...
ПРАВОНАСТУПНИЦТВО ДЕРЖАВ PDF Печать E-mail

ПРАВОНАСТУПНИЦТВО ДЕРЖАВ

9.1. Поняття правонаступництва
Правонаступництво  держав  означає  перехід  прав  і  обов'язків  однієї  держави  до  іншої внаслідок  виникнення  або  припинення  існування  держави  або  її  територіальних  змін,  а  також зміну  однієї  держави  іншою  у  несенні  міжнародної  відповідальності  за  міжнародні  стосунки таких територій.

В правонаступництві беруть участь дві сторони:
-    держава-попередниця,  яку  було  змінено  іншою  державою  у  випадку  правонаступництва держав;

-    держава-наступниця, яка замінила іншу державу у випадку правонаступництва держав.
Правонаступництво держав не повинно порушувати права третіх країн, які мають з ними договірні стосунки.
Підставами  правонаступництва  держав  є:  об'єднання  держав,  поділ  держави,  відділення від держави частини території, передача частини території однієї держави іншій, деколонізація, соціальні революції.
Об'єктом   дії   норм   правонаступництва   можуть   бути:   державна   територія,   державна власність  в  країні  і  закордоном,  міжнародні  угоди,  учасником  яких  був  суб'єкт  міжнародного права,  який  припинив  існування  або  змінив  статус,  державні  борги,  державні  архіви,  державні кордони, членство держав у міжнародних організаціях, тощо
Питання про правонаступництво держави не виникає при зміні уряду, незалежно від того, відбулася  ця  зміна  конституційним  або  неконституційним  шляхом.  В  зазначених  випадках держава продовжує бути пов'язаною своїми правами й обов'язками відповідно до міжнародного права.  Така  заміна  не  порушує  безперервності  існування  держави,  на  чому  базується  принцип безперервності держави.

Тривалий час міжнародно-правові норми інституту правонаступництва складалися з норм
звичаєвого  права,  що  пояснювалося  небажанням  держав  пов'язувати  себе  чіткими  договірними нормами з питань правонаступництва. Більшість держав діє таким чином і зараз.
Основні    питання    правонаступництва    держав    урегульовані    в    двох    універсальних міжнародних угодах під егідою ООН:

-    Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р.;
-    Віденською    конвенцією    про    правонаступництво    держав    щодо    державної    власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. (не вступила в дію), її норми застосовуються як кодифіковані звичаєві норми.

9.2. Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів

Основні  питання  правонаступництва  держав  щодо  договорів  врегульовано  у  Віденській
конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. Конвенцією передбачено, що її положення   регулюють   питання   правонаступництва   щодо   угод   між   державами,   але   й   між державами та іншими суб'єктами міжнародного права.

Загальним  принципом  інституту  правонаступництва  держав  є  принцип  непорушності
кордонів.   У   ст.11   Віденська   конвенція   закріпила   норму   міжнародного   звичаєвого   права, відповідно  до  якої  правонаступництво  держав  не  стосується  кордонів  і  договірних  прав  та зобов’язань стосовно їх режимів.
Одна    або    декілька    держав-правонаступниць    не    мають    права    змінювати    кордони, встановлені міжнародними договорами між державою або державами-попередницею та третіми країнами.  Тобто,  встановлені  в  договірному  порядку  державні  кордони  при  правонаступництві держав можуть бути переглянуті лише за згодою зацікавлених сторін.
Правонаступництво  держав  не  охоплює  зобов'язань  і  прав  щодо  використання  будь-якої території  або  обмежень  щодо  користування  нею  на  користь  будь-якої  іноземної  держави,  груп держав   або   всіх   держав,   якщо   така   територія   вважається   невід'ємною   частиною   території держави-попередниці.
У    даному   випадку   закріплено    норму   інституту   міжнародних    сервітутів    у   частині визначення   права   держави   щодо   частини   іноземної   території   або   визначені   зобов'язання територіального    суверенна    перед    іноземними    державами    щодо    частини    своєї        території нерозривно  пов'язані  з  цією  територією  і  за  зміни  її  належності  автоматично  переходять  на нового  територіального  суверена.  Прикладами  таких  територій  можуть  бути  демілітаризовані  і нейтралізовані зони, території, здані в оренду іноземній державі (міжнародна оренда), території, на яких здійснюється договірне право вільного транзиту. У відповідності зі ст. 12. п.3 положення цієї статті не застосовуються до договірних зобов'язань держави-попередника, що передбачають заснування іноземних військових баз на території, які є об'єктом правонаступництва держав.
Згідно    з    нормами    міжнародного    звичаєвого    права    правонаступництво    держав    не поширюється  автоматично  на  договори,  які  мають  переважно  політичний  характер  і  визначену політичну   окрасу   (союзницькі   договори,   договори   про   дружбу,   співробітництво   і   взаємну допомогу, договори про нейтралітет).

При  переході  частини  території  від  однієї  держави  до  іншої,  діє  принцип  рухомості
договірних  кордонів.  Тобто,  угоди  держави-попередниці  втрачають  свою  силу  на  переданій території  і  на  ній  починають  діяти  угоди  держави,  до  якої  ця  територія  перейшла.  Винятком  є випадки, в яких застосування даних угод щодо території, яка перейшла, несумісне з їх об'єктом і метою або докорінно змінило б умови його дії (ст.15 Віденської конвенції 1978 р.), наприклад, у
випадку цесії - передачі частини однієї держави другій на підставі міжнародного договору або в результаті обміну на договірних засадах частинами території.
При об'єднанні держав їх угоди зберігають чинність, але застосовуються лише відносно тієї    частини    території    держави-наступниці,    щодо    якої    вони    мали    чинність    на    момент правонаступництва. Дія багатосторонньої угоди може бути поширена на всю територію держави- наступниці, якщо вона зробить повідомлення про це і якщо для цього не потрібно буде згоди всіх його учасників. Цим положенням закріплено звичаєву норму.
При  відділенні  частини  або  частин  території  держави  й  утворенні  одної  або  кількох держав,  будь-який  договір,  що  був  чинним  в  момент  правонаступництва  держав  стосовно  всієї території    держави-попередника,    продовжує    зберігати    чинність    відносно    кожної        держави- наступниці,    яка    утворилася    в        такий    спосіб.    Договір,    який        був    чинним    в        момент правонаступництва держав відносно лише тієї частини території держави-попередника, що стала державою-наступницею,   зберігає   чинність   лише   стосовно   держави-наступниці.   Якщо   після відділення  частини  її  території  держава-попередниця  продовжує  існування,  будь-який  договір, що  у  момент  правонаступництва  держав  був  чинним  для  держави-попередника,  продовжує зберігати  чинність  стосовно  її  збереженої  території.  Тобто  закріплюється  принцип «pacta  sunt servanda»,  який  припускає  обов'язковість  договорів  держави-попередниці  для  новоутворених держав.
Правонаступництво  нових  незалежних  держав.  Після  Другої  світової  війни  принцип рівноправності  і  самовизначення  народів,  закріплений  у  Статуті  ООН,  став  одним  з  основних принципів   міжнародного   права.   Це   активізувало   в   1960   х  -1970   х   роках   процес   набуття колоніальними і залежними країнами незалежності.
Нова  незалежна  держава  (Конвенція  1978  р.)  -  держава-наступниця,  територія  якої безпосередньо   перед   моментом   правонаступництва   держави   була   залежною   територією,   за міжнародні    відношення    якої    була    відповідальна    держава-попередник.    Загальне    правило правонаступництва таких держав щодо договорів відповідно до якого нова незалежна держава не зобов'язана зберігати в чинності якийсь договір або ставати його учасником виключно тому, що в момент  правонаступництва  держави  цей  договір  був  чинним  щодо  території,  яка  є  об'єктом правонаступництва  держав.  У  цій  нормі  закріплено  принцип  звичаєвого  міжнародного  права
“tabula rasa”,  який  означає,  що  нова  незалежна  держава  не  пов'язана  договорами,  укладеними колишніми держава.
Правонаступництво таких держав щодо багатосторонніх угод може здійснюватись шляхом повідомлення про статус цієї держави у якості учасника будь-якого багатостороннього договору, який    у    момент    правонаступництва    держав    був    чинним    на    території,    яка    є    об'єктом
правонаступництва. Якщо в договорі існують умови про необхідність згоди всіх інших держав на приєднання нової держави, то така згода необхідна.
Правонаступництво    щодо    двосторонніх    угод    має    погоджувальний    характер,    адже двосторонній договір вважається чинним між новою незалежною державою й іншою державою- учасницею у тому випадку, якщо вони чітко про це домовилися або висловили мовчазну згоду.


9.3. Правонаступництво держав щодо державної власності
Щодо  правонаступництва  державної  власності,  архівів  і  боргів  застосовуються  норми міжнародного   звичаєвого   права,   основні   з   яких   кодифіковані   у   Віденській   конвенції   про

правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983

р. (не набрала чинності).
Основним    засобом    регулювання    проблем    правонаступництва    між    сторонами    за Конвенцією  є  угода  між  ними.  І  лише  у  випадку,  коли  така  угода  відсутня,  застосовуються правила Конвенції.
Державна  власність  держави-попередника,  за  Конвенцією,  є  майно,  права  й  інтереси, що   на   момент   правонаступництва   держав  належали  їй,  відповідно  до  внутрішнього  права держави-попередника.   Міжнародне  право   не   визначає   обсяг   такої   власності,   це  внутрішня компетенція  конкретної  держави.  Якщо  сторони  не  домовилися  про  інше,  перехід  державної власності здійснюється без компенсації.

У разі об'єднання держав їх власність переходить до об'єднаної держави.
При    передачі    частини    території    держави    його    нерухома    державна    власність,    що знаходиться  на  цій  території,  і  рухома  державна  власність,  пов'язана  з  його  діяльністю  на  цій території, що є об'єктом правонаступництва держав, переходить до держави-наступниці.
У випадку відділення частини або частин території держави може поставати питання щодо справедливої компенсації між сторонами або це питання регулюється так само як у разі передачі території.
Визначення    державної    власності    в    кожній    країні    має    свої    особливості.    Загальні визначення:
1.    До  нерухомої  державної  власності  належать:  державні  будинки,  спорудження, підприємства, банки, засоби зв'язку, комунальні підприємства. У деяких країнах також земля, її надра й інші природні ресурси.
2.    До  рухомої  власності  належать  залізничний,  водяний  і  повітряний  транспорт, автомобілі й інші транспортні засоби, засоби виробництва, зброя, що знаходиться в державному керуванні.

При  поділі  держави  й  утворенні  на  її  території  двох  або  більше  держав-наступниць нерухома і рухома державна власність держави-попередника переходить до держави-наступниці, на   території    якої    вона   знаходиться,    а   нерухома   і    рухома   державна   власність   держави- попередника,  що  знаходиться  за  кордоном  переходить  до  держав-наступниць  у  справедливих частках. Передбачається можливість справедливої компенсації.


9.4. Правонаступництво держав щодо державних архівів
Віденська  конвенція  визначає,  що  державні  архіви  держави-попередника  є  сукупністю документів будь-якої давнини і різновиду, розроблених або придбаних державою-попередником протягом її діяльності, які на момент правонаступництва держав належали державі-попередниці відповідно до її внутрішнього права і зберігалися нею безпосередньо або під її контролем у якості архівів з будь-якою метою.

Основні правила правонаступництва державних архівів такі:

-    перехід державних архівів відповідно до територіального принципу;

-    перехід державних архівів відбувається без компенсації;
-    правонаступництво   держав   не   торкається   архівів   третіх   держав,   які   знаходилися   на території держави-попередниці і які належать їй відповідно до внутрішнього права;

-    зберігання цілості й неушкодженості державних архівів попередником.
При  поділі  держави,  відділенні  або  передачі  частини  території  держави  іншій  державі, частина  державних  архівів  держави-попередниці,  необхідних  для  нормального  керування  цією територією,  або  яка  стосується  виключно  або  головним  чином  такої  території,  переходить  до держави-наступниці.   На   прохання   держави-наступниці   і   за   рахунок   останньої   вона   може одержати додаткові, пов'язані з інтересами переданої території державні архівні документи.

При об’єднанні держав архіви переходять до новоствореної держави-наступниці.

9.5. Правонаступництво держав щодо державних боргів
Державний   борг,   за   Конвенцією,   означає  будь-яке  фінансове  зобов'язання  держави- попередника  стосовно  іншої  держави,  міжнародної  організації  або  будь-якого  іншого  суб'єкта міжнародного права, яке виникло відповідно до міжнародного права.

Наслідками переходу державних боргів є:

-    припиненні зобов'язань держави-попередниці;

-    виникнення цих боргових зобов'язань у держави-наступниці.
Конвенція   закріплює   принцип   відсутності   наслідків   правонаступництва   держав   для кредиторів.   Правонаступництво   не   торкається   юридичної   сили   зобов’язань   відповідно   до принципу «pacta sunt servanda» і переходять як до нових незалежних держав або до держав, які утворилися внаслідок територіальних змін.
При поділі держав, передачі частини території або відділенні частини території держави і утворенні    нових    держав,    державний    борг    держави-попередниці    переходить    до    держави- наступниці в справедливій частці з урахуванням, зокрема, майна, прав і інтересів, що переходять до держави-наступниці в зв'язку з означеним державним боргом.

При  об'єднанні  двох  або  більше  держав,  державний  борг  переходить  до  такої  держави-

наступниці.
Особливий режим мають нові незалежні держави - ніякий борг держави-попередника не переходить  до  нової  держави.  У  разі  укладання  угоди  між  державою-кредитором  і  новою незалежною    державою    має    бути    враховувало    зв'язок    між    державним    боргом    держави- попередниці,  пов'язаним  із  його  діяльністю  на  території,  що  є  об'єктом  правонаступництва держав, і майном, правами й інтересами, що переходять до нової незалежної держави. Така угода не  повинна  завдавати  збитку  принципу  невід'ємного  суверенітету  кожного  народу  над  його багатствами   і   природними   ресурсами.   Здійснення   такої   угоди   не   може   підривати   основи економічного добробуту нової незалежної держави.

9.6. Врегулювання проблем правонаступництва в зв'язку з припиненням існування СРСР.

Правонаступництво України
В  основу  правонаступництва  нових  держав,  які  утворилися  в  результаті  розпаду  СРСР, покладено    принципи    міжнародного    права    та    положення    Віденської    Конвенції    1983    р. Правонаступництво  новоутворених  держав  відбувалося  шляхом  укладання  угоди  між  ними. Безпосередньо процес правонаступництва врегульовано в:
1. Мінській угоді, підписаній Росією, Україною і Білорусією про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 р., де проголошено те, що СРСР «як суб'єкт міжнародного права більше не існує».
2.  Алма-Атинській  Декларації  країн  СНД  від 21  грудня  1991  р.,  яка  закріплює,  що «З утворенням  Співдружності  Незалежних  Держав  Союз  Радянських  Соціалістичних  Республік припиняє    своє    існування».    Держави-учасниці    СНД    гарантують   «виконання    міжнародних зобов'язань, що випливають із договорів і угод колишнього Союзу РСР».
3.  Постанові  Ради  голів  держав  СНД  від  21  грудня  1991  р.,  де  визначено,  що  Росія продовжить  членство  СРСР  в  ООН,  включаючи  постійне  членство  в  Раді  Безпеки,  а  також  в інших  міжнародних  організаціях.  У  Постанові  відзначається  також,  що  Республіка  Бєларусь, РРФСР, Україна підтримають інші держави СНД у вирішенні питання їх повноправного членства в ООН і інших міжнародних організаціях.

4.    Меморандумі    про    порозуміння    з    питань    правонаступництва    щодо    договорів колишнього  Союзу  РСР  від 6  червня  1992  р.,  де  вирішено  питання  правонаступництва  щодо договорів  колишнього  Союзу  РСР,  які  мають  взаємний  інтерес.  Питання  про  участь  у  цих договорах вирішується відповідно до принципів і норм міжнародного права кожною державою- учасницею самостійно, у залежності від специфіки конкретного випадку, характеру й змісту того або іншого договору.
Меморандум  встановив,  що  держави-правонаступниці  СРСР  підтвердили  свою  участь  у договорах  колишнього  Союзу  РСР,  які  стосуються  інтересів  двох  і  більше  держав-учасниць Співдружності    стосовно    їх    території    із    урахуванням    їх        національних    інтересів.    Такими договорами    є    договори     про    нерозповсюдження    різних    видів    озброєнь,    договори    щодо роззброєння та щодо кордонів.
Відповідно  до  положень  Віденської  конвенції  1978  р.,  правонаступництво  держав  не торкається  встановлених  договором  кордонів.  Виходячи  з  цього  держави-наступниці  повинні підтвердити межі своєї території з третіми державами, або фіксувати їх наступними договорами з прикордонними державами.
Україна  вирішила  питання  кордонів  згідно  з  нормами  міжнародного  права  і  визнала державним кордоном України кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших держав, та кордон між Українською і Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова.
При    вирішенні    питання    про    правонаступництво    щодо    двосторонніх    міжнародних договорів в результаті обміну нотами було укладено угоду між Україною і США від 10 травня
1995 р., в якій йдеться про те, що у всьому, що стосується двосторонніх угод, укладених між ними  “відправною  точкою”  є  ст.  34  Віденської  конвенції  1978  р.  У  результаті  договірного розгляду  цього  питання двома сторонами було вирішено, що деякі договори застаріли, інші не можуть бути застосовні, а треті, зазначені в Додатку до ноти, розглядаються як чинні.
5. Договорі про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу та активів Союзу РСР  від 4  грудня  1991  р.,  де  держави -  правонаступниці  СРСР  домовилися  про  те,  що  частка кожного  з  них  у  загальній  сумі  боргу  та  активів  визначається  з  урахуванням  виробленого національного прибутку, експорту, імпорту та чисельності населення

6. 30  грудня  1991  р.  країни  СНД  уклали  багатосторонню  Угоду Про  майно  колишнього

Союзу РСР за кордоном.
7. 23  червня  1992  р.,  набрала  чинності  з  моменту  підписання  Угода  між  Україною  та Російською  Федерацією  про  подальший  розвиток  міждержавних  відносин,  у  статті  13-ї  якої передбачено  передати  Україні  у  власність  частину  майна  колишнього  СРСР  за  кордоном  для дипломатичних та консульських потреб.






72
8.  6  липня  1992  р.  країнами-учасницями  СНД  підписано  Угоду  про  розподіл  усієї
власності Союзу РСР закордоном, де в ст.1 підтверджено зафіксовані в Угоді 1991 р. частки країн СНД. Відповідно до ст. 2 Угоди зазначені частки поширюються не лише на нерухому власність, яка  перебуває  в  користуванні  дипломатичними,  консульськими  й  іншими  представництвами колишнього Союзу РСР, і рухомість, пов'язану з обслуговуванням цих представництв, але також на усі види інфраструктур і прибутків від їх експлуатації; прибутки від реалізації усіх різновидів власності, що належали колишньому Союзу РСР за кордоном; власність і прибутки від діяльності СРСР, а також юридичних осіб, які знаходилися під його юрисдикцією або контролем; а також на всі інші види власності колишнього Союзу РСР закордоном. Кожна сторона-учасник Угоди 1992 р.  має  право  на  самостійне  володіння,  користування  і  розпорядження  належною,  фіксованою часткою, яка відійшла до неї від усієї власності колишнього СРСР, а також правом її виділення в натурі.
9. 2  серпня  1992  р.  набрала  чинності  Угода  між  Урядом  України  та  Урядом  Російської Федерації про реалізацію права на закордонну власність колишнього СРСР, у якій ще раз було закріплено  право  власності  України  на  частку  нерухомого  майна  обсягом  16,37  %,  а  також визначені механізми і поетапність її передачі.
10. 9  березня  1992  р.  було  створено,  а 9  жовтня  1992  р.  глави  держав  СНД  ухвалили рішення    про    зупинення    роботи    Комісії    у    розгляді    комплексу    питань,    пов’язаних    з правонаступництвом щодо боргів та активів колишнього Союзу РСР у п. 2 якого передбачалося, що  питання,  пов'язані  з  правонаступництвом  щодо  боргів  і  активів  колишнього  СРСР  будуть вирішуватись на двосторонніх засадах.
11. 9 грудня 1994 р. було підписано “Угоду між Україною і Російською Федерацією про врегулювання питань правонаступництва щодо зовнішнього боргу й активів колишнього Союзу РСР” за схемою «нульового варіанту».
У ст. 3 Угоди зазначалося, що «Україна передає, а Російська Федерація приймає на себе зобов'язання  по  виплаті  частки  України  в  зовнішньому  державному  боргу  колишнього  Союзу РСР за станом на 1 грудня 1991 р.». Ст.4 визначала, що «Для виплати частини зовнішнього боргу, закріпленого  за  Україною,  Україна  передає,  а  Російська  Федерація  приймає  частку  України  в активах  колишнього  Союзу  РСР  за  станом  на  1  грудня  1991  р.».  З  моменту  набрання  Угодою чинності всі зазначені питання між Договірними Сторонами є цілком урегульованими.
На сьогоднішній день Верховна Рада України не ратифікувала Угоду у зв’язку з тим, що Російською стороною не надано повної інформації стосовно боргів та активів колишнього СРСР, що не дозволяє визначити реальну частку активів та боргів, які б мали належати Україні згідно досягнутих домовленостей.






73
13.    Правонаступництво    країн    СНД    щодо    державних    архівів    СРСР    відбувалося
відповідно  до  норм  міжнародного  звичаєвого  права  і  ст.31  Віденської  конвенції  1983  р.,  що відображено  в положеннях  Угоди про правонаступництво щодо державних  архівів колишнього Союзу РСР від 6 липня 1992 р. Сторони визнали цілість і неподільність архівів Російської Імперії і  СРСР,  що  знаходяться  за  межами  їх  територій.  Учасники  взаємно  визнали  перехід  під  їх юрисдикцію  архівів  СРСР,  які  знаходяться  на  їх  території.  Учасники  Угоди  зобов'язалися забезпечувати  відповідно  зі  своїм  законодавством  доступ  дослідників  до  архівів  і  визнавати  на своїх територіях юридичну силу довідок, виданих державними архівними закладами країн СНД.

 

Яндекс.Метрика >