...
МІЖНАРОДНА ЗАКОННІСТЬ ТА МІЖНАРОДНИЙ ПРАВОПОРЯДОК PDF Печать E-mail

МІЖНАРОДНА ЗАКОННІСТЬ ТА МІЖНАРОДНИЙ ПРАВОПОРЯДОК



17.1. Поняття і сутність міжнародної законності.

Міжнародна законність - це політико-правова реальність міжнародних відносин, яка характеризує міжнародно-правову дійсність під кутом зору правотворчої і правозастосовчої діяльності  учасників  міжнародного  співробітництва,  морально-політичні  засади  системи міжнародного    права,    оціночні    критерії    її    зв'язків    з    міжнародними    політичними інститутами, політичними режимами членів світового товариства.
Міжнародна    законність    є    оціночним    критерієм    обов'язкового     (необхідного) функціонування не лише міжнародного права, а й інших систем управління, які функціонують в міжнародній  сфері.  В  цьому  розумінні  міжнародна  законність  виступає  в  ролі  пов'язуючого компоненту міжнародного права, політики, релігій, моралі і т.п.
Міжнародна  законність  є  основоположною  не  лише  для  міжнародного  права,  а  й  для політики,  моралі,  етики,  демократії  тощо.  Впливаючи  на  них,  міжнародна  законність,  в  свою чергу,  акумулює  в  собі  характерні  особливості  об'єктів  впливу,  а  тому  може  проявлятися,  як категорія політична, моральна, етична, правова і т.п.
Політичні норми є важливим складовим компонентом міжнародної законності. Саме стан, рівень  міжнародної  законності  визначає  в  якій  сфері  міжнародного  співробітництва  можна обмежитись   політичними   засобами   управління  міжнародними  відносинами,  а  де  необхідне вироблення  юридичних  засобів.  Часто  виявляється,  що  необхідно  застосовувати  ці  засоби  в комплексі.
Міжнародна    законність   –    це    основа    функціонування    політичних    інститутів.    Стан законності   в   міжнародних   відносинах   є   спонукальною   причиною   створення   різного   роду міжурядових і неурядових міжнародних організацій. Вимоги, щоб міжнародні організації в своїй діяльності не виходили за межі Статутних положень на практиці часто не вирішує всіх проблем їх   нормального   функціонування.   Саме   міжнародна   законність   є   показником   їх   належної поведінки як в рамках установчого договору, так і за його межами.
Політичні інститути  другий (окрім норм) важливий компонент міжнародної законності, її інституційний механізм управління міжнародними відносинами.
Важливим    компонентом    міжнародної    законності    є    сукупні    політичні    режими,    які функціонують в міжнародній сфері. Від політичних режимів залежить склад і характер елементів міжнародної    законності,    її    рівень.    Єдина,        універсальна        міжнародна    законність    може функціонувати  формально або реально. Багато в чому це залежить від політичних  режимів, які взаємодіють в тому чи іншому регіоні земної кулі. З цим потрібно рахуватися, хоч не можна не визнати, що поділ міжнародної законності на регіональну, як правило, негативно відбивався
на розвитку універсальної законності самі по собі враховують і виходять з особливостей регіонів. Проте  доводити  цю  особливість  до  заперечення  універсальних  принципів  законності -  значить заперечувати загальнолюдські цінності.
Політичний характер міжнародної законності проявляється в тому, що вона є атрибутом суб'єктів  міжнародного  права  на  міжнародній  арені.  Вона  акумулює  в  собі  владні  властивості учасників    міжнародних    відносин,    особливості    їх    правових    систем,    зовнішньополітичної діяльності.  Законність  в  своїй  першооснові -  явище  державне.  Вона  існує  там,  де  є  влада,  є засобом її здійснення і діяльності.
Важливою    особливістю        міжнародної    законності    є    її    демократизм.    Демократизм міжнародної законності проявляється в тому, що в її розвитку беруть участь не лише держави і створені   ними   міжурядові   організації   і   об'єднання,   але   і   народи,   громадські  (не   урядові) міжнародні  організації  і  об'єднання  і  навіть  фізичні  особи.  Використання  фізичними  особами права    скарги    на        державу    за    Факультативним    протоколом     до       Міжнародного    пакту    про громадянські  і  політичні  права,  оскарження  порушень  їх  прав  в  Європейському  суді  з  прав людини та ін. безперечно сприяє зміцненню міжнародної законності.
Важливим  каналом  зміцнення  міжнародної  законності  є  участь  широкої  міжнародної громадськості    у    формуванні    і    розвитку    міжнародної    правосвідомості    через    плебісцити, відстоювання народами необхідності дотримання вимог міжнародної законності.
З точки зору міжнародної правотворчої процедури народи не є безпосередніми творцями норм міжнародного права. Вони, в основному володіють суспільними (громадськими) формами і установами контролю за належною реалізацією міжнародно-правових норм. Але, впливаючи на правотворчу  і  правозастосовчу,  політичну,  економічну  та  іншу  міжнародну  діяльність  своїх держав, вони прямо впливають на рівень, стан міжнародної законності.
Вся нормотворча, правореалізуюча і контрольна діяльність держав і міжнародних установ в  світлі  вимог  міжнародної  законності  повинна  будуватися  на  принципах  і  нормах  демократії. Демократизм  міжнародної  законності  випливає  з  координаційної  сутності  міжнародного  права. Демократія - стрижень, на якому перевіряється справжність міжнародної законності. Це та межа, вихід за яку означатиме відмову від законності і перехід на засади свавілля, анархії і беззаконня.
Міжнародна  законність  -  морально-етична  категорія.  В  основі  міжнародної  законності знаходяться    правила    міжнародної    моралі    і    моральності.    Вимоги    міжнародної    моралі    і міжнародної законності, в ряді випадків, одні і ті ж. В тих випадках, коли, наприклад, міжнародні договори   і   звичаї   суперечать   принципам   і   нормам   міжнародної   моралі   вони,   як   правило, визнаються такими, що порушують міжнародну законність.

Міжнародна законність - категорія моральності в силу того, що основний компонент її вимог направлений на посилення гуманістичних засад міжнародного права. Міжнародне право не регулює   відносини   між   фізичними   особами.   В   такому  разі   опосередкованою   ланкою   між людиною  і  міжнародним  правом  є  держава  або  держави  і  міжурядові  організації.  Проте  зміст переважної  більшості  норм  міжнародного  права  стосується  і  направлений  на  захист  інтересів людини. Антигуманні норми міжнародного права не відповідають міжнародній законності.
Міжнародна законність - категорія моральності ще й в силу того, що її правила і принципи втілюють  в  собі  досягнення  світової  культури,  загальнолюдські  цінності,  ідеї  свободи  людини. Моральність  міжнародної  законності  проявляється  в  її  гуманістичних  цілях,  переважаючих морально-етичних тенденціях розвитку.
Суворо    керуючись    етичними    засадами,    міжнародне    товариство    добилось    визнання недійсними   міжнародні   договори   і   угоди,   укладені   в   результаті   обману,   підкупу,   загрози застосування сили і т.п.
Якщо  міжнародне  право  формально  вирішує  питання  про  використання  у  відповідь  на правопорушення  таких  примусових  заходів  як  економічна  блокада,  бойкот,  ембарго  та  ін.,  то міжнародна  законність  вимагає,  щоб  ці  заходи  застосовувались  у  виняткових  випадках  і,  як правило, не відбивались на соціально-економічному становищі цивільного населення.
Міжнародне право функціонує не спираючись на апарат насильства і придушення. Багато в  чому  це  відбувається  в  силу  того,  що  міжнародна  законність  захищає  міжнародне  право, визначаючи  для  нього  соціальні  цінності,  орієнтири,  критерії,  які  відповідають  прагненням народів.  Це  в  свою  чергу  дозволяє  уникнути  помилок  під  час  міжнародної  правотворчої  і правозастосовчої   діяльності,   привести   норми   міжнародного   права   у   більшу   відповідність міжнародним    відносинам.    В    результаті    цього    відпадає    необхідність    створювати    апарат насильства і придушення.
Як етична категорія міжнародна законність сприяє дослідженню особливостей поведінки учасників  міжнародного  спілкування  і  виробленню  своєрідного  морального  кодексу поведінки. Було   б   помилковим   зводити   його   лише   до   питань   дипломатичного   протоколу   і   правил ввічливості, хоч ці норми і несуть відчутне міжнародно-правове навантаження.
Основні  в  міжнародній  законності –  її  міжнародно-правові  властивості.  Основні  вимоги міжнародної  законності  -  юридичні:  1)  Загальність  міжнародного  права,  тобто  необхідність такого    розвитку    міжнародного        права,    при     якому    міжнародні    відносини,    які    вимагають юридичного    опосередкування,    регулюються    міжнародним    договором,    звичаєм   чи    іншими джерелами  міжнародного  права.  Тут  не  може  бути  місця  для  свавілля,  суттєвих  прогалин  і недовершеності, які дають можливість для довільних дій; 2) Верховенство Статуту ООН, тобто залежність від його положень всіх інших міжнародних угод; 3) Рівність всіх перед міжнародно-
правовими  зобов'язаннями,  відсутність  привілеїв  у праві,  однаковий  масштаб  поведінки  для всіх;  4)  Наявність  юридичних  механізмів  забезпечення  міжнародної  законності;  5)  Гарантія якісної  реалізації  норм  міжнародного  права,  ефективна  і  рішуча  боротьба  з  міжнародними правопорушеннями. Відповідальність кожного і всіх хто його вчинив; 6) Стабільність і стійкість міжнародного правопорядку, ефективна робота всіх механізмів правового регулювання.


17.2. Структура міжнародної законності
Міжнародна законність - складна багаторівнева система зв'язків правомірних міжнародних відносин   і   їх   компонентів.   Виділяють   в   міжнародній   законності   компонентну,   предметну, суб'єктну,   юридичну, інтегральну та ін. структури. До компонентної структури можна віднести: а)  міжнародно-правові,  політичні  та  ін.  норми;  б)  політичні  інститути  (стан  інституційного механізму і діяльність міжнародних міжурядових і неурядових організацій); б) політичні режими

(демократичний, колоніальний, режим опіки та ін.).
Предметну структуру міжнародної законності складають компоненти різного соціального змісту  залежно  від  зони  функціонування:  а)  економічна  зона  (соціальний  зміст:  торгівельні, валютно-кредитні,   науково-технічні   і   т.п.   відносини   спрямовані   на   обмін   та   розподілення матеріальних  благ -  угоди  по  цукру, пшениці, ловлі риби  і т.п.); б) політична зона (соціальний зміст:  міжнародні,  міжнаціональні  відносини,  формування  держав  і  міжнародних  організацій, діяльність  ООН  та  ін.  міжнародних  організацій  по  підтримці  і  зміцненню  миру  і  міжнародної безпеки  та  ін.);    в)  соціально-культурна  зона (соціальний  зміст:  діяльність  ВООЗ,  ЮНЕСКО, МОП, охорона навколишнього середовища і т.п.).
Окремі  зони  функціонування  міжнародної  законності  можна  виділити  в  її  суб'єктній структурі,  зокрема:  а)  зона  діяльності  держав (критерій  деталізації:  порядок  утворення,  права  і обов'язки, статус, функції, зміст, форми і методи діяльності і т.п.); б) зона діяльності міжурядових і  зона  діяльності  неурядових  організацій  (критерій  деталізації:  порядок  утворення,  права  і обов'язки,   статус,   функції   зміст,   форми   і   методи   діяльності,   матеріальне   забезпечення   і фінансування,  правове  становище  органів  та  ін.);  в)  зона  діяльності  націй  і  народів (критерій деталізації:  зміст,  форми    і  методи  діяльності,  міжнародно-правовий  статус  тощо);  г)  зона діяльності   фізичних   осіб  (критерій   деталізації:   права   і   обов'язки,   правовий   статус,   умови існування особи і т.п.); д) зона діяльності юридичних осіб (критерій деталізації: права і обов'язки, правовий статус, умови існування і діяльності і т.п.).
Юридична   структура   міжнародної   законності   поділяється   на   чотири   основних   зони функціонування:   а)   використання   юридичних   суб'єктивних   прав;   б)   виконання   юридичних обов'язків; в) дотримання юридичних заборон; і г) застосування юридичних правил (як правило, судами і арбітражними установами, але можливо і іншими органами, наприклад, Радою Безпеки).



Інтегральна   структура   міжнародної   законності   охоплює   юридичні   характеристики

діяльності (кількість правомірних дій і кількість неправомірних дій при використанні юридичних суб'єктивних        прав,    виконанні    юридичних    обов'язків,    дотриманні    юридичних        заборон    і застосуванні    юридичних    правил)    суб'єктів        відносин   (держав,    міждержавних    організацій, міжнародних  неурядових  організацій,  націй  і  народів,  фізичних  і  юридичних  осіб  та  ін.)  в політичній, економічній, соціально-культурній та ін. сферах міжнародних відносин.
По структурі міжнародної законності визначається її рівень: відношення правомірних дій до   всіх   юридично   значимих   дій   в   конкретній   зоні   міжнародних   відносин  (компонентній, предметній,  юридичній,  суб'єктивній  та  ін.).  Найбільш  повно  рівень  міжнародної  законності визначається по інтегральній структурі міжнародної законності.
Знання  рівня  міжнародної  законності  допомагає:  1)  розкрити  соціальний  зміст  процесу зміцнення    міжнародної    законності;   2)    визначити    завдання,    цілі    зміцнення    міжнародної законності, підвищити питому вагу правомірних дій в масі юридично значимих дій певного виду;
3)  розробити  емпірично  фіксовані  індикатори  міжнародної  законності;  4)  здійснити  заміри параметрів міжнародної законності і порівняти  їх  стан в різних міжнародних сферах і в різний час;  5)   створювати   сприятливі   передумови   для   збагачення   наукових   уяв   про   міжнародну законність, тенденції їх розвитку, соціальну значимість і ефективність.

4    загальна кількість міжнародних актів в цій сфері

Інтегральний рівень міжнарод-

РМЗ1 + РМЗ2  + РМЗ3  + РМЗ4  + РМЗh

ної законності (ІРМЗ)    =  n

Значення    міжнародної    законності    для    стабільного    і    ефективного    функціонування міжнародних    систем    управління    міжнародними    відносинами        гостро    поставали    питання забезпечення гарантій законності.
В    системі    гарантій    міжнародної    законності    можна    виділити    різні    аспекти,    різні компоненти   класифікації:   норми   міжнародного   права,   безпосередня   ціль   яких  -  зміцнення міжнародної    законності,    діяльність    суб'єктів   по    застосуванню   цих    норм,   правозастосовчі



138 документи,  які  фіксують  результати  цієї  діяльності;  або  гарантії  міжнародної  законності  на правотворчій    стадії,    тлумаченні    права,    застосуванні    міжнародного    права.    Гарантії    при безпосередній реалізації міжнародного права можна поділити на гарантії міжнародної законності при   здійсненні   диспозиції   і   при   здійсненні   санкції   норми   міжнародного   права.   Гарантії міжнародної  законності  в  правозастосовчій  діяльності  розподіляються  на  ті,  які  діють:  а)  при встановленні об'єктивної істини  про юридично значимі обставини справи; б) при виборі норми міжнародного  права  і  адекватній  юридичній кваліфікації фактів; в) при  виробленні і прийнятті правозастосовчого рішення.
Для того, щоб виникло питання про гарантії міжнародної законності необхідно визначити ефективність  дії  норми  міжнародного  права,  яка  забезпечує  ці  гарантії.  Така  ефективність визначається за формулою:

Р Е  =    Ц
де "е" -  ефективність  норми  міжнародного  права (міжнародного  договору або  звичаю,  рішення міжнародних  організацій);  "р"  -  фактичний  результат,  який  наступив  після  реалізації  норми

(договору, звичаю, рішення); "ц" - ціль норми міжнародного права (договору, звичаю, рішення).
Цілі  можуть  бути  матеріальні  і  юридичні.  Юридичними  цілями  зміцнення  міжнародної законності  часто  є:  1)  попередження (запобігання)  можливих  міжнародних  правопорушень; 2) виявлення   (знаходження)    міжнародних    правопорушень;   3)    зняття   (присікати)    міжнародні правопорушення; 4)  ліквідація  негативних  наслідків  міжнародних  правопорушень,  відновлення порушеного правомірного стану; 5) попередження, мінімалізація фактів здійснення міжнародних правопорушень в "гарячих" точках земної кулі.
Найважливішими    міжнародно-правовими    гарантіями    міжнародної    законності    є:    1) довершеність, розвиненість системи міжнародного права; повнота, відсутність прогалин, а також суперечностей   між   міжнародно-правовими   актами;  2)   високий   рівень   міжнародно-правової культури  і  міжнародно-правової  свідомості,  зокрема;  3)  ефективна  система  упереджувальних примусових  заходів,  вдосконалення  механізму  контролю  за  станом  міжнародної  законності; 4) заходи  міжнародно-правової  відповідальності  і  міжнародно-правових  санкцій,  які  сприяють відновленню,    порушених        міжнародно-правових     відносин,   3)    якість   (висока)    міжнародної правотворчої і правозастосовчої діяльності.

17.3. Режим і принципи міжнародної законності


Режим  міжнародної  законності -  це  такі  міжнародні  політичні,  економічні,  соціальні, моральні  та  ін.  обставини,  при  яких  дотримання  міжнародних  зобов'язань  юридичних  прав  і виконання  обов'язків  стає  правилом  поведінки  учасника  міжнародного  співробітництва.  Це
особлива цілісна система регулятивного впливу, яка характеризується специфічними засобами регулювання. Можна виділити універсальні, видові і спеціальні режими міжнародної законності. В  універсальному  режимі  міжнародної  законності (наприклад,  в  праві  міжнародних  договорів) взаємодіють, як правило, норми всіх систем управління міжнародних відносин (права, політики, моралі  і  т.д.).  Коли  йдеться  про  видовий  режим  міжнародної  законності (наприклад,  в  праві міжнародної безпеки), то мається на увазі не тільки взаємодія норм окремих систем управління міжнародними   відносинами  (політики   і   права),   а   й   особлива   сукупність   таких   норм  (для Європейського регіону одна, для азіатського - трішечки інша,   для африканського регіону певні свої особливості і т.п.).
Спеціальні режими   міжнародної законності створюються в зв'язку з вирішенням певних проблем   (як    правило    глобальних)    міжнародних    відносин   (режим    протекторату,    опіки    в міжнародному  праві   та   ін.).   Для   спеціальних   режимів   характерна   обмеженість   в   часі   дії. Штучність продовження його в часі веде до порушення міжнародної законності і міжнародного права (приклад - колоніальний режим).
Критерієм правомірності режиму міжнародної законності є його відповідність принципам міжнародної  законності,  які  діють  у  відповідний  період.  Основними  принципами  міжнародної законності на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин і міжнародного права є: 1) примат права    в    політиці;   2)    Верховенство    Статуту    ООН    перед    всіма    іншими    міжнародними зобов'язаннями; 3)  реальна  можливість  використання  суб'єктивних  прав  і  належне  виконання юридичних обов'язків; 4) рівність всіх суб'єктів перед нормою міжнародного права і загальність вимоги  дотримуватися  її; 5)  одноманітне  розуміння  і  застосування  міжнародно-правових  актів всіма суб'єктами міжнародного права; 6) своєчасне попередження міжнародних правопорушень;
7)  невідворотність  відповідальності  і  санкцій  за  міжнародні  правопорушення; 8) особлива роль ООН  в  підтримці  міжнародного  миру  і  безпеки;  9)  принципи  справедливості,  гуманізму  і демократії та ін.
Міжнародна  законність  не  є  статичною  сталою  сучасних  міжнародних  відносин.  Вона розвивається   як   розвиваються   системи   управління   міжнародними   відносинами.   В   своєму розвитку міжнародна законність активно взаємодіє з доцільністю. Міжнародна доцільність - це відповідність    дій    учасників    міжнародних    відносин    в    правовій    сфері    цілям    зміцнення міжнародного миру безпеки і співробітництва держав. В цьому зв'язку міжнародна законність і доцільність краще всього проявляють свою взаємодію і взаємозалежність на стадіях правотворчій і правозастосовчій.
Доцільність дозволяє встановити: 1) наскільки адекватно вимоги законності відображають потреби міжнародного товариства; 2) найбільш прийнятний варіант поведінки; чи відповідає він цілям  міжнародно-правового  акту;  3)  найбільш  ефективні  заходи  відновлення  порушених міжнародних правовідносин тощо.

В  свою  чергу  міжнародна  законність  дозволяє  встановити:  1)  наскільки  є  правомірною вибрана ціль і засоби її досягнення (реалізації); 2) чи науково обґрунтована доцільність чи вона цілковито ґрунтується на суб'єктивних  уявах  учасників міжнародних відносин; 3) чи відповідає ціль міжнародній правосвідомості тощо.
Для   сучасного   етапу   розвитку   міжнародної   законності   характерно:   а)   ускладнення структури   законності  (підключення   різних   систем   управління   не   лише   міжнародної,   а   й внутрішньо державної сфери); б) універсалізації вимог і розпоряджень; в) стандартизація норм, правил  поведінки;  г)  посилення  взаємопроникнення  правового  і  неправових  компонентів;  д) тенденціях посилення нормативності міжнародної законності тощо.


17.4.  Загальне  і  особливе  міжнародної  законності  і  міжнародного  правопорядку.  сутність міжнародного правопорядку.


Міжнародна    законність   -    це    властивість    міжнародного    правопорядку,    засіб    його встановлення  і  підтримки,  умови  функціонування.  Серед  чисельних  визначень  міжнародного правопорядку  можна  виділити  кілька  підходів,  характерних  для  виділення  головного  в  його сутності:  а)  міжнародний  правопорядок -  це  реалізація  норм  міжнародного  права,  міжнародне право   в   дії  (Ю.А.Решетов,   Н.Е.Тюрина   та   ін.);   б)   міжнародний   правопорядок  -   це   стан впорядкованості   міжнародних   відносин   нормами   міжнародного   права,   це   певний   порядок міжнародних відносин (А.П.Мовчан), М.І.Лазарев, та ін.).
Міжнародний   правопорядок  -   це   стан   фактичної   впорядкованості   міжнародних відносин,  який  відображає  реальне,  практично  здійснення  вимог  міжнародної  законності  і міжнародного  права.  Міжнародний  правопорядок  характеризується  єдністю,  організованістю, злагодженістю  і  стійкістю  міжнародних  відносин.  Для  міжнародного  правопорядку характерна визначеність    змісту    міжнародних    відносин,    узгодженість,    гармонійність,    забезпеченість    і системність міжнародних правовідносин, разом з тим, їх динамізм і можливість цілеспрямованих змін.
В науці і практиці міжнародних відносин сьогодні широко вживаються формально подібні терміни    ("міжнародний   правопорядок",  "міжнародний   порядок",  "світопорядок",  "світовий порядок" тощо), але які стосуються якості відмінних сторін міжнародного життя.
Світопорядок  -  це  стан  впорядкованості,  відповідності  соціального  і  біогеографічного середовища. Світопорядок ґрунтується на об'єктивних законах розвитку живої і неживої матерії, законах розвитку суспільно-економічних формацій, а стосовно до міжнародного життя - ще й на закономірностях міжнародного співробітництва.

Світовий  порядок -  то  є  система  взаємодіючих  міжнародних  політичного, економічного, інформаційного,  правового,  етичного  і  т.п.  порядків.  Для  його  аналізу  необхідно  дослідити міжнародні і національні політичні процеси. Основними компонентами світового порядку є мир, міжнародна безпека, екологічна рівновага, права людини, суспільна і економічна справедливість, гуманне управління та інші загальнолюдські цінності. Світовий порядок - то є цілісна сукупність загальнолюдських цінностей, їх глобальна структура з проміжними переходами.
Міжнародний    порядок   -    стан    динамічної      відповідності    міжнародних    відносин,    їх організації,    якісним     властивостям    міжнародних    систем    управління   (міжнародного    права, міжнародної моралі, політики, релігії, етики, ввічливості і т.п.).
Міжнародний  порядок  має  багато  спільного  з  міжнародним  правопорядком,  але  й  ряд характерних  особливостей.  В  основі  міжнародного  правопорядку  лежать  норми  міжнародних договорів,  звичаїв,  рішень  міжнародних  організацій.  В  основі  міжнародного  порядку  лежать правила   міжнародного   товариства:   правові,   політичні,   міжпартійних   відносин,   демократії, моралі, релігії, звичаїв, норми громадських організацій і т.д.
Міжнародний     правопорядок   -        результат    діяльності    суб'єктів    міжнародного    права; міжнародний  порядок  -  результат  діяльності  суб'єктів  міжнародних  відносин.  Міжнародний правопорядок   в   необхідних   випадках   встановлюється   з   застосуванням   примусових   заходів державно-владного,    імперативного    характеру;     міжнародний    порядок    підтримується    з застосуванням примусової сили (державно-владного характеру) лише в правовій сфері відносин.

Для    міжнародного    правопорядку    характерна    чітка    визначеність    учасників,    змісту,

особливостей регулювання міжнародних відносин і впорядкованість.
В     становленні    сучасного    міжнародного    правопорядку    можна    виділити:    соціально- економічні   передумови  (потреби   у   впорядкуванні   міжнародного   життя,   поведінки   держав, народів, міжнародних організацій тощо; припинення "холодної" війни і розпад блокових систем; міжнародні  економічні,  політичні  та  ін.  потреби  і  інтереси;  міжнародна  законність  тощо)  і спеціальні    юридичні     передумови   (необхідність    правової    впорядкованості    міждержавних відносин; наявність міжнародного права як сукупності норм і правил поведінки, які утворюють струнку  систему;  наявність  суб'єктів  міжнародного  права  як  можливих  учасників  правового порядку    і    їх    певний        юридичний    статус;    наявність    міжнародно-правових     відносин,    які поєднуються   в   цільну,   впорядковану   систему;   міжнародно-правові   методи   встановлення   і підтримки міжнародно-правового порядку тощо).


17.5. Міжнародне право і міжнародний правопорядок

Міжнародне  право  є  передумовою  міжнародного  правопорядку.  Без  міжнародного  права немає   міжнародного   правопорядку.   Міжнародне   право   надає   міжнародному   правопорядку юридичні    характеристики   (властивості).    Система    міжнародного    права    визначає    систему міжнародного  правопорядку.  Міжнародний  правопорядок  складається  з  двох  основних  начал: права і порядку. Міжнародний порядок може мати як правовий, так і не правовий характер. Не правова  частина  міжнародного  порядку  є  основою  функціонування  інших  систем  управління
(крім міжнародного права) в міжнародних відносинах. Отже, міжнародний правопорядок є лише частина міжнародного порядку.
Учасниками    міжнародного    правопорядку    можуть    бути    суб'єкти,    які    володіють міжнародною  правосуб'єктністю  в  повному  об'ємі,  або  які  володіють  лише  правоздатністю, дієздатністю   або   деліктоздатністю   чи  мають  специфічний   правовий   статус  в  міжнародних відносинах.  Тобто  учасниками  міжнародного  правопорядку  можуть  бути  держави  (в  першу чергу),  а  також  нації,  народи,  міжнародні  організації  (урядові  і  неурядові),  державоподібні утворення,  фізичні  особи,  транснаціональні  компанії  і  т.п.  Головним  же  для  міжнародного правопорядку є забезпечення умов існування і функціонування товариства держав.
Центральною    пов'язуючою        ланкою    між    міжнародним    правом   (його    суб'єктами)        і міжнародним    правопорядком        є    норма    міжнародного    права.     Норми     міжнародного    права визначають:  сферу  міжнародних  відносин,  в  яких  розвивається  міжнародний  правопорядок; умови виникнення, зміни і припинення таких відносин; учасників міжнародного правопорядку, їх правове  становище  і  характеристику,  програму  поведінки,  об'єм  взаємних  вимог,  їх  права  і обов'язки;   сферу   взаємних   зв'язків   учасників   правопорядку,   правові   наслідки   невиконання обов'язків  або  зловживання  правом;  обставини  і  умови  при  яких  суб'єкти  міжнародного  права можуть  втручатися  в  правові  відносини  і  в  правовий  порядок  за  власною  ініціативою  і  на прохання    інших    учасників    міжнародного     спілкування,    міру,     об'єм,    характер    впливу    на правопорушника,  наслідки  правопорушення;  просторово-часові  характеристики  правопорядку; процесуальні форми розвитку правових відносин і зв'язків, їх наступність тощо.
Основу  міжнародного  правопорядку  складають  міжнародні  правовідносини.  В  складній системі    міжнародного    правопорядку    можна    виділити    різні    правовідносини,    зокрема:    1) міжнародні  договірні  правовідносини,  міжнародні  територіальні (морські,  повітряні,  космічні, прикордонні  тощо)  правовідносини,  правовідносини,  які  складаються  в  рамках  міжнародних інституційних    механізмів,    правовідносини    міжнародної        безпеки,    міжнародні        гуманітарні правовідносини  і  т.п.;  2)  міжнародні  регулятивні  і  охоронні  правовідносини;  3)  міжнародні правовідносини з різкою кількістю учасників (прості - два учасника, складні - багато учасників);

4) односторонні і взаємні правовідносини; 5) правовідносини з різним фактичним об'ємом; 6)

відносно ізольовані і тісно взаємозв'язані з іншими правовідносинами  групи та ін.
Мета   міжнародного   правопорядку   визначається   характером   міжнародної   економіки, політики,  інтересами  держав  і  народів  та  ін.  Цілями  міжнародного  правопорядку можуть  бути: правовий  вираз  і  оформлення  міжнародного  життя;  забезпечення  чіткого  і  суворого  режиму міжнародних  відносин,  який  гарантує  неухильне  втілення  в  практику принципів  міжнародного права;   забезпечення   неухильного   матеріального   добробуту   народів,   послідовне   проведення науково-технічної і гуманітарної революцій; ліквідація міжнародних правопорушень, зміцнення міжнародного     миру    і    безпеки;    використання        переваг        демократичних    засад    сучасного міжнародного    права;     правове    забезпечення    і    гарантія    нових    економічного,    політичного, інформаційного, екологічного і т.п. порядків в міжнародних відносинах та ін.
Міжнародний  правопорядок  -  складна  специфічна  система,  яка  включає  чисельність учасників  правопорядку (суб'єктів  міжнародного  права  і  суб'єктів  міжнародних  відносин)  з  їх різним функціональним навантаженням і ієрархічним підпорядкуванням; відносини і зв'язки між учасниками  правового  порядку  з  їх  властивостями;  акти  реалізації  міжнародного  права  з  їх властивостями;  впорядковану  взаємодію  вказаних  компонентів  в  рамках  єдиного,  узгодженого цілого.
Складність  міжнародного  правопорядку визначається  не  стільки  кількістю  її  елементів  і компонентів,  скільки  чисельністю  зв'язків  між  ними,  чисельністю,  зв'язків  з  середовищем,  в якому  він   функціонує.   На   міжнародний   правопорядок   постійно   активно   впливає   зовнішнє середовище і система міжнародного порядку, складовим компонентом якої він є.
Сторонами  міжнародного  правопорядку  є  його  учасники,  які  з'являються  і  зникають, змінюють  своє  місце  і  функції  в  правопорядку,  вступають  то  в  одні,  то  в  інші  міжнародні правовідносини.  Динамічність  міжнародного  правопорядку  є  наслідком  і  того,  що  міжнародні правовідносини   динамічні  (виникають,   змінюються,   припиняються,   зникають),   змінюються зв'язки між ними, змінюються властивості елементів правопорядку (розвивається правоздатність, дієздатність,  змінюється  компетенція  суб'єктів,  надається  свобода  вибору  варіанту  поведінки тощо),    змінюються    програми    поведінки    (міжнародні    договори,    рішення    міжнародних

(міждержавних) організацій та ін.) учасників правопорядку і т.д.
Разом  з  тим  зміни  стосовно  учасників  міжнародного  правопорядку  не  можуть  бути необмеженими,    безконтрольними.       Правовий     статус    учасників    міжнародного    правопорядку повинен відповідати наступним вимогам: 1) вказувати на завдання, предмет і цілі діяльності; 2) визначати  їх  місце  і  положення  серед  інших  учасників  міжнародного  правопорядку (в  першу чергу    суб'єктів     міжнародного    права);   3)    визначати    програму    поведінки,     компетенцію, повноваження,  функціональні  навантаження,  засоби  досягнення  визначених  цілей  і  виконання
завдань;    вказувати    на    методи    діяльності    суб'єктів    міжнародного    права;    визначати    їх правоздатність;  4)  визначати  характер  і  об'єм  прав,  свобод,  законних  інтересів,  засобів  їх гарантування;  5)  визначати  характер  і  об'єм  покладених  і  набутих  обов'язків;  встановлювати відповідальність за поведінку суб'єктів; вказувати на засоби забезпечення покладених обов'язків;
6)  викладати  загальні  розпорядження,  заборони,  поручительства  які  діють  в  міжнародному товаристві і обов'язкові для кожного учасника правопорядку; 7) закріплювати правові принципи функціонування в правовій структурі міжнародного товариства.
Впорядкованість    міжнародного    правопорядку    характеризується    впорядкованістю:    а) міжнародно-правової  структури;  б)  міжнародно-правових  процесів;  в)  системи  міжнародного права.
Досягти  оптимальної  впорядкованості  міжнародного  правопорядку  можна,  коли  буде впорядковано:   а)   процес   виникнення,   зміни   і   припинення   міжнародних   правовідносин;   б) виникнення    і    скасування    суб'єктів    міжнародного    права,    зміну    їх    правового    статусу;    в) взаємовідносини  між  суб'єктами   міжнародного  права  і  їх   статусом;  г)  вирішення  спорів  і конфліктів,  які  можуть  виникнути  між  суб'єктами  права;  д)  методи  правового  регулювання відносин  і  впливу  на  учасників  міжнародних  відносин;  е)  поведінку  учасників  міжнародних правовідносин        за    певних     умов;    є)        такі    вимоги     і    властивості       учасників    міжнародного правопорядку, як міжнародна законність, координаційність, загальна підпорядкованість вимогам правових норм і т.п.; ж) вплив на правопорушників і ліквідація правопорушень.
Для   міжнародного   правопорядку   характерні   три   головні   функції:   1)   збереження   і удосконалення    правопорядку   (через    управління    системою    правопорядку;    його    захист    від пригнічуючого  впливу  негативних  факторів;  зміцнення  цілісності  і  організованості  системи, впорядкування   координаційних   взаємозв'язків,   елементів,   властивостей,   відносин   підтримку властивостей  стабільності,  стійкості,  впорядкованості,  законності);  2)  взаємодії  з  зовнішнім середовищем іншими соціальними  системами (через пристосування до зовнішнього середовища, служіння правовою основою для політичних систем, що взаємодіють в міжнародних відносинах, підтримку  і  захист  із  них,  які  відповідають  системі  міжнародного  правопорядку;  внесення впорядкованості в систему міжнародної демократії, в структуру і функціонування важливих сфер сучасної системи міжнародних відносин, внесення впорядкованості у важливі внутрішні зв'язки міжурядових  організацій); 3)  відокремлення  якісної  визначеності  міжнародного  правопорядку
(через   впорядкування   діючої   структури,   координацію   взаємодії   компонентів   правопорядку; впорядкування  правових  властивостей  і  стану  кожного  суб'єкта  міжнародного  права,  програми його  поведінки  і  функціонування;  впорядкування  правових  відносин,  процесів,  зв'язків  в  часі  і просторі; досягнення внутрішньо узгодженої системи  міжнародного правопорядку).

Міжнародний правопорядок розвивається на загально-соціологічних засадах, загальних юридичних   принципах,   на   яких   формується   і   функціонує   міжнародно-правова   надбудова, правова  система,  всі  інститути  міжнародного  права  і  безпосередньо  принципах  міжнародного правопорядку як цілісного утворення.
До        загально-соціологічних    засад    міжнародного    правопорядку   відносяться:    принцип наукової    обґрунтованості;    політико-правова    основа    -    демократичні    міжнародно-правові відносини;   економічна  основа  -  справедливий  міжнародний  економічний  порядок;  духовна основа - культура світового товариства; цільова основа - зміцнення миру і безпеки між народами. До  загальних  юридичних  принципів  міжнародного  правопорядку відносяться:  принципи сучасного  міжнародного  права;  загальні  принципи  права;  міжнародна законність;  верховенство міжнародного права перед політикою; рівність всіх суб'єктів міжнародного права перед нормами міжнародного  права;  рівні  і  справедливі        надання  міжнародно-правових  можливостей  (прав, свобод і законних  інтересів і вимоги  по виконанню обов'язків і реалізації міжнародно-правової відповідальності;  об'єктивність,  справедливість  і  істинність  правових  заходів;  переконаність суб'єктів  в  правильності  і  справедливості  правових  заходів;  справедливість  і  невідворотність впливу на правопорушника, можливість застосування до нього заходів впливу; просторові-часові

параметри застосування правових заходів та ін.

До   принципів   функціонування   міжнародного   правопорядку   як   системи   відносяться:

принцип законності, принцип цілісності і структурності, принцип субординації і співпідлеглості
(підлеглість  всіх  норм  міжнародного  права,  а  норм  функціям  міжнародного  правопорядку), принцип впорядкованості, узгодженості елементів і компонентів, принцип зв'язку і відповідності системі    міжнародно-правового    регулювання,    принцип    стабільності,    принцип    доцільності, принцип простоти та ін.
На відміну від міжнародної законності, де регіоналізм є ознакою послаблення законності, бо  вона  найбільш  ефективно  діє  при  універсальності  її  вимог,  міжнародний  правопорядок  тим більш стабільний і міцний чим більш впорядковані і сталі його регіональні структури. Останні в міжнародному  правопорядку  є  не  лише  сталими,  а  й  мають  певну  відокремленість  в  рамках універсального  правопорядку.  Саме  тому  можна  говорити  про  європейський,  африканський, латиноамериканський та ін. правопорядки.

 

Яндекс.Метрика >