...
МНОЖИННІСТЬ ЗЛОЧИНІВ PDF Печать E-mail

МНОЖИННІСТЬ ЗЛОЧИНІВ

1. Поняття та види одиничних злочинів.
2. Поняття та види множини злочинів. Відмінність множини злочинів від триваючих, продовжуваних та складних (складених) злочинів.
3. Поняття, ознаки та види повторності злочинів. Правові наслідки повторності злочинів.
4. Сукупність злочинів і їх види. Значення сукупності для кваліфікації злочину та призначення покарання.
5. Поняття й види рецидиву злочинів. Кримінально-правове значення рецидиву.

1. Поняття та види одиничних злочинів
Одиничний злочин наявний, якщо його передбачено кримінальним законом як одиничний самостійний склад злочину. Він конструюється законодавцем, виходячи із соціальних властивостей відповідного діяння, з типовості цього діяння, єдності його об’єктивних і суб’єктивних ознак. Із цього погляду, одиничний злочин – це крадіжка, хуліганство, розбій, хабарництво тощо. Поєднання типових ознак цих злочинів дає законодавцю підставу визнати їх одиничними злочинами, що охоплюються відповідними нормами закону.
Одиничні злочини поділяються на прості й ускладнені одиничні злочини.
Прості одиничні злочини передусім трапляються в тих випадках, коли одній дії (бездіяльності) відповідає один наслідок, передбачений у кримінальному законі. Наприклад, таким злочином є крадіжка: одна дія – таємне викрадення майна й один наслідок – майнова шкода власнику. Це вбивство, в якому дія (бездіяльність) спричиняє смерть потерпілого. Простий одиничний злочин може складатися з однієї дії, наслідки якої лежать за межами відповідного складу (так звані злочини з формальним складом), як, наприклад, завідомо неправдиве показання, погроза вбивством тощо. Простий одиничний злочин може також полягати в одній дії, що потягла за собою декілька наслідків, зазначених у законі.
До простих одиничних злочинів належать і злочини з альтернативними діями.
Отож, простий одиничний злочин характеризується наявністю однієї дії (бездіяльності) й одного наслідку чи однієї дії та декількох наслідків або, нарешті, наявністю альтернативних дій.
Будь-який одиничний злочин кваліфікується за однією статтею або частиною статті КК. Так, та ж крадіжка кваліфікується за ч. 1 ст. 185 КК, умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 КК, порушення ядерної чи радіаційної безпеки – за ч. 1 ст. 274 КК.
Ускладнені одиничні злочини характеризуються більш складною структурою складу, в них більш складні об’єктивні та суб’єктивні сторони вчиненого. Є такі види ускладнених одиничних злочинів: триваючі, продовжувані, складені злочини, а також злочини, що кваліфікуються за настанням додаткових тяжких наслідків (їх часто називають злочинами, кваліфікованими за наслідками).
Триваючий злочин можна визначити як одиничний злочин, який, розпочавшись дією чи бездіяльністю особи, далі вчиняється безперервно протягом більш-менш тривалого часу.
У КК передбачена кримінальна відповідальність за багато триваючих злочинів. Це ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), недбале зберігання вогнепальної зброї чи бойових припасів (ст. 264), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212) тощо.
Винний у триваючому злочині ніби перебуває в певному злочинному стані, бо цей злочин характеризується неперервним здійсненням складу закінченого злочину. Триваючий злочин, будучи вчиненим один раз, триває весь час. Він не переривається новими злочинними актами, він ніби “тягнеться” за першим злочинним діянням. Наприклад, особа злісно ухиляється від сплати податків: від моменту ухилення (бездіяльності) злочин вчинено, і він триває протягом певного часу. Або, скажімо, особа вступила до банди: як тільки відбувся такий вступ (дія), цей злочин учинено й відтак він увесь час триває. Те ж можна сказати й про інші триваючі злочини, зокрема про незаконне зберігання вогнепальної зброї. Як тільки винний придбав на ринку пістолет, вчинено злочин, і він триває певний час на стадії закінченого злочину.
Отже, можна зробити висновок, що початком триваючого злочину є вчинення особою певної дії чи бездіяльності. Наприклад, незаконне позбавлення людини волі починається зі вчинення дій, що позбавляють потерпілого свободи пересування; початок ухилення особи від сплати аліментів на утримання дитини (бездіяльність) – невиконанням винним рішення суду, що зобов’язує сплачувати аліменти. Із цього моменту й починає тривати злочин, тому він і називається триваючим.
В усіх зазначених випадках триваючий злочин закінчується й тільки після цього починає спливати строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також можливе застосування амністії.
Триваючий злочин – це одиничний злочин, і тому він кваліфікується за однією статтею КК. Наприклад, незаконне зберігання вогнепальної зброї кваліфікується за ч. 1 ст. 263 КК, злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей – за ст. 164 КК. Тривалість перебування особи в стані неперервного вчинення злочину, тобто тривалість власне злочину, на його кваліфікацію не впливає, проте береться до уваги судом при призначенні покарання.
Продовжуваний злочин. Таким визнається злочин, який складається з декількох тотожних злочинних діянь, спрямованих на єдину мету, що складають єдиний злочин. У ч. 2 ст. 32 КК продовжуваний злочин визначається як діяння, що складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром. Цим поняттям широко користується судова практика у справах про крадіжки, привласнення та розтрати, обман покупців, давання–одержання хабара, статеві злочини та в інших випадках.
Продовжуваному злочину властиві такі ознаки:
1) він складається з двох або більшої кількості самостійних, тобто відда-лених одне від одного в часі, тотожних злочинних діянь;
2) усі ці діяння об’єднані єдиним наміром і прагненням досягти спільної, кінцевої мети;
3) тому вони й розглядаються не як множинність злочинів, а як одиничний злочин;
4) продовжуваний злочин кваліфікується за однією, окремою статтею (частиною статті) КК.
Так, якщо винний вчинив крадіжку, здійснивши задумане в декілька прийомів, його дії охоплюються, за відсутності інших кваліфікуючих ознак, ч. 1 ст. 185 КК; якщо особа передає обумовлену суму хабара частинами, то це один продовжуваний злочин, що підпадає під ознаки ч. 1 ст. 369 КК. Або, нарешті, якщо хтось отримав певну суму грошей на придбання  для підприємства певних товарів, але розтратив цю суму, програвши її в казино протягом кількох днів, кваліфікують це як продовжувану розтрату, відповідальність за яку передбачено ч. 1 ст. 191 КК.
Початком продовжуваного злочину слід вважати вчинення першого із декількох тотожних діянь. Тотожними є однакові за ознаками складу злочину діяння. Закінченням продовжуваного злочину є момент вчинення останнього із задуманих злочинних діянь, тобто досягнення тієї спільної, єдиної мети, якої прагнув досягти винний.
Продовжувані злочини відрізняються від триваючих злочинів. Якщо триваючий злочин – це неперервне здійснення особою складу певного злочину, то продовжуваний злочин припускає наявність двох або більшої кількості самостійних злочинних діянь, відділених одне від одного певним проміжком у часі. Триваючий злочин – це неперервний злочин, а продовжуваний – ніби “перерваний” злочин. Окрім того, триваючий злочин характеризується вчиненням однієї дії чи бездіяльності. Продовжуваний злочин складається з декількох (двох або більше) тотожних злочинних діянь.
Складений злочин – це злочин, який складається з двох або більшої кількості злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх відокремлено (ізольовано), є єдиним самостійним злочином, але внаслідок їх органічної єдності утворюють один одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК. У КК такі злочини передбачено в багатьох статтях. Наприклад, розбій – ст. 187 КК, який складається з насильства над особою (погроза вбивством, заподіяння тілесних ушкоджень) і заволодіння майном. Можна визначити такі ознаки складеного злочину:
1) він складається з двох або більшої кількості злочинних діянь;
2) кожне з цих злочинних діянь, якщо розглядати його ізольовано, утворює окремий злочин, містить ознаки самостійного складу злочину;
3) окремі злочини внаслідок органічної єдності, типовості їхніх зв’язків, поширеності розглядаються законодавцем як єдиний одиничний злочин;
4) одиничний злочин охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК, тобто передбачений у диспозиції закону як єдиний складений злочин.
У чинному КК передбачена низка складів злочинів, які в літературі називають “злочини, що кваліфікуються за наслідками”, або “злочини, що характеризуються наявністю додаткових тяжких наслідків”. Зазначеною термінологією, що в принципі ідентична, намагаються показати специфіку таких злочинів. До них належать, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121); умисне знищення або пошкодження чужого майна громадян, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194); угон або захоплення повітряного судна, що спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. З ст. 278), тощо.
При аналізі конструкції складів цих злочинів очевидними стають їхні два наслідки: основний (проміжний) і додатковий (похідний). Ці наслідки настають хронологічно (послідовно) один за одним у результаті вчиненого особою діяння. Так, скоєння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, можна подати  в такій схемі: діяння–наслідок у формі тяжкого тілесного ушкодження–наслідок у формі смерті потерпілого. Подібна схема виявляється завжди при аналізі будь-якого злочину, що кваліфікується за наслідками. Причому основний (проміжний) наслідок тягне за собою додатковий (похідний) наслідок, тому що містить реальну можливість настання цього похідного наслідку. Діяння безпосередньої “участі” в настанні додаткового наслідку не бере. Воно породжує проміжний наслідок, а той своєю чергою викликає наслідок похідний.
Наявність проміжного наслідку в цих злочинах відрізняє їх від будь-якого іншого діяння, що спричиняє настання наслідків. Так, ч. 2 ст. 139 КК передбачає відповідальність за ненадання допомоги хворому медичним працівником, що спричинило смерть потерпілого чи інші тяжкі наслідки. Цей злочин не може бути віднесено до злочину, кваліфікованого за наслідками, тому що в передбаченому делікті немає проміжного наслідку. Смерть потерпілого чи інші тяжкі наслідки (наприклад, важка хвороба) у такому разі є результатом власне діяння, а не проміжного наслідку.
Отож, якщо немає проміжного наслідку – немає і злочину, кваліфікованого за наслідками.
Існують також інші особливості цих злочинів – наявність двох безпосередніх об’єктів, опосередкований характер причинового зв’язку, зазвичай, подвійна змішана форма вини – що мають важливе значення для їх характеристики, але випливають із головної, суттєвої їх ознаки, якою є наявність проміжного та похідного наслідків.
Значення одиничних злочинів
1. Поняття й    характеристика видів одиничних злочинів дають нам можливість усвідомити, з яких структурних елементів складається власне множинність злочинів. Остання містить різноманітні комбінації, “набори” одиничних злочинів – простих одиничних злочинів, триваючих, продовжу-ваних, складених і злочинів, кваліфікованих за наслідками.
2. Поняття та види одиничних злочинів мають велике значення при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.
3. Характеристика деяких видів одиничних злочинів необхідна для відмежування їх від близьких до них видів множинності (наприклад, складених злочинів – від сукупності злочинів, продовжуваних злочинів – від повторності злочинів тощо).

2. Поняття та види множини злочинів. Відмінність множини злочинів від триваючих, продовжуваних і складних (складених) злочинів
Множинність злочинів – це вчинення особою двох чи більшої кількості суспільно небезпечних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину.
Проблема множинності має вплив не тільки на кваліфікацію злочинів та покарання за їх вчинення, але й упливає на кримінально-правову політику зокрема.  Так особи, котрі раніше вже вчиняли злочини, скоїли у 2003 р. 89 100 нових злочинів, що на 36,7 % більше, ніж у 2002 р. Понад половина – 53,3% – злочинів, учинених особами, що їх раніше вчиняли, належать до категорії тяжких і особливо тяжких. З-поміж закінчених розслідувань 23,1% злочинів вчинили особи, котрі раніше притягувалися до кримінальної відповідальності, загалом вони вчинили кожен третій (36,7%) розбійний напад.
Засуджено в 2003 р. 48 974 особи, які раніше вже були судимі та мають не зняту чи непогашену судимість і вчинили нові злочини. Питома вага таких осіб становить 24,4%,  тобто кожного п’ятого було засуджено повторно. З-поміж таких осіб раніше було звільнено лише умовно-достроково 8 181, або 16,7%.
Загальні ознаки множинності злочинів
1. Якщо вчиняються два чи більша кількість злочинів, це значить, що заподіюється шкода чи ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин.
2. Скоєння однією особою чи співучасниками двох або більшої кількості злочинів свідчить про стійку антисоціальну спрямованість злочинних діянь.
3. Учинення двох, а часто й більшої кількості злочинів негативно впливає й на інших нестійких членів суспільства, породжуючи в них ілюзію безкарності.
4. Множинність – одне з поширених явищ у структурі та динаміці злочинності.
Види множини злочинів
Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32). Учинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК.
Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох чи більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями чи різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33). За сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК.
Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин (ч. 1 ст. 34).
Продовжуваний злочин як одиничний злочин характеризується тим, що складові його діяння, об’єднані єдиним злочинним наміром, спрямовані до загальної мети. За повторності тотожних злочинів говорять не про єдиний одиничний злочин, а про множинність злочинів, за якої кожне окреме діяння не має з іншими того фактичного зв’язку, що властивий тотожним діянням у продовжуваному злочині. Тобто, за повторності, злочини, що утворюють її, не об’єднані єдністю злочинного наміру та загальною метою їхнього вчинення.
За наявності складеного злочину вчинене кваліфікується за однією статтею КК, за ідеальної чи реальної сукупності застосовуються дві  чи більше статей КК – залежно від того, скільки злочинів належить до цієї сукупності. Така кваліфікація зумовлена тим, що складений злочин розглядається законом як єдиний злочин. За сукупності ж злочинів у діях особи є два чи більша кількість злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК.
Практичне значення множини злочинів полягає в тому, що види множини беруться до уваги при кваліфікації злочинів і призначенні покарання, у вирішенні питання можливості звільнення від кримінальної відповідальності й покарання.

3. Поняття, ознаки та види повторності злочинів. Правові наслідки повторності злочинів
Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених тією ж статтею чи частиною статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32). Скоєння двох або більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених Особливою частиною КК.
Ознаки повторності злочинів:
1) особа (група осіб) вчиняє два чи більше самостійних одиничних злочинів. Одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть мати різний характер;
2) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу;
3) для повторності не має значення, була чи не була особа засуджена за раніше вчинений злочин;
4) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності чи на цей злочин поширилася амністія або судимість за нього було погашено або знято.
Види повторності:
1) повторність злочинів, не пов’язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин (фактична повторність). Її зміст розкривається через аналіз її видів, певний характер злочинів, які створюють її. Це такі види: повторність тотожних злочинів і повторність однорідних злочинів. Саме в ч. 1 ст. 32 КК говориться про повторність тотожних злочинів, тобто передбачених тією ж статтею або частиною статті КК, а в ч. 3 ст. 32 КК – про повторність однорідних злочинів, передбачених у різних статтях Особливої частини КК.
Кваліфікація повторності тотожних злочинів. Така повторність наявна, якщо злочини, що утворюють її, містять ознаки того ж складу злочину (наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки чи два заволодіння транспортними засобами). Обидва злочини, що утворюють таку повторність, охоплює одна стаття КК, в якій встановлена відповідальність за повторне вчинення цього злочину. Тож кваліфікація такої повторності в певних прикладах настає за ч. 2 ст. 185 або, відповідно, за ч. 2 ст. 289 КК. Цієї вимоги суворо дотримується й судова практика. Так, щодо справ про вбивство було пояснено, що, якщо винний у різний час вчинив два замахи на вбивство при кваліфікуючних ознаках і за перше з них особа не була засуджена, вчинене загально має кваліфікуватися за ч. 1 ст. 15 та п. 13 ч. 2 ст. 115 КК та іншим її пунктам, якщо наявні інші, крім повторності, кваліфікуючі ознаки. У справах про зґвалтування практика правильно вважає, що зґвалтування, вчинене особою, що раніше вчинила такий же злочин, підлягає кваліфікації за ознакою повторності за ч. 2 ст. 152 КК та додаткової кваліфікації першого злочину за першою частиною цієї статті не потребує.
Така кваліфікація відбувається лише у випадках, коли злочини, належні до повторності, всі є закінченими чи всі є замахами на злочин  або готуванням до нього. В інших випадках при повторності тотожних злочинів настають інші правила її кваліфікації. Ці правила зводяться до того, що в разі, якщо один зі злочинів є закінчений, а інший – замах (або навпаки), вчинене потребує кваліфікації кожного злочину окремо, за відповідною частиною застосовуваної однієї і тієї ж статті КК. Так, при вчиненні двох або більшої кількості зґвалту-вань, відповідальність за які передбачено різними частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування, а в іншому – закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю зазначених злочинів.
Повторність тотожних злочинів, якщо вона прямо не передбачена  в статті Особливої частини КК (наприклад, особа вчинила послідовно два умисних тяжких тілесних ушкодження), розглядається в п. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання.
Кваліфікація повторності однорідних злочинів, тобто злочинів, які мають тотожні чи подібні безпосередні об’єкти та вчинені з однією формою вини, не викликає якихось ускладнень. Кожний злочин, що утворює повторність, має отримати самостійну кваліфікацію за відповідною статтею КК, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Так, якщо особа вчинила послідовно розбій і крадіжку, вчинене підпадає під ознаки ч. 1 ст. 187 і ч. 2 ст. 185 КК (за ознакою повторності).
2) повторність злочинів, пов’язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин.
Цей вид повторності в теорії кримінального права іноді ототожнюють із рецидивом. Це пов’язано з тим, що особа є засудженою за злочин і знову вчиняє злочин. Та законодавець не відмовився від рецидиву, тому потрібно розмежувати цей вид повторності та рецидив. Відмінність полягає в об’єктивних і суб’єктивних ознаках.
При повторності особа вчиняє однорідні чи тотожні злочини, а для рецидиву така умова не є обов’язковою. При повторності особа може вчиняти як умисні (ч. 2 ст. 185) так і необережні (ч. 2 ст. 286 та ч. 2 ст. 286) злочини, а при рецидиві, як відомо, мають бути  наявні тільки умисні злочини.
Виникає питання, а як бути з рецидивом, визначеним як кваліфікуюча ознака (ч. 3 ст. 296, ч. 2 ст. 201 та ін.) певних злочинів. На нашу думку, в ситуаціях, коли законодавець прямо вказує в диспозиції норми на “вчинення діяння особою раніше судимою” – слід говорити про рецидив, у всіх інших випадках буде лише різновид загального рецидиву.
Зрозуміло, що ця проблема потребує законодавчого рішення та можливий такий варіант: залишення двох видів множини сукупності та повторності злочинів.

4. Сукупність злочинів і їх види. Значення сукупності для кваліфікації злочину та призначення покарання
Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями чи різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33).
Ознаки сукупності злочинів:
1) учинення особою двох або більшої кількості злочинів, причому кожен із них має характер окремого одиничного злочину;
2) кожен зі злочинів, які утворюють сукупність, передбачений самостійною статтею КК, тобто кваліфікується за однією, окремою статтею кримінального закону чи за різними частинами однієї й тієї ж статті КК. Сукупність не утворюється лише за вчинення двох або більшої кількості тотожних злочинів, якщо йдеться про повторність;
3) за жодний злочин, який належить до сукупності, особа не була ще засуджена. Це означає, що всі злочини особа вчинила до винесення вироку хоча б за один із них. Якщо ж новий умисний злочин вчинений особою після винесення вироку за умисний злочин, говорять про рецидив.
Види сукупності злочинів: сукупність ідеальна та сукупність реальна.
Ідеальна сукупність наявна, якщо одним діянням особи вчинено два чи більшу кількість злочинів. Так, прикладом ідеальної сукупності може бути умисне вбивство особи через підпал будинку, де перебував потерпілий, тощо. У цьому випадку своєю однією дією особа вчиняє два злочини, передбачені різними статтями КК.
Реальна сукупність наявна, якщо винний різними самостійними діями вчиняє два чи більшу кількість злочинів. Отже, за реальної сукупності є дві чи більше дії, кожна з яких є самостійним злочином (наприклад, крадіжка та хуліганство).
Ідеальна сукупність відрізняється від конкуренції норм:
• за ідеальної сукупності вчиняється не один, а два чи більша кількість злочинів, кожен із яких підпадає під ознаки окремої статті КК. При конкуренції норм вчиняється один злочин, охоплюваний ознаками різних статей КК;
• при конкуренції норм підлягає застосуванню лише одна норма, що найбільш повно відображає специфіку, особливості вчиненого. За ідеальної сукупності у кваліфікації обов’язково фігурують дві або більше статей КК, залежно від того, скільки злочинів містить діяння винного.
За наявності складеного злочину вчинене кваліфікується за однією статтею КК, за ідеальної чи реальної сукупності застосовуються дві або більше статей КК – залежно від того, скільки злочинів охоплює ця сукупність. Така кваліфікація зумовлена тим, що складений злочин розглядається законом як єдиний, один злочин. За сукупності ж злочинів у діях особи є два чи більша кількість злочинів, кожен із яких передбачений певною статтею КК.
Практичне значення сукупності злочинів полягає в тому, що вона береться до уваги при кваліфікації злочинів і призначенні покарання, при вирішенні питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності й покарання.

5. Поняття та види рецидиву злочинів. Кримінально-правове значення рецидиву
Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин (ч. 1 ст. 34).
Основні ознаки рецидиву злочинів:
1) рецидив наявний, якщо особа вчинила два чи більше самостійних і тільки умисних злочинів;
2) за рецидиву кожен із вчинених злочинів утворює одиничний злочин (різні його види);
3) злочини, що створюють рецидив, обов’язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим;
4) судимість особи за попередній злочин. Факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що вступив у законну силу із призначенням винному певного покарання. Протягом строку покарання,  а в деяких випадках і протягом певного проміжку часу після відбування покарання, існує судимість як певний правовий стан.
Залежно від характеру злочинів, що належать до рецидиву, він поділяється на такі два види: загальний і спеціальний рецидиви.
Загальний рецидив – це рецидив, до якого входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об’єктами й ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження та протягом строку судимості вчиняє шахрайство, чи якщо особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину та розглядається за п. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання.
Спеціальним називається рецидив, до якого належать тотожні чи однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні чи подібні безпосередні об’єкти у випадках спеціально передбачених Особливою частиною КК.
Якщо такий рецидив не є кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 3 ст. 296 КК), то він визнається повторністю (ч. 2 ст. 368 КК). Це положення є дещо штучним, але тільки так можна провести межу між повторністю та рецидивом.
Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний.
Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вбивство, за яке теж засуджується, грабіж та ін.
Складний рецидив – це рецидив злочинів, за якого особа має три та більше судимості.
За ступенем суспільної небезпечності вирізняють пенітенціарний рецидив, рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.
Пенітенціарний рецидив наявний, якщо особа, що була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі.
Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів – це рецидив, за якого особа, маючи судимість за один із таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин.
Практичне значення рецидиву злочинів полягає в тому, що він береться до уваги при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.
Це насамперед стосується спеціального рецидиву. У багатьох статтях Особливої частини КК попередня судимість прямо вказана як кваліфікуюча ознака. Тож, якщо ця ознака встановлена в справі, вона має відобразитися у кваліфікації злочину. Так, хуліганство, вчинене особою, що вже має судимість за хуліганство, кваліфікується за ч. З ст. 296 КК.
Рецидив, якщо він не передбачений у статті Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака, відповідно до п. 1 ст. 67 КК визнається обставиною, що обтяжує покарання.

 

Яндекс.Метрика >