загрузка...
-->
МІЖНАРОДНИЙ ПРАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС PDF Печать E-mail

МІЖНАРОДНИЙ ПРАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС

11.1. Сутність міжнародного правотворчого процесу
Міжнародна правотворчість є активно-творчою діяльністю суб'єктів міжнародного права  по  формуванню  правової  норми  шляхом  узгодження  державних  інтересів,  позицій. Держава - головний суб'єкт правотворчого процесу.
Основний  шлях  створення  норм  міжнародного  права -  досягнення  угоди  між  суб'єктами міжнародного  права.  В  сфері  міждержавних  відносин  немає  спеціалізованого  нормотворчого органу.  Самі  суб'єкти  здійснюють  правотворчі  функції.  Сформована  державна  воля  формує відповідну позицію держави для досягнення результату разом з іншими державами.

Процесу міжнародно-правового нормотворення характерні дві стадії:
а)  досягнення  згоди  інших  суб'єктів  міжнародного  права  (в  першу  чергу  держав)  щодо змісту правил поведінки;

б) досягнення згоди стосовно визнання цих правил поведінки в якості норм міжнародного права.

Правотворчім  стадіям  передує  доправотворча  стадія,  коли  на  основі  усвідомлення  своїх

потреб і інтересів держава формує власну позицію і усвідомлює, що захист її без зусиль інших держав  неможливий.  Сформована  позиція  держави,  як  правило,  будується  на  трьох  основних компонентах:

а) власного бачення механізму вирішення проблеми;

б) прогнозу перспективи її впорядкованого розвитку;

в) можливості використання потенціалу інших держав у вирішенні вказаної проблеми.
Міжнародна правотворчість починається з договірної ініціативи, яка може здійснюватися у  формі  запропонування  проекту  угоди.  Міжнародна  договірна  ініціатива  може  мати  наслідки лише  в  тому  випадку,  коли  вона  поступила  від  суб'єкта  міжнародного  права,  в  першу  чергу держави,  безпосередньо  або  органу  повноважного  від  його  імені  виступати  з  договірними ініціативами.
До органів, які можуть виступити від імені держави з договірною ініціативою, відносяться спеціалізовані і неспеціалізовані органи зовнішніх зносин. З ініціативою укладення міжнародних договорів  можуть  виступати  інші  органи,  громадські  організації  і  навіть  фізичні  особи.  Проте вони  не  можуть  представляти  державу  в  галузі  зовнішніх  зносин,  а  тому  така  ініціатива  не породжує для держав зобов'язань, які ініціатива міжнародних неурядових організацій.

Безпосереднє створення норм міжнародного права розпочинається з процесу узгодження
позицій  суб'єктів  міжнародного  права  щодо  можливого  варіанту  норми.  Чим  більший  інтерес держави в новій нормі міжнародного права і чим більша різниця в її позиції з контрагентами, тим більший арсенал поступок, компромісів і допоміжних варіантів буде задіяний в ході узгодження
позицій.  Держава  зацікавлена  в  кінцевому  результаті  повинна  мати  не  тільки  обґрунтовану позицію, а й попередньо визначитись, на які компроміси вона готова піти для досягнення мети. Процес  узгодження  позицій  за  своєю  суттю  є  виробленням  прийнятного  проекту норми  права. Прийнятність визначається збалансованістю прав і обов'язків учасників угоди.
Дві  стадії  міжнародного  нормотворчого  процесу  за  часом  можуть  співпадати,  а  можуть мати суттєвий розрив інколи до років.

Одна стадія правотворчого процесу не відокремлена від іншої у разі, якщо:
1.    Акти  міжнародних  організацій  і  конференцій  приймаються  голосуванням  або консенсусом та держави погодились визнати за ними юридичну силу.

2.    Міжнародно-правові акти набирають сили з моменту їх підписання.
Розрив  між  стадіями  міжнародного  правотворчого  процесу  закономірний,  у  разі  вступу міжнародно-правового акту в силу на умовах:

-    ратифікації,

-    підписання певною кількістю сторін чи певними учасниками,

-    настання певної події чи ситуації тощо.
Організаційно-правову    основу    нормотворчого    механізму    міжнародних    організацій складають їх установчі акти і правила процедури головних органів організації.

Міжнародна нормотворча діяльність міжнародних організацій різноманітна. Вона може:

а) виступити з договірною ініціативою,

б) запропонувати проект міжнародно-правового акту,

в) скликати дипломатичну конференцію для його обговорення,

г) провести його узгодження в рамках власних органів,
д) стимулювати держави до визнання виробленого міжнародно-правового акту юридично обов'язковим,

е) здійснювати функцію реєстратора і депозитарія,

є) з допомогою держав готовити офіційні тексти різними мовами,

ж) мати повноваження тлумачення, перегляду акту тощо.
Міжнародні  організації  можуть  також  виконувати  допоміжні  правотворчі  функції  при виробленні норм міжнародного права іншими суб'єктами. Таку нормотворчу функцію називають квазінормотворчою.
Стосовно    традиційних    звичаїв,    які    історично    склалися    і    функціонують    завдання міжнародного  нормотворчого  процесу -  привести  їх  у  відповідність  з  новими  міжнародними реаліями.  Ті  ж  звичаї,  які  формуються  в  порівняно  нетривалий  час,  утворюються  в  порядку міжнародного правотворчого процесу, в ході якого виробляються відповідні міжнародно-правові акти.

Певний    вплив    на    міжнародний    правотворчий    процес    продовжують    здійснювати
міжнародно-правові  доктрини,  резолюції  громадських  організацій  і  наукових  установ,  думки відомих державних і політичних діячів.



11.2. Принципи міжнародного правотворчого процесу
Міжнародний   правотворчий   процес   детально   врегульований   сучасним   міжнародним правом. Серед чисельних норм особливу роль в стабілізації міжнародного правотворчого процесу грають принципи правотворчої діяльності. Вони фіксуються як в нормах міжнародного права, так і  в  основних  актах  національного  законодавства.  Їх  мета  -  уникнути  колізій  в  правотворчій діяльності, підвищити ефективність вироблення нових норм міжнародного права.

Принципи міжнародної правотворчої діяльності поділяють на дві основні групи:
-    ті,  що  забезпечують  політико-правову  сторону  міжнародного  правотворчого процесу;

-    ті, що удосконалюють його технічно-управлінську сторону.
Такий   поділ   має   суттєві   недоліки.   Багато   політико-правових   принципів   може   бути віднесено  і  до  принципів  управління (для  права  це  закономірно)  і  навпаки.  Класифікація  лише підкреслити двоєдине завдання принципів міжнародної правотворчої діяльності:
а)   показати   основні   вимоги,   які   неминуче   повинні   дотримуватися   при   забезпеченні трансформації волі суб'єкта міжнародного права в правову норму;
б)    підкреслити    основні    умови,    дотримання    яких    необхідно    для    оптимального функціонування механізму міжнародної правотворчості.

Одним  з  головних  політико-правових  принципів  міжнародної  правотворчості  є  принцип
рівноправності   всіх   суб'єктів-учасників   міжнародного   правотворчого   процесу.   Міжнародно- правові  акти  укладені  з  порушенням  принципу  рівності  визнаються  недійсними  з  моменту укладання.  Закріплений:  у  Віденській  конвенції  про  право  міжнародних  договорів,  1969  р., Віденській  конвенції  про  право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. тощо.
Міжнародний    правотворчий    процес    повинен    здійснюватися    на    основі    дотримання принципу міжнародної законності. Дотримання його сприяє становленню підпорядкованості:

-    міжвідомчих міжнародно-правових актів - міждержавним,

-    міждержавним  -   універсальним   (союзним   договорам,   актам   про   ненапад,

договорам про дружбу і співробітництво),

-    всіх міжнародних актів - вимогам Статуту ООН.

Правотворча  діяльність  суб'єктів  міжнародного  права  не  може  суперечити  режиму міжнародної    законності.    Основні    правила    міжнародного    правотворчого    процесу    держави закріплюють в своїх конституціях, а міжнародні організації - в установчих актах.
Важливими   політико-правовими   принципами   міжнародного   правотворчого   процесу  є вимоги:

-    дотримання конституційної процедури укладення міжнародних угод;

-    врахування інтересів іншої сторони;
-    укладення міжнародно-правових актів належним суб'єктами і їх повноважними представниками;

-    повна добровільність і незастосування сили;
-    заборона  обману  в  ході  узгодження  позицій  і  дій,  які  ведуть  до  текстуальне неточного відображення узгоджених правил;
-        заборона    підкупу    учасників    міжнародного    правотворчого    процесу    і    їх представників та ін.
Слід  вказати  на  принцип  відповідності  суб'єкта  управління  об'єкту  управління,  який сприяє   об'єднанню   різних   ланок   механізму  правотворчості   в   одне  ціле.   Порушення  цього принципу   веде   до   перешкод   у   функціонуванні   системи   правотворення,   а   в   результаті   до порушення міжнародної законності.
Важливими  є  принцип  ієрархії  державних  органів,  які  мають  міжнародні  правотворчі повноваження і принцип ієрархії нормативних розпоряджень. Участь багатьох державних органів в   міжнародній   правотворчій   діяльності   характеризується   різним   об'ємом   їх   повноважень. Створюється своєрідна ієрархічна піраміда, на верхівці якої - верховний орган державної влади, в залежності від якого знаходиться  вся правотворча діяльність підпорядкованих  органів. Ієрархія органів в певній мірі веде до ієрархії створених ними правових актів.

Важливо також вказати такі принципи:

-    принцип наукової обґрунтованості міжнародної правотворчої діяльності,

-    принцип ретельної підготовки і обговорення спроектованих актів,
-    принцип  максимального  врахування  попередніх  міжнародно-правових  актів  і практики їх застосування,
-    принцип відповідності міжнародно-правового акту його об'єкту регулювання та ін.
Ефективність  міжнародного  правотворчого  процесу  залежить  від  того  наскільки  вказані принципи враховувались з точки зору їх взаємодії і взаємозв'язку.

11.3. Односторонні акти держави в міжнародному правотворчому процесі
Міжнародний  правотворчий  процес -  це  сфера  міжнародних  відносин,  в  якій  одночасно співробітничають щонайменше два суб'єкти міжнародного права. Інколи джерелом міжнародних зобов'язань  може  бути  односторонній  акт  держави.  На  сьогодні  в  практиці  з’явились  численні односторонні  акти  у  формі  нот,  заяв,  виступів  лідерів  держав,  інших  державних  і  політичних діячів    тощо,    якими    держави    беруть    на    себе    зобов'язання    поводитись    певним    чином    в міжнародних відносинах.
Більшість з них мають морально-політичний характер, але вони зобов'язують державу до певних дій і відмова її від своїх заяв наносить відчутну шкоду авторитету держави. Дж. Кеннеді казав:  "Слова  любого,  хто  обіймає  цю  посаду  (президента),  особливо  слова  про  зовнішню політику,  безумовно  повинні  бути  надійними,  бо  з  великою  вірогідністю будуть враховуватися багатьма: суперниками, союзниками, нейтралами.”
Односторонній    акт    породжує    зобов'язання    не    лише    в    силу   міжнародно-правового принципу добросовісності, а й в силу інших норм чинного міжнародного права.
Коли  не  існує  міжнародної  договірної  норми  держава  може  брати  на себе одностороннє зобов'язання  згідно  міжнародно-правового  звичаю  і,  якщо  воно  не  суперечить  принципам  і нормам   міжнародного   права,  -   поважати   його   (держави   брали   на   себе   зобов'язання   не застосовувати   першими   ядерної   зброї,   не   виводити   в   космічний   простір   зброї   масового знищення,  припиняти  випробування  ядерної,  хімічної  і  бактеріологічної  зброї  тощо).  Норм міжнародного  договірного  права,  які  б  забороняли  відповідні  дії  не  існує,  але  існує  звичаєва норма,  що  держави  можуть  брати  на  себе  такі  зобов'язання,  бо  вони  не  тільки  не  суперечать чинному міжнародному праву, а й сприяють його стабільності, прогресивному розвитку.
Згідно з міжнародно-правовою звичаєвою нормою, держава не може вважатись вільною у відмові від зобов'язань, взятих в односторонньому порядку. Винятком є ситуація, коли держави, при    проголошенні    одностороннього    акту,    обумовили    фактори    виходу    з    міжнародних правовідносин, в які вона вступає згідно акту.

Односторонні акти держав мають значний вплив на міжнародний правотворчий процес:
1.    Переважна   більшість   міжнародних   договірних   ініціатив   здійснюється   через односторонні   акти,   тобто   з   них   розпочинається   міжнародний   правотворчий процес.
2.    Значна кількість міжнародних звичаєвих норм, визнаються в якості таких шляхом односторонніх  актів  визнання,  тобто  ними  завершується  правотворчий  процес міжнародного звичаєвого нормоутворення.
3.    Через проголошення односторонніх актів іноді створюється норма міжнародного права без дотримання тривалих стадій міжнародного правотворення.

Вважається, що односторонні акти держав є "неформальними міжнародними угодами",
на  них  розповсюджуються  вимоги  міжнародного  договірного  права.  Неформальність  полягає  у відсутності  звичних  для  міжнародної  правотворчості,  переговорів,  підписання,  утвердження, ратифікації тощо. Односторонні акти держави не обумовлені часом дії, як правило, не підлягають відміні чи зміні.
У  разі,  якщо  інші  суб'єкти  міжнародного  права  ведуть  себе  без  поваги  до  міжнародних зобов’язань,  взятих  шляхом  одностороннього  акту,  держава-ініціатор  може  залишити  за  собою право скасування такого акту.
Односторонні акти держави мають юридичну силу, якщо вони проголошуються відкрито, що є однією з умов боротьби з таємною дипломатією і перевірки їх на відповідність принципам і нормам міжнародного права.

Держави  також  можуть  застосувати  акти  визнання.  Це  такі  односторонні  акти,  які

повністю замінюють правотворчу стадію з усіма наслідками, які можуть впливати з міжнародних
договорів    (акти    приєднання    до    угод,    визнання    їх    чинними    для    себе    тощо).    Від    таких односторонніх  актів  не  можна  відмовитись,  а  зобов'язання  знімаються  з  держав  в  порядку передбаченому в самих договорах.
Важливим для міжнародного правотворчого процесу є односторонній протест держави. У створенні міжнародного звичаю протест є одним із головних факторів його невизнання. Цим актом  засвідчується,  що  не  має,  не  відбулося  певного  міжнародного  правотворення.  Протесту повинен бути чітко і публічно висловленим.
Для  визнання  одностороннім  правотворчім  актом  держави  відмови  чи  естопелю  не  є достатньо підстав. Відмова держави від прав, свідчить, що ці права вже існують і їх правотворча стадія  завершилась  до  відмови.  При  естопелі  держава,  яка  раніше  стверджувала  своїми  діями існування певної норми, не може з часом стверджувати протилежне. В цьому випадку мова йде про неоднозначне ставлення до існуючої норми міжнародного права.



11.4. Участь громадськості в міжнародному правотворчому процесі
Під  громадськістю  в  науці  міжнародного  права  мається  на  увазі  населення,  або  його представників, як правило, не на рівні окремого індивіда. В залежності від ступеню організації, населення  може  об'єднуватись  в  націю,  народ,  меншину,  громадські  організації,  міжнародні неурядові організації тощо.
Питання    можливої    участі    широкої    громадськості    в    регіональній    міжнародній правотворчості вивчались універсальними міжнародними організаціями. В рамках ООН спочатку на  рівні  Підкомісії  по  попередженню  дискримінації  і  захисту меншин,  а  згодом  Комісії  з  прав людини, інших підрозділів і установ ООН, при підготовці і обговоренні міжнародних документів
з прав людини запрошуються представники широкої громадськості, національних громадських об'єднань і міжнародних неурядових організацій.
На    сьогодні    в    таких    форумах    беруть    участь    представники    багатьох    міжнародних неурядових організацій і національних громадських об'єднань. Вони беруть безпосередню участь в  обговоренні  проекту міжнародно-правових  актів  запропонованих  державами,  міждержавними урядовими  і  неурядовими  організаціями,  національними  громадськими  об'єднаннями,  вносять власні поправки, застереження, схвалюють кінцеві проекти тощо.
Кінцеве  рішення  і  в  цих  випадках  залишається  за  державами.  Але,  основна  частина правотворчої діяльності до затвердження кінцевого проекту проводиться за безпосередньої участі представників широкої громадськості різних країн світу.

Громадськість активно впливає на міжнародну правотворчу діяльність в сфері:

-    прав людини,

-    права навколишнього середовища,

-    міжнародного економічного права,

-    міжнародного гуманітарного права,

-    міжнародного трудового права,

-    міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю тощо.


11.5. Кодифікація міжнародного права
Кодифікація   –        це    офіційна    систематизація    чинних    договірних        і      звичаєвих    норм міжнародного    права    з        метою    заповнення    прогалин,    заміни    застарілих        норм,     уникнення суперечностей     в    праві.        На    відміну      від    інкорпорації,        кодифікація    є    засобом    здійснення правотворчої діяльності.
В  системі  міжнародного  права  є  значна  кількість  застарілих,  суперечливих,  не  чітко сформульованих  норм.  З  метою  підвищення  ефективності  реалізації  норм  міжнародного  права кодифікація має виправити недоречності в нормативному масиві. Робиться це шляхом перегляду і  уточнення  діючих  норм  міжнародного  права  або  шляхом  скасування,  відмови  від  застарілих. Так  були  внесені  зміни  щодо  статусу  іноземних  військ,  що  перебувають  на  чужій  території, відмінено право переможця, присвоєння захопленої території тощо.
Кодифікація   часто   проводиться   шляхом   перетворення   норм   міжнародного   звичаю   в договірні (в сфері права міжнародних договорів, дипломатичного, консульського, міжнародного морського  права  тощо).  Але  можлива  й  кодифікація  звичаєвих  норм  без  трансформації  в міжнародні договірні.
Кодифікація  норм  міжнародного  права  сприяє  зближенню  регіональних  особливостей міжнародно-правового    регулювання,    виробленню    спільних    стандартів    для    національних
правових  систем,  становленню  єдиної  міжнародно-правової  позиції  суб'єктів  міжнародного права.
В  ході  кодифікації  розробляються  нові  норми  міжнародного  права,  необхідні  для  сфер міжнародного    співробітництва    (щодо    освоєння    космічного    простору    і    небесних    тіл, глибоководних районів морського дна, вирішення соціальних проблем тощо).
Кодифікація може бути офіційною (яку здійснюють держави і міждержавні організації) і неофіційною (здійснюють окремі особи, громадські об'єднання, неурядові організації тощо).
Шляхом офіційної кодифікації проведена систематизація міжнародного морського права, дипломатичного,  консульського,  права  представництва  при  міжнародних  організаціях,  права міжнародних   договорів,   міжнародного   космічного   права,   міжнародного   повітряного   права, міжнародного  захисту  прав  людини,  міжнародного  гуманітарного  права,  права  міжнародних організацій та інших галузей і інститутів сучасного міжнародного права.
В  результаті  кодифікації  встановлюються  основні  засади  для  співробітництва  суб'єктів міжнародного права в цих напрямах.
Важливе значення має неофіційна кодифікація. Так, громадська організація Міжнародний комітет  Червоного  Хреста  підготовила  проекти  в  галузі  міжнародного  гуманітарного права, які були взяті державами за основу Женевських конвенцій 1949 р. і Додаткових протоколів І і ІІ 1977 р.

Велике  значення  серед  форм  неофіційної  кодифікації  має  наукова  або  доктринальна
кодифікація,    яку    здійснюють    окремі    вчені    і    науково-дослідні    установи.    В    сучасному міжнародному  праві  думка  вчених  не  є  превалюючою  в  прийнятті  рішень  кодифікаційного характеру.

Головна  кодифікація  відбувається  в  рамках  ООН,  в  межах  спеціально  створеної  Комісії
міжнародного   права.   Після   підготовки   Комісією   проекту   міжнародної   конвенції,   останній розглядається   Шостим   комітетом   Генеральної   Асамблеї   ООН   і   передається   державам   для зауважень. Отримавши зауваження. Комісія готує остаточний проект. Кодифікаційні результати Комісії  міжнародного  права:  дві  конвенції  в  галузі  права  міжнародних  договорів,  женевські конвенції 1958 р. по морському праву, дві конвенції по правонаступництву чи не повний перелік з найбільш значимих джерел сучасного міжнародного права.

Міжнародна  організації  праці  в  рамках  кодифікаційної  роботи  підготовила  близько 200

конвенцій і значну кількість відповідних рекомендацій.
Кодифікаційні роботи проводяться спеціально скликаними міжнародними конференціями. Найбільшого успіху було досягнуто на ІІІ Конференції ООН по морському праву, яка майже за десять років кодифікувала галузь міжнародного морського права.

Від кодифікації слід відрізняти інкорпорацію.




Інкорпорація    є    зовнішнім    опрацюванням    законодавства    шляхом    об’єднання нормативно-правових актів у збірники чи зібрання, розташування їх у певному порядку без зміни змісту.

Характерні ознаки інкорпорації:

1) при опрацюванні нормативно-правові акти об’єднують у алфавітному, хронологічному,

предметному порядку, що робить можливим їх зовнішню упорядкованість;
2)  зміст  нормативно-правових  актів,  що  включаються  до  ін  корпоративних  збірників  чи зібрань законодавства, не змінюється.


 

Яндекс.Метрика >