...
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ PDF Печать E-mail

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

14.1. Поняття міжнародно-правової відповідальності

За визначенням Комісії міжнародного права ООН міжнародно-правова відповідальність
(МПВ) – це всі види правовідносин, що виникають в рамках міжнародного права в результаті міжнародно-правового  діяння  держави,  незалежно  від  того,  чи  обмежуються  ці  відносини правовідносинами   між   державою,   яка   вчинила   протиправне   діяння,   і   державою,   яка безпосередньо  постраждала,  або  ж  вони  розповсюджуються  також  на  інших  суб’єктів міжнародного  права  і,  незалежно  від  того,  чи  сконцентровані  вони  на  зобов’язані  винної держави  відновити  в  правах  державу,  яка  постраждала,  і  стягнути  нанесені  їй  збитки
(шкоду) чи охоплюють також право самої держави, яка постраждала, або інших суб’єктів міжнародного  права  застосувати  до  держави,  яка  винна,  будь-яку  санкцію,  допустиму міжнародним правом.
Відповідальність  держав  охоплює  ті  наслідки,  які  те  чи  інше  міжнародне-протиправне діяння може мати згідно норм МП в різних випадках, наприклад, наслідки діяння в плані збитку

(шкоди) і відповідних санкцій.



Основні риси МПВ:
1)   реалізується в міжнародних правоохоронних відносинах між державою-порушницею з одного боку, і державою (державами) жертвою з другого боку;

2)   виникає в наслідок здійснення міжнародного правопорушення;
3)   полягає    в   застосуванні    до   держави-порушниці   міжнародного   права   примусових заходів;

4)   пов’язана з негативними наслідками для правопорушника;

5)   має за мету забезпечення міжнародної законності і міжнародного правопорядку.


Норми  МП,  які  регулюють  походження,  зміст  і  реалізацію  МПВ  складають  окремий інститут. Цей інститут є переважно звичаєвим. В кінці 50-х років було розпочато кодифікацію норм МПВ, яку не завершено і сьогодні.

МПВ є єдиним інститутом і не знає галузевого поділу.


Основні принципи МПВ:

1)   принцип відповідальності стосовно всіх міжнародно-правових діянь держави;

2)   принцип, який визначає суб’єктів таких діянь;

3)   принцип, який визначає умови наявності міжнародно-правових діянь;

4)   принцип незастосування внутрішнього права для визначення наявності цих діянь.

Підстави виникнення міжнародно-правової відповідальності
Підстави виникнення  МПВ поділяються на:

а) нормативно-правові;

б) фактичні.

Нормативно-правові    підстави    МПВ    -    це    сукупність    юридично    обов’язкових міжнародно-правових актів, на основі яких певна поведінка або утримання від дій кваліфікується як  міжнародне  правопорушення  і,  в  силу  яких  суб’єкт  міжнародного  права  повинен  нести міжнародно-правову відповідальність.
В  проекті  статей  про  відповідальність  Комісії  Міжнародного  Права  зазначено "Діяння держави  може  бути  кваліфіковане  як  міжнародно-протиправне  лише  на  підставі  міжнародного права.  На  таку  кваліфікацію  не  може  вплинути  кваліфікація  цього  ж  діяння  як  правомірного згідно внутрішньодержавного права".
Якщо  немає  заборони  певної  дії  чи  утримання  від  дій,  юридична  відповідальність,  за невеликими винятками (про що говориться нижче), недопустима.



Нормативно-правові підстави визначають межу потенційно можливої відповідальності.
Джерелами  МПВ  є  правомірні,  юридично  дійсні  міжнародні  договори  і  міжнародні звичаї; рішення міжнародних  організацій  і міжнародних  органів, які у відповідності з  нормами міжнародного права (і в першу чергу, статутами цих організацій) мають юридично-обов’язковий характер;  правосудні  рішення  міжнародних  судів  і  арбітражів (консультативні  висновки  не  є такими);  односторонні  міжнародні  зобов’язання  держави,  які  не  є  засобом  введення в дію (для цієї держави) чинних або щойно створених норм міжнародного права.

Норми МПВ починають функціонувати при наявності певних юридичних фактів, якими є лише   міжнародні   правопорушення.   Міжнародні   правопорушення   є   фактичною   підставою

виникнення МПВ.
МП визначає конкретні ознаки МПВ, а також обставини, які звільняють правопорушників від МПВ.


До міжнародного правопорушення веде свідома, неспровокована поведінка. Якщо суб’єкт володів свободою волевиявлення в процесі відповідних дій (чи утримання від дій) спровокована поведінка також може бути фактичною підставою міжнародно-правової відповідальності.

Дії або утримання від дій не можуть бути міжнародним правопорушенням, якщо вони не мають всіх ознак правопорушення. Не вважаються міжнародними правопорушеннями:

а) недружні акти;
б)  злочинні  вчинки  фізичних  осіб  проти  міжнародного  права  (злочини  міжнародного характеру);

в) спірні ситуації.


Недружній акт - це така поведінка держави, яка наносить шкоду та суперечить інтересам іншої  держави,  але  не  порушує  норм  міжнародного  права.  МП  не  забороняє  недружніх  актів. Заборона існує на морально-політичному рівні. Недружній акт надає можливість іншим державам застосовувати  до  держави,  яка  вдалася  до  недружнього  акту,  заходи  у  відповідь  в  порядку реторсії.

Недружніми актами є: надмірне обмеження прав іноземних фізичних і юридичних осіб, націоналізація іноземної власності, підвищення митних податків відносно товарів певної держави чи групи держав, інші дії.

Злочинні вчинки фізичних осіб проти міжнародного права - це такі дії фізичних осіб, які  порушують  норми  міжнародного  права,  і  тому  заборонені  нормами  внутрішньодержавного права Таку заборону держави включають в свої кримінальні кодекси (закони). Боротьба з такими правопорушеннями   передбачена   нормами   міжнародного   права,   але   фізична   особа   підлягає кримінальному покаранню в національних судових установах.
Злочинними вчинками фізичних осіб проти міжнародного права є: виготовлення і продаж іноземної  валюти  і  цінних  паперів;  виготовлення,  придбання,  зберігання  з  метою  збуту  і  збут наркотичних  засобів  без  спеціального  на  те  дозволу,  глум  над  символікою  іноземної  держави тощо.

При  спірних  ситуаціях  держави  ще  не  порушують  норми  міжнародного  права,  але інтереси  однієї  держави  страждають  від  поведінки  вищих  посадових  осіб  іншої  держави.  На цьому  етапі  сторони  не  несуть  міжнародно-правової  відповідальності,  але  вони  зобов’язані вдатися до мирних засобів виходу із ситуації. Відмова виконати це зобов’язання є міжнародним правопорушенням.
Приклади:  територіальні  спірні  ситуації,  питання  спадкоємства  при  поділі  держави  на кілька незалежних держав тощо.


14.2. Ознаки міжнародного правопорушення

Ознаками МПВ є об’єктивні елементи його складу, до яких відносять:
а) об’єкт правопорушення; б) протиправну поведінку; в) шкоду (збиток);

г)  причинно-наслідковий  зв’язок  між  протиправною  поведінкою (утриманням  від  дій)  і збитком (шкодою);

д) вина правопорушника.
Відсутність    хоч    би    однієї    із    вказаних    ознак    ставить    питання    щодо    наявності правопорушення.



Об’єкт правопорушення поділяється на:

-    безпосередній об’єкт - те з приводу чого створена норма міжнародного права;

-    реальний об’єкт - порушена норма міжнародного права;

-    загальний об’єкт - міждержавні відносини.


Основним    елементом    міжнародного    правопорушення    є    протиправна    поведінка   - протиправні дії або бездіяльність держави, яка веде до невиконання або незалежного виконання її міжнародних зобов’язань. Основними формами протиправної поведінки держави є:
а)   недотримання  органами   держави  її  міжнародних   зобов’язань,  яке  проявляється  в порушенні прав інших держав і міждержавних організацій;
б)  недотримання  органами   держави  її  міжнародних  зобов’язань,  яке  проявляється  в порушенні прав фізичних і юридичних осіб;
в)  недотримання  органами  держави  її  міжнародних  зобов’язань,  яке  виникає  в  зв’язку з самочинними діями фізичних і юридичних осіб;
г)  недотримання  органами  держави  її  міжнародних  зобов’язань,  яке  виникає  в  зв’язку з протиправною діяльністю на її території органів інших держав і міждержавних організацій.


Види протиправної поведінки:
а)  діяльність  або  бездіяльність  законодавчих  органів  (прийняття  нормативного  акту, який   суперечить   міжнародним   зобов’язанням   держави;   неприйняття   необхідного   закону; невідміна закону, який суперечить міжнародним зобов’язанням держави тощо);
б)    діяльність    або    бездіяльність    виконавчих    органів    влади    (протиправна,    всупереч міжнародним    зобов’язанням,    поведінка        внутрішньодержавних    органів    і    посадових    осіб;

протиправна поведінка органів зовнішніх зносин; протиправна поведінка осіб із збройних сил тощо).

в) діяльність або бездіяльність судових органів (відмова в судочинстві; заборона доступу іноземців  в  національні  суди; тривалість  розгляду судової справи; судове рішення, в порушення міжнародних  зобов’язань  держави;  явно  несправедливе  рішення;  помилка  суду,  яка  привела  до порушень міжнародних зобов’язань держави тощо);
г)  дії  державних  органів  поза  межами  їх  компетенції  (дії  посадової  особи  всупереч отриманим  директивам;  дій  посадової  особи  в  порушення  внутрішньодержавного  права,  які породжують міжнародно-правову відповідальність тощо);
д) бездіяльність державних органів в зв’язку з протиправною поведінкою приватних осіб, політичних  партій  і  громадських  організацій  (бездіяльність  при  вчиненні  замаху  на  честь  і гідність   іноземної   держави  -   образа   прапору,   замах   на   представника   іноземної   держави, організація збройних загонів в підтримку заколоту тощо).


Протиправна  діяльність  або  бездіяльність  наносить  шкоду  (збитки)  іншим  суб’єктам міжнародного права. Види збитків:

-    матеріальні (майнові втрати, від територіальних до упущеної вигоди);
-    нематеріальні  (обмеження  державного  суверенітету,  зазіхання  на  честь  і  гідність держави).

В залежності від характеру та об’єму збитку, визначається об’єм, форма і вид міжнародно-

правової відповідальності.


Між протиправною поведінкою суб’єкта міжнародного права і збитком (шкодою) повинен бути  причинно-наслідковий  зв’язок.  Держава  не  може вважатися правопорушником, якщо не встановлено  причинно-наслідкового  зв’язку  між  її  діями  і  збитком.  В  сучасному  МП  не  має конкретних    нормативних    положень,    які    регулюють    порядок    встановлення    причинно- наслідкового зв’язку, тому на практиці встановлення і обґрунтування таких зв’язків відбувається з врахуванням конкретних обставин кожного міжнародного правопорушення.


Вина -  це  неправомірно  реалізована  воля  держави-правопорушниці,  яка  реалізується  в протиправній поведінці її органів.

Форми вини:

а) умисел;

б) необережність.

На випадок умислу держава навмисно порушує свої міжнародні зобов’язання (здійснює акт агресії, передає ядерну зброю іншій державі, застосовує хімічну, бактеріологічну (токсичну) зброю тощо).
У  разі  необережності  держава  порушує  міжнародні  зобов’язання  через  їх  неналежну реалізацію    відповідними    органами    (не    забезпечена    надійна    охорона    дипломатичного представництва і стався замах на дипломатичне представництво тощо).

Презумпція доведення вини в міжнародному праві покладена на потерпілого суб’єкта.
Враховуючи  складність встановлення вини  в міжнародному праві, суперечну практику її доведення  і  обґрунтування,  Комісія  міжнародного  права  не  включила  в  проект  статей  про відповідальність держав вину як необхідну ознаку правопорушення.





14.3. Класифікація міжнародних правопорушень
В  українській  науці  міжнародного  права  міжнародно-правові  порушення  за  характером наслідків та ступеням небезпечності поділяють на три основні види:

-    найтяжчі міжнародні злочини;

-    серйозні міжнародні правопорушення;

-    ординарні міжнародні правопорушення.
Ординарні    міжнародні    правопорушення    випливають    з    недодержання    умов партикулярних  норм  міжнародного  права.  Вони  зачіпають  інтереси  окремих  держав  і  народів. Для   них   характерно   відсутність   зафіксованих   ознак,   так   як   вони   виводяться   в   кожному конкретному випадку з  відповідних    міжнародних  зобов’язань.  Вони  завжди  мають локальний, партикулярний характер. Шкода розповсюджується лише на потерпілу державу.
Приклади:   невиконання   або   неналежне   виконання   міжнародних   договорів   в   галузі економічного, науково-технічного, культурного і т.п. співробітництва.


Серйозні    міжнародні    правопорушення    зачіпають    інтереси    всього    міжнародного товариства. Безпосередньо не ставлять під загрозу мир і безпеку держав і народів, але впливають на їх стабільність. Як правило такі правопорушення охоплюють цілу галузь міжнародного права і зривають виконання багатосторонніх міжнародних угод із значною кількістю учасників.
Приклади:  отруєння  радіоактивними  речовинами  повітряного,  морського  і  космічного простору  (заборонено   Договором   1963   р.   про   заборону   випробовування   ядерної   зброї   в атмосфері,  космічному  просторі  і  під  водою  і  Договором  1967  р.),  поширення  ядерної  зброї
(всупереч  Договору  1968  р.  про  нерозповсюдження    ядерної  зброї  і  відповідно  поновлених  в договірному порядку міжнародних зобов’язань) тощо.

Найтяжчі  міжнародні  злочини -  це  такі  міжнародні  правопорушення,  які  ставлять  під загрозу знищення  існуючий  міжнародний  порядок,  зачіпають  права  і  інтереси  всього  світового товариства,  як  правило,  здійснюються  з  неправомірним  застосуванням  збройних  сил,  інших неправомірних    примусових    заходів,    ставлять    під    загрозу    існування    держави    тощо.    При найтяжчих    міжнародних    правопорушеннях    їх    ознаки    мають    чітке      міжнародно-правове визначення.     Найтяжчі    міжнародні   правопорушення   завжди        порушують    основні   принципи міжнародного права.
В силу об’єму негативних наслідків при найтяжчих міжнародних злочинах, їх небезпеки для світового товариства, їх ще називають злочинами проти людства.


В Статуті Нюрнберзького міжнародного воєнного трибуналу (ст. 6) і Статуті Токійського міжнародного  воєнного  трибуналу (ст. 5)  зроблено  узагальнену класифікацію  злочинів  проти

людства на три групи:
1. Злочини проти миру: планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни або війни на порушення міжнародних договорів, угод чи запевнень, участь у загальному плані чи змові, спрямованих на здійснення будь-яких із згаданих вище дій.
Такі злочини прямо заборонені Паризьким пактом 1928 р. (пакт Бріана Келлога), Статутом ООН,  резолюцією  Генеральної  Асамблеї  ООН 3314 (ХХІХ)  від  14  грудня  1974  р. "Визначення поняття агресія", іншими міжнародно-правовими актами.


2.  Воєнні  злочини:  порушення  законів  та  звичаїв  війни,  зокрема,  вбивства,  знущання, вивезення  в  рабство  чи  з  іншою  метою  цивільного  населення  окупованої  території;  вбивства військовополонених чи знущання над ними; вбивства заручників; пограбування громадської або приватної  власності;  безглузде  руйнування  міст  і  сіл;  руйнування,  не  виправдане  воєнною необхідністю, та інші злочини.
Кваліфікація  категорій  воєнних  злочинів  міститься  в  Гаазьких  конвенціях 1907  р.  про закони  і  звичаї  війни,  Женевському  протоколі 1925  р.  про  заборону  хімічної  і  бактеріологічної зброї, Женевських конвенціях 1949 р. про захист жертв війни і Додаткових протоколах (І і ІІ) до них, Гаазькій конвенції 1954 р. про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту тощо.


3. Злочини проти людяності: вбивства, знищення, перетворення на рабів, заслання та інші жорстокості,  вчинені  щодо  цивільного  населення;  переслідування  з  політичних,  расових  чи релігійних  мотивів  з  метою  здійснення  або  у  зв’язку  з  будь-яким  злочином,  незалежно  від того, були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де їх було вчинено чи ні.

Найнебезпечнішими злочинами проти людяності є:

а) геноцид - дії що чиняться з наміром знищити цілком або частково національну, етнічну, расову  або  релігійну  групу  шляхом  вбивства  членів  такої  групи,  заподіяння  їм  серйозних тілесних   ушкоджень   або   спричинення   розумового   розладу   членів   такої   групи;   навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на цілковите або часткове фізичне  її  знищення;  заходи,  розраховані  на  те,  щоб  запобігти  дітородінню  у середовищі  такої групи;  насильна  передача  дітей  з  однієї  групи  в  іншу  (Конвенція 1948  р.  про  попередження злочину геноциду і покарання за нього);

б) злочини колоніалізму: колоніальні анексія, позбавлення незалежності, збройних захват тощо;

в) екоцид - злочинний вплив на навколишнє середовище, який викликає незворотні зміни, зникнення фауни і флори, загибель людей;

г) збройні втручання, позбавлення держави незалежності та ін.


Комісія    міжнародного    права    в    проекті    статей    про    міжнародну    відповідальність запропонувала іншу класифікацію міжнародних правопорушень: "Ст. 19. Міжнародні злочини і правопорушення:
1. Діяння держави, яке порушує міжнародне зобов’язання, є міжнародним протиправним діянням, незалежно від об’єкту порушеного зобов’язання.
2.  Міжнародне  протиправне  діяння,  яке  виникло  в  результаті  порушення  державного міжнародного  зобов’язання,  настільки  основоположною  для  забезпечення  життєво  важливих інтересів  міжнародного  товариства,  що  його  порушення  розглядається  як  злочин  міжнародним товариством в цілому, складає міжнародний злочин.
3. З дотриманням п.2 і у відповідності з діючими нормами міжнародного права міжнародні злочини можуть, зокрема, виникати внаслідок:
а)  тяжкого  порушення  міжнародних  зобов’язань,  яке  має  основоположне  значення  для забезпечення міжнародного миру і безпеки, такого, як зобов’язання, яке забороняє агресію;
b) тяжкого порушення міжнародного зобов’язання, яке має основоположне значення для забезпечення    права    народів    на    самовизначення,    такого    як    зобов’язання,    яке    забороняє встановлення чи збереження силою колоніального панування;
с)  тяжкого  і  масового  порушення  міжнародного  зобов’язання,  яке  має  основоположне значення  для  захисту  людської  особистості,  таких,  як  зобов’язання,  які  забороняють  рабство, геноцид, апартеїд;

d)  тяжкого  порушення  міжнародного  зобов’язання,  яке  має  основоположне  значення

для    захисту    навколишнього    середовища,    такого    як,    зобов’язання,    яке    забороняє    масове забруднення атмосфери або морів.
4.  Будь-яке  міжнародне-протиправне  діяння,  яке  не  складає  міжнародного  злочину  у відповідності з п.2, є міжнародним правопорушенням".

14.4. Підстави звільнення від міжнародно-правової відповідальності
МП   передбачає   випадки,   коли   поведінка   суб’єкта,   яка   не   відповідає   міжнародним зобов’язанням,  може  не  бути  визнана  порушенням.  Не  допускається  існування  таких  обставин, які звільняють суб’єкта МП від відповідальності за порушення імперативних норм (jus cogens).

Обставини, що виключають виникнення МПВ поділяють на:
а)  ті,  що  є  результатом  вольових  дій,  реалізації  права  (згода,  заходи  у  відповідь  і самооборона);

б)    обставини,    що    склалися    не    залежно    від    волі    суб’єкта   (неподолана    сила,

непередбачуваний випадок, форс-мажор, стихійне лихо, стан необхідності).



А)Згода  однієї  держави  на  поведінку  іншої  держави,  яка  не  відповідає  її  міжнародним зобов’язанням  щодо  першої,  виключає  протиправність  другої  в  межах  отриманої  згоди.  Згода повинна бути чітко виражена до здійснення відповідних дій. Виключається тиск, помилка, підкуп чи  насильство  над  тим,  хто  дає  згоду.  Згода  не  знімає  відповідальності  щодо  третьої  держави.

(ст. 29 проекту Комісії)

Правомірні   дії   однієї   держави   у  відповідь   на   неправомірні   дії   іншої  (контрзаходи, здійснення міжнародно-правових санкцій) можуть привести до порушень. Заходи у відповідь не підлягають  МПВ.  Правомірні  дії  у  відповідь  повинні  відповідати  принципу  пропорційності  і режиму  міжнародної  відповідальності.  Виключені  збройні  репресалії,  позаправові  заходи  у відповідь, які не пов’язані з конкретним правопорушенням, заходи не потерпілої сторони.


Дії держави не протиправні, якщо вони є законними заходами самооборони згідно зі ст.
51 Статуту ООН. Самооборона може застосовуватись лише у відповідь на збройний напад після вжиття  заходів  Радою  Безпеки  ООН  (ст.  34  проекту  Комісії).  При  самообороні  необхідно дотримуватися принципу пропорційності.

Міжнародний  Суд  ООН  і 1965  р.  щодо  дій  в  Нікарагуа  і  проти  Нікарагуа  зазначив:

"правомірність реакції на агресію залежить від критеріїв необхідності і пропорційності заходів,

застосованих в рамках законної оборони".

Протиправність    діяння    держави,    не    відповідаючи    її    міжнародному    зобов’язанню, виключається,   якщо   це   діяння   було   викликано   непереборною   силою   або   непередбаченою зовнішньою подією, яка не піддавалась контролю держави.
2.  Пункт  1  не  застосовується,  якщо  держава,  про  яку  йдеться,  сприяла  виникненню ситуації матеріальної неспроможності." (Стаття 31 проекту Комісії).
На    увазі    маються    природні    явища    (землетрус,    епідемії,    повені    і    т.п.)    або    про непередбачувана діяльність людей (катастрофа на атомній електростанції, знищення об’єкту іноземної  власності  на  території  держави  і  т.п.),  при  яких  держава  позбавлена  можливості упередити негативні наслідки або проявити волю, щоб змінити ситуацію.


МП має особливе ставлення до стану необхідності. Держави надто часто посилаються на стан  необхідності  як  на  причину  недотримання  міжнародних  зобов’язань.  Тому  посилання  на стан необхідності можливе лише при наявності таких факторів:

-    небезпеки (неминучої), яка загрожує життєвим інтересам держави;

-    виключної ситуації держави, в якій вона інакше себе не могла вести;

-    тимчасового характеру вимушеної поведінки.
Неможливе посилання на стан необхідності, якщо можливість такої ситуації передбачено міжнародним договором можливість такої ситуації, та дії держави не визнані виправданими, або, якщо держава сама сприяла створенню стану необхідності.


14.5. Суб’єкти міжнародно-правової відповідальності
Основним    суб’єктом    МПВ    є    держава.    Крім    того,    суб’єктами    МПВ    можуть    бути міжнародні (міжурядові) організації та інші суб’єкти міжнародного права.


Держава несе безпосередню відповідальність за дії своїх органів законодавчої, судової і виконавчої    влади.    Це    правило    розповсюджується    на    поведінку   органів    адміністративно- територіальних підрозділів, якщо вони діяли в такій якості, а також на органи, які не відносяться до   вказаних   структур,   але   уповноважені   внутрішньодержавним   правом   здійснювати   певні прерогативи державної влади, якщо вони діяли в такій якості.

Не розглядається як поведінка держави:

а) поведінка особи або групи осіб, які діяли в самостійній якості, а не від імені держави;
б)  поведінка  органу  однієї  держави  на  території  іншої  держави  не  розглядається,  як  дії останньої;

в) поведінка органу міжнародної організації на території держави;

г) поведінка органу повстання на території держави.


В залежності від участі в міжнародному правопорушенні виділяють:

-    держави - основні учасники міжнародного правопорушення;

-    держави-співучасники;

-    держави, які сприяли злочину.


Як  суб’єкт  МПВ  міжнародна  організація  відповідає  за  правопорушення,  яких  вона допустилась  діючи  в  рамках  своїх  установчих  документів,  та,  особливо,  в  тих  випадках,  коли вона вийшла за межі статутних повноважень.


14.6. Види і форми міжнародно-правової відповідальності

МПВ реалізується в конкретних видах і формах.



Види МПВ:

-    політична (нематеріальна);

-    матеріальна.

Але чіткої межі між двома видами МПВ не існує.


Форми нематеріальної МПВ:

-    сатисфакція,

-    ресторація,

-    обмеження суверенітету,

-    обмеження юрисдикції держави і т.п.


Сатисфакція - задоволення нематеріальних вимог для відшкодування збитку нанесеного честі і гідності держави. Сатисфакція може бути:

а)    простою    (висловлення    офіційного    співчуття;   принесення   вибачення;   визнання неправомірності вчинених дій; дезавуювання дій представника держави і т.п.);
б)   надзвичайною   (тимчасове   обмеження   суверенітету   і   правоздатності   держави; здійснення влади органами іншої держави; контроль  за використанням наукового потенціалу і т.п.).

Ресторація    –    відновлення    державою-порушником    попереднього    стану    певного матеріального  об’єкту (відновлення  якості  питної  води,  яка  потерпіла  від  діяльності  держави порушника тощо).


Як    форма   політичної    відповідальності   застосовується    виключення   з   міжнародної
організації  або   призупиненням  прав  і  привілеїв,  що  випливають  з  членства  в  міжнародних організаціях.


Матеріальна МПВ наступає, коли порушення пов’язано з нанесенням матеріальної шкоди.

Форми матеріальної МПВ:

-    репарація;

-    реституції;

-    субституції.


Репарація   -    відшкодування    суб’єктом-порушником    матеріальної    шкоди    грошима,

товарами, послугами тощо.
За  рішенням  Кримської  конференції  1945  р.  Німеччина  зобов’язувалась  відшкодувати СРСР  збитки  в 20  млрд.  дол.  В  1996  р.  Міжнародний  Суд  ООН  прийняв  рішення  про  виплату США Ірану компенсації в 131 млн. дол. за збитий в 1988 р. пасажирський літак.
При  надзвичайній  репарації  держава-порушник  обмежується  в  правах  розпоряджатися власними матеріальними ресурсами.


Реституція  -  повернення  державі-жертві  правопорушення  в  натурі  майна,  незаконно вивезеного з її території державою-порушником або її співучасником.
Таке  повернення  може  здійснюватися  у  формі  реституції in integrum,  коли  не  тільки відновлюється  попередній  стан,  а  й  несуться  витрати  пов’язані  з  цим (звільняється  захоплена територія,  виводяться  війська,  техніка,  демонтуються  установки  і  т.п.  за  рахунок  держави- порушниці).

Різновидом реституції є субституція, яка полягає в заміні неправомірно знищеного або пошкодженого майна, будинків, художніх цінностей, транспортних засобів тощо на рівноцінні.

14.7. Відповідальність міжнародних організацій
Відповідальність міжнародних (міжурядових) організацій має особливості, які випливають з  її  правосуб’єктності.  МП  визнає,  що  міжнародні  організації  є  суб’єктами  МПВ  і  суб’єктами міжнародних домагань.
Відповідальність    міжнародних    організацій    передбачена    в    їх    статутах    та    в    ряді універсальних міжнародних договорів.
МПВ     міжнародних    організацій        наступає    в    разі    порушення    її        органами    статутні зобов’язань,    чинних    норм     загального    міжнародного    права    чи    норм        внутрішнього    права організації.

Міжнародним організаціям властива як політична, так і матеріальна відповідальність.
Політична    відповідальність    міжнародної    організації    можлива    у    разі    прийняття дискримінаційного  рішення,  з  обмеженням  державного  суверенітету  як  членів,  так  і  держав- нечленів організації; порушення положень угоди про штаб-квартиру, неправомірне застосування збройних сил тощо.

Матеріальна відповідальність міжнародної організації може мати два результати:

1)   безпосередню відповідальність;

2)   солідарну відповідальність міжнародної організації і держав-членів.


Міжнародна організація несе відповідальність за протиправну поведінку своїх виконавчих органів і персоналу.



 

Яндекс.Метрика >