...
РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА. PDF Печать E-mail

РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА.

12.1. Поняття реалізації норм міжнародного права
Реалізація норм міжнародного права є втіленням в життя норм міжнародного права через  поведінку (дії  або  утримання  від  дій)  суб’єктів  міжнародного  права,  їх  діяльність  по практичному здійсненню міжнародно-правових нормативних розпоряджень. Суть реалізації полягає у втіленні узгоджених правил поведінки (норми права) індивідуальними діями суб’єктів міжнародного права.
В  механізмі  міжнародно-правового  регулювання  реалізація  норм  міжнародного  права  є окремою  стадією:  втілення  прав  і  обов’язків  суб’єкта  в  його  поведінку.  Саме  на  цій  стадії з’ясовується  чи  досяг  міжнародний  правотворець  бажаного  результату.  Реалізація  норм  МП склалася в підсистему системи механізму міжнародно-правового регулювання.

12.2. Форми і способи реалізації норм міжнародного права.
Увага  до  цього  питання  була  прикута  з  1954  року,  після  проведення  першої  наукової дискусії по з’ясуванню сутності застосування правових норм. Під час дискусії було встановлено, що дотримання, застосування, виконання і використання є окремі форми реалізації суб’єктивних прав і суб’єктивних обов’язків, норм міжнародного права в цілому.

Системі міжнародного права властиві дві форми реалізації норм права:

а) через правовідносини;

б) поза правовідносинами.

Така реалізація здійснюється двома шляхами:

а) через дію;

б) утриманням від дії суб’єктом права.
Існує  чотири  способи  реалізації  розпоряджень  міжнародно-правових  норм  в  суспільно бажані результати:

-    виконання,

-    використання,

-    дотримання,

-    застосування.
Існують  деякі  юридично  необхідні  обмеження  щодо  способів  норм  міжнародного  права різними  суб’єктами  МП.  В  силу  того  місця,  яке  займає  держава  серед  суб’єктів  міжнародного права, лише вона може скористатися різними способами реалізації норм міжнародного права або наділити такими повноваженнями інших суб’єктів.
Застосування    права    –    це    державно-владна    реалізація.    За    волею    держави    або уповноваженого  на  те  органу  держави,  цей  спосіб  реалізації  норми  міжнародного  права  може
бути  застосований  навіть  до  виникнення  міжнародних  правовідносин.  Застосування  норм міжнародного    права    не    має    свого    постійного    місця    в    механізмі    міжнародно-правового регулювання.  Застосування  в  міжнародному  праві  може  також  здійснюватися  за  попередньою домовленістю держав і на випадок правопорушення.

Застосування    норм    міжнародного    права    можуть    здійснювати    міжнародні    органи
(Міжнародний  Суд  ООН,  інші  міжнародні  суди  і  арбітражі,  Рада  Безпеки  ООН)  в  силу повноважень,  наданих   їм  державами.  Отже,  застосування  норми  міжнародного  права  не  є простою   дією,   воно   вимагає   вияснення   фактичних   обставин   правопорушення,   їх   оцінки, встановлення    норм,    які    можуть    бути    застосовані,    визначення    сфери    дії    таких    норм    і співставлення їх з конкретною поведінкою (чи відсутністю такої) суб’єкта міжнародного права, вияснення  змісту  відповідної  норми,  можливостей  і  способів  її  застосування  до  встановлених обставин, забезпечення відповідного рішення тощо.
Дотримання   норм   міжнародного   права   полягає   в   утриманні   від   дій,   заборонених міжнародно-правовим     актом.    Це    виконання    нормативних        розпоряджень     забороняючого характеру,    реалізація    норм    заборони.    Міжнародно-правові    норми    можуть    реалізовуватися шляхом  дотримання  лише  в  юридично  передбачених  випадках,  інакше  суб’єкт  правовідносин своїм утриманням від певних дій може порушити норму, її правове розпорядження.
Часто  реалізація  норм  міжнародного  права  способом  дотримання  відбувається  зовні  не помітно. Відсутність дії з боку суб’єктів свідчить, що вони втілюють норму в життя (невтручання у внутрішні справи держави, нерозповсюдження ядерної зброї, відмова від виробництва ядерних компонентів,   припинення   співробітництва   з   державою-порушницею   в   умовах   оголошення блокади тощо).
Суб’єктами   дотримання,   виконання   і   використання   норм   міжнародного   права   є   всі суб’єкти міжнародного права без винятку.
Виконання  норм  міжнародного  права  передбачає  активну  дію  суб’єкта  по  реалізації нормативних   зобов’язань.   При   виконанні   суб’єкти   міжнародних   правовідносин   зобов’язані своїми  діями  цілеспрямовано  здійснювати  нормативні  розпорядження  і  тим  самим  сприяти добросовісній  реалізації  права.  Виконання  завжди  супроводжується  активними  діями  суб’єкта міжнародних    правовідносин,    тому    нормативно-правове    розпорядження    більш    ретельно регламентує поведінку суб’єктів, ніж при дотриманні. Виконання характеризується конкретними зобов’язаннями і визначеними діями. Такі норми переважають в міжнародному гуманітарному праві, в сфері визначення прав людини, співробітництва в боротьбі зі злочинністю, визначення статусу території тощо.
Активна дія суб’єкта правовідносин характерна і для реалізації норм міжнародного права способом використання. Йдеться про реалізацію суб’єктивних юридичних права, можливостей,
наданих  нормою  міжнародного  права.  При  використанні  суб’єкт  міжнародних  правовідносин сам вибирає варіант поведінки під час реалізації юридично визначених можливостей.
Використання    характерне    для    норм,    що    встановлюють    правосильність    суб’єкта міжнародного права. Це, як правило, диспозитивні норми міжнародного права.
В кожного способу є свої труднощі. При виконанні і дотриманні норм міжнародного права не  завжди  добросовісно  діють  суб’єкти,  часто  важко  встановити  міру  відповідальності,  не спрацьовують  санкції.  При  використанні  норм  суб’єкти  переходять  за  межі  і  без  того  широко передбачених варіантів поведінки, діють всупереч цілям договору тощо.
Реалізація норм міжнародного права має організаційно-правові механізми забезпечення на міжнародному і внутрішньодержавному рівні, які доповнюють один одного.



12.3. Міжнародно-правовий механізм реалізації норм міжнародного права
В  міжнародно-правовому  механізм  реалізації  норм  міжнародного  права  виділяють  два компоненти:

а) нормативно-правовий, направлений на юридичне забезпечення реалізації норм МП;

б) інституційний компонент, який сприяє такій реалізації.
Нормативно-правовий    компонент    є    міжнародно-правовою    основою    реалізації    норм міжнародного права. Завдання нормативно-правового компоненту:
а)  визначення  суб’єктів,  відповідальних   за  реалізацію  і  нормативне  забезпечення  їх відповідних дій (правозабезпечення);
б) з’ясування змісту вказаних норм, мети їх застосування і основних параметрів можливої дії (тлумачення);
в)    нормативне    забезпечення    обробки    інформації,    яка    визначає    поведінку   суб’єкта реалізації (міжнародний контроль);
г)  нормативне  забезпечення  індивідуальних  або  колективних  дій  суб’єктів  по  реалізації норм міжнародного права (правозастосування).
Визначення   суб’єктів,   відповідальних   за   реалізацію   і   нормативне   забезпечення   їх відповідних  дій  може  мати  прогнозований  і  кінцевий  характер.  Держави  можуть  вдатися  до тимчасового нормативного забезпечення реалізації, з метою з’ясування ефективності норм, тобто чи можна їх прийняти остаточно.
Кінцева  нормотворчість  повністю  забезпечує  правовий  механізм  реалізації  норм  МП. Відбувається   одночасно   з   прийняттям   основних   норм   міжнародного   права   або   процесі   їх реалізації, коли встановлюються прогалини в нормативному забезпеченні реалізації норм МП.

Важливу місце в забезпеченні реалізації норм міжнародного права займає міжнародно- правове тлумачення. Розрізняють два основних види тлумачення: офіційне (має юридичну силу) і доктринальне. Офіційне тлумачення поділяють на:

а) автентичне (встановлюється сторонами договору);
б)  судове  або  казуальне  (дається на  прохання сторін  договору  міжнародними  судовими органами).
Віденська конвенція про право міжнародних договорів виділяє основні і додаткові об’єкти тлумачення. До основного об’єкту тлумачення відноситься міжнародний договір і його додатки, угоди  та  інші  документи  прийняті  в  зв’язку  з  укладенням  основного  договору.  До  об’єкту
додаткового тлумачення відносяться підготовчі матеріали основного договору і обставини його укладення.
Основні   правила   тлумачення   норм   міжнародного   права   кодифіковані   Віденською конвенцією про право міжнародних договорів. Ними є:
1)   тлумачення   повинно   здійснюватися   у   відповідності   з   основними   принципами   і нормами міжнародного права;

2)   тлумачення повинно бути добросовісним, чесним;

3)   необхідно враховувати наміри всіх сторін договору;

4)   всі умови договору тлумачаться у взаємному зв’язку;
5)   правило   єдності   тлумачення   тобто   однакового   розуміння   для   всіх   сторін   і   всіх випадків;
6)   вирази з подвійним смислом слід розуміти в тому смислі, при якому цей вираз потягне за собою які-небудь правові наслідки;
7)   вираз   з   подвійним   смислом   необхідно   розуміти   в   тому  смислі,   який   найбільше підходить до змісту договору;
8)   вираз з подвійним смислом необхідно тлумачити відповідно до правових звичаїв, які становились, виходячи з загальноприйнятих умов;
9)   тлумачення    повинно    бути    ефективним   і    його    результати    вести    до   досягнення поставленої мети;
10) при тлумаченні договору, сумнів на боці того, хто добився визнання умов з подвійним смислом;

11) договір повинен тлумачитись в світлі його об’єкту і цілей;

12) не можна тлумаченням обмежувати права однієї з сторін договору;

13) сумнів тлумачиться на користь зобов’язаної сторони;

14) при тлумаченні спеціальні норми мають перевагу над загальними та ін.

Способи тлумачення поділяють на:

1.    Граматичне  або  словесне.  Вияснення  смислу  норми  через  аналіз  її  тексту  з  точки
зору  його  етимології  (морфології),  лексики,  синтаксису,  стилістики.  Коли  договір укладено  на  двох  і  більше  мовах,  де  всі  тексти  однаково  автентичні,  тлумачення повинно бути сумісним з усіма текстами.
2.    Історичне.  Співставлення  тексту  нового  договору  з  попередньою  угодою,  вивчення матеріалів, які передували укладенню договору (дипломатичної переписки, документів переговорів або конференції тощо), обставин  створення норми і ситуації на період її застосування та ін.
3.    Логічне. Аналіз змісту норми законами і правилами логіки через поняття і категорії та їх співвідношення.
4.    Систематичне. Аналіз норми як елементу системи норм договору і міжнародного права в  цілому.  Співвіднесення  цієї  норми  з  основними  принципами  і  нормами  сучасного міжнародного права
5.    Спеціально-юридичне.   Встановлення   правових   особливостей   норми   міжнародного права (кола її суб’єктів, юридичної сили, терміну дії тощо) та ін.

Важливою  умовою  забезпечення  реалізації  норм  міжнародного  права  є  міжнародний
контроль.  Суть  контролю  полягає  в  зборі  і  оцінці  інформації,  виясненні  фактичних  обставин діяльності  суб’єктів  міжнародного  права  по  реалізації  міжнародно-правових  норм.  Контроль може  бути  локальним (партикулярним),  регіональним  і  універсальним.  Міжнародний  контроль здійснюється    як    індивідуально,    так    і    колективними    зусиллями    держав.    Він    може    бути спеціальним, тобто стосовно певної конвенції і загальним. Результати контролю оформлюються в доповіді, повідомленні, резолюції, які можуть мати певні правові наслідки.
Правозастосовче  сприяння  реалізації  норм  міжнародного  права  є  індивідуальною  або колективною  діяльністю  суб’єктів  міжнародного  права  по  втіленню  норм  в  життя.  До  неї вдаються  на  випадок  порушення  передбаченого  процесу  реалізації  норми  міжнародного  права. Повноваження   здійснювати   правозастосовче   сприяння   реалізації   норм   міжнародного   права мають Рада Безпеки ООН, Міжнародний Суд ООН інші міжнародні судові установи. Здійснюють вони ці повноваження через вияснення фактичних обставин, юридичну кваліфікацію і прийняття рішення.
Таке    рішення    може    бути    прийняттям    конкретного    правозастосовчого    акту рекомендаційного  або  обов’язкового  характеру  (рішення  Ради  Безпеки,  міжнародних  судових установ тощо).


12.4. Внутрішньодержавний механізм реалізації норм міжнародного права

Внутрішньодержавний механізм реалізації норм міжнародного права складається з:

-    національного нормативно-правового забезпечення;

-    інституційного (організаційно-правового) механізму.
Нормативно-правове  забезпечення  починається  з  законодавчого  визначення  ставлення держави  до  норм  міжнародного  права.  Це  може  проявитися  в  проголошенні  переваги  норм міжнародного    права    над    нормами    національного    законодавства,    визначення    міжнародних договорів  і  звичаїв  частиною  національного  законодавства,  невизнання  можливостей  дії  норм міжнародного  права  у  внутрішньодержавній  сфері,  а  тому  вироблення  спеціальних  правових механізмів переведення міжнародних зобов’язань у національно-правові і т.п.
Держави  розробляють  додаткові  правові  механізми  національно-правового  забезпечення ефективності реалізації актів МП:

а) засоби забезпечення юридичної обов’язковості міжнародно-правових актів;

б) засоби інформування про зміст міжнародно-правових актів;

в) засоби узгодження національно-правових актів з міжнародно-правовими (див. Гл.ХІ).

Найбільш    широковживаними    засобами    державно-правового    забезпечення    юридичної

обов’язковості  міжнародно-правових  актів  є  ратифікація,  затвердження,  прийняття  (акцепт),

приєднання і підписання міжнародно-правового акту, а також обмін документами.
Загальноприйнятими  засобами інформування про зміст міжнародно-правових актів є їх опублікування (безпосередньо  або  через  повторення у формі внутрішньодержавного правового акту).
Деякі держави вдаються до такого засобу інформування як проголошення. Проголошення може    бути    у    формі    опублікування    в    законом    передбаченому    збірнику.    Воно    може    не відтворювати змісту міжнародного договору, а лише давати точну назву договору і повідомляти про час його вступу в силу. Зацікавлені особи мають можливість, в такому разі, ознайомитися зі змістом договору в спеціальному віснику. Міжнародні угоди можуть бути проголошені по радіо, телебачення або сітку Інтернету.

В деяких країнах практикується інформування про зміст міжнародних угод через видання
спеціального  закону.  Закон  в  таких  випадках  і  оголошує  зміст  договору  і  затверджує  його  від імені  держави.  В  більшості  випадків  інформація  про  зміст  міжнародних  договорів  передається через адміністративно-правові акти.
До  внутрішньо-державного  інституційного  механізму  реалізації  норм  міжнародного права  відносяться  державні  органи,  покликані  здійснювати  правову  діяльність  по  розробці  і прийнятті юридичних актів з метою забезпечення виконання міжнародно-правових зобов’язань.

В Україні такими основними органами є:
1.  Президент  України,  який  як  глава  держави  за  Конституцією  України  представляє державу  в  міжнародних  відносинах,  здійснює  керівництво  зовнішньополітичною  діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, видає укази і розпорядження,
які є обов’язковими до виконання на території України. Президент України вживає заходи на забезпечення  виконання  міжнародних  зобов’язань,  створює  у  межах  коштів,  передбачених  у Державному  бюджеті  України,  для  здійснення  своїх  повноважень  по  забезпеченню  виконання міжнародних зобов’язань України консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.
2. Верховна Рада України є законодавчим органом, який уповноважений в галузі реалізації норм міжнародного права: розробляти і приймати законодавчі акти, як спеціального характеру, стосовно прийняття зобов’язань і реалізації конкретних міжнародних договорів, так і загального характеру.
Верховна Рада України вносить зміни до Конституції України, призначає всеукраїнський референдум  на  випадок  укладення  міжнародних  договорів  з  територіальних  питань,  визначає засади  зовнішньої  політики  держави,  здійснює  інші  повноваження  важливі  для  реалізації  норм міжнародного    права   (надання    згоди        на    обов’язковість    міжнародних    договорів    України, денонсація    міжнародних    договорів    України,    здійснення    парламентського    контролю    за виконанням міжнародних зобов’язань та ін.).
3.   Кабінет   Міністрів   України   забезпечує   здійснення   зовнішньої   політики   держави, виконання  законів  України  і  актів  Президента  України  прийнятих  з  метою  гарантування  дії міжнародно-правових  актів,  вживає  заходів  до  забезпечення  виконання  міжнародних  пактів  з прав    і    свобод    людини,    розробляє    загальнодержавні    програми    забезпечення    виконання міжнародних  зобов’язань, організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України та ін.
Уряд  України  видає  постанови  і  розпорядження,  які  покликані  гарантувати  виконання міжнародних  зобов’язань  держави,  створення  матеріальної  бази  реалізації  норм  міжнародного права і т.п.
4. Міністерство Закордонних Справ України (МЗС України) є органом виконавчої влади, на  який  покладено  обов’язок  здійснення  управління  зовнішніми  зносинами  України  з  іншими державами і міждержавними організаціями.
Згідно  з  Положенням  про  МЗС  України  воно  покликано  готовити  пропозиції (проекти) укладення, виконання, припинення (чи призупинення) дії міжнародних угод, здійснює контроль за  виконанням  міжнародних  договорів  України,  бере  участь  в  підготовці  проектів  нормативно- правових   актів,   покликаних   привести   у   відповідність   законодавство   України   взятим   нею міжнародним зобов’язанням, забезпечує участь України в діяльності міжнародних міжурядових організацій тощо.
5.  Важливий  обов’язок  стежити  за  належною  реалізацією  Україною  норм  міжнародного права покладено на зарубіжні органи зовнішніх зносин України (дипломатичні представництва - посольства і місії, консульські представництва, представництва при міжнародних організаціях тощо).






 

Яндекс.Метрика >