загрузка...
-->
ВИЗНАННЯ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ PDF Печать E-mail

ВИЗНАННЯ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ


Інститут визнання  –  це   сукупність   міжнародно-правових   норм,   які   регулюють відносини, пов’язані з виходом на міжнародну арену нових суб’єктів міжнародного права.
В  міжнародному  праві  постійно  з’являються  нові,  припиняють  або  продовжують  своє існування   в   зміненому  вигляді   вже   існуючі   суб'єкти   міжнародного   права,   або   з'являються утворення, які претендують на статус суб’єктів в майбутньому.
Міжнародне визнання має політичний і правовий характер. Політичний аспект визнання – це    заява    вищих    органів    держав    про    бажання    встановити    з    державою,    яка    визнається, дипломатичних  взаємин.  Визнання,  утримання  або  відмова  у  визнанні  мають  взаємні  правові наслідки.
Універсального  міжнародного  документа,  який  би  регулював  процес  визнання  нових утворень не існує. Інститут визнання базується на звичаєвих нормах:

1)   не може бути обов’язку визнання;

2)   існує загальне право на визнання;

3)   загальновизнаним є право на вмотивовану відмову у визнанні.

За формою визнання може бути:
1)  de  jure -  офіційне,  остаточне  і  повне  визнання.  Випливає  з  певної  заяви,  яка  формується  в офіційних  актах,  або  з  факту,  який  наочно  означає  намір  визнати  (встановлення  офіційних міжнародних  відносин).  Зумовлює  стабілізацію  політичних  і  економічних  стосунків,  обмін дипломатичними представництвами вищого класу, визнання компетенції адмінистративної та судової влади визнаної держави, визнання її імунітету від юрисдикції держави, яка визнає).
2)  de facto – визнання офіційне, але недостатнє, тимчасове й іноді зумовлене. Правові наслідки – не   зобов'язує   встановити   дипломатичні   стосункі,   проте   може   спричинити   встановлення консульських відносин.
3)  ad  hoc.  -  неофіційне  одноразове  визнання  для  здійснення  конкретних  дій:  налагодження контактів  між  дипломатами  чи  політиками,  проведення  мирних  переговорів,  підготовки мирних угод.

За способом здійснення визнання:
1)   наочно  засвідчене –  це  офіційна  заява  або  нота  про  визнання  нового  утворення de jure,  або повідомлення про бажання налагодити дипломатичні стосунки з новою державою.;
2)   визнання що припускається (мовчазне визнання) - формальне налагодження дипломатичних стосунків (офіційні поздоровлення, декларація про нейтралітет при визнанні стану війни між державами; надання екзекватуры консульському представникові тощо).

Типи визнання:

-    визнання у традиційному розумінні;
-    попереднє  визнання -  здійснене  до  виконання  визначених  міжнародних-правових вимог;

-    зумовлене визнання - надання визнання залежить від виконання певних умов;

-    колективне визнання;

-    невизнання.
Визнання    здійснюється    компетентним    органом    держави.    Надане    визнання    вже    не відкликається, а у випадку докорінної зміни обставин його вилучення є автоматичним.
Припускається заява, або інші дії існуючого суб'єкта міжнародного права, які констатують факт політичного та правового існування нового утворення:

-    держави,

-    уряду, що здобув владу неконституційним шляхом,

-    національно-визвольного руху,

-    міжнародної організації.


8.2. Визнання держав

Нові держави утворюються в наслідок:

-    об'єднання однієї держави з іншою,

-    відокремленням частини або частин держави, які утворюють нові держави,

-    поділ держави на декілька самостійних держав з припиненням існування попередньої.

В    міжнародному    праві    існують    дві    теорії    визнання    держав   -    конститутивна    і

декларативна.
Конститутивна  теорія: “політичний  акт  визнання  є  попередньою  умовою  існування юридичних прав нової держави”. Саме акт визнання іншими державами створює нову державу, породжує  і  забезпечує  її  міжнародну правосуб'єктність.  Визнання  нової  держави,  яка  додержує умов  державності,  має  бути  правовим  обов'язком.  Таке  визнання  може  мати  виключно  правові наслідки.
Декларативна  теорія:  “визнання  є  лише  декларацією,  що  констатує  існуючий  факт виникнення    нового    суб'єкта    міжнародного    права.    Держава    здобуває    міжнародну правосуб'єктність внаслідок юридичного факту утворення, незалежно від визнання.”
Арбітражна   комісія,   створена  Міжнародною  Конференцією  по  Югославії  в  1991  р., проголосила,  що «існування  або  зникнення  держави  є  питанням  факту», «результати  визнання іншими державами є суто декларативними».

Визнання нових держав пов’язують з наявністю певних елементів державності:

-    населення,

-    території,

-    політичної організації влади.
Європейське  Співтовариство  ухвалило  Декларацію  «Керівні  принципи  визнання  нових держав  у Східній  Європі  і  Радянському Союзі»,  в  якій  міститься  перелік  вимог  до  держав,  які визнаються.
Визнання  держав  забезпечує  стабільні  політичні  й  економічні  стосунки  і  ефективне здійснення прав, що випливають із прав і обов'язків міжнародної правосуб'єктності.


8.3. Визнання урядів
Значення  і  правові  наслідки  визнання  нового  уряду  відрізняються  від  визнання  нової держави.   Визнання   уряду   надає   йому   можливість   репрезентувати   державу   в   міжнародних відносинах.
Питання визнання уряду виникає лише в тому випадку, коли уряд здобуває владу іншим, аніж  визначено  в  національному  законодавстві,  шляхом.  В  міжнародному  праві  існують  такі доктрини щодо визнання урядів:
1. Доктрина законності: уряд, який приходить до влади в країні, є законним не в зв'язку з керуванням у країні де-факто, а в зв'язку з тим, чи відповідає його з’ява встановленому в такій державі правопорядку та конституційним нормам.
2.  Доктрина  Тобару:  невизнання  урядів,  які  прийшли  до  влади  шляхом  державного перевороту, доки такий уряд не буде визнаний населенням своєї країни.
3. Доктрина Естрада: визнання нового уряду не потребує особливого акту з боку інших країн.  Із  виникненням  нового  уряду  перед  учасниками  світового  співтовариства  повстає  лише питання щодо вступу з таким урядом у дипломатичні зносини.
4.    Доктрина   «ефективного    контролю»:    ефективний    контроль    нового    уряду    над територією держави є основною вимогою у вирішенні проблеми його визнання.
В  міжнародному  праві  також  існує  питання  щодо  визнання  урядів  у  вигнанні.  Таке визнання може бути лише в двох випадках:
1. Коли керівники уряду або кабінети в повному складі тимчасово покинули національну територію внаслідок кризи.
2. Коли одночасно з існуючим законним урядом держави формується новий уряд на тій же  державній  території  або  за  кордоном.  Означені  новоутворення  за  певних  обставин  можуть бути  визнані  як  уряди  в  майбутньому,  але  під  час  існування  законного  уряду,  який  здійснює ефективний контроль на всій території або більшої її частини, такі дії є втручанням у внутрішні справи держави.

8.4. Інші види визнання

До інших видів визнання належить:

-    визнання органів національного опору;

-    органів національно-визвольних рухів;

-    «повсталої сторони» або «воюючої сторони».
Під час боротьби за державну незалежність або під час іноземної окупації нація створює органи  національно-визвольного  руху,  які  можуть  бути  визнаними  іншими  державами.  Таке визнання забезпечує для них певні юридичні наслідки.

Цей вид визнання набув поширення в період ліквідації колоніальної системи у 60-70 роки

ХХ сторіччя. Національно-визвольні рухи визнавались державами і міжурядовими організаціями

(ООН, ОАЄ), які надавали їм статус спостерігачів.
Особливість полягає в тому, що по суті визнання надається організації, яка очолює НВР. Головний  юридичний  наслідок  визнання  -  визнається  статус  законного  представника  такої організації з певним обсягом міжнародної правосуб'єктності:

-    можливість вступати у взаємини з державами і міжнародними організаціями;

-    укладати або приєднуватися до певних міжнародних угод;

-    брати участь у роботі міжнародних організацій.

Визнання «воюючої сторони» можливе, якщо вона відповідає таким умовам:
-    у  межах  території  однієї  держави  починаються  явні  і  чітко  визначені  військові сутички між її збройними силами й іншими збройними групами;

-    воююча сторона контролює істотну частину території;
-    воюючу    сторону    складають    організовані    групи,    які    здійснюють    військові    дії відповідно до норм міжнародного гуманітарного права;
-    наявність  об'єктивних  обставин,  які  змушують  державу,  що  визнає  визначити  своє ставлення до учасників конфлікту.
Якщо конфлікт не стосується інтересів третьої держави, то визнання такого утворення є втручанням у внутрішні справи держави.






 

Яндекс.Метрика >