...
СУДИМІСТЬ. ПОГАШЕННЯ ТА ЗНЯТТЯ СУДИМОСТІ PDF Печать E-mail

СУДИМІСТЬ. ПОГАШЕННЯ ТА ЗНЯТТЯ СУДИМОСТІ

1. Поняття, ознаки та правові наслідки судимості в кримінальному праві України.
2. Строки погашення судимості. Обчислення строків.
3. Зняття судимості: підстави та порядок реалізації.

1. Поняття, ознаки та правові наслідки судимості в кримінальному праві України
Судимість – це передбачені законом правові наслідки засудження, що тривають певний період і визначають особливий правовий статус особи, яка має судимість.
Істотні ознаки:
1) вона є наслідком засудження особи за вчинення злочину і триває після відбування покарання;
2) це особливий правовий статус засудженого (має персональний характер і пов’язана лише з цією особою);
3) вона має чітко визначені часові рамки, встановлені КК;
4) полягає в обмеженнях, які застосовуються до особи, що має судимість, інших несприятливих для неї правових наслідках;
5) умови перебігу судимості та кримінально-правові наслідки визначені КК. Загальноправові наслідки судимості регламентуються іншими нормативно-правовими актами.
Кримінально-правові наслідки судимості:
1) вона може бути кваліфікуючою ознакою вчинення нового злочину. КК кваліфікуюче значення надається судимості лише за тотожний чи однорідний злочин;
2) судимість беруть до уваги при визнанні рецидиву злочинів (ст. 34);
3) є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45–48);
4) вона береться до уваги при визначенні того, чи наявне переривання перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 49);
5) береться до уваги при виборі певних видів покарання (ч. 2 ст. 62);
6) це одна з ознак, які характеризують особу винного, беруться до уваги відповідно до загальних засад призначення покарання (п. 3   ч. 1 ст. 65);
7) її беруть до уваги при визначенні обов’язкової частини покарання, що фактично має бути відбута – за умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (п. 2 ч. 3 ст. 81, п. 2 ч. 3 ст. 107), а також у разі заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (п. 2 ч. 4 ст. 82) та ін;
8) обмеження в застосуванні амністії (амністія не застосовується, зокрема, до осіб: які мають дві та більше судимості за вчинення тяжких злочинів; засуджених за бандитизм, умисне вбивство за обтяжуючих обставин, деякі інші злочини).
Отож, кримінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що вона береться до уваги при вирішенні низки питань, пов’язаних із кваліфікацією вчиненого, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, призначенням покарання та його виконанням.
Загальноправові наслідки судимості полягають у різноманітних обмеженнях, які встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену чи незняту судимість, зокрема:
1) заборона приймати на певні посади. В одних випадках така заборона встановлена безвідносно до виду злочину, за який є судимість, в інших – береться до уваги судимість лише за умисний злочин або певний вид злочинів. Так, особа, що має судимість за будь-який злочин, не може бути: суддею, прокурором, слідчим, адвокатом, судовим експертом, нотаріусом, членом Вищої ради юстиції, працівником ОВС. Відсутність судимості за умисний злочин є умовою зайняття посад: Голови та члена Центральної виборчої комісії, працівника Управління державної служби охорони, народного депутата України. Певні посади можуть обіймати особи, в яких немає судимості за певні злочини: посади в державному апараті не можуть обіймати особи, що мають судимість, несумісну із зайняттям посади; працівником державної податкової служби не може бути особа, що має судимість за вчинення корисливих злочинів;
2) обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, що мають судимість за корисливий злочин, не можуть бути зареєстровані як підприємці, бути співзасновниками підприємницької організації, обіймати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади й посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю;
3) обмеження в допуску до державної таємниці (за наявності судимості за тяжкий злочин), що, в свою чергу, є умовою обіймання певних посад;
4) обмеження у виїзді за кордон громадянина України й обмеження в прийнятті до громадянства України (щодо особи, засудженої в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину);
5) збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу;
6) обмеження, пов’язані із застосуванням адміністративного нагляду;
7) позбавлення права на отримання певних пільг. Так, у випадку засудження за вчинення злочину припиняються виплати державному службовцю, передбачені чинним законодавством;
8) заборона призову на строкову військову службу в мирний час (щодо осіб, які були засуджені до позбавлення волі).
Підставою виникнення судимості є призначення засудженому покарання. Відсутність цієї підстави означає, що судимість не виникає,          а визнання такої підстави юридично нікчемною тягне негайне припинення всіх правових наслідків необґрунтованого призначення покарання, включаючи ті, що стосуються судимості.
Згідно з частинами 3 і 4 ст. 88 КК визнаються такими, що не мають судимості, особи, котрі:
1) звільнені судом від кримінальної відповідальності з нереабілітувальних підстав, а саме: у зв’язку із примиренням винного з потерпілим (ст. 46); у зв’язку з передачею на поруки (ст. 47); у зв’язку зі зміною обстановки (ст. 48); у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49). До цієї категорії також належать особи, звільнені судом від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію (ч. 2 ст. 86);
2) звільнені від покарання, хоча покарання судом призначається, але у вироку постановляється його остаточне та безумовне невиконання. Підставами для цього є, зокрема, закінчення строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80) й амністія (ст. 86).
Не вважаються такими, що не мають судимості, особи, котрим від-бування покарання відкладено за певних умов. До них, насамперед, належать особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням (ст. 75), зокрема й вагітні жінки та жінки, що мають дітей віком до семи років (ст. 79). Протягом іспитового строку вони вважаються судимими та КК встановлює щодо них певні умови погашення судимості (пункти 1, 2 ст. 89). Питання про судимість осіб, звільнених від покарання на підставі ст. 84 КК через хворобу, слід розглядати диференційовано. Особи, звільнені від покарання відповідно до частин 1 або 2 ст. 84 КК, не можуть вважатися такими, що остаточно не мають судимості. Адже в разі одужання такі особи можуть бути направлені для відбування покарання (ч. 4 ст. 84) і з моменту направлення для відбування покарання вважаються судимими. Якщо ж особа повністю звільняється від покарання, то несудимою вона вважається від моменту звільнення. Так, військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту чи тримання в дисциплінарному батальйоні, у разі визнання  їх непридатними до військової служби за станом здоров’я та звільнені у зв’язку з цим від покарання відповідно до ч. З ст. 84 КК, визнаються такими, що не мають судимості;
3) відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких усунута законом. Відповідно до правила, сформульованого в ч. 1 ст. 5 КК, закон, який скасовує злочинність діяння чи пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які відбули покарання, та мають судимість. Це означає, що питання про судимість має визначатися не відповідно до закону, що діяв на момент вчинення злочину чи призначення покарання, а згідно з новим законом;
4) реабілітовані. Реабілітація означає поновлення попереднього статусу особи, відновлення її доброго імені, репутації, що була заплямована незаконним засудженням. Вона пов’язана із запереченням власне факту вчинення злочину, що тягне за собою визнання неправильним притягнення особи за інкриміновані їй дії до кримінальної відповідальності, засудження та призначення покарання. Тож припинення щодо особи кримінальної справи у зв’язку з відсутністю події злочину, складу злочину в діянні особи, за недоведеністю участі засудженого у вчиненні злочину має наслідком визнання того, що всі попередні рішення органів дізнання, досудового слідства та суду (в частині обвинувачення, щодо якого особа реабілітована) є недійсними й такими, що не тягнуть негативних правових наслідків. Особа, що була реабілітована, визнається такою, що не має судимості, не від моменту реабілітації, а з часу її “виникнення”. У період між набуттям чинності незакон-ним обвинувальним вироком і його скасуванням з реабілітувальних підстав особа повинна визнаватися несудимою. Відповідно, мають бути усунуті всі негативні кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження, що виникли після вступу в силу згодом скасованого вироку.
При помилуванні особи судовий вирок не скасовується; помилування не означає її реабілітації й автоматично не тягне визнання засудженого таким, що не має судимості.
У ст. 88 КК наведено винятковий перелік підстав, відповідно до яких визнаються такими, що не мають судимості, особи, котрим призначено покарання вироком, який набув чинності. За загальним правилом, судимість є обов’язковим наслідком засудження, що триває до її погашення чи зняття з підстав, указаних у статтях 89–91 КК.
Погашення та зняття судимості – це різні форми припинення стану судимості. Погашення судимості можливе лише за наявності передбачених ст. 55 КК 1960 р. чи статтями 89, 108 КК 2001 р. підстав, і за умови, що особа протягом строку погашення судимості не вчинить нового злочину. Воно не потребує посвідчення спеціальним рішенням суду чи іншим документом.
Кримінальний кодекс 2001 р. містить як загальні норми про зняття та погашення судимості (статті 88–91), так і положення про особливості застосування цього інституту до осіб, які вчинили злочини до досягнення ними 18-річного віку (ст. 108). У зв’язку з цим судам необхідно в кожному конкретному випадку з’ясовувати, в якому віці особою було вчинено попередній злочин. Якщо особа раніше засуджувалася за злочин, вчинений у віці до 18 років, до неї мають застосовуватися положення не тільки статей 88–91 КК, а й статті 108 КК (п. 4 ППВСУ “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості” від 26 грудня 2003 р. № 16).
2. Строки погашення судимості. Обчислення строків
Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її припинення. При цьому особа втрачає статус судимого без будь-яких власних додаткових зусиль, без прийняття спеціального рішення з цього приводу державним органом. Автоматичне погашення судимості випливає безпосередньо із КК.
Для того, щоб судимість виявилася погашеною, необхідне дотримання встановлених у КК умов, які диференційовані за ступенем тяжкості вчиненого злочину, видом призначеного покарання, застосуванням звільнення від відбування покарання з випробуванням. Однак неодмінно вимагається, щоб від моменту набуття чинності обвинувальним вироком, яким засудженому призначено покарання, пройшов певний строк.
Строки погашення судимості обчислюються з дня відбування основного та додаткового покарання.
До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашується по закінченні строків давності виконання вироку.
Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення від відбування покарання (основного та додаткового).
Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м’яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбування більш м’якого покарання (основного та додаткового).
Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається й обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбування покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

Такими, що не мають судимості, визнаються:
1) особи, засуджені, відповідно до ст. 75 КК, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину та якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасовано з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбування цього додаткового покарання;
2) жінки, засуджені відповідно до ст. 79 КК, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину та якщо після закінчення цього строку не буде прийнято рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання та його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбування цього додаткового покарання;
3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього покарання;
4) особи, що відбули покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, або достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, що відбули покарання на гауптвахті замість арешту;
5) особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбування покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбування покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років .з дня відбування покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбування покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбування покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.
Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашено чи знято, вважається такою, що раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов’язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину тa призначення за нього покарання, не має відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Узяття до уваги погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, зокрема й при характеристиці особи, суперечить власне суті інституту припинення судимості та є неприпустимим.
До строку судимості, зазвичай, належать такі періоди:
1) час від вступу вироку в законну силу до початку виконання (відбування) покарання. Якщо покарання з якихось причин узагалі не звертається до виконання, то особа вважається судимою з моменту набування чинності вироком і до спливу строку давності виконання обвинувального вироку. Коли ж вирок звертається до виконання із запізненням, то судимість продовжується на час такої затримки;
2) термін основного покарання;
3) термін додаткового покарання, якщо воно виконується після відбування основного покарання;
4) проміжок часу від закінчення відбування покарання до остаточного погашення судимості. Саме ці проміжки, вказані в ст. 89 КК, диференційовано щодо певних видів покарань, різних за тяжкістю злочинів і строків покарання.
Строк погашення судимості починається від наступного дня після закінчення відбування покарання. При призначенні штрафу таким днем слід вважати день, наступний після сплати його повної суми. Якщо особі було призначено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, то строк погашення судимості починається після спливу останнього дня відбування цього покарання.
Спливає строк погашення судимості в останній день перебігу цього строку.
Призначене судом покарання може виявитися не відбутим у належний строк. Причинами цього можуть бути:
1) поведінка засудженого – його ухилення від відбування покарання. Наприклад, утеча з місць позбавлення волі. У такому разі терміном, після якого починає збігати строк погашення судимості, слід вважати фактичне звільнення особи від відбування покарання;
2) дострокове звільнення від відбування покарання:
а) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставі ст. 81 КК;
б) звільнення на підставі акта про амністію;
в) звільнення у зв’язку з помилуванням.
При цьому строк погашення покарання починається від моменту звільнення від покарання – із наступного дня після звільнення. Однак тривалість строку погашення судимості визначається виходячи з тяжкості злочину та виду покарання, визначеного вироку. Якщо особа звільнена умовно-достроково, то випробувальний строк, протягом якого триває невідбута частина покарання, супроводжується одночасно строком погашення судимості;
3) заміна покарання більш м’яким. Це також може статися з підстав, передбачених КК (ст. 82), а також у зв’язку з амністією чи помилуванням. У такому разі строк погашення судимості починається з моменту відбування більш м’якого покарання. Тривалість строку визначається виходячи з фактично відбутого більш суворого покарання, що спочатку й було призначене за вироком суду. Наприклад, особа була засуджена за умисний тяжкий злочин до покарання на вісім років позбавлення волі. Після відбування п’яти років позбавлення волі невідбуту частину покарання було замінено на виправні роботи, їх тривалість відповідно до ч. 1 ст. 82 КК визна-чено у два роки. Строк погашення судимості  в такому разі становить шість років (відповідно до ч. 8 ст. 89), а перебіг цього строку почнеться після відбування виправних робіт, тобто через сім років після початку відбування призначеного покарання.
Єдина вимога, що її пред’являє КК до поведінки особи в період судимості, – це невчинення нового злочину. Вчинення нового як умисного, так і необережного злочину свідчить, що засуджений не довів свого остаточного виправлення. При цьому потрібно, щоб за злочин, вчинений у період судимості, особа не була на законних підставах звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання.

3. Зняття судимості: підстави та порядок реалізації
Якщо особа після відбування покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у ст. 89 КК.
Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК.
Порядок зняття судимості встановлюється КПК України.
Судимість не є самоціллю. Вона покликана закріпити результати впливу на засудженого під час виконання покарання, переконатися, що відбулося його виправлення. Однак засуджений своєю поведінкою може довести, що завдання, які стоять перед судимістю, досягнуто й до погашення її строку, встановленого в ст. 89 КК. З огляду на це, закон передбачає можливість дострокового зняття судимості, що є не лише проявом гуманізму й індивідуального підходу до реалізації кримінальної відповідальності, а й сприяє прискоренню остаточного виправлення засудженого, попередженню рецидиву.
Підстави дострокового зняття судимості визначені в кримінальному законі, його процесуальний порядок регламентований КПК. Відповідно до положень, сформульованих у частинах 1 і 2 ст. 91 КК, судимість може бути знята лише за таких умов:
• особа відбула покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі;
• спливло не менше від половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК;
• зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до праці особа довела своє виправлення.
Дострокове зняття судимості можливе лише щодо осіб, які відбули покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі. Не вважаються такими, що відбували покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі, засуджені, яким відповідно до закону ці покарання замінювалися на інші чи щодо яких застосовувалося звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання з випробуванням або заміна цих покарань більш м’якими.
Дострокове зняття судимості не застосовується:
1) до військовослужбовців, яким позбавлення волі на строк до двох років замінено на тримання у дисциплінарному батальйоні на цей же строк;
2) до звільнених від відбування покарання з випробуванням:
а) на підставі ст. 75 КК (за умови, що вони успішно пройшли випробування та не направлялися для відбування призначеного покарання);
б) до вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, на підставі ст. 79 КК (якщо вони не направлялися для відбування покарання згідно з вироком суду);
3) звільнених від покарання:
а) у виді позбавлення волі чи обмеження волі у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80);
б) унаслідок бездоганної поведінки та сумлінного ставлення до праці осіб, яких на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечними (ч. 4 ст. 74);
4) до осіб, яким невідбута частина покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі замінена відповідно до ст. 82 КК або ж на підставі акта амністії чи помилування на більш м’яке покарання. Це не поширюється на осіб, яким позбавлення волі було замінено на обмеження волі – судимість з них може бути знята достроково;
5) до звільнених від відбування покарання:
а) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83);
б) за хворобою (ст. 84).
Отож, ст. 91 КК застосовується щодо осіб, яким за вироком суду було призначено покарання у виді позбавлення чи обмеження волі, і вони дійсно відбували його. При цьому не має значення, повністю було відбуто призначене покарання чи особа відбула його частково, будучи звільненою достроково з підстав, передбачених законом.
Особи, що відбули інші покарання, не мають права на дострокове зняття судимості. Строк погашення судимості після відбування покарань у виді штрафу, виправних робіт чи арешту становить лише один рік. Скорочувати цей незначний термін закон вважає недоцільним, оскільки один рік – це мінімальний строк, протягом якого можна переконатися у виправленні засудженого.
Дострокове зняття судимості можливе після спливу не менше, ніж половини строку погашення судимості, встановленого законом. При визначенні початкових і кінцевих моментів цього строку слід керуватися положеннями, викладеними в ст. 90 КК.
У який момент другої половини цього строку може бути знята судимість, КК не визначає. Це означає, що допускається зняття судимості в її останні тижні чи дні.
Установлення в законі вимоги щодо обов’язкового відбування частини строку погашення судимості означає, що засудженому має бути наданий достатньо тривалий термін для того, щоб він довів своє виправлення, перетерпів обмеження, пов’язані з судимістю. Тож видається, що судимість із осіб, які достроково звільнені від відбування покарання чи яким покарання замінено більш м’яким, не повинна зніматися, принаймні, до спливу строку покарання, призначеного за вироком суду. В іншому випадку неможливе направлення для відбування покарання особи, що не витримала іспитовий строк, вчинила новий злочин.
Окрім формальних вимог – відбування покарання та спливу не менше половини строку погашення судимості – закон встановлює і вимоги   до поведінки особи, що претендує на погашення судимості. Ця особа повинна довести своє виправлення зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до праці протягом усього відбутого строку погашення судимості.
Зразковою слід вважати таку поведінку в сім’ї, стосовно сусідів, членів трудового колективу, інших колективів, членом яких є засуджений, усього суспільства, що соціально схвалюється, з позицій суспільної моралі гідна для наслідування іншими особами. Сумлінне ставлення до праці, насамперед, передбачає, що особа бере участь у суспільно корисній праці в одній із організаційно-правових форм (робота за наймом, участь у підприємництві, виконання роботи за цивільно-правовими договорами, індивідуальна праця). До того ж засуджений займається трудовою діяльністю, що схвалюється су-спільством (а не, скажімо, крадіжкою виробів із кольорових металів для здавання на брухт або браконьєрством). Сумлінне ставлення до праці передбачає добросовісне виконання трудових обов’язків, використання форм і методів отримання доходів, які допустимі з погляду не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів, і суспільну сплату податків та інших обов’язкових платежів. Сумлінне ставлення до праці виявляється в покращенні кількісних і якісних показників виконуваної роботи, підвищенні виробничої кваліфікації, бережливому ставленні до обладнання й інструментів, дотриманні правил охорони праці та техніки безпеки.
Оскільки судимість є наслідком відбування покарання за конкретний злочин, то й зняття судимості здійснюється щодо кожного із них окремо. Інакше кажучи, зняття однієї судимості не означає, що одночасно автоматично знімаються судимості й за всі інші злочини, якщо вони є в цієї особи.
Можливе зняття лише непогашеної судимості. Якщо буде встановлено, що вона вже погашена, то клопотання про її зняття залишається без розгляду, про що суддя виносить мотивовану постанову (п. 9 ППВСУ “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості” від 26 грудня 2003 р. № 16).
Зняття судимості, на відміну від її погашення, відбувається не автоматично. Особа вважається такою, що не має судимості, що з неї знята, від моменту набрання чинності відповідною постановою суду.
Наслідком зняття судимості, як і її погашення, є припинення дії всіх її правових наслідків як кримінально-правового характеру, так і загально-правових.

 

Яндекс.Метрика >