...
Дипломна робота: Розвиток творчих здібностей у розумово відсталих дітей молодшого шкільного віку PDF Печать E-mail

Зміст
Вступ    3
І. Особливості розвитку творчості у дітей з нормальним та недорозвиненим інтелектом.    6
1.1.    Творча діяльність, як психологічна категорія.    6
1.2. Чинники розвитку творчої діяльності.    11
1.3. Причини недорозвитку творчих здібностей у розумово відсталих школярів.    19
ІІ. Шляхи актуалізації творчих можливостей у розумово відсталих молодших школярів.    28
2.1. Організація формуючого експерименту, спрямованого на розвиток творчості.    28
2.2.  Особливості динаміки корекційної роботи, спрямованої на розвиток творчих здібностей і оцінка її ефективності.    33
Висновки    40
Додатки.    42
Список використаних літературних джерел    61

Вступ
На сучасному етапі розвитку освіти України спостерігаються тенденції до її гуманізації. І перед школою постає важливе завдання: домогтися, щоб кожного з учнів виростити не тільки свідомим членом суспільства, не тільки здоровою і сильною людиною, а й ініціативним, мислячим працівником, здатним творчо підходити до будь-якої справи.
Одним з найважливіших завдань розвитку освіти є завдання успішної адаптації людини в суспільстві,прояв її як особистості. І саме успішність цієї адаптації залежатиме не стільки від знань, вмінь, навичок, розвитку, скільки від особистісного розвитку і здатності бути гнучкими в розв’язанні самих різних життєвих проблем.
Значне місце в особистісному розвитку та здатності бути гнучким має розвиток творчих здібностей. Якщо розвитку цих здібностей дітям із загальноосвітніх шкіл приділяється належна увага, то щодо розумово відсталих дітей вважають, що вони не здатні до цього. Але з одного боку творчість залежить не лише від інтелектуального рівня, а й від особистісних якостей, від потреб індивіда. На нашу думку, якщо посприяти створенню творчих здібностей, то й у розумово відсталих дітей теж можна розвинути ці нахили особистості. Звичайно, ці можливості будуть обмежені, але це не означає, що вони взагалі не здатні до творчості. 
Зокрема, творча діяльність розумово відсталих вивчались такими авторами: Л.С. Виготським, О.Р. Лурією, М.С. Певзнер, В. І. Лубовським, В.Г. Петровою, Н.М. Стадненко, М. Н. Нудельман, Ж.І. Шиф, В.П.Єрмаков, С.К. Сиволапов... Творчістю нормальних дітей займались В.А. Романець, Б.П.Нікітін, К.С.Станіславський, М.О.Бердяєв, С.А.Ігумнов, А.С.Співаковська. Р.В.Овчарова... Серед зарубіжних психологів, що працювали над цією темою були: Ж.Ефель, Б.Гізелін, З.Фрейд, К.Юнг, Е.Генчинсон, Г.Гельмгольц, П.Вайнцваг, А.Гуральський, Е.Фромм, Дж. Сміт, Дж.Гауен, М.Волах, Н.Коган та ін.
Так, зокрема французький дослідник Ж.Ефель тлумачить творчість як здатність утворювати нові комбінації для вирішення складних проблем [29]. За Л.С.Виготським творчість є глибокою необхідністю нашої психіки в смислі сублімування деяких нижчих видів енергії [9].  Таким чином, метою нашого дослідження є визначення умов за яких розумово відстала дитина зможе розкрити свій творчий потенціал.
Об’єктом  дослідження виступають умови творчої діяльності розумово відсталої дитини;
Предметом дослідження є можливості використання ігрових методів психокорекції, психогімнастики і казкотерапії для стимуляції творчої діяльності розумово відсталих дітей.
Гіпотеза дослідження – використання спеціальних методів психокорекції, спрямованих на знання емоційної напруги, скутості, комплексу неповноцінності. Які підвищують творчі можливості дітей-олігофренів.
Завдання дослідження:
–    аналіз психолого-педагогічної наукової літератури щодо змісту і структури творчої діяльності та умов її розвитку у дитини;
–    діагностика розвитку творчих здібностей розумово відсталих дітей;
–    розробити і реалізувати програму корекційної роботи, спрямовану на створення умов реалізації творчих здібностей учнів допоміжної школи;
–    оцінити ефективність корекційних занять, спрямованих на розвиток творчих здібностей розумово відсталих дітей.
З метою діагностики  в роботі використовувались такі методики: «Складання речень», «Чорнильні плями».
Корекційні методи: психогімнастика, психомалюнок, ігрова терапія, казкотерапія, ігри та завдання творчого характеру.
Наукова новизна роботи полягає в виявленні особливостей творчої діяльності розумово відсталих дітей і визначення умов від яких залежить розвиток творчої діяльності в учнів допоміжної школи.
Теоретичне значення: розроблена програма і зміст корекційних занять можуть бути використані в роботі психолога допоміжної школи для особистісного розвитку розумово відсталих молодших школярів.
Дослідження проводилися в умовах Львівської спеціальної школи-інтернату № 102 протягом 2001-2002 року. В ньому брали участь 10 учнів молодшого шкільного віку 2-3 класу з діагнозом «олігофренія в ступені дебільності».
Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, двох таблиць, списку літератури, що нараховує 49 назв, додатків. Робота викладена на 68 сторінках.


І. Особливості розвитку творчості у дітей з нормальним та недорозвиненим інтелектом.
1.1.     Творча діяльність, як психологічна категорія.

З-поміж проблем філософських та психологічних в усі віки вирізняли такі, що заслуговують на статус вершинних, еталонних, взірцевих. Це проблеми, науковий та буттєвий потенціал яких охоплює та пронизує всі рівні існування сутнього: від найбуденніших і детальних до найвеличніших і всезагальних. Проблема творчості, проблема людини як творчого сходження до власного «Я»-безумовно серед них.
У кожного, - пише Виготський, хто придивляється до дитячої творчості, саме собою виникає питання, який смисл цієї творчості. Смисл і значення цієї творчості тільки в тому, що вона дає змогу дитині здійснити той крутий перелом у розвитку творчої уяви, який дає нове спрямування її фантазії, що залишається на все життя [8].
Як у вітчизняній, так і зарубіжній психології досліджується творча діяльність, її механізми, фактори, умови розвитку творчих здібностей. Тематика творчості знаходить своє виявлення, опис у численних наукових працях, статтях. Зокрема, відомі такі дослідники як Л.С.Виготський, О.Р.Лурія, Б.Н.Нікітін, І.Павлов, Д.І Менделєєв, С.Л.Рубінштейн, М.І.Чистякова, З.Фрейд, К.Юнг, Г.Волесс, А.Пуанкаре, П.Енгельмаєр, В.Штерн та інші.
Так, П.В.Вайнцвайг говорить про творчість як «найвищу із людських функцій, яка ґрунтується на свободі волі і уявлення [6].
Для В.А.Роменця, як і для А.Арнаудова, творчість - це боротьба з усім хворобливим, творчість - це прояснення і душевне очищення, катарсис [29].
Важливу роль у творчій діяльності відіграє суспільство, яке створює певні об’єктивні умови для проявів творчості особистості, яка здатна до творчого перетворення світу. Саме на особистісному рівні формуються і реалізуються дійсні людські можливості, з яких у кінцевому підсумку складаються можливості суспільства.
Творчість людини – від підліткового віку до шедеврів зрілого генія – це вияв духовних можливостей особистості, демонстрація безмежних людських якостей [29].
Досить довго вважалося, а дехто вважає й нині, що здібності людини залежать від її задатків, тобто генетично зумовлені. Але вітчизняні генетики М.П.Дубинін і Ю.Г.Шевченко вважають, що моральний розвиток не записується в генах. Він фіксується в соціальній програмі, яка передається вихованням, ускладнюється і розвивається з кожним новим поколінням.
А що показує практика? Не відчувають труднощів у навчанні ті діти, які ще до школи мали високий рівень розвитку. Досить дати дітям, які поступають до школи, кілька психологічних тестів (завдань), щоб сказати: ось ці добре й легко вчитимуться, ці – середньо, ці – з труднощами; одні вже мають «нахили» дослідників, а інші – ні; а в інших його не виявили ні в який спосіб.
Чим же пояснити таку відмінність у рівні розвитку?
Учені вивчали молодших дошкільників і переконалися: чим молодші були діти, тим ближчі вони за розвитком; тим менше різняться між собою. Отже, якщо хотіти досягти високих результатів, починати слід якомога раніше від народження. Перші роки життя дитини – найцінніші для її майбутнього і треба якомога повніше використати їх. Але саме в ці роки малюк найбільше залежить від мами і тата, від того, що вони зроблять для його розвитку, які фактори вважатимуть важливими, а які – другорядними.
Суть творчості, С.Медніком, – в широті поля асоціацій і в здатності долати стереотипи на кінцевому етапі мисленнєвого синтезу [29]. А процес метафоризації здійснюється на основі порівнянь як результату асоціацій по схожості і їх більш складній формі – аналогій.
Порівняння є головною операцією, яка «працює» в ході творчого процесу, частково, здійснюючи смисловий синтез [29].
Як відомо, в найбільш загальному вигляді творчий процес пов’язаний із взаємодією суб’єктивного та об’єктивного, в результаті якої з’являється нове – творчі ідеї, теорії, гіпотези, винаходи, твори мистецтва тощо. Нове як продукт творчості містить як певну частку оригінального, такого, чого ще не було, так і частину старого, вже відомого і звичного.
Аби наблизитись до розуміння генезису нового у творчому акті, потрібно відмовитись від уявлень про вторинність, пасивність та виключно зовнішню детермінованість інтелектуальної діяльності та визначити за нею здатність до активної апперцепції. З цього підґрунтя виникли психологічні теорії, які протистоять пасивно-відбитковому, епіфеноменалістському розумінню мислення. До них належать роботи вюрцбургської школи (Ах, Кюльпе), в яких вперше були піддані сумніву асоціаністські та умовно-рефлекторні теорії; також роботи класиків гештальт-психології (Вертгеймер, Келер, Коффка, Левін, Дункер), які віднайшли та описали механізм переструктурування проблемної ситуації [29]. У творчості філософів-інтуїтивістів (Шеллінга. Бергсона. Бердяєва) підкреслювалось позабуттєва таємничо-інтуїтивна природа творчості. Разюче антиасоціаністською була концепція бісоціацій Кестлера та Роменця [29], згідно з якою в основі творчості лежить механізм бісоціацій, за яким нові ідеї утворюються шляхом зближення сфер досвіду, не пов’язаних між собою очевидною спільністю.
Таким чином, для того, щоб наблизитись до розуміння природи нового, ми повинні припустити, що у свідомості має відбуватись трансмутація, глибинна перебудова, докорінне морфологічне та семантичне перетворення вже відомих знань, досвіду, зв’язків - у нові, ще невідомі та небувалі. Порядок відомий, сталий та загальноприйнятий  має бути зруйнований якоюсь таємничою «психологічною вибухівкою» та перетворений за допомогою психічної енергії невизначеного походження. Сталий зв’язок між ланками причинно-наслідкових або логічних ланцюжків розвиваються та вони з’єднуються між спробою новим, небувалим чином у логіко-змістовні конфігурації, які різко відрізняються за порядком та морфологічно-синтаксичною структурою від усього, що оточує людину або накопичено в її досвіді.
Енергія творчості живиться з джерела, яке міститься в таємничій глибині духу, поза чуттєвим буттям та пов’язаними з ними структурами досвіду.
Творчість стає можливою лише за умови, що її «джерело», «енергетичний центр» автономні від буття, а детермінізм духу незалежний від детермінізму у матерії. Саме це дозволяє долати ізоморфність, конформну подібність свідомості буттю. Позабуттєвий «трансцедентальний» центр свідомості продукує незалежну від зовнішнього світу енергію зв’язку між елементами досвіду, забезпечує їх оригінальне поєднання та трансформацію.
Шлях, який стимулює свідомість до творчості в різних проявах – інтелектуальній, вчинковій, соціальній, моральній, – це шлях звільнення психічного від закріпачення зовнішньою детермінацією.
Діяльність творчого інтелекту – це гарантія особистої свободи людини і самодостатності його індивідуальної долі. Чим в більшій мірі людина використовує свій інтелект в аналізі та оцінці подій, що відбуваються, тим в меншій мірі вона піддається до будь-яких спроб маніпулювати нею ззовні. По-друге, інтелектуальна творчість, будучи невід’ємною стороною людської духовності, є соціальним механізмом, котрий суперечить регресивним явищам в розвитку суспільства. Чим менше людей з творчим інтелектом в суспільстві, тим виразніші деструктивні тенденції в ньому.
Л.С.Виготський вважав розвиток творчих здібностей найбільш важливим питанням дитячої психології і педагогіки. Він виділяє такі види в творчій діяльності: відтворюючий або репродуктивний, та комбінуючий, або творчий. Результатом останнього виду діяльності вбачає створення. Л.С. Виготський фізіологічною основою творчості вважає здатність мозку не тільки зберігати і відтворювати попередній досвіди, а також комбінувати, творчо опрацьовувати і створювати з елементів цього попереднього досвіду нові положення і нову поведінку.
Цю творчу діяльність, засновану на комбінуючій здатності нашого мозку, психологія називається уявою або фагнтазією.
Щодо механізму творчої уяви Л.С.Виготський зазначає: “З самого початку процесу механізму творчої уяви завжди стоїть внутрішнє та зовнішнє сприймання, що складає основу нашого досвіду. Далі слідує дуже складне опрацювання матеріалу. Важливими складовими частинами цього процесу є дисоціації і асоціації. За процесом дисоціації іде процес зміни, якій піддаються ці дисоційовані елементи. Цей процес оснований на динамічності наших внутрішніх нервових збуджень і відповідних образів. Заключним і останнім моментом попередньої роботи уяви є комбінація окремих образів, приведення їх в систему, побудова складної картини. На цьому діяльність творчої уяви не закінчується. Повне завершення цієї діяльності здійснюватиметься тоді, коли уява втілюється, або кристалізується у зовнішніх образах”[8].
В останнє десятиліття багато психологів та педагогів дійшли  до висновку про необхідність розвитку творчого потенціалу у дітей в наших школах:
–    відсутність єдності думок з приводу того, що таке творчість;
–    практично повна відсутність навчальних посібників, стимульних матеріалів, практичних методик в області; 
–    нерозуміння значення творчості багатьма вчителями, що іноді призводить не тільки до затримки розвитку творчого мислення, але й дискримінації учнів, які проявлять творчість в своїх діях і поведінці.
Творча інтелектуальна діяльність молодшого школяра відповідно породжує нові знання, операційне вміння та навички,  формує нову потребово-емоційну сферу, яка до певної міри визначає наступну діяльність.
Для стимулювання розвитку творчого мислення неодноразово здійснюються формуючі експерименти, під час яких створюється для школярів зовнішні ігрові умови та формують необхідні мислительні операції з допомогою спеціальних завдань. Також створюються програми “формування творчого мислення” [8]. В них поставлена ціль визначити механізми творчого процесу, методичні принципи розвитку творчого мислення, методику подачі вправ та ігор, які розвивають творче мислення у дітей. Тут “творчість” розуміється як процес створення, відкриття чогось нового, раніше для даної конкретної дитини невідомого. Творча діяльність створює нове не тільки як видимий зовнішній результат, але й внутрішню побудову розуму чи відчуття (Л.С.Виготський).
Формуючи творчу уяву, мислення, креативність, можливо розвинути мотиваційну направленість на здобуття нових знань; готовність до реалізації творчого потенціалу.
Таким чином, ми будемо розглядати творчість як «здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях; це спрямованість на відкриття нового і здатність глибокого усвідомлення свого досвіду» за висловлюванням американського психолога Фромма.
Розглянемо чинники від яких залежить розвиток творчої діяльності у дітей з нормальним та недорозвиненим інтелектом.

1.2. Чинники розвитку творчої діяльності.

Творчість великою мірою залежить від якостей інтелекту особистості, а також від умов виховання. Так, зокрема творча уява становить значний інтерес як здібність, яка відіграє важливу роль в усіх сферах людської діяльності і є її складовою частиною.
Наукові відкриття – не результат абстрактно-логічних операцій над уже відомими посиланнями. Істинно наукове дослідження полягає в тому, щоб за допомогою творчої фантазії побачити явища світу зовсім по-новому, в нових зв’язках і відносинах.
Особливо рельєфно роль уяви виступає в експериментальному дослідженні, яке виходить з певної гіпотези. Експериментатор має подумки уявити таку конкретну ситуацію, яка б дала можливість перевірити цю гіпотезу.
Щодо участі фантазії у художній творчості існує чимало цікавих і ґрунтовних міркувань. В.Г.Белінський, беручи винятковий приклад, коли літературознавець тільки наводить дійсно історичну подію, зазначає, що все ж і в цьому випадку обійтись без фантазії неможливо.
Уява має місце і в технічній творчості. «Кожний винахід, - пише Т.Рібо, – великий чи малий, раніше ніж зміцніти і фактично здійснитися, був народжений в уяві.


Дану роботу ви можете отримати по замовленню!

 

Яндекс.Метрика >