загрузка...
-->
НОРМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА PDF Печать E-mail

НОРМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

4.1. Поняття та характерні риси норм міжнародного права
Норма міжнародного права – це юридично обов’язкове правило поведінки держав та інших суб’єктів міжнародного права в міжнародних відносинах.
Міжнародно-правові  норми  (МПН)  є  універсальною  формою  існування  міжнародного права. Без правової норми немає права.
МПН  мають  особливий  об'єкт  і  метод  регулювання.  Об’єктом  регулювання  МПН  є особливий різновид суспільних відносин – відносини між суб’єктами міжнародного права, перш за  все  суверенними  державами  і  їх  об'єднаннями.  Ці  відносини,  у  свою  чергу,  визначають специфіку методу міжнародного-правового врегулювання.
Норми     міжнародного        права   створюються   на   засадах   добровільних   угод   між   його суб'єктами.   Внаслідок   компромісів,   поступок   і   узгоджень   держави   приходять   до   взаємно погодженого    рішення    про    певні    правила    взаємовідносин.    Закріплені    у   загальновизнаних юридичних формах, джерелах міжнародного права.

Важливою  ознакою  МПН  є  те,  що  більшість  із  них  не  має  загальнообов'язкового
характеру. Група держав не може створити норми для інших держав. Кожна міжнародна угода або  звичаєва  норма  створює  об'єктивне  право  лише  для  держав,  які  висловили  на  те  явну  або мовчазну згоду.

МПН мають особливу внутрішню структуру: найчастіше вони містять лише диспозицію
(правило    належної    поведінки),    рідше   -    гіпотезу    і    диспозицію,    а    санкція,    тобто    межі відповідальності за порушення диспозиції, як структурний елемент норми - відсутня.
Санкції        визначаються    самостійним     інститутом    міжнародного        права   -    інститутом міжнародно-правових    санкцій,        і    застосовуються        примусово    потерпілими    державами індивідуально    або    колективно    стосовно    держав    правопорушників,    або    визначаються    в конкретних договорах.

Отже, МПН мають такі особливості:

1)   об'єкт регулювання;

2)   метод регулювання;

3)  «погоджувальний», «координаційний» характер МПН;

4)   обов'язковість лише для сторін, які її добровільно визнали;

5)   форма існування – міжнародний договір, звичай, окремі акти міжнародних організацій;
6)   забезпечення  реалізації  -  самими  державами  або  їх  об'єднаннями  -  міжнародними організаціями;

7)   структурна особливість - відсутність санкції як структурного елемента норми.

4.2. Види міжнародно-правових норм та їх класифікація
Норми міжнародного права не однорідні за змістом і формою. Різноманітність і зростання кількості норм у сучасній системі міжнародного права породжують потребу їх класифікації.

Класифікувати МПН можна за такими критеріями:

1.    За місцем в системі:

•    принципи;

•    норми.

2.    За сферою дії:

•    універсальні;

•    регіональні;

•    локальні і партикулярні.

3.    За юридичною силою:

•    імперативні;

•    диспозитивні;

•    рекомендаційні.

4.    За характером нормативного припису:

•    зобов’язуючі;

•    забороняючі;

•    уповноважуючі;

•    відсильні.

5.    За функціями в системі:

•    матеріальні;

•    процесуальні

6.    За формою і способом утворення:

•    звичаєві;

•    договірні;

•    рішення міжнародних організацій.

7.    За строком дії:

•    строкові;

•    безстрокові.
Основними    ознаками    універсальних    норм    є    глобальна    дія,    загальнообов’язковість, утворення  та  скасування  міжнародним  співтовариством  в  цілому.  Основна  форма  існування – звичай.
Регіональні норми - це норми, що регулюють будь-які міждержавні відносини, об'єкт яких має  регіональній  інтерес  і  які  визнаються  усіма  або  більшістю  держав  відповідного  регіону

Універсальні  норми  історично  створювались  на  базі  регіональних.  Разом  з  тим  універсальні
норми  сприяють  розвитку  регіональних.  Основна  вимога –  регіональні  угоди  або  органи  та  їх діяльність не повинні суперечити цілям та принципам ООН.
Локальні  або  партикулярні  норми  регулюють  певні  галузі  міжнародних  відносин  між обмеженим  колом  учасників.  Можуть  мати  регіональний  характер  –  між  державами  певного географічного регіону, частіше за все - між сусідніми державами або нерегіональний характер – між  державами,  які  знаходяться  в  різних  географічних  регіонах.  Партикулярні  норми  -  це найпоширеніший  вид  МПН.  Основне  джерело  таких  норм –  договори,  але  є  також  і  звичаєві партикулярні норми.

Визначення імперативної норми (jus cogens) міститься в ст.53 Віденської конвенції про
право міжнародних  договорів: “...імперативна норма загального міжнародного права є нормою, що   приймається   і   визнається   міжнародним   співтовариством   держав   в   цілому   як   норма, відхилення від якої неприпустиме і яка може бути змінена лише наступною нормою загального міжнародного права, яка має такий же характер”.
Будь-який  договір  є  недійсним,  якщо  в  момент  укладання  він  суперечить  імперативній нормі  загального  міжнародного  права.  З  виникненням  нової  імперативної  норми  дія  договорів, що суперечать їй, припиняється.
Імперативні    регулюють    найбільш    важливі,    загальні    відносини    міжнародного співтовариства в цілому, їх порушення завдає шкоди всьому міжнародному співтовариству.
Основна  частина  МПН  є  диспозитивними.  Такі  договірні  норми  юридично  обов'язкові лише для держав, які беруть участь у них. Диспозитивна норма, яка суперечить імперативній є недійсною. Вони припиняють дію та змінюються за взаємної згоди держав, що їх прийняли.
Рекомендаційні    норми    узгоджують    відносини    між   суб’єктами    шляхом   визначення бажаної,  доцільної  моделі  поведінки,  яку не  зобов'язують  виконувати.  Рекомендаційну норму є двосторонньою  або  багатосторонньою  нормою,  доцільність  виконання  якої  покладається  на розсуд сторін, що її прийняли.
Зобов'язуючі  норми  фіксують  обов'язки  взаємодіючих  суб'єктів  та  визначають  шляхи  і засоби реалізації таких обов'язків.

Уповноважуючі норми містять права суб'єктів та визначають шляхи і засоби їх реалізації.
Забороняючі  норми  забороняють  певні  дії  або  бездії,  або  приписують  стримуватись  від певних дій.
Відсильні  норми  визначають  загальні  засади  бажаної  поведінки  суб'єктів  і  з  метою  їх виконання  відсилають  до  конкретних  міжнародних  угод,  або  інших  норм  міжнародного  чи національного права.

Матеріальні   норми   містять   права   й   обов'язки   держав   щодо   конкретних   об'єктів міжнародно-правового   регулювання,   впроваджують   їх   правила   поведінки.   Вони   складають основний масив МПН.
Процесуальні  норми  встановлюють  суб'єктивні  права  і  юридичні  обов'язки  учасників міжнародного юридичного процесу щодо здійснення організаційно-процедурної діяльності в ході створення або реалізації матеріальних норм міжнародного права.
Час  дії  строкових  норм  визначається  у заключній  частині  договору або  завершується  з припиненням існування об’єкту договору, після виконання певних умов або незалежно від волі сторін.


4.3. Ієрархія норм міжнародного права
В ієрархії  МПН  найвищу юридичну силу мають  договірні  та звичаєві основні принципи загального  міжнародного  права,  які  є  імперативними  нормами  загального  міжнародного  права, що  містяться  в  універсальних  міжнародних  договорах.  Імперативні  норми  визначають  межі дійсності або недійсності всіх інших норм як двосторонніх так і багатосторонніх договорів.
Обов'язкова сила договірних і звичаєвих норм однакова. За засобом створення і формою існування такі норми можуть мати істотні розходження, проте, з огляду юридичної чинності вони є рівними.
Договірні і звичаєві норми одного рівня мають однакову юридичну силу. У разі колізії між ними   і   відсутності   взаємного   рішення   суб'єктів   щодо   вибору   норми,   доктрина   припускає можливість використання загального принципу права: “lex posterior derogat priori”.

У   випадку  невідповідності   договірних   і   звичаєвих   норм   різного   ієрархічного  рівня,
незалежно від форми вираження застосовуються ті, що мають більшу юридичну силу.


4.4. Кодифікація норм міжнародного права
Кодифікація міжнародного права є систематизацією й удосконаленням норм загального міжнародного права, яке здійснюються шляхом встановлення і уточнення формулювання змісту чинних норм, перегляду застарілих норм і розробки нових норм з урахуванням потреб розвитку міжнародних  відносин  і  закріплення  цих  норм  в  єдиному  внутрішньоузгодженому  порядку  в міжнародно-правовому акті

Основні завдання кодифікації:
1) пошук і визначення точних формулювань чинних норм загального міжнародного права в певних його галузях;
2)    перегляд    застарілих    і    розробка    нових    норм,    які    мають    характер    загального міжнародного права;
3) систематизація таких  норм у офіційному письмовому акті - міжнародному договорі,
призначеному для прийняття й визнання суб'єктами права в якості норм загального міжнародного права.
Кодифікація  є  офіційною  лише  в  тому  випадку,  коли  в  ній  беруть  участь  держави безпосередньо    або    за    допомогою    міжурядових    чи    міжнародних    організацій.    Приклади кодифікацій,  які  здійснювали  вчені  або  окремі  наукові  національні  або  міжнародні  установи, неурядові  організації  є  неофіційними,  мають  допоміжне  значення  для  встановлення  тих  чи інших  правових  норм,  або  наукових  досліджень,  а  також  для  вивчення  та  викладання  питань кодифікації .
Кодифікаційний акт може бути єдиним письмовим офіційним документом, або складатись із декількох взаємоузгоджених документів, що містять міжнародні норми, чинні в певній галузі міжнародного права.
Провідною    міжнародною    організацію,    яка    займається    проблемами    кодифікації    в міжнародному  праві  є  Комісія  з  міжнародного  права.  Чинними  кодифікаційними  актами  є: Віденська  конвенція  про  консульські  зносини  1963  р.  Віденська  конвенція  про  дипломатичні зносини 1961 р., Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969р., Конвенція ООН з морського права 1982 р. тощо.
Кодифікація забезпечує найбільш спільне розуміння, тлумачення і застосування наявного чинного   нормативного   матеріалу,   сприяє   становленню   міжнародної   нормативної   системи   і зміцненню світового правопорядку в цілому.
Від   кодифікації   слід   відрізняти  інкорпорацію  –  збір  та  об’єднання  за  визначеними критеріями  діючих  нормативно-правових  актів  та  видання  їх  у  окремих  збірниках  документів. Такі документи можуть мати як офіційний так і неофіційний, інформативний характер.





 

Яндекс.Метрика >