загрузка...
-->
ПОНЯТТЯ, ПРИРОДА ТА СФЕРА ДІЇ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА PDF Печать E-mail

ПОНЯТТЯ, ПРИРОДА ТА СФЕРА ДІЇ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

1.1. Термін “міжнародне право”
Термін    “міжнародне    право”    є    широко    визнаним    у    правовій,    дипломатичній, зовнішньополітичній практиці держав. Разом з тим, в залежності від різних чинників в різні часи для позначення цього феномену були запропоновані та застосовувалися десятки інших термінів. Втім,   за   винятком   терміну  “право   народів”,   що   застосовується   у   німецькій,   норвезькій, ісландській,  фламандській  та  деяких  інших  мовах,  у  переважній  більшості  вживається  саме термін  “міжнародне  право”  (італ.  –  diritto  internazionale,  франц.  –  droit  international,  англ.  – international law,  ісп. -  derecho internacional,  португал. –  direto internacional,  румунськ. -  drept international, угорськ. – nemzetkozijog, рос. - “международное право”, укр. - “міжнародне право” та ін.).



1.2. Поняття міжнародного права
З  давніх  часів  до  сьогодення  наукою  запропоновано  понад  тисячу  різних  визначень міжнародного   права.   І   до   цього   часу   вченим   не   вдалось   домовитися   навіть   з   найбільш принципових питань. Визначення міжнародного права пропонуються в залежності від того, якої школи, теорії чи концепції дотримуються автори.

Позитивістська школа будує визначення МП на таких постулатах:

1.    основний компонент - система норм;

2.    основний суб’єкт – держава;

3.    основна функція - регулювання міждержавних відносин;

4.    основна мета – мир і безпека між народами.

Інколи включають і засіб захисту – примус, що є більш спірним.

Визначення МП прихильниками природно-правової школи часто містять:

1.    поняття природного розуму, справедливості, моралі, етики;

2.    центральний суб’єкт – фізична особа;

3.    головне джерело – умови життя;

4.    основний компонент – біологічні норми як чинник життя людини;

5.    об’єкт регулювання – міжнародні відносини як міжіндивідуальні, міжгрупові зв’язки.
Прихильники  соціологічної  школи  МП  наголошують  на  важливості  факту,  реального становища, а не норми права. Школа реалістів визначає МП через силовий компонент, процес прийняття владних рішень.
Радянське розуміння міжнародного права засновувалася на консенсуальній теорії (теорії узгодження воль держав), яка була розроблена Г.І. Тункіним і зводилася до наступного:

1. міжнародне право як загальна система повинно бути визнано усіма державами, а тому є виразом їхньої волі;

2. держави можуть утриматись від згоди на таку систему права і відмовитись від неї;

3. створення нових норм або відміна старих норм звичаєвого права вимагає згоди держав;
4. держава, яка не дає згоди на звичаєву норму права, вільна в будь-який час відмовити в її застосуванні щодо неї;
5.  будь-яка  держава  вільна  здійснити  її  суверенне  право  відмовити  застосуванню  норм звичаєвого права на тій підставі, що вона не відповідає її державній волі.
Переважна  більшість  західних  дослідників  МП  заперечує  концепцію  узгодження  воль держав з таких причин:
а)  не  можна  ставити  волю  держави  в  основу  формування  міжнародного  права,  коли відсутній об’єктивний механізм його формування;
б) під узгодженням волі розуміється процес, наслідком якого є не спільна воля, а окремі волі, отже саме узгодження не є необхідним;
в) на практиці жодна держава не може відкинути норми системи міжнародного права, що склалася до утворення цієї держави;
г)  звичай  створюється  на  однаковості  практики  і  opinio juris,  а  не  виключно  на  згоді держав;
д)  практика  Міжнародного  Суду  ООН  не  підтверджує  твердження  про  недійсність  для держави норм міжнародного права, на які вона не давала згоди;
е)  якщо  погодитись,  що  держава  може  заперечити  застосування  до  неї  звичаєвої  норми МП, якщо ця норма не відповідає її теперішній волі, то можна досягти результату, коли держава буде зв’язана лише власною волею, що взагалі суперечить природі МП.
Сьогодні  погляд  на  міжнародне  право  лише  як  на  систему  норм  явно  недостатній  і застарілий. Право не обмежується системою норм і не завершується на створенні норми. Право
– це і правові аксіоми, правові ідеї, правові гіпотези і версії, концепції правового акту, юридична техніка,    правові    поняття   і    визначення,    правові   стандарти,   правові   презумпції,   юридичні конструкції, правові поправки, правові примітки, правові класифікації, правові символи, правові фікції,  правові  застереження,  правила  застосування  норм  права  тощо.  Поряд  з  цим  не  слід визначати  МП  лише  як  процес  прийняття  рішень,  відривати  процесуальні  компоненти  МП  від матеріальних (насамперед, системи норм), ототожнювати МП з програмою його розвитку.

Таким чином, для навчальних цілей можна сформулювати таке визначення МП:
Міжнародне   право  –   це   система   юридичних   норм,   які   регулюють   міжнародні відносини з метою забезпечення миру, прав людини і співробітництва, це рішення і правові


7 засоби  їх  застосування,  прийняті  повноважними  суб’єктами  задля  реалізації  спільних інтересів.



1.3. Предмет і об’єкт міжнародного права
Предмет міжнародного права – це міжнародні відносини переважно міждержавного характеру як особливий вид соціальних відносин.

Від  предмету міжнародного  права  слід  вирізняти  об’єкт  міжнародного  права.  Об’єктом
міжнародного  права  є  відносини  з  приводу  певних  матеріальних  і  нематеріальних  благ. Міжнародно-правові   відносини   складаються   з   приводу   таких   благ,   як   природні   ресурси, континентальний шельф, об’єкти, що запускаються в космос тощо. Правом подіяти на ресурси, шельф та космічні апарати не можна, але врегулювати відносини, що виникають з приводу цих об’єктів, можна.



1.4. Характерні риси сучасного міжнародного права:

1.    заборона застосування сили і загрози силою;

2.    мирне вирішення міжнародних конфліктів;

3.    відмова від концепції “міжнародне право – право цивілізованих народів”;
4.    гнучке    поєднання    універсального,    загального,    регіонального,    локального    і партикулярного регулювання міжнародних відносин;
5.    наявність    ефективних    механізмів    створення,    забезпечення    і    застосування міжнародного права;

6.    зростання питомої ваги норм, що стосуються прав і свобод людини;
7.    перерозподіл  ряду  класичних  функцій  і  повноважень  держав  за  рахунок  відповідних міждержавних організацій;

8.    гуманізація міжнародного права;

9.    зростання ролі процесуальних, процедурних компонентів міжнародного права;
10.  динамізм    і    взаємодія    з    іншими    системами    управління    в   процесі    регулювання міжнародних відносин;

11.  розширення сфери міжнародно-правового регулювання.



1.5. Відмінності міжнародного права від внутрішньодержавних систем права:

1. спосіб створення норм;

2. суб’єкти права;

3. предмети права;

4. об’єкти права;

5. соціальна сутність права;

6. характер побудови системи права;

7. джерела права;

8. порядок застосування примусу.



1.6. Функції міжнародного права
Функції міжнародного права – це основні напрями його впливу і взаємодії з соціальним середовищем,  взаємодії  системи  міжнародного  права,  її  компонентів і елементів з іншими управлінськими системами, їх компонентами і елементами.
Функції    сучасного    міжнародного    права    можна    розглядати    з    п’яти    основних взаємопов’язаних позицій:

1.  соціальні  функції  міжнародного  права  (стабілізації,  зміцнення,  забезпечення  та  ін.

відносин між суб’єктами міжнародного права);
2.  власне  юридичні  функції (визначення  прав  і  обов’язків  суб’єктів  міжнародного  права стосовно  один  одного,  встановлення  статусу  різних  категорій  суб’єктів,  їх  правосуб’єктності, зміцнення міжнародного права, міжнародної законності, міжнародного правопорядку та ін.);

3. функції взаємодії з іншими управлінськими системами, що діють в міжнародній сфері

(внутрішньодержавним правом, політикою, мораллю, релігією, етикою та ін.);

4.    функції    програмування    розвитку    міжнародних    відносин    і    міжнародного    права
(програмування  їх  розвитку  на  перспективу,  прогнозування  параметрів  поведінки,  суб’єктів міжнародного права, передбачення варіантів напрямів розвитку інших систем, з якими взаємодіє міжнародне право тощо);

5.  інформаційні  функції (забезпечення  знаннями  про  зміст  міжнародно-правових  актів,

вплив на формування міжнародно-правової свідомості та ін.).

 

Яндекс.Метрика >