загрузка...
-->
СУБ'ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА PDF Печать E-mail

СУБ'ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

7.1. Поняття суб’єкту міжнародного права
Суб’єкти  міжнародного  права -  це  учасники  міжнародних  відносин,  які  володіють міжнародними правами і обов’язками, здійснюють їх на основі міжнародного права і несуть в необхідних випадках міжнародно-правову відповідальність. (Тункін Г.І.)
Суб’єкти займають центральне становище в міжнародному праві. Його сутність, природа є похідною  від  природи  і  сутності  суб’єктів  міжнародного  права.  Міжнародне  право  служить інтересам  своїх  суб’єктів,  регулює  відносини  між  ними,  визначає  їх  статус  і,  зокрема,  права  і обов’язки.

Основні риси і особливості міжнародної правосуб’єктності
Міжнародна правосуб’єктність є властивістю суб’єктів міжнародних відносин, яка визнана і визначена нормами міжнародного права.
Джерелом міжнародної правосуб’єктності є міжнародні договори і звичаї, які регулюють міжнародне співробітництво учасників міжнародних відносин. У визнанні міжнародно-правової суб’єктності учасника міжнародних відносин посилаються на звичай.
Юридична  природа  суб’єктів  міжнародного  права  будується  на  комплексі  загальних  і специфічних ознак Загальні ознаки суб’єктів міжнародного права:

а) здатність реалізовувати права і обов’язки на основі норм міжнародного права;
б) здатність бути стороною у відносинах, врегульованих нормами міжнародного права, які створені головним чином завдяки міжнародним угодам;

в) здатність створювати норми міжнародного права.
Здатність  мати  самостійний  міжнародно-правовий  статус  також  може  розглядатись  як загальна ознака міжнародної правосуб’єктності, але з певними виключеннями.
Не   всі   суб’єкти   міжнародного   права   реалізовують   міжнародну   правосуб’єктність   в однаковому  обсязі,  але  обсяг  реалізації  не  є  критерієм  для  визнання  правосуб’єктності.  Для суб’єкта міжнародного права важлива здатність реалізовувати свій міжнародно-правовий статус, який,  крім  прав  і  обов’язків  включає  свободи  суб’єкта,  його  законні  інтереси  тощо.  Саме  в правовому   статусі   суб’єкта   міжнародного   права   виражений   характер   і   обсяг   міжнародної правосуб’єктності. За своїми свободами чи законними інтересами суб’єкти міжнародного права є рівними,  а  коло  суб’єктивних  прав  і  юридичних  обов’язків  розрізняється.  Навіть  в  рівних  між собою суб’єктів міжнародного права може бути різний правовий статус.

7.2. Інститут міжнародної правосуб’єктності
Інститут міжнародної правосуб’єктності є центральним в системі сучасного міжнародного права.  Він  об’єднує  групу  правових  норм,  в  яких  визначається  юридичний  зміст  суб’єкта міжнародного  права,  режим  правового  статусу  учасника  міжнародних  правовідносин,  загальні юридичні  права  і  загальні  юридичні  обов’язки  суб’єкта  міжнародного  права,  умови,  вимоги  до суб’єктів міжнародного права, функції, структура, види правосуб’єктності і види суб’єктів права тощо.


Види    норм    міжнародної    правосуб’єктності    за    своїм    призначенням    мають    складну структуру.


НОРМИ ІНСТИТУТУ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ

ВИЗНАЧАЮТЬ ЮРИДИЧНИЙ ЗМІСТ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ

ВСТАНОВЛЮЮТЬ РЕЖИМ ПРАВОВОГО СТАТУСУ УЧАСНИКА МІЖНАРОДНИХ ПРАВОВІДНОСИН

ВИМОГИ ДО СУБ’ЄКТІВ    ВИЗНАЧЕННЯ СФЕРИ РЕАЛІЗАЦІЇ

ЗАГАЛЬНІ ЮРИДИЧНІ ПРАВА

МІРА СВОБОДИ І ЗАКОННІ ІНТЕРЕСИ

ЗАГАЛЬНІ ЮРИДИЧНІ ОБОВ’ЯЗКИ

Норми,  які  визначають  загальні  юридичні  права  суб’єкта  поділяються  на  такі,  що формулюють:
1.    Право визначати міру дозволеної поведінки: а) не здійснення дозволені дії; б) здійснення дозволені дії:

-    в повному обсязі;

-    частково.

2.    Право вимагати:

а) потенційно визначене;

б) потенційно не визначене.

3.    Право на позитивні дії:

а) фактичне володіння певними благами і їх використання;

б) правотворчу правосильність:

-    право владного характеру;

-    договірна ініціатива;

в) секундарну (додаткову) правосильність:

-    врахування зустрічних вимог;

-    денонсація обов’язків;

-    правонаступництво і т.д.

4.    Право на домагання.

Особливості норм, що формулюють право на домагання:

а) завжди мають безпосереднього адресата;

б) зобов’язання по ним виконуються засобами примусу;
в)  підключаються  за  наявності  додаткових  юридичних  фактів  щодо  реалізації суб’єктивного права;

г) приводять в дію апарат примусу - нову стадію реалізації суб’єктивного права.

Норми,  які встановлюють загальні юридичні обов’язки суб’єкта поділяються на такі,

що формулюють:

1.    Обов’язок активної поведінки;

2.    Обов’язок пасивної поведінки;

3.    Обов’язок терпіти заходи впливу:

а) міжнародна-правова відповідальність:

-    негативна чи абсолютна;

-    матеріальна чи нематериальна;

-    політична чи моральна;
б) превентивні примусові заходи і механізм їх застосування; в) міжнародно-правові санкції і їх застосування. Функції норм інституту міжнародної правосуб’єктності:

1.    Фіксація кола суб’єктів.

2.    Конкретизація кола реальних суб’єктів міжнародного права.

3.    Визначення методу правового регулювання.

4.    Наділення правосуб’єктністю.

5.    Визначення загального юридичного становища суб’єктів міжнародного права.

6.    Втілення юридичних норм.
7.    Наділяють  суб’єктів  міжнародного  права  загальною,  галузевою  і  спеціальною  міжнародною правосуб’єктністю.
Норми    інституту    міжнародної    правосуб’єктності    функціонують    за    наявності    двох передумов:

-    соціальної: свободи волі суб’єкта міжнародних відносин і

-    юридичної: здатності суб’єкта міжнародних відносин бути носієм прав, виконувати
обов’язки  і  нести  відповідальність  за  міжнародні  правопорушення.  Якщо  суб’єкт  не відповідає вказаним вимогам, то він залишається суб’єктом міжнародних відносин і не може стати учасником міжнародних правовідносин.



7.3. Держава - основний суб’єкт міжнародного права
Міжнародна  правосуб’єктність  держави  є  фактичною  в  силу  дії  норми:  виникнення держави - юридичний факт, який започатковує її правосуб’єктність. Держави створюють інших суб’єктів  міжнародного  права  шляхом  укладення  міжнародних  договорів.  В  силу  вказаних властивостей міжнародна правосуб’єктність держав є первинною.
Держави    головні    суб’єкти    міжнародного    права.    Вони    безпосередньо    контролюють діяльність інших суб’єктів міжнародного права. Їх же діяльність контролюється опосередковано, через міжнародний інституційний механізм.
Не  може  бути  таких  міжнародно-правових  відносин,  суб’єктом  яких  не  могла  б  бути держава, тому вона є універсальним суб’єктом міжнародного права

Державам як суб’єктам міжнародного права властиво (договір Монтевідео 1933 р.):

-    населення,

-    територія,

-    уряд,

-    можливість вступати у відносини з іншими державами.
Держави рівні за юридичною самостійністю і незалежністю, але за обсягом суб’єктивних прав  і  обов’язків,  за  юридичним  наповненням  свого  правового  статусу  держави  не  є  рівними. Юридична  рівність  держав  проявляється  в  тому,  що  жодна  держава  не  може  нав’язати  іншій свою волю, обов’язки без її згоди - кожна держава сама вирішує в які правовідносини вступати.
Коли    держави    відмовляються    від    певних    союзів,    не    бажають    вступати    в    окремі правовідносини,  вони  самостійно  зменшують  обсяг  своїх  суб’єктивних  прав  і  обов’язків  за міжнародним  правом.  В  галузі  забезпечення  міжнародного  миру  і  безпеки  правовий  статус держав постійних членів Ради Безпеки суттєво відрізняється від статусу інших держав.
Різниця  в  правовому  статусі  держав  склалася  історично.  В  різні  часи  міжнародне  право ділило держав на:

-    "цивілізовані" і "нецивілізовані",

-    "християнські", "мусульманські" та ін.,

-    залежні і незалежні,

-    європейські, третього світу та ін.

На сьогодні також існують різні класифікації держав:

-    високорозвинуті держави і країни, що розвиваються;

-    ядерні і без’ядерні держави;

-    нейтральні і держави, що не приєдналися до блоків і т.п.

Різна за обсягом міжнародна правосуб’єктність у простих (унітарних) і складних держав

(федерації, конфедерації, унії).
Федерація –  це  форма  державного  устрою,  яка  складається  з  державних  утворень,  яким притаманна    юридично    визначена     політична    самостійність.    В        федерації        постійно    діють загальносоюзні    органи    влади    та    управління,        вона    виступає    у        якості    єдиного    суб’єкта міжнародного права. Державні утворення, які входять до складу федерації, юридично позбавлені права  самостійної  участі  у  міжнародних  відносинах,  але  з  цього  правила  бувають  виключення

(Російська Федерація).
Конфедерація –  союз  держав,  які  утворюють  певні  спільні  органи  з  метою  досягнення загальних цілей. Держави, які входять в склад конфедерації повністю зберігають свій державний суверенітет та є самостійними учасниками міжнародних відносин.
Унія  –  розрізняють  особисті  і  реальні.  Особиста  унія  –  об’єднання  двох  або  більше держава під владою єдиного глави держави. Суб’єктом міжнародного права виступає не унія, а кожна  держава,  яка  входить  в  її  склад.  Реальна  унія –  об’єднання  держав  під  владою  єдиного голови  з  утворенням  спільних  органів  влади  та  управління.  Суб’єктом  міжнародного  права виступає не унія в цілому, а окремі державні утворення, які входять в її склад.
Для  держави  як  суб’єкта  міжнародного  права  характерно  наскільки  вона  забезпечена основними   правами  і  здатна  нести  кореспондуючі  їм  обов’язки.  Основні  права  називають невід’ємними  правами  держави  як  суб’єкта  міжнародного  права.  До  основних  прав  держав входять:
1.    Здійснення юрисдикції на своїй території і над всіма особами і речами, які знаходяться в її межах, з дотриманням визнаних міжнародним правом імунітетом.

2.    Незалежне і вільне здійснення всіх своїх законних прав.

3.    Індивідуальну і колективну самооборону проти збройного нападу.

4.    Право на рівні з іншими державами права.

5.    Участь у вирішенні спільних проблем.
6.    Участь в міжнародних договорах; право вимагати вирішення спорів мирними засобами та ін.

Основними обов’язками держав є:

1.    Мирне вирішення міжнародних спорів.

2.    Утримання від втручання у внутрішні і зовнішні справи інших держав.

3.    Утримання   від   надання   допомоги   іншій   державі,   яка   вчинила   дії,   несумісні   з

міжнародним правом чи проти якої ООН застосовує заходи попередження чи примусу.

4.    Повага прав людини.

5.    Утримання від визнання територіальних захватів іншої держави.

6.    Добросовісне виконання міжнародних зобов’язань та ін.

7.4. Міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій
Вперше    питання    визнання    міжнародної    правосуб’єктності    міжнародних    організацій виникло в зв’язку з діяльністю Ліги Націй. При укладення угоди між Лігою Націй і Швейцарією
(1926  р.),  Ліга  виступила  як  рівноправний  суб’єкт  договору,  що  підтвердило  правоздатність  і дієздатність  міжнародної  організації.  Але  в  науці  міжнародного  права  довгий  час  не  було одностайності щодо правосуб’єктності міжнародних організацій. Зі створенням ООН організації було наділено чіткими правами і обов’язками суб’єкта міжнародного права.
Правосуб’єктність міжнародних організацій є вторинною, похідною від правосуб’єктності держав.   Міжнародні   організації   беруть   участь   в   міжнародних   правовідносинах   в   межах, встановлених установчими актами цих організацій.
Правосуб’єктність  міжнародних  організацій  є  спеціальною,  такою,  що  визначається  їх функціями.  Але  міжнародним  організаціям  також  притаманні  загальні  права  і  обов’язки.  До загальних прав відносяться:

1)   право укладати договори з державами і міжнародними організаціями;

2)   право визнання держав і урядів (шляхом прийому в організацію);

3)   право на співробітництво з суб’єктами міжнародного права та ін.

Крім того міжнародні організації мають права і обов’язки юридичної особи:

4) право укладати контракти, договори найму;

5) право набувати рухоме і нерухоме майно і розпоряджатись ним;

6) право укладати договори про аренду;

7) право бути стороною в судовому розслідуванні та ін.
Формально маючи право укладати міжнародні договори, фактично міжнародні організації обмежені   щодо   сфери   реалізації   цього   права.   В   основному,   установчі   акти   міжнародних організацій передбачають їх право укладати договори:

-    про співробітництво з іншими міжнародними організаціями,

-    про штаб-квартиру організації,

-    з фінансових і адміністративних питань,

-    про надання технічної допомоги,

-    з питань правонаступництва та інш.

7.5.  Міжнародна  правосуб’єктність  народу,  нації,  які  борються  за  створення  незалежної держави
В   сучасному   міжнародному   праві   правосуб’єктність   народу,   нації,   які   борються   за створення    незалежної    держави,    є    загальновизнаною.    Правовою    основою    міжнародної правосуб’єктності  народу,  нації,  які  борються  за  створення  незалежної  держави  є,  перш  за  все, принцип самовизначення народів і націй.

Основними рисами цього суб’єкту міжнародного права є:
1.  По  суті  визнається  міжнародна  правосуб’єктність  учасників  національно-визвольного руху. (Саме таке поняття вживається в рамках ООН).
2.   Їх   правосуб’єктність   до   державної   (кінцева   мета   національно-визвольного   руху  - створення незалежної держави). Тому її називають правосуб’єктністю держави, яка знаходиться в    процесі    становлення.    Це   покладає    відповідальність    на   державу   (після   її    формування) дотримуватись зобов’язань, які вона обрала на себе в правових актах, прийнятих до незалежності.
3. Під час ведення боротьби на націю, народ, які її ведуть розповсюджуються всі права і обов’язки    учасника    міжнародного    конфлікту,    тобто,    принципи    і    норми    міжнародного гуманітарного права, права збройних конфліктів і т.п.
4.  За  такими  суб’єктами  визнається  право  вступати  у  правові  відносини  і,  зокрема, укладати міжнародні угоди з іншими сторонами, які воюють, які повстали. Такі угоди є дійсними в міжнародно-правовому плані.
5. Нації, народи, які борються за створення незалежної держави можуть бути учасниками лише  тих  правовідносин,  які  виникають  на  основі  принципу  самовизначення.  Самовизначення охоплює як політичний статус, так і економічний, соціальний і культурний розвиток.

7.6. Особливі види міжнародної правосуб’єктності (квазідержави)
До такого виду суб’єктів міжнародного права найчастіше відносять: вільні мста, Ватикан, Мальтійський    лицарський    орден.    В    свій    час    в    науці    міжнародного    права    до    суб’єктів міжнародного права також відносили католицьку церкву, Червоний Хрест та ін.
Вільні  міста.  Цей  термін є узагальненим поняттям, адже застосовується не тільки щодо міст,  а  й  до  певних  територій  (Вільна  територія  Трієст).  Основною  метою  створення  таких суб’єктів  було  вирішення  територіальних  зазіхань.  Вільні  міста  найчастіше  утворювались  на основі  міжнародного  договору  або  рішення  міжнародної  організації  (Новгород,  Амстердам, Кенігсберг, Рига, Франкфурт на Майні, Краків та ін.), але були й такі, чий міжнародно-правовий статус визнавався як визначений історично (Бремен, Данциг, Любек).

Ватикан (Святий престол) є адміністративним центром римської католицької церкви і
резиденцією  папи.  Має  майже  всі  атрибути  держави –  територію,  органи  влади  та  управління. Вся  повнота  законодавчої,  виконавчої  і  судової  влади,  представництво  Ватикану  в  зовнішніх зносинах належить папі. Зовнішньою політикою керує державний секретар.
Дипломатичні представники Ватикану поділяються на нунціїв, інтернунціїв, надзвичайних посланників і повірених у справах. Вони виконують дві функції:

-    дипломатичну (підтримання стосунків з урядом країни перебування),

релігійну (спостереження за діяльністю католицької церкви в країні перебування).
На  сьогодні  Ватикан  підтримує  дипломатичні  стосунки  майже  з  100  країнами  світу,  має своє  представництво  в  міжнародних  організаціях,  що  свідчить  про  визнання  його  особливої політичної ролі.
Мальтійський лицарський орден у 1889 р. був признаний суверенним утворенням. Його місцезнаходження  –   Рим,   офіційна   мета  –   благодійність,   але   ні   території   ні   населення Мальтійський  орден  не  має.  Він  не  здійснює  функції  влади,  але  володіє  активним  і  пасивним правом  посольства. Посли  Мальтійського ордену акредитовані в декількох  країнах  та належать до дипломатичного корпусу цих країн. В свою чергу посли вказаних країн були акредитовані при Мальтійському  ордені.   Орден   має   своїх   представників   в   Червоному   Хресті,   Міжнародній організації в справах біженців.

7.7. Міжнародна правосуб’єктність фізичної особи
Щодо міжнародної правосуб’єктності фізичної особи досі не існує єдиної точки зору. Це питання  ускладнюється  й  тим,  що  має  не  лише  правову,  а  й  політичну  окрасу.  Міжнародна правосуб’єктність  фізичної  особи  розглядається  від  її  повного  невизнання,  до  появи  шкіл, напрямів, які безумовно визнають таку правосуб’єктність.

На користь визнання фізичної особи суб’єктом міжнародного права свідчать такі факти:

1. Фізичні особи можуть виступати стороною в суді проти держав. (Вищий реституційний

суд  по  врегулюванню  питань,  які  виникли  в  результаті  другої  світової  війни,  Міжнародний

Центр по врегулюванню інвестиційних спорів в рамках Світового банку, Європейський суд з прав
людини).   В   рішеннях   Європейського   суду   з   прав   людини   зазначається:  "Співтовариство закріплює новий правовий порядок в міжнародному праві, за яким переваги держав в частині їх суверенних права обмежуються і суб’єктами визнаються не лише держави, а й громадяни".
2.  Міжнародні  права  і  обов’язки  фізичної  особи  безпосередньо  формулюються  в  ряді міжнародно-правових  документів  (Міжнародний  пакт  про  економічні,  соціальні  і  культурні права, Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього, Міжнародна конвенція
про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього тощо).

Противники  визнання  фізичної  особи  суб’єктом  міжнародного  права  видвигають  такі

аргументи:
1.  Індивіди  знаходяться  під  юрисдикцією  відповідної  держави  і  виступають  суб’єктами внутрішньодержавних правових відносин. Вони не мають самостійного міжнародного статусу, не володіють юридичною здатністю до незалежного здійснення міжнародних прав і обов’язків.
2.  Суб’єкти  міжнародного  права  виступають  його  творцем,  чиєю  волею  створюються норми. Фізичні особи не можуть виступати творцем міжнародного права.
3. Права і свободи фізичних осіб, визначені в міжнародно-правових документах є в першу чергу  проявом  суверенної  волі  держав.  А  більшість  міжнародних  норм  в  галузі  прав  людини дійсно    надто    абстрактні    і    вимагають    для    своєї    реалізації    прийняття    конкретних внутрішньодержавних актів.
Аналіз  документів  міжнародного  права  дозволяє  стверджувати,  що  фізична  особі  не  є суб’єктом  міжнародного  права  в  цілому,  а  виступає  суб’єктом  лише  окремої  його  галузі  – міжнародного гуманітарного права.



7.8. Питання міжнародної правосуб’єктності транснаціональних компаній
В  сучасній  науці  міжнародного  права  переважно  негативне  ставлення  до  визнання  ТНК суб’єктами  міжнародного  права.  Одиниці  прихильників  такої  правосуб’єктності  висловлюють скоріше побажання, ніж наукові доведення.
ТНК  дійсно  не  підпадають  під  контроль  жодної  правової  системи.  Для  регулювання  їх діяльності  потрібно  заключали  договори  між  корпораціями  і  державами,  але  ці  договори  є виключно міжнародними приватно-правовими контрактами.

Отже    висновок    може    бути    лише    один:    транснаціональні    компанії    не    є    суб’єкти

міжнародного права.



 

Яндекс.Метрика >