інше, як психологічна надбудова над біологічним за своєю природою статевим потягом. Найбільш послідовно цю точку зору відстоював 3. Фрейд, який вважав, що всі людські прихильності витікають з одного загального джерела ? статевого тяжіння ? «лібідо». Воно лежить в основі і таких, здавалося б, «не сексуальних» почуттів, як любов до самого себе, батьківська і синовня любов, дружба, любов до людства в цілому і навіть прихильність до конкретних предметів і ідей.
У сучасній науці позиція Фрейда зазнає серйозної критики. Кожен індивід має якісь природні статеві потенції, але «сценарій» його статевої поведінки ? те, кого і як він буде любити, визначається всією сукупністю умов, які сформували його особистість. Визнано, що підлітки спроможні зазнавати дуже сильні яскраві почуття прихильності до представника протилежної статі. Адже вони оцінює всіх людей з точки зору їхньої статевої належності і поступово знаходить свій шлях до чоловічої і жіночої ідентичності та переживають неусвідомлений любовний досвід відносно до родителя протилежної з нею статі: хлопчик – Едипів комплекс (підсвідоме бажання зайняти подружнє місце поруч з матір’ю, замість батька), а дівчинка – комплекс Електри (неусвідомлене бажання виконувати роль жінки власного батька).
Взаємна прихильність пізнається дітьми в дружбі, симпатіях, ігровому спілкуванні, інших видах діяльності, коли вони навчаються виявляти свої почуття. Правим був А С. Макаренко, коли писав: «Молодий чоловік ніколи не буде любити свою наречену і дружину, якщо він не любив своїх батьків, товаришів, друзів. І чим ширше область цієї нестатевої любові, тим шляхетніше буде і любов статева».
Інакше кажучи, характер любовних почуттів і прихильностей особистості (їхня вибірковість, сила, глибина і тривалість) залежить від її загальних комунікативних якостей. Тож від альтруїстичного тяжіння до емоційної близькості з іншою живою істотою дитина переходить до спілкування з особами протилежної статі.
Вчинок семирічного хлопчика, коли той написав «любовного» листа дівчинці зі своєї групи дитячого садка, був розцінений її матір’ю як вищий вияв нахабства й безстидства. В іншому випадку, дідусь розчулившись, придбав дитяче шампанське, коли його 5-ти річна онука сповістила, що «виходить заміж» за сусідського хлопця. Або, учителька стає на шлях боротьби з любов’ю своїх 10-ти річних учнів, встановлює усілякі заборони, знижує відмітки з поведінки. Навколо винуватців, вся провина яких полягає в тому, що вони товаришують, вона підіймає шум, створює громадську думку, відчитує їх на класному зібрані. Всі три реакції дорослих не є взірцями для наслідування, у силу того, що прояви дитячої закоханості інтерпретуються дорослими з власних дорослих позицій. Цілком ясно, що у дитячій закоханості немає нічого непорядного, поганим або хорошим, етичним або неморальним, може бути лише ставлення до неї дорослих; зокрема панічне, агресивне, яке можна розцінювати або як прояв глибокого неуцтва, або як ознаку аморальності дорослого.
Дорослим не слід заохочувати та активно підтримувати дитячі ігри статевої тематики, проте вони мають поважати почуття дітей, визнавати їхнє право на дитячу закоханість. Це допоможе краще зрозуміти дитину, коли до неї прийде любов у повноліття.

Статеве виховання. Навчальний посібник з питань здійснення статевого виховання дітей від народження до юнацького віку.  Миколаїв «Прінт-Експрес», 2010. - 112 с., ілюстр. © Л.М. Олійник, 2010 Всі інші матеріали по статевому вихованню належать даному автору.

Література

1. Бовуар С. де. Второй пол. Т. 1 и 2: Пер. с франц./Общ. ред. и вступ. ст. С.Г. Айвазовой, коммент. М.В. Аристовой. — М.: Прогресс; СПб.: Алетейя, 1997. - 832с.
2. Гаубаса С.М. Особливості статевого виховання дітей різного віку в сучасних умовах // Все для вчителя, 2003. – № 29. – С. 22-25.
3. Коцур Н.І. Пізнай себе: метод. посіб. / Н.І. Коцур, Л.С. Гармаш: Переяслав-Хмельницький держ. педагогічний ін-т ім. Г.С. Сковороди – Переяслав-Хмельницький: Освіта, 2000. – 56 с.: (За здоровий спосіб життя).
4. Кузнєцова О.А. Статеве виховання школярів: Навчальний посібник. – Миколаїв: Вид-во „ІЛІОН”, 2004. – 176 с.

 

Яндекс.Метрика >