...
СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ PDF Печать E-mail

СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ

1. Поняття та значення співучасті у злочині. Об’єктивні й суб’єктивні ознаки співучасті.
2. Види співучасників. Підстави та межі кримінальної відповідальності співучасників.
3. Форми співучасті. Поняття, ознаки, значення.
4. Специфічні прояви співучасті.
5. Поняття та види причетності до злочину. Кримінальна відповідальність за причетність до злочину.

1. Поняття та значення співучасті у злочині. Об’єктивні й суб’єктивні ознаки співучасті
Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26).
Об’єктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що:
1) співучасть наявна лише, якщо в злочині беруть участь кілька осіб (хоча б дві), законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути й більше. До того ж кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину – тобто бути фізичною осудною особою та досягти віку кримінальної відповідальності;
2) співучасть – це діяльність спільна. Спільність як об’єктивна ознака співучасті відзначається такими трьома моментами:
а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль, функції кожного зі співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин – це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний із яких зробив у вчинення злочину свій внесок;
б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть усі співучасники, незалежно від тієї ролі, яку кожний з них виконував у злочині;
в) спільність за співучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином, який скоїв виконавець, існує причиновий зв’язок, причому опосередкований, бо загальний результат досягається лише свідомою діяльністю виконавця.
Суб’єктивні ознаки співучасті:
• співучасть можлива лише в умисних злочинах;
• усі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.
За співучасті не тільки власне злочин має бути умисним, а й усі співучасники повинні діяти також умисно. Це означає, що всі співучасники мають спільний умисел. Отже, спільність характеризує не тільки об’єктивну, а й суб’єктивну сторону співучасті у злочині.
Виходячи з умисного характеру вини співучасників, можна зробити висновок, що для співучасті необхідна взаємна обізнаність виконавця й інших співучасників про їхні спільні дії у скоєнні злочину.
Умисел за співучасті, як і в злочині, вчинюваному однією особою, містить інтелектуальні та вольові моменти. Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не лише вчиненого ним особисто діяння, а й суспільну небезпечність діяння, що його вчиняє виконавець. Іншими словами, співучасник повинен бути поінформований про злочинні наміри та злочинні дії виконавця. Вимога такої поінформованості – найважливіша ознака співучасті.
Вольовий момент умислу за співучасті виявляється, насамперед, у бажанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали наслідки, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах із формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив задуману ними злочинну дію.
Інститут співучасті внесено до КК для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, котрі безпосередньо у вчиненні об’єктивних ознак злочину участі не брали.
За даними МВС, у 2002 р. органами внутрішніх справ на території всієї держави виявлено 722 організовані групи та злочинні організації, що на 6,2% менше, ніж у 2001 р.
За даними МВС, уже у 2003 р. виявлено 634 організовані групи та злочинні організації, учасники яких вчинили 6 159 злочинів, що на 4,8% менше, ніж у 2002 р. Вони вчинили 39 бандитських нападів, 60 умисних убивств, зокрема 4 на замовлення, 1 400 крадіжок чужого майна, що становлять 23,5% від кількості злочинів, учинених ними.

2. Види співучасників. Підстави та межі кримінальної відповідальності співучасників
Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач і пособник (ст. 27).
Виконавцем (співвиконавцем) є особа, що у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи використовуючи інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК.
Організатором є особа, що організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, що утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, чи особа, що забезпечувала фінансування або організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Підбурювачем є особа, котра умовлянням, підкупом, погрозою, при-мусом або якось інакше схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Підбурювач – це особа, що викликала у виконавця чи в інших співучасників рішучість, бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчинення злочину.
Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів або знарядь чи усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, що заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Вирізняють такі види пособництва:
• пособництво фізичне – надання засобів або знарядь чи усуненням перешкод або інше сприяння приховуванню злочину;
• пособництво інтелектуальне – полягає в наданні порад, вказівок, а також у заздалегідь обіцяному приховуванні злочинця, засобів або знарядь учинення злочину, слідів злочину чи предметів, злочином здобутих, або у придбанні чи збуті таких предметів.
Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини КК, що передбачає вчинений ним злочин.
Організатор, підбурювач і пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст. 27 КК і тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, що передбачає злочин, учинений виконавцем.
Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться у вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, які впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться у вину лише співучасникові, котрий усвідомлював ці обставини.
У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.
Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

3. Форми співучасті. Поняття, ознаки, значення
Під формою співучасті слід розуміти тип спільної діяльності декількох осіб у процесі скоєння злочину, що різняться за способом їх взаємодії та ступенем узгодженості.
За об’єктивним критерієм – способом взаємозв’язку співучасників між собою – можна вирізнити дві форми співучасті:
1) проста співучасть (співвиконавство). Суть її полягає в тому, що декілька осіб, діючи спільно, є безпосередніми виконавцями злочину, що виконують його склад. Звичайно, їхні дії можуть мати різний характер. Та щодо форми співучасті їхні ролі однакові – усі вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК як ознаки об’єктивної сторони конкретного складу злочину, в цьому випадку – розбою. У такому разі немає розподілу ролей на виконавців, організаторів, підбурювачів і пособників. Тож дії кожного зі співвиконавців кваліфікуються тільки за статтею Особливої частини КК без посилання на ст. 27 КК.
2) складна співучасть (власне співучасть). У такому разі є об’єктивний розподіл ролей між співучасниками: поряд з виконавцем, який безпосередньо вчиняє злочин, є також організатор, підмовник або підбурювач.
За суб’єктивними ознаками, за стійкістю суб’єктивних зв’язків, стійкістю умислу ст. 28 КК розрізняють вчинення злочину різними злочинними групами:
1) групою осіб;
2) групою осіб за попередньою змовою;
3) організованою групою;
4) злочинною організацією.
Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо в ньому брали участь декілька (два чи більше) виконавців без попередньої змови між собою.
Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві чи більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три та більше), що попередньо зорганізувались у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три та більше), члени якого чи структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності для безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або для керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або для забезпечення функціонування як власне злочинної організації, так й інших злочинних груп.

4. Специфічні прояви співучасті
Посереднє виконавство – виконавець особисто не виконує дій, що утворюють об’єктивну сторону злочину чи особисто виконує лише частину таких дій. Іншу частину дій вчиняє особа, яка через малолітство, розумову відсталість, психічну хворобу та з інших причин не могла розуміти характер та значення дій, що нею вчинялися. Суб’єкт, який використовує для досягнення своїх цілей названих осіб, відповідає як виконавець злочину без посилання на ст. 27 КК.
Співвиконавство у злочинах зі спеціальним суб’єктом можливе тільки як спільна протиправна діяльність декількох спеціальних суб’єктів. Якщо ж поряд з указаним у законі виконавцем об’єктивну сторону цього злочину виконує інша особа, що не відповідає ознакам спеціального суб’єкта, то вона вважається пособником. Тобто виконавцем цих злочинів може бути тільки спеціальний суб’єкт, а організаторами, підбурювачами, пособниками можуть бути й інші особи, не наділені ознаками спеціального суб’єкта.
Провокацією злочину визнається ситуація, коли особа підбурює (провокує) виконавця чи інших співучасників на вчинення злочину з метою його подальшого викриття.
Ексцес виконавця наявний, якщо інші співучасники не передбачали, не бажали та не припускали вчинення тих злочинних дій, що їх вчинив виконавець. Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний. Ця різниця має певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема на кваліфікацію дії виконавця.
У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.
Про невдале підмовництво говорять, якщо можливий (потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин, яка може виходити від підбурювача, пособника чи навіть організатора. У таких ситуаціях потенційний виконавець кримінальної відповідальності не несе, а інші співучасники відповідають за готування до злочину, що його вони бажали вчинити, – тобто за ч. 1 ст. 14 КК і відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки їхня діяльність із підшуковування співучасників є не що інше, як готування до злочину, прямо зазначене в цій статті КК.
У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених ст. 17 КК. У такому разі інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину чи замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.
У разі добровільної відмови будь-кого зі співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину чи за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

5. Поняття та види причетності до злочину. Кримінальна відповідальність за причетність до злочину
Причетність до злочину – це дія чи бездіяльність, яка хоч і пов’язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.
Види причетності
Приховування злочину – це активна діяльність особи з приховування злочинця, засобів і знарядь скоєння злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. До того ж мова йде тільки про заздалегідь не обіцяне приховування, тобто про приховування,  не обіцяне до закінчення (завершення) злочину. Приховувач несе відповідальність за ст. 396 КК. Ця стаття встановлює відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування лише тяжких чи особливо тяжких злочинів. Приховування злочинів середньої або невеликої тяжкості кримінальній відповідальності не підлягає. До того ж на підставі ч. 2 ст. 396 КК не підлягають кримінальній відповідальності за приховування тяжких і особливо тяжких злочинів члени сім’ї особи, що вчинила злочин, а також її близькі родичі, коло яких визначається законом. Відповідно до п. 11 ст. 32 КПК – це батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки.
У ст. 256 КК передбачено відповідальність за найбільш небезпечний вид заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинних організацій або укриття їхньої злочинної діяльності. Якщо ж таке приховування було обіцяне до початку чи в процесі вчинення злочину, але до його закінчення, таке приховування, як уже зазначалося, розглядається як співучасть у злочині через пособництво.
Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом, – це активна діяльність особи, що виявляється в купівлі чи іншій оплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна. Йдеться лише про дії, заздалегідь не обіцяні. Якщо такі дії були заздалегідь обіцяні, то вони утворюють, на підставі ч. 5 ст. 27 КК, пособництво. Придбання та збут, які не були заздалегідь обіцяні до закінчення злочину, тягнуть за собою відповідальність як самостійний злочин за ст. 198 КК – як вид причетності до злочину (ч. 6 ст. 27). Цей злочин передбачає знання суб’єктом того, що придбане ним майно здобуто злочинним шляхом, тобто в результаті конкретного злочину (крадіжки, розбою тощо).
Неповідомлення про злочин – це пасивна поведінка особи, що полягає в неповідомленні про підготовлювальний, вчинюваний або вчинений злочин відповідним державним органам.
Чинний КК окремо не передбачає спеціальної норми про відповідальність за недонесення (як це було передбачено в КК 1960 р.). На думку М. Мельника відповідальність за недонесення передбачена статтями 384, 385 КК.
Потурання виражається в тому, що особа, котра зобов’язана була й могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешкоджає: злочин відбувається. Питання відповідальності за потурання вирішується таким чином:
• якщо воно було заздалегідь обіцяним, то стає пособництвом;
• заздалегідь же не обіцяне потурання може утворювати у випадках, передбачених в Особливій частині КК, службовий злочин (зловживання службовим становищем – ст. 364, службова недбалість – ст. 367) та ін.
Отже, із закону випливає, що наявність заздалегідь даної обіцянки чи її відсутність дає можливість по-різному юридично оцінити види причетності.

 

Яндекс.Метрика >