...
Организаційно - управлінські відносини в структурі предмета адміністративного та трудового права PDF Печать E-mail

Организаційно - управлінські відносини в структурі предмета адміністративного та трудового права

Уявлення про адміністративне право як про всеохоплюючий регулятор організаційно-управлінських відносин відбирає без необхідних та достатніх підстав найважливіші сфери регулювання у спеціальних правових галузей. Тому розмежування між адміністративним та трудовим правом слід проводить не основі наявності чи відсутності організаційно-управлінських елементів у відносинах, що регулюються тією чи іншою галуззю, а но основі того, які організаційно-управлінські відносини складають предмет адміністративного права, а які предмет трудового права.
На думку А.С.Пашкова, як такі мають виступати характер та матеріальний зміст цих відносин, а також правове становище їх учасників(7). Аналіз характера та матеріального змісту відносин в галузі управління найманою працею на підприємстві дозволяє дати більш детальну цим відносинам як потенціальному предмету регулювання засобами галузі адміністративного та трудового права. Таким чином, мова йде саме про застосування предмета та метода як традиційних критеріїв розмежування галузей права, а саме визначення належності конкретних відносин до сфери регулювання конкретної галузі права.
Упрвління на рівні окремого підприємства завжди є управлінням виробничим, трудовим процесом, який характеризується беспосереднім зв’язком робітничої сили (робітників) з засобами виробництва. В цих умовах сама управлінська діяльність адміністрації являє собою різновид виробничої праці, тому що адміністрація, виконуючи об’єктивно обумовлену колективним характером праці функцію його управління, тим самим одночасно виконує функцію сукупного робітника і в цьому розумінні є його органом.
Управлінськи відносини в галузі державного управління мають за матеріальний зміст виконавчо-розпорядчу діяльність відповідних суб’єктів, а організаційно-управлінськівідносини на підприємстві - трудову діяльність, а саме сумісну (колективну)  працю робітників. Відповідно управлінські відносини, що опосереднюють виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері державного управління, є, як правило, відносинами нерівності сторін; один з учасників цих відносин підлеглий іншому. Через це право може впливати на ці відносини лише специфічним методом владних приписів, тому й самі відносини управління набирають в цьому разі характер відносин влади та підпорядкування. Саме ці ознаки має предмет та метод адміністративного права, тому зв’язок органу управління з керуємими у відносинах по державному управлінню, що входять до предмету адміністративного права, виражається формулою “команда-виконання”(8).
Стосовно організаційно-управлінських відносин, опосередуючих сумісну, колективну працю робітниківпідприємства, їх неможна однозначно характеризувати як зв’язки “суб’єкт - об’єкт” управління , “команда-виконання”, оскільки управління підприємством до них не зводиться, воно набагато ширше на різноманітніше соїми зв’язками. В управлінні працею на підприємстві приймають участь й самі колективи працівників, їх органи, профсоюзи и т.д., тому відповідні організаційно-управлінські відносини об’єктивно не можуть регулюваться адміністративно-правовим методом владовідносин, що характерен для регулювання відносин з участю органа державного управління. Шляхи та засоби досягнення поставлениих цілей має визначати само підприємство, обираючи оптимальні дляконкретних умов варіанти управління за рахунок особистої та колективної ініціативи, а також підприємливості. Дійсно, в цих умовах управління підприємством повинно базуватися у першу чергу на методах матеріального та морального заохочення ініціативи та підприємливості, а не на “распорядженні-виконанні”. Звідси виходить що й перспективи покращення управління працею потребує преорієнтування на стимулюючи методи управління. Що характерні для трудового права. Таким чином адміністративні притязання на відносини, що виникають у сфері управління працею на підприємстві, не підтверджуються не характером самої управлінської діяльності , ні особливостями методу правового регулювання відносин, що їх породжують.
На сьогодні суб’єктами управління працею на підприємствах може виступати й адміністрація, й комітет профспілки, й трудовий колектив, які не можуть характеризуватися як органи держави. Тому, якщо до предмету адміністративного права відносить головним чином суспільні відносини, що складаються у процесі виконання виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави, то до неможна додавати відношення по управлінню колективною працею на підприємстві, тому що вони більшою мірою не мають якостей “державних” виконавчо-розпорядчих.
Як демонструє аналіз адміністративного та трудового законодавства, відношення типу “орган управління - орган управління” регулюються нормами адміністративного права, а відношення “орган управління - трудовий колектив підприємства (цеху, дільниці, бригади)” - нормами трудового права. Цей висновок побічно підтверджується і внесенням саме до законодавства про працю норм, що регулюють різноманітні аспекти самоврядування трудового колективу в сфері праці.
Наведені аргументи на користь трудоправового варіанту регулювання організаційно-управлінських відносин, що виникають на підприємстві, як уявляється, дають засади для більш загального висновку. Галузева приналежність відносин в галузі соціального управління визначається не спеціфікою самого управління, а характером вихідних “організуємих”, упорядковуваємих” відносин, а саме умовно говорячи первинних матеріальних чи базових суспільних відносин в сфері управління(8). Дійсно, якщо розглядати правове регулювання як різновид соціального управління, то викликані ним у ході правотворчості або правозастосування процесуально-процедурні відносини завжди будуть вторинними порівняно з організаційними “матеріальними”(9). Ця обставина повинна накладати свій відбиток і на характер їх правового регулювання, але тільки таким чином : правові засоби, що обираються для регулювання управлінських відносин правовими засобами мають бути адекватні прийомам правового регулювання, встановленим для впливу на відносини, що організуються.
Праця, як процес целеспрямованого впливу на предмети завнишнього світу, лежить в основі майже будь-якої людської діяльності (виробничої, управлінської, культурної і т.д.), тому з працею, так чи інакше, пов’язані усі численні і різноманітні суспільні відносини.
Але не всі вони стосуються предмету трудового права. Норми цієї галузі регулюють перш за все ті суспільні відносини, які виникають при застосуванні індивідуальних здібностей до праці у виробничому колективі державних підприємств, установ, організацій.
Суспільно-трудові відносини виникають між людьми з приводу застосування робочої сили, а саме  приведення до дії індівідуальної здібності до праці в суспільній (колективній) формі. Суспільна форма праці об’єктивно вимагає об’єднання зусиль усіх робітників єдиної кооперації праці, яка досягається організацією (управлінням) процесу колективної праці. Тому крім живої праці об’єктом регулювання трудового права є організація колективної праці на підприємствах, в установах, організаціях.
Здійснення живої праці, а саме застосування здібностей до праці - функція індівіда, персонально визанченого робітника, організація праці (управління працею) - загальна функція совокупного робітника. Реалізація цієї функції не може характеризуватися як безпосереднє поєднання робочої сили з щасобами виробництва, оскільки зміст діяльності що вона виконує інший - встановлювати “узгодженність між індівідуальними роботами”(10). Мається на увазі, що організація праці не може бути матеріальним змістом індівідуальних трудових відносин, а призводить до виникнення організаційно-управлінських відносин колективного характеру. Ці відносини тісно пов’язані з трудовими і існують до тих пір поки існують трудові. Саме тісний зв’язок з трудовими відносинами і дозволяє односити їх до предмета трудового права.
Демократизація управління виробництвом, що здійснюється зараз означає, що трудові колективи все більше стають самостійними суб’єктами в суспільній організації праці, вони мають в ній свої колективні інтереси, а затвердженний законодавством статус трудового колективу дозволяє йому самостійним суб’єктом права у сфері колективної праці. В свою чергу, визнання за трудовим колективом статуса самостійногосуб’єкта в галузі суспільної організації праці вимагає визання його й суб’єктом виникаючих тут суспільних відносин, які можуть характеризуватися тільки як колективні. Відуваючи на собі регулюючий вплив правових норм, ці відносини набувають форму правовідносін, а там де вони регулюються нормами трудового права, їх можна називати колективно-трудовими правовідносинами.
Термін “олективно-трудові правовідносини” в цьому випадку має сенс з точки зору визанчення характеру правовідносин  (“колективні”) та галузевої приналежності (“трудові”), хоч больш точним можна вважати їх визначення А.С.Пашковим, як колективних відносин, змістом яких є організація й управління працею , включаючи встановлення та вживання його умов(11). Таким чином, йменування колективних правовідносин в галузі організації та управління працею “трудовими” можливо лише для характеристики їх галузевої приналежності, а саме це найменування може використовуватися не лише як умовне, оскільки фактично воно об’єднує доволі різноманітні за своїм змістом суспільні відносини.
Такий висновок достатньо підтверджується самим набором конкретних відносин, що додаються автором згаданої концепції до складу колективно-трудових. Так, наприклад, Р.З.Лівшиць до колективно-трудових відносить відносини :
-    по участі робітників та службовців в управлінні виробництвом ;
-    по укладанню колективного договору та встановлення умов праці в межах локального регулювання ;
-    по використанню умов праці та трудового законодавства ;
-    по житлово-побутовому та культурному обслуговуванню робітників та службовців ;
-    по нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю (12).
Неважко помітити, що ні в одному з перелічених відносин трудова діяльність у своюму змісті не виступає саме матеріальним змістом.
Слід зауважити, що вчені, що критикували включення до предмету трудового права суспільних відносин під назвою “колективно-трудових”, зараз визначають їх терміном “колективні”. При тому їх характеристика супроводжується наведенням переліку відносин, багато в чому подібних до того, який наводився стосовно колективно-трудових відносин. Так, наприклад, А.С.Пашков до числа суспільних відносин. Що виникають в сфері виробничої діяльності людей та врегульованих трудовим правом відносить :
-    відносини трудових колективів та проіспілок з господарськими органами з приводу організації праці, встановлення й застосування його умов ;
-    відносини по участі в управлінні підприємствами ;
-    відносини по працевлаштуванню ;
-    відносини по професійній підготовці та підвищенню кваліфікаціїї на виробництві ;
-    відносини по нагляду (контролю) за охороною праці та додержанням трудового законодавства ;
-    процесуально-трудові відносини (13).
Отже ми бачимо, що набір конкретних суспільних відносин, що складають предмет трудового права під назвою колективно-трудових чи інших, тісно зв’язаних з трудовими чи колективних, багато в чому співпадають зі не мають принципових відмін. Це наводить на думку, що дискусія про предмет трудового права багато в чому мала термінологічну природуі зараз виявилося очевидне наближення позицій обох сторін.
Разом з тим це зовсім не означая, що використання терміну “колективно-трудові відносини” правомірне при характеристиці предмету трудового права, а сама ця крнцепція є бессумнівним досягненням науки трудового права (14).
Дійсно управління колективною працею та сама праця в колективі тісно пов’язані,вірно й те що виконання внутрішнього розпорядку і пов’язані з цим відносини по керівництву та підляганню не вимагають для своєї дії будь-яких додаткових юридичних фактів крім трудового договору. Але й це, як уявляється не означає, що породжувані управлінською діяльністю відносини зливаються в єдине трудове відношення, що не піддається розчленуванню.
По-перше, на відміну від трудових відносин, що опосереднюють використання праці робітників та службовців, організаційно-управлінські відносини націлені на організацію та упрвавління колективною працею. Це одна з найпринциповіших відносин, що дає підставу для розгляду їх відносно самостійних у системі правовідносин, що примикають до предмету трудового права (15).
По-друге, відносини мііж людьми по їх участі в суспільній праці на підприємстві не зводяться до одного суб’єктивного зв’язку “підприємство-робітник”. Це комплекс, як справедливо зауважив А.Р.Мацюк, різноваріантних відносин між усіма суб’єктами трудового права : підприємством, адміністрацією, робітником, трудовим колективом, комітетом профспілки. Саме тому суб’єктів трудового права більше ніж учасників трудових правовідносин.
Відносини “підприємство-робітник”  - це найголовніший визначаючий зв’язок серед усіх відносин, що належать до предмету трудового права. Але він  є головним й для інших варіантів суб’єктивних зв’язків (16). Так, якщо суб’єктами трудових відносин загальновизнанно є підприємство й робітник, то в відносинах по підтримці внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві суб’єкти інші : адміністрація й робітник. Дійсно, на стадії укладання трудового договору робітник також має справу з адміністрацією, але вона в цьому випадку діє від імені підприємства. Виконує його інтереси і тому має розгядатися як орган підприємства. В процесі управління колективною працею, що використовується для засобів виробництва, що знаходяться у державній власності, адміністрація має виконувати головним чином інтереси їх власника.
Об’єктивна несхожість відносин, що виникають в процесі колективної праці на підприємстві, лише до одного зв’язку “робітник-підприємство” передмачається змога виникнення відносин між колективними суб’єктами, які піддаючись правовій регламентації, набувають форми колективно-правових відносин. Основою для їх виникнення звичайно є індівідуальні трудові відносини, оскільки відсутність на підприємствах робітників та службовців, що пов’язані з ним індівідуальними трудовими відносинами, передбачає відсутність трудового колективу, профспілкової організації, та й самого виробничого процесу. В цьому розумінні колективно-правові відносини на підприємстві похідні від трудових. Одночасно з тим суб’єкти колективних відносин, виключаючи трудовий колектив підприємства, ні за яких умов не можуть бути сторонами індівідуальних трудових відносин. В багатьох випадках колективно-трудові відносини мають за підставу виникнення самостійні юридичні фікти. Наприклад, дії адміністрації й профспілки по розробці спільних актів (як нормативного так й правозастосовного характеру), їх узгодженню й прийняттю, породжують колективні правотворчі або правозастосочі відносини. Тому колективно-правові відносини створюють, хоч й похідну, але самостійну групу правових відносин в галузі суспільної організації праці на підприємствах.
Незважаючи на різноманітність організаційно-управлінських відносин, що виникають на підприємствах, усі вони мають загальну мету - організувати взаємодію трудящих з виробничим середовищем, а саме забезпечити використання праці, а також створити загальне нормативне виробниче становище. Досягненню цієї мети має допомагати розкриття специфіки адміністративної правосуб’єктності підприємства.

 

Яндекс.Метрика >